Слав. Ко-Ко
ДУША МОЯ ЗІ ШРАМОМ НА КОЛІНІ
Сучасна казка
Казкові персонажі:
Грішник, тобто я - казкар СлавКо-Ко
Чорний Ангел
Сусідка
Ійсо
Опунція можливо, одна актриса
Ія
Фірся
Білий Янгол
Казкове освітлення, - як у чарівному дитячому мультику, - підкреслює рідкісну охайність мого дачного подвір'я.
Квіти, Соняхи, допотопне крісло-гойдалка під старою Грушею і поруч кадібки з кімнатними Квітами й цитрусовими Деревами, вкритими плодами - одне слово, казково барвисті декорації.
ГРІШНИК, тобто Я (з'являється серед Квітів у своїй казково оригінальній вітровці і модних джинсах, зупинившись, ретельно обмацує груди, розглядає одяг, та й каже сам до себе). Дивно, п'ять ножових ран, а жодних слідів... (Знімає вітровку, прискіпливо розглядає). Ні тобі крові, ні дірок - вір після цього дурним американським фільмам...
Раптом з кущів біля альтанки, долинає голосне котяче нявчання.
ГРІШНИК. Фірся? Кицюню моя, це ти?
Хотів було вже кинутися в той бік, та що це? В кінці городу лунає знайомий собачий гавкіт.
ГРІШНИК. Сер Тоббі! Це твій голос, я впізнав! (Шукає серед Квітів). Гей, браття і сестри, де ви?.. (Схаменувшись, зупиняється). Ну чого ви мене обманюєте? Фірся, ти ж померла в страшних муках... Е-е-е, і не соромно так жартувати? Добре хоч Ійсо поводиться, як справжня королева - загинула смертю хоробрих і... (Завмирає на півслові). Ійсо? Невже це ти, моя дорога королево? (Обережно виймає з-за пазухи білу Мишу). Привіт! Оце так сон... Лагідна моя, чистюля дорогенька, ти ще красивіша, аніж при житті була... (Саджає Ійсо собі на голову, кличе). Сер Тоббі, Фірся, ну, давайте вже і ви з'являйтеся, раз такий сон фантастичний. Сер Тоббі, ще й годинки не минуло, як я тебе поховав. Своїми руками витягав тебе з-під машини? Сміливіше, сер Тоббі! Фірся, а ти чого соромишся? Ну, облізла шерсть від тої дурної отрути, велике діло! Давайте, братці, виходьте, ось красуня Гузманія, наче жива, ось колюча наша радість Опунція, а ось Ійсо... Де вона? Знову сховалась, хитруля. Сер Тоббі, Фірся! Ми чекаємо. Виходьте, ну, сміливіше!
Грішник крутить головою увсебіч і не бачить, як за його спиною зринає стовп яскравого світла. Озирається. Не відчуває жодного страху. За кілька метрів від нього - Чорний Ангел: довгий чорний хітон і казкові кучері.
ГРІШНИК (щасливо). Хто ви? І чому мені так радісно стало, наче я брата рідного стрів?
Якась незвідана сила манить Грішника до Нього, ступає крок, другий. Не може відірвати очей від Його пречудового обличчя...
ГРІШНИК. Ія! Не може бути... Ія, Ієчко моя, ти прийшла? Ти приснилась мені, нарешті? Я так переживав, що покинув тебе вагітну в цій глухомані. Думав, приїду скоро, але, вибачай, ріднятко моє, - непередбачений сюжетний поворот: убили мене... Ти мовчиш, Ієчко? Ійсо приснилася, як жива, а ти? Реальна чи?.. Все ніби твоє, і зачіска, й очі, але цей погляд... Перепрошую, Ви, пане, мужчина чи жінка?
Чорний Ангел відповів знаменитою посмішкою Мони Лізи. Стоять, розглядаючи один одного. Врешті лунає м'який голос Його:
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Роздягайся.
ГРІШНИК. Навіщо?
Усмішка зникла з Його обличчя.
А-а, я зрозумів: ви, пане, - Чорний Ангел? І вам доручено доставити до пекла мою грішну душу, так би мовити, в голому вигляді? ОК, так би й сказали, а то мовчите з таким пафосом, наче Героя України вручати будете. (Починає розстібати сорочку і, не подумавши, ляпає). Не образитеся, Божий Посланцю, якщо я спитаю про щось?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Хто підказав тобі звертатися до мене цими словами - "Божий Посланцю"?
ГРІШНИК (легковажно). Внутрішній голос!
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. "Внутрішній"? Гм!.. (Він наче замислився на мить. А відтак окинув Грішника іншим, мало не привітним поглядом, зняв хітон, казкову перуку і став звичайною людиною. Майже звичайною...). Хто чує цей голос, може казати мені "ти". Питай.
ГРІШНИК. Скажіть... ой, скажи, будь ласка, чому всі... Ох, цей Твій погляд - фантастика!.. Так от, чому всі, кого я любив, так рано і, я б сказав, трагічно, покидали мене? Мав незабутню Ійсо, королеву білих Мишей - Ворона вкрала...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (перебиває). А мені здалося, що в тебе на голові сиділа біла Мишка.
ГРІШНИК. І мені здалося! Але ж нема (обмацує себе). Нема!.. Далі. Фірся була, Кішка сибірська. Пробігла по сусідській Картоплі, побризканій отрутою проти Жуків - і в страшних муках... Гузманія, з Польщі привіз, Опунція Бразильська, Кактус колючий - обидві пропали, поки мене по світах носило... І нарешті, нині сер Тоббі з подвійною літерою „б”... Я, коли витягав його з-під машини, мало не здурів. І потім з цими розбійниками мафіозними навмисне заївся, бо, між нами, дівчатами, - жити не хотів... Чому, скажи ти мені, найдорожчі істоти?.. Ну, добре, добре, я розпутник, я бабій, я халтурник - але при чому тут маленька біла Мишка? нещасна Кішка, яку дітлахи привчили до Валер'янки? покручений колючий Кактус? сер Тоббі, помісь Тер'єра з Дворнягою - при чому-у?!
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Квітка, Кактус, Кішка, Собака - тобі нема про що більше думати в цю прощальну мить?
ГРІШНИК (зойкнув). Прощальну?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Через півтори хвилини покинеш землю навіки.
ГРІШНИК. А... а дев'ять днів, які душа проводить в рідному домі?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (здивовано стенув плечима, мовляв, звідки така безглузда інформація). Гм!
ГРІШНИК. А сорок днів, коли душа з Землею прощається?..
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (стримано). Півтори хвилини.
ГРІШНИК. А вони - Гузманія, Опунція, сер Тоббі, Фірся, - вони вже ТАМ?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Знову про них? Людино, у тебе двоє дітей - чому про них не думаєш?
ГРІШНИК. Двоє?! (Падає і тут же зриваюся на ноги). Божий Посланцю, Ти сказав - двоє?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Десять хвилин тому Ія народила близнят - хлопчика і дівчинку.
ГРІШНИК. Дівчинку?! (І знов упав на траву). Дівчинку... манюню, сліпеньку ще, але вже через кілька днів мій запах стане для неї... Аякже, мій запах. Ніколи не відчує. Запах тата. І не схопить мене за чуприну ніколи. І мочку вуха мого не буде смоктати. Кисюня моя. І повзати по мені не буде, і смішно сопіти при цьому. Ніколи. А хто ж її на руках підкидатиме до самого неба? Та й на коркошах носитиме? Щебетушечку мою. І хто ж її коломийок весільних співати навчить? А до школи за рученьку ніжну? А важкий наплічник тягати за нею?.. Та й хто ж їй, красуні моїй довгокосій, нашепче, як хлопцям голови дурити, а самій у пастку сердечну не потрапляти? Ой, та кому ж вона заспіває на весіллі своєму "Дякую тобі, тату, що пускав мене гуляти - більше не будеш, не будеш"?!. А-ай! Все життя я мріяв про дівчинку...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. І тому запакував її разом з братиком в глухий приморський хутыр, де навіть фельшера нама?
