2016
Юрій Васюк
КАТ
Трагедія
ДІЙОВІ ОСОБИ
УРБОН – кат, управляючий борделем
КОЙЄ – син Урбона, молодий хлопець
БАРТЕЗ – лікар, брат Урбона, одноокий, кульгавий
БЛАН – син Бартеза, молодий хлопець
ВІЛЕНА – молода дівчина
ЛІЛІ – куртизанка
ГЕРДОНА – куртизанка
МАРЦЕЛА – сестра Урбона і Бартеза
СУДЬЯ ФРАНЦ
СТАРИЙ СУДДЯ
ПРИСТАВИ
МІСТЯНИ
ХВОРІ
РОЗБІЙНИКИ
Місце дії – невелике місто, що на кордоні Франції і Німеччини
Час дії – XII-XIII сторіччя
СЦЕНА ПЕРША
ВУЛИЦЯ
На вулиці три будинки: будинок Бартеза, «Будинок Розпусти» та будинок Урбона.
З’являється Урбон.
УРБОН
Три тижні, як не страчений ніхто,
Ні злодій, а ні хитрий лиходій…
Сокира затупилась. Що б не статись,
Не може кат без хліба тут зостатись.
З «Будинку Розпусти» виходять Лілі та Гердона.
УРБОН
Що ти, Лілі, сказати вже хотіла?
Як справи? Чи не маєш вже ти діла?
На вас надія лиш, на заробітки,
Добудуть що в розпусті мої дівки.
ЛІЛІ
Та що вже нам… Діла не втішні…
Дівчата, як зів’ялі вишні.
Розпусники для того діла
Вже молодого хочуть тіла.
Нам треба молодої крові,
Щоб догоджати всім в любові.
Тоді і гроші задзвенять.
УРБОН
Скоріше б на майдані страта,
Тоді ж і в мене буде свято.
ГЕРДОНА
У тебе свято, іншим горе.
УРБОН
Така робота є моя,
І поважаю її я.
Як батько мій, і батько його,
І син вже піде по стопам -
Йому я справу передам,
Адже лиш він один у мене.
Наступник і надія він,
Лишень у мене син один.
А ти у справі? Бо бліда якась…
ЛІЛІ
Та щось найшла на мене враз напасть -
Болить живіт, немов пече вогнем…
Поглянеш може ти?
УРБОН
Тоді зайдемо.
Тобі трави я дам… поп’єш відвару,
І буде краще. Дам трави задаром.
Лілі та Гердона йдуть до будинку Урбона. З’являється Бартез.
БАРТЕЗ
Що, брате мій, ти знову без роботи?
Дивлюсь, нема ніякої турботи…
Чи вже комусь по шиї надавав?
Чи може дров комусь ти нарубав?
А що?! Щоби сокира не гуляла,
Шановним людям дров би нарубала…
УРБОН
Ні, брате, то сокира для лихих.
І не для тебе, ні, не для таких.
Суспільство я лікую, ти - лиш тіло,
У кожного з братів своє є діло.
Урбон йде в свій дім.
УРБОН
Триклятий брат! Невже тобі все мало?
Розпусти дім, сокира… Хай бо грець!
Нащо тебе на світ явив отець?!
З’являється Хворий Чоловік.
ХВОРИЙ ЧОЛОВІК
Чи вдома кат?
БАРТЕЗ
Так, щойно він пішов.
ХВОРИЙ ЧОЛОВІК
О, гарно, що його я тут знайшов,
Бо ліків маю взяти…
БАРТЕЗ
Ви в недузі??
То пощастило, бо у всій окрузі
Нема Бартеза кращого від хворі.
Зайди ж до мене! Ну, не стій надворі.
ХВОРИЙ ЧОЛОВІК
Ні-ні! Урбон не тільки душі лічить…
БАРТЕЗ
Урбон, цей кат, лишень тіла калічить!
Я зілля дам, недугу поборю.
Повір же, тобі правду говорю…
ХВОРИЙ ЧОЛОВІК
Ні-ні, лиш кат! Йому в довірі я.
Пробач, та ще пожити хочу я.
Хворий Чоловік йде в будинок Урбона.
БАРТЕЗ
Ох, же ж! Ще більше ненавиджу ката,
Я старшого свого лихого брата.
До нього хворі всі мої спішать,
То буду скоро я голодувать.
Давай, давай, радій,
Бо буде скоро час,
Коли вже побіжать усі від вас.
Тоді і хліба я не дам,
А ні сльозини, ні росини.
Нічого не отримаєш від брата –
То буде за усе тобі розплата!
Бартез йде в свій будинок.
СЦЕНА ДРУГА
ВУЛИЦЯ
Пізній вечір. З’являються Койє і Блан. Обидва напідпитку.
КОЙЄ (співає)
Йшов я, йшов дорогою,
Ноги заплітаються,
А дівчата із вікна,
Мені посміхаються…
БЛАН (співає)
Йшов дорогою я, йшов,
І дівчину я знайшов,
П’яний був, оторопів,
Бо розпусницю зустрів…
КОЙЄ
Що, брате мій, стояти зможеш?
Чи батька свого переможеш?
БЛАН
Та що Бартез…? Лице моє
Він трохи кулаком поб’є.
А ти мені пообіцяй,
Що голову свою не втратиш.
Бо разом з батьком-катом жити,
То можна голову згубити…
З «Будинку Розпусти» Гердона проводжає якогось чоловіка. З вікна виглядає Лілі.
ЛІЛІ
Чи може, хлопчики, до нас,
Бо вже надворі пізній час!
З домівок виходять Урбон і Бартез.
БАРТЕЗ (Блану)
Ти знову пив? Як ви разом,
То в морі винному паром,
І ви на переправі разом,
Все сьорбаєте те вино,
Один із одним заодно.
От зараз вам обом…!
Ходи мерщій у дім, щоб я не бачив,
Бо зараз буде ребер недостача.
Бартез і Блан йдуть в свій будинок.
УРБОН
О, сину мій, що трапилося знову?
КОЙЄ
Не пив я, тато. То є алергія…
УРБОН
Невже на воду?! Може, на повітря?
Чи може на повій? …Чи все ж вино?
Мені вже це набридло все давно!
За розум часом взятися ти маєш,
Бо ж ремесло за бороду тримаєш.
Адже наступник ти! Не Блан, ніхто –
Лиш ти один отримаєш сокиру
Із рук моїх, щоб працювати в мирі.
Світ краще без жалю… То все твоє
Вже скоро буде. Маєш пам’ятати,
Що батько сину винен передати.
Я – кат, і катом будеш точно ти,
Своєї долі я не вибираю.
Я – кат, і катом будеш ти, це знаю.
Розпусти дім, всі страти – то робота,
І не дарма на службі хліб свій їм,
Хоч не багато, та приношу в дім.
КОЙЄ
Хотів би вибір мати я.
УРБОН
Не маєш,
Бо катом станеш ти, і ти то знаєш.
З плеча лихі голівоньки рубати,
Так має ж хтось тут злодіїв карати.
Помічником моїм вже маєш буди,
Щоби до строку навички здобути,
«Шедевр» вчинити – голову на страту
Єдиним маєш помахом відтяти…
КОЙЄ
То, може Блан? Мій брат охоче,
Він катом бути дуже хоче.
УРБОН
Наступник ти, а він лиш в черзі.
Як сина я не буду мати,
Все брату маю передати.
КОЙЄ
Мені за брата не шкода,
Навіть життя своє віддать!
УРБОН
Аби ж то й він… Не впевнений за нього,
І через те в душі моїй тривога.
