Лана Ра
м. Київ
Невчасно
П’єса
Дійові особи:
Микола Бордюрний – 48 років. Невпевнений в своїх можливостях. Архітектор.
Янгол – молодий, розв’язний, піжон, гульвіса. Вдягнений сучасно: джинси, футболка, піджак.
КВАРТИРА МИКОЛАЯ.
Чути шум з ванної кімнати. Хтось миється під душем.
Кімната в ранковому сутінковому освітленні. З великих вікон падає легке ранкове світло. На столах, табуретках, підлозі, книжкових полицях розміщені архітектурні макети, моделі будинків, бізнес-центрів, частин вулиць. Декотрі макети зламані, тому недбало звисають з полиць, лежать на підлозі.
Вздовж стін, розміщені стелажі для книжок. Зверху рулони паперу - пусті та з кресленнями. Багато ламп. Крім книжкових стелажів в кімнаті є дзеркало, диван, кульман, письмовий стіл. На столі безлад - розкидані папери, олівці, лінійки.
На одній із стін, висить графічний портрет Антоніо Гауді. Під ним табурет. На табуреті макет будівлі. Його форми чудернацькі, макет яскравий та красивий з неймовірними дахами.
В одному з кутів сцени з’являється чоловічий силует (Янгол). Стоїть та спостерігає.
Шум душу припиняється.
В кімнату заходить згорблений Микола в халаті з рушником на голові. Він не помічає Янгола. Микола іде в напівтемряву. Перевдягається у джинси, футболку, зверху вдягає піджак. Ретельно витирає голову. Стає перед дзеркалом, розчісується. Приділяє час зачісці.
Виходить. Повертається з мотком мотузки для білизни, кидає її посеред кімнати. Крокує до табурету. Зупиняється, дивиться на макет, немов крізь нього. без емоцій змахує макет мов міраж. Хапає табурет за верхній край, протаскує його підлогою до мотузки.
Микола ставить табурет, стає на нього, дивиться вниз (забув мотузку), спускається, бере мотузку. Силует (Янгол) нетерпляче хитає головою. Микола щось пригадує, кидає мотузку, сходить з табурету, іде до книжкової полиці, проводить пальцем по книгам, шукає певну книгу. Дістає, перегортає, випадає фотографія жінки. Бережливо піднімає, здмухує пил. Тремтять руки, не виходить ставити на полицю закриту книгу. Кладе книгу просто на полицю, не ставлячи в ряд. Тремтячими руками вдивляється в фотографію. Заплющує очі. Ховає фото в кишеню піджаку. Знову бере книгу, перегортає, дістає гербарій квітки. Дуже бережно його тримає. Крокує до табурету, щось пригадує, іде до іншої стіни, знімає графічний портрет Гауді. Притискає його до грудей і, так само дбайливо, несе квітку.
Сідає на табурет, вдихає квітку. Нечутно плаче. Дістає жіноче фото, проводить пальцями по волоссю, прикладає гербарій до фото і ховає у кишеню. Притискує портрет, бере мотузку. З тремтячих рук то портрет, то мотузка намагаються випасти.
Залазить на табурет, стає навшпиньки, кидає мотузку вверх на люстру. Декілька спроб, щоб зачепити за люстру. Силует (Янгол), скривлюється в нетерпінні. Микола чіпляє мотузку, зав’язує, петля знаходиться на рівні його поясу, міряє петлю, розуміє – не так зав’язав, потім вузол розв’язується, дивиться на кінці мотузки. Поправляє волосся на голові.
ЯНГОЛ Та скільки можна?!
Микола піднімає погляд в сторону силуету. Розгублений, не знає, як йому реагувати. Вдивляється.
ЯНГОЛ Не відволікайся. Вішайся. Будь ласка.
МИКОЛА Вішайся...
ЯНГОЛ А як? Вішайся, безперечно. Чи у тебе на цю мотузку інші плани?
МИКОЛА (сумна посмішка) плани… так… плани…
Янгол в нетерпінні тупцює на місці. Микола крутить в руках мотузку. Янгол дістає з нагрудної кишені годинник на ціпку, дивиться на нього, в нетерпінні закриває кришку.
ЯНГОЛ Час іде. Якщо можна – прискорся, будь ласка.
МИКОЛА (мов прокинувся) А ви, власне, хто і навіщо це вам?
ЯНГОЛ Не важливо хто я, важливо щоб ти завершив цей процес і звільнив мене від своєї компанії.
МИКОЛА Але це ви вторглися в мій будинок, в моє життя і (дивиться на мотузку) смерть. Не важливо…
ЯНГОЛ Як сказати, як сказати. Давай, вішайся і розбіглися, кожен у своїх справах.
МИКОЛА Розбіглись?
ЯНГОЛ Ну так
МИКОЛА (в нерозумінні) Я сподівався, що бігти після цього вже не буде потреби.
ЯНГОЛ Багато ти знаєш. На скільки я пам’ятаю з усіх твоїх сподівань та припущень жодне не здійснилося.
МИКОЛА Хто ви?
ЯНГОЛ (втомлено) Пропоную перейти на ти. Якщо я скажу, ти повісишся в решті решт?
Микола знизує плечима.
ЯНГОЛ О небо! От так усе життя ти просто знизуєш плечима. Ти такий передбачуваний. Це настільки нудно, що й висловити тобі не можу. Я Янгол. Так, твій Янгол. З якогось похмілля. А це було саме так, я став твоїм Янголом. І ось сорок вісім. Уяви тільки-но - цілих сорок вісім років! Я живу в цій в’язкій каші твоїх невизначеностей. Не сперечаюся, сорок вісім – це мить, але з тобою це глевка вічність.