ГРІШНИК (скочив на ноги). Не міг же я до них поїхати без копійки в кишені! Бо я не жебрак, вибачайте, я чесно заробив свої доляри, і всі права на моєму боці. Але часи такі настали, що права - нуль, а бандити - все, і хоч не хоч, а мусив я зв'язатися з цими розбійниками, щоб вибили мої законні гроші...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Законні?
ГРІШНИК. Так, бо я підписав законну угоду з фірмою. І роботу вчасно здав. А бухгалтерія почала хімічити, і довелося найняти бандюків, щоб налякали... А ті негідники вступили в зговір з бухгалтером, і замість своїх законних п’яти тисяч баксів отримав я п'ять ножових ран. Так, звичайно, я зробив дурницю, треба було по-чесному, через суд...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Досить! Життя, в якому ти хімічив, кривив душею, гадом повзучим став, - скінчилося воно, це твоє плюгаве життя! То спробуйхоча б ці півтори хвилини...
ГРІШНИК (перебиває – несподівано й нахабно). Звичайно, Божий Посланцю, я в цій історії далеко не позитивний герой. Бо нині герой той, хто має гроші. А я що, я жебрак...
Примруживши очі, Чорний Ангел мовчки дивиться на Грішника, аж поки тому не заціпило.
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Ти - жебрак?
ГРІШНИК. Ну, зараз... тобто перед тим, як мене вбили, трошки заробив. За п'єсу капнуло, за телесценарій...
Було очевидно, що ця гра в Кота-Мишки Чорному Ангелові зовсім не до вподоби, але Він її чомусь не припиняв.
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Яка сумирність, який жалюгідний тон...
ГРІШНИК. Ну... це вибачай... це ніби друга натура моя така сформувалася за часи нашої славетної незалежності. Бо всі ми - письменники там різні, артисти, режисери - ми ж тепер лохи, жебраки, другосортні створіння.
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Серед Божих створінь немає другосортних...
ГРІШНИК (зовсім знахабнів). Ой Божий Посланцю! На цій планеті завжди були хазяї і раби. Інше діло, хто зараз вибився в хазяї. Ті, хто раніше були у зоні, за ґратами, стають повелителями, а нормальні люди опинилися в жахливій тюрмі, ім'я якій злидні, безправ'я, безробіття, хамство, наймані вбивці ет цетера, ет цетера. Зони помінялися місцями, розумієш? Ой, пробач, я захопився...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (не відразу). Продовжуй.
ГРІШНИК. Хоч, як подумати, Божий Посланцю, то немає зараз в моїй нещасній державі ні повелителів, ні слуг - є жертви перехідного періоду. Ціна людського життя мізерна, смерть нависає над всіма - від олігарха до жебрака, політики скурвилися, проститутки стали носіями суспільної моралі...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (перебиває). А якщо не принижуватися, не звиватися вужем, а спокійно поглянути їй у вічі?
ГРІШНИК. Кому - смерті?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. У вашій літературі це відомий вислів: кинути смерті виклик.
ГРІШНИК. Гм! Смерті - виклик? На фронті - так, можливо. Але не з нашими владними структурами. Не з нашими мафіями. І не з нашими безбожними олігарха... О, Ти посміхаєшся, Божий Посланцю? Мовляв, небіжчик так захопився критикою всіх і вся, що про власні гріхи... Почнемо з того, що я давно вже... я відразу сказав собі: "Досить бруду, крутійства, подвійної моралі - очищайся від скверни". І все, що я робив за останні півтора року, все це діяння письменника, а не якогось там примітивного діловара. народ. От якщо Ти не забереш мене до пекла, Божий Посланцю, тоді й поговоримо.
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (потойбічним голосом). Ти все життя грішив, розпутничав, халтурив, а тепер хочеш перехитрувати мене, Божогл Посланця?
І тут Грішник не зміг придумати нічого кращого, як впасти на коліна й почати голосити гидотним голосом. Чорний Ангел аж позадкував з несподіванки.
ГРІШНИК. Ой, та чому ж ти з'явився так пізно, Божий Посланцю? Та хіба ж ти не міг вчора... чи позавчора... Ой, та хоч би ж натякнув - близнята, мовляв, будуть... П’ять тисяч долярів - то ж не якихось тридцять срібняків, людоньки! Так, ми нині всі дуже вчені, знаємо, що скоро настануть часи, коли диявол буде спокушати кожного, але ж не такими грішми! І до того ж чесно зароб...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Замовкни!.. Поглянь на мене. Ти бачив таку чудасію – сивого ангела? На картинах чи в кіно?.. Уявити собі можеш ангела-дідуся? Не можеш. Бо так воно й є: всі ангели – як білі, так і чорні – завжди молоді. А я сам себе довів. Спостерігаю за вашими людськими фокусами і... (Кричить, як цілком нормальна людина). Серце мені крає дурість ваша, захланність, підла натура!.. (Присів на крісло-гойдалку, глухим голосом). В усі часи письменники, та й не лишень письменники - освічені люди вели свій народ до світла, захищали, як могли. Твоя ж Україна, хоч і наробила галасу на весь світ, все ще у страшній біді - знавіснілі можновладці торгують її тілом, чужинці нахабно оскверняють душу, а ти про гроші думаєш, з бандитами водишся?
ГРІШНИК. Ой, ти ж добре знаєш, Божий Посланцю, люди, а тим паче видатні діячі мистецтва живуть не розумом, а... Боженьку мій, Боже, про що я базікаю? Доця! Доця! До...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (перебиває). Гаразд, людино, даю тобі останній шанс. Ти воскреснеш і побачиш дітей своїх... якщо за півтори хвилини зумієш виростити чарівний Льон, наткати з нього полотна і пошити для мене білі янгольські шати.
ГРІШНИК (витираючи сльози). Як? І все це я сам-один... за якихось нікчемних півтори хвилини?!
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Чому "сам-один"? Я дозволяю тобі покликати на допомогу всіх, кому ти робив добро. Всіх людей, які померли і які ще живуть. Хай їх буде скільки завгодно - десятки, тисячі, мільйони. Але тільки тих, кому ти за життя зробив хоч якесь добро. Велике, маленьке - будь-яке!
ГРІШНИК. Я? Добро? Гм, дай подумати... Це смішно, але, Божий Посланцю, у нашій земній юдолі неможливо... Стільки чвар, така боротьба за місце під сонцем, що не встигаєш відбивати удари, і практично, якщо проаналізувати... Хто з наших діячів міг би поділитися з колегами жалюгідними спонсорськими грішми? Ха! Або щоб якась актриса віддала свою роль подрузі? Чи маститий письменник відмовився друкувати власну книжку на користь початківця?.. Ні, звичайно, я допомагав! Піаніно, пригадую, комусь на шостий поверх тарганив, а потім два тижні лежав у лікарні... Дачу сусідові допомагав будувати, а його посадили за хабарі. А ще якомусь небіжчику яму копали, і так понапивалися, що самі в ту яму попадали... О! Колись я допоміг одному пенсіонеру зійтися з молодою вдовичкою... Ні, не годиться, бо він... помер на ній, герой Афгану...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Ну от що, дивна істото. Тут поруч присутні свідки, багато свідків, чують нас і бачать. І якщо ти воскреснеш, тебе чекатиме всенародна ганьба...
ГРІШНИК. Ганьба? Після всього, що я пережив у цій країні? З цими людьми? У цьому бізнесі?.. Ой, Божий Посланцю, видно Ти не з наших країв. „Ганьба”...
Чорний Ангел сумно мовчить. А відтак робить магічний жест - повільно висвітлюється глядна зала.
ГРІШНИК (сахнувся й дурнувато закліпав очима). Глядачі?! (Отямившись, люто кричить за куліси). Гей бандюги, ви що, і на смерті моїй робите ґешефт? І по чому ж квиточки?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (опускається в крісло, стомлено). Придивись до цих людей. Може, серед них є хтось, кому ти робив добро? Будь-яке, аби добро.