Урбон і Койє йдуть в свій будинок. Зі свого будинку виходять Блан і Бартез.
БЛАН
Лишіть мене! Навіщо знов слова?
І розболілась навіть голова.
БАРТЕЗ
То не від слів, мій син, вона болить.
Коли б ти в чарку менше заглядав,
Пильніше на майбутнє наглядав.
Не зв’язуйся ти з братом, з тим Койє,
Бо горя він тобі іще наллє!
БЛАН
Люблю я брата. Спробує хто нас
Сварити – той отримає в той час
Сокирою по шиї!!
БАРТЕЗ
В тому й справа,
Що буде не поділена та слава.
Ти бачиш, роблять що вони зі мною,
Як пакості наводять за спиною?
Я через брата майже голодую.
Спішать до нього всі:
Дорослі і малі,
Щоб ліків дав. А що ж зі мною? Зась!!
Своїх клієнтів він мені не дасть,
А сам моїх лікує! …Що до тебе…
Нехай же нам у всім поможе небо.
З тобою стане те, що і зі мною –
Койє не стане тішитись з тобою.
Ти мусиш стати катом!
БЛАН
Я б і радо,
Та в спадок брат отримає роботу.
БАРТЕЗ
Нехай то буде не твоя турбота.
За братом ти наступний… Може стати,
Що на шляху вже нікому стояти…
Не в змозі я, так ти слідом за мною
І попливеш, як тріска за водою…
БЛАН
Ви… Що…? Невже промовили вуста?!
Невже хтось може між братів повстать?
Лишіть мене, дозвольте лиш дихнути,
Бо після слів мені вже не заснути.
БАРТЕЗ
Невдаха! Може хоч тобі,
Моїх не натерпітись бід.
Майбутнє, ставши катом, не втрачаєш,
Отримаєш побільш, ніж зараз маєш.
Подумай, поміркуй та в дім вертай,
І в ліжко спочивати вже лягай…
Батрез йде в свій будинок.
БЛАН
Протверезію завтра, точно знаю,
Та ваші всі слова запам’ятаю…
Зі свого будинку виходить Урбон.
УРБОН
Що, мій племінник, місяць світить ясно?
Та виглядаєш досить ти нещасним…
Що за туга тебе пече, мій Блан?
Чи може в тебе визрів якийсь план?
БЛАН
Жалівся батько, що його клієнтів
До себе ви заманюєте. Шкода,
Адже то хліб його.
УРБОН
Ти зрозумій,
На дядька, мене, гніватись не смій.
Хай вчиться і науку пізнає,
Належний хворим нагляд хай дає.
Тоді й потребуватимуть його
Як фахівця, як лікаря свого.
З’являється Вілена, підбігає і падає біля Блана і Урбона.
ВІЛЕНА
Допоможіть! Молю, мене сховайте!!
УРБОН
Ти хто така?
ВІЛЕНА
Про те вже не питайте!
Благаю вас, лишень мене спасіть,
Нікому та й про мене не кажіть!
Вілена втрачає свідомість.
УРБОН
Скоріше в дім. Племіннику, спровадь
Хто б там не біг. Її не видавай,
Всіх хитрістю подалі відправляй.
Урбон несе Вілену в свій дім. З’являються містяни.
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК
Куди побігла дівка, та нахаба?
Ти підкажи скоріше, добрий друже.
БЛАН
Навіщо вам? Вона вам щось зробила?
Чи може якусь шкоду наробила?
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК
Вілена то, купця старого донька.
Він обдурив усіх грошима й втік.
Його схопили і Судді віддали,
Та на суботу страту призначали.
А донька, помічниця, утікала,
Як тінь вночі від нас вона зникала.
БЛАН
Побігла в бік! Скоріш наздоженіть!!
Та самосуд над нею не чиніть.
Хай стратить кат. Його тяжка робота
Рубати шиї злодіям в суботу.
Містяни біжать геть.
БЛАН
Вілена значить цю красуню звати…
З тим іменем тоді піду я спати…
Блан йде в свій будинок.
СЦЕНА ТРЕТЯ
ВУЛИЦЯ
Ранок. Зі своїх будинків виходять Урбон і Бартез.
БАРТЕЗ
Що сталось, брате мій, невже робота?
УРБОН
Звичайно, так, адже тепер субота.
Сьогодні маю діло - на майдані
Злетить в цей день лихая голова.
Потрапив в пастку лиходій, і страту,
Купця настигла участь на розплату.
Урбон йде геть. З’являється Блан.
БАРТЕЗ
Що, сину мій, сьогодні ти, як в святі?
Наснилось щось?
БЛАН
Як сон явою є -
Амур поцілив в серденько моє…
БАРТЕЗ
Амур?! Чи ти вже часом закохався?
БЛАН
Напевно, так… Собі в душі признався,
Що полонило серце… Мов ножем…
Про неї буду думать кожним днем.
З свого будинку виходить Койє.
БЛАН
Койє, мій брат! А де ж вона?
КОЙЄ
Вона?!
БЛАН
Вілена де? Я п’яний без вина!
Без неї я не можу більше жити,
До ніг готовий душу положити.
КОЙЄ (Бартезу)
Що каже він? Мабуть, не прохмелів?
Не душу - певно мізки ти згубив…
БЛАН
І серце, нирки, мізки і печінки,
Я втратив за любов тієї жінки.
З будинку Урбона виходить Вілена.
ВІЛЕНА
Пробачте. …Я прошу мене пробачить,
Бо не хотіла тут лихого бачить.
КОЙЄ
Хто ти, дівчино? Чи не помилилась?
Як ти в моїй оселі опинилась?
(Блану)
Ми це…?!? Ну… це? Коли її я взяв?
Було таке, що й навіть не згадав??
БЛАН
Вночі ми цю дівчину врятували,
І в дядька від гонитви заховали,
Бо батько, лиходій-злочинець,
Підставив доньку, мов чужинець.
БАРТЕЗ (Блану, тихо)
То це вона твій розум полонила,
І в голові нічого не лишила?
КОЙЄ
Оце так-так…! І що тепер робити?
Куди ти підеш? Де ж ти будеш жити?
ВІЛЕНА
Нема домівки і нема нікого,
Переді мною лиш одна дорога…
Підходять Лілі, Гердона і Урбон.
УРБОН
Прокинулась? Тепер скажи-но, як
В халепу ти заскочила тут так?
Хто ти така?
ВІЛЕНА
Я донька є купця,
Тепер тяжкою стала ноша ця…
Бартез крадькома уважно обдивляється Вілену.
БАРТЕЗ (в бік)
Невже вона?! Неначе двадцять літ
І не було… Бувають схожі люди,
Ще б трохи, і пробило серце груди…
(голосно)
Твій батько лиходій! Його провину
Вже довели і нахилили спину.
УРБОН (в бік)
Так значить, батька голова летіла,
Йому сокира вранці засвистіла…
ВІЛЕНА
Мій батько зник, і я не маю знати,
Тепер же де мені його шукати.
БАРТЕЗ
Мабуть, його вже тіло на майдані,
А голова скотилася в канаві.
ВІЛЕНА
О, горе! Ні! Молю, лишень не це!
КОЙЄ
Хустиною утри своє лице.
Лишитись можеш в нас… То вірно, тату?
УРБОН
Скоріш хай повертається у дім.
Про це нікому я не розповім…
Вілена йде в будинок Урбона. Бартез йде геть.
ЛІЛІ (Урбону)
Дивись, Урбон, про що казала я.
