Хуліган і диво-рукавиця

«ХУЛІГАН І ДИВО-РУКАВИЦЯ»

Автор – Тетяна Щастіна

Казка побудована на легенді про великого характерника козацької України Сірентія Праворучника (Іван Сірко), а також на реальних подіях на острові Хортиця у м. Запоріжжя, коли взимку померло багато тварин і птахів через люті морози і крижаний шар, що вкрив землю і їхню їжу.

Дійові особи:

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА – повелителька зими

ДІД СІРЕНТІЙ – хранитель острову Хортиця

ОКСАНКА – приблизно 10 років

ОСТАП – приблизно 10 років

ФАЗАН — хвалько

ФАЗАНИХА — розумна

БІЛОЧКА — дуже смішна, з нею весь час щось трапляється: то вона в чомусь заплутається, то підслизнеться, то щось зачепить і таке інше.

У п'єсі діє Диво-рукавиця. Вона має бути з правої руки і одягатися на неї.

Сцена 1

ДІД СІРЕНТІЙ обходить свої володіння на острові Хортиця. Навколо нього кружляють різні звірі та птахи. Серед них – БІЛОЧКА, ФАЗАН і ФАЗАНИХА. Звучить пісня ДІДА СІРЕНТІЯ.

Райський острів Хортиця

Я охороняю

За місцевих мешканців

Тут відповідаю.

Якщо ворог з’явиться,

То втече негайно:

Маю замість палиці

Рукавицю файну.

Чари всі магічні

Рукавиця має

І тому в обличчя

Всіх ворогів стрічає.

Хто ж приносить радість,

Тому й нагорода:

Чоловіку – мужність,

А дівчині – врода.

Всі уходять, БІЛОЧКА стрибає на високу ялинку і дивиться у далечінь. З’являється ОСТАП, в руці у нього пістолет. БІЛОЧКА починає спускатися з дерева, ОСТАП чує тріск гілок і помічає БІЛОЧКУ. ОСТАП починає по ній стріляти з пістолета. БІЛОЧКА ховається за гілками, ОСТАП не може в неї влучити. Він знімає шапку й кидає в БІЛОЧКУ. Шапка застрягає на гілці. ОСТАП намагається скинути шапку: кидає в неї пістолетом, але він повертається на землю без шапки. БІЛОЧКА надягає шапку ОСТАПА на себе. ОСТАП кидає по ній однією своєю рукавичкою. Рукавичка застрягає не дереві, кидає іншою – та теж залишилася на дереві. БІЛОЧКА тікає, ОСТАП біжить за нею, вони убігають зі сцени.

З’являються ФАЗАНИ. ФАЗАН кружляє навколо ФАЗАНИХИ, приділяючи їй всіляку увагу. Вони бавляться.

ФАЗАНИХА. За декілька днів – зима. Як ми її переживемо? Чи не замерзнемо на цьому острові?

ФАЗАН. Хіба ти не знаєш, що поряд з тобою — найгарніший і найсміливіший фазан острову Хортиця! І я не боюся ніякої зими та хуртовини.

ФАЗАНИХА. Можна її не боятися, але вона все одно прийде.

ФАЗАН. Ми її зустрінемо гідно. І не з такими поралися. Мені якось довелося навіть з лисом битися.

ФАЗАНИХА. Який жах! І хто ж тебе врятував від нього?

ФАЗАН. Я сам себе і врятував! Адже я крутий пацан-хоробрий фазан.

ФАЗАНИХА. І як тобі це вдалося?

ФАЗАН. Не скажу, що було легко. Але й лису не пощастило.

Надалі ФАЗАН супроводжує свою розповідь активними діями, демонструючи свій «героїзм» у нерівному бою з лисом.

Він весь час намагався схопити мене за горлянку. А я дзьобнув його в око. Він зайшов з іншого боку. Я дзьобнув його в інше око. Коли він осліп, я відскочив, щоб стрибнути йому на спину…

Відстрибнувши спиною, ФАЗАН потрапляє однією ногою між замерзлими гілками і не може самостійно визволитися. При цьому продовжує «тримати обличчя» перед ФАЗАНИХОЮ, не показуючи цю проблему, але намагаючись її вирішити.

