Вступ

 

Кабінет наукового закладу.

Голос із репродуктора. Ось уже тиждень усі ЗМІ тільки й говорять про знайдені рукописи. Поки що фахівці одностайні в одному – рукописи автентичні. Тепер вчені задаються питанням: що собі думає сильна половина людства, і що на нас очікує у найближчому майбутньому?

 

На авансцену швидко виходять огрядний  А к а д е м і к Вольдемар Прокопович  та  А с п і р а н т к а  Аврора  – схожа на змарнілу від постійних дієт модельку.

 

АКАДЕМІК.  Ні-ні, ніяких артистів. Ви тільки подумайте: я – і вони... Авроро, та вимкніть ви нарешті цей брехунець!

АСПІРАНТКА.  Вибачте, Вольдемаре Прокоповичу. Я думала, вам приємно буде послухати, що про цю подію тільки й говорять. (Вимикає репродуктор).

АКАДЕМІК.  Авроро! Після сьогоднішнього мого виступу про це ще й не так заговорять.

АСПІРАНТКА.  Ой, Вольдемаре Прокоповичу, я навіть не уявляю, що це буде!

АКАДЕМІК.  А я – уявляю. Переповнений зал: у перших рядах – академіки, далі професура, ще далі тиснуться доктори, а на самій гальорці товчуться кандидати наук. І тут у сяйві прожекторів виходжу я – член-кореспондент НАНУ, почесний член Віденського, Ягелонського та Празького університетів...

АСПІРАНТКА.  Геніально! Зараз ми проженемо усю вашу доповідь, а потім випустимо артистів.

АКАДЕМІК.  Яких артистів? Авроро, ну навіщо, навіщо тут цей балаган, це лицедійство, ця гра на нервах?

АСПІРАНТКА. Для того, Вольдемаре Прокоповичу, аби наочно проілюструвати ваше сенсаційне наукове повідомлення.

АКАДЕМІК.  Ну, добре, добре. Тільки недовго. А потім знову виходжу я і продовжую доповідь.

АСПІРАНТКА.  Домовилися.

АКАДЕМІК.  У такому разі я починаю! Вельмишановні добродії! Усі ви знаєте, що саме патріархат є головним рушієм поступу цивілізації. Завдяки патріархату ми отримали у спадок той скарб, який називаємо сім’єю. І саме сім’я є основою основ, без якої неможливе жодне з прогресивних діянь. Руйнуються сім’ї – трощаться наймогутніші імперії. Розпадаються сім’ї – занепадають  цілі держави.  І хоча до недавнього часу...

АСПІРАНТКА (перебиває,  поправляє шефу краватку). Давайте ближче до знахідки – і факти, факти, факти.

АКАДЕМІК. Отже, факти і трохи статистичної аналітики. Як ви знаєте, чоловіки на земній кулі складають меншість – всього 47 відсотків. І хоча нас менше, та погортайте закон будь-якої країни, і ви одразу переконаєтеся, як шанується жіноча праця, а як – чоловіча. Жінка, наприклад, не може бути водолазом, пожежником чи працювати ночами.

АСПІРАНТКА.  Стоп-стоп-стоп. Після слів, що жінка не може працювати ночами, у залі може виникнути своєрідне пожвавлення.

АКАДЕМІК.  Чому?

АСПІРАНТКА. Тому що в світлі нової гендерної політики жінки з цим не погоджуються.

АКАДЕМІК.  Гаразд! Принаймні вночі їх ніхто не примушує працювати.

АСПІРАНТКА.  Не зупиняємось  – далі, далі, далі.

АКАДЕМІК.  Про що далі?

АСПІРАНТКА.  Про чоловіків.

АКАДЕМІК.  Так ось, як ви зрозуміли, переважно на чоловічих плечах тримається вся важка промисловість, будівництво та армія. Тобто нам ніби на роду хтось написав будувати, воювати, рятувати та помирати. Водночас у фінансових установах, органах управління, в освіті та медицині – переважна більшість належить жінкам.

АСПІРАНТКА.  Прекрасно! Народ слухає вас.

АКАДЕМІК. Проте найганебнішою прикметою нинішнього часу є те, що безліч чоловіків  намагаються стати жінками. Дійшло навіть до того, що в деяких країнах наші статеві брати стали носити так звані «стимулятори вагітності». Усе це свідчить про кризу усього патріархального ладу.

АСПІРАНТКА.  Вольдемаре Прокоповичу – це вищий пілотаж! А тепер – про знахідку!

АКАДЕМІК. Так-так, Авроро! Як ви всі знаєте, кілька тисячоліть тому патріархату передував матріархат. Сенсаційна знахідка – це один з найдревніших літературних творів цього періоду. А поки я роблю невеличку паузу у своїй доповіді. Оскільки зараз перед вами виступлять артисти. (Задоволено). Авроро, так?

АСПІРАНТКА.  Блискуче!

АКАДЕМІК.  То, може, обійдемося без артистів?

АСПІРАНТКА.  Ні-ні, давайте все ж таки надамо слово Музам.

 

Залишають авансцену. Піднімається завіса.

 

 

ДІЯ ПЕРША

 

Я в а    п е р ш а

На задньому плані між скелями видніють храми з будівлями притаманні Критській культурі. За ними вдалині синіє море. На передньому плані – простора кімната з мармуровими колонами. У центрі приміряє перед дзеркалом новий  хітон Д і й  А т а м а н о в. У дальньому кутку лагодить взуття  Д і д у х с.  Поруч виграє журливу мелодію на арфі  Х і а т у с.

 

ХІАТУС (співає).

У Посейдонових просторах,

Де Зефір гуляє,

Там Фортунонька-голубка

Хвилями блукає.

Може, з Вакхом чи Еротом

Щебече-сміється,

А у бідного поета

З жалю серце рветься.

 

ДІДУХС.  Слухай, Хіатусе, від такої пісні навіть мухи за вікном дохнуть. З чого це ти розсоплився?  Хіба ми не найщасливіші чоловіки в Ойкумені? Нас обрала собі в супутники життя сама Трояната, а ти нюні розпустив… Ану вшквар-но веселої!

 

Х і а т у с починає вигравати,  а Д і д у х с зі швачкою в одній руці та недолатаною сандалією пускається в танок.

 

Гех! Ми егейці, не ахейці,

Нам тужить нема причини:

В нас дружина люба є –

Всім на лад вона дає.

Да-є, ой, дає,

Всім нам лад вона дає!

 Еге – гей!

            Троянато, Троянато,

            Ти для нас як рідна мати,

            Ми усі – твої сини,

            Ти до серця нас горни!

             Гех, гех!

Ми брикаємося трішки –

Ти тримай міцніше віжки,

Щоби жив матріархат –

Щонайкращий в світі лад.

Вічно! Еге – гей!

            Троянато, Троянато,

            Ти для нас, мов рідна мати…

 

 

Я в а    д р у г а

Враз чується тривожна гра сурм, вбігає захеканий  Г р а й т а т у с.

 

ГРАЙТАТУС.  До зброї, брати і сестри, до зброї! (Безсило падає на підлогу).

УСІ.  Що сталося?

ГРАЙТАТУС.  До нас наближається афінський флот.

 

Д і д у х с  від такої новини жбурляє сандалі, а з Д і я   А т а м а н о в а злітає хітон.

 

ХІАТУС (страдницьки притискує до серця арфу). Ми загинули!

ДІДУХС (розмахуючи швачкою). Вічно цей Грайтатус щось під руку верзе!

ДІЙ АТАМАНОВ (прикриваючись зіжмаканим одягом). Я живим їм не дамся! Де мій спис? Хіатусе, де мій спис?! Він ще вчора лежав у цьому кутку. (Одягає хітон).

ХІАТУС.  А ти не знаєш, хто у нас все підбирає? Питай у Дідухса, це у нього манія все на свої місця розтицьковувати.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Дідухсе, а смальцю б тобі в печінку, де мій спис?

ДІДУХС.  У зброярні, там, де йому і належить бути. (Перекривляючи). Де мій спис, де мій спис... Теж мені герой геройський. Порозкидає свої дротики, де треба і не треба, а ти за них перечіплюєшся і сандалі нові псуєш. Списа йому захотілося. А може, тобі ще й меча дати?

ДІЙ АТАМАНОВ.  Меча я, пеньок ти трухлявий, в бою здобуду, тебе не питаючи. (Вибігає з кімнати).