Тепер тобі монети задзвенять…
На ній ти можеш грошенят підняти,
Якщо дозволиш нам її забрати.
Ліцензію би треба їй зробити,
Щоби у нас вона могла робити.
УРБОН
Воно то так… По твоєму хай буде.
Скоріше може батичка забуде.
Я – кат, на службі, вибору не маю,
Хай родич вчинить зло – й його скараю…
ЛІЛІ
І родича?!?
УРБОН
Хай родич буде ката,
А вчинить зло – я маю покарати…
(задумливо)
Когось мені вона враз нагадала…
Та не згадаю - дівок мав багато,
Щовечора було новеньке свято…
Лілі, Урбон йдуть геть.
БЛАН
Ти бачив, брат, як голову я втратив?
Неначе на майдані після страти.
КОЙЄ
Невже ти закохався?
БЛАН
Закохався,
І у полоні вже навік зостався.
Тепер я з нею п’яний без вина,
І в цьому лише дівчини вина.
Блан йде в свій будинок.
КОЙЄ
Ох, ці дівчата, що ночами ходять
І бідних хлопців в божевілля вводять.
З’являється Вілена.
КОЙЄ
Як ти ся маєш?
ВІЛЕНА
Добре. Вам за все,
Подякувати щиро я хотіла.
КОЙЄ
По допомогу можеш ти звертатись,
А також скільки треба в нас лишатись.
Тепер мій дім твоїм є. Не журись.
Лишень прошу, Вілено, усміхнись.
Койє торкає Вілену за руку.
ВІЛЕНА
Який ти добрий… Серцем ти великий!
Хотіла б чимсь віддячити тобі
За те, що не залишив у біді.
Вілена цілує Койє у щоку. Виходить Блан.
БЛАН
Вілено, брат… ви тут? Що стоїте?
Чому ви якось дивно мовчите?
КОЙЄ
Та ні, мій брат, тобі лишень здалося,
Нічого поки тут не відбулося.
БЛАН (Вілені)
Хотів тобі я квіти дарувати,
Хотів з тобою радості зазнати…
Світогляд мій ти перекалатала,
Господаркою серця мого стала.
ВІЛЕНА
О, дякую тобі за ці слова.
Та й дякувати вам, що я жива.
Вілена йде в будинок Урбона.
БЛАН
Щось дивний ти, мій любий, любий брате…
Чи за мене вже більше ти не радий?
КОЙЄ
За тебе радий я… та…
БЛАН
Це ж чудово!
Моє життя набуло сенсу знову.
КОЙЄ
Твоє набуло, а коли моє?
Не звично якось на душі стає.
(в бік)
Неначе гучно в вухах задзвеніло,
Лице яскраво сонце освітило.
БЛАН
Любов! Вона така! Вілена – диво!!
Неначе в спеку остудила злива.
КОЙЄ (задумливо)
Та злива, наче громом ясним днем
Б’є холодом, то жаром і вогнем.
Віл…
БЛАН
Що?!?
КОЙЄ
Нічого, брате. Так, зірвалось.
Кажу, що дуже радий я… Та в тім…
Пробач мені, піду скоріше в дім.
Койє йде в свій будинок.
БЛАН
Якийсь дивак… Він часом дивним став,
Таким з похмілля наче не бував.
Виходить Бартез.
БАРТЕЗ
Мій сину, ти за голову візьмися,
Сьорбни вина і трохи похмелися.
БЛАН
Причарувала німфа!
БАРТЕЗ
Блане, стій!
Такого промовляти ти не смій!
БЛАН
Я закохався, тато.
БАРТЕЗ
Отакої!
Лихі принесли дівку, як отруту;
Тепер, мій син, в любові маєш скруту.
БЛАН
Вона мені надію дарувала,
Як бранця до себе причарувала.
Я впевнений, мене вона кохає,
Лишень за мною в ніжності зітхає…
Блан йде в свій будинок.
БАРТЕЗ
Ох, чую, дівка горя принесе…
Вже запах небезпеки відчуваю.
Клотильду мені дуже нагадала,
Що мене на Урбона проміняла…
Триклята відьма, серденько розбила,
За спиною Урбона полюбила,
Що викинув дівча, мов кошеня,
Погравшись з нею до заходу дня.
Бартез збирається йти. Виходять Койє, слідом Вілена. Бартез ховається.
ВІЛЕНА
Який ти добрий, лагідний Койє…
Великим благородство є твоє.
До віку буду я в боргу,
За все, зробив що, - відроблю.
Я відпрацюю. Все життя
Навік своє тобі віддам.
КОЙЄ
Стій, зачекай! А як же Блан?
Адже тебе кохає він!
А я стояти і не смію,
Бо він єдиний брат один
У мене лиш в житті.
ВІЛЕНА
Він гарний, та його я не кохаю.
По іншому коханню вже зітхаю.
КОЙЄ
То як же бути? Що ж мені робити?
Як маю я із цим коханням жити?
ВІЛЕНА
Хиба ми часом можем обирати,
Кого нам серцем палко так кохати?
Хіба воно питає нас
Коли прийти любові час?
Воно лиш б’є і калатає,
І в грудях подих завмирає,
Коли ми бачимо любов,
Повторюючи знов та знов.
КОЙЄ
Невже кохання враз стрілою,
Нас повінчало із тобою?
ВІЛЕНА
Я ж бачила, що ти дивися,
І в відчуттях як забарився.
КОЙЄ
Ох, доля ти моя, не плач,
Пробач мені, мій брат, пробач…
Койє і Вілена цілуються. Біжать геть.
БАРТЕЗ (в бік)
Так ось, підступний Каєн, як із братом;
Ти смерть йому собі зробив за свято!
З’являється Хвора Жінка.
ХВОРА ЖІНКА
Тут кат-Урбон живе?
БАРТЕЗ
Живе, проклятий.
Навіщо ти собі шукаєш ката?
ХВОРА ЖІНКА
Захворіла. Хотіла, щоб поміг,
Тому прийшла до нього на поріг.
БАРТЕЗ
То йдем до мене, ліків дам тобі,
І не полишу хвору у біді…
ХВОРА ЖІНКА
Ні-ні! Нехай впаде моя корона,
Якщо я не потраплю до Урбона…
Хвора Жінка йде в будинок Урбона.
БАРТЕЗ
Ну, почекайте ви, прокляті люди!
Чекайте помсту ви за все і всюди.
Зі свого будинку виходить Блан.
БАРТЕЗ
Казав тобі, казав! Ти знати не хотів,
Тепер в глибоку прірву полетів.
БЛАН
Про що це ви?
БАРТЕЗ
«Про що?» - мене питаєш?
Ти підступа собі не уявляєш!
Поки ти сохнеш, як будяк на сонці,
Твій брат із нею граються в «долонці».
БЛАН
Мій брат?! Що?
БАРТЕЗ
Так, їх бачив я удвох.
Племінничок до дівки залицявся,
А через мить в обіймах цілувався.
БЛАН
Як можете мені таке казати,
Адже в довірі я своєму брату?
БАРТЕЗ
Колись був своєму і я в довірі;
Мені рідніші зараз дикі звірі,
Чим той Урбон, немов не рідний брат,
Так заживо мене лінчує кат!
БЛАН
Хіба він міг би?
БАРТЕЗ
Він?! Клянусь собою,
Життя мені хай тішитись журбою,
Як їх не бачив я! Все посміхались,
За спиною у брата зустрічались.
БЛАН
То, як же так…? Мене він…? В добру днину,
Своїм ножем поцілив брата в спину!