ГРІШНИК (ступає кілька кроків до рампи, схвильовано вдивляється в обличчя найближчих глядачів). Не знаю, чи ви справжні, чи я вже так отруєний театром, що й після смерті... тобто в цьому дивному сні без вас... без глядачів не можу... (До когось). Привіт, Коля! Але якщо ви тут... (до молодої дівчини). Сервус, Лідка!.. І, певно, потратилися, ге ж? Ну, то спробую вас трошки розвеселити. Мене вбили кілька секунд тому. Отакий гумор, даруйте на слові. Чому вбили? Та як завжди на Землі: жінки, гроші, мафія - нічого оригінального. (Базікає казна-що, а сам пробує зрозуміти, що його мучить - думка важлива чи давно забуті спогади?). А це мій улюблений куток серед Квітів. О, хтось виставив кадібки з Опунцією бразильською і шляхетною панною Гузманією. Гм! Якби ще Фірся була тут, моя пухнаста кішечка, і королева Ійсо... ну, й ще сер Тоббі з двома літерами "б", все було б, як... як ніколи вже не буде... (Схаменувшись, туркоче квапливо). Мушу вам сказати, відколи я купив цю дачу, жодного разу не саджав ні Картоплі, ні Помідорів - скрізь лише Квіти, Соняхи, Мальви - Боже, як я люблю Мальви! Позаторік занесло нас на гастролі аж у Володимирську область, недалеко від Кіржача, де загинув Гагарін. Аж раптом: Мальви коло біленької хати! "Наші! - кричу, - українці тут живуть, щоб я пропав!" Постукали до воріт, вийшла гарна жіночка, а господаря не було вдома - з кіровоградщини доля занесла і людей, і Мальви... Заплакав я тоді - а чого, питається, плакати, якщо люди не забули про Мальви?!. Стоп, розвиднілося мені!
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Що, знайшов когось?
ГРІШНИК. Та ні, Божий Посланцю, прозрів я! (До глядачів). Базікаю з вами, а сам намагаюся зрозуміти просту істину: якщо тіло моє там, біля хвіртки, то що це за мара теревенить з вами моїм голосом? (Ледве тамуючи радість від грандіозного відкриття, до найближчих глядачів). Коли мій покровитель влаштував мені фантастичну халтуру на 5 тисяч баксів, то я не втримався і ляпнув при чужих людях: "Теперка знаю ціну душі своєї: 5 тисяч доларів США мінус податки". А мій покровитель, не довго думаючи: "Побійся Бога, синку, хіба можна стати таким видатним театральним діячем, як ти, і зберегти душу?" Тоді я, звичайно, й виду не подав, що образився, - засміявся разом з усіма. Але зараз, люди добрі, зараз мені справді весело! (Вибухає злорадним сміхом і, як недорізаний, репетує на весь голос). Виходить, зберіг я душу, га? Бо тіло моє отам, біля воріт, вам не видно, а тут... (радісно обмацує себе). А може, це мені тільки сниться, що, незважаючи на всі мої шахери-махери, я зберіг душу і тепер вона спілкується з вами... Стоп, шрам на коліні! (Хутко закочує штанину). Ось він, голубчик, ха-ха!.. (Перевівши подих, трохи заспокоюється). Отже: не буду хвалитися, що душа моя велика й благородна, але те, що вона має шрам на коліні - прошу!
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (зненацька). Криваві шрами на колінах - сліди бойових ран?
ГРІШНИК. Ой, ну Ти ж добре знаєш, що то за шрами, Божий Посланцю!
Чорний Ангел мовчить.
(Приборкавши гординю). В одній компанії... дуже солідній - кілька міністрів, дипломати, інтердіви... Словом, посперечався я з послом заморським, що вистою п'ять хвилин на товченому склі. Голими колінами.
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Придворний блазень?
ГРІШНИК. Та, кожен дуріє, як уміє... Щоправда, хазяїн дому, як побачив, що я закатав штани і на коліна стаю, замахав руками, "Не смій!" - кричить, а я, раб нікчемний, зі шкіри пнуся...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Роздягайся.
ГРІШНИК (вдаючи, що не почув). Стільки людей навколо мого тіла... Якась жінка штучне дихання робить. Наче Сусідка?
Будь-якою ціною прагнув Грішник затримати земний час, та Чорний Ангел таки бачив його наскрізь.
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Не прикидайся дурнішим, аніж ти є.
ГРІШНИК (до глядачів). Що робити, Господи, як затримати час? Доця, доця! А чого поспішати, Божий Посланцю? Люди прийшли на виставу, гроші заплатили - треба ж відробляти!
Однак, дурний-дурний, а хитрий - водночас повільно роздягається, мовляв, я ж таки слухняний, ось, виконую, пане, Ваш наказ. А сам ля-ля, фа-фа до глядачів, як найостанніша базарна пліткарка:
ГРІШНИК. За життя я наслухався немало ля-ля, фа-фа про чорний тунель, в кінці якого яскраве світло, про Білих і Чорних Ангелів, котрі забирають ТУДИ відповідно білі й чорні душі. А ще - про Смерть, яка й cниться, і приходить наяву в подобі найближчих людей - манить, кличе, за собою, та в жодному разі не можна йти за нею - ой, ля-ля, фа-фа, казав я щоразу й саркастично посміхався. І навіть коли про це теревенили солідні люди і незручно було посміхатися, я все одно казав собі подумки: ля-ля, фа-фа. А вчора Сусідка, художник-модельєр, шиє мені білий полотняний костюм з оригінальною вишивкою і не вгаває: "А знаєш, Котько, я читала, що померлі бачать себе, тобто своє тіло, наче зверху, бачать рідних і близьких, чують голоси їхні, плач", - ах, з якою насолодою я припечатав її сардонічним: ля-ля, фа-фа!.. Тепер от бачу тіло своє скривавлене, жінку-лікаря, Сусідку бачу... Бідна, бідна Сусідка! Вона так схожа на Ію, і моє серце сповнене такою щирою симпатією до неї...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (рішуче перебиває). Твоє серце зупинилося кілька секунд тому. Тепер ще півтори хвилини і...
ГРІШНИК. Ну, нема, нема тут нікого, кому б я зробив щось таке видатне! А сам за півтори хвилини що я можу?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Невже ти нікого ніколи не любив?
ГРІШНИК. Чому ж - Ію люблю!.. А ще Ійсо любив, королеву білих Мишей. І сера Тоббі, помісь Тер'єра з Дворнягою. І Фірсю, Кішку сибірську. І Бджолиний Рій, що сів на мене якось у травні - і жодна Бджілка не вжалила. І Гузманію. І колючу Опунцію бразильську...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Миші, Коти, Бджоли, Кактуси... (Встає). Гарну маєш компанію, дивний привиде зі шрамом на коліні. (І повільно рушив у бік воріт).
ГРІШНИК (панічно). Хвилинку! (Біжить через Квіти, падає, намагається випередити Його, заглянути в обличчя - і кричить не своїм голосом). Ти покидаєш мене? Значить, я воскресну, воскресну?
Чорний Ангел зникає за кулісами, Грішник - за Ним.
ГОЛОС ГРІШНИКА (з-за куліс). Гей, що за дурні жарти? Гей, Божий Посланцю, де ти? Помучити вирішив? Мало я намучився на нашій культурній ниві? (Побачив когось). Сусідка? А чого це вона сюди біжить, а не до воріт?.. (Ховаючись за Квітами, мимоволі хихикає). Ну, зараз я тобі покажу загробне життя, сусідонько!
Сусідка зринає серед Квітів, озирнувшись довкола, зближає обличчя до фантастично яскравої Квітки Кактуса.
СУСІДКА. Фу! Гадость... (Квапливо занюхує Трояндою). Что это? Роза не пахнет?! (Зірвала пагінець М'яти). И Мята не пахнет? (Сіпнулася до великого куща Мальв).
А звідти Грішник - гульк!
ГРІШНИК. Привіт! Як ся маєте?
СУСІДКА. Ой Котя, черт! Нельзя же так пугать...
ГРІШНИК (співає коломийку). Любила-м си на загаті,
Любила-м на плоті...
СУСІДКА. Тьфу, тьфу, безстыдник!
ГРІШНИК. Ой, ще би-м си полюбила
На колючім дроті.
СУСІДКА. Я же тебя просила: не матерись!
ГРІШНИК. А я тебе просив: не русифікуй мою територію.