І я почав стукати дзьобом йому по потилиці. Він намагався мене скинути зі спини, але я тримався міцно.

В цей момент забігає БІЛОЧКА. Вона деякий час спостерігає за ФАЗАНОМ. Він робить їй знак, щоб вона не говорила його подрузі про

його становище, але при цьому щоб вона йому допомогла. БІЛОЧКА, ховаючись за кущем, починає допомагати ФАЗАНУ. А він в цей час продовжує свою розповідь.

Звісно, цьому лису вдалося вирвати декілька пір’їв у мене, але я йому завдав більшої шкоди. Довгенько він потім лікувався, мабуть.

ФАЗАНИХА. А ти? Дуже постраждав? Бо знаю я твої «декілька пір’їв».

В цей момент БІЛОЧКА визволила ФАЗАНА, і він підходить до ФАЗАНИХИ, кульгаючи. БІЛОЧКА продовжує ховатися за кущем.

ФАЗАН. Так, звісно, були і в мене поранення. Деякий час я кульгав на праву ногу. Чи на ліву, вже не пам’ятаю.

БІЛОЧКА виходить із-за кущів. Говорить дуже швидко.

БІЛОЧКА. Доброго дня, фазанятки! Як справи? Стережіться скаженого хлопчиська з пістолетом.

ФАЗАНИХА. Чекай, люба. Можна трохи повільніше, бо ми тебе не зрозуміли.

БІЛОЧКА. (Говорить повільніше): Стережіться, кажу, малого, що ходить нашим островом та стріляє з пістолета по тваринах та птахах.

ФАЗАН. Та хто він такий? Теж мені налякав своїм пістолетом! Ми його не боїмося!

БІЛОЧКА. Будьте обережні, а я побігла до Діда Сірентія з важливою новиною.

ФАЗАНИХА. Бувай, Білочко!

ФАЗАН (Шепоче БІЛОЧЦІ): Дякую!

ФАЗАНИХА. За що це ти їй вдячний?

ФАЗАН. (Трохи розгубившись): Так… За те, що до нас завітала.

Сцена 2

БІЛОЧКА розвертається від ФАЗАНІВ, щоб бігти до ДІДА СІРЕНТІЯ і зіштовхується з ним, бо він якраз тільки з’явився на сцені. З БІЛОЧКИ злітає шапка ОСТАПА.

БІЛОЧКА. Й-ой, Діду Сірентію, я до вас, а ви – вже тут.

ДІД СІРЕНТІЙ. Ох, ти ж бешкетниця! Що це в тебе за трофей? (вказує на шапку ОСТАПА).

БІЛОЧКА надягає шапку ОСТАПА і говорить дуже швидко:

БІЛОЧКА. Діду Сірентію, на нашому острові з’явився хлопчик, що стріляє з пістолета по тваринах та птахах.

ДІД СІРЕНТІЙ. Білочко, повтори повільніше.

БІЛОЧКА повторює повільніше. На нашому острові з’явився хлопчик, що стріляє з пістолета по тваринах та птахах.

ДІД СІРЕНТІЙ. Що ж, треба зайнятися його вихованням. Вітаю, фазанята! Як себе маєте? Чи все гаразд?

ФАЗАНИХА. Дякуємо, діду Сірентію, все добре.

ДІД СІРЕНТІЙ. Зима прийшла. Чи ви готові? Адже вона може стати справжнім випробуванням для вас.

ФАЗАНИХА. Сподіваємось на краще, адже нас зігріватиме наше кохання.

ДІД СІРЕНТІЙ. Так, ви маєте сильну зброю проти будь-яких негараздів.

БІЛОЧКА чимось ще стурбована, знову говорить дуже швидко.

БІЛОЧКА. Діду Сірентію, я бачила з нашої найвищої ялинки, що сюди йде Панна Хуртов’яна. Все, що з’являється на її шляху, вкривається кригою.

ДІД СІРЕНТІЙ. Білочко, заспокойся та розкажи все спочатку, бо ми тебе знову не зрозуміли.

БІЛОЧКА повторює повільніше.