МИКОЛА Янгол? Мій? (зітхає) розумію.
ЯНГОЛ Ні-а, зась, не розумієш. От ти тримаєш мотузку, а мені вже через п’ять років хотілося повіситися та звільнитися від каторжної щастя-долі супроводжувати тебе. Але я Янгол, у мене такі штучки не працюють. Це у вас у смертних (показує жест в лапках) ви можете повіситися, стрибонути з даху, вени врізати. Між іншим, може гахнеш з висотки? Там менше дій і жодні предмети для цього не потрібні. Ших, а-а-а, геп. І я вільний?
МИКОЛА Ти? А я?
ЯНГОЛ І ти само собою.
МИКОЛА А що зі мною потім?
ЯНГОЛ Це, ти гадаєш важливо? Важливо, що з цих кадрів мексиканського серіалу ти себе видалиш. Як там: клавіша «делейт» і миттєво очистити смітник назавжди.
МИКОЛА Назавжди?
ЯНГОЛ Тільки не говори мені, що ти за цим безсмачно-тягучим життям сумувати будеш. Більш марного часоперебуття складно навіть уявити.
МИКОЛА І що потім… зі мною… буде… Кажуть самогубці…
ЯНГОЛ (пхикає) Кажуть… Мало чого кажуть. До тебе підлетять, підхоплять під біленькі рученята. Спочатку адаптація, потім реабілітація, а на завершення - підсумок. І знову все чередою.
МИКОЛА Знову життя?
ЯНГОЛ У твоєму випадку, треба вживти слово, «на жаль» - так.
МИКОЛА Чому… в моєму… «на жаль»?
ЯНГОЛ Як на мене ти не життєздатний. Мертвяк. Мертвяк поглинаючий кисень, співавтор парникового ефекту, який видоює ресурси планети, використовує, неймовірно цінний, час Світобудови. Більш бездарного розбазарювання часу я і припустити не міг.
МИКОЛА Навіщо ти тоді став моїм Янголом? Я гадав, Янголи щоб підтримувати, рятувати.
ЯНГОЛ Розумієш, з тобою.. (вагається) так би мовити ляпсус вийшов. Я на справді не повинен був бути твоїм Янголом.
МИКОЛА Забавно. Це як?
ЯНГОЛ Це як з батьківством. От ніби любить панянка одного самця чи як у вас, мужчину, хоче від нього тільце в котру вдихнуть душу, а потім захопилася.. і упс – залетіла від іншого. І відбувся життєвий зсув. Душа, яка мала б отримати життя – не з’являється, а хтось позачергово втілюється у цьому світі.
МИКОЛА Я не знаю свого батька?...
ЯНГОЛ О, який ти обтяжливий… Це приклад! Приклад несподіваності. З твоєю родиною усе в нормі. Мама, тато, все як у людей. Ти очікувана, бажана людина. До твого народження мав би звільнитися твій Янгол. Хочу наголосити – з чималеньким списком досягнень. (оглядає кімнату) Адже у тебе задатки великого архітектора. Але, трапилося одне єдине але.
МИКОЛА Він передумав?
ЯНГОЛ Ні. Просто крім Янголів зі списками досягнень, є Янголи, котрим нєфіг робити. Вірніше нам є що робити, ми любимо свободу. Жити в своє задоволення. Життя, якщо розібратися, навіть Янгольське, абсолютно різне. Як на мене, займатися душами людців – це ідіотське заняття. Ну прикинь, людці постійно силкуються вирватися з-під контролю. І треба мати завжди, зауваж – завжди, тверезу голову, щоб не дати їм скотитися у пекло.
Не сперечаюся, є і забавні моменти. Якщо людина живчик, тоді є шанс, що вона буде змінювати рішення. І кожен день відбуватиметься щось новеньке. (захоплюючись) Це такий драйв, коли ніби розумієш куди підопічний прямує, що відбуватиметься, де треба загострити увагу, а він з якогось пір’я, розвертає своє життя на всі 180 градусів. І тут треба загострити не тільки два ока, а ще й третє, плюс екстрасенсорні відчуття, і весь чуттєво-передчуттєвий дар, щоб не проґавити катастрофу. (запал спадає) Але… до тебе це не має аж ныякого відношення. Більш блювотного життя важко собі навіть уявити, не кажучи вже про те, щоб його прожити.
МИКОЛА Навіщо тоді ти зайнявся моєю душею?
ЯНГОЛ Я на тебе програв у карти.
МИКОЛА Карти? Янголи грають у…
ЯНГОЛ А що, ми гірші за людей? Так, це був останній день, коли я пив пиво, грав у карти, курив сигари та отримував від життя насолоду. Маю зізнатися - я перебрав. Змішувати пиво та горілку, більше не буду. Ти моє покарання, яке вічність пам’ятатиму. Ми їхали з тобою в одному вагоні. Точніше з твоєю вагітною мамою. Нічого прикольнішого три п’яних Янгола, от придурки, не могли вигадати, як пожартувати над сорокатижневим плодом. Хто програє - мав би якось додати тобі комедії. Це були твої останні дні в утробі матері, через день – народження у цей світ. Програвшим виявився, як ти вже зрозумів, я. От, не довго мудруючи, вирішив, що дотепним жартом буде несвоєчасна паніка народження. Потяг різко зупинився, твою матір ледь штовхнули, вона не сильно вдарилася животом і ти запанікував.