БАРТЕЗ
Казав тобі, тримав щоб з братом вухо,
Та ти мене ніколи, Блан, не слухав.
Вони лиш посміхаються нам в очі,
Позаочі погибелі лиш хочуть.
БЛАН
Все це слова. Повірити не в змозі.
Моя душа болить, вона в тривозі.
БАРТЕЗ
Моя давно душа болить,
І сум не дозволяє,
Журба, неначе чорний крук,
Околами кружляє.
В моїй душі, як пекла жар,
До забуття димілась,
Де тліла іскрина, там ураз,
Пожежа розгорілась.
Я знав, що прийде певний час,
Коли терпець урветься в нас.
І знаю, сину, що ніколи,
Не стане білим світ навколо.
З’являються Койє і Вілена.
БАРТЕЗ
Ось, глянь, летять, мов голубки,
(Хай їх подушать коршаки).
Мерщій у дім, від їх очей,
Як від непроханих гостей.
БЛАН
Ні-ні, невже то правда сталась,
І з ним лише вона зосталась?
А може просто вам здалося,
В коханні не мені вдалося,
А брату? Що ж мені робити?
Тепер як з цим у світі жити?
БАРТЕЗ
Та що ж стояти…?
БЛАН
Так, охоче,
Я сам застукати їх хочу…
Нехай мене розірвуть звірі,
Лишень очам своїм повірю.
Блан і Бартез ховаються.
КОЙЄ
Як дивний вибір наді мною,
І я стою перед стіною.
Робити що? Чи як?
Чи може так вже сталося,
Що серце обірвалося?
Неначе я між двох вогнів,
Між двох човнів,
В полоні снів.
Знайде де спокій свій душа,
Куди руша
Та й без гроша?
Неначе брата я продав,
Все дороге в нього забрав…
То, як тепер мені з цим жити,
Як душу зранену зцілити?
Вілено, ти мені скажи,
Як хочеш ти надалі жить?
Кого ж ти любиш? Чи його,
Кузена любого мого,
Чи все ж мене? Чи Блана все ж?
БАРТЕЗ (тихо, Блану)
За ним, мій син, уважно стеж!
Наповнює отрута змія,
Все наливає лиходія…
ВІЛЕНА
В душі моїй розквітли квіти,
Тепер я хочу їм радіти,
Немов та пташка навесні,
Що піє пісні голосні.
Немов ті риби, що у морі,
Немов той місяць, що надворі,
І в днину небо голубе,
Так я люблю лишень тебе…
БАРТЕЗ (тихо, Блану)
Ти чуєш син? То той Койє,
Між вами, як гора стає!
Весь час, весь час він насміхався,
Як злодій в сутінках ховався!
І час пробив, на світ явився…
Як батько він! Вони удвох,
Як той бур’ян чортополох –
Життя нам все труять,
Погибелі хотять!
КОЙЄ
Травневий сад, як маків цвіт,
Сумніву не лишився слід
В моїй душі. Навколо все
Танцює, і мене несе.
Радію я, що в змозі милуватись,
Що можемо ми в радості зостатись…
БЛАН (тихо, Бартезу)
Та все ж не вірю я.
БАРТЕЗ (тихо, Блану)
Що кажеш ти?!?
Який ще маю доказ навести?
Як навкруги стає все видно вранці,
Невже не бачиш ти, що то коханці?
Дивись, вже поцілунок аж палає…
В спекотний день хай спрага їх здолає…!
Дивись, дивись…
Койє і Вілена хочуть поцілуватись, та Бартез робить шум, від якого Койє і Вілена помічають Бартеза та Блана.
КОЙЄ
Мій брате, ти?! І ти не сам?
Що робите ви з дядьком там?
БЛАН
Хотів би я тебе спитати,
Що можеш ти мені сказати?
КОЙЄ
Про що, мій милий, мій безцінний брате,
Тобі я маю зараз розказати?
БЛАН
Ти ж знав! Про все, мій брате, знав,
Тобі відразу я ж казав,
Що в серці іскра запалала,
І хто туди любов заклала…
КОЙЄ
Так, брате, я признаюсь, знав.
Та на шляху вам не стояв,
Бо цей вогонь в мені палає,
І більше не перегорає.
ВІЛЕНА
Ні, Блане, ні. Послухай, ні,
У ньому не знайти вини.
Як почуття ти поважаєш,
З коханням ти змиритись маєш.
То є вина лишень моя,
У всьому винна тільки я.
БЛАН
У той же час, як ти з’явилась,
В мені усе перемінилось,
І ти мене вже не спасеш,
Бо серце ти моє несеш.
Так значить, правда все, що бачив,
Бо ж я сьогодні не пиячив…
Піду я біль вином заллю,
Бо більше не скажу «люблю»…
Блан йде в свій будинок.
БАРТЕЗ
Ти клявся брату і божився,
Неначе сонце із туману…
І до чого ж ти докотився?
Завів ти брата у оману!
Як батько-кат, ти в білу днину,
Шпигнув кинджалом брату в спину.
І яблуко не відкотилось,
А біля дерева лишилось.
Так ти, як брат мій, в спину б’єш,
На недовіри шлях стаєш.
КОЙЄ
Навіщо ви? Люблю я брата…
Словами привели на страту…
Я навіть сам не уявляв,
Що нас Господь благословляв.
Невже ніколи не любили?
За що на мене гнів пролили?
Бартез йде геть. З’являються Урбон, Лілі, Гердона.
УРБОН
Що трапилося, сину, не веселий?
Чом смуток завітав в твою оселю?
ЛІЛІ
Чи може тебе дівка звеселити,
Тобі щоб в гарний вечір порадіти?
КОЙЄ
Ні, дякую. Гірку розмову мав,
Та вам би в тім жалітися не став.
Тепер гаразд, і добре маюсь,
Бо за надію я тримаюсь.
Койє і Вілена відходять в бік. З’являється Суддя Франц.
УРБОН
Вітаю, ваша честь! Як на параді,
Ми бачити вас в цій місцині раді.
СУДДЯ ФРАНЦ
Я сподіваюсь, тут ніхто не бачить,
Бо за спиною може він судачить…
Я по дорозі в Ланденсберг заїхав,
Тобі грошима ренту передати.
Та бачу, не сумуєте ви часом…
УРБОН
Щось ви іще хотіли розказати?
Суддя Франц лукаво поглядає на Вілену.
СУДДЯ ФРАНЦ
Я не хотів би, щоб мою особу,
Тут бачили на бісову хворобу…
Та все ж зізнаюсь, опісля обіду,
У п’ятницю іще сюди заїду…
ГЕРДОНА
Ми раді вас до себе запросити,
Та пестощами душу пригостити…
СУДДЯ ФРАНЦ (тихо)
(киваючи на Вілену)
Ліцензію, я сподіваюсь, має?
Ти підготуєш в п’ятницю її…
За це нагородити тебе зможу,
З майбутнім сину вдячно допоможу…
УРБОН
Ліцензії вона іще не має,
Бо діла цього дівка ще не знає…
СУДДЯ ФРАНЦ
Не знає?! Значить… Дівка не блудниця.
То ж добре!! Буде наша таємниця.
Все підготуй, і не дарма баритись,
Бо з нею хочу я насолодитись.
…І пам’ятай, в боргу я не лишусь,
За тебе й сина завжди підпишусь…
Суддя Франц йде геть.
УРБОН
Робити що? Лілі, ти підкажи,
Адже мені суддя Франц не чужий.