БІЛОЧКА. Сюди йде Панна Хуртов’яна. Все, що з’являється на її шляху, вкривається кригою.

ДІД СІРЕНТІЙ. Панна Хуртов’яна? То нехай тільки з’явиться на нашому острові. Ми з нею поговоримо. А ти, Білочко, розкажи всім звірям та птахам нашого острову, щоб підготувалися до зустрічі шановної гості.

БІЛОЧКА різко розвертається, щоб побігти. Їй на очі падає шапка ОСТАПА. Через це вона нічого не бачить і падає, швидко підводиться й біжить.

Сцена 3

На сцені – ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Звучить її пісня.

Прийшла я нагадати,

Що таке зима.

Всі діти мають знати,

Яка вона бува.

Скоріш перетворити

Все на прозорий лід,

А потім захопити

Лиш те, що має Дід.

Диво-рукавиця

Тепер буде моя,

В ній – сили таємниця,

Правителька тут – я!

Весна вже не настане,

Вона геть безпорадна,

Всі чари тут дістану,

І прийде моя влада!

З’являється ДІД СІРЕНТІЙ.

ДІД СІРЕНТІЙ. Вітаю шановну гостю на славетному острові Хортиця!

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Вітаю навзаєм.

ДІД СІРЕНТІЙ. Які плани маєш в нашій стороні?

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Власне, нічого особливого. Просто хочу нагадати про себе. Адже тут почали вже забувати, що таке справжня зима.

ДІД СІРЕНТІЙ. Добре. Тільки дивися мені – міру знай! Поводься чемно на святій землі, бо вона за себе постояти вміє.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Авжеж. Не хвилюйся.

ДІД СІРЕНТІЙ йде. ПАННА ХУРТОВ'ЯНА влаштовує завірюху і йде зі сцени, сміючись.

Сцена 4

З’являються ФАЗАНИ.

ФАЗАНИХА. От, вже ця ПАННА ХУРТОВ’ЯНА! Вона знесла нашу домівку. Де ми тепер ховатимемось від холоду?

ФАЗАН. Не хвилюйся, кохана. Щось вигадаємо. Адже поряд з тобою – супер-герой!

ФАЗАН намагається дістати з-під льоду гілки, щоб побудувати укриття, але нічого не виходить.

З’являється ОКСАНКА. В неї в руках – фотокамера. Вона фотографує фазанів з усіх боків. ФАЗАН з радістю їй позує, приймаючи різні смішні пози.

ОКСАНКА йде зі сцени, ФАЗАНИ махають їй у слід.

ФАЗАНИХА. Як нам дістати їжу? Вона вся опинилася під льодом.

ФАЗАН починає шукати їжу, намагається дістати її з-під льоду, але все марно. ФАЗАНИ притискаються одне до одного, гріються. З’являється БІЛОЧКА.

БІЛОЧКА. Ось, візьміть. Я принесла вам трохи їжі.

ФАЗАНИХА. Дякуємо тобі, Білочко.

ФАЗАН. Дякуємо!

БІЛОЧКА. А це вам – від Діда Сірентія.

БІЛОЧКА дає ФАЗАНАМ пуховий платок.

ФАЗАНИХА. Так, з ним тепліше, дякуємо!

БІЛОЧКА тікає.

ФАЗАН. От бачиш, я вже почав діяти силою думки. Тепер мені навіть робити нічого не треба. Тільки подумав – і допомога вже з’явилася.

ФАЗАНИХА посміхається.

Сцена 5

З’являється ОСТАП, бачить ФАЗАНІВ, цілиться у них. ФАЗАН думає, що це в нього фотокамера, і починає йому теж позувати. ОСТАП декілька разів стріляє у ФАЗАНА та ранить його. На постріли з’являється ОКСАНКА.

ОКСАНКА. Що ти робиш! Тебе хіба у школі на навчили чемно поводитися з природою, допомагати птахам і тваринам?

ФАЗАНИ ховаються за ОКСАНКУ, вона замотує ФАЗАНА платком ДІДА СІРЕНТІЯ.

ОСТАП. Що хочу, те й роблю! Ти взагалі знаєш, хто у мене тато?

