Надія Симчич

ЧОРНИЙ ВОРОН

(інсценізація за романом В.Шкляра «Чорний Ворон»)

 

Дійові особи:

1. Чорний Ворон

2. Тіна

3. Манюня

4. Калюжний, у першій дії – поручник, у другій – радянський офіцер

5. Вовкулака

6. Євдося

7. Дибенко

8. Кузякін

9. Ганнуся

10. Вереміїха

11. Полковник Манжула

12. Птіцин

13. Завірюха

14. Гамалій

15. Комісар

16. Темний Чоловік

 

• ​

1. Гризло

2. Бойко

3. Деркач

4. Гупало

5. Голик-Залізняк

6. Чучупака

7. Гонта-Лютий

8. Загородній

9. Зірвиголова

10. Гайдамака

11. Гриць

12. 2 Козаки

 

І ДІЯ

КАРТИНА ПЕРША

Сцену оформлено у вигляді велетенського тисячолітнього дуба, стилізоване гілля якого складають: лісова галявина, сільський майдан, канцелярія штабу дивізії, столик в ресторані, частина хати і т.п.

 

Ява 1

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН (читає лист). «Добрий день, мої рідні! Низький уклін Вам, тату, мамо і тобі, моя люба сестро Маріє! Пишу цього листа в сумному передчутті, що ми більше не побачимося. Адже ви й самі знаєте, що додому мені вороття немає. Я вже просив вас і зараз прошу відмовитися від мене хоча б перед більшовицькою владою, аби вона не цькувала вас усеньке життя за те, що ваш син і брат був «бандитом». Оце їхнє «бандит» допікає мені найдужче, знаю, що й вам воно каменем лежить на душі, бо «бандитом» я став тільки тому, що мав щире і любляче серце. Я понад усе любив свій край і свій народ, а тому, не вагаючись, пішов боронити його від московського окупанта…»

Лунає музика.

ЧОРНИЙ ВОРОН (відкладає лист, згадує). У мене за плечима вже була Омська школа прапорщиків, була війна «за царя і отєчєство», потім за «душку Керенського», де сам напросився до ударного батальйону смерті і не раз ходив попідручки з кістлявою свашкою. Першого «георгія» отримав за те, що під обстрілом німців зняв із колючого дроту вже мертвих трьох юнкерів. І ось нагорода самої долі – перед Лютневою революцією дістав призначення до Другої дивізії, яка дислокувалася тоді в Умані, за п’ятдесят верст від батьківської домівки…

 

Ява 2

Канцелярія штабу дивізії

Чорний Ворон, Поручник Калюжний, Тіна, Манюня

ЧОРНИЙ ВОРОН (заходить, віддає честь). Здравія желаю! Штабс-капітан Чєрноусов! (подає документи). Пріказано явіться во Вторую дівізію для дальнєйшего прохождєнія служби!

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ (розкриває документи, читає). К какому полку билі пріпісани в Москвє?

ЧОРНИЙ ВОРОН (затинаючись). В Мос-сквє я п-поначалу бил пріпісан к восьмому грєнадьорському полку, а п-потом…

ТІНА. Хвилинку! А чому ви розмовляєте по-московському? Хіба ви не українець?

ЧОРНИЙ ВОРОН розгублено мовчить, переводячи погляд на ПОРУЧНИКА КАЛЮЖНОГО.

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ (змовницьки усміхаючись). А й справді… Настає наше врем’я. Армія українізується. Треба ловить момент. Ви де хочте служить – в Умані чи, може, в Черкасах?

ЧОРНИЙ ВОРОН. У Черкасах.

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ. Ну от і добре. Там якраз у двісті дев’яностому полку є місце ротного!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Дякую! З такої оказії дозвольте запросити вас, пане поручнику, і вас, милі панни, на келих шампанського! Давайте знайомитись!

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ (майже вискакує із-за канцелярського столу, виструнчується, і, подаючи руку, стукає підборами). Афанасій Карпович Калюжний! А я з самого ранку думаю, чого це ніс свербить? Да, дозвольте представить! Це наші… е-е-е… штабні співробітниці…

МАНЮНЯ (робить граційний кніксен). Манюня… (підносить до губ ЧОРНОГО ВОРОНА ручку). 

ЧОРНИЙ ВОРОН (бере руку, уточнює). Манюня – тобто Марія?

МАНЮНЯ (сміється). Ні! Просто Манюня!

ЧОРНИЙ ВОРОН цілує ручку, обертається до ТІНИ.

ТІНА (подає йому руку). Тіна!

ЧОРНИЙ ВОРОН (бере руку, затримує її в своїй). А Тіна – це… Валентина?

ТІНА. Тіна – це я!

 

Світлішає інша частина сцени, що являє собою ресторацію. Лунає легка танцювальна музика. ВСІ четверо сідають за стіл, заставлений напоями і наїдками.  

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ. Да-а-а, запуталі вас баришні со своімі іменамі… Ну что ж, вазьмьом, к прімєру, хоть і мєня. По матрикулу я Афанасій, а мать, родниє і блізкіє всєгда називалі мєня Фанєй. Фаня, і всьо…

МАНЮНЯ (суворо дивиться на нього). А ми вас будемо звати Панасом! Може, тоді ви пам’ятатимете про українізацію армії!

ПОРУЧНИК КЛЮЖНИЙ (знітившись). Да, пробачте… Називайте мене Панасом, якщо вам так більше наравиться. А тут, за столом, можна і Фаньою!

МАНЮНЯ. Ні! Фаня – це по-баб’ячому. А ви, Панасе, все-таки старшина! Давайте вип’ємо за ваші хрестини, за ваше нове ім’я!

П’ють.

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ (відкидаючись на спинку стільці). Ах, харашо-то как, друзья моі!

ТІНА (до Чорного Ворона). А ви звідки родом?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я народився в Лебединському лісі під волоським горіхом!

ТІНА. Ми земляки! Я зі Шполи. І, мабуть, зривала горіхи з того дерева, під яким ви народилися!

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ. А я вот із самого Кієва! Із Шулявкі. І балакаю нє по-рускі, а по-шулявскі, ви мєня понялі? І всє ми зємлякі, всє із Кієвской губєрнії! Так шо, земляк, давай! Вип’єм за твою службу в Черкасах.

МАНЮНЯ. Фаня у нас поліглот! Він уміє розмовляти по-малоросійському, по-хохляцькому, по-шулявському і навіть українською, коли тверезий. Правда ж, Фанічка?

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ. Так точно, душа моя! І нє токо розмовляю, но і пою! Жалко, шо нєт гітари!

МАНЮНЯ. Ну чому ж немає? (до невидимих музикантів). Гей, музики! (іде, повертається з гітарою, до ПОРУЧНИКА КАЛЮЖНОГО). Тільки дивись мені, Панасе, бо за струни відповідаю я!

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ (бере гітару, співає хрипкувато-солодким голосом).

Ах зачєм ти мєня целовала,

Жар безумний в груді затая,

Нєнаглядним мєня називала

І клялась: я твоя, я твоя!

А тєпєр ти на сценє шантана порош,

За брільянти, за дєньгі, наряди

Старікам ти сєбя продайош

Раді грєшной порочной услади…

МАНЮНЯ (плескає в долоні). Браво! А ти, Фаню, й по нотах співаєш?

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ. Нє, токо по женскіх компаніях!

МАНЮНЯ (до ЧОРНОГО ВОРОНА). А вам не підходить наша жіноча компанія?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Чому ж?

МАНЮНЯ. Ну, ви ж не захотіли служити в Умані!

ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ. Я, мєжду прочім, єщьо могу всьо ізмєніть! Ми можем оставіть штабс-капітана і в Уманє!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Не варто. Жереб випав!

Встають. ПОРУЧНИК КАЛЮЖНИЙ з МАНЮНЕЮ виходять.

ТІНА (подаючи на прощання руку ЧОРНОМУ ВОРОНУ). Щасти вам, пане капітане. Дасть Бог – побачимося…

 

Ява 3

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН. Наступного дня я вже був у Черкасах, куди також докотився грім революції. Той грім розбудив Україну, яка, здавалося, не прокинеться вже ніколи. Колись офіцерові ударного батальону смерті Черноусову навіть уві сні не могло привидітися, що він стане курінним 25-го Черкаського куреня і, зупиняючи ешелони на станції Бобринській, ставитиме до муру тих солдатів та офіцерів, з якими пліч-о-пліч ішов за «царя і отєчєство»

А потім я почав свою війну…

 

Ява 4

Сільський майдан

Чорний Ворон, Гризло, Вовкулака

ЧОРНИЙ ВОРОН та ГРИЗЛО, що зодягнутий в синій жупан, розшитий жовтими позументами, шаровари та козацьку шапку-бирку, заходять, продовжуючи почату раніше розмову.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Дозвольте, пане кошовий, спершу провідати рідних, а тоді вже порадимось, як бути далі…

ГРИЗЛО. Що то за козак, який журиться за домівкою? Нема коли радитися! Вчора в Мокрій КалИгірці більшовики розстріляли сорок наших людей та ще й повісили шістьох жидів, які шили нам одяганку і чоботи. Треба негайно поквитатися!  

ЧОРНИЙ ВОРОН (здивовано). Цю жупанину вам скроїли калигірські жиди?

ГРИЗЛО. Ми повинні показати кацапам і нашим селянам, хто тут господар! У містечку стоїть чимала частина, та якщо вдарити знагла, то можна її втовкти. Я вже сьогодні можу виставити три сотні кінних!

ВОВКУЛАКА. Уночі! Треба вдарити вночі, пане отамане!

ГРИЗЛО (поблажливо всміхнувшись). Цей любить воювати тіки вночі. Через те й назвали його Вовкулакою. Не переживай, буде тобі і вночі. Принеси-но сюди рушницю Манліхера!

ВОВКУЛАКА виходить.

ГРИЗЛО. Ось тримай кольта, та дві «кукурузи». А там, надворі, стоїть кінь-дончак… Не знаю, як і зветься. Позичив в одного рогатого, та забув спитати ім’я. Ет, нехай буде хоч і Мудей, аби добре носив…

ВОВКУЛАКА заносить і дає ЧОРНОМУ ВОРОНУ рушницю.

ЧОРНИЙ ВОРОН. А хто такий Мудей?

ГРИЗЛО. Хто його знає. Мудей, та й усе. А ось, візьми ще нагайку… Хотів наставити тебе начальником штабу, та все повертається інакше… Партизанити краще малим загоном: зручніше маневрувати, переховуватися, уникати переслідувань… Та й харчуватися легше. Вирішив я розділити кіш на два загони – з одним вирушиш до Лебедина. А як буде треба, зійдемося докупи, і – на Київ разом!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Добре, батьку!

ГРИЗЛО. Проситься у твій відділ Вовкулака. Жаль мені розлучатися з таким козарлюгою, але для початку це тобі буде добра підмога.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Добре, батьку!

ГРИЗЛО. А знаєш, чого він пішов до лісу?

ЧОРНИЙ ВОРОН (не розуміючи). Ну, як чого…

ГРИЗЛО. Начитався Шевченка. Я часто питаюся в новачків: чого ти до мене прийшов? І чую: в того москалі хату спалили, того пограбували, у того дівчину згвалтували… У нас завсігди так було – поки заброда не заллє сала за шкуру, ми нічичирк. А цей мені каже: прочитав «Кобзаря». Ти таке чув коли-небудь? Щоб чоловік прочитав Шевченка і став «бандитом»? От де сила! Це я для того, аби ти знав, що треба часом почитати козакам уголос. Краще за всяку муштру.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Добре, батьку…

ГРИЗЛО. І ще одну пораду дам: якщо вже ступив на повстанську стежку, мусиш узяти нове ім'я, інакше москалі помстяться на родині. Я цього не зробив, бо на Звенигородщині мене знають усі як кошового Вільного козацтва. Кожен сірко тобі скаже, хто такий Гризло і з ким він б'ється…

ЧОРНИЙ ВОРОН (дивиться в небо). Чорний Ворон. Як почуєш, батьку, щось про Чорного Ворона – то буду я.

 

Ява 5

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). «Черный Ворон – непримиримо хитрый и упрямый враг. Возраста около тридцати лет. Высокого роста, черная борода, длинные черные волосы до плеч. Глубоко посаженные глаза тоже темные, взгляд тяжелый, медлительный, выражение лица суровое. Политически грамотен, бывший офицер царской, а потом петлюровской армии. Одет в защитное. Опоясан двумя портупеями, говорит, что с ними родился. Якобы мать ему рассказала, что когда он появился на свет, то был вот так накрест опутан пуповиной. Теперь имеет привычку постоянно закладывать руки за портупеи, так как очень неторопливый, почти неуклюжий в своих движениях. Даже странно, как при этом ему удается быть отличным наездником и метким стрелком.

Сын лесничего, сочиняет стихи. Отряд Черного Ворона в настоящее время насчитывает около 300 пеших и 75 конных хорошо вооруженных бандитов. Оперирует преимущественно в Звенигородском, Черкасском, Чигиринском уездах, в частности в том же Холодном Яре, Лебединском и Шполянском лесах. По последним сведениям, то ли убит, то ли тяжело ранен в бою с 102-м батальоном, в результате которого батальон потерял помощника комиссара, разведчика, 23 бойца, тачанку, три лошади. Смертельно ранен командир батальона».

 

Ява 6

Хатина сліпої Євдосі.

 Євдося, Чорний Ворон

ЄВДОСЯ перев'язує руку ЧОРНОМУ ВОРОНУ.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Скільки ж це я провалявся у тебе, Євдосю?

ЄВДОСЯ. Трохи не з місяць. Кінь тебе приніс непритомного.   

ЧОРНИЙ ВОРОН. Де він? Де мій Мудей?

ЄВДОСЯ. Стоїть у повітці, жує сінце разом з козою Галькою. У нього було надрубане вухо, але вже зажило. Ти за нього не переживай, за себе подумай. Може б, кидав тинятися лісом та брався до якогось діла. Не буде вже пуття з вояцтва вашого. Це я тобі кажу.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Так мені казала й моя сестра Марія.

ЄВДОСЯ. А ти що?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Витяг шаблю і хотів зарубати. Але ж… сестра все-таки.

ЄВДОСЯ. То це ти й мене можеш зарубати?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Можу.