Це було смішно. І то, мабуть, був чи не єдиний момент в твоєму житті, коли у тебе були потужні емоції. Від емоцій ти втомився і невдовзі втихомирився. Але твоя матір продовжувала панікувати. Її просили заспокоїтися, врівноважити дихання, ковтнути валер’янки, в решті решт. Але вона вирішила, що прийшов час народжувати. А це інше місто, вечір. Втомлений акушер. Дати належне, ти причаївся і, звісна річ, передумав народжуватися. Зате породілля, провідниця Любов Орестівна, акушер зі сплющеними повіками, обхідник колій дядько Гриня з непроходячим перегарним амбре і буфетчиця Зіна з місцевого вокзального кафе – всі ці персонажі одноголосно вирішили, що тобі треба народитися. Рішення цієї славетної п’ятірки сполохало небо. Утворилася паніка. Твій Янгол ще занятий. Його клієнт - музикант, ще день мав би прожити. Янгол його кинути не міг – правила є правила. А твоя матір галасує: «Малюк, він стих, врятуйте його! Врятуйте!» Напівпровітрена операційна ближньої містечкової лікарні, породіллі розпорюють черево та виймають тебе. Котрий так і не зрозумів, чи потрібно було йому народжуватися. І все. Замість дати народження 25 червня, ти народився 24-го.
МИКОЛА Це так важливо?
ЯНГОЛ Ще б! Інший день, число, час, погода, зірки, місто, акушер, Янгол. Так як небесний відділ кадрів нікого не зміг прислати, я вимушений був приймати твоє життя в свої, з п’яних очей, руки.
Тому то – ти даремно все життя обвинувачував небо. Небо тобі підготувало першокласного Янгола. Звинувачувати треба було себе панікера і свою мати, яка не змогла впоратися з собою.
МИКОЛА Але ж це ти, мерзотнику.
ЯНГОЛ Я? Припини, нас таких мерзотників півнеба. Ви людці завжди когось звинувачуєте. А вам голова, вибачте, для чого? Їсти, спати, дивитися та нюхати?
МИКОЛА (поправляє зачіску) Адже я був тільки плід.
ЯНГОЛ Ні, дорогий, ти не просто плід, ти плід людини.
МИКОЛА (з оцінкою дивиться на Янгола) І що пішло не так? Ти як голова родини пияка, частував мене пивом?
ЯНГОЛ Борони Боже! (дає собі ляпас по губам) Ти ріс в правильній сім’ї. Я ж кажу, той день був останнім днем, коли я пив пиво. Я ж не хочу, щоб Всесвіт видалив мене безапеляційно.
Тож я взяв твоє життя в свої руки. Спочатку, чесно кажучи, навіть пишався, що зможу декому довести, що і я можу бути причетним до такої галузі господарства, як людинництво, ще й не звичайного смертного, а обдарованого, тобто ексклюзивно-племінного виду. Тобі пророкували архітектурні відкриття… Але… але ти… ти виявився… Точніше, не виявився… а тебе як безвільно дістали з черева, так ти безхарактерно і проіснував всі 48 років.
Ти був передбачуваним у всьому. Я міг навіть відволікатися, бо знав, ти нічого поганого не втнеш, тому що побоюєшся. Ти не вдієш нічого нового драйвового тому що боязко. Ти нікуди не злиняєш – тому що лячно. Я спостерігав за іншими життєвими перипетіями: у них іноді такі повороти, що їх Янголи закликали до небесних консиліумів, щоб зрозуміти що слід вдіяти. А ти…
(зітхає) Завдяки твоєму глевкому життю, не здійснені ці ідеї. (вказує на розтрощенні макети) Ці ідеї гідні втілення. Але так як ти не став великим архітектором, а став виконавчим креслярем, це помре тут, в цьому склепі.
МИКОЛА Я не міг стати… великим… архітектором…
ЯНГОЛ Звісно, не міг! Ти втрачав свідомість, коли набирав номер приймальні Міськбуду. Скільки разів ти вішав слухавку?
МИКОЛА Ну-у…
ЯНГОЛ Та на твій телефонний номер навіть в органи заяву написали. Пам’ятаєш?
МИКОЛА Це непорозуміння.
ЯНГОЛ Авжеж, непорозуміння, тільки ти, ти це непорозуміння. Не одружене.
МИКОЛА Мені не щастить. (притискує рукою нагрудну кишеню в піджаку)
ЯНГОЛ Це їм з тобою не пощастило. Хто тобі заважав освідчитися ще Люсьці в випускному класі, що симпатизуєш їй?
МИКОЛА Ні ну ти…
ЯНГОЛ Ні-а не я. Я навіть не втримався і підніжку їй поставив, щоб вона в обійми до тебе грохнулась.
МИКОЛА Так це ти?..
ЯНГОЛ Так я. Я трохи сам її не поцілував. Скільки ти над її обличчям слину пускав і нічого, ти НІЧОГО не зробив. Вона важко дихала, вона палала очима, вона чекала… А ти, мерзотнику, овоч-мертвяк поставив її на ноги та втік. Фу, мерзенний тип. Я тоді був у шоці. Люська в сльози, а я, мені було не зручно перед юним творінням.
МИКОЛА Що ти… ти б ще садочок пригадав.