ОКСАНКА. Не знаю, хто він, але точно знаю, що він не навчив тебе поважати природу. А в школі тебе хіба цьому не навчали?

ОСТАП. У мене такий крутий батько, що я можу до школи взагалі не ходити.

ОКСАНКА. А телепрограми про тварин ти теж не бачив?

ОСТАП. Я таке не дивлюся, мені воно нецікаво.

ОКСАНКА. І що ж тобі цікаво?

ОСТАП. Ми з татом дивимось бойовики.

ОКСАНКА. Тоді все зрозуміло.

ОСТАП. Звідки ти тут узялася, така розумна? Хто ти така?

ОКСАНКА. Я – Оксанка. А тебе як звати?

ОСТАП. Мене звуть «твоє страхіття», крихітко. Тепер ти – моя заручниця разом із цими павами.

ОКСАНКА. Це – не пави, а фазани, я в енциклопедії про них читала.

ОСТАП. От і добре, що фазани. Вважай, що й вечеря є.

ОСТАП цілиться у ФАЗАНИХУ, вона кричить та тікає від ОСТАПА.

ОКСАНКА. Як тобі не соромно!

На крики з’являється ПАННА ХУРТОВ’ЯНА.

ФАЗАНИХА. Це — ПАННА ХУРТОВ’ЯНА! Мерщій ховайтеся!

ОСТАП. Іще чого! Я не боягуз який-небудь, щоб ховатися.

ФАЗАН. Вона тебе заморозить.

ОСТАП. Якщо я її раніше не підстрелю!

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА влаштовує хуртовину. ОСТАП, ОКСАНКА і ФАЗАНИ опиняються в її крижаній пастці. ОСТАП труситься від холоду без шапки та рукавичок. ОКСАНКА притулила до себе ФАЗАНІВ.

ОСТАП. Скільки ми ще сидітимемо в цій пастці? От якби тут зараз був мій тато…

ОКСАНКА. В такій хуртовині він би нічим не зарадив. Сили природи завжди сильніші за людські.

ОСТАП. «Природа»! Треба щось робити, щоб її зараз перемогти.

ОКСАНКА. Нам вчителька розповідала, коли замерзаєш, треба рухатись.

ОСТАП. «Вчителька»! Не говори мені про цю школу, набридло. Краще тут до кінця школи просидіти замість уроків.

ОКСАНКА. В тебе вже губи сині! Візьми мою шапку, а я вдягну капелюх.

ОСТАП. Іще чого! Вона дівчача.

ОКСАНКА. Одягай, кажу, бо захворієш.

ОСТАП. Щоб мене засміяли?

ОКСАНКА. Але ж тут нема кому з тебе кепкувати. Як тебе звати?

ОСТАП. Остап.

ОКСАНКА. Поглянь, Остапе, як ця шапка пасує до твоїх очей.

ОСТАП спробує взяти шапку, але в нього дуже замерзли руки, і шапка падає.

ОКСАНКА. В тебе вже не руки, а льодяники!

ОКСАНКА одягає ОСТАПУ шапку. ФАЗАНИХА дає ОКСАНЦІ краєчок пухового платку, ОКСАНКА закутує ним руки ОСТАПА.

ОКСАНКА. Так тобі хоч трохи тепліше?

ОСТАП рухає головою на знак згоди.

ОКСАНКА. От і добре.

З’являється БІЛОЧКА. Вона бачить фазанів з дітьми у крижаній пастці і біжить до ДІДА СІРЕНТІЯ по допомогу.

ОКСАНКА. Бідолашні фазанятки! Ви теж змерзли, зголодніли.

ОСТАП. Треба дістати їм насіння з-під льоду.

ОСТАП дає ОКСАНЦІ свій пістолет, вона розбиває ним лід, і їм вдається дістати їжу і нагодувати ФАЗАНІВ.

Сцена 6

На сцені ДІД СІРЕНТІЙ. Забігає БІЛОЧКА.

БІЛОЧКА (дуже швидко й нерозбірливо). Діду Сірентію, там Панна Хуртов’яна заморозила дівчинку й хлопчика. А ще з ними два фазани…

ДІД СІРЕНТІЙ. Яка дівчинка? Який хлопчик? Про що ти говориш? Заспокойся й розкажи розбірливо.