ДІДУХС. У бою він, шмаркач, здобуде!  Слухай мою команду! Нікому далі зброярні не виходити. А я поки  розвідаю, що й до чого. Сором тільки, що на схилі віку мушу босоніж між людьми снувати. (Виходить, скрушно хитаючи головою).

ХІАТУС. Справді сором. Дідухс – поважний чоловік, а мусить п’ятами на вулиці світити.

ГРАЙТАТУС.  Еге ж, ніби злидень якийсь, а не найстарший чоловік найповажнішої родини. Отож бо дожилися!

ХІАТУС.  Грайтатусе, давай но я краще заспіваю?

ГРАЙТАТУС.  Зажди  зі своїми піснями. Ворог на порозі, а ти дохлу лірику розвів. Уявляєш, я говорю людям: «До зброї, брати і сестри, до зброї!» – а вони мені у відповідь: «А куди це запропастилася наша Січебаба?»

ХІАТУС.  Січебаба?!  Як-не-як, військовоначальниця наша. Воює, напевно, з цими дикунами ахейцями. Грайтатусе, а може давай подаруємо Дідухсові нові сандалії?

ГРАЙТАТУС.  Хіатусе, які сандалії, який Дідухс? Невже ти хочеш, аби твої ноги вимастили крейдою і киями погнали  на невільницький ринок?

ХІАТУС.  Ми – не раби, раби – не ми. Не хочу!

ГРАЙТАТУС.  Тоді сам міркуй, де ж це Січебаба, якщо до нас наближається ахейське військо?

ХІАТУС.  Матінко рідна, невже таки справді все пропало? Грайтатусе, давай но я зараз складу пісню на честь героїчної загибелі Січебаби. А потім у смертельному бою заспіваю її на мурах міста. (Бере арфу і починає журливу пісню).

Січебабо, Січебабо,

Ти славна егейка,

Та невже ж більш не почуєш

Співу соловейка?

Січебабо, Січебабо,

Геройської вдачі,

За тобою, Січебабо,

Егейщина плаче.

Не так тая Егейщина,

Як усі егейці.

Гей, упала, Січебабо,

Ти в тяжкому герці.

Не побачиш Троянати,

Ще й рідної хати,

А вже ж тобі, Січебабо,

Рясту не топтати...

Нестримні ридання вириваються з його грудей і не дають закінчити співу.

 

 

Ява третя

Заходить  Д і й  А т а м а н о в, тримаючи панцир, щит та спис.

 

ГРАЙТАТУС.  Дію Атаманове, у нас погані новини.

ДІЙ АТАМАНОВ (недбало кидаючи зброю). А хіба в цьому домі бувають добрі новини?

ХІАТУС.  Брате, Січебаба загинула.

ДІЙ АТАМАНОВ. Так їй і треба. Я б у житті ніколи з нею під один щит не став. Недаремно її в народі Скаженючкою прозивали.

ХІАТУС.  А разом із нею, напевно, полягло й все військо.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Ось чому ахейці до нас поспішають. Думають, що ми без амазонок уже й захистити себе не можемо. Дзуськи! Марно сподіваються. Ми їм іще покажемо! (Лягає на канапу). Хіатусе, зроби мені, будь ласка, перед боєм масаж, а то в мене щось у правому боці пострілює.

ХІАТУС.  Вибач, Дію Атаманове, але я не буду тебе масажувати.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Як це ти мене не будеш масажувати, якщо у місто ось-ось увірветься ворог?

ХІАТУС.  Не забувай, що я поет, а героям зараз потрібні поети. (Співає).

 

Гей, амазонки, славні егейки,

Швидше до бою ставайте,

Чи вам звитяги й сили забракло,

Чи притупилася зброя.

            Ну те ж, героїки, дротики в руки, -

            Вас не забудуть нащадки!

            Будуть співати діти і внуки,

            Я к ви звитяжно померли!

 

ХІАТУС.  Ну  як?

ДІЙ АТАМАНОВ.  Ніяк! Героям зараз потрібні не тільки поети, але і масажисти. Тому, Хіатусе, сміливо берися за моє тіло.

ХІАТУС .  А може, я все ж  краще пісні складатиму, а за тебе візьметься  Грайтатус?

ДІЙ АТАМАНОВ. Та ти що, у нього ж серця немає. А після того, як він збезчестив усю нашу сім’ю, я не хочу, аби він ще й осоромив особисто мене.

ХІАТУС (починає масажувати). Гаразд, на все воля Богів.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Ось там! По хрящиках, по хрящиках! Ой добре, ой молодець!

 

До канапи підходить Г р а й т а т у с.

 

ГРАЙТАТУС.  Хіатусе, а чи не здається тобі, що ти його мнеш не там, де треба?

ХІАТУС (опускає руки). Хіба?!.

ДІЙ АТАМАНОВ (не підводячись). Грайтатусе, ще одне слово – і мій спис назавжди заклепає твою пельку.

ГРАЙТАТУС.  Я б радив тобі гарненько помасажувати йому п’яти, якими він збирається утерти носа ахейцям. Якщо вони, звісно, його наздоженуть.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Друже Хіатусе, принеси, будь ласка, мого списа.

 

Х і а т у с  підносить списа, проте той  і  не думає підніматися з канапи.

 

ДІЙ АТАМАНОВ.  А тепер, Хіатусе, будь добрий, кинь цього списа в того покидька.

ХІАТУС.  Не можу.

ДІЙ АТАМАНОВ.  О, Боги! Вже й списа кинути не може! А ще поетом називається. (Крекчучи, підводиться з канапи). Потім народ  дивується, чому у нас такі безталанні поети.  Давай сюди списа і дивися, як це робиться. (Цілиться у Грайтатуса).

 

 

Я в а   ч е т в е р т а

Заходить правителька  Т р о я н а т а.

 

ТРОЯНАТА.  Дію Атаманове, скільки разів я тебе просила не бавитися вдома дротиками. Ти ж дорослий мужчина, а пустуєш, ніби мале дитя.

ДІЙ АТАМАНОВ. Троянато, даремно ти гніваєшся на мене! Не задля забави я підняв цього списа. А тільки задля захисту вітчизни від посягань ворожого флоту. (Метає списа в куток). Я повбиваю цих ахейців, я покажу їм, нарешті, де краби зимують.

ТРОЯНАТА.  Без патетики, тільки без патетики. І не треба свої патріотичні почуття переносити на ґрунт наших сімейних взаємин. 

ДІЙ АТАМАНОВ.  Так ти не віриш мені? А може, ти мене ще й брехуном вважаєш?

ТРОЯНАТА.  Хіатусе, що тут відбувається?

ГРАЙТАТУС.  Напевно, щось дуже цікаве.

ТРОЯНАТА.  Я не тебе питаю. Хіатусе, до нас справді наближається афінський флот?

ХІАТУС. Незрівнянна Троянато, напередодні я зізнався тобі, що у мене з’явилося  бажання написати лебедину пісню? Передчуття рідко обманюють поетів.

ТРОЯНАТА.  Але чому я про це дізнаюся останньою? Чому я про все це чую від моїх чоловіків, а не від своїх перших помічників?

ДІЙ АТАМАНОВ.  А я завжди казав, що жінка жінці не товариш. Проте ти затято наслідувала архаїчні традиції придворного етикету. Тоді як нас, твоїх рідних чоловіків, інколи навіть бачити вдень не хотіла.

 

 

Я в а   п’ я т а

З’являється  Д і д у х с.

 

ГРАЙТАТУС.  Нарешті і Дідухс прийшов. Тебе, старий, по смерть уже час посилати, а не по новини. Ну, то що там, кажи хутчіше, діється?

ДІДУХС.  Нічого. Святковий та погожий день, тому народ, як кажуть, розслабляється та забавляється.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Дожилися, афіняни ось-ось на мури почнуть видряпуватися, а весь люд собі забавляється. Це за час твого правління, Троянато,  народ так розбестився. Це ти його довела до того, що він незабаром без амазонок і воювати не зможе.

ХІАТУС. Придумав, придумав. Ось послухайте (співає).

Ой, летіли білі гуси,

Ой, летіли білі гуси гена-ген,

Вийшов я на герць смертельний,

Ніби лебідь проти коршунів ахей. (Пауза).

 

ХІАТУС. Ну як? Подобається?