ЛІЛІ
Він важна є особа… А Вілена,
Ще дівчина, як яблуко зелена…
Та не зів’яло листя орхідеї,
Я бачу, що твій син запав на неї…
УРБОН
То й що! Коли суддя Франц так схотів,
Йому я маю радо догодити,
Бо він для мене може все зробити…
Яке кохання? То хлопчача кров,
Лиш примха, та ніяка не любов.
Ніяка та любов не всемогутня…
Я маю все ж подумать про майбутнє…
ГЕРДОНА
Поки він з нею, важко вговорити,
При ньому нам не можна говорити.
УРБОН
Їй пригрожу, що здам її, втікачку,
Як не відробить те, що я скажу,
То миттю на сокиру покажу,
Адже вона в бігах… Як хтось піймає,
То у в’язниці морок свій зазнає.
Кудись би тільки здихатись Койє…
ЛІЛІ
Ходім, Урбон. У мене думка є…
Всі йдуть геть.
СЦЕНА ЧЕТВЕРТА
ВУЛИЦЯ
З’являються Бартез і Блан.
БАРТЕЗ
Ну, що, мій син, ще серце маєш?
Голівоньку вже не втрачаєш?
Бо з дядечком як забаришся,
Враз без голівоньки лишишся…
То справедливо би було,
Щоб не втрачав мій син сідло…
БЛАН
Як не покорена хижачка,
Розбила серденько втікачка.
Тепер у муках я томлюся,
У келиху вина топлюся.
БАРТЕЗ
Що ж ти за хлоп, як та ганчірка,
Потушена на небі зірка…?
Щоб більша не була халепа,
Нам хутко діяти вже треба…
БЛАН
Що вдіяти?
БАРТЕЗ
Я знаю що.
І ти то знаєш, і на що…
БЛАН
Я б не хотів…
БАРТЕЗ
І я не хочу,
Та вже майбутнє напророчу.
Мене ти, батька, лиш послухай,
Свої підстав, мій Блане, вуха.
Тобі я правду розкажу,
І від лихого вбережу.
Перо візьму і напишу,
Надію в долі попрошу,
Сховатись лиходій не встигне,
Відплата враз його настигне.
Не бійся, сину, я для тебе
Задовольню усі потреби…
Іди у дім, відпочивай,
Та сподівання покладай.
Блан йде в будинок свій. З свого будинку виходять Койє і Вілена.
КОЙЄ
Моя любов, моя єдина,
Мене ти щастям одарила,
Неначе уві сні живу,
Не в змозі вирити в яву.
Міняються на світі всі негоди,
І настрої міняються в погоди,
Лиш почуття, що в своїх грудях маю,
Нізащо в світі я не проміняю.
ВІЛЕНА
Осінній я листок, а ти – струмок,
За течією що несе листок.
Я хмарка білосніжна, вітер - ти,
Що хоче в дім свій хмарку віднести.
Ти білий сніг, що заметіль застане,
На землю упадеш – землею стану,
Щоб ти мене укрив.
КОЙЄ
Ти, мов ріка,
Покірливо що так із гір стіка
І геть біжить – горою буду я,
А ти лиш будеш річенька моя…
ВІЛЕНА
Я стану птахом…
КОЙЄ
Крилами я буду,
Щоби літала ти зі мною всюди.
ВІЛЕНА
Я небом буду…
КОЙЄ
Стану сонцем я,
Що в небі синім котиться щодня.
ВІЛЕНА
Травою стану…
КОЙЄ
Я впаду росою,
І буду до схід сонця із тобою.
ВІЛЕНА
Як риба без води не може жити,
Як буде за дощем земля тужити,
Так буду сумувати за тобою,
Бо стала у коханні я рабою.
КОЙЄ
Як дві руки, як серця два ми стали,
І без кохання жити перестали.
Койє цілує Вілену.
БАРТЕЗ (в бік)
Ох, бісові створіння! Розійшлися…
Як на світанку солов’ї зайшлися.
Одним любов, а іншим – то страждання,
Невиліковне, болісне бажання.
Ну, стійте, сучі діти, я схожу,
Останнє слово вам своє скажу…
Бартез йде в свій будинок. Койє і Вілена йдуть в будинок Урбона.
ЧЕРЕЗ ЗАТЕМНЕННЯ
СЦЕНА П’ЯТА
ВУЛИЦЯ
З’являється Бартез з папером. Нишком пхає в двері до Урбона й спішить геть від дверей.
З будинку Урбона виходять щасливі Койє і Вілена.
КОЙЄ
Який чудовий день, поглянь, Вілено…
БАРТЕЗ (в бік)
Або ж ти скисла, дівчино скажена!
(голосно)
Чудова, мій племінник, з ранку днина!
Я бачу, вам прийшла якась вістина…
Койє помічає папір. Читає.
КОЙЄ
Ой, тітонька неначе захворіла…
Від шлунку вона ліків попросила,
Щоби зцілитись і у добрий час
Вона могла провідати ще нас…
БАРТЕЗ
Ах, бідна сестро! Та вже точно знаю,
Що тобі більше не допомагаю.
Ти бачиш, не мене вона просила…
Терпіти цього вже немає сили.
З’являються Лілі і Гердона.
КОЙЄ
Проїду я, їй ліків відвезу,
Щоби скоріше здоровіш була,
Ще довго щоб, як ружа та цвіла.
ВІЛЕНА
І я з тобою, щоб не розставатись,
Тобою ще хоч трохи милуватись.
ЛІЛІ
Куди це ви зібралися?
КОЙЄ
Спішити,
Потрібно нам, щоб тітку полічити.
ЛІЛІ (Вілені)
Ти не спіши… Ти ліпше тут зостанься…
Дорога небезпечна і далека,
А по обіді нас чекає спека,
Бо п’ятниця настала. Схаменись.
Тобі не можна в місто – тут лишись…
ВІЛЕНА
Чому не можна?
ГЕРДОНА
Ти вже забувала,
Як від ціпків і батогів тікала?
КОЙЄ
Я, моє серденько, не забарюся,
І з вітром у обійми повернуся.
ВІЛЕНА
Розлука, в серці тугу задуши.
Думками я з тобою. Поспіши.
Койє і Вілена біжать в будинок Урбона. Лілі і Гердона йдуть в «Будинок Розпусти».
БАРТЕЗ
Солодким більше вже не буде мед…
Отак-то так… Тепер лишень вперед.
З’являються троє розбійників у плащах. Бартез дає їм невеличкий мішечок з грошима, вказує на будинок Урбона. Розбійники кивають, беруть гроші й швиденько йдуть геть. В тому боці чується тупотіння і іржання коней.
З сумкою через плече виходять Койє і Вілена. Койє вдягає на голову шляпу.
КОЙЄ
Ти не журись. Я скоро повернуся.
ВІЛЕНА
Тебе чекаю я і не журюся.
Койє дає Вілені невеликий ніж.
КОЙЄ
(не голосно)
Все ж не хотів би я тебе лишати
Саму в цей час. Тобі я маю дати,
На випадок, мене щоб дочекалась,
І для кохання ти жива зосталась…
Нехай же він, поки мене немає,
Твій спокій в цьому місці зберігає.
Щоб ти охоронялась від лихого -
Бо ж небезпечно іноді буває…
Вілена ховає ніж під спідницю за підв’язку.
ВІЛЕНА
Лети стрілою і назад вернися,
До мого серця серцем пригорнися…
Койє біжить в той бік, куди пішли розбійники. Чується тупіт та іржання коня.
БАРТЕЗ
Ти не журися, люба, він вернеться,
І ще не раз тобі він усміхнеться…
Поки троянди листя не зів’яли,
Скажи мені, твою як матір звали?