БІЛОЧКА. Панна Хуртов’яна заморозила дівчинку й хлопчика. А ще з ними два фазани. Один – поранений.

ДІД СІРЕНТІЙ. От біда! Треба рятувати.

ДІД СІРЕНТІЙ та БІЛОЧКА йдуть до дітей з птахами.

Сцена 7

Хуртовина. На сцені ПАННА ХУРТОВ’ЯНА, з'являються ДІД СІРЕНТІЙ і БІЛОЧКА.

ДІД СІРЕНТІЙ. Така благодать, що й світу божого не видать. Шановна, я гадав, ми з вами про все домовились.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Не розумію, про що йдеться.

ДІД СІРЕНТІЙ. Годі тут дурня клеїти! Де діти і птахи?

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Швидко ж ти дізнався, діду.

ДІД СІРЕНТІЙ. А у мене скрізь своя розвідка. То ж...

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Добре-добре, не гарячкуй. Я просто обожнюю подарунки. Тому й взяла їх — погратися.

ДІД СІРЕНТІЙ. Чи не занадто коштовний подарунок ти обрала?

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Але я згодна обміняти його на щось інше.

ДІД СІРЕНТІЙ. Наприклад?

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Так, дріб’язок, жіноча примха.

ДІД СІРЕНТІЙ. Іноді жіночі примхи коштують життя.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Та ні, тобі це нічого не коштуватиме.

ДІД СІРЕНТІЙ. Невже? І про що мова?

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Подаруй мені свою Диво-рукавицю.

ДІД СІРЕНТІЙ. Що?!

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. І тоді дітлахи – твої. Із фазанами на додачу.

ДІД СІРЕНТІЙ. От негідниця! Про це можеш навіть не мріяти. А ну забирайся геть звідси!

ДІД СІРЕНТІЙ дістає Диво-рукавицю, робить певний ритуал, і з крижаної пастки виходять ОКСАНКА, ОСТАП І ФАЗАНИХА. ДІД СІРЕНТІЙ загрожує ПАННІ ХУРТОВ’ЯНІ, вона лякається і тікає.

ДІД СЕРЕНТІЙ. А де ж Фазан? Чому не йде?

ФАЗАНИХА. Діду Серентію, його поранено.

ДІД СЕРЕНТІЙ йде до ФАЗАНА, робить ритуал Диво-рукавицею.

ДІД СЕРЕНТІЙ. Спробуй зараз.

ФАЗАН робить спроби піднятися, дивиться на себе — пошкоджень наче не було.

ФАЗАН. Та в мене нічого й не хворіло.

ФАЗАНИХА. А чого ж ти лежав тоді, до нас не вийшов?

ФАЗАН. Я втомився і заснув. Гарний сон бачив, до речі.

ФАЗАНИХА. Дякуємо тобі, діду Сірентію!

ДІД СЕРЕНТІЙ (Остапу). То, може, розповіш нам, що сталося із Фазаном?

ОСТАП. Так він вже сам і розповів: втомився і заснув.

ОКСАНКА. А тебе часом не було у його страшному сні?

ОСТАП. Нема в мене часу по чужих снах ходити. Справ багато.

ДІД СЕРЕНТІЙ. Головне, щоб за справи потім соромно не було.

ОСТАП. А в мене немає сорому. І дрібницями я не переймаюся.

ОКСАНКА. То ти в нас великих справ майстер?

ОСТАП. Звичайно.

ОКСАНКА. А чому ж Панну Хуртов’яну злякався?

ОСТАП. І нікого я не злякався! Просто розгубився спочатку. Я ще її зустріну і покажу, хто тут головний!

ФАЗАНИХА. Без Диво-рукавиці з нею не впоратися.

ОСТАП. Розберемося.

ДІД СЕРЕНТІЙ. Годі, краще давайте вогонь розпалимо, вам треба відігрітися. Назбирайте гілок. Хлопці йдіть туди, дівчата — туди.

ФАЗАН. Я з ним не піду.

ДІД СЕРЕНТІЙ. Чому це?

ФАЗАН. В нього фотокамера боляче б'ється.