ЄВДОСЯ. Кажуть, навіть своїх убиваєш, тих, що піддалися на амнестію.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ті, що піддалися на амнестію, не мої. Чека їх все'дно знищить, але спершу витрусить душу і все випитає. Тут один шлях – або сюди, або туди.

ЄВДОСЯ. Лихим ти зробився. Зачерствів…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Євдосю… Ти вмієш забрати біль з людського тіла… Вмієш навіть зцілити душу… Забери у мене, Євдосю, дві штуки нетребні, вийми їх з моєї душі, аби й знаку не зосталося…

ЄВДОСЯ. Які такі штуки нетребні?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Страх і жаль. Вийми з мене насамперед страх, тоді жаль…

ЄВДОСЯ. Не можна без цього зборонцеві… Без страху й жалю швидко себе згубиш…

 

Ява 7

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН. Уперше безнадія заглянула нам в очі восени двадцятого року після замирення поляків із росіянами. Українська армія, яку ми так виглядали і з якою збиралися вимести москаля з рідного краю, перейшла Збруч, де поляки, колишні наші союзники, кинули її в табори з повним завішенням зброї. Але ми цього не знали.

Якби ми знали правду про нашу армію, уряд, про розгубленість наших головних провідників, то могли б і самі все повернути інакше. Могли зібратися докупи й піти на Київ. Та бракувало нам гетьмана, який придушив би анархію і самоправство. Можна, можна було йти на Київ, якби не сліпа віра в повернення нашої армії. У вересні двадцятого, коли в Мошнах зібралися три курені холодноярців під проводом Деркача, коли надійшла Степова дивізія Костя Блакитного, підоспіли загони Лютого, Голого, Мамая – нас лише в цій місцині налічувалося тридцять тисяч, а скільки ж було по всій Україні!

Наші лави маліли, поповнення не було, та ми про нього вже й не думали. Остерігалися підісланих провокаторів, боялися зрад, які обступали нас дедалі щільніше. З’являлися цілі більшовицькі загони, котрі видавали себе за повстанців. Роз’їжджаючи селами, вони закликали сміливців разом боротися проти комуни, а потім тих, що йшли за ними, вбивали в найближчому лісі. Особливо заклятим був загін Дерези, сформований з наших таки перевертнів, що пішли служити в ЧК. Покручі, знаючи нашу мову і гасла, наробили чимало біди, поки ми їх не вистежили в Мурзинському лісі.

Але тоді ми ще могли впоратися і не з такими зграями. Шарпали навіть частини регулярного війська, як от, приміром, спільно з отаманом Гонтою-Лютим в одному бою під Звенигородкою витовкли до сотні «червінців». Отож після тієї поразки більшовики знов заговорили про амністію, і сам комісар 145-ї дивізії Дибенко запросив нас до свого штабу в Звенигородку на переговори.

Все було узгоджено за суворими правилами військової дипломатії: вони прислали до нас заручників зі своїх старшин, які мали сидіти під вартою доти, поки ми домовлятимемося з їхнім начальством.

 

Ява 8

Дибенко, Кузякін, Бойко, Чорний Ворон

ДИБЕНКО. Здорові були!

КУЗЯКІН. Міласті просім!

БОЙКО,ЧОРНИЙ ВОРОН заходять.

ДИБЕНКО. Комісар Дибенко! Я тоже казак. Правда, із Брянщини, но в нас там хахлів півсела.

КУЗЯКІН. Комбриг Кузякін!

ЧОРНИЙ ВОРОН (вказуючи на БОЙКА). Полковник Армії УНР Бойко! (Представляється сам). Чорний Ворон, керівник української військової делегації.

ДИБЕНКО. Ми про вас трохи знаємо! Просимо дорогих гостей пообідати з нами!

Сідають до столу, наливають по чарці.

ДИБЕНКО. Вип'ємо за українців. Вип'ємо за те, що вони вперше мають можливість жити по-людському, а в недалекій будучині тут потечуть молочні ріки…

ЧОРНИЙ ВОРОН (перебиває). А куди впадатимуть ті молочні ріки? У Волгу?  Бачте, справа в тому, що Росія розв’язала проти нас війну після того, як було проголошено нашу незалежну державу, яку на міжнародному рівні визнали Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія… А тепер ви мені – у моєму краї! – диктуєте свої вимоги.

ДИБЕНКО нахиляється і перекладає слова Чорного Ворона КУЗЯКІНУ.

КУЗЯКІН (відмахується). Нє нада, я всьо панімаю.

ЧОРНИЙ ВОРОН (підвищує голос). А якщо понімаєте, то дайте відповідь на моє пряме запитання: чи був де-небудь у світі хоч один окупант, який приходив на чужу землю робити добро?

КУЗЯКІН (до ДИБЕНКА). Чьо он ґаваріт?

ДИБЕНКО. Он гаваріт, что в будущєм всьо акупітся.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ні, будь-який окупант преться на чужу землю тільки грабувати й визискувати.

КУЗЯКІН. Чьо он ґаваріт?

ДИБЕНКО. Он ґаваріт, что ми слішком взискатєльни.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Тому я хочу підняти чарку за встановлення історичної справедливості. Хай згинуть усі заброди-живоїди!

КУЗЯКІН. Чьо он ґаваріт?

ДИБЕНКО. Ґаваріт, что давайте, мол, випьєм за общіє історічєскіє корні.

КУЗЯКІН (приязно всміхається, тягнеться чаркою до ЧОРНОГО ВОРОНА). А паскольку у нас общіє корні, то нам нікуди друг ат друга не дєтся. Так что нада мірітся, товаріщі. Вот ми пєрєдадім вам адін очєнь серйозний дакумєнт с просьбой, чтоби ви ознакомілі с нім всєх своїх людей. Ето новоє продлєніє амністіі, падпісаноє Троцкім, Якіром і Баліцкім.

ЧОРНИЙ ВОРОН (бере документ, пробігає очима, до себе). Стара пісня про радощі й привілеї амнестії… (Передає БОЙКОВІ).

БОЙКО (складає, ховає в нагрудну кишеню). Так чи інак, але ми повинні це показати всім. Кожен сам повинен вирішувати…

КУЗЯКІН. Нє знаю, чєво ви тянєтє і на что надєєтєсь. Ведь вайна-то акончилась. Народ пріступіл к мірному труду.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Хто вам сказав, що війна закінчилася?

ДИБЕНКО (махає рукою). Це вже не війна, а так… Яка може бути війна без армії?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Буде ще й армія. Тобто, вона вже є, але розпочне свій рейд у визначений час. Ви в цьому переконаєтеся, якщо, звичайно, доживете до тієї години.

КУЗЯКІН. Чьо он ґаваріт?

ДИБЕНКО. Он ґаваріт, что всьо єщо впєрєді.

КУЗЯКІН. Ну да, он правільно ґаваріт. Впєрєді для ніх аткриваются всє вазможності.

ДИБЕНКО. Виходить, ви ще нічого не знаєте… Ай-я-яй…

КУЗЯКІН. Я всьо аб’ясню. Ви там савсєм адічалі в свайом лєсу, атарвалісь ат міра і нічєво нє знаєте даже о сваєй арміі. Нєдавно жалкіє астаткі пєтлюровского войска дєйствітєльно савєршілі свій, как ви ґаварітє, рейд із-за польского кордона. Нада атдать етім смільчакам должноє, дашлі ані пачті да Кієва, но позавчора катовци раз білі іх в пух і прах.

БОЙКО. Цього не може бути! Ми прийшли сюди не для того, щоб слухати брехні!

КУЗЯКІН. Ето факт. Пачті нікаво нє асталось в жівих. Ах, да! Ваш так називаємий ґєнєрал-харунжій Тютюннік, возглавлявший ету жалкую вилазку, сбєжал с поля боя, как заяц, но факт астайотся фактом. Арміі больше нєт і бить нє может. Впрочєм, чєво я здєсь разашолся, как салавєй? Вот, пажалоста, пачітайтє самі. (Дістає з планшета газету, передає БОЙКОВІ). 

БОЙКО (читає). «Остатки петлюровской армии полностью уничтожены героями-котовцами!»

ЧОРНИЙ ВОРОН (вихоплює газету, читає). «Петлюрівське військо, яке перебувало в польських таборах для військовополонених, під’юджене західною буржуазією, «віроломно» перейшло кордон, аби повалити совєтську владу. Але біля села Малі Миньки його оточила кіннота Котовського й знищила до ноги»

БОЙКО (тихо). Це катастрофа. Цілковитий крах.

ЧОРНИЙ ВОРОН (встає, до БОЙКА). Рушили…

БОЙКО. Поки вітер без сучків…

Виходять.

 

Ява 9

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). «В Гуннском лесу опять появилась банда Веремия в количестве 80 штыков и 30 сабель при 2 пулеметах «Максим» и 5 «Льюисах». Бандиты среди белого дня совершили внезапный налет на Златополь, ограбили волисполком, телефонную станцию, захватили в плен начальника милиции, который, по некоторым сведениям, работал на них. Известно, что среди бандитов существует обычай, когда один из них берет себе псевдоним погибшего главаря, однако есть основание считать, что атаман Веремий не погиб и продолжает свое кровавое дело. Предпринимаются все попытки выяснения этого факта».

 

Ява 10

Хата Вереміїхи; Ганнуся вагітна

Ганнуся, Комісар, Вереміїха

ГАННУСЯ (сама). Ой, Веремію, Веремієчку… Чи пам’ятаєш, як ми зустрілися вперше? Ти кружеляв тоді по колу, вчепившись до крила вітряка, зливаючись із вітром, розчиняючись у ньому, стаючи вихором, веремією, недарма ж і звався Ярком, а по дорослому – Веремією…

Чи пам’ятаєш, як, похитуючись, ти зійшов на землю з крила вітряка, довго дивився на мене стуманілим поглядом, а потім, ні сіло ні впало запитав: «Хочеш теплого борошна?» «Хочу» - відповіла я, і їла тепле просяне борошно прямо з твоєї руки, як лоша? «А хочеш, - запитав ти, - підемо вниз на берег і нап’ємося з джерела?» «Хочу» - знову відповіла я, і пила воду з твоєї пригорщі. «А хочеш, - знову запитав ти, - покружляти отак зі мною?» І я знову відповіла «Хочу», і того ж вечора злилася з вітром, і тільки солодкий страх пронизував тіло, як на гойдалці понад безоднею, коли душа стискається в макове зерня…

Ти обіцяв мені, коли поберемося та станемо на ноги, відкупиш у дядька Трохима цього млина. Та невдовзі тебе постригли в солдати. І повернувся ти додому через довгих шість років. І ми справді одружилися, і взялися будувати хату, вже й верх викинули, та прийшли денікінці й усе пустили за димом. Тоді ти й подався до лісу. «Я недалеко, не плач! – сказав ти мені. – Буду навідуватись».

КОМІСАР (заходить у хату). Гдє ваш хазяїн? Когда давал знать а сєбє?

ВЕРЕМІЇХА. Не давав, і не з’являвся хтозна і відколи!

КОМІСАР. Кагда в паслєдній раз обьявлялся дамой?

ГАННУСЯ. Як завіявся десь у Пилипівку, то тільки його й бачили…

КОМІСАР. Кагда чєлавєк дєлся неізвєстно куда, надо пойти в управу і заявіть: мол, отказался от дома, жени і матері! І ви, то єсть, жена і мать, отказиваєтєсь ат нєго. А не откажетесь – будєте отвєчать перед соввластю, єслі он пошол в  банду ілі в пєтлюровскую шайку.

ВЕРЕМІЇХА. Та як же ми будемо відмовлятись від нього, коли невідомо, чи він хоч живий, чи, мо, вже його кісточки десь у сирій землі! Гріх же великий – відмовлятись від мертвого!

КОМІСАР. Может что-то слишалі о єго гібєлі? 

ГАННУСЯ.  Та де ж бо ми чули, як ні слуху, ні духу від нього… (прикладає руку до свого лона).

КОМІСАР. Ага, ні слуха, ні духа, значит. І атказиватсся ат нєво ви нє сабіраєтєсь. Ну так сматрітє же! Єслі вдруг етот слух ілі дух паявітся, таґда пєняйтє на сєбя! Таґда і вас пахаронят зажіво. 

КОМІСАР виходить.

ГАННУСЯ.  Вони б давно з’їли нас живцем, та не можуть. Бо сюди ще може навідатися Веремій. Вони не відчепляться від нас, поки не знайдуть його живого чи мертвого. А якщо Веремій живий, то рано чи пізно обізветься до мене, чи подасть якийсь знак…

ВЕРЕМІЇХА. Заходила ввечері Танасиха. Каже, що бачила на базарі в Чигирині чоловіка, схожого на Ярка. Тіки перевдягнутого в старця. Обірваний, заріс, зачубатів. Надворі холодно, а він, біднесенький, босий і в солом’яному брилі.

ГАННУСЯ. Хто бачив?

ВЕРЕМІЇХА. Ну, люди… Хто ж. Бачили, як він просив милостиню.

ГАННУСЯ. І ви їм вірите, ма?

ВЕРЕМІЇХА. Начебто, каже Танасиха, хтось його впізнав. Хотів щось спитати, а він хамуль-хамуль – невідомо де й дівся.

ГАННУСЯ. Ярко ніколи не проситиме милостині.

ВЕРЕМІЇХА. Ну, воно так, але люди чогось же говорять.

ГАННУСЯ. Вони мало нам наговорили?

ВЕРЕМІЇХА. І бриля, бач, сюди приплели. То я подумала, може…

ГАННУСЯ. Ох, сил немає це слухати… То його, пораненого, переправили лікуватися аж до Польщі, то сидить у черкаському допрі, то хтось божився, що бачив його в Онуфріївському монастирі перевдягнутого ченцем…

ВЕРЕМІЇХА. А то кажуть, наче він і досі воює під чужим іменем – чи то Вовгура, чи Босий, чи Туз…

ГАННУСЯ. Снилося мені, що четверо чоловіків унесли на наше подвір’я труну з його тілом… Він у брилі, в закривавленій вишиванці, шароварах і босий. Я хотіла припасти до нього, заплакати, а Веремій раптом підвівся і сів. Я хочу його покласти, злегенька тисну йому долонею на груди, аж чую – під долонею б’ється серце…

ВЕРЕМІЇХА. Хоч воно, доню, у снах все виходить навиворіт, але тут, єй-бо-пресь, правда. Живий Веремій. Кров є, десь його зачепило, але смерть не взяла…

 

Ява 11

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). «Бандой Черного Ворона совершен дерзкий налет на Лебединский сахзавод, где во время агитационного культурного мероприятия в клубе завода бандиты устроили националистический шабаш. При этом они произвели кровавую расправу над ответственными советскими работниками, вследствие которой есть много убитых и раненных.