СУСІДКА. У таких, как ты, националюг, никогда не будет своей территории!
ГРІШНИК. Народе мій (склав молитовно руки), допоможи мені подолати як внутрішніх, так і зовнішніх загарбників! (І заспівав).
Породила мене мама
На самого Спаса,
Дала мені таку цюцьку,
Як ручка від баса.
СУСІДКА. О! Придворный шут воспевает свое героическое прошлое.
ГРІШНИК Ручка від баса, прошу пані, - то є така чарівна рурка, яка легко з'єднає моє минуле з вашим майбутнім. Ще раз співаю. (Обнімає її за гнучку талію, співає гарним голосом).
Ой, прийшов я до дівчини
Викурити файку,
А вона ся причепила:
"Розкажи ми байку".
А я хлопець гоноровий -
Дівчину на лавку:
Вийняв рурку, сунув в дзюрку -
"Ото маєш байку".
І лишень після третьої коломийки вона згадала, якого роду-племені.
СУСІДКА (млосно). Ох, ці твої пісні... Я млію... Ходім до мене, га? (Тягне Грішника за руку). Борщиком пригощу, самогоночки грамульку дам.
ГРІШНИК (запідозрив недобре, і, як завше у тяжкі хвилини, прикинувся одороблом). Сусідко, побійся Бога, яка самогонка зранку? Костюмчик давай, сьогодні день останньої примірки.
Вона заплющила очі й затримала дихання: зображала боротьбу з шаленим сексуальним стресом. Врешті мовила стлумленим голосом:
СУСІДКА. Відвернись!
Невідомо, де вона ховала той казковий костюм - не голка ж, либонь! - та коли Грішник повернувся, то скрикнув від захвату: подібного чуда з білосніжного домотканого полотна, розцяцькованого оригінальною вишивкою, ніхто ніколи не видів.
СУСІДКА. Стій рівно, вража личино слов'янських народів! (Одягаючи на нього костюм, бубонить). Євреї всіх країн об'єднуються, китайці завалили ринки дешевими штанами, мусульмани пруть, як танки, а їм, бач, самостійності забандюрилося. (Та, відступивши кілька кроків, сплеснула руками). Красень, ай, красень який!
І тут Грішник нарешті відвів душу.
ГРІШНИК (волає тріумфально). "Красень"? Ха! А це ти бачила? (Широкий жест у бік воріт).
СУСІДКА. Ай, ля-ля, фа-фа!
ГРІШНИК. Нічого собі "ля-ля, фа-фа"! Це ж мене вбили.
СУСІДКА. Як це "вбили", коли в тебе ще цілих півтори хвилини?
ГРІШНИК. А що я можу за ці півтори хвилини? Льон виростити? Полотна наткати?
СУСІДКА (з чарівним усміхом). Заспівати можеш, одоробло. (І затягнула своїм звабливим голосом).
Доганяла літа свої
На кленовім мості.
Грішник, вочевидь, підхопив, бо хоч йому й було не до співів, та який же український націоналіст змовчить, коли зрусифікована Сусідка заспівує його улюблену пісню.
ГРІШНИК. Ой, верніться ж, літа мої,
Хоч до мене в гості.
СУСІДКА. А вони кажуть. (І співає відкритим високим голосом, аж Квіти заслухалися).
Не вернемось, не вернемось,
Бо нема до кого.
Треба було шанувати,
Як здоров'я свого.
ГРІШНИК. Стоп! А звідки ти знаєш про півтори хвилини? Підслухала?
СУСІДКА. Відьма я, Котько. Від слова "відати".
ГРІШНИК. Ну і... повернуся, воскресну, відаєш?
СУСІДКА. Льон, полотно, білі шати.
ГРІШНИК. Оу, тобі весело? Ну давай, смійся, регочи...
СУСІДКА. Не знаю, як вони це роблять, що за одну мить - все життя перед очима, ніби якась прискорена зйомка. Всі, хто побував ТАМ після клінічної смерті і повернувся з реанімації, - є така книжка, "Життя після смерті", знаєш? - так от, всі кажуть: раз - і всеньке життя. За одну мить. А в тебе цілих півтори хвили...
ГРІШНИК (схаменувшись, волає). Господи, півтори хвилини! Та яких півтори - менше! Час минає, а я коломийки, ідіот... Що ж робити? (Кричить до глядачів). Людоньки, ріднесенькі, може, хтось знає, де росте, чарівний Льон? Давайте разом подумаємо... Ну так, не зробив я нікому з вас добра, але відтепер я обіцяю... Слово даю, браття й сестри, повірте мені, я... я... стану іншим, я все зрозумів. Людоньки, ми ж з вами одної крові... Що, пізно згадав? А ви часто згадуєте про це? і робите добро на кожному кроці? і допомагаєте ближнім щодня, щохвилини? і любите всіх, і?.. Квіти, кохані мої, люди є люди, а ви... на вас надія, тільки на вас! Горобці й Синички, і ти, сусідський Лелеко, ви ж знаєте, як я вас люблю, - навчіть! Підкажіть, де росте чарівний Льон?
СУСІДКА. Мовчать Квіти... ах! Мовчать Мухи... о-о! Мовчить Лелека... ой!... Ніхто не знає, де росте чарівний Льон...
ГРІШНИК. А чого це ти зловтіхою булькаєш, відьмо?
ГОЛОС СУСІДКИ. Бо через тебе я цю розвалюху купляла. Думаю, гарний сусід, поберемося - об'єднаємо городи, у нього - Квіти, у мене - Картопля. А ти з бандюгами заївся... Ну, чого стоїш? Іди сюди! (Задкує).
ГРІШНИК. Е ні, це ти йди сюди! Хто б не кликав, не піду, бо я тепер... Ну, де ти там? Гей, Сусідко!
Серед Квітів зринає Хтось загорнений в закривавлене покривало.
ГРІШНИК. Господи Боже, сер Тоббі... В цьому покривалі я ніс тебе від машини, аж поки лопату не знайшов і місце під вербами не вибрав, і так в ньому й поховав тебе... Плями ці і зав'язь неоковирна - сльози не дозволяли поправити... Сер Тоббі, на відміну від шекспірівського персонажа я вимовляю і пишу твоє прізвисько з подвійною літерою "б". Ой, не те, не те кажу... Так, звичайно, ти не був товстуном, як сер Тобі з "Дванадцятої ночі", але твої фантазії щодо Кішок... Ой, знову не те! (Хотів наблизитись, та ноги не слухались його). Сер Тоббі, люди вважають, що у Собак, та й взагалі у Тварин немає душі. Назвали себе вінцем творіння і нищать все навколо... Знову не те, пробач... Ти пам'ятаєш, сер Тоббі, я скрізь шукав свої захисні окуляри. Мовчки ходив і шукав. Аж поки тобі не набридло: підійшов і, не спускаючи з мого чола іронічних очей, гавкнув кілька разів. Окуляри були на лобі...
Хтось загорнений в закривавлене покривало ворухнувся й ступив крок назад. Грішник закричав, затараторив, ковтаючи закінчення слів, - тільки б устигнути сказати найголовніше.
ГРІШНИК. Сер Тоббі, якщо це ти і якщо можеш, виручай. Треба за півтори хвилини виростити чарівний Льон, наткати полотна й пошити білі янгольські шати. Даруй, старий, що я з таким дурним проханням, а тебе ще навіть не встигли склеїти,- але так хочеться на зло Сусідці... та й взагалі, планета наша, тобто погода, я хотів сказати, Пташки он щебечуть, Квіти пахнуть... О! Я ж Квітів ще не поливав сьогодні, сер Тоббі!..
Жалібне скавуління - і Хтось загорнений в закривавлене покривало зникає.
ГРІШНИК (шепоче крізь сльози). Це він, це його скавуління, Господи, Господи, Господи...
Затуливши обличчя руками, Грішник дав волю сльозам і не помітив, як позад нього з'явилася юна красуня у смішному капелюшку й яскравій футболці замість плаття - Ійсо. Водночас серед Квітів зринув Чорний Ангел.