ЯНГОЛ Садочок? Давай садочок. Ти нікому не помстився за образи, ти жодного разу не забрав свої іграшки у кривдників, ти слухняно йшов додому без речей.
МИКОЛА Це нормально! У дітей не повинно бути агресії.
ЯНГОЛ ТАК?! У дітей? А де макет бізнес центру, котрий півроку тому урочисто відкривав твій одногрупник Жора Огризкін? Це також було без агресії? Він прийшов сюди, накачав тебе горілкою, підстелив шмару і забрав макет. І ти, плюгава ганчірко навіть слова йому до сих пір не сказав.
МИКОЛА У мене немає доказів. Макет без підпису.
ЯНГОЛ Підпис? Ти недоумок! У творчих людей, є стиль. Ти міг би у будь-якому суді, в будь-якому закритому приміщенні с заплющеними очима зробити новий макет в своєму, неповторному стилі. Підпису немає! Та кишки у тебе немає. Вочевидь дня не вистачило, щоб вона сформувалась. Так і народився з тонкою кишкою – недоробок.
МИКОЛА Достатньо! (критично дивиться на Янгола) І взагалі… у мене інше уявлення про Янголів… Ви... ви…
ЯНГОЛ Що ви-ми?...
МИКОЛА Ви пурхаєте у небі (поправляє зачіску) Споглядаєте на нас… зверху.
ЯНГОЛ От знаєш, що в тобі бездоганним було завжди, так це у будь-який день, в будь-яку погоду і хтозна-якій температурі води - бути з чистою головою. Турбота за наше естетичне задоволення дивитися на тебе зверху - на небі її оцінили. Втім, як і його (вказує на портрет Гауді)…
МИКОЛА Не порівнюй мене з Великим Гауді. Він турбувався про обробку шпилів... (піднімає очі до неба) «Їх будуть роздивлятися Янголи».
Микола дивиться на портрет, прямує до стіни, вішає портрет. Обертається до Янгола.
МИКОЛА Чому ти не підказав мені що треба робити?
ЯНГОЛ Я не повинен говорити чи підказувати. Я повинен натякати. А ти тупуватенький, натяків не розумієш, вірніше ти їх бачиш, второпаєш, але зважитися на дії - це не твоє. Той акушер, котрий розпоров твоє життя і замість тебе народив тебе на світ… Ти кожного разу чекаєш на його руки, що він знову тебе візьме під пахви і поставить перед вівтарем, поставить в приймальній Міськбуду, всучить тобі в руки твої макети, розкриє твого рота і ти вимовиш: «Хочу бути головним архітектором, от моє резюме і мої доробки».
Ти чекаєш, коли скривавлені латексні руки акушера кинуть тебе в обійми до Катерини з відділу планування.
МИКОЛА Припини! Вона заміжня!
ЯНГОЛ Боже, (вдаряє себе по губам, скошуючи застережливий погляд кудись вгору) яка церемонність. Щось я її не помічав в твоїх усамітнених мріяннях.
МИКОЛА (розбурханий) Ти підглядаєш в мої думки?
ЯНГОЛ Я твій Янгол, я знаю як облуплені твої думки, думоньки та думища! Ти ж декілька років закоханий до безпам’ятства.
МИКОЛА Вона заміжня.
ЯНГОЛ Ти декілька років потай допомагаєш їй виконувати її роботу.
МИКОЛА Вона заміжня!
ЯНГОЛ Ти декілька років береш на себе її помилки.
МИКОЛА Вона заміжня!
ЯНГОЛ Та що ти зарядив: заміжнязаміжня. А якого дідька вона заміжня і не з тобою! ГА?!
Микола хапає повітря ротом.
ЯНГОЛ Сжер?! Та тому що ти тефтеля. Вона мільйон разів чекала, що ти хоча б скажеш якийсь-собі комплімент, перебувала в бездиханному очікуванні, що ти візьмеш її за руку. Не кажу вже за її мрійливі романтичні поцілунки в вечірній час. От! (прямує до дивану, стукає по ньому) От на цьому дивані, ви допрацьовували чуже, абсолютно бездарне, архіпаскудне креслення, сиділи колінця в колінця. Зауваж! Вона НЕ БУЛА заміжня!!! Вона чекала! Ви пили духмяний смородиновий чай! І що?! І що ти?!
МИКОЛА Я-я-я, не-не…
ЯНГОЛ Я не - я не… Ти придурок, сірий непоказний придурок, який просрав своє життя в очікуванні акушерських рук. (піднімає очі до неба) Прошу вибачення за людські фекалії.
МИКОЛА Все не так.. Не так…
ЯНГОЛ А як?! Давай посперечайся зі мною. Я вже скільки всього сказав, а ти тільки мямлиш! Я ні, вона так, все не так…
Микола хапає голову, сідає на підлогу, скручується клубком. Б’ється в істериці.
МИКОЛА Так, я такий. Я мямля. Я нікчема. Тому як я можу претендувати на інше. Я не гідний бути чоловіком, не гідний ввійти в історію архітектури… До історії входять тільки ідеальні форми. Форми, які споріднені з природою, самим Творцем… А я, я просто невдаха, я слабак…
ЯНГОЛ От-от. Згоден. (підходить до Миколая, подає мотузку) Вішайся.
Микола припиняє схлипувати, піднімає погляд на Янгола. Той стверджено хитає головою. (так-так вішайся)
Микола повільно встає, ходить кімнатою, кроки прискорюються, він ходить від макета до макета.