ВІЛЕНА
Клотильдою. Та вже її немає -
Хвороба нас невчасно здоганяє…
БАРТЕЗ
Клотильда, значить… Це вона – як ти!
Так схожі ви… О, Господи, прости!
ВІЛЕНА
Її ви знали?
БАРТЕЗ
І не тільки знав.
Твою колись я матінку кохав…
Виходить Блан.
БАРТЕЗ
О, сину мій, не бачити б коханок…
Ти подивись, який чудовий ранок!
Вілено, любо, не сумуй, дитя,
Бо смуток зовсім тут не до лиця.
(тихо, Блану)
Іди мерщій… Тобі даю надію,
Благословляю на активну дію…
Тепер вона – твоя. Не сумнівайся,
На батька ти у всьому покладайся…
Бартез йде геть.
БЛАН
Вілено…
ВІЛЕНА
Так. Ти щось хотів?
БЛАН
Спитати.
Як нам рабами почуттів не стати?
ВІЛЕНА
Ніхто не може, як би не хотів,
Звільнитися із рабства почуттів.
БЛАН
Як подих став важким, і серця стук.
Вже відчуваю я у силі рук,
Готовий в суперечку сам вступити,
Лишень би почуття ті заглушити.
ВІЛЕНА
Я загасити полум’я не в силах,
Вони вогнем течуть в тілесних жилах
І почуттями линуть до Койє,
В долоні серце в нього вже моє.
БЛАН
Як важко чути це…
ВІЛЕНА
Змиритись треба,
Бо нас вінчало у любові небо.
БЛАН
Я лиш… Чому? Чому його обрала?
Чому мене ти в муках покарала?
Невже не гідний я? Невже я гірший?
Чому сумні складати винен вірші
Я, а не він? Невже нема любові,
І більше не складу вірші чудові,
Про ніжність почуттів твоїх до мене,
А буду помирать, як пес скажений?
ВІЛЕНА
Пробач же, Блан, адже не обіцяла,
І не на тебе під вікном чекала…
БЛАН
Його чекаєш?
ВІЛЕНА
Так, чекати буду,
Його обіймів ніжних не забуду…
Вілена йде геть. Виходить Бартез.
БАРТЕЗ
Ну, що, мій син, дівчину ти вже звабив?
Очікування батька чи не зрадив?
Я в сподіванні спокій що знайдеш,
В оселю наречену приведеш.
Її як доньку маю я прийняти,
Благословення хочу вам надати.
БЛАН
Вона мене не чує. На промову,
Почув із її вуст собі відмову.
Все любить брата…
БАРТЕЗ
Та любов - не жива!
Твоєю буде дівка ця вродлива.
З’являється Урбон.
УРБОН
Що, брате мій, я вірю гарні справи?
БАРТЕЗ
І сумніватись в тім нема підстави…
Тепер все буде добре, як ніколи,
Освітить сонце сяйвом все навколо.
УРБОН
А де це син мій? Ти Койє не бачив?
БАРТЕЗ
З своїм він братом більше не пиячив.
Спитай у тої дівки, що пригрів
І від розплати приховать хотів.
З’являються Лілі і Гердона.
УРБОН
Щось я тебе не зрозумів, мій брате.
Чи хочеш ти мені щось цим сказати?
БАРТЕЗ
Ти чесний, принциповий і за правду,
Голівоньки з плечей рубаєш радо.
Злочинців, розбишак завжди караєш,
За це на службі грошенята маєш.
Та дівку пожалів… Чому ж так сталось?
УРБОН
Вини за нею зовсім не зосталось.
Вона не знала батькових всіх справ,
Тому Суддя її не покарав.
БАРТЕЗ
То виправдана?
УРБОН
Так. Вона не винна,
Немов в намисті дорога перлина.
ЛІЛІ (тихо, Урбону)
Вже курочку нам треба готувати,
Бо сам Суддя хотів би скуштувати…
УРБОН
Я бачу, брате, щось тебе турбує,
Неначе гнів якесь тобі керує?
Невже ти зло якесь мені тримаєш?
Тоді мені його сказати маєш.
БАРТЕЗ
Яке там зло…! Вже нічого тримати.
Та все ж дарма мене навчала мати,
Щоб слухав я тебе… Вам не діждатись,
Та й на покору теж не сподіватись.
Давно хотів сказати я, мій брате,
Що залюбки тебе б завів за грати.
Мені життя ти завжди тут псував,
Спокійно в щасті жити не давав…
УРБОН
Що кажеш ти, Бартезе?! Що я чую!
Неначе лик лихого я цілую…
За що це я діждався від тебе?
За що отримав я,
Провина де моя?
БАРТЕЗ
Ти позабув, Клотильду як відбив?
Погрався ти, а я її любив…
Прогнав, мов непотребу ти на ранок…
Твоїх не зрахуватись всіх коханок.
УРБОН
Нема моєї в тім провини,
Любили що мене дівчини.
Я гарним завжди був. І всі дівчата
Самі до мене бігли переспати…
БАРТЕЗ
Забув, як Інгу за моїм порогом,
Не каючись украв в мене прожогом?
УРБОН
Я?! Вкрав?!
БАРТЕЗ
Чи ти не пам’ятаєш,
Як хворих в мене часто відбиваєш?
Тобі все мало, старший брат Урбон,
Влаштовувать мені армагедон?
Ти – як більмо на оці, як полуда,
Як ті помиї, що течуть в нікуди,
Як кістка в горлі, що весь час дере,
Мені спокійно жити не дає.
УРБОН
Невже в душі клянеш мене весь час?
Невже нема примирення для нас?
БАРТЕЗ
Примирення? Зламав мені життя,
І через те немає вороття
В минуле нам. Тебе я зневажаю,
І братом своїм більше не вважаю!
БЛАН
Вас, тату, прошу не гарячкувати,
Щоб потім після слів не жалкувати.
БАРТЕЗ
Клянусь, в морози сніг скоріш розтане,
Та жалкувати ні по чім не стану.
Вже вибралась образа вся із глуші,
І на всеогляд оголила душі.
То ж знай, Урбон, як інших ти ламаєш,
Відплату скоро сам собі впіймаєш!
З’являється Марцела.
ГЕРДОНА (Лілі)
Примчалась хвора і не запилилась…
Неначе та мара сюди явилась?
УРБОН
Марцело?!
БАРТЕЗ
Сестро, люба, чи не сон це?
З-за хмари наче визирнуло сонце!
МАРЦЕЛА
Щось дивні ви? Невже вас налякала?
До вас я в екіпажі прискакала…
ЛІЛІ
А як живіт?
МАРЦЕЛА
Який іще живіт?!
Живіт в порядку, шле вам всім привіт!
ГЕРДОНА
А як же лист?
МАРЦЕЛА
Листа я не писала…
Негадано до вас я завітала.
Та бачу, що мабуть в не добрий час,
Приперлася провідати я вас.
ГЕРДОНА
Койє отримав лист від вас, що в хворі,
І доки не погасли ранні зорі,
Помчав із ліками він на коні,
Немов верхом полетів на орлі.
БЛАН (тихо, Бартезу)
Це ваша справа?
БАРТЕЗ (тихо, Блану)
Що таке говориш?
Помовчи, син, бо бід іще натвориш…
БЛАН
Спинити треба брата!!
БАРТЕЗ
Стій же! Стій!!!
Не дозволяю їхати! Не смій!!
УРБОН
Скоріше брата поверни!
Койє мого наздожени.