Трудность их поимки состоит в том, что активное ядро банды Холодного Яра распыляется на мелкие группы с целью ускользновения из-под удара охвативших его со всех сторон частей 74 бригады, 467 и 68 полков. Пользуясь густотой леса и чрезвычайной пересеченностью местности, бандиты вновь активно группируются вне холодноярских лесных массивов шайками по 40-80 человек, а потом при первой необходимости собираются в более крупные отряды».

 

КАРТИНА ДРУГА

 

Ява 1

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН. Рік 1922 приніс нам багато розчарувань, але й подарував велику надію. Спершу до Холодного Яру прибув посланець із Польщі від уряду УНР полковник Манжула і замість дурних підбадьорок та «підняття духу» вилив на нас ціле Дніпро крижаної води.

 

Ява 2

Лісова галявина

Полковник Манжула, Гонта-Лютий, Загородній, Гупало, Голик-Залізняк, Чорний Ворон

ПОЛКОВНИК МАНЖУЛА. Уряд УНР закликає лісовиків припинити бойові дії і не піднімати жодних повстань! Слушний момент для того минув. Подальша боротьба втратила сенс і за нинішніх умов означатиме лише самознищення. З усього видно, що зараз комуну нам не здолати, тому треба берегти людей до кращих часів. Отже, партизанські загони мусять самоліквідуватися.

ЧОРНИЙ ВОРОН мимоволі кладе праву руку на кобуру.

ПОЛКОВНИК МАНЖУЛА. Це не означає, що нас переможено. Мусимо дочекатися тієї години, коли весь світ пересвідчиться, що таке жидо-московська комуна, і наш нарід, протверезівши, знову візьметься за зброю. Тоді ми здобудемо і нових союзників за кордоном, і нові свіжі сили на Батьківщині. Тоді й розпочнеться нова боротьба. Тож я прошу всіх отаманів переказати це своїм старшинам та козакам і взяти на себе відповідальність за організований саморозпуск. Треба допомогти повстанцям документами, грішми, підсобити тим, хто виїжджає в дальші краї. А тим, що не хочуть або вже не можуть зоставатися на рідній землі, допомогти перебратися через польський чи румунський кордон. Там їх зустрінуть, і, повірте мені, наш уряд подбає про їхню подальшу долю. (Пауза). Я розумію ваш стан, панове. Можливо, на вашому місці я також потягся б до кобури, але я не ваш командир. Я всього-на-всього емісар уряду УНР і переказую вам його волю.

ГОНТА-ЛЮТИЙ (прокашлюючись). Дякуємо вам, пане полковнику, за звідомлення. Я неодмінно його перекажу своїм старшинам і козакам, але віддам цю справу на розсуд кожного. Ми й без ваших повелінь нікого силоміць не тримаємо в лісі. Щодо мене особисто, то я діятиму відповідно до тих обставин, які складуться в моєму загоні.

ПОЛКОВНИК МАНЖУЛА киває.

ЗАГОРОДНІЙ. Треба було нам зразу сказати, що надії на закордон немає, що наша армія тільки годує польських вошей. Тоді б ми діяли інакше. А що тепер? Поживемо – побачимо!

ПОЛКОВНИК МАНЖУЛА. Зрозуміло!

ГУПАЛО. Здорові були! Зараз усе покину й піду додому!

ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК. У наших урядників, костиль їм у гузно, сім п’ятниць на тиждень! Нехай ще поміркують до осені, а там воно покаже, кому за границю, а кому під спідницю!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Передайте вітання генералу Тютюнникові! Сподіваюся, це не його макоцвітна ідея розпустити загони?

 

Ява 3

Хата Вереміїхи, у колисці лежить дитина

Вовкулака, Ганнуся, Вереміїха

ВОВКУЛАКА (заходить). Доброго вечора вам у хату! (Підходить до колиски, заглядає). Хлопчик чи дівчинка?

ГАННУСЯ. Хлопчик.

ВОВКУЛАКА. А як назвали?

ГАННУСЯ. Батько назве.

ВОВКУЛАКА. Правильно.

ВЕРЕМІЇХА метушиться коло столу.

ВОВКУЛАКА (п’є чарку). Я для того й прийшов, аби ви не втрачали надію. Бачте… Вашого Веремія недавно розстріляли в черкаському допрі!

ГАННУСЯ і ВЕРЕМІЇХА ойкають.

ВОВКУЛАКА. Але стривайте, мої дорогенькі, не падайте духом, бо й тут усе повернулось навиворіт. У Веремія ж був кишеньковий годинник на ланцюжку, пам’ятаєте?

ВЕРЕМІЇХА. Був!

ГАННУСЯ. Срібний. Веремій із ним ще з тої війни прийшов і дуже глядів, казав, що цей годинник приносить йому удачу. 

ВОВКУЛАКА. Що приносить, то приносить. Я ж оце до того й веду, що в тому годиннику захована якась сила.

ГАННУСЯ. Він же не простий. Там на кришечці напис є: «Веремієві за відвагу».

ВОВКУЛАКА. Так, так, за відвагу. Веремій ніколи не був хвальком, а тут мені якось прохопився, мовляв, ще як служив він у кінно-гарматному дивізіоні, нагородив його цим срібним годинником сам полковник Алмазов. Відтоді, каже, це мій оберіг. Але я не про те. Я про силу його. Отож як схопили Веремія й доправили до черкаського допру, то кинули його в камеру разом із вуркаганами. А там один спритний злодюга примудрився поцупити в нього годинника. Ні, брешу! Веремій закмітив, що той витяг у нього дзиґарика, але замість того, щоб відірвати крадієві руку, ви ж знаєте, що Веремій це може, - придурився, що нічого не помітив і змовчав. А знаєте чого?

ГАННУСЯ. Та кажи вже!

ВЕРЕМІЇХА. Не тягни з нас жили!

ВОВКУЛАКА. Ні? Не знаєте? Тоді слухайте. Минула якась там година, аж заходять до камери конвойники. «Кто здєсь Вєрємій? – питають. – На виход!» Усі мовчать. «Кто здєсь Вєрємій?» Ілі вам шомполамі уші прачістіть?» Мовчок. Тоді Веремій підходить до вурки та й каже: «Виходь, Веремію, бо через тебе нам тут усім дістанеться!» Конвойники його зразу хап і – на допит. Може, злодюга ще був би якось відбрехався, та знайшли ж у нього того іменного годинника, не захотіли й слухати ніяких одмовок, розстріляли. А Веремій за якимсь там разом, як переводили їх, утік. За вурками не так наглядають, як за політичними.

ВЕРЕМІЇХА. Якби втік, то обізвався б…

ВОВКУЛАКА. Еге, по-вашому це так просто: взяв та й обізвався. Не те врем’я.

ГАННУСЯ. І чого б вони приїжджали до нас, якби знали, що Веремія розстріляно?

ВОВКУЛАКА (здивовано). А що, знов приїжджали?

ГАННУСЯ. Дихати вже не дають… Записали мене в отвєтчики…

ВОВКУЛАКА. Слухай, давай хоч тебе з дитиною заховаємо!

ГАННУСЯ. Куди? У ліс, у землянку з оцим писклям?

ВОВКУЛАКА. Чого ж у землянку? У нас є надійні люди на хуторах…

ГАННУСЯ. Ні, ще трохи підождемо. Може, вони тільки лякають.

ВОВКУЛАКА. Може. Думаю, що поки вони його не знайдуть, то й тебе з дитиною не зачеплять. Де їм знайти кращу приманку для Веремія? Але знай: нам є де тебе заховати. Будеш у теплі й нагодована.

ГАННУСЯ. До яких пір?

ВОВКУЛАКА. Поки все перемелеться.

ГАННУСЯ. Мені здається, що воно не перемелеться вже ніколи.

ВОВКУЛАКА. Усе минає. Минеться і це (Встає, іде до виходу). Прощавайте!

 

Ява 4

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). «С наступлением весны бандиты вновь оживились и подняли свои головы для террора советской власти. Так, 24 марта банда численностью до пятнадцати конников в обличии буденовской кавалерии среди белого дня вошла в село Журавку, что в 5 верстах от Лебедина. Нельзя не отметить особую наглость ее главаря (по всей видимости, Черного Ворона, которого мы хоронили уже трижды), ибо этот рослый, угрюмый атаман, с черной бородой и длинными волосами, прежде чем приступить к разбою, навестил автокефальную церковь, которая имеется в Журавке. Там он поставил свечи за упокой и за здравие, приобщился к молитве и, очевидно, имел краткий разговор с попом Ставинским (отцом Алексием), давно вызывающим подозрение относительно его связей с петлюровским подпольем.

После атаманском молитвы бандиты внезапно вошли в сельсовет, застрелили милиционера Пасечника – ранее амнистированного партизана из банды Яблочко, убили также председателя сельсовета Коваленко, избили до полусмерти председателя комнезама, уничтожили все канцелярское делопроизводство. После этого они забрали три подводы с лошадьми, предварительно нагрузив их 50 пудами ячменя и 10 пудами рыжея.

Негодование вызывает и та жуткая веселость, даже игривость, с которой бандиты расправляются с представителями соввласти. По словам свидетеля, атаман, загнав амнистированного Пасечника в угол, спросил у него: «Куди тобі, Юрасю, пустити свинцеву бджілку? У серце чи в голову?» - «У голову», - покорно ответил Пасечник. «Ну так, звичайно, – ухмыльнулся главарь, - адже ти колись присягав, що в твоєму серці Україна».

 

Ява 5

Чорний Ворон, Тіна

У церкві. Лунає церковний спів, горять свічки – напівтемрява.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ні, не з отцем Олексієм я мав розмову у церкві святого Іллі…

ТІНА. Нехай святиться ім’я Твоє,

Нехай прийде царство Твоє,

Нехай буде воля Твоя,

Як на небі, так і на землі.

Приходь у четвер увечері

На Лящів хутір.

Хліб наш насущний дай нам десь;

І прости нам борги наші,

Як і ми прощаємо боржникам нашим;

Приходь до стодоли, як смеркне.

Я ждатиму… Зможеш?

І не введи у спокусу,

Але визволи нас від лукавого.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Бо Твоє єсть царство, і сила, і слава… Прийду… Нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Трохи згодом.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Як ти мене знайшла?

ТІНА. Де?

ЧОРНИЙ ВОРОН. У церкві, на цукроварні, в шпиталі…

ТІНА. Я тебе й не губила. Я завжди йшла по твоєму сліду, хіба ти не зрозумів?

ЧОРНИЙ ВОРОН. А в дивізійному штабі в Умані?

ТІНА. Ні, там я побачила тебе вперше.

ЧОРНИЙ ВОРОН. І чому ж так швидко попрощалися? Адже ж ми могли більше й не зустрітися?

ТІНА. Ні, не могли.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Чому?

ТІНА. Бо я пташка перелітна, а світ цей такий маленький. Я тільки щодня молилася, щоб ти не загинув.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я це відчував і не раз виживав твоїми молитвами. Коли мені передали шапку з вишивкою на шлику «Вертайсь росою», я здогадався, чий це дарунок. Спершу подумав: відклінне, а потім прочитав ті слова і зрозумів, що ні – це мій оберіг. Тіно, я, грішний, загубив твою шапку.

ТІНА. Де?

ЧОРНИЙ ВОРОН. У бою.

ТІНА. Краще шапку, ніж голову.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я так і подумав: замість моєї голови Бог узяв твою шапку. Але мені її дуже жаль.

ТІНА (гладить його). Ти весь у шрамах.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Вони не болять.

ТІНА. Мені аж лячно. Куди не торкнися – рубець.

ЧОРНИЙ ВОРОН (переводить розмову). А тоді на цукроварні хто все придумав?

ТІНА. Вони самі попросили розважити їх «какім-то хохляцькім водевільом». Наздирали стільки продподатку, що вирішили влаштувати свято. Мені, як керівниці драмгуртка, залишалося тільки переконати їх, що це найкраще зробити у клубі лебединської цукроварні. Я знала, що ти близько.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Як у тебе все просто.

ТІНА. Але ж роль Шельменка я не давала тому ікластому комедіантові. Коли він удерся до нас за лаштунки, у мене в самої душа опинилася в п’ятах.

ЧОРНИЙ ВОРОН. То такий. Я його вищиру часом і сам боюся…

ТІНА. Мені трошки холодно…

ЧОРНИЙ ВОРОН (обіймає її, закутує в свою бекешу). Я для тебе припас подарунок. Це тобі роса за ту шапку. (Дає ТІНІ пуделко з перснем, запалює сірника)

ТІНА (витягає з пуделка персня). Ах!!! Де ти взяв таке диво?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Не бійся, не вкрав.

ТІНА. Куди ж я зодягну отаку красу?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти ще не таке заслужила. Приміряй.

ТІНА. На який палець?

ЧОРНИЙ ВОРОН. А на який зодягають вінчальний перстень?

ТІНА (приміряє). Якраз… Саме на нього він і прийшовся.

ЧОРНИЙ ВОРОН. От бачиш? Я знав, що його зробили для тебе.

ТІНА. Слухай… А може, це твоє відклінне? Тоді я його не візьму…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ну що ти? Навпаки… Принаймні… (убік). Принаймні за цей перстень тебе переведуть через кордон, моя пташко…

ТІНА. Ми тепер будемо бачитися частіше?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Авжеж.

ТІНА. Незабаром Великдень. Я тобі принесу вечерю, як до хрещеного батька.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ні, моя пташко. На Великдень мене тут не буде.

ТІНА. Чому?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Не питай і не сердься. Так треба.