ЯНГОЛ Доречи, після того, як ти зіграєш в ящик, Жора Огризкін привласнить всі твої розробки. До цих нещасних макетів він віднесеться з більшим трепетом, відновить бідолах. І ввійде в історію як архітектор нового слова.
МИКОЛА (голосно) Та будь ласка. А Катря?
ЯНГОЛ А Катря, проживе абсолютно без емоційне життя з чоловіком якого не любить. І котрий не любить її. У неї будуть діти, не твої, ясна річ. Між іншим, хлопчика вона назве Миколаєм…
МИКОЛА Замовкни! Замовкни! Ти низький поганець пияка, не смій до Катрі навіть-навіть-навіть подумки торкатися. Вона неймовірна жінка.
ЯНГОЛ А я що кажу, я ж нічого. (знизує плечима)
МИКОЛА От і мовчи! Як ти можеш розумітися на людських почуттях? Так, я м’якотілий, так не рішучий. Але я не мерзотник. Я нічого не привласнив.
ЯНГОЛ Але ти і не взяв свого.
МИКОЛА Я ні через кого не переступив.
ЯНГОЛ Але ти і не пішов далі.
МИКОЛА Я не застосовував сили.
ЯНГОЛ Але у тебе все вкрали.
МИКОЛА Мовчи!!! (наступає на Янгола) Ти! Ти! Чи не так? Ти вкрав! Адже все почалося з твоїх карт, пива та горілки. Ти злодій, котрий вкрав мою долю!
ЯНГОЛ Давай тільки-но всі гріхи всього Всесвіту на мене не будемо вішати. Ти людина! Все було у твоїх руках.
МИКОЛА В моїх?! (дивиться на руки. Стихає. Істерика змінюється) Руках… мої руки… (закриває лице руками) Я завжди робив ними не те чого хотів. Я роблю чужі креслення, хоча мріяв, що буду працювати над своїми проектами. Мої руки… (бере макет) вони створенні для творчості. Іноді я не контролюю їх, вони роблять самі, мов ними керує хтось, хтось зверху, з неба (Янгол розпливається в посмішці. Микола відвертається від нього, ховаючи макет) Не ти, мерзотнику.
(продовжує натхненно та зі слізьми) Я до нестями люблю природні форми. Немає нічого геніальнішого, ніж все що створено Творцем. Я ненавиджу прямі лінії – вони вигадані людиною пласкомислячою, сучасною гомопласкомислячою. (іде до портрету Гауді, знімає його) Він. Він великий. Він не побоявся сказати, сказати та зробити. Ось це істина: «Архітектура створює нові організми а, отже, в ній дає закон, співзвучний законам природи; архітектори, які не усвідомлюють дії цього закону, створюють дурниці, а не витвори мистецтва».
Створюють дурниці… Так-так… Дурниці та непотрібності… Я весь час займався кресленнями чужих дурниць. (хапає себе за горло) Мене нудить від перероблювання чужих проектів, мені смертельно не цікаво креслити чужі пілони, балясини, колони… Мене душить грифельний пил, котрий я витратив на чужі креслення. (кашляє) Я кожну крихітку відчуваю в своїх легенях (кашляє так ніби його вивертає) Мені хочеться себе вивернути навиворіт, щоб витрусити весь грифель, все до найменшого кристалу. (відкашлюється) Так, я злодій, я видряпую себе, я ховаю себе тут в своїх макетах, видряпую, щоб звільнити місце для рутини, нецікавої сірої роботи, я мов лялькороб напихаю свою оболонку чужими думками, абсолютно банальними, не цікавими. Так, те що перед тобою це не я, це звичайнісінький клерк, яких сотні. Мене можна знову витрусити і заново напхати чужими думками, і знову примусити працювати над чужим проектом. Я безвольна оболонка, псевдоособистість, псевдоархітектор.
Але, є! Є час, коли я стаю сам собою. Це тут. Тут, я збираю себе і віддаюся творчості, світотворенню. (роздивляється макет) Ти дійсно вважаєш, що я міг би стати іншим?
ЯНГОЛ Я схожий на балакуна?
МИКОЛА Ну… сказав ти багато, звісно…Це все правда?
ЯНГОЛ Авжеж, правда. Починаючи з того, що тобі треба повіситися.
МИКОЛА Повіситися? Навіщо?
ЯНГОЛ Знову за рибу гроші. Для того, щоб хоч щось змінити в твоєму житті.
МИКОЛА Змінити? Але, якщо я звільнюсь з архітектурного бюро… я ж зміню…
ЯНГОЛ Ну так, але… (підходить до письмового столу. Відкриває полицю. Дістає пачку списаних паперів. Читає) Директору…бла-бла бла. Заява. Прошу звільнити мене за власним бажанням. (перегортає) Бла-бла-бла. Прошу звільнити мене, тому що даний проект не відповідає моєму досвідові. (перегортає) Бла-бла-бла. Прошу звільнити…
МИКОЛА Достатньо
ЯНГОЛ (перебирає папери) І так мінімум два рази на місяць. (з оцінкою та сарказмом) така кількість рішучих пропозицій, я тобі скажу… вражає. (Микола поправляє зачіску та приймає похвалу. Янгол різко обриває сарказм) Але! Вони так і не бачили лампу приймальні директорського кабінету. Далі шкіряного відділу твого портфелю, вони не подорожували. І крім тебе ці листи ніхто не удостоїв своїм поглядом… (Микола забирає пачку, недбало засовує знову в стіл) Тому, не витрачай даремно час та і ліс пожалкуй. Від того, що ти напишеш нову заяву, нічого не зміниться. А от від того, що ти зіграєш в ящик… (задоволено) Стільки змін! Світ кр-р-рутнеться! Розробки оживуть, квартира дістанеться твоєму родичу за татовою лінією, він ще той ловелас, стіни наповняться жіночим хихотінням, криком, слізьми. Це ж життя! Життя! Розумієш, воно повинно кипіти! (підходить до Миколая) Будь людиною. Гомосапієнсом розумним та зваженим. Прошу пожалій усіх! Повісься, в решті решт.