ГРАЙТАТУС.  Мелодію ухопив непогано. А от деякі слова я радив би поміняти. Ну, не варто лебедину пісню починати з гусей...

ТРОЯНАТА.  Годі плескати язиками. Бити тривогу і всім зі зброєю на мури. (Поривається вийти).

ДІДУХС.  Зачекайте, а трясця б вашому татові, зачекайте і не лізьте поперед мами в пекло. Під мурами нікого немає, і найближчим часом нікого й не буде.

УСІ.  Як немає???

ДІДУХС. Море таке ж чисте, як і сьогоднішнє небо. Хіба що приплив один невеличкий  корабель з послом від Афін. Кажуть, це наша Січебаба завдала ахейцям такого чосу, що вони вже на будь-яких умовах раді просити перемир’я.

ХІАТУС ( войовниче співає).

Тремтіть, ахейці, тремтіть, нахаби,

На вашу силу нам наплювать,

Бо не здолати вам Січебаби,

Як власних п’яток не цілувать!

 

ТРОЯНАТА.  То куди ж це подівся грецький флот? Що це за жарти, я вас питаю?

ДІЙ АТАМАНОВ.  Не знаю, треба у Грайтатуса запитати. Грайтатусе, а бий тебе грім Божий, це ж ти приніс звістку про афінський флот?

ГРАЙТАТУС (розгублено). Потрібно у вартових запитати, це вони ніби його помітили.

ТРОЯНАТА.  Так ніби чи помітили? Ну й нагородили мене Боги чоловіками, нічого не скажеш. Перед народом соромно, що у першої жінки держави такий гармидер коїться. І навіщо я до вас заходила? Геть затуркали жінку. Ага, згадала! Хочу усім повідомити, що я виходжу заміж. Тож, дорогі чоловіки, можете мене привітати!

 

 

Я в а   ш о с т а

Чоловіки збентежено дивляться на Т р о я н а т у.

 

ДІДУХС (першим приходить до тями). Ясочко наша, чим же ми завинили перед тобою? Невже у твоєму серці більше немає місця для твоїх улюбленців?

ТРОЯНАТА.  Давайте без персоналій. Кожен із вас і сам усвідомлює свою вину. Тому не будемо про сумне.

ДІЙ АТАМАНОВ (істерично). А я, крім того, що присвятив тобі усе своє життя, іншої вини за собою не визнаю. 

ТРОЯНАТА.  Діє Атаманове, що стосується посвяти життя, то тут ти, дорогенький, перебрав зайвого. До того ж, сам знаєш – така вже ваша чоловіча доля.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Але в чому моя вина?  Хочу знати  правду і тільки правду.

ТРОЯНАТА.  Гаразд! Якщо вже правду, то одразу про всіх. Так ось, дорогі мої чоловіки! Гадаю, мені не потрібно зайвий раз усім нагадувати, що я є першою особою в державі. І  ви свідомі того, що таке становище багато до чого зобов’язує: звані обіди, прийоми і таке інше. Здебільшого на всіх цих заходах нікого з вас не буває. Хоча, за правилами етикету, мене хтось  мусить супроводжувати із членів родини. Так чому ж так виходить, що, годуючи чотирьох чоловіків, я на жодного з них не можу покластися?

ДІЙ АТАМАНОВ. Так, і нас це цікавить, чому?

ТРОЯНАТА. Почнемо з тебе. Діє Атаманове, той, хто тебе зустрічає вперше, може подумати, що ти людина, якій для досягнення мети заважає хіба що статева відмінність від жінки. Але чим ближче тебе пізнаєш, тим більше розумієш хибність перших вражень. Жодної справи ти ніколи не довів до пуття. І тепер маєш славу галасливого популіста.

ДІЙ АТАМАНОВ (ображено перебиває). У такому разі я подаю на розлучення.

ТРОЯНАТА (у захваті). Ще б пак! Адже тобі ще з пелюшок утовкмачували, що розлучення  в нашій країні заборонені. Окрім хіба що випадків, коли чоловіки втрачають здоровий глузд. Тож краще не дратуй мене, чоловіче, бо так і до біди недалеко.

ТРОЯНАТА (підходить до Хіатуса, який шанобливо підводиться). Сідай. (Той покірно сідає).  Хіатус. Нічого поганого сказати не можу. Слухняний. Шкоди не робить. Але головного свого призначення не виконав. Хіатусе, я чому за тебе заміж пішла? (Хіатус прудко підскакує). Сядь, сказала! (Сідає). Тому що тобі пророкували славу літературного генія. А ти ким став? Ні, офіційно наш Хіатус вважається першим поетом. А насправді? Народ його пісень не співає, а слухають хіба що з елементарної  поваги до мене.

ХІАТУС (ледь не плачучи). Я так і знав, що цим усе закінчиться. Так і знав. Не можна бути народним поетом, і одночасно залишатися у золотій клітці. Але я вже вирішив! Я піду в храм, буду служити Богам і писати. День і ніч. Писати, писати, писати!

ТРОЯНАТА (підходить до Грайтатуса). Тепер Грайтатус. Зізнаюсь, свого часу  я  покладала на нього найбільші надії. Проте він довів, що чоловіча сутність така ж оманлива та підступна, як і всім добре відома добропорядність та довірливість жіночого серця.

ГРАЙТАТУС (іронічно). А чи можна якось без високопарних зворотів?

ТРОЯНАТА (ігноруючи репліку). Грайтатус – це наш з вами сором, невимовний біль нашої сімї. Навіть важко усвідомити все те, що він накоїв. А тим більше передбачити наслідки, які чекають на усіх нас. Певною мірою –  ми усі винні.  Недогледіли.

ТРОЯНАТА (підходить до Дідухса). Нарешті, Дідухс. Найшанованіша людина не тільки в нашій сім’ї, але й у державі. Молодець! Ось хто по-справжньому тримає марку. Єдиний його недолік, хоча який це недолік... Єдиний нездоланний його ворог – це вік. Каюся, дорогий Дідухсе, по молодості я з’єдналася з тобою тільки задля моди. Тоді, як ви пам’ятаєте, була тенденція брати чоловіків набагато старших за жінок. З того часу спливло чимало води, минула і мода,... Ну що ж, таке життя, вічно молодими залишаються тільки Боги. (Дідухс скрушно розводить руками). Ось і все. А поки приготуйтеся гідно зустріти нового члена нашої родини. (Збирається вийти).

ДІДУХС.  А весілля коли будемо грати?

ТРОЯНАТА.  На днях. Хіатусе, напиши пісню про кохання, та підготуйтеся гідно прийняти ще одного члена нашої сім’ї. (Виходить).

 

 

Я в а   с ь о м а

Чоловіки похнюплено гуртуються до купи.

 

ДІЙ АТАМАНОВ.  Ну ось, усе життя коту під хвіст.

ГРАЙТАТУС.  Не коту, а кішці.

ХІАТУС.  Ну, навіщо ви так? Нам усім разом так далеко до її незмірних чеснот. (Хапає арфу і пристрасно співає).

О Троянато,

Ти серця поразбивала нам на друзки,

З тобою, любко,

Ми всі кохалися колись.

Тепер не варті

Ми вже й обпатраної гуски,

Бо наші мрії,

Бо наші мрії не збулись.

 

ГРАЙТАТУС.   Хіатусе, це може тобі до неї, як до неба рачки, а мені Шипшинючка не дороговказ.

ДІДУХС.  Як, як він її назвав?!.

ХІАТУС.  Він нашу дорогоцінну Троянату обізвав якоюсь Шипшинючкою.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Мужики, та цей Грайтатус зовсім озвірів. Мало йому того, що  всю нашу сімю збесчестив, так він вирішив ще й усіх нас морально додавити.

ДІДУХС (підводиться). Так як ти її назвав, Шипшинючкою?! Ану, хлопці, піднімайтеся, час розплати настав!

ГРАЙТАТУС (занепокоєно притискається до стіни).  Гей ви, прихвосні бабські, обережніше, а то я й здачі можу дати.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Так він нашу ясочку ще й бабою назива!

ГРАЙТАТУС.  А то що, правда очі пече?!

ДІДУХС.  А бодай так пси траву їли по твоїй правді!

ДІЙ АТАМАНОВ (істерично). Бий його, бесчесника, гати його, жононенависника!

 

Трійця  накидається на Г р а й т а т у с а, утворюючи купу малу. Через деякий час той виривається і втікає від розлютованих свояків.