ТІНА (розгублено). Коли ж ми зустрінемось?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Коли зможу – дам знать. Я кохаю тебе, моя пташко…

 

Ява 6

Комісар

КОМІСАР (читає відозву). Граждане Холодноярской округи! Чрезвычайный съезд Советов Украины объявил амнистию всем, кто прекратил борьбу против власти рабочих и крестьян и сдает свое оружие. В селах Чигиринского уезда в районе Холодного Яра шайки атаманов Чучупаки, Черного Ворона, Дергача, Полтавца и других чего-то ждут, на что-то надеются. Но впереди – только верная гибель!

На ликвидацию бандитизма в Холодный Яр направлены огромные войска, которые твердой рукой восстановят порядок. Заблудшим и обманутым дается возможность вернуться к мирному труду!

С 26 июня по 2 июля включительно объявляется амнистия всем атаманам и членам их банд, кто добровольно сдаст оружие и заявит о прекращении дальнейшей борьбы против Советской власти. Каждому амнистированному будет выдан об этом документ с гербовой печатью. Задерживаться и арестовываться амнистированные не будут.

Прием бандитов производится в помещении гарнизона в селе Мельники в течение всего светлого дня суток.

Уполномоченный Кременчугской Губчрезвычтройки Птицын. Начальник военного гарнизона Штеренберг.

 

Ява 7

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я бачив, як хлопці падають духом. Страшно сказати, що робить із людьми безнадія. Говіркі стають мовчазними, веселі – зажуреними, хоробрі – боягузами, а певні – зрадниками.

Хто б міг подумати, що заломляться такі отамани Холодного Яру як Деркач, Семен Чучупака, Панченко, а разом із ними ще майже сотня гайдамаків.

Соромно й гірко було дивитися, як їх обробляв миршавий чекіст Птіцин (чи Птічкін, чи Канарєйкін, як там його в біса) – молоде зелене щеня, що рано вбилося в пір’я ще в латиському загоні ВЧК «Свеаборг», а відтак у супроводі ескадрону в’їхав у село Мельники, де на базі 25-ї стрілецької дивізії було створено постійний військовий гарнізон.  

 

Ява 8

Лісова галявина. Двоє повстанців заводять ПТІЦИНА із зав’язаними очима.

Деркач, Птіцин, Чорний Ворон, Чучупака, повстанці

ЧУЧУПАКА. Диви, прийшов! Не побоявся…

ДЕРКАЧ (обходить ПТІЦИНА кругом, знімає з його очей пов’язку). То оце вони такі – орли губчека? Цікаво… І як же вас величати?

ПТІЦИН. Пьотр Птіцин. Ви нє смотрітє, что у мєня такая фамілія. Я, мєжду прочім, хахол.

ДЕРКАЧ. А чого ж не говориш по-нашому?

ПТІЦИН. Я вабщє-то родом с Адєси. Но єщьо в дєда моєго била фамілія Птах. Нє разговаріваю, зато всьо панімаю. Ви можєтє гаваріть на мовє, мнє будєт очєнь пріятно. Удівітєльно мєлодічний язик.

ДЕРКАЧ. А «вітки» вип’єш?

ПТІЦИН. Что такоє «вітка»?

ДЕРКАЧ. Розбавлений спирт.

ПТІЦИН. Я вабщє-то нє п’ю. Желудок падводіт.

ДЕРКАЧ. А ми розбавимо тобі джерельною водичкою до десяти градусів. Інакше яка може бути балачка?

ПТІЦИН. Развє что для разгавора…

ЧУЧУПАКА. Ми ще не готові до серйозної балачки. Головне, що ти прийшов, не побоявся.

ДЕРКАЧ дає йому чарку.

ПТІЦИН. А чєво мнє баятся, я ведь шол на пєрєгавори, а нє сватацца. (П’є). Ех, рєбята, жізнь-то какая начінается! Вам би сєять, пашать, а ви тут… Пєрєд вамі всє галубиє далі аткрити…

ЧУЧУПАКА (затягає пісню). Закувала та сива зозуля Вранці-рано на зорі… Ой заплакали хлопці-молодці, Гей-гей, та на чужині в неволі, в тюрмі…

КОЗАКИ співають пісню.

ПТІЦИН (плаче, після паузи). Ету пєсню пєлі у нас дома. І так на душе чьо-то грустно стало. Е-е-х… Дєд мой, ну, котрий по фамілії Птах, часто пєл ету пєсню…

ЧУЧУПАКА. А мій дід, чи то пак, прадід, як прийшов із царського війська, то теж любив увернути кацапське слівце. Оце, було, стане в сажу коло свиней і давай з ними по-московському цвенькати: «Чу-чу, пакосна!»

ПТІЦИН. Как-как?

ЧУЧУПАКА. Чу-чу! Це ж так у нас до свиней погукують, коли вони шкоду роблять. То прадід отак-о до них і звертався: «Чу-чу, пакосна!» Через те й на нього почали казати Чу-чу-пака. Відтоді ми всі Чучупаки.

ПТІЦИН. Любопитно. Очєнь даже любопитно. І что, только со свіньямі разговарівал па-рускі?

ЧУЧУПАКА. А з ким же іще? У Мельниках більше ніхто й не вмів по-московському.

ПТІЦИН. І что, ані єво пані малі?

ЧУЧУПАКА. Хто?

ПТІЦИН. Свіньї.

ЧУЧУПАКА. Як оце я тебе.

ПТІЦИН. Удівітєльно! (Встає, звертаючись до повстанців, починає промову) Совєтская власть нє заінтєрєсована в прєслєдованіі амністірованих, патаму что єй нужни імєнно такіє, как ви, мужествєнниє люді… Пєрєд вамі сєгодня аткриваются всє двєрі… Я знаю (показує на одного) что ти хочеш вєрнутся к женє, к дєтям, хочеш работать возлє зємлі – і ти будєш на нєй работать, патаму что только ти знаєш цену мирной жизні. Я знаю ти (показує на другого) хочеш служить в Красной арміі – і ти будєш служить в нєй камандіром, патаму что імєєш большой воєнний опит, я знаю (тицяє пальцем в третього) ти нє протів работать в міліції – і ти будеш хорошим міліціонером, патаму что сам харашо знаєш, что такоє прєступлєніє і как с ним боротся… Нєужелі такой вибор не лучше, чєм нємінуємая гібєль? Вас ждьот новая жизнь в новой Украине! Тот, кто ізбєрьот ету счастливую жизнь, должни явіться с повінной і сдать оружіє в тєчєніі нєдєлі…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Схаменіться! Кого ви слухаєте! (До Деркача). Ти забув, що ти в Холодному Яру! (До Чучупаки). А ти й за брата забув?

ЧУЧУПАКА (тихо). Мертвих не чіпаймо…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Он як… Тоді зоставайтесь здорові! (Виходить).

 

Ява 9

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). «Полевому штабу ВУЧК во главе с тов.Михайловым после кропотливой агентурной работы удалось склонить к амнистии членов холодноярского Повстанческого комитета Петренко, Темного, Чучупаку А. и с ними 76 бандитов. Прошлое всех атаманов очень характерно. Все они бывшие петлюровские офицеры, учителя, очень грамотные, есть даже члены царской охраны, которые, тем не менее, тоже всячески поддерживали идейность за «рідну неньку». Надо сказать, что явившиеся атаманы внешне выглядят довольно плохо, все они оборваны, истощены физически. Уголовщина в их среде преследовалась самым суворым образом, вплоть до расстрела.

Несмотря на сдачу ввиду амнистии многих бандитов и главарей, обстановка продолжает оставаться накаленной. Десятки организаций и шаек отказываются сложить оружие. Только в Чигиринском и Черкасском уездах по предварительным данным, насчитывается несколько тысяч бандитов ярко выраженной националистической окраски. Возникла необходимость значительного расширения сети осведомителей и секретных сотрудников из числа амнистированных, которые хорошо знают обстановку и могут входить в контакт с бандитами…»

 

Ява 10

Вовкулака, Чорний Ворон

ВОВКУЛАКА (заходить, заносить дитину). Ганну Веремієву… Прилетів цілий загін ББ, чоловік вісім, допитували, де Веремій… Били, тягали за коси. А тоді повели до Кривого провалля, і там…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ганну Веремієву?! Розстріляли?

ВОВКУЛАКА. Хотіли розстріляти… Люди чули в селі, як дорогою вона жалібно повторювала: «Прощавай, мій світе білесенький, прощавайте пташки ріднесенькі». Підвели до краю провалля, а там така глибина, що страшно й заглянути… «Чопи» вже й рушниці на неї наставили… Але вона не стала чекати. Сама кинулася в провалля з дитиною… Ми не встигли на якусь хвильку…

ЧОРНИЙ ВОРОН. А це…

ВОВКУЛАКА. Дитина вижила. Ярко, Вереміїв син… Мати віддала, аби заховали десь на хуторах у добрих людей… Бо ці знов приїдуть і вб’ють його…

ЧОРНИЙ ВОРОН. А про самого Веремія ти там нічого нового не чув?

ВОВКУЛАКА. Ніде нічого.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Гаразд. А за дитину не турбуйся. Я знаю, де її заховати…

 

Ява 11

Хата сліпої Євдосі

Чорний Ворон,Євдося

ЧОРНИЙ ВОРОН (заходить із немовлям). Візьми, Євдосю, це дитя на певний час, бо тільки ти його зможеш доглянути, вберегти від лихих людей, хвороб і напасті…

Немовля тихо пхинькає.

ЄВДОСЯ. Дай же я його хоч побачу… (Розмотує дитину, обмацує її з ніг до голови). Моцар…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Моцар то моцар, але ще манюнє. У тебе коза доїться?

ЄВДОСЯ. За дитину не журися – голодна не буде.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти мені вибачай.

ЄВДОСЯ. За що я повинна тобі вибачати?

ЧОРНИЙ ВОРОН. За все. І за клопоти, яких завдаю, і за поспіх мій повсякчасний. Мушу й тепер вирушати.

ЄВДОСЯ. Атож. Коли не кину на карти, то все коло тебе червова дама лягає.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Дама тут ні до чого. У мене робота.

ЄВДОСЯ. Руки не болять від тієї роботи?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Болять. Але тільки ночами.

ЄВДОСЯ. Тут я тобі не в поміч. Одно лишень можу.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Що, Євдосю?

ЄВДОСЯ. Молитись за тебе. (Бере з полички під божницею великий кухонний ніж, прикладає його до однієї Воронової долоні, потім – до другої. І – до чола). Будь мені здоровий та дужий.

ЧОРНИЙ ВОРОН. А якщо зі мною щось станеться, ти цього хлопчика…

ЄВДОСЯ (перебиває його). До дідька! Скоро ти прийдеш до мене.

 

Ява 12

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН (продовжує писати листа). «Не журіться за мною тяжко. Мені зовсім не жаль мого молодого життя, бо кладу його за нашу святу ідею, яка ніколи не вмре навіть у поневоленій Україні. Один мій товариш, такий, як я, недавно сказав прості слова, які мене досі гріють, тому повторю їх і вам: історія колись скаже, хто я був і де подівся. Але мені щиро жаль вас, мої рідні, бо страждаєте через мене. Тому я поспішаю сказати Вам, тату, що коли піду з цього життя, то понесу з собою до небес велику любов до Вас. Я і ТАМ пам’ятатиму, як Ви, мій дорогий тату, витяглися в нитку, щоб дати мені освіту, і як тішилися, що колись із мене будуть люди. Маю сподіванку, тату, що Вам ніколи не буде за мене соромно».

 

 

ІІ ДІЯ

КАРТИНА ПЕРША

 

Ява 1

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН (продовжує писати листа). «Простіть і Ви мене, моя мамо, знаю, що Вам найтяжче. Та хочу, аби Ви знали, що в найчорнішу годину я згадую, як Ви мене, ще зовсім малого, привели на лісову галявину, всіяну суницями, і не торкнулися жодної ягідки, поки я не визбирав їх усіх до одної. Може, забули? А я часто згадую те суничне свято. Тепер, на відстані, припадаю до Ваших рук, що гойдали мою колиску. Не плачте, мамо, я ще живий, і, дасть Бог, житиму довго наперекір нашій долі-мачусі. Шкода тільки, що жодна з моїх стежок не веде до вашого порога».

 

Ява 2

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). «Лично. Совершенно секретно. Председателю Госполитуправления Украины товарищу Манцеву.

При сем препровождаем сводку по делу петлюровских партизанских отрядов, деятельность которых охватывает обширные территории Кременчугской и Киевской губерний, в частности районы Холодного Яра и Знаменских лесов.

Центром нашей разработки в данное время является Елисаветград, где работает спецгруппа нашего Уполномоченного. Из прилагаемых материалов видно, что мы имеем солидную возможность провести глубокую разработку по выявлению и объединению под нашим руководством многих бандитских отрядов для полного уничтожения таковых. Благоприятные обстоятельства состоят в том, что все петлюровские атаманы с нетерпением ждут сигнала из-за кордона о всеобщем восстании. При этом они жаждут объединения под руководством единого центра, тогда как закордон молчит, и они не имеют с ним никакой более-менее серьезной связи…»

 

Ява 3

Лісова галявина

Завірюха, Гупало, Голик-Залізняк, Загородній, Чорний Ворон

ЗАВІРЮХА в формі продзагонівця чекає з одного боку лісової галявини.

ЗАГОРОДНІЙ, ГУПАЛО, ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК, ЧОРНИЙ ВОРОН непомітно підходять з одного боку, якийсь час спостерігають за ЗАВІРЮХОЮ. ГУПАЛО виходить до ЗАВІРЮХИ один.

ЗАВІРЮХА (помічає ГУПАЛА, рушає назустріч, подає рук на знак вітання). А чому сам? 

ГУПАЛО. Оглядність – мати безпеки…

Виходять ЗАГОРОДНІЙ, ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК та ЧОРНИЙ ВОРОН, але руки на вітання не дають, відверто промацуючи ЗАВІРЮХУ підозрілими поглядами.

ЗАВІРЮХА (дістаючи з поли надійно сховану полотняну посвідку, подає ГУПАЛОВІ). Посвідка Головного повстанчого штабу за підписом Тютюнника… (Захоплено поглядає на отаманів).

ГУПАЛО (читає посвідку). «…підтверджує, що сотник Завірюха є начальником штабу Чорноморської повстанчої групи.» І закарлючка Тютюнникова, впізнаю… (Дає посвідку помацати ЗАГОРОДНЬОМУ І ГОЛИКУ-ЗАЛІЗНЯКУ). 