МИКОЛА Жіноче хихотіння? Тут? От тут? На цьому дивані? (огидно споглядає на Янгола, той радісно хитає головою) На дивані, де я сидів з Катериною? (Янгол хитає радісно) Де ми пили чай? Смородиновий?! Колінця в колінця?! (Янгол радісно хитає головою)
ЯНГОЛ (трохи не ричить від задоволення) Так, диван оживе. Адже він також хоче бути архітектурним, ну чи меблевим, організмом.
МИКОЛА Припини!
ЯНГОЛ А що в цьому такого, це життя. Чоловік і жінка - нормально. Ти ж сам це знаєш.
МИКОЛА Я до цього ставлюся серйозно
ЯНГОЛ Угу, занадто серйозно, щоб усі випадки перерахувати на пальцях.
МИКОЛА Це не любов.
ЯНГОЛ А хто казав, що треба займатися тільки з любов’ю.
МИКОЛА У нас з тобою різні погляди.
ЯНГОЛ Це правда, у тебе короткочасний, а у мене погляд вічності. Тому, чим більше заморочок, бар’єрів, перепонів, тим нудніше життя і, чесно кажучи, марне.
МИКОЛА Гауді також був самотнім. (вішає портрет Гауді на стіну)
ЯНГОЛ (фиркає) Гауді?! Так, у Гауді вистачило самоповаги стати Гауді. Він також, шизоїд, як на мене, але він все ж таки Гауді. Він був непередбачуваний. Одне тільки, побачити форму куполу в якомусь облізлому клені і втрапити під трамвай №30… Шизоїд. А якби він одягався як Гауді, а не Панчо з підворіття третього смітника, то його б врятували. А так, заселили його до жебрацьких апартаментів і привіт ящик.
МИКОЛА Припини так про генія. Він не хотів бути особливим. Він хотів бути зі звичайним народом. Геніїв не судять.
ЯНГОЛ Ти також геній, але не визнаний і нікому не відомий. Ти геній який світові приніс більше шкоди ніж користі. Ех, скільки б жіночих очей змогли б пролити пристрасні сльози. А скільки прихильників твого таланту могли б пишатися знанням тебе. А твоя мати, вона змогла б з тобою дивитися витвори, улюбленого твого Гауді в Барселоні, а не на відбитках в муміфіцированих дерев, так званих книгами. Знаєш, закопавши талант, ти вбивця. Так, так. Коли ти блідо-прозорий з’явишся в хмарковому просторі, я обов’язково підніму питання про суд. Тебе треба судити.
МИКОЛА (обурено) Ну ти вже взагалі нахабнієш. Тепер ти? Мене? Судити? Ти Янгол нероба, пияка і картяр подаси на мене в суд?
ЯНГОЛ Я маю на це право. Навіть Гауді судили. А тебе тим більш.
МИКОЛА (здивовано) А Гауді за що?
ЯНГОЛ А за трамвай. І недобудований собор. Як його там, Саграда Фаміліа, о!
МИКОЛА Це ж не злочин.
ЯНГОЛ Не дивуюсь що ти так говориш. От тільки водій трамваю №30, який в злиденному голодранці не визнав великого Гауді, спився та втратив роботу. Як результат, не зміг дати освіту двом чудовим хлопчакам, одному з яких судилося було бути видатним іспанським поетом. Відповідно, як ти зрозумів, поетом він не став, нація зазнала збитку. А чого вартий лікар, який махнув рукою на жебрака. Дізнавшись потім, що то був Гауді - дав обітницю мовчання і ніколи не одружився, завдяки чому не народилися дві милі душі. Там ще щось було вже не пам’ятаю. Але от саме це легковажне ставлення до свого життя, воно змінює весь механізм.
МИКОЛА Але він був старим, 73 роки… це виправдовує.
ЯНГОЛ 73!!! Це ж досвід і неймовірно мало в порівнянні з вічністю. Ти собі навіть уявити не можеш скільки жінок могли б бути щасливими, якби Гауді не заклинило і він не вирішив, що буде самотнім. За ці всі злочини він був відправлений на виправні роботи в наш час.
МИКОЛА Гауді?
ЯНГОЛ А що, він такий самий душевний матеріал як і ви всі.
МИКОЛА (захоплено) Неймовірно. І коли він жив?
ЯНГОЛ Та він поки ще не помер.
МИКОЛА Дійсно? Я хочу з ним познайомитися. Дай мені його номер телефону.
ЯНГОЛ Бач, пожвавів як. А якщо я скажу що це телефон Міськбуду? А?
МИКОЛА Як він, сам?... (закриває рот)… цей гладкий… Але він же без смаку…
ЯНГОЛ Опачки. Так? От це був би поворот? (сміється) Ні, не він.