 

 

Я в а   в о с ь м а

 О с к а л а  підтримує під руку знервовану  К о т и в и ш н ю.

 

ОСКАЛА.  Котивишне, аби ти знала, як про тебе по закутках язиками плескають...

КОТИВИШНЯ.  Нехай плескають. У цій країні легше захистити свою доброчесність від чоловіків, ніж свою репутацію від жінок.

ОСКАЛА.  Яка ж ти все-таки недалекоглядна. Тобі давно вже заміж потрібно, а ти все дівуєш, забавляючи своєю затятістю і без того наш гостроязикий люд.

КОТИВИШНЯ.  Але ж я не можу!

ОСКАЛА.  Можеш. Тобі за становищем у сіспільстві, вже як мінімум двох чоловіків мати потрібно, а ти все брикаєшся, ніби перший день на світі живеш. Мо’, час уже й за розум взятися.

КОТИВИШНЯ.  Такою я вже народилася.

ОСКАЛА.  Жінкою не народжуються. Жінкою – стають.

КОТИВИШНЯ.  Але ж я все одно їх не любитиму. Навіщо тоді, аби вони ще біля мене мучилися?

ОСКАЛА.  Нічого з ними  не станеться, якщо трішечки і помучаться. Вже хто-хто, а вони навряд чи тобі дорікатимуть. Ти їх годуватимеш, одягатимеш та ще й взамін нічого не вимагатимеш. Та вони тобі ноги за це цілуватимуть.

КОТИВИШНЯ.  А я хочу, аби мене цілував тільки  той, кого я люблю. (Співає).

Я не хочу, я не хочу світу цілого,

Ані царства, ні півцарства, ні скарбів,

Тільки хочу, тільки хочу свого милого,

Щоб мене одну всім серденьком любив.

            О мій єдиний, прийди до мене з мрій дівочих,

            До мого серця співучим жайвором прилинь,

            Дай подивитись у незрадливі твої очі,

            Своє бажання в моє бажання перелий.

О мій єдиний, тебе одного тільки хочу,

В моє кохання своє бажання перелий.

 

ОСКАЛА.  Ти знову впадаєш у свій дівочий максималізм. Скажи відверто, тобі ще не набридло бігати по кущах з чужими чоловіками?

КОТИВИШНЯ (ображено). Ви не маєте права!

ОСКАЛА (зривається). Маю! І навіть набагато більше, ніж ти думаєш. (Спокійніше). Не ображайся. Така вже в мене посада. До обов’язків якої, до речі, входить і нагадування моїй любій Котивишні про звичаєве право.

КОТИВИШНЯ.  Оскало, якщо я і виходитиму коли-небуть заміж, то тільки один раз.

ОСКАЛА.  Смішно навіть думати, що можна прожити все життя з одним чоловіком. Правильне число – щось біля п’яти. Може й більше, але точно не менше.

КОТИВИШНЯ.  А хіба в цьому щастя?

ОСКАЛА.  Щасливих людей не буває. І як не виступиш проти природи, так і не зможеш проігнорувати усталені віками традиції.

КОТИВИШНЯ.  Традиції, які змушують багаторазово виходити заміж.

ОСКАЛА.  Перейдімо до державних справ. Зараз перед тобою постане справжній монстр варварського племені. Розумію, що першим твоїм бажанням буде заколоти кинджалом  цього покидька. Проте він посол, тож маєш приховувати свої почуття.  (Прислухається). Чуєш? Його вже ведуть. Ну що ж, моя люба дівчинко, тримайся. Я поруч. (Відходить трохи назад).

 

 

Я в а   д е в’ я т а

У супроводі озброєної амазонки заходить посол греків П а р м а н і о н.

 

ПАРМАНІОН (прикладає руку до серця). Афіни вітають вас!

 

Пауза. К о т и в и ш н я  незворушно мовчить.

 

ПАРМАНІОН (голосніше).  Афіни вітають вас!

ОСКАЛА (підказує). Відповідай.

КОТИВИШНЯ.  Ми вас теж вітаємо.

ПАРМАНІОН.  Моє ім’я Парманіон. За дорученням старійшин Афін і з волі Богів я, вельмишановна Троянато, уповноважений провести з вами переговори.

КОТИВИШНЯ.  Перепрошую, але я не Трояната. Я –  Котивишня.

ПАРМАНІОН.  Котивишня?

КОТИВИШНЯ.  Я її сестра. За усталеним звичаєм нашого двору, послів спершу приймає молодша сестра правительки. Тобто я мушу пересвідчитися, чи немає у них прихованої зброї. І тільки після цього посли зустрічаються з володаркою.

ПАРМАНІОН.  Я прийшов без зброї, тож невже ви мене будете ще й обмацувати?

КОТИВИШНЯ.  Ні, не буду. Це зроблять амазонки.

ПАРМАНІОН.  А чи не можна  влаштувати якось так, аби це зробив чоловік?

КОТИВИШНЯ (розгублено оглядається). Оскало! У нього якесь дивне прохання?

ОСКАЛА (рішуче виступає вперед). У нас віками це робили жінки. Тим паче, як це не прикро, але ми перебуваємо у стані війни.

ПАРМАНІОН.  У такому разі не будемо втрачати час.

АМАЗОНКА (грубо). Афінянине, йди за мною.

 

Виходять.

 

КОТИВИШНЯ.  А справді, чому б чоловіків не оглядали чоловіки?

ОСКАЛА.  Чоловік ніколи не побачить у чоловіка того, що там знайде жінка.. Краще скажи мені, чому ти розгубилася на початку розмови?

КОТИВИШНЯ.  Та так... А ти знаєш, цей афінянин не такий вже й страшний...

ОСКАЛА.  Дитя моє, Котивишне, то вони в наших володіннях виставляють себе безневинними золоторунними ягнятами. А ти б тільки відала, що витворяють ті ахейці зі своїми жінками. Ні, дівчинко моя, краще б ти цього не знала. (Співає).

Древні греки, знані греки,

Є у них бібліотеки,

І театри й храми є,

Тільки ж волі немає!

            Ех, всі вони там егоїсти

            І статеві шовіністи,

            І щасливою в них стать

            Може тільки, може тільки,

            Може тільки сильна стать! Ой!

Бідна жінка, мов лелека,

Має лиш одного грека,

Ну, а більше взяти – зась,

Древній грек, древній грек,

Древній грек тобі не дасть!

Ой, не дасть!

 

ОСКАЛА.  Одним словом, що тобі сказати, серденько,  –  ди-ку-ни!

 

 

Я в а   д е с я т а

До зали заходить  Т р о я н а т а.

 

ТРОЯНАТА.  Ну, і як він вам?

ОСКАЛА.  Варвар варваром.

ТРОЯНАТА. Ще б пак, якщо вони зруйнували такі чудові міста, як Троя та Мікени, то що тоді від них взагалі можна чекати.

КОТИВИШНЯ.  А ці Афіни – красиве місто?

ТРОЯНАТА.  Афіни?! Село селом. Правда, вони хизуються тим, що ніби в майбутньому їхнє місто стане одним з найгарніших у світі. Принаймні так їм устами оракулів постійно говорять Боги.

ОСКАЛА.  Дурень думкою тішиться.

ТРОЯНАТА.  І вороги вони небезпечні. Скільки вже воюємо, а здолати не можемо. Тільки б  війна на нашу територію не перекинулася.

ОСКАЛА.  Боги цього не допустять.

 

 

Я в а   о д и н а д ц я т а

Заходить амазонка.

 

АМАЗОНКА.  Афінянин до прийому готовий.

ТРОЯНАТА. Введіть його.

 

З’являється розхристаний  П а р м а н і о н.

 

ПАРМАНІОН. Я Парманіон, посол великих Афін, вітаю вас, незрівнянна Трояната.

ТРОЯНАТА.  Дякую. До послів ми завжди ставилися з повагою. Тому  почувайтеся,  як вдома, відважний Парманіоне,   До речі, яка зараз погода в Афінах?

ПАРМАНІОН.  Поки що сяє сонце, але незабаром почнеться сезон дощів.

ТРОЯНАТА.  Не дуже у вас сприятливий клімат для життя.

ПАРМАНІОН.  Так, у вас він м’якіший.

ТРОЯНАТА.  Тому ви прагнете загарбати наші землі?

ПАРМАНІОН.  Не ми підняли проти вас списа війни.