Що за листи і що за склоки?
Хай же підкажуть нам пророки.
Блан спішить геть.
БАРТЕЗ (не голосно)
Тупак, кого невдача обгорта!
Ні гідності не має, ні чорта!
(Марцелі)
Ти як ся маєш, сестро? Здоровенька?
В своєму віці ти іще жвавенька…
МАРЦЕЛА
(сміється)
І не чекай! Тебе я розчарую,
Своєї смерті вам не подарую.
Марцела обіймається з Бартезом.
МАРЦЕЛА
Я сподіваюсь, в мирі живете?
Не зрозуміла… Чом це мовчите?
БАРТЕЗ
Не в мирі - в перемир’ї… І не злися,
Бо лаятися ще ми не взялися.
УРБОН
Облиш-бо, і не смій мене питати,
Дозволь себе вже міцно обійняти.
З’являється суддя Франц. До нього нишком йде Гердона і вони разом йдуть в «Будинок Розпусти».
Урбон запрошує Марцелу в свій будинок.
БАРТЕЗ
Туди я ні ногою. Не вступлю!
Поріг нізащо не переступлю!
МАРЦЕЛА
Поки як діти будите ви грати,
Мені весь час стояти й тут чекати?!
Бартез запрошує Марцелу в свій будинок.
УРБОН
Гаразд, до нього скоро йди,
Його від мене відведи…
БАРТЕЗ
За мною йди на відпочинок в дім,
Та не барися, сестро… Вже ходім.
Марцела та Бартез йдуть в будинок Бартеза.
ЛІЛІ (УРБОНУ)
Урбон, вже час уважити суддю.
Негоже його честі там чекати,
Я поспішу його розвеселяти.
Ти ж дівчину скоріше приведи,
Та не барися вже. Скоріш веди.
Лілі йде в «Будинок Розпусти».
УРБОН
Агов, Вілено!!! Де ти запропала?
Невже ти хочеш, щоб тебе чекали?
Виходить Вілена.
ВІЛЕНА
Що трапилося? Вже Койє вернувся?
До мене мій коханий повернувся?
УРБОН
Коханий?! Про кохання що ти знаєш?
Ти ще мала – цього не уявляєш…
Ти пам’ятаєш, як я врятував?
Харчі і дах – усе тобі я дав…
Та щоб не марно в цьому місці жити,
За все тепер доводиться платити…
ВІЛЕНА
Платити?! Я для вас на все готова,
Промовити не маю проти й слова.
Якби не ви, хай сонце шлях вам святить,
Не знаю, чи жила б Я в білім світі.
УРБОН
Я радий, що ти висновки зробила,
І правильно слова всі зрозуміла.
ВІЛЕНА
Робити що? Роботи не боюся;
А як не вмію, швидко все навчуся…
УРБОН
Та треба якось помогти Лілі…
Бо завтра буде свято і субота,
А в неї дуже випало роботи…
ВІЛЕНА
В розпусним домі?!
УРБОН
Ти не пам’ятала,
Мені про що ти тільки-но казала?
ВІЛЕНА
Так…
УРБОН
От і добре. Ти Лілі шукай,
І все як треба їй допомагай…
Чується тупотіння та іржання коня. З’являється Блан. В руці у нього шляпа Койє.
УРБОН
Що, мій племінник, швидко прискакав…
Скажи ж, свого ти брата відшукав?
БЛАН
І тіні від його не залишилось,
Лиш кінь ходив самотньо біля річки…
По берегу я трохи в бік пройшов,
Та лише шляпу там його знайшов.
УРБОН
Що?!?
ВІЛЕНА
Боже, ні!!! Прошу тебе, о, Боже!!!
Не схоже це на правду! Ні, не схоже!
Вигадуєш ти все! В лице поглянь,
Як брешеш ти, то як бур’ян зав’янь!
БЛАН
Можливо він у річці потонув,
Можливо десь на березі заснув…
Та бачив кров я - на траві буяла.
Що думати, моя душа не знала.
Розбійники мабуть його схопили…
УРБОН
Молю лишень, живого щоб лишили…
(Вілені)
Роби все те, що я тобі казав,
Дивись, щоб смуток серце не терзав.
Зроби, що вона скаже… Ну, іди,
Лілі скоріше в домі там знайди!
(Блану)
Поспішимо скоріше до ріки,
Бо вже почулось, як кричать круки!
Знайдемо місце, будем там шукати,
Скоріш за мною, ніколи чекати!!
Урбон і Блан біжать геть. Вілена плаче, повільно йде в «Будинок Розпусти».
ВІЛЕНА
Ні, він живий, я серцем відчуваю!
Що він живий – про це я точно знаю.
Хоч все життя його чекати буду,
Повік свого кохання не забуду…
Вілена зникає в «Будинку Розпусти». Виходить Бартез.
БАРТЕЗ
Нарешті все, чого нам так чекалось,
Як треба долі, так воно і сталось.
Нехай комусь та доля недолуга,
Отримали усі ми по заслугам.
Бартез йде геть. З’являється Койє з подертою сорочкою та кров’ю на обличчі.
КОЙЄ
Вілена! Де, скажіть, моя Вілена?
Ховається де люба наречена?
Біжить в будинок Урбона.
СЦЕНА ШОСТА
БУДИНОК РОЗПУСТИ
В кімнату заходять Лілі і засмучена Вілена.
ЛІЛІ
Так, так, суддя прийшов тобі сказати,
Що ти невинна. Ти повинна знати,
Він все зробив. Старався він для тебе,
Щоб ти була невинна, наче небо.
ВІЛЕНА
Так, вдячна я… Та нічого сказати…
ЛІЛІ
Йому сама повинна передати.
ВІЛЕНА
Звичайно. Та не має сенсу жити,
Без любого і сонцю не радіти.
ЛІЛІ
Облиш, Віві… (Тебе так буду звати),
Тебе я тут так буду називати…
Всі в сподіванні, що Койє вернеться,
І ще не раз на радість нам всміхнеться.
Та зараз лишень думай не про нього,
Побачиш зараз ти суддю самого.
Будь чемна з ним. Він, маєш пам’ятати,
Як милувати, може і карати…
Лілі йде до виходу. В порозі зустрічає Суддю Франца і Гердону.
ЛІЛІ (Судді Францу)
В порядку все…
СУДДЯ ФРАНЦ (не голосно)
Мене тут не бувало,
Дружині щоб не відомо те стало…
ГЕРДОНА
Як ті птахи ми звідси летимо…
ЛІЛІ
Як риби у воді ми мовчимо…
Лілі і Гердона йдуть з кімнати.
СУДДЯ ФРАНЦ
Віві, скоріше ближче підійди,
Зі мною спокій для душі знайди.
Ти знаєш, хто я?
ВІЛЕНА
Так.
СУДДЯ ФРАНЦ
Я є суддя.
Невинних в місті я завжди звільняю,
Злочинців і невірних сам караю.
То ж, вибирай…
ВІЛЕНА
Який тут вибір мати,
За що мене ви маєте карати?
Вам вдячна, що мене ви оправдали,
Моє ім’я із честю знов віддали.
Знайшла неначе смуток на дорозі,
І без кохання жити вже не в змозі.
СУДДЯ ФРАНЦ
Яке кохання, дівко?! Підійди,
Не бійся ти. В мені його знайди…
ВІЛЕНА
Ні, вибачте…
Суддя Франц закриває двері на ключ. Знімає плащ і кидає біля ліжка.