МИКОЛА Ну не секретарка ж його з цими червоними губами. (малює руками силует великих жіночих грудей) Ти мене розігруєш.
ЯНГОЛ І так і ні. Але Гауді дійсно був відправлений на перевиховання.
МИКОЛА Сантьяго Калатрава? Девід Чайлдс? Джоан Ганг? Норман Фостер? Бьярке Інгельс?
ЯНГОЛ Ні-е
МИКОЛА Боже, я тепер ніч не зможу спати.
ЯНГОЛ (засуджуючи) Ти ще спати збираєшся? Ти повісься для початку, а потім поспиш. Коли-небудь.
МИКОЛА Повіситися? Не зараз. Тут сам Гауді!
ЯНГОЛ О, ну ти дістав мене. Гауді-Гауді. Сам Гауді народився не Гауді і не знає, що він Гауді. Тому навіть якщо хтось впаде йому у ноги і скаже: «О, великий і неповторний» - то він не зрозуміє цього.
МИКОЛА (в нетерпінні тупцюючи з ноги на ногу) Але хоч постояти порядом. Боже, я витратив все життя не туди, не на те. Послухай, я тобі віддам все, скажи мені тільки хто він! (трохи не падає в ноги) Що? Чого ти бажаєш? Макети, забирай макети. Гроші, я віддам тобі гроші. Я перепишу квартиру. З… (обертається до дивану) з диваном. Тільки скажи, прошу.
ЯНГОЛ (втомлено) Якщо я тобі скажу, ти повісишся в решті решт?
МИКОЛА Так-так, я повішусь, я обіцяю. Чесно (іде і знімає портрет Гауді зі стіни. Притискає до грудей. Повертається)
ЯНГОЛ Не брешеш?
МИКОЛА Ні, забирай все. От. Вже беру мотузку. (бере мотузку, накручує на себе) Говори.
ЯНГОЛ Чесно, не брешеш?
МИКОЛА Чесно-чесно. Клянуся портретом Гауді. От-от мотузка, вдягаю вже (накручує)
ЯНГОЛ Ти.
МИКОЛА І?
ЯНГОЛ Що і? Ти - кажу.
МИКОЛА Я що?
ЯНГОЛ Ти Гауді.
МИКОЛА Я що? Я хто? Хто я? Г…г…
ЯНГОЛ Гауді. Так. Ти це Гауді.
МИКОЛА Й-й-я-я-а-а?
ЯНГОЛ Та, я сам у шоці. Так ти, ця блювотно-пластилінова реінкарнація.
Микола випускає мотузку з рук у безсиллі падає на табурет
МИКОЛА Як? Й-й-я-я-а-а…
ЯНГОЛ А от так. Ти помер, вірніше Гауді помер. Далі більше сорока років відбувалися суди над тобою. Збиралися душі свідки, не народжені, покинуті, нещасні, щасливі, убієнні, мерзотники та злодії, короче кажучи - всі. І тягнулись незчисленні обговорення, звинувачення. Твоєму Янголові дали тимчасову роботу – життя не дуже довге музиканта наркомана. В підсумку музиканту замість 20 років прийшлося прожити 40 з гаком. Музикант бідолаха за цей час встиг зістрибнути з наркотиків і стати віруючим. Але після того, як ти був поселений у черево до твоєї матері у нього розпочався незворотній процес цирозу печінки… Янгола ж треба якось до тебе повернути. Уяви, так би вмер від передозування, а так повірив у Бога (ляпає себе по губам) і декілька місяців конав в болючих конвульсіях.
МИКОЛА Але як я? Я не вірю.
ЯНГОЛ Тебе звинуватили в тому, що ти геній і не мав права використовувати саме так дане тобі життя. На останньому засіданні небесного конгресу тобі дали шанс виправити помилки. Внести в сучасний світ правила органічної архітектури, зробити щасливою хоч одну жінку і залишити нащадків. Але… Ласкою долі, ти повністю провалив своє життя. Тому вішайся і досить балаканини на сьогодні.
МИКОЛА Гауді? Повісити? (трохи не хрипом) Ти в своєму розумі, божевільний?! (Янгол розгублено дивиться) Це ж злочин! (ходить з кута в куток) Я злочинець. Я знищив життя видатного архітектора. Та мене за таке не тільки делейт, мене видалять з історії.
ЯНГОЛ Не видалять. Вішайся.
МИКОЛА Вішайся? Ти вважаєш, що я, Микола Бордюрний маю хоч найменше право торкатися шиї великого Гауді?! (Янгол округлює очі. Микола хапає мотузку) Та ця мотузка має бути щонайменше з чистого золота! (дивиться на портрет Гауді, перевертає його лицем донизу на табурет. Проводить руками по шиї) Боже, добре, що мені хоч не скажуть, що я погано доглядав це тіло… я ж все-таки люблю митися… Ні, тіло це моє, а в середині…
ЯНГОЛ (розуміючи, що Миколу несе не туди) Все, досить нести нісенітницю. Вішайся, там потім розберешся. Тобі скажуть, що робив так, а що не так.
МИКОЛА Вішайся? Я не маю аж ні найменшого права так безцеремонно поводитися з такою дорогоцінною начинкою як геній.