ДІД СЕРЕНТІЙ. А ти звідки знаєш?

ФАЗАН. А-а...ммм...Мені так здається.

ДІД СЕРЕНТІЙ. Зрозуміло. Тоді дівчата збирають гілки, а ми тут все готуємо.

БІЛОЧКА, ФАЗАНИХА, ОКСАНКА йдуть. Всі інші зайняті підготовкою до розпалення вогню. ОСТАП краде Диво-рукавицю і непомітно йде.

Сцена 8

На сцені ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. З’являється ОСТАП, із-за куща лякає її. Вона скрикує. За ними спостерігає БІЛОЧКА.

ОСТАП. Злякалася? Отожбо! Тепер знаєш, хто на цьому острові найсильніший.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Чи не ти той хлопчик, якого я нещодавно заморозила у крижаній пастці?

ОСТАП. Той що з того?

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Чи не ти тремтів там від страху?

ОСТАП. І зовсім я не злякався. Просто розгубився.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА сміється.

ОСТАП. Регочи, регочи, недовго вже залишилося тобі. Бо ось що в мене є!

ОСТАП піднімає праву руку вгору, на руці — Диво-рукавиця. ПАННА ХУРТОВ’ЯНА скрикує, ОСТАП задоволено посміхається.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. А давай мінятися. Хочеш крижаний палац?

ОСТАП. Ні. В мого тата вже є палац.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Це буди твій власний палац!

ОСТАП. Але ж навесні він всеодно розтане.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. З цією Диво-рукавицею ми зробимо зиму назавжди. І будемо удвох тут господарювати.

ОСТАП. Я хочу один господарювати. Забирайся геть звідси!

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Значить, “мирову” не хочеш?

ОСТАП. Яка ще з тобою “мирова”? Забирайся, тут я хазяїн!

ОСТАП намагається подіяти Диво-рукавицею, щоб вигнати ПАННУ ХУРТОВ’ЯНУ, але нічого не відбувається. ПАННА ХУРТОВ’ЯНА регоче і заморожує ОСТАПА, забирає в нього Диво-рукавицю. БІЛОЧКА скрикує, ПАННА ХУРТОВ’ЯНА повертається до неї, хоче заморозити, але БІЛОЧКА встигає втекти і поспішає до Діда Сірентія.

Сцена 9

На сцені ДІД СІРЕНТІЙ, ОКСАНКА, ФАЗАН і ФАЗАНИХА. Забігає БІЛОЧКА.

БІЛОЧКА (говорить дуже швидко). Діду Сірентію, там Панна Хуртов'яна хлопчика заморозила, Диво-рукавицю відібрала, я ледь втекла.

ДІД СІРЕНТІЙ. Заспокойся і повтори ще раз, будь ласка.

БІЛОЧКА. Панна Хуртов'яна хлопчика заморозила, Диво-рукавицю відібрала, я ледь втекла.

ФАЗАН. Яку ще Диво-рукавицю? У нас вона одна.

БІЛОЧКА. Так, і вона була у хлопчика.

ДІД СІРЕНТІЙ. Не може бути! (починає шукати Диво-рукавицю)

ОКСАНКА. Він її вкрав!

ДІД СІРЕНТІЙ. От розбишака!

ФАЗАНИХА. Треба його провчити, діду Серентію, щоб більше так не робив.

ДІД СІРЕНТІЙ. Гадаю, він вже пошкодував.

ФАЗАН. Кого треба провчити, то це — Панну Хуртов’яну.

ДІД СІРЕНТІЙ. Зараз ми навчимо її гарним манерам. Нагадаємо, як треба поводитися у гостях. Показуй шлях, Білочко.

Сцена 10

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА співає і танцює.

Хто молодець? Я — молодець!

Диво-рукавиця

Тепер у мене є.

Дід нехай сказиться —

Не віддам її.

Хто молодець? Я — молодець!

Здійснилась моя мрія —

Острів тепер мій,

Душа моя радіє

Нагоді чарівній.

Хто молодець? Я — молодець!

Тепер мої порядки

Тут будуть навкруги:

Скрига, хуртовина,

Сніги, сніги, сніги.