ЗАВІРЮХА (задоволено). Ну що, не фальшивка?

ЗАГОРОДНІЙ. Не страшно було їхати з таким документом зоною, яка оголошена поза законом?

ЗАВІРЮХА. Тут немає нікого страшнішого за вас, пане отамане… (До ЧОРНОГО ВОРОНА). Я про вас чув давно. Радий знайомству. (Показуючи очима на перев’язану руку). Сильно вкусило?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я стріляю і з лівої… От тільки писати не вмію.

ЗАВІРЮХА. Ну, писак і балакунів у нас вистачає. Головне, щоб було кому стріляти.

Розташовуються на галявині.

ЗАВІРЮХА. Не мені вам, браття, розказувати про розтерзаний край, та про наших несвідомих хохлів, які сунуть шиї в московське ярмо… Чи ми ж не чуємо, браття, благання матері України всім об’єднатися і стіною стати проти цієї чуми! Настав час повстання. І не закордон ухвалить дату, коли йому надумається. Це, панове, вирішите ви самі на раді отаманів. Тому прошу вас усвідомити, яка велетенська відповідальність лягає на наші плечі. Ми повинні бути готовими до рішучих змін у методах нашої праці, мусимо перегрупуватися, щоб кожен чітко знав свій район, своє місце відповідальності, щоб ми з вами, панове, діяли за чітко виробленим планом, а не блукали лісами де кому заманеться… Слова словами, та перейду до діла. Наш штаб розробив шифр під кодовою назвою «Заповіт», аби передавати таємну інформацію. Передаю цей шифр кожному отаманові… А тепер хочу вислухати вас, отамани! 

ЗАГОРОДНІЙ. А що тут скажеш? Двох думок бути не може, треба працювати!

ГУПАЛО. Тільки давайте, пане сотнику, якомога швидше зустрінемося з полковником Гамалієм та визначимо дату наради отаманів!

ЗАВІРЮХА. Цими днями й зустрінемось. А ви, пане Чорний Ворон, бачу, чимось невдоволені?

ЧОРНИЙ ВОРОН (спроквола). Та як вам сказати… Штабові групи я, звичайно, підпорядкуюся і накази його виконуватиму. Але з однією умовою: поки не буде на те видимої потреби, ніяких перегрупувань і переходів на віддалені місця я не робитиму. Працюватиму на лінії Знам’янка – Холодний Яр – Єлисаветград – Лебедин… Тут мене знають так само, як Загороднього, Залізняка, Гупала, через те завжди можна сподіватися на підтримку селян. А далі побачимо.

ЗАВІРЮХА. Слушно. (До ЗАГОРОДНЬОГО). А скільки ви можете виставите шабель – сьогодні і в разі повстання?

ЗАГОРОДНІЙ. Важко сказати. Це залежить від того, який вогонь розгориться. Якщо до неба, то вийдуть десятки тисяч, а якщо тільки по команді, то ми з Чорним Вороном, Гупалом і Залізняком виставимо добру тисячу. Це без отаманів Приймака, Свища, Орла-Курки і деяких інших загонів.

ЗАВІРЮХА. Для початку непогано. Бачу, ви тут даремно не відсиджувалися. Я доповім полковникові Гамалію про нашу зустріч, а наступного разу ми приїдемо вдвох.

ГУПАЛО. Приїжджайте післязавтра, якраз буде Спаса. Зустрінемося по-козацькому.

ЗАВІРЮХА. А ви тут ще й не забуваєте свят?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Якщо ми забудемо Спас – Спас забуде про нас.

ЗАВІРЮХА. Славно. Тільки, на жаль, післязавтра не вийде.

ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК (дістає з кишені фотокартку, показує ЗАВІРЮСІ). А вгадайте, хто це?

ЗАВІРЮХА. Брат?

ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК. Сват, костиль йому в гузно! Командир червоного полку, ще свіжий, тільки позавчора засолив.

ЗАВІРЮХА. Ти диви! А по ньому й не скажеш, що мертвий! Це ви такі карточки колекціонуєте?

ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК. Ні, дівчатам дарую!

ЗАВІРЮХА. Навіщо?

ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК. А так. Вони потім пишуть на звороті таких карточок «Гані от Вані» і лякають ними місцевих комнезамівців, щоб ті до них не чіплялися. Мовляв, бачиш, який у мене кавалєр, спробуй хоч пальцем торкни – без яєць зостанешся.

ЗАВІРЮХА. Славно! Виходить серйозний документ. Сам придумав чи дівчата підказали?

ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК. Сестри. Пристали до мене: якщо ти сидиш у лісі, то видай нам хоч такі карточки, щоб менше до нас чіплялися. Я й видав – старшій Сашуні карточку начальника гарнізону, а Зіньці, хоч вона ще не вибилася в дівки, буде фізіономія комполку.

ЗАВІРЮХА. Славно! (До ЗАГОРОДНЬОГО). А це правда, що ви, пане отамане, недавно заквасили голову повітової чека? 

ЗАГОРОДНІЙ. А вам що, карточку показати?

ЗАВІРЮХА. Хіба ви їх теж колекціонуєте?

ЗАГОРОДНІЙ. Ні, кишень не вистачить. Бо й той головний чекіст був не сам, а з «таваріщами». О, до слова! Замість фотокартки я знайшов у його сумці папери, з яких вичитав, що в Гайсині в одній цікавій місцині заховано чимало золота.

ЗАВІРЮХА. Чимало – це скільки?

ЗАГОРОДНІЙ. П’ять пудів! (До ЧОРНОГО ВОРОНА). Треба якось наглянути в той Гайсин, га?

ЧОРНИЙ ВОРОН невиразно хмикає.

ЗАВІРЮХА. Усе це, панове, добре, і навіть романтично. Але з кровопролиттями треба припиняти. Через дрібні вилазки можемо загубити велику справу. Віднині, якщо хочете працювати серйозно, то без дозволу штабу групи ви не повинні йти ні на які самочинні акції. Хіба забули, що є наказ Головного повстанчого штабу припинити активні дії до нового сигналу з Центру?

ЗАГОРОДНІЙ. Дурне. Дурний піп, дурна і його молитва.

ЗАВІРЮХА. Чому ж дурне?

ЗАГОРОДНІЙ. Бо з нами ніхто не радився.

ЗАВІРЮХА. Тут ваша правда, пане Загородній! Тепер усе буде інакше, ніхто не знехтує вашою думкою. Ще раз кажу: все повинні вирішувати отамани, які взяли на себе основний тягар боротьби. Але мусить бути і єдиний керівний центр. Тож трішечки потерпіть зі своїм Гайсином і тим золотом. Давайте спершу проведемо головну отаманську раду.

ЧОРНИЙ ВОРОН змовницьки моргає до ЗАГОРОДНЬОГО.

 

Ява 4

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). «Бандитский террор по прежнему свирепствует в районах, прилегающих к Холодному Яру, Черному и Чутовскому лесам, обстановка здесь напоминает времена расцвета повстанчества.

6 августа с бандитами состоялся бой летучего отряда 73 полка под командой начальника уездучастка Зоммера-Чарина, в результате которого убит сам комполка, погибли также три комвзвода, один политрук, двенадцать красноармейцев. Вообще бандиты чувствуют себя слишком свободно, разъезжают по селам и хуторам, как по своей вотчине.

В последнее время банда Черного Ворона часто действует с бандой известного главаря Загороднего; обособленно держится от них атаман Гупало, который, однако, затаился в Черном лесу в нескольких верстах от станции Хировка, то есть в зоне, объявленной нами вне закона, где каждый встречный подлежит расстрелу на месте без каких-либо выяснений. Следует обратить внимание на этого коварного и, по всей видимости, опытного разбойника – ему около 35 лет, носит вызывающий полуаршинный оселедец, любит наизусть почитать перед бандитами стихи Шевченки».

 

Ява 5

За кілька днів

Гамалій, Загородній, Чорний Ворон

ГАМАЛІЙ (заходить, продовжуючи розпочату раніше розмову, до ЗАГОРОДНЬОГО). Бачу, пане отамане, ви не дуже поспішаєте виконувати накази штабу. Продовжуєте воювати, як і раніше, а в Цибулевому влаштували справжню різню.

ЗАГОРОДНІЙ. Як я міг виконувати накази людини, яку в очі не бачив?

ГАМАЛІЙ. Невже ви не розумієте, що через такі окремі подвиги можна загубити загальну справу? По всій Україні п’ятий рік панує розгардіяш й отаманське свавілля, яке занапастило не один добрий намір. Усі погоджуються, що далі так працювати не можна, але знов і знов беруться за старе. Зрозумійте ж, нарешті, хто ви. Чи варто ризикувати життям, щоб убити десяток-другий більшовиків? Зараз треба приспати їхню пильність.

ЗАГОРОДНІЙ. Принаймні я воюю набагато чесніше, ніж вони. Чому мене називають бандитом, якщо я б’юся з ними відкрито, в бою? А чекісти, знаєте, до чого додумалися? Вони роздали всім лісникам отруйний порошок і під загрозою смерті наказали підсипати мені в їжу. Не вірите? Спитайте в Миколи Сильвестрова. То хто ж тоді з нас бандит?

ГАМАЛІЙ. Це зрозуміло. Але я не про те. Уже найближчим часом, вважайте, у вересні, ми з вами розпочинаємо справу, де неприпустима ніяка самодіяльність. Треба покінчити з розгулом отаманчиків і всіх підпорядкувати єдиному центру. Потрібно взяти на облік усі наші сили, кожного лісовика. Загони об’єднати в полки й дивізії, закріпивши за ними райони впливу. Пора нарешті розігнати кримінальників, які присмокталися до нашого руху, а непокірних знищити. До чого дійшло! Деякі отамани навіть тримають біля себе полюбовниць.

ЗАГОРОДНІЙ. Ви перебільшуєте. Так, у загонах часом бувають жінки, але вони сумлінно роблять свою роботу. У Холодному Яру я зустрічав козачку Досю Апілат, то вона вартувала трьох чоловіків.

ГАМАЛІЙ. Я категорично проти, щоб брати жінок до праці! П’ятирічний досвід переконав мене, старого партизана, що найбільші наші провали траплялися через жінок.

ЗАГОРОДНІЙ. То, може, ви нам забороните й… той?

ГАМАЛІЙ. Ні, те, про що ви кажете, дозволено й треба робити. Але на своєму місці. А допускати до справ можна, як виняток, лише тих жінок, що довели свою певність упродовж минулих років. Це переважно дружини чи сестри. Та навіть їх не варто посвячувати у наші плани, а використовувати лише як зв’язкових. Ось прочитайте мій наказ! (Дає наказ).

ЗАГОРОДНІЙ (читає). Гм… «Всі, хто піде проти інтересів Краю, а також отамани, для яких власний авторитет дорожчий за справу, будуть нищитися через терористичні відділи»…

ГАМАЛІЙ. Кожен, кого це стосується, отримає персональний примірник. Яке ваше враження, пане Загородній?

ЗАГОРОДНІЙ. Усе це добре. Але мене цікавить дата початку повстання.

ГАМАЛІЙ. Ви самі це визначите на раді. 

ЧОРНИЙ ВОРОН. А коли рада? І де вона відбудеться?

ГАМАЛІЙ. Скоро. Конспіративне місце її проведення ми планували в Києві.

ЗАГОРОДНІЙ. Ну ні! До Києва я не поїду! Думаю, що й більшість отаманів не погодиться пхатися в такий світ.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Давайте щось ближче!

ГАМАЛІЙ. Тоді пропонуйте самі. Черкаси, Звенигородка, Сміла…                                                                                                                      

ЗАГОРОДНІЙ. Це інша річ. Може, Звенигородка? А чого, було б непогано. Там і Гонті-Лютому ближче, давненько його не бачив.

ГАМАЛІЙ. Думайте. Все у ваших руках. На раду прибудуть із-за кордону Тютюнник, Гулий-Гуленко, представники нашого уряду… (Виходить).

 

Ява 6

Чорний Ворон, Загородній

ЧОРНИЙ ВОРОН. У цій розмові все логічно… Але ця залізна логіка і насторожує – коли все дуже правильно, бездоганно, тоді виникає сумнів. 

ЗАГОРОДНІЙ. Здається, брате, і тут правда за Гамалієм: ми з тобою одвикли від розумних наказів з-за кордону, так само, як розучилися комусь підлягати.

ЧОРНИЙ ВОРОН. А якщо він скомандує знищити за непослух мене? Ти також підкоришся його наказу?

ЗАГОРОДНІЙ. Хіба ж таке може бути?..

ЧОРНИЙ ВОРОН (до ЗАГОРОДНЬОГО). Він мав приїхати ще звечора, а приїхав лише перед ранком… Це мені не подобається… Тут щось нечисте… Він нас заведе під дурного хату!

ЗАГОРОДНІЙ. То й що? Розтовкмач мені, що тут не так, і тоді я тебе послухаюся! Припізнився? А з ким не буває, особливо, коли вирішується справа, в якій задіяно багато людей? Та ж Гамалій із Завірюхою робили все, що ми їм казали, не вони керували нами, а ми – ними, невже ти й досі не второпав? Усе було по-нашому: наперекір їхнім наказам ми не припиняли боротьбу з червоними, а Гамалій тим часом оголошував нам подяки; вони хотіли провести цей з’їзд у Києві, а ми казали: ні, хай буде в Звенигородці; вони наполягали їхати туди поїздом, ось же поруч станція Хирівка, сідай і їдь, а ми сказали: ні, поїдемо кіньми. То хто ж тут кого веде і під чию хату? Поясни мені, будь ласка!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Та він же нарошне назвав нам Київ, бо знав, що ми туди не поїдемо! А потім сам підказав нам Звенигородку! Ларіоне, згадай, подумай головою, і тобі все розвидниться!  

ЗАГОРОДНІЙ. Ні! Я добре пам’ятаю, що мова була і про Київ, і про Смілу, і про Черкаси…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Він назвав нам три міста і голосом вирізнив Звенигородку, а тепер тобі здається, що ти сам обрав це містечко!

ЗАГОРОДНІЙ. На забивай мені баки!