ІЙСО (вдаючи, що не бачить Грішника, голосно кличе). Ко-Ко, де ти? Рятуй, Ко-Ко! Швидше, тут Бджолиний Рій! Швидше!
ГРІШНИК (витираючи сльози). А хто ти?
ІЙСО. Ійсо, королева білих Мишей, сам же мене так прозвав.
ГРІШНИК. Ійсо? Красуне моя...
ІЙСО (опираючись невидимій силі, що тягне її геть). Ай, Ворона! Ко-Ко, рятуй, мене! Боже, які в неї жахливі кігті! Боляче! Боляче! Боляче! На допомогу, Ко-Ко!
ГРІШНИК. Ійсо, Ійсо, я тут! Осьдечки я! О Боже, що це з нею? Невже ти мене не бачиш, Ійсо, королево моя кохана?..
ІЙСО. Боягуз! Ворони злякався! Презираю, презираю! (Щезає серед Квітів).
ГРІШНИК. А Ти помітив, Божий Посланцю, Ійсо - копія Сусідки!.. Але якщо це відьомські заморочки, то чому вона з'явилася мені не в образі Ії - коханої земної жінки, про яку я весь час думаю?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Ти сам придумав собі ці заморочки.
ГРІШНИК. Пробач, але в мене таке враження, наче Ти... співчуваєш мені трішечки. Га?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (не відразу). Якщо планета Земля – це своєрідним іспитовий полігон, і люди приходять сюди, щоб удосконалити власну душу, отримати великий урок, то скажи ти мені, на ласку, - чому все так заплутано? Чому віками вбивали вам до голови, що ваші предки – мавпи?! Що тіло, його забаганки – це головне? Черево напхати, грошей накопичити, ближніх обциганити! Чому така дурня?!
ГРІШНИК. О, це ж мої думки, Божий Посланцю! Все життя думаю про це, а живу, як... (Побачив Ійсо серед Квітів). Господи, як же вона схожа на Ію...
ІЙСО. Хо-хо, чувак, ти так закохано дивишся на мене... Браво, нарешті ти допетрав, що я в сто тисяч разів краща за твою гидотну Кішку Фірсю...
ГРІШНИК (панічно перебиває). Ійсо, де росте чарівний Льон?! Швидше кажи, ну!
ІЙСО. Ко-Ко, навіщо тобі вигаданий казковий Льон, якщо я принесла цілком реальну пропозицію - стань нашим королем!
ГРІШНИК. Королем? Зіграти роль короля, - будь ласка...
ІЙСО (трагічно). Ти не дозрів, Ко-Ко?! Ти не любиш нас, признайся, - ти ніколи по-справжньому не любив ні Мишей, ні Кактусів, ні Бджіл. Облізла Кішка Фірся – ось твій кумир!
ГРІШНИК. Не любив?.. Півтори тисячі різних Кактусів назбирав, в школі юннатів свій куток мав, а вчитися пішов на журналіста. І халтурником став, і холуєм придворним... Чому? Ну чому, Ійсо? Душу зрадив, покликання своє...
ІЙСО. Отому й пропонуємо тобі: піднімись над злочинним родом людським, що обрав своїм кращим другом Кота! (Манить його за собою). Влада, яку ти отримаєш, безмежна. Бо народ наш могутній і всюдисущий, кордони й перешкоди впадуть перед тобою. Ходи, поглянь, як виглядає твоя золота корона. (Зникає серед Квітів).
ГРІШНИК (йдучи за нею, наче сновида). Король... Влада... Корона... (Зупинився). Доця! Синочок... Господи, чому, ну, чому я так безглуздо трачу свій дорогоцінний час? Життя на примарні цінності розміняв, і тепер... А чому примарні? Я любив їх - Квіти, Котів, Мишей, Собак - і вони відповідали мені взаємністю. А хіба можуть бути цінності, вищі за любов? Хай привиди, хай тіні улюблених моїх істот - може, тепер Ія... або хоча б тінь її, сонечка мого, раптом промайне серед Квітів...
ГОЛОС ОПУНЦІЇ. Караул! Рятуйте, хто в Бога вірить!
ГРІШНИК (радісно). Ія! Це ти? Ієчка моя!
ОПУНЦІЯ (серед Квітів. Закинувши сукню на голову, демонструє розкішну імпортну білизну). Боже, знайомий голос! Невже це ти, Ко-Ко?
ГРІШНИК. Та ніби...
ОПУНЦІЯ. Ой радісний мій, ой, коханий! Чому ти покинув мене?
ГРІШНИК. А ти хто?
ОПУНЦІЯ. Я душа Опунції бразильської - твого улюбленого Кактуса... Щоранку ти говорив мені: "Сеньйорито Опунціє, честь маю привітати вас з першим снігом... з Різдвом Христовим... з ясним сонечком..." А потім покинув на балконі своєї міської квартири, і ніхто мене не поливав, і я померла, і душа моя прилетіла до тебе...
ГРІШНИК (схопив її ззаду). Ого! Душа Кактуса, а тіло - людини? А ну, красуне, покажи свій фейс. Давай, давай, не соромся. (Боротьба). Незручно в цьому футлярі, жарко, либонь...
ОПУНЦІЯ. Ага, попався, красунчику?! Нарешті! (Обоє падають. Опунція намагається роздягнути його). Давай, давай, розслабся й отримай свою порцію земних благ, скільки того життя. Моя душа давно вже мріє злитися з твоєю, бо ніхто мене так не любив, як ти...
ГРІШНИК. Злитися з твоїми колючками? Здуріла?
ОПУНЦІЯ. Мужчино, це зараз наймодніший секс. Колючий екстаз - о, яке це блаженство! Ти їв квашені огірки з медом? А туркменську диню, густо посипану сіллю? А сало в шоколаді? Так от, колючий секс - це вершина тілесних збочень. Бо що може бути мудрішого за повноцінну земну любов, її принади, сотні способів, колючий екстаз...
ГРІШНИК (владно). Опунціє! Ти можеш виростити чарівний Льон, наткати полотна, пошити білі янгольські шати - і все це за півтори хвилини.
Пауза. .
ОПУНЦІЯ. Чорний Ангел прийшов?
Грішник кивнув.
Мужчино, будьмо реалістами. За півтори хвилини пошити янгольські шати ніхто не зможе. А зняти з мене оці модні ШАТИ – запросто! Поїхали.
ГРІШНИК. Тихо! Ніби плаче хтось?
ОПУНЦІЯ (роздягаючись). Вони нас лякають чорними ангелами? О’кей! А ми їм - новий спосіб: я під Грушею, а ти наді мною - і повільно сповзаєш. А я виставляю назустріч тобі звабливі білі стегна - і ми зливаємося з ніжними зойками: "Ура, є новий спосіб, чудо моє,..." Бо двічі живемо на світі: спершу - нові способи, а потім - спогади про них. Ось чому секс, його трепетні можливості, його екстаз не можна нічим замінити - ні владою, ні багатством, ні примарною славою... (Звивається в конвульсіях, довела себе, бідолага).
ГРІШНИК (стоїть над розквецаною Опунцією). Ти - вінець творіння? І це про тебе сказано: чого хоче жінка, того хоче Бог? Ой, ой, тримайте мене.
ОПУНЦІЯ (істерика, шаленство, нищення одягу й реквізиту). Кретин! Ідіот! Боягуз! Ти ніколи не жив повноцінним життям. Ненавиджу! Презираю! Ой, з ким я зв'язалася...
ГРІШНИК (волає). Гей, хто там рюмсає? Ну? Виходь негайно.
ОПУНЦІЯ (витираючи сльози, стомлено). Ой, та Фірся, Фірся-наркоманка!.. Знаєш, що тебе погубить? Любов до різних покидьків.
ГРІШНИК. Себе маєш на увазі?
ОПУНЦІЯ. І себе теж. (Зникає).
Грішник повертається до глядачів, переводить замислений погляд з одного обличчя на інше.
ГРІШНИК. Вони ж усі померли - Ійсо, Фірся, Опунція... А тепер усі такі гарні, такі сексапільні дівчата, і всі мене спокушають. Одна - владою, інша – коханням. А третя що придумає, цікаво?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (крізь сон). А може, варто плюнути на все і той, покайфувати наостанок?.. Сам подумай – хто може сотворити подібне чудо за якихось півтори хвилини?