ТРОЯНАТА.  Ахейці завжди славилися  надмірною самовпевненістю.

ПАРМАНІОН.  Але наразі я уповноважений заявити, що ми вимагаємо від вас сплати контрибуції у розмірі 5 тисяч талантів золотом і 10 тисяч талантів сріблом, вимагаємо відкрити порти для безмитної торгівлі нашим торговельним кораблям, а також вимагаємо, аби ви зруйнували оборонні мури навколо вашого міста.

ТРОЯНАТА.  За таку зухвалість, відважний Парманіоне, навіть послів карають на горло.

ПАРМАНІОН.  Можливо, але спершу дозвольте піднести вам невеличкий подарунок.

 

 

Я в а   д в а н а д ц я т а

Плескає в долоні. До кімнати заносять величезну скриню.

 

ТРОЯНАТА. Сподіваюся, що з цієї скрині не вистрибнуть воїни, як колись вони вискочили з троянського коня.

ПАРМАНІОН.  Ні, цим разом сюрприз набагато вишуканіший.

 

Скриню оточують амазонки з піднятими  списами. П а р м а н і о н  відкидає лямку, і перед усіма постає зв’язана та  розпатлана вагітна жінка.

 

УСІ.  Січебаба!!!

ПАРМАНІОН. Саме так, легендарна Січебаба!  А тепер нехай вона  сама скаже, наскільки безпідставні наші вимоги. (Зриває пов’язку з голови жінки).

СІЧЕБАБА.  Я їм не давалася, вони мене в бою взяли. Смерть ахейцям! Слава егейцям! Хея! Хея! Хея!!!

ОСКАЛА.  Січебабо, вони тебе дев’ять місяців тому в бою взяли, чи трішечки раніше?

СІЧЕБАБА.  Не пам’ятаю. Смерть ахейцям! Слава егейцям! Хея! Хея! Хея!!!

ТРОЯНАТА.  А де ж тоді військо?

ПАРМАНІОН.  Я відповім. Частину амазонок знищено, частину взято в полон, і тільки невелика кількість вашого війська врятувалася втечею, опинившись у далеких припонтійських степах.

ТРОЯНАТА.  Дивно, чому ж вони стільки часу не давали нічого про себе знати?

ПАРМАНІОН.  Тому що врятовані амазонки назавжди порвали з вашим матріархальним ладом.

ТРОЯНАТА.  Амазонки?!

ОСКАЛА.  Цього не може бути! Січебабо, чому ти мовчиш?

СІЧЕБАБА.  Я не мовчала, я весь час кричала. Але вони мене в бою взяли. Смерть ахейцям! Слава егейцям! Хея! Хея! Хея!!!

ПАРМАНІОН.  Дозвольте, я скажу. Те, чого не докінчили ахейці, довершили скіфи. Коли войовничі амазонки прибули в припонтійські степи, одразу ж почалися сутички з не менш войовничими скіфами. І скіфи з подивом дізналися, що воюють з жінками. Тоді вони відібрали найгарніших юнаків і наказали їм постійно перебувати біля табору амазонок. Далі продовжувати?

ТРОЯНАТА (помітно нервуючи). Продовжуйте, відважний Парманіоне, продовжуйте. Послу іноді також слід виговоритися.

ПАРМАНІОН.  Амазонки, ганяючись по ярах та степах за цими  юнаками, з часом почали перейматися до них симпатією. І незабаром вони зіграли одне велике  весілля, утворивши рівноправні сім’ї з одного чоловіка та однієї жінки. Таким чином на тій землі постало зовсім нове скіфське плем’я під назвою Сармати. (Пауза). Напевно, це буде дуже войовниче плем’я.

ТРОЯНАТА (розгублено). Дуже романтично.

КОТИВИШНЯ (захоплено). А я така рада за наших амазонок.

ХІАТУС (співає).

Гей, хоробрі амазонки

З нашої сторонки,

Ви відважні в грізній січі,

А в коханні – вдвічі!

            Нащо вам мечі та луки,

            Як є  білі руки,

            Чорні брови, карі очі –

            Чароньки дівочі?

Проти них змагатись нічим

Лавам чоловічим, -

І, без бою склавши зброю,

Йдуть в полон герої!

 

ХІАТУС. Слава амазонкам!

УСІ. Геройкам слава!

СІЧЕБАБА.  Розв’яжіть мене, я уб’ю цього покидька. Смерть ахейцям! Слава егейцям!

ТРОЯНАТА.  Розв’яжіть її, але тільки в сусідній кімнаті. Вагітним жінкам не можна  сильно хвилюватися. (Січебабу виводять).

КОТИВИШНЯ.  Бідна Січебаба, вона ще повністю не збагнула всієї радості свого положення… Піду і я до неї, адже поки що вона така самотня.(Виходить).

 

О с к а л а  та  Т р о я н а т а  допитливо дивляться одна на одну.

 

ТРОЯНАТА.  Ми не можемо, відважний Парманіоне, дати вам зараз відповідь. Потрібен деякий час, аби все ретельно зважити на терезах долі. Тому ви залишатиметеся у нас доти, доки ми не приймемо остаточного рішення.

ПАРМАНІОН.  Сподіваюся...

ТРОЯНАТА (перебиває).  І я сподіваюся, що ви у нас довго не затримаєтеся. А поки що, використовуючи слушну нагоду все ж таки колись порозумітися, дозвольте запросити вас на власне весілля.

ПАРМАНІОН.  Дякую. І який же це за ліком чоловік?

ТРОЯНАТА.  П’ятий. І не дивіться на мене такими очима. Я ще не така стара вішалка, аби мати вже десятьох.

 

Я в а   т р и н а д ц я т а

До  кімнати заходять  Д і й  А т а м а н о в  та  Х і а т у с.

 

ДІЙ АТАМАНОВ.  І що вони тобі ще казали?

ХІАТУС.  Ну, що ще? Казали, що за словом під хітон не лізе.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Це я вже чув.

ХІАТУС.  Ага, багато п’є.

ДІЙ АТАМАНОВ.  О! А це вже добре.

ХІАТУС.  І ще його жінки дуже люблять.

ДІЙ АТАМАНОВ (дещо ображено).  Не факт! Цих жінок ніколи не зрозумієш, коли і кого вони люблять. Мене, наприклад, усі жінки люблять, хоча цього ніколи не показують.

ХІАТУС.  А ти його будеш любити?

ДІЙ АТАМАНОВ.  Якої це мами я його ще мушу любити?

ХІАТУС.  Ну, як-не-як він новий член нашої сім’ї.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Любов, як і повагу, треба  заслужити. Подивимося ще, що воно за цабе.

 

 

Я в а   ч о т и р н а д ц я т а

Заходить  Д і д у х с.

 

ДІДУХС.  Ніч не спав, але постіль випестив ледь не до найменшого пір’ячка.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Ось, Хіатусе, хто по-справжньому любитиме нового члена нашої сім’ї. Бачиш, як  вислужується, пір’ячко, гад, чистить.

ДІДУХС.  А ти  хотів би, аби вони на дрючках шлюбну ніч провели?

ДІЙ АТАМАНОВ.  Так, на дрючках, кілках, палях, тільки б не на пір’ячку, пеньок ти трухлявий!

ДІДУХС (хапає Дія Атаманова за хітон). Ну ти, пуцьвіринку недолущений, ще хоча б слово проти Троянати верзнеш, то я тебе взагалі до льоху кину.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Та я тобі, старе опудало, зараз писок начищу! Ти кого, жабо болотяна, залякати вирішив? Кого, я тебе питаю?!

ДІДУХС.  Тебе, стерво вилупасте, тебе!

ХІАТУС (істерично перекрикує крикунів). Тихо, я сказав – тихо! Побійтесь Богів, люди, ви ж усе-таки чоловіки! У Троянати сьогодні шлюбна ніч. Ми напередодні великого таїнства кохання. А ви, ви... (Ридає).

ДІДУХС (і собі витирає сльозу). Хіатусе, поетику ти наш, вибач нас, старих козлів. Я ж кожне пір’ячко перебрав, цілу ніч не спав, старався...

ДІЙ АТАМАНОВ (знервовано). А хіба я її не люблю?! Люблю!  Я б їй і свічку тримав, аби вона попросила.