ЧОРНИЙ ВОРОН. І так само вони навмисно запропонували їхати поїздом, знаючи, що це нам не підійде. Тому відразу погодилися їхати кіньми. Щоб виходило саме так, як ти кажеш – начебто вони танцюють під нашу дудку. Дійшло? Ось яка тут штука диявольська!

ЗАГОРОДНІЙ. Ти перебільшуєш. Я постановив їхати і поїду. А ти собі як хочеш. Силувати нікого не буду. Цілий місяць у нас із штабом групи було порозуміння, а тепер не знаю, що тобі вдарило в голову!

 

Ява 7

Ті ж і Завірюха

ЗАВІРЮХА (заходить). Пора в дорогу! Не захотіли їхати залізницею, то мусимо поквапитися – попереду сотня верст!

ЗАГОРОДНІЙ (до ЧОРНОГО ВОРОНА). Ти їдеш?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ні.

ЗАГОРОДНІЙ. Тоді попрощаймося.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Навіки?

ЗАГОРОДНІЙ. Що ти мене ховаєш живцем?!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Бо ти сунеш голову в пащу диявола. Схаменися!

ЗАГОРОДНІЙ. Ти став відуном? Менше треба по ворожках їздити!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Навіть так?

ЗАГОРОДНІЙ (примирливо). Я мушу побачити Гулого. Я повинен нарешті вирішити, що нам робити далі. (Обнімає ЧОРНОГО ВОРОНА).

ЗАВІРЮХА (до ЧОРНОГО ВОРОНА). А ви?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я вас дожену.

ЗАВІРЮХА. Не зрозумів.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я вас дожену, пане сотнику!

ЗАВІРЮХА. Де? І коли?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Тоді побачите. Рушайте, бо спізнитесь.

ЗАГОРОДНІЙ махає рукою. ВСІ йдуть.

 

Ява 8

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). «Вчера согласно нашей разработке была проведена успешная операция «Заповит» по захвату главарей петлюровских банд, прибывших в Звенигородку на так называемую «высшую атаманскую раду» В первую очередь нами были изъяты самые видные атаманы, возглавляющие Холодноярский Повстанческий комитет, Загородний и Зализняк. Также были захвачены известный атаман Черного леса Гупало и ближайшие помощники-адъютанты всех трех главарей, а именно: Компаниец, Добровольский, Ткаченко.

Операция «Заповит» протекала в чрезвычайно сложной напряженной обстановке, и только благодаря опыту, выдержке и мужеству ее руководителей нами получен успех.

В то же время следует отметить, что некоторые атаманы то ли по исключительной своей осторожности, то ли по каким либо другим соображениям на съезд не явились. В частности, избежали ареста такие авторитетные среди бандитов главари, как Гонта-Лютый, Савченко-Нагорный, Черный Ворон. Однако захват их сообщников и, следовательно, значительное ослабление повстанческого сопротивления дает нам шансы на скорую поимку этих врагов и уничтожение их поредевших отрядов.

Уже в самое ближайшее время в Елисаветград и на периферию будет выслана очередная спецгруппа для ликвидации не прибывших на съезд атаманов. Операции, имеющей целью устранение не только повстанческих главарей, но и всех националистов-подпольщиков, дано название «Щырые».

Что касается захваченных нами бандитов, то все они под усиленным конвоем отправлены в Лукьяновскую тюрьму г.Киева.

Дабы не рассекретить наших ценных агентов Трофименко-Гамалия и Терещенко-Завирюху, мы их также временно арестовали (по уговору с последними) вместе с еще двумя приставленными к ним сексотами, сопровождавшими амаманов на съезд. Тем более, что, находясь в камере с бандитами, они смогут выудить у них крайне важную для нас информацию.»

 

Ява 9

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН. Після того, як отамани не повернулися із Звенигородки, хвиля арештів прокотилася по всьому нашому краю – сотні підпільників і підозрюваних у щирості було арештовано в Чигирині, Єлисаветграді, Шполі, Черкасах, Смілі, Звенигородці… Я й гадки не припускав, що когось із них міг запродати Загородній, Гупало чи Залізняк. Тут було цілком очевидно, що це наслідок каїнових діянь Гамалія і Завірюхи, котрі втерлися в довіру запілля. І цей підступ їм удався не стільки через нашу легковірність чи необачність, скільки… через злочинну пасивність закордонного проводу. 

 

Ява 10

Хата сліпої Євдосі

Чорний Ворон, Євдося

ЧОРНИЙ ВОРОН мовчки заходить у хату.

ЄВДОСЯ. Уже?

ЧОРНИЙ ВОРОН (киваючи на дитину). Як він?

ЄВДОСЯ. Нівроку, росте.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я знав, що в тебе йому буде найкраще. Але мушу відвезти його ще далі.

ЄВДОСЯ. Навіщо?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Треба, Євдосю. Такий час.

ЄВДОСЯ. Такий. Пора тобі й про себе подумати.

ЧОРНИЙ ВОРОН. А що тут думати?

ЄВДОСЯ. Голи бороду та ховайся чимдалі поміж чужих. Давно казала тобі, що не буде пуття з вояцтва вашого.

ЧОРНИЙ ВОРОН. І ти вже знаєш… Біда, Євдосю. Біда, ще й велика.

ЄВДОСЯ. Біда ваги не має. А рятуватися треба. Мусиш подбати про себе.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Взавтра. Взавтра я зголю бороду.

ЄВДОСЯ. Справді? Це я вже більше тебе не побачу?

ЧОРНИЙ ВОРОН (невпевнено). Ну, чого ж…

ЄВДОСЯ. Переночуєш у мене?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ні. Посиджу, поки збереш дитину.

ЄВДОСЯ. А про Веремія більше нічого не чув?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Нічого. Самі тільки вигадки. Звитяга породжує легенди, а відчай – брехню.

ЄВДОСЯ. Так завжди велося у світі.

ЧОРНИЙ ВОРОН. А про Веремія… то я хотів у тебе спитатися. Ти ж, мабуть, пробувала щось розгадати?

ЄВДОСЯ. Пробувала, та не виходить. Не скрізь я можу заглянути. Раз випадає на життя, а раз… Щось плутає карти. Кидала й на зерно – те саме. Усе тут покрите великою тайною…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Жаль. Бо я таке задумав, що мені треба знати, живий він чи ні.

ЄВДОСЯ. Що? Може, скажеш?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Не тепер.

ЄВДОСЯ. Тоді роби як знаєш. Тільки дай мені ще раз побачити тебе на прощання. (Підходить до Ворона, проводить пальцями по його волоссю, чолі, бровах, довкола очей, торкається пучками вуст, бороди). Гарний… А як поголишся та обстрижешся, тебе й любка не впізнає. Саме час зробити те, що тобі раджу. Хоч як мені шкода назавжди прощатися з тобою. (Підходить до дитини, бере її, подає Ворону).

ЧОРНИЙ ВОРОН (бере дитину, цілує їй руку). Дякую тобі за все, Євдосю! (Виходить). 

 

Ява 11

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). «К поимке банды Черного Ворона, кроме ударной группы окружного отделения ГПУ и милиции, в сводный отряд было привлечено 60 ответчиков из крестьян близлежащих сел. За три дня погони было несколько столкновений с бандитами, однако они ускользали от удара. Надо отдать должное нашим людям, которые в течение трех дней, оставаясь на голодном пайке, изнемогая от страшной усталости, упорно и безропотно шли по следу бандитов. Иногда вместо пищи приходилось подкрепляться молодыми листьями, кое-кто даже из числа закаленных бойцов падал без чувств…

В этой связи следует смягчить упреки в наш адрес из-за того, что при Окротделении ГПУ временно прекратили работу спецкурсы по изучению украинского языка. Тем более, что успех этих занятий и так был весьма незначителен, поскольку почти все наши сотрудники являются уроженцами губерний Центральной России…»

 

Ява 12

Чорний Ворон, Тіна

ЧОРНИЙ ВОРОН. Як я себе картаю за те, що не застрелив «сотника Завірюху» ще того дня, коли він приїхав до нас із Гордієнком, щоб вирушати на Звенигородку!

ТІНА. А чи була в тебе цілковита певність у зраді?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Так, я вагався, звісно ж… І хай би тоді мене судили, хай би оголосили поза законом… Але через день-другий відкрилася б правда… А так усе пішло шкереберть! Боротьба захлинулася…

ТІНА. Але загін ти не розпускаєш…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Так, боротьба захлинулася… Але – хай там що! – вона мусить продовжуватися! З останніх сил, з останнього зубовного скреготу!

ТІНА. Бо жодна катастрофа не ставить хрест на меті. Так?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Так, Тіно. Але зараз… Мені час подбати про тебе. Тіно, ти також в повітовому списку «щирих». 

ТІНА. Під більшовицькою підозрою ходять чи не всі вчителі й просвітяни…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Згадай виставу на Лебединській цукроварні… Тебе поки що не чіпають, але зрозуміло – рано чи пізно це станеться…

ТІНА. Може, тому… Може, вони знають про нас?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Може, й знають. І саме тому я мушу перевести тебе за Збруч. Пам’ятаєш, ти сама цього хотіла? Звісно, я накидаю тобі малого Ярка… Але, по-перше, у дитини тепер буде матуся, а по-друге, мені здається, що такий далекий і непростий шлях легше пройти з немовлям, ніж без нього…

ТІНА. А ти?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я переведу вас через кордон і повернуся назад. Потім знайду тебе.

ТІНА. Потім – це коли?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Давай підвечеряємо?

ТІНА. Потім – це коли?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Коли зможу.

ТІНА. Якщо ти потерпаєш за дитину, то я догляну її і тут. Це буде наша дитина.

ЧОРНИЙ ВОРОН. А коли запитають, де ти її взяла? Скажеш, бусол приніс?

ТІНА (сумно). Скажу, що приніс чорний ворон у дзьобі… Не хвилюйся, щось вигадаю.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Тіно, я думаю за вас обох.

ТІНА. Може, твій страх даремний і все… ще зміниться?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Що зміниться?

ТІНА. Не знаю. Може, не все ще так безнадійно, як нам здається. Адже вони дозволили українські школи, погодились на автокефалію нашої церкви! Виходять українські книжки, газети…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Немає нічого підступнішого за подачки з рук ворога. Лише наївний бевзь може покладатися на їхню добрість.

ТІНА. Але ж це не тільки обіцянки. Багато чого вже робиться, ти просто не знаєш…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Що більше ласки в диявола, то більшу пастку він готує. Хіба ж це не зрозуміло?

ТІНА. Може, й так. Але…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Яке ще «але»? Велике чи мале?

ТІНА. Я не хочу там бути без тебе.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти й тут повсякчас без мене. Іншого виходу просто немає, повір.

ТІНА. Я підожду тебе тут.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ні, це небезпечно. Я не знаю, що станеться завтра.

ТІНА. З тобою?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ні, моя пташко. З тобою.

ТІНА. Тоді забери мене до лісу.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Це неможливо.

ТІНА. Чому?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Який же з мене буде отаман, якщо я приведу в загін жінку? Ну, сама поміркуй… Тіно, я давно все передумав – іншої ради немає. Довірся мені. Ми ближчим часом повинні вирушити…

ТІНА. У такий світ?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Він не такий далекий, як нам здається. За Збручем живуть наші люди. Такі ж українці, як і ми, тільки на волі. Нам допоможуть.

ТІНА. Якщо ти вважаєш, що інакше не можна, то хай буде так. Хай буде так. Але дай мені час сходити до Шполи. Треба якось підготувати своїх, бо зникаю ж надовго.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Поясни їм, що краще зникнути самій, ніж діждатися, поки тебе заберуть.

ТІНА (не слухаючи). Надовго… А якщо… якщо назавжди?

 

Ява 13

Комісар, Темний Чоловік

КОМІСАР (читає рапорт). «9 февраля сего года красноармейцем внутреннего караула был подан обычный утренний кипяток в камеру №1, где находилось 14 человек, приговоренных к высшей мере наказания. Вырвав из рук красноармейца кипяток, один арестованный облил им красноармейца, завладел его револьвером, выбежал из камеры. Отступая, красноармеец поднял тревогу. В это время остальные арестованные проникли из камеры в коридор, оттуда в канцелярию Тюрпода, где вооружились находившимися там 5 винтовками и открыли стрельбу из верхнего и нижнего этажа Тюрпода. Завязалась стрельба между караулом, своевременно вызванным, и злоумышленниками.

Прибыв экстренно на место происшествия, мною был отдан приказ расстреливать арестованных при первой же попытке к побегу. Двое арестованных через верхние окна проникли во двор Тюрпода и бросились бежать, но были тут же убиты наповал. Убито 38 арестованных при попытке уйти из Тюрпода. Среди них известные холодноярские атаманы, приговоренные к расстрелу, Загородний, Голик-Зализняк, Гупало…»

ТЕМНИЙ ЧОЛОВІК (читає анонімного листа). «Пишу не столько от возмущения и обиды, как исключительно из-за стремления к восстановлению рабочее-крестьянской справедливости, за которую я, не жалея жизни своей, проливал кровь на полях Гражданской войны и даже в более мирное время. Но самоотверженностью и отвагой преданных сыновей Революции всегда почему-то пользовались ловкачи, присваивающие себе чужие достижения и заслуги. Вот и сейчас после подавления бунта заключенных в Лукьяновском тюрподе к наградам представлены люди, не сделавшие ни единого выстрела. Может, потому и появилось то искажение фактов, что якобы всех восставших смертников из камеры №1 чуть ли не лично перестрелял начальник караула Левитин, а остальным отрубил головы топором сам комендант тюрпода Рихтер. Да, товарищ Рихтер мог отрубить голову, и даже не одну, кому-нибудь из раненных или погибших, но только в своем подвале, который он называет мясницкой. Однако в подавлении мятежа он лично не принимал никакого участия. И здесь, исключительно ради торжества справедливости, я вынужден засвидетельствовать факт, которым многим не понравится, но молчать я тоже больше не могу.

Дело в том, что заключенные Загородний, Голик-Зализняк, Гупало, Здобудь-Воля, Гаевой-Грисюк и другие бандиты, находящиеся в камере смертников и начавшие мятеж, вовсе не были убиты упомянутыми героями. Увидев, что подоспел караул и на выход во двор направлены уже застучавшие максимы, все заключенные холодноярцы вернулись на второй этаж, забаррикадировались и открыли стрельбу из верхних окон, а когда уже заканчивались патроны, совершили следующее. Став друг против друга, они по очереди обнялись на прощание, а потом каждый из них стрелял в своего сокамерника, стоящего напротив, и так четырнадцать человек легли, как один, убитыми.