ГРІШНИК. А раптом це Ія, ріднятко моє? (Кричить). Гей, хто там шемрає в кущах? Ія, не ховайся! Фірся, це ти? Швидше! Не тягни Кота за хвіст - кожна секунда дорога!
Прикриваючи косинкою обличчя, вірніше, маску з великим червоним носом, Фірся в довгому смугастому халаті йде до Грішника, симпатично похитуючись.
ФІРСЯ (хрипким голосом). Драстуй, рідний мій господарю, я така щаслива знову бути з тобою... (І до когось у кущах). Ховайтеся, ховайтеся, мої золотенькі, зараз Котя Котьович забере цей дурний Рій!
ГРІШНИК. Невже це ти, Фірся?
ФІРСЯ. Не впізнаєш? А хто тебе просив Валер'янку саджати! Ледве відірвалася... О, а що це за костюмчик на тобі? Я сьогодні така набрана, а ти такий лисий... Але я все одно тебе люблю. (Кричить). Анжеліка, не вилазь з Гарбузів - Бджоли срачку покусають!
ГРІШНИК. Стоп! У тебе ж не було Кошенят...
ФІРСЯ (здивовано). Семеро, йоли-пали! Анжеліка, Христина, Ліна, Артур, Гарольд, Едуард, Северин... Ходім, покажу! Ну, ходім же, поглянеш!
ГРІШНИК (відсахнувся від неї). І ти, Фірся, маниш мене за собою? Не хочу я "поглянути", не рушу звідси!
ФІРСЯ. А кричати навіщо? Інтелігентна людина в період зміни суспільної формації і падіння моралі зобов’язана високо тримати прапор... от тільки який – помаранчевий чи синьо-білий?
ГРІШНИК. Фірся, і ти в політику подалася?
ФІРСЯ. Та нагряне скоро твоя любаска, не переживай!
ГРІШНИК. Хто, хто нагряне?
ФІРСЯ. Ія! Красуня заморська. І-я!
ГРІШНИК (видихнув). Коли? Коли вона з'явиться?
ФІРСЯ (хихикаючи, сповзає на землю). Ах, яка любов неземна. О-йой... (Качається по траві).
ГРІШНИК. Що з тобою?
ФІРСЯ. Бігла через Картоплю, побризкану отрутою від Жуків, фу-у... Якби хоч не облизувалася, Корова... Чому ти мене так прозвав - Фірся?
ГРІШНИК. Ти була схожою на чехівського Фірса у виконанні Тарханова, артиста МХАТу. Вуса, бакенбарди розкішні...
ФІРСЯ (перевела подих). Глаша я, Глаша від народження... Ти кличеш "Фірся, Фірся", а я лежу собі на пеньку... Аж раптом до мене доходить - це ж мене коханий господар кличе. І як рвону навпрожки через Картоплю...
ГРІШНИК. То, виходить, ти через мене?.. (Замовк).
ФІРСЯ. Та ні, я завжди була лінтюшкою. А Бобік сьогодні, може, й не здурів би, якби ти не кричав "Сер Тоббі!", а гаркнув: "Бобік, мать твою, стій!"
ГРІШНИК. На жаль, я так не вмію.
ФІРСЯ. Та що там казати! Інтелігентна людина в період зміни суспільної формації... Ой, Боженьку, що ж я триндю! Он-о в руках моїх - спасіння твоє. На, швидше жуй, це особливий рецепт, сама готувала.
ГРІШНИК. Що це?
ФІРСЯ. У нас воно зветься ІВАН-ТА-МАР'Я. А вони там, за океаном, зарази буржуазні, по-своєму перекрутили: МАРІ-ХУАН, або ж по-простому МАРІХУАНА. Та ще й курять, падлюги, замість того, щоб жувати...
ГРІШНИК (зірвався на ноги). Ти - мені - наркуху?
ФІРСЯ. Я - тобі - спасіння! Про все забудеш. Радість і щастя. Кольорове блаженство. Ніяка влада, ні секси, ні багатство подібного щастя тобі не дадуть!
ГРІШНИК. Фірся, Фірся, ти мене вбила! Ну подумай своїм котячим розумом, навіщо ми приходимо на цей світ?
ФІРСЯ. Ми - щоб Мишей ловити (важко підводиться), а ви - щоб мучитися дурним запитанням: "Ах, навіщо ми приходимо на цей світ?.."
ГРІШНИК. Господь, сотворив мене людиною і сподівався, що моє земне життя буде... А я, слабак, не зумів перемогти своїх тілесних забаганок. Тепер ось тіла не маю. То, може, щось таке справжнє, ну, щось розумне встигну...
ФІРСЯ. Ой, ну що це за костюм на тобі, Ко-Ко? Що за матеріал? Наче світиться... (Зникає).
ГРІШНИК (розглядає костюм, до глядачів). Як же я раніше не помітив?.. Цей костюм... і вишивка на ньому не з полотна, та й взагалі не з рукотворного матеріалу. Він ніби пестить кожну клітину мого єства. І водночас, я відчуваю, костюм цей - він крила мої і небо моє. Я зараз тільки зрозумів, що варто лише захотіти - і я полечу куди завгодно, і за мить здолаю відстані незримі, - але вона, Ієчка, утримує мене тут, серед Квітів і Мишей, і Кактусів, і Лелек. Бо відчуваю, прийде, рано чи пізно...
ФІРСЯ (вбігає, кричить сердито). Гей, Бобік твій, чуєш?!. Сер Тоббі просив передати: ТКАЧІ БІЛИХ ШАТ ПРИЛЕТІЛИ. ВОНИ ВЖЕ ТУТ.
ГРІШНИК. Він почув! Він допоміг! (Волає). Сер Тоббі, дякую! Але де, де вони, ткачі? Не сказав?
ФІРСЯ. Ой! Кішка я, Кішка, а не глашатай небесних фокусів. (Зникає).
ГРІШНИК. Гей Фірся, постривай, куди ти? Чуєш? Ти пообіцяла, що Ія скоро нагряне, а замість неї... Фірся, ну, будь ласка. На вашого брата-наркошу іноді таке прозріння находить...
ІЯ (несе Бджолиний Рій - купу чорних гірлянд з маленьких лампочок, які спалахують ритмічними тьмяними вогниками). Ко-Ко! Поглянь, яке чудо. Гей, не впізнаєш мене? Що з тобою, Ко-Ко?
ГРІШНИК (озирається навколо). А де ж... доця? Синочок?
ІЯ (дзвінко сміється). Та от же вони! (Опускає на нього Бджолиний Рій).
ГРІШНИК. Бджоли? Звідки?
ІЯ. Ти не злякався, мужчино? Гм... Поговори з ними, якщо хочеш.
ГРІШНИК. Вітаю тебе, Бджолиний Рій. Мій прадід прожив сто сім років: пасіку тримав у горах. Кажуть, ніколи не користувався ні сіткою, ні димом. І я тільки тепер зрозумів, який він був щасливий: завжди на свіжому повітрі, ні перед ким не гнув шию, вино - коли хотів, і ніхто йому не варнякав: "Гей, не забувай, що зранку здача рекламного сценарію, а ввечері запис ідіотського телешоу за твоєю п'єсою..." Що це, гори? Слухай, бачу їх, гори бачу! І запахи... І звуки різні... Там водоспад. А там якась звірина реве, може, ведмідь. І крики... О, мужчина в чорному киптарику... Це прадід мій?.. (Співає).
А як прийде, браття, костомаха,
Та як прийде, браття, із косов,
То я скажу: "Будь здорова, свахо,
Нумо, свахо, випий ізі мнов!"
Кришталева чара, срібнеє креш,
Пити чи не пити – все помреш,
Кришталева чара, срібнеє дно,
Пити чи не пити – все одно!
ІЯ. Тсс, я чую голоси Бджіл: "Мужчино, ти нам подобаєшся. Твій запах не дратує нас. Ти Богом даний нам пасічник". Гей, куди ви?!