ХІАТУС (рішуче підводиться). Все, годі сліз. Ось, ось весілля, і який у нас буде вигляд? Що про нас люди подумають?! Давайте справді краще вирішимо, хто у нас буде світилом. Одразу зізнаюсь, я не в стані сьогодні тримати свічку.

ДІДУХС.  І я не можу. Якщо я минулу ніч не спав за роботою, то другу ніч уже просто не витримаю. Роки беруть своє...

 

Пауза, під час якої чоловіки звертають погляди на   Д і я   А т а м а н о в а.

 

ХІАТУС.  Діє Атаманове, а ти?

ДІЙ АТАМАНОВ.  Телепні, ми просто телепні. І якого дідька ми прогнали того Грайтатуса?

ХІАТУС.  Він негідний бути членом нашої сім’ї.

ДІЙ АТАМАНОВ.  А ми все одно дурні! Нам спочатку потрібно  було його змусити стати світилом, а вже потім проганяти. Все у нас  робиться якось через пень колоду.

ХІАТУС.  Так ти будеш світилком, чи ні?

ДІЙ АТАМАНОВ.  Дій Атаманов завжди дотримувався свого слова.

ДІДУХС.  Діє Атаманове, тільки без дурниць! Нам до всього іншого тільки не вистачало, аби люди ще дізналися про наші ревнощі. Не забувайте, що ми все ж таки чоловіки першої жінки в державі. (Усі співають з награною бадьорістю).

Ми егейці, не ахейці,

Нам тужить нема причини:

В нас дружина люба є,

Всім нам лад вона дає,

Є-е-е-е…

(На видосі, ледь не плачучи, замовкають).

 

 

Я в а   п’ я т н а д ц я т а

До вітальні заходить новий чоловік –  Б а б а х у с.

 

БАБАХУС.  Привіт, мужики! (У відповідь – здивоване мовчання). Я  новий чоловік вашої дружини. Будемо знайомитися – Бабахус. (Потискує усім руки).  Чому це ви мовчите? Не раді мене бачити?! Е, ні, мужики, так нових членів сім’ї не приймають.

ДІЙ АТАМАНОВ (з викликом).  А як їх приймають?!

ДІДУХС.  Ша, орли!  Заходь, Бабахусе, до нашого коша. Тепер це і твій дім.

БАБАХУС.  О! Оце по-нашому, по-чоловічому. Наскільки мені відомо, я у вас буду п’ятим, так би мовити, потрапляю в самісіньку що не є золоту середину.

ХІАТУХС.  У яку таку ще середину?

БАБАХУС.  Ну ви й, я бачу, математики. Скільки у попередньої правительки було чоловіків? Дев’ять. А я який у нинішньої? П’ятий...

ДІЙ АТАМАНОВ.  П’ятий і останній. Нам і тебе вистачить.

БАБАХУС.  Вам, може, і вистачить, а за неї я гарантій не даю. Трояната у нас жінка емоційна. І чому це ви диветеся на мене такими очима? Кожен з вас завжди думав, що він останній. Та очуняйтеся, мужики, хіба ви самі жінок не знаєте?

ДІДУХС.   Їх ніхто насправді не знає.

БАБАХУС.  Ще б пак!До речі, бачу трьох, а де ще один чоловік?

ДІЙ АТАМАНОВ.  Грайтатус? А він на гульбашки пішов.

БАБАХУС.  Любить погуляти?

ДІДУХС (неохоче).  Полюбляє.

БАБАХУС.  Правильно, а чого це вдома весь час сидіти? В житті треба все спробувати. До речі, а хто  з вас сьогодні буде світилом?

ДІЙ АТАМАНОВ  (з викликом). Я!

БАБАХУС.  Ну, старий, я тобі обіцяю  веселу ніч.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Не сумніваюся. Для такого випадку у мене є добре старе вино.

БАБАХУС.  Не забудь тільки його прихопити разом зі свічкою. (Дістає ріг та пускає по колу). І в мене теж тут дещо припасено. (Співає).

Слава. Слава Гіменею

Що людей єднає. Слава і тому напою,

Що нас звеселяє!

            Хай богує Афродита

            І ти, Діонисе,

            Щоб народжувались діти

            Й келих наш не висох!

Слава Бахусові – богу,

Що дає нам втіху.

Як хильнеш-смикнеш із рогу –

Аж сміється лихо!

 

ДІДУХС.  Але що ж це ми сидимо? Ходімо, Бабахусе, ми тобі наш дім покажемо. (Усі, крім зажуреного Хіатуса, вирушують до виходу). Хіатусе, а тобі що, особливе запрошення потрібне?

ХІАТУС (зажурено співає).  

Цвіте кактус, цвіте кактус,

А цвіт опадає,

Хто не знав стріл Купідона,

Той горя не знає.

 

ДІДУХС.  Хіатусе, досить перед весіллям соплі ковтати. На, краще ковтни із мого рогу, то вони й попустить. (Усі виходять).

 

Я в а    ш і с т н а д ц я т а

Накривається весільний стіл, заходять  Т р о я н а т а  та  П а р м а н і о н.

 

ПАРМАНІОН.  Я вам невимовно вдячний за запрошення на весілля. Мені справді цікаво геть усе, що у вас відбувається. Ажде ваш народ живе ніби в іншому світі

ТРОЯНАТА.  Перепрошую, але це ви перебуваєте ніби в іншому вимірі. І саме тому ваші чоловіки ніколи не зможуть по-справжньому збагнути жінок.

ПАРМАНІОН.  Проте вони вивчають їх з великим інтересом. (Пауза). До речі, чарівна Троянато, а як у вас відбувається сватання?

ТРОЯНАТА.  Дуже просто: жінка посилає обраному чоловікові страву, яку він мусить із вдячністю скуштувати.

ПАРМАНІОН.  А якщо, скажімо, йому не сподобалася запропонована страва, і він відмовляється її смакувати?

ТРОЯНАТА.  У такому разі жінка пізно вночі підходить до його домівки і лягає поруч із дверима. І хай він тільки спробує не вийти і не лягти поруч із нею!..

ПАРМАНІОН.  І що ж тоді?

ТРОЯНАТА.  Ризикує мати неприємності.

ПАРМАНІОН.  Але ж це майже насильство. А раптом вона йому не подобається?

ТРОЯНАТА.  Жінка ніколи не може не подобатися. Тим паче, шановний Парманіоне, наскільки мені відомо, ваші жінки також не надто володіють правом вибору.

ПАРМАНІОН.  Це правда. Вони не зовсім вільні у своєму виборі. Але ще прийде такий зоряний час людства, коли чоловік та жінка вільно обиратимуть одне одного.

ТРОЯНАТА.  І таким чином породять ще більше страждань.

ПАРМАНІОН.  Без страждань не буває любові.

ТРОЯНАТА (сміється). А ви,  попри притаманну холодність безжалісних ахейців,  ще й романтик.

ПАРМАНІОН.  Я волів би ним бути, але наразі є послом ворожої до вас країни. Однак, справді, годі про це. Якщо це не секрет,  чарівна Троянато, яку страву ви послали п’ятому чоловікові?

ТРОЯНАТА.  Одне макове зернятко. Щоправда, на золотій тарілі.

ПАРМАНІОН.  Оригінально! І довго довелося чекати на відповідь?

ТРОЯНАТА.  Рівно стільки, скільки він смакував це зернятко.

 

 

Я в а    с і м н а д ц я т а

До кімнати заходять чоловіки Т р о я н а т и.

 

ТРОЯНАТА.  Мої чоловіки. Нарешті. Ви навіть не уявляєте, який я вам приготувала сюрприз.

ДІЙ АТАМАНОВ (підозріло косує на Парманіона). Що, ще один наречений?

ТРОЯНАТА (сміється). Ні-ні, всьому свій час. Я запросила на весілля посла від афінян, шановного Парманіона. Прошу і вас приділити йому свою увагу.

ДІДУХС.  Троянато, квіточко наша, як же так можна? Адже ми з ними перебуваємо в стані війни.

ДІЙ АТАМАНОВ.  І я з ворогами за один стіл не сяду. Смерть ахейцям! Слава егейцям!

ХІАТУС (декламує):

У  звитяжній борні ми вже звикли вмирати,

Сторінки історії кров’ю писати,

Та слава егейців все сяє та сяє,

Ніхто нас й ніколи повік не здолає.

 

БАБАХУС.  А я й не проти, аби на моєму весіллі погуляв і цей варвар. А чому б і ні? Піднімемо келихи і нумо один одного розважати.