Остальные же заключенные, преступники из других камер, не имея ни оружия, ни шансов на побег, сознательно бросились во двор под пули на верную гибель.

Нет, я вовсе не восхищаюсь бандитами, заслужившими смерть своими злостными преступлениями против Советской Власти, но не могу молчать как противник несправедливости и обмана…»

 

КАРТИНА ДРУГА

Ява 1

Тіна, Чорний Ворон

ТІНА (читає довідку). «Удостоверение дано сие тов. Семенову Степану Ивановичу в том, что он действительно является Завволвоенотделом Матусовской волости и что ему по роду службы разрешается ношение и хранение холодного и огнестрельного оружия. Всем военным и гражданским учреждениям просьба оказывать содействие при исполнении служебных обязанностей…»

ЧОРНИЙ ВОРОН (поголений, заходить до кімнати у шинелі з комісарськими петлицями та формений кашкет). Добропорядний совєцький воєнком, заслуживши відпустку, має право поїхати до своєї любої тещі…

ТІНА (підхоплює жартівливий тон). З молодою дружиною та семимісячним синочком!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Аж у прикордонні Дунаївці! 

ТІНА (проводить рукою по щоці). Боже, зовсім інший чоловік…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти ж полюбиш цього іншого чоловіка?

ТІНА. Звісно. Я ж колись закохалася в галантного штабс-капітана, а не в кудлатого гайдамаку.

ЧОРНИЙ ВОРОН. А червоний комісар тобі не підходить?

ТІНА. Ні. Мені подобаються чорні хлопці. Тому я сажею наведу смагу на твоїх щоках. Інакше хтось здогадається, що ти за птиця.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Пусте! Комісар теж міг носити бороду, а потім зголити. Чи взяти довідку ще й із цирульні?

ТІНА. А що, як Веремій живий? А що, коли він раптом об’явиться й кинеться шукати свого сина?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Дай Боже! Дай Боже, аби він був живий, аби шукав своє дитинча! Бо там, куди я його відвезу, значно більше надії на порятунок і на зустріч батька з сином… Але ти, ти, Тіно… Я накидаю тобі чуже дитя, не лишаючи жодного вибору…

 

Ява 2

Зірвиголова, Гайдамака, Тіна, Чорний Ворон

ЗІРВИГОЛОВА (до ЧОРНОГО ВОРОНА). Куди, з чим і по що? Хіба ти не читав мого оголошення, що отаман Зірвиголова повернувся з відпустки і приступив до своїх обов’язків? 

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ні, не читав. Бо їду здалеку.

ЗІРВИГОЛОВА (показує нагайкою убік). Оте спалене село бачив?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Бачив.

ЗІРВИГОЛОВА. І що ти на моєму місці зробив би після цього з червоним комісаром?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Убив би. Але я не червоний комісар. Я такий, як і ти, пане отамане. Хіба тобі ніколи не доводилося перевдягатися в їхнє шмаття?

ЗІРВИГОЛОВА (дивиться з підозрою). Що не москаль – бачу, а кому служиш – не знаю. Чим доведеш, що ти наш, а не їхній?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Тільки одним: якщо ти мене вб’єш, я поставлюся до цього з розумінням. Як на те пішло, ти будеш не першим, кому довелося стріляти у своїх.

ТІНА. А ви пригляньтеся добре! Хіба ж не видно, що він тільки-но зголив бороду? Вона в нього була довша, ніж ваша. Я, правда, трохи затінила йому щоки.

ЗІРВИГОЛОВА (криво всміхаючись). Я, панянко, давно це помітив. Але комісари теж носять бороди. Мені потрібні серйозніші докази.  

ЧОРНИЙ ВОРОН (вказує на дитину). Ось він, наш найсерйозніший доказ. Це син загиблого отамана Веремія, і мені треба переправити його за Збруч. Якщо ти мене вб’єш, то мусиш узяти це завдання на себе.

ГАЙДАМАКА. Якого-якого отамана?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Веремія.

ГАЙДАМАКА. Чи не того Веремія, що служив гармашем у полковника Алмазова?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Може й того. Хіба це зараз має значення?

ГАЙДАМАКА. Має! Чого ж не має, якщо ми з Веремієм разом воювали у полковника Алмазова. Він, той Вереміяка, сам міг волочити гірську гарматку, як іграшку. Такий був дужак.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Тоді це він. Бо наш Веремій міг і бугая підняти, і рейку зі шпал голіруч підважити, і кому хоч голову відірвати.

ГАЙДАМАКА. Кажеш, він загинув?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Загинув чи не загинув, а пропав безвісти, і вже рік, як його не чути. Жінку розстріляли, зостався синок-колосок, якого отаман не встиг і побачити.

ГАЙДАМАКА (підходить до дитини, заглядає, прицмокує). Викапаний Веремій! Їй-бо! Навіть складочка на переніссі його, і ямочка на підборідді!

ЗІРВИГОЛОВА (заглядає й собі). Ти певен? 

ГАЙДАМАКА (хреститься). Побий мене коцюба, якщо помиляюся. Хіба не бачиш? Таке мале, а хоч би тобі писнуло. Козарлюга!

ЗІРВИГОЛОВА. Добре. Щасливої дороги! Але надалі вважайте – не кожен із нас воював у полковника Алмазова.

ЧОРНИЙ ВОРОН. А сам я скоро повернуся! Роботи по зав’язку!

ЗІРВИГОЛОВА. Може, щось почуєш про нашу армію, то свисни! А як ні – не вішай носа!

ГАЙДАМАКА та ЗІРВИГОЛОВА виходять.

 

Ява 3

Чорний Ворон, Тіна

ЧОРНИЙ ВОРОН (до ТІНИ). Аж на серці полегшало – і в цих краях не все ще вигибло. І тут ще гуляють хлопці з тризубами на рукавах! Але мало, як мало нас лишилося! 

ТІНА. Хоч і мало, та навіть оце немовля вже на першій своїй дорозі не змогло розминутися з товаришем свого батька…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Мені здається, що я не встиг сказати цим хлопцям щось дуже важливе…

ТІНА. Що?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Я не знаю. Але я повинен був їм це сказати. (Задумується).

ТІНА. Я знаю, про що ти думаєш!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Про що, моя пташко?

ТІНА. Про те, що ми з тобою, немов Йосип з Марією та дитятком, утікаємо від Ірода до Єгипту.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти моя радість. Я кохаю тебе.

ТІНА. Як? Скажи, як ти мене кохаєш?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Якщо ти читаєш мої думки, то знаєш.

ТІНА. Ні, я хочу почути. Будь ласка. Як ти мене кохаєш?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Смертельно.

ТІНА. Як це?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Так, що можу задихнутися від щастя.

ТІНА. Про одне ще хочу тебе попросити.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Що саме?

ТІНА. Коли ти нас знайдеш… Ну потім, коли повернешся після всього і знайдеш нас у чужому краї, то не лишай мене більше ні на один день, добре?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Звісно. Чому б я тебе лишав?

ТІНА. Ну, всякі справи бувають. Але ти мене не кидай так надовго, бо я більше не витримаю. Я вмру без тебе.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Дурненька. Не загадуй поганого.

ТІНА. Тоді давай помріємо про хороше. Розкажи, як ми з тобою житимемо.

ЧОРНИЙ ВОРОН. І хорошого я теж давно собі не загадую. Доля лукава до нас. Хоча б не втратити того, що є.

ТІНА. А що в тебе є?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти, моя пташко.

ТІНА. Не тільки. Знаєш, у мені постійно живе одне відчуття, про яке я соромлюся тобі сказати.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Даремно. Який між нами може бути сором?

ТІНА. Мені здається, що цю дитину народила я.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Це ж добре. Ти будеш справжньою матусею.

ТІНА. Ні, навіть не здається, а… я ж кажу, таке відчуття в мені живе. Що я народила цю дитину від тебе. Що Бог нам послав її невипадково. Тут є якесь знамення.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Звісно. Нічого в цьому світі не буває випадкового.

 

Ява 4

Темний Чоловік

ТЕМНИЙ ЧОЛОВІК (читає пояснювальну записку). «8 мая під вечір з боку нашого лісу побачили трьох чоловіків на конях з рушницями, і серед селян ходить чутка, буцімто в Холодному Яру знов появилася якась банда. Це посвідчує і та біда, що трапилася 9 мая коло гори Стирлиці. Тут, під селом Івківці, було вбито голову комячейки Стоцького, який пізнього вечора повертався конем з Івківців у Головківку. Гора Стирлиця лиса, у неї часто вдаряють блискавки, того й Стирлицею зветься. І от бандити, які вбили Стоцького, покинули труп на цій горі, щоб його ніхто не знайшов, а коня, видно, забрали. Просимо прийняти міри по виявленню банди, позаяк усі активісти Головківки та ближніх сіл застрашені, а куркулі потирають руки». 

 

Ява 5

Кабінет комісара Калюжного

Чорний Ворон, Калюжний

За лаштунками чути голоси: ЧОРНИЙ ВОРОН: «Всє на мєстє?» ВАРТОВИЙ: «А кто вам нужен?» ЧОРНИЙ ВОРОН: «Комісар, развє нєпонятно?» ВАРТОВИЙ: «Трєтій кабінет справа!»

ЧОРНИЙ ВОРОН рвучко заходить і завмирає біля дверей мовчки.

КАЛЮЖНИЙ (підводячись з-за столу). Ти?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Да, товаріщ Калюжний. Очєнь рад нашей встрєчє.

КАЛЮЖНИЙ. Я тоже… Но… вєдь ти…

ЧОРНИЙ ВОРОН. А что я? Жизнь мєняєтся. Я, мєжду прочім, твой должнік. Но… сєйчас мнє нужна помощь. Там, во дворє, на тєлєгє… Мои син, жена… Нужно мєсто для ночлєга…

КАЛЮЖНИЙ. Нікуда я тєбя нє отпущу! Пєрєночуєш у мєня!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Моя жена – твоя давняя знакомая… Помніш учітєльніцу, которая работала в уманском штабє дівізіі?

КАЛЮЖНИЙ. Невже Тіна?!

ЧОРНИЙ ВОРОН. А хто ж іще?

КАЛЮЖНИЙ. Справді… Була ще Манюня. Але ж вона… зі мною.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти одружився з Манюньою?

КАЛЮЖНИЙ. Гайсин від Умані недалеко. Поїхав і забрав. Так що сьогодні гуляємо!

 

Ява 6

Домівка Калюжного

Ті ж і Манюня, Тіна

КАЛЮЖНИЙ (гукає). Манюня!

МАНЮНЯ (заходить, радісно). Штабс-капітан Чєрноусов!

КАЛЮЖНИЙ. А надворі в підводі глянь!

МАНЮНЯ швидко виходить, радісно вигукує.

Заходить ТІНА з дитиною на руках, про щось перемовляючись, вони виходять. 

 

Ява 7

Вечір, за столом

Калюжний, Чорний Ворон

КАЛЮЖНИЙ. Ось ти вважаєш мене перебіжчиком, що пішов служити до більшовиків. Зневажаєш, осуджуєш…

ЧОРНИЙ ВОРОН робить здивоване лице.

КАЛЮЖНИЙ. А ти знаєш, скільки наших пішло до червоних після того, як Петлюра розстріляв полковника Болбочана? Ні? Отож-бо. Ти не думай, я тоді з Умані попав у Першу запорозьку дивізію Петра Болбочана. То був справжній вояка – завжди йшов у першій лаві. Це тобі не Петлюра, який за все своє життя не вбив жодного ворога, навіть не стрельнув у його бік…

ЧОРНИЙ ВОРОН. У Головного отамана інші завдання…

КАЛЮЖНИЙ. Авжеж… У них там в уряді та штабах у всіх були інші завдання. Бо там зібралися польські підпанки, австрійські фендрики резерви, кар’єристи й авантурники. Без фаху й царя в голові. Тільки й дивилися, щоб їх часом хтось не підсидів. А тут з’являється Болбочан, який без їхньої допомоги розчищає від москальні пів-України, Крим і… заживає слави й любові від вояків. У вісімнадцятому році ніхто не мав такого авторитету, як Болбочан. Та ось у січні дев’ятнадцятого Волох з наказу Петлюри арештовує полковника. Кілька місяців його тримають під вартою і доводять до божевілля… (Наливає собі).

ЧОРНИЙ ВОРОН. Не знав цього…

КАЛЮЖНИЙ. Потім його таки звільнили… На початку літа Болбочан взявся до військового діла. Всі, хто знав полковника, намагалися підступитися ближче до нього, кожен хотів потрапити під його крило: ну, мовляв, тепер почнеться. Але це викликало в Петлюри чорну заздрість, ревнощі… Запам’ятай! Якраз тоді надійшов наказ знищити Болбочана. За непослух перед вищим командуванням. Чий наказ? Ти не знаєш?

ЧОРНИЙ ВОРОН знизує плечима.

КАЛЮЖНИЙ. Розпорядився той, хто заздрив і прибирав конкурентів на майбутнє.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Без суду?