ГРІШНИК (до глядачів, радісно). Ми не змовлялися! Ми просто знялися в повітря й полетіли - я і Бджолиний Рій! Тому що я раптом зрозумів, кого мав на увазі сер Тоббі, а вона, дівчина Ія, заважала нам розмовляти, бо красива була, - от і довелося нам фуркнути у небо.
ГОЛОС ІЇ (віддаляючись). Це нечесно! Гей, візьміть мене з собою, гей, гей!
ГРІШНИК (в ореолі Бджолиного Рою). Високоповажний Бджолиний Рою, допоможи мені, будь ласка. Поглянь, який дивний костюм на мені. Він зітканий з любові і сонячних променів, і його подарувала мені загадкова жінка. Я не стану самим собою і не допоможу тобі знайти вулик чи дупло, допоки не віддячу їй подібним дарунком. (До глядачів). Чуєте? Голос Бджолиного Рою, густий бас, як у фільмі Діснея, чуєте? (Іншим тоном). "Ну-ну, і що я можу зробити для тебе, намальована людино?" (Від себе). О могутній Бджолиний Рою, з любові і сонячного проміння ти вмієш ткати чарівні стільники... "Я знаю, що я вмію, а чого не вмію і не хочу вміти. Тобі бракує любові чи сонячного проміння?" Мені бракує твого дивовижного ткацького мистецтва! "Ну що ж, повітряна істото, по всьому видно, що ти любиш і Квіти, й Дерева, і Воду, і за Бобіком побиваєшся, як за рідною душею. Але чи зможеш ти полюбити нас - кожну Бджілку окремо, й нікого не забути, не покинути в біді чи то в літню спеку, чи в люті зимові морози?.. А променисті сонячні шати для твоєї хитрої пані ми хутко змайструємо, не хвилюйся..." (До глядачів). Тссс... потерпіть секунду, поки я поселю його тимчасово.
Опускаючи Бджолиний Рій у виїмку між гіллям старої Груші, Грішник розглядається увсебіч - за Ією і слід пропав.
ГРІШНИК. Ія, де ти, Ієчко! Ах, бідний я, нещасний. Бджоли мене люблять, Коти, Собаки, Миші люблять, а з людьми... Батько нас покинув, коли мені було два роки, через п'ять літ померла мама, трохи пожив у тітки – розкіш, мир, любов, - бац, померла від раку. Вулиця, банда, колонія, літературні злидні... А Ти кажеш, ганьба, Божий Посланцю...
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (зринув серед Квітів). Може, й не ганьба... Може, навіть дехто починає тебе поважати.
ГРІШНИК. А я, Божий Посланцю, я починаю боятися самого себе. Якийсь лютий звір в мені ворухнувся.
На цих словах серед Соняхів зринула вагітна Ія.
ІЯ. Боже мій, скільки нових Квітів! (Біля Кактуса). Ой, моя колюча суперниця! Привіт, Опунціє! Що? Цілуватися з твоїми колючками? А це хто сховався? Королева Мишей? Привіт, Ійсо! (Нюхає Квіти). Ах, як же ви, гадюки, пахнете! (У бік куліс). Фірся, привіт, як твоя писклява сімка? (Побачивши Грішника). Не підходь! Не обнімай мене, бо їх тут двоє (поклала руку на живіт), і ти можеш ненароком... (Задкуючи манить Грішника за собою).
ГРІШНИК. Куди це ти мене маниш?
ІЯ. Там альтанка під Яблунею, вся Виноградом покрита... Ходім, послухаєш, як б'ються їхні сердечка...
Наблизившись майже впритул, Чорний Ангел з цікавістю придивляється до Ії.
ІЯ (до Нього). Що, красива стерва?
ЧОРНИЙ АНГЕЛ. Обережно, він починає звіріти.
ІЯ. Ах, як страшно! (До Грішника). Ну, боягузе, ти йдеш чи ні?
ГРІШНИК (не чув її розмови з Ангелом). Сусідко, я знаю, це чергові твої штучки. Але тепер я йду. Не за тобою, ні! Я йду за нею, за коханням своїм, за матір'ю моєї доці і мого синочка. Йду!
ІЯ-СУСІДКА. Стривай. (Виймає подушку з-під сукні). Ти вгадав, це я. (Поправляє зачіску). І не для того я тебе дражнила, щоб за допомогою примітивного обману... Так, так, це я королевою Мишей була, і Кішкою, і з мікрофоном теж я... Рій ось Бджолиний тобі принесла... А насправді я... (Сором'язливо). Я Смерть твоя, Ко-Ко.
Грішник анітрохи не здивувався: до того йшло. Хоч подих йому перехопило, що правда, то правда.
ГРІШНИК (переводить подих). Ти бреши, бреши, та не забріхуйся! Бо коли ти прикидалася Мишками-Кішками, то всі ми - і Дерева, і Квіти, і я нічого такого не відчували. А коли з'явилося ясне сонечко наше Ія з Бджолиним Роєм, все навколо розцвіло і Птахи защебетали, і знову став я самим собою...
СУСІДКА. Гіпноз! Я напустила на тебе гіпноз кохання! Чого смієшся?
ГРІШНИК. Бо ти... (хихикає) ти ж, Сусідко, ревнуєш. Читав я багато про тебе, мільйони різних ля-ля, фа-фа. Але щоб ти ревнувала мене, тобто свою жертву, до звичайної земної дівчини?!. (Кричить). Ія, Ієчко, голубко моя, де ти? Я знаю, вона бреше, ти - це ти, і ти завжди була поруч зі мною...
СУСІДКА (люто перебиває). Ні-і! Це я завжди була, є і буду поруч! Де б ти не був, що б не робив - я була і буду поруч з тобою!
ГРІШНИК. Брехня! Навіть у найтяжчі хвилини, коли ніхто зі мною по-людськи... і мами не стало, і я цілими днями, як у пустелі, - не ти вела мене до Пасіфлори, що зацвіла на вікні, і щоразу, як я зближася, шепотіла мені про любов і таїну буття; не ти примушувала мене бігти у парк і розмовляти з Деревами, й обніматися з ними, як з найближчими друзями, і заряджатися їхньою цілющою енергією; не ти навчила мене розмовляти з Кішками й Собаками, Птахами і Мишами і писати назви всього сущого з великої літери; і не ти, не ти розкрила мені найвищу таємницю життя, яку я зараз, здається, можу, я спробую це сформулювати... З любові і сонячного проміння зітканий цей світ і все живе на ньому. А смерть - це облуда, гіпноз для дурнів, що тільки заради тіла свого живуть...
СУСІДКА. О-ля-ля! То, виходить, мене зовсім не існує? А чиє ж воно таке гарне, оце тіло? Може, й справді я твоя любаска Ія, га? Ну то бери мене... коханий, давай. Чи я тебе візьму, чи ти мене - яка різниця?!
І тут Грішник побачив вираз обличчя Чорного Ангела. І, втративши контроль над собою, почав таке витворяти, що, мабуть, скільки існує людство, ще жодна душа, хай би навіть у яких шрамах не була, нічого подібного собі не дозволяла. Та й те сказати, може б, хлоп і не спромігся на подібну вселенську дурню, якби того Ангельського Лика не спотворив воістину сардонічний усміх.
ГРІШНИК (верещить). А-а-а! Дістала вона мене, ця зануда, Божий Посланцю! І не так своєю нахабною поведінкою, як тим, що на Ію, дружину мою... Не можу я терпіти цього знущання, пробач! Ех, де наше не пропадало!! (Накидається на Сусідку). Ти що собі дозволяєш, дівко? З ким жартуєш? Зніми, скинь ці лахи погребальні! (Сіпнув її за сукню і раптом побачив те, від чого зовсім стеряв голову). О, родимка моя! Улюблена... Що?! Звідки ця гусяча шкіра? (Люто розтирає плечі, руки, шию і навіть груди її). Холодна як смерть, тьху! Не смій так жартувати. Ось же, ось родинка, я цілував її, це вона, точно! (Цілує). Уй, гидота! Як це тобі вдається - бути такою холодною? Ну, Ієчко, ріднесенька, ну воскресай же, я люблю тебе, чуєш?!