ТРОЯНАТА.  Останнє слово залишилося за нареченим. Тим паче, наш гість не просто гість, а ще й посол, до якого ми мусимо ставитися з відповідною повагою.

ДІЙ АТАМАНОВ.   У такому разі, гірко!

ДІДУХС.  Рано ще гірко кричати. По-перше, гості не всі зійшлися, а, по-друге, ще місяць на небо не вийшов.

 

Я в а     в і с і м н а д ц я т а

Із  розпачливим криком вбігає К о т и в и ш н я  і починає все навколо трощити.

 

КОТИВИШНЯ (чіпляється в пасма Д і й А т а м а н о в у).  Нелюди! Кати! Не віддам! Не дозволю! Поверніть його мені! Віддайте його мені!

ТРОЯНАТА.  Ніхто твого коханця не чіпав! Вештається десь по чагарниках, а ти тут репетуєш.

КОТИВИШНЯ.  Я тебе ненавиджу! (Амазонки хапають К о т и в и ш н ю).

ТРОЯНАТА.  Я це знаю. Відведіть її  та візьміть під охорону, аби ще чогось  з собою  не зробила.

 

Знесилену К о т и в и ш н ю виводять амазонки.

 

ТРОЯНАТА.  Я вам вдячна, шановний Парманіоне, що ви нічого не питаєте. Це наша трагедія.

ПАРМАНІОН.  Це ваша сестра.

ТРОЯНАТА.  У тому-то й усе лихо. Вона моя правонаступниця, тому мусить жити за законами свого народу. А вона зневажила їх, закохавшись у мого чоловіка.

ПАРМАНІОН.  Хіба кохання –  гріх?

ТРОЯНАТА.  Вона вже давно мусила мати законних чоловіків. Котивишня ж любить тільки одного Грайтатуса. І якщо вона незаміжня, то за давніми законами ніколи не зможе бути моєю правонаступницею. Ахейцю ти, напевно,  зараз  млієш від задоволення?

ПАРМАНІОН.  Тільки варвари радіють чужому горю.

ТРОЯНАТА.  А ти ж тоді хто такий?

ПАРМАНІОН.  Я – афінянин!

 

 

Я в а   д е в’ я т н а д ц я т а

З урочистим видом до кімнати заходить О с к а л а.

 

ОСКАЛА.  Нарешті, піймали!

ДІЙ АТАМАНОВ.  Кого, Грайтатуса?

ОСКАЛА.  Не Грайтатуса, а Патріархатуса!

УСІ (вибух радощів).  Ура! Спіймали! Слава Оскалі! Скільки років він нас мучив! Смерть чудовиську! Хай живе матріархат!

ДІЙ АТАМАНОВ (обнімаючи Оскалу). Ти його справді піймала?

ОСКАЛА.  А ти сьогодні знову не поголився як слід. Весілля ж усе-таки.

ТРОЯНАТА (до Оскали). А звідки ти знаєш, як він мусить голитися?

ОСКАЛА.   Я все мушу знати.

БАБАХУС.  Годі! Стривайте! Радість то яка, і саме на моє весілля. Пиймо! Бенкетуймо! Гуляймо!

ДІДУХС (виглядаючи у вікно). Місяць вийшов. Гірко!

УСІ.  Гірко! Гірко! Гірко!

 

                                                

Я в а   д в а д ц я т а

У ліжку напівлежить хвора  Т р о я н а т а .  Заходить  О с к а л а .

 

ОСКАЛА.  Троянато, тобі вже час підніматися.

ТРОЯНАТА.  Відчепись. 

ОСКАЛА. На тебе чекають державні справи

ТРОЯНАТА. Почекають. Голова болить.

ОСКАЛА.   Невже всю шлюбну ніч довелося так багато думати головою?

ТРОЯНАТА.  Ти ще знущаєшся?  Чи, може, вже забула, кому  забовязана своїм нинішнім високим становищем?  

ОСКАЛА.  Не забула. І саме  я тебе попереджала, що твій п’ятий чоловік – алкоголік? Ти ось уже другий день напівмертвою лежиш. Світило взагалі так тоді нализався, що ледь  будинок не спалив. Тільки Бабахус і далі попиває винце, ніби нічого не сталося.

ТРОЯНАТА.  А нічого й не сталося. Якщо, правда, не зважати на те, що справді смертельно болить голова. (Підводиться з ліжка). І ,взагалі, я вже хочу дитину.

ОСКАЛА.  У нас же війна!

ТРОЯНАТА. До біса ту війну.

ОСКАЛА (менторським тоном).  У час, коли руйнуються сім’ї, поширюється непослух, вседозволеність, коли таємні ахейські агенти ось-ось підштовхнуть народ до непокори, ти, Троянато...

ТРОЯНАТА (перебиває). Досить! Оскало, я не сварю своїх міністрів за те, що вони занадто багато говорять, за умови, що вони роблять те, що я говорю. Тепер по суті. Яке там перше питання?

ОСКАЛА (швидко).  Обвинувачення Патріархатуса.

ТРОЯНАТА.  Чи назвав він когось зі спільників?

ОСКАЛА (швидко).  Жодного.

ТРОЯНАТА.  А міг би й назвати. Добре, далі.

ОСКАЛА.   Єгипет відмовляється відвантажувати нам зерно в борг.

ТРОЯНАТА.  А скарбниця порожня. Гаразд, сьогодні ж напишу фараонові листа. Що ще?

ОСКАЛА.  Котивишня знову ходить щасливою.

ТРОЯНАТА.  Напевно, щось дізналася про Грайтатуса. Чому ви його, до речі, ще не спіймали?

ОСКАЛА. А хіба при тому безладі, що зараз діється, взагалі можливо когось спіймати? Ми й Патріархатуса взяли тільки тому, що він  ледь не відкрито став проповідувати.

ТРОЯНАТА.  Патріархатус. З нього і почнемо. Запроси всіх до судової зали. І нехай прийде ахеєць. Йому буде корисно подивитися на їхніх апологетів.

 

 

Я в а  д в а д ц я т ь  п е р ш а

Д і й  А т а м а н о в  намагається пробігти через кімнату, відмахуючись від такого ж, як сам, підпитого  Б а б а х у с а .

 

ДІЙ АТАМАНОВ.  Ні, ні і ще раз ні!

БАБАХУС  (хапає Дія Атаманова).  Дорогий, я хочу ще!

ДІЙ АТАМАНОВ.  Дій Атаманов завжди своє слово тримав. Але я більше не можу.

БАБАХУС.   Друже, скажи мені по щирості, чи знаєш ти, в чому найбільша принада чоловіка?

ДІЙ АТАМАНОВ.  Знаю.

БАБАХУС.  Бачиш, ти вже читаєш мої думки. Думки того, хто закоханий по самісінькі вуха.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Знаю, від вуха й до вуха. Але я не можу.

БАБАХУС.  Ну подивися на мене ще, подивися.

ДІЙ АТАМАНОВ (з огидою). Ну?

БАБАХУС.  Скажи, я закоханий?

ДІЙ АТАМАНОВ (невпевнено).  Ну-у...

БАБАХУС.  Так невже задля мого нелюдського кохання до Троянати ти не можеш мені дати келих вина?

ДІЙ АТАМАНОВ (помітно тверезіючи). Не можу. Тим паче, скільки б я знову не налив, тобі все одно буде мало.

БАБАХУС.  Але ж ти мені друг!

ДІЙ АТАМАНОВ. Перш за все, я третій чоловік нашої дружини, а вже потім друг, свояк і таке інше. (Істерично). І попрошу надалі не спекулювати родинними почуттями! Я теж жива людина, у мене може  теж серце є.

 

Заходять  О с к а л а ,   Х і а т у с ,  Д і д у х с  та  К о т и в и ш н я .

 

ОСКАЛА (принюхується до пияків). А у цих голубків ще весілля триває. Приготуйтеся стати суддями.Сядете позаду всіх, аби вас взагалі не було видно. (Звертається до інших). А ви, навпаки, виявляйте активність. Нічого відсиджуватися, коли суд іде.

 

 

Я в а   д в а д ц я т ь   д р у г а

До кімнати заходять  Т р о я н а т а  та  П а р м а н і о н .

 

ПАРМАНІОН.  Шановна Троянато,  де б мені так присісти, аби нікому не муляти очей?