Хто молодець? Я — молодець!

З’являються ДІД СІРЕНТІЙ з БІЛОЧКОЮ, ФАЗАНАМИ І ОКСАНКОЮ. Вирує хуртовина.

ДІД СІРЕНТІЙ. Що святкуємо?

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Так, маленьке жіноче свято.

ДІД СІРЕНТІЙ. І цього разу теж себе подарунком не обділила?

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Не розумію.

ДІД СІРЕНТІЙ. Знову за своє?

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Про що ти?

ДІД СІРЕНТІЙ. Про те, що за чужим столом не махай постолом!

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Так тут всі свої, буцімто.

ДІД СІРЕНТІЙ. Свої в своїх дітей не крадуть.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Ах, ось ви про що.

ДІД СІРЕНТІЙ. Віддавай хлопчика негайно!

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Немає у мене ніякого хлопчика. Де ти його бачиш, діду?

БІЛОЧКА вказує на крижану пастку з ОСТАПОМ.

ДІД СІРЕНТІЙ. Якщо не віддаси, ноги твоєї тут більше не буде. Зроблю так, що сюди прийти ніколи не зможеш.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Годі погрожувати. Даремно. Прийшов мій час панувати!

ДІД СІРЕНТІЙ. То вважай, цьогоріч відпанувала.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Подивимось! Адже твоя сила вже у мене.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА дістає Диво-рукавицю, намагається нею скористатися, але нічого не виходить. Відбувається двобій ПАННИ ХУРТОВ’ЯНИ та ДІДА СІРЕНТІЯ. Через деякий час все навкруги стає різнокольоровим, у квітах.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Коли це таке було, щоб літо серед зими прийшло? Ви порушуєте закони природи!

ДІД СІРЕНТІЙ. Нужда закон змінює.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА. Ви не маєте на це права! Я скаржитимусь! Як спекотно! Вімкніть сонце! Не можу більше.

ПАННА ХУРТОВ’ЯНА намагається підняти вітер і хуртовину, але вона виснажена, ледь дмухає, а вітру немає, вона без сил повзе зі сцени, залишивши на ній Диво-рукавицю. Із розталої крижаної пастки виходить ОСТАП.

ОСТАП: (У слід ПАННІ ХУРТОВ’ЯНІ): Подивіться, у неї вже від злості заболіли кості!

БІЛОЧКА. Діду Сірентію, а як тобі вдалося перемогти без твоєї Диво-рукавиці?

ДІД СІРЕНТІЙ. Добро завжди є могутнішим, ніж його вважають. Головне – вірити у свою силу, і тоді вона стає чарівною.

ФАЗАН. Діду, а чому ця злодійка не змогла скористатися твоєю Диво-рукавицею?

ОСТАП. І в мене вона теж не спрацювала.

ДІД СІРЕНТІЙ. Панувати Диво-рукавицею можна тільки з добрим наміром.

ОКСАНКА. Остапе, приходь до нашого клубу любителів природи. Ти зможеш стати великим вченим, якщо захочеш.

ОСТАП. Це, мабуть, цікавіше за школу. Прийду.

ДІД СІРЕНТІЙ. Без шкільних знань ти не зможеш стати тим, ким забажаєш.

ФАЗАНИХА. До того ж, разом з однокласниками ви можете набагато більше зробити корисного для нас.

ОСТАП. А й справді! Ми можемо організувати чергування для допомоги птахам і тваринам.

ДІД СІРЕНТІЙ. Звісно, вони будуть вам дуже вдячні. Погляньте, скільки людей в залі. І всі вони разом можуть допомагати птахам і тваринам. Адже люди і все живе народжені природою, народжені коханням.

Звучить фінальна пісня. Всі танцюють і радіють.

На острові нашому —

Щастя й кохання.

Ми злості і заздрощам

Влаштували прощання.

Хай в серці, у кожнім,

Розквітне весна,

Вона тільки може

Зарадити нам.

Кохання, мов зірка,

Висвітлює путь,

Йому усі вірять,

За ним усі йдуть.

Кохання – єдине,

Що варто шукати,

Знайдіть його в собі,

І вас не здолати!

ЗАВІСА