СУСІДКА (водночас з ним). Зупинись, нещасний, як смієш, ой!.. на кого руку підніма... ой, людоньки, що ж воно діється, та в мене ж тої роботи брудної - скрізь війни, СНІД, наркотики, тероризм, брат на брата, сват на свата... ой, млосно!.. стільки нещасних мріють про мене... ой, не можу!.. мільйони хворих і немічних чекають - не дочекаються, а я канікули, а я... ой! кохатися, о-ой?!?
ГРІШНИК. Давай, давай, Ієчко, воскресай, перемагай цей дурний холод, бо ти ж земна красуня, бо ти ж доцю мені народила і синочка!
СУСІДКА. А щоб тебе родимець побив! Мало того, що себе переконав, то й мене туди ж... ой!
ГРІШНИК. Ну, ну, ще трошки тепла для моєї шийки, отак, отак, і нижче, для горбочків моїх коханих... молодчина!
СУСІДКА. Ой, ганьба яка приємна, ой...
ГРІШНИК. І ще нижче посилаю тепло, для животика, і ще - для грішного тіла і стегон, і сіднички, отак, отак... І нижче для колінець, і для ніжок моїх, давай, давай, холодні ніжки, навіть такі гарні, цілувати не дуже... о, вже краще, молодчина! Одяг твій, справжній одяг, де він? Там? Я зараз, не тремти, я зараз! (Зникає серед Квітів).
СУСІДКА-ІЯ (тремтить, говорить механічно, думаючи зовсім про інше). Божевільний, що ти задумав? Я примітивна, забацана коза - ненавиджу політику і зовсім не розумію, за що ти мене кохаєш, ти, серце якого досі було таким холодним і нікому добра не зробило, і... Прости, Ко-Ко, що я так плутано, та хіба це... Постривай, я трошки подихаю... Фу, яке ж я відчуваю хвилювання серця і печінки, і нирок, і селезінки... (Іншим тоном). Ой, бережись, Сусідко, не здавайся. Кодло людське хитре й підступне. І словом, і ділом, гадюка, розігрів мене, і я вже не я, і щось таке в грудях, о-ой! (Схаменулася). Тьху, карго нещасна, й тебе на любов земну потягнуло?!. Візьми себе в руки!.. (Зміна тональності). Та я вже мільйони років тримаю себе в руках, остогидло! А в них же, у цих смертних, тепло таке запашне і лоскоти в різних місцях несподіваних, і губи пухнуть від бажання чогось такого... А чому б і ні? Мужчина симпатичний, безпорадний, комусь же треба за ним доглянути, зварити, обшити. І відпустки я вже цілу вічність не брала... (Переводить подих). Цікаво, а чого це я так вібрую?.. Хіба що власними руками зодягнеш мене, коханий... Та ні, кохання, хай навіть таке шалене, - воно ж, панове, не всесильне!
ГОЛОС ГРІШНИКА. Хіба?! А це ти бачила?
Він зринає серед Квітів, тримаючи на витягнутих руках білі янгольські шати. Вона ж, побачивши таке диво, скрикнула й притисла руки до грудей - жінка є жінка.
ЧОРНИЙ АНГЕЛ (простягає Грішнику небесну перуку). Будь щаслива, людино зі шрамом на коліні! (Зникає).
Злякано посміхаючись, Грішник одягає на Загадкову Жінку шати й незвичну янгольську перуку...
...і сліпне від яскравого спалаху небесного світла...
...і падає ниць.
А Жінка стає щасливим Білим Янголом.
БІЛИЙ ЯНГОЛ. Ох, Костю Костьовичу, ти мене зовсім причмелив... (Поправляє перуку). Я ж так давно не одягала це вбрання. Дякую тобі. Так, так, то через тебе все: кого проводжаю, таке вбрання одягаю. Ой ні, голубчику, при першій зустрічі я ще не мала такого вбрання, бо кожна людина приходить на цю землю тільки для того, щоб виростити чарівний Льон, наткати полотна і пошити янгольські шати для мене. Просто?! Гм! Любити Мишей і Котів, і Собак, і Лелек, і Кактуси і виростити Вишню біля свого дому, і дочекатися, поки на неї сяде Бджолиний Рій - і, полюбивши його всім серцем, домовитися про спільне підприємство по виготовленню янгольських шат - це, по-твоєму, просто?.. Ну, звичайно, я з'явилася до тебе трохи раніше в образі Сусідки, бо ти мав великий талант і, відповідно, гріхи твої теж були великими. А я в таких ситуаціях завжди приходжу раніше: помучити клієнта згідно з його заслугами. І вперше за багато років зустрілася з унікальним випадком: виявляється, любов до ботаніки й зоології кардинально впливає на долю грішника... Хвилинку! Що я чую? В такий момент, замість того, щоб думати про вічність, ти дозволяєш собі дріб'язкові думки про Бджіл і Мишей, і... Що? Не вірю. Говори. Я повертаю тобі голос.
ГРІШНИК (кудись у простір). Божий Посланцю, якби серед отих примарних глядачів було менше космічних красунь, я б, мабуть, не так випендрювався. Вибачай! (До Білого Янгола). Костюм цей, мабуть, прокатний, еге ж? Театральний...
БІЛИЙ ЯНГОЛ. Ну й клієнт попався, ну й зануда! (Знімає з нього білий костюм). Уй! Живи собі, красеню пришелепкуватий... Очі б мої тебе не виділи і серце не відало...
ГРІШНИК (зовсім знахабнів). Стривай, а в чому, власне, мої гріхи?
БІЛИЙ ЯНГОЛ. І ти ще питаєш... міняйло?! Талант Богом даний знівечив. На товчене скло перед блазнями недостойними ставав, і, втративши подобу людську, ганебними шрамами душу безсмертну свою затаврував. О, якби не Ійсо і Фірся, сер Тоббі й Опунція, та ще й Соняхи оці з великої літери, я б уже давно тебе... Фу, не можу дивитися на ці коліна - одягайся!
Грішник здивовано обмацує власне тіло, озирається довкіл, а відтак одягає той модний одяг, у якому вперше з'явився.
ГРІШНИК. Квіти пахнуть. Бджоли гудуть. Сонечко лагідне.
БІЛИЙ ЯНГОЛ. Сядь у своє улюблене крісло. Заплющ очі... Ти народився у країні, де люди вбивають один одного. Тепер, коли скінчиться твій казковий сон про півтори хвилини, чарівний Льон, янгольські шати і Бджолиний Рій, ти прокинешся в іншій країні. На перший погляд там усе буде знайоме - і люди, й проблеми, і гроші. Але якою насправді буде та країна, залежить від тебе, тільки від тебе. Спи...
ГРІШНИК (крізь сон). Я люблю тебе, Ія.
БІЛИЙ ЯНГОЛ (ревниво). Люби на здоров'я... (Йде). І не забудь на прощання розповісти людям свій улюблений анекдот про ембріонів-близнюків. (Знімає з Груші Бджолиний Рій, зникає).
ГРІШНИК (прокинувся, до глядачів). Ви ще тут? Ну тоді слухайте, що мені наснилося... Будь-яку думку, виражену словами, можна висміяти і припечатати вигуком: ля-ля, фа-фа! І все ж я ризикну поділитися з вами... (Обережно підбираючи слова). Розподіл на людей, Птахів, Рослин, Тварин - умовний. Це - усміх Божий, лагідний каприз. Насправді ж існує одна-єдина безконечна душа, і всі ми часточка її, а матінка-Земля - найбільша і найсвятіша її частка... Але! Якщо ми всі - Квіти, Дерева, Птахи, Тварини, люди - єдине ціле... то, виходить, що й вона - Сусідка - невід'ємна частка цієї великої душі?..
Встає, механічно поливає Опунцію, врешті каже інтимно:
А тепер дозвольте розповісти вам на прощання цей старий анекдот, може, хтось не чув його. Розмовляють в материнській утробі ембріони-близнята:
Перший. Цікаво, як там, на тому світі? Є життя чи ні?
Другий. Не знаю, звідти ще ніхто не вертався. Але, кажуть, туди веде довгий чорний тунель, в кінці якого - яскраве світло.
Казку записав - Я.Верещак