КАЛЮЖНИЙ (криво всміхаючись). Ну, суд був. Із галицьких жовнірів. Але що це міняє? Слухай сюди. Сталося це на станції Балин, під Кам’янцем. Болбочана тримали у вагончику… Серед ночі його розбудили і повели на пустир, де вже була викопана яма. Чотою, що мала наказ розстріляти Болбочана, командував сам начальник контррозвідки Чеботарьов. Чув про такого? Головний петлюрівський чекіст. І в тій чоті був я… Надворі червень, а мене пробрав такий холод, що я цокотів зубами. Ми, вояки, ховали один від одного очі, та на команду Чеботарьова всі звели рушниці. Я чув, як усихає мій палець на спусковій скобі. Болбочан стояв босий, у штанах, у білій сорочці й усміхався до нас якоюсь несьогосвітньою посмішко. Чеботарьов подав команду «Вогонь!», але жоден із нас не вистрілив. «Спасибі, хлопці», - тихо мовив полковник. Він усе ще не вірив, що його розстріляють. Та Чеботарьов повторив команду. Ми знову звели рушниці, і цього разу гахнули, але Болбочан не впав. Усі кулі пройшли мимо… А він стояв і всміхався… Тоді розлючений Чеботарьов покликав іншу чоту, а нам сказав, дивіться, боягузи, як треба виконувати накази. Ударили рушниці, але полковник навіть не здригнувся. Лише посміхався. Чеботарьов не витримав, підбіг і вистрілив із бравнінга. Болбочан упав, з його грудей вирвався стогін, таке, знаєш, протяжне «о-о-ох». Чеботарьов підскочив до нього, напівмертвого, і став гатити його ногами, стріляв і бив носаками чобіт. А тоді зіштовхнув тіло в яму… (Обхоплює голову руками, мовчить). А наступного дня я вже був у більшовиків. Не хотілося ждати, поки спитають, чого відмовився виконувати наказ. Пристав до першого-ліпшого червоного полку. Тоді, в дев’ятнадцятому, це було просто, ніхто не питав, де ти гуляв раніше… (П’є). І знаєш, що найстрашніше? Те, що я ні за чим не шкодую. Уже тоді було видно, що з такими поводирями нам перемоги не бачити. Після арешту Болбочана й отаман Григор’єв перейшов до більшовиків. Я ще тоді зрозумів, що цій державі хана. У цій державі… 

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ніколи не кажи: в цій державі. Так завжди казали ті, для кого вона чужа. Кажи: наша.

КАЛЮЖНИЙ. Наша? А де ж вона, та наша держава? Її немає.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Є вона.

КАЛЮЖНИЙ. Де? Покажи!

ЧОРНИЙ ВОРОН. У лісі. Там совєцької влади нема. Там діють закони УНР.

КАЛЮЖНИЙ. Ну, хіба що… А я не хочу сидіти в лісі. Не хочу мерзнути й ждати, поки мене звідти викурять. Краще я сидітиму в теплі й лупитиму шкуру з того бидла, що не приєдналося до нас, коли було треба. І тобі те раджу. Чуєш? Лупити шкуру з тих розжирілих на непі селюків, які готові тебе сьогодні продати.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Це все одно, що карати дітей, котрі не знають, що вони коять.

КАЛЮЖНИЙ. Знають! Вони тільки придурюються, що нічого не знають. А коли виставлять ціну за твою голову, ці простачки швидко змикитять, що їм робити. Один поперед одного побіжать…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти шукаєш собі виправдання?

КАЛЮЖНИЙ. Перед ким?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Перед собою.

КАЛЮЖНИЙ. Не треба мені ніякого виправдання. Я й сьогодні згоден сидіти в лісі, але так, щоб усі разом. Разом з отими хитрими селюками і з тими верховодами, що керують з Тарнова. Вони по закордонних готелях дівок лапають, а ти годуй вошей, щодня дивися в очі смерті і жди, поки вони виплодять черговий універсал! Ні, з мене досить їхніх універсалів! Краще я спатиму біля теплої циці, а там воно ще покаже, хто більше зробив для неньки. Там видно буде! (Знову тягнеться до чарки). Пора спать, я тебе забалакав. А ти все мовчиш… І правильно робиш. 

 

Ява 7

Комісар

КОМІСАР (читає рапорт). В ноябре месяце бандитизм в Чигиринском, Черкасском и Звенигородском уездах ощутимо пошел на убыль. Отряды окончательно распылились на мелкие шайки. Отдельные бандиты, попадая в наши ловушки, уничтожались, некоторые сами сдавались по одиночке. С прибытием кавалерийского полка незаможников обстановка на Чигиринском участке заметно улучшилась. Полк раскинул свои отряды почти по всему уезду.

В начале ноября появилась новая неизвестная нам банда, которая ночевала в селе Бирки в пятнадцати верстах от Каменки. 3 ноября банда находилась на станции Фундуклеевка, и разоружила несколько красноармейцев. В конце концов, под строжайшим секретом нам удалось выяснить, что это банда фиктивная, состоящая из красных, и действует под таким видом исключительно для вылавливания бандитов. Переданные сведения взяты от начуездучастка ГПУ тов. Лихачева лично под строжайшим секретом и огласке не подлежит».

 

Ява 8

Вокзал

Тіна, Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН. Що ближче ми добиралися до кордону, то все більше червоноармійців кублилося по «визволених» селах, і ставали вони дедалі нахабніші, все пильніше придивляючись до червоного комісара, що так звільна собі роз'їжджав у парі з вродливою панною непролетарської зовнішності. І ось, вночі, нелегально ми перетнули Збруч, тасьму холодної води, що розітнула Вкраїну й стала кордоном.

Було б дуже прикро розповідати про наші ходіння «потойбічними» селами, начебто й українськими, але такими чужими, що не хочеться про це говорити. Скажу лишень, що люди там були не такі, як у нас, - вони хоч розмовляли нашою мовою, та не було в них тієї доброти і щирого милосердя, що є в наших людях. Це особливо впадало в око після багатоденної подорожі до кордону, де скрізь, у кожній хаті, зустрічали нас із дитятком, як Божих посланників, завжди пускали переночувати, хати не перележите, казали господарі, ви ж, мабуть, голодні? – питали найперше й садили вечеряти, гріли воду, щоб скупати дитину і дати вмитися нам.

А тут – ні, у цьому вільному світі всі чомусь дивилися на нас спідлоба, як на докучливих старців, і не раз зачиняли двері перед нашим носом. І ось тоді нам уперше довелося переповити Ярка на польовій дорозі, а передрімати «пощастило» у стодолі якогось добродія…

А ще яка могла бути радість од волі, за якою чорною тінню стояла розлука? Ми намагалися про це не думати й не говорити, наче прощальна хвилина була десь далеко-далеко. Та вона заскочила нас зненацька!

ГОЛОС ЖОВНІРА. Поцьонг бендзі за двадзєшця мінут!

ТІНА. Потяг буде через двадцять хвилин…

ЧОРНИЙ ВОРОН. Через двадцять хвилин…

ТІНА. Ти теж можеш їхати з нами!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Прости…

ТІНА. Тоді все?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Не все. Якщо виживу, я знайду тебе. Дай мені рік-два…

ТІНА. Добре. Ти виживеш. Ти зможеш, ти сильний. Я тебе ждатиму.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Тіно…

ТІНА. Не муч себе, ти все зробив правильно. Тільки іноді згадуй мене… Обіцяєш? 

ЧОРНИЙ ВОРОН. Щось тут не так, Тіно… Я уявляв це інакше.

ТІНА. Усе буде добре. Ти за нас не хвилюйся. Я не піду з дитиною до табору. В Тернополі влаштуюся на роботу і винайму житло. А якщо доля пожене мене далі, то скрізь лишатиму звістку для тебе на головній пошті.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Так, звичайно…

ТІНА. Давай домовимось, на яке ім’я писати. Щоб ти зробив документ.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ім’я? Та яке ж… Може… Чорний…

ТІНА. Крук… Богдан Крук – так і польською мовою буде. Не забудеш?

Чути звук поїзда, що під’їжджає.

ЧОРНИЙ ВОРОН (бере ТІНИНЕ обличчя в долоні, цілує). Прощай…

 

Ява 9

Лісова галявина

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН. Холодний Яр глибшав, спадав униз широкими терасами, розгалужувався на багато балок і менших ярів, тож на кожному закруті, вигині та узвишші доводилося зупинятися і наслухати, чи не почується десь людського голосу, форкання коня чи ще якого-небудь підозрілого звуку. Ми придивлялися, чи не видно де ступаків, відбитків копит, попелу від згаслого вогнища. Час від часу пристоювали, принюхувалися – а раптом повіє димком? – і їхали далі, пробираючись на схід від Мотриного монастиря до Скарбового Яру. Торік ми з козаками тиждень стояли там із козаками, і мені сподобалася та місцина своєю захищеністю, близькістю озера та якимось невидимим магнітом, що був заритий у глибинах Скарбового Яру і не хотів тебе відпускати в інші краї. Неподалік від нього лежало урочище Буда, де й досі стояв живий свідок гайдамацької таїни – велетенський тисячолітній дуб, названий у народі Залізняковим, хоч під ним не раз спочивали і Наливайко, і Павлюк, і сам гетьман Хмель. Отож, ми зупинилися у цьому святому місці…

 

Ява 10

Лісова галявина

Чорний Ворон, Вовкулака, 2 Козаки, Гриць

Біля вогнища сидять ЧОРНИЙ ВОРОН, ВОВКУЛАКА, КОЗАК. ДРУГИЙ КОЗАК вводить ГРИЦЯ, обірваного і змученого.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти хто такий?

ГРИЦЬ. Гриць.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Що ти тут робиш?

ГРИЦЬ. Живу.

ЧОРНИЙ ВОРОН. У лісі?

ГРИЦЬ. Хіба заборонено? Звірині, і тій можна.

ЧОРНИЙ ВОРОН. А ти ж не звірина.

ГРИЦЬ (здивовано дивиться на ЧОРНОГО ВОРОНА, впізнаючи його). Чорний Ворон? Невже?

ЧОРНИЙ ВОРОН. Ти мене знаєш?

ГРИЦЬ (падає на груди ЧОРНОГО ВОРОНА, плаче). Чого ж би не знав?.. Ви мене, може, й не запам’ятали, а я вас, пане отамане, бачив не раз. Приходили до нас, ще як був Деркач, Семен Чучупака, Панченко… Тоді нас багато було, всіх не запам’ятаєш.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Це правда. Тільки чого ж зразу до нас не прийшов, а ховався поза кущами?

ГРИЦЬ. Чого… А того, що не впізнав вас оддалеки. Ось і тут насилу роздивився.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Добре, мене не впізнав, і не треба. Та невже ж ти не бачив, хто ми такі? Чому не підходив, ховався?

ГРИЦЬ. Еге, чому не підходив. Хіба ж ви, пане отамане, не знаєте, що під повстанців і чекісти маскуються? Дай, думаю, роздивлюся спершу.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Гаразд. Схоже на правду. А як же так вийшло, що ти оце в Холодному Яру сам із собою воюєш?

ГРИЦЬ. Чому сам… Троє нас зосталося. Під кінець зими від голоду вже дуріли. Кору варили, греблися в снігу, шукаючи жолудів… Як зійшов сніг, пішли Шамрай та Микитась у Грушківку пошукати їжі та й не вернулися... Чи потрапили в руки більшовиків, чи впали від голоду десь у дорозі… Виглядаю їх зранку до вечора, всі очі видивив, а хлопці не йдуть…

КОЗАК простягає ГРИЦЕВІ шматок хліба.

ГРИЦЬ (нюхає, гірко кривиться). Волошками пахне…

ЧОРНИЙ ВОРОН. То ти оце сам збирався бурлакувати?

ГРИЦЬ. Бурлакувати чи ні, а не міг я Холодного Яру покинути.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Нема куди йти?

ГРИЦЬ. Не в тому річ.

ЧОРНИЙ ВОРОН. За поли держить?

ГРИЦЬ. Якби ж за поли. За душу. Ох, і держить. Але не в тому річ. Не міг я, братці, звідси піти, забравши з собою найбільшу таємницю.

ГРИЦЬ виходить, за мить повертається, несучи в руках згорток чорного полотна чорного кольору, дає ЧОРНОМУ ВОРОНУ.

ЧОРНИЙ ВОРОН розгортає полотнище – це прапор, на якому срібною заполоччю вигаптувано герб-тризуб у терновому вінку. І головний холодноярський девіз – «Воля України або смерть». Із другого боку полотнища – «І повіє новий огонь з Холодного Яру».

ГРИЦЬ. Ми довго носили його з собою. Таїли за пазухою, переховували у дуплах дерев, у лисячих норах, у старих воронячих гніздах. А проти минулої зими, коли нас зосталося троє, вирішили закопати.

ЧОРНИЙ ВОРОН (до козаків). Шикуйсь!

КОЗАКИ стають в шеренгу.

ЧОРНИЙ ВОРОН. Від імені Лебединського полку за збереження полкового прапора оголошую подяку козакові Грицеві! (Оглядає козаків). Якщо маємо прапора, то треба обрати бунчужного!

КОЗАКИ (хором). Вовкулака хай буде!

ЧОРНИЙ ВОРОН. Добре!

ЧОРНИЙ ВОРОН урочисто передає прапор ВОВКУЛАЦІ. ВОВКУЛАКА схвильовано бере полотнище і низько вклоняється товариству. Потім акуратно складає прапор, цілує його і ховає у себе на грудях.

 

Ява 11

Комісар

КОМІСАР. За отчетный период случались мелкие проявления бандитизма. А 3 июня имела место дерзкая бандитская выходка политического характера. Через село Сокирное, что в 15 верстах юго-восточнее г.Смела, ранним утром в открытую, совершенно демонстративно проехала конница из одиннадцати всадников, предположительно банды Черного Ворона, вооруженная карабинами и одним пулеметом Льюиса. При этом бандиты громко распевали «Ще не вмерла…», а всадник, ехавший впереди, держал развевающийся черный флаг с надписью «Воля України або смерть».

 

Ява 12

Чорний Ворон

ЧОРНИЙ ВОРОН (закінчує писати свого листа). А ти, сестро моя найдорожча, Марусенько моя золота! Знаю, що на твою бідну голову впаде найбільше лиха через брата твого. Бо ти ще зовсім молода, а ця чужинська влада ніколи не забуде, чия ти сестра, і ганьбитиме не тільки тебе, але і твоїх діточок. Та якщо зможеш, прости і ти мені, сестро, й діткам своїм скажи хоч пошепки, що їхній дядько ніколи не був бандитом, що він воював за Україну. Гірко мені згадувати, як я, дурний, був підняв шаблю на тебе, коли ти умовляла мене покинути ліс, але ж ти, Марусенько, знаєш, що я тебе ніколи й пальцем не торкнув і швидше руку собі відрубаю, ніж скривджу тебе. Знаю і те, що ти мене висповідала за моє лісове життя тільки з жалю до мене. Спасибі тобі, моя золота.

Спасибі вам усім, мої рідні, за розуміння. Гаряче цілую вас. Прощавайте і не журіться за мною, бо я свідомо обрав цей хрест. Ваш син і брат 19 квітня 1923 року.»

Завіса