ЯНГОЛ (тицяє Миколі мотузку) Слухай, на скільки я пам’ятаю, і ти про це сказав декілька хвилин тому, що ти вишкрябував з себе себе, тобто генія, щоб лиш догодити своєму архітектурному бюро…
МИКОЛА Тааааак, я чудовисько, я намагався знищити Гауді. А він пер! Він пер з мене! (ходить від макета до макету) Він та його геніальність перли з мене. Мої руки - це його руки, вони створювали. Вони ненавиділи мене і творили. А я примітив. Я їх не розумів. Я недооцінив що в мені геній. В мене вселився геній. Ні (вирівнюється) Я! ГЕНІЙ!
ЯНГОЛ О, ну почалася манія величі. Давай-но теперечки геніально повісимося.
МИКОЛА Повісимося? Це ти мені? Генію? Генію з геніїв?
Янгол ціпеніє.
МИКОЛА Ти що, низькокрилий недочуваєш? Я геній. Я тепер їм всім покажу, на чому балясини тримаються! І Жорці і Артему Філиповичу. (хапає телефон. Янгол намагається вирвати слухавку. Микола ухиляється)
Алло! Зоя Іванівна? Добридень-добридень, (Янгол с посмішкою дивиться на Миколая, мовляв кишка тонка договорити) це Микола Бордюрний. А впізнали? Ха-так-хм. Так ось… (Янгол беззвучно сміється. Микола вирівнюється, слова випулює голосно і чітко) Я. Звільняюсь. Так! З-віль-ня-юсь! (Янгол відкриває рота від подиву) Приголомшливе слово. Дуже, дуже органічне. Так, вам не почулося. Звільняюсь!
Вішає слухавку. Підбігає до столу, виймає папери, підкидує їх догори.
Звільняюсь! Красиво ж як. Га? (до Янгола) вже заради цього варто жити. Але це ще не все. Не все, мій крилатий друже. (міняється, показує Янголові кулак) Пияка хренів, гульвіса.
Знову бере телефон.
ЯНГОЛ Куди телефонуєш?
МИКОЛА (зухвало) Зараз дізнаєшся. На небеса. (закриває долонею слухавку) Шуткую. Але майже... Алло! Доброго дня, шановні! Це Міськбуд? (Янгол хитає головою в невпевненості що той закінчить розмову, схрещує на грудях руки та єхидно посміхається) Пречудово! До вас звертається приймальня мера. Так, так, мера кажу. (Янгол здивований) Шановна, до вас зараз під’їде вельми талановитий і, не побоюся такого слова, як, геніальний, архітектор. Мер просить зарахувати його на посаду головного архітектора міста. Як звуть? Микола Бордюрний. Так, так Бордюрний. Безперечно! А як же! Він обов’язково привезе на перегляд всі необхідні свої роботи. Повірте, роботи скажуть за себе самі. Чекайте!
ЯНГОЛ (розгублено) У тебе, архітекторе, дах поїхав, перекриття накренились, архітектурна форма кірдикнулася? Давай повернемося до шаблонів - ти обіцяв повіситися…
МИКОЛА (набирає наступний номер) Повіситися? Я? Микола Бордюрний? Антоніо Гауді? Це вже зуськи. Вибач, але я краще тут, на Землі, все повирішую. Краще ВОНИ всі у мене тут повісяться…
Алло! Таксі, будь ласка! Вулиця Невразумілова 45. Їхати? Ну ви глузуєте, в Міськбуд, звісно. Розумію-розумію. Вулиця Зодчих, будинок 2, кабінет головно… Добре, добре. Чекаю!
ЯНГОЛ Шизонутися… Втихомирся, будь ласка, бо тебе, як сотні Наполеонів, в дурку запакують. А я, вибачте, не хочу витрачати свої молоді роки на коридори дурдому… (підходить, вдивляючись в обличчя Миколаю) А раптом там конкуренція? А? Ти не боїшся зустріти під одним дахом десяток геніальних Гауді? Га? Вгамуйся.
Микола далі набирає номер.
МИКОЛА (пафосно) Я поза конкуренцією! Алло, Катерино? (голос пом’якшується) Так це я-я. Кхе-хм. Катерино… (Янгол посміхається, тут точно кишка тонка) Я давно хотів сказати… (Янгол потирає руки, бере мотузку, крокує до Миколая) Вибач мене за все і… Я… Я хотів сказати… Я кохаю тебе! Так, Катрусю, я до безтями тебе кохаю! Боже, як це прекрасно говорити! Я кохаю тебе! І мені байдуже що ти заміжня. Я знаю, ти його не любиш і він тебе ні. Адже правда? Правда? Кохання моє, збирай речі, я зараз їду в Міськбуд а після цього за тобою . Я забираю тебе. Ні не жартую. Чекай на мене! Чекайте мене всі! (вішає портрет Гауді на стіну)
ЯНГОЛ Очманіти… Поворот….К-куди?
Микола збирає макети, спаковую їх в ящики, бере в оберемок рулони. Янгол розгублено періодично йому допомагає.
МИКОЛА Чекайте мене всі!!! (прямує до виходу. Повертається. Звертається до Янгола, вказуючи на макети) Тепер вам буде більше органіки для роздивлянь. (уходить)
ЯНГОЛ Пацани! (кричить кудись вгору) Пиво сьогодні відміняється. Найближчі роки у мене повний драйв: конкуренція, суди, мордобої з Катруськиним чоловіком, діти, перельоти, безрукі гувернантки і… прихильниці - півсвіту прихильниць!
Плутається в мотузці, трохи не падає.
ЯНГОЛ Повісився, називається. Почекай мене! (тікає)
Завіса.