ТРОЯНАТА.  Сідайте за суддями.

ПАРМАНІОН.  А хіба ваші чоловіки?...

ТРОЯНАТА. Саме вони та моя сестра! За законом, члени родини першої жінки в державі і є суддями. Але остаточний вирок виношу я.

 

 Амазонки вводять   П а т р і а р х а т у с а   – опецькуватого ширококостого діда

 з величезною до пояса бородою.

 

ОСКАЛА.  Обвинувачуваний Патріархатус. Справжнє ім’я – Левко Дебелий. Серед служб таємного розслідування також фігурує під ім’ям  Чахлик Невмирущий.

ПАТРІАРХАТУС.   Це я для вас  я Чахлик Невмирущий, а для народу – святий Патріархатус!

ОСКАЛА.  Тобі слова ще ніхто не давав. (До всіх). За досить загадкових обставин Левко Дебелий зійшов з глузду приблизно двадцять років тому. Прогулюючись у вечірньому лісі, він ніби почув жіночий крик, що поступово перейшов у несамовитий зойк. Це його настільки вразило, що він вирішив, ніби це був останній зойк існуючої системи, і одразу розгорнув активну антиурядову діяльність .

ПАТРІАРХАТУС.  Цей зойк був одкровенням Богів, які подарували мені велику мудрість володарів хисту прозріння!

ОСКАЛА.  Підсудний, підкреслюю востаннє, ми не на Майдані. Більше попереджати не буду. (До всіх). Я продовжую. Возвеличуючи свою особу, Левко Дебелий заснував таємне товариство, назвавши його Патріархатус. Підкреслюю: саме так, як він називає себе. Також не полінувався написати книгу, яку пропагував як вчення про майбутнє. Називається ця утопічна нісенітниця «Чоловік – володар жінки». За останній час до того знахабнів, що відпустив бороду до пояса. Хоча, як ви знаєте, нашим чоловікам не те що бороду, а навіть вуса забороняється носити.

ТРОЯНАТА. Зупинимося. Ця людина зробила достатньо для того, аби бути покараною. Але хотілося б знати, в  чому полягає його найбільша провина?

ОСКАЛА.  Патрархатус ототожнює себе з вісниками Богів, тим самим  зухвало насміхаючись над нашою вірою .

ТРОЯНАТА.  Досить. Пропоную ставити запитання.

ХІАТУС.  Чи був він колись одруженим?

ПАТРІАРХАТУС.  Не скажу.

ОСКАЛА.  Він був одруженим, полишивши сім’ю без офіційного на те дозволу.

ДІДУХС. Скільки чоловіків було в сім’ї?

 

П а т р і а р х а т у с   демонстративно відвертає голову.

 

ОСКАЛА.  Восьмеро.

КОТИВИШНЯ.  Заможна сім’я?

ОСКАЛА.  Досить забезпечена.

ДІДУХС.   А яким він був за ліком чоловіком у сім’ї?

ОСКАЛА.  У сім’ї він був восьмим чоловіком.

ДІДУХС.  Більше запитань немає. Все ясно. За статистикою перші та останні чоловіки якраз найчастіше й божеволіють.

 

Б а б а х у с   починає голосно гикати.

 

ТРОЯНАТА.  Виведіть його. Бачите, Патріархатусе, навіть судді не витримують вашого вигляду.

 

Д  і й    А т а м а н о в   виводить  Б а б а х у с а, який іде непевною ходою.

 

ПАТРІАРХАТУС.  Ха, я не здивуюся, якщо це був ваш останній за ліком чоловік!

ТРОЯНАТА (суворо).  Тож яким буде вирок, шановні судді?

ХІАТУС.  Ми не маємо права позбавляти  життя божевільного?

ДІДУХС.  Не маємо.

КОТИВИШНЯ. Давайте краще його просто вишлемо з країни.

ХІАТУС. Але перед цим гарненько поголимо, бо що про нас люди подумають, коли побачать таке  довгобороде страховисько?

ОСКАЛА.   Висилали, і неодноразово. Все одно повертався.

ДІДУХС.   Та що тут довго думати, за ґрати його та й годі!

ОСКАЛА.   Він вже був у в’язниці. Безрезультатно.  (Пауза).

ТРОЯНАТА.  Ось що, коли він уже так ненавидить жінок, то нехай перед ними і спокутує свою провину. Я пропоную запроторити його туди, де перебуває найгірша частина нашого жіноцтва. До жіночої в’язниці.

ОСКАЛА.   Геніально!

ДІДУХС.   Яке справедливе рішення!

КОТИВИШНЯ.  А може, краще все ж вислати?

ХІАТУС.  І я за те, аби вислати.

 

 

Я в а  д в а д ц я т ь  т р е т я

Повертається   Д  і й   А т а м а н о в.

 

ТРОЯНАТА.   Діє Атаманове, а яка твоя думка?

ДІЙ АТАМАНОВ.   Щодо чого?

ТРОЯНАТА.   Щодо вироку.

ДІЙ АТАМАНОВ.  Скарати на горло.

ТРОЯНАТА .  Не маємо права. Він несповна розуму. Вибирай між вигнанням та жіночою в’язницею.

ДІЙ АТАМАНОВ.   Жіночою в’язницею?! Та ви далебі збожеволіли. Адже це те ж саме, що кинути кота в діжку зі сметаною.

ПАТРІАРХАТУС (виходячи з себе).  Ненавиджу! Кати! Тирани! Деспоти! Не маєте права! Я не божевільний! Краще вбийте мене! Я не хочу до жінок, я ненавиджу їх!

 

Схлипуючи, П а т р і а р х а т у с падає навколішки. Натомість усі підводяться.

 

ТРОЯНАТА.  За рішенням більшості обвинувачений Патріархатус, знаний ще як Чахлик Невмирущий, а за справжнім від народження ім’ям як Левко Дебелий, відбуватиме покарання у жіночоій в’язниці.

 

Під несамовитий вереск амазонки силоміць виводять П а т р і а р х а т у с а.

 

ДІЙ АТАМАНОВ (задоволено).  Он що з котами робить діжка з сметаною.

КОТИВИШНЯ.   Не смішно. Краще б ви його справді вислали з країни. (Ображеною вибігає).

 ДІДУХС.   Так висилали ж уже?!.

ТРОЯНАТА.  Замовкніть! (Втомлено сідає на місце). Дякую! Усі вільні.

 

Усі виходять з кімнати, залишаючи П а р м а н і о н а та Т р о я н а т у.

 

\

Я в а  д в а д ц я т ь  ч е т в е р т а

Т р о я н а т а  відвертається до вікна, думаючи про щось своє.

 

ПАРМАНІОН. Тепер я розумію, чому найстрашнішою помстою для чоловіків є помста від жінок.

ТРОЯНАТА.  Любов породжує любов, ненависть плодить ненависть. Навіщо він так ставився до жінок?

ПАРМАНІОН. Цей нещасний  Патрірхатус  –  лише жертва вашого матріархального ладу.

ТРОЯНАТА.   А ви, ахейці, теж не святі. Адже там де ступила нога афінянина, жінка назавжди втратила своє провідне становище.

ПАРМАНІОН (підходить ближче).  Не  всі афіняни однакові.

ТРОЯНАТА.  Можливо. Але чомусь на надмогильних плитах ваших жінок зображені емблеми  – вуздечка та намордник. Може, мені  нарешті пояснять, що це значить?

ПАРМАНІОН.  Вуздечка – це емблема розсудливості та обачливості в управлінні господарством, а намордник  –  це емблема мовчазності.

ТРОЯНАТА.  Ось він – патріархат у всій своїй красі! Вуздечка та намордник.  Афінянине, сьогодні я дам відповідь на ваш ультиматум.

ПАРМАНІОН.  Можете дати і зараз, адже в скарбниці, наскільки всім відомо, грошей все одно немає.

ТРОЯНАТА.  У такому разі ми відхиляємо ваші вимоги.

ПАРМАНІОН.  Але ж цим ви підписуєте собі та всій країні вирок.

ТРОЯНАТА.  Повертайся до своїх Афін і передай нашу відповідь. Щасливої дороги,  шановний Парманіоне! (Швидко виходить).

ПАРМАНІОН. Троянато! Ой, Троянато… (Непоспіхом прямує до виходу).

 

                                                   К І Н Е Ц Ь   П Е Р Ш О Ї   Д І Ї.