СУДДЯ ФРАНЦ
Пробач, не маю часу…
Не баримось… Ти починай одразу…
ВІЛЕНА
Ні, ні! Ви не торкайтеся! Не смійте!!
Я не така! Та ж зупиніться!! Стійте!!
Суддя Франц обіймає Вілену, але отримує ляпас в обличчя.
СУДДЯ ФРАНЦ
Ах, ти ж, нахаба!! Ти забула, хто я?!
Суддя Франц штовхає Вілену на ліжко, сам навалюється зверху. Вілена кричить.
ВІЛЕНА
Та відчепіться, бо я маю зброю…
Вілена кричить, та дістає з-під спідниці ніж і б’є ножем суддю Франца в груди. Схоплюється з ліжка, тримаючи ніж в руці, з жахом дивиться на суддю Франца, що нерухомо лежить в ліжку.
На крик біля вікна з’являється Койє. За дверима кімнати з’являються Лілі, Гердона, інші дівчата, Бартез, Марцела, Блан і Урбон.
КОЙЄ (за вікном)
Вілено!! Наче грім в мене попав
І я свою могилу розкопав!!
ЛІЛІ (Урбону)
Так ви знайшли Койє?
УРБОН
Прокляття, ні…!
Від цього тяжко на душі мені.
Що коїться там?
ГЕРДОНА
Нам не знати. Стала
Вілена там з Суддею закричала.
Заверещала, наче навіжена,
Немов біду накоїла Вілена!
БАРТЕЗ (Блану)
То, не знайшли?
БЛАН (Бартезу)
Ні, тату, хоч шукали,
Та докази із вітром враз зникали,
Немов і не було його там нині,
Лишень за вітром бігли хвилі сині.
БАРТЕЗ (не голосно)
Зійшла із сонцем із землі роса,
Я дякую за все вам, небеса…
Койє лізе в вікно до кімнати.
КОЙЄ
Вілено, ти…?! Ти криком налякала…
Душа у лісі страху заблукала…
ВІЛЕНА
Койє! Невже це, любий, ти, Койє?!
Я знала, чуло серденько моє…
КОЙЄ
Розбійники напали у дорозі,
Та врятуватись із ріки був в змозі…
УРБОН
Ламаймо ж двері. Виб’ю зараз сам,
Не дай Бог якесь горе сталось там…
Урбон штовхає двері. Всі стукають в двері.
КОЙЄ
(бере ніж із рук Вілени)
Що це? Хто там? Це ти все наробила?
Койє біжить до мертвого Судді Франца. Перевіряє, чи той живий.
ВІЛЕНА
Приниження стерпіть не мала сили…
Твоя любов мене урятувала,
Його ж я не навмисно убивала…
Мене на ліжку він хотів схопити
І силою бажав заволодіти…
КОЙЄ
Тепер же нам лишень одна дорога,
Скоріш несемо геть подалі ноги…
Двері відкриваються. В кімнату забігають Урбон, Лілі, Гердона, Блан, Бартез, Марцела та інші дівчата з «Будинку Розпусти». Вілена і Койє з ножем біжать до вікна.
УРБОН
Мій сину, ти живий!
БАРТЕЗ
Та він убивця!
Суддю ножем ти вбив!!! Його тримайте!
І в темне підземелля зачиняйте.
УРБОН
Це правда, сину?
КОЙЄ
Ні. Та треба бігти,
Щоб нас за вбивство не змогли настигти.
МАРЦЕЛА
Біда прийшла сюди, мов за наказом.
Коли біда – тримайтеся всі разом…
Койє і Вілена стрибають в вікно… Тікають.
БАРТЕЗ
Тримайте їх!! Щоб злодії не встигли
Побігти геть, щоб з міста не побігли.
Щоб злочин тут не мався міражем,
Бо бачили усі, хто був з ножем!
Марцела б’є Бартеза в обличчя. Всі йдуть геть.
УРБОН
О, Господи! Таке тут сталось горе,
Невичерпне, мов нескінчене море.
За кров пролиту має буть розплата,
І на майдані скоро буде страта.
Та як мені сокиру в руки взяти,
Дитині щоб голівоньку відтяти…?
ЧЕРЕЗ ЗАТЕМНЕННЯ
СЦЕНА СЬОМА
МАЙДАН В ЦЕНТРІ МІСТА
На майдані поміст, на якому стоїть велика колода для страти. На майдані багато людей.
ПЕРШИЙ ЧОЛОВІК
То буде страта?
ПЕРША ЖІНКА
Так. Обох спіймали.
Убивці геть за місто утікали,
Та їх схопили і зізнання впали -
Все розказали, як суддю вбивали.
ДРУГИЙ ЧОЛОВІК
Ліцензії та дівчина не мала,
А у борделі в ката працювала.
ДРУГА ЖІНКА
А той Койє зізнався, що кохав,
І лиш за це суддю вбивати став.
З’являються Лілі, Гердона, дівчата з «Будинку Розпусти».
ГЕРДОНА
Невже зізнався? Дівку врятувати,
Готовий на себе провину взяти.
ЛІЛІ
Не вірю я, та не обдуриш очі,
З ножем своїм стояв мов серед ночі,
Рука в крові. То так на світі сталось,
Від болю серце в грудях не трималось.
З’являються Бартез і Блан.
БАРТЕЗ
Радіти маємо, мій син…
БЛАН
Радіти?!
Нехай осиротіють в світі діти…
Ви можете в цей час таке казати,
Як батько сина поведе на страту…?!
Так навіть уявити я не зміг,
Що горе прилетить на наш поріг.
БАРТЕЗ
Для тебе все робив я, сину мій.
Не чув віддяки я. Ти мов німий!
БЛАН
Радійте, що про лист я не сказав,
І все про ваші склоки промовчав.
БАРТЕЗ
Невдячний син! Тобі даю майбутнє.
Як небо по обіді не стемніє,
Ти з часом, сину мій, все зрозумієш…
З’являється Марцела.
МАРЦЕЛА
Невже так доля склалася тривожна,
Що навіть уявити то не можна?
Невже не в силах їм життя лишити,
Та в кого ж можна помочі просити?
БЛАН
Не плачте, тітко. Доля, знать, така,
І маємо до неї ми звикать.
З’являється Урбон в масці і з сокирою. Охоронці ведуть на поміст зв’язаних Койє і Вілену. Йдуть Старий Суддя та двоє Приставів.
БАРТЕЗ (тихо)
Розплата є. За все, що ти творив,
Тебе злий рок догнав і враз накрив!
Тепер наш час. Нам всім усе відомо,
І після страти спішимо додому.
БЛАН (не голосно)
Вілено… Ні… Навіщо це зробила?
Навіщо моє серце погубила?
Сумна ця пісня ллється без зупину,
Тебе я пам’ятатиму єдину.
СТАРИЙ СУДДЯ (голосно)
Доведена вина! Розкритий злочин!!
За смерть – винагорода смертю буде,
Бо знають всі, за злочин є відплата,
Від ката не уникнути розплати.
ПРИСТАВ
Зізнався сам він. Всю вину признав,
Як все було на допиті сказав.
А дівку, що без дозволу робила,
Її тут до темниці засудили.
Останнє слово…
КОЙЄ
Що мені сказати?
Я попрошу лиш прощення у ката.
Пробачте, тату, ви за все мене,
Не бачити б лице ваше сумне…
Вілено, люба, ти мені пробач.
Прошу лишень тебе, прошу, не плач.
Не треба з цього приводу тужити,
Тримайся лише, ти повинна жити.
Я посмішку хотів запам’ятати,
Хотів тобі лишень одне сказати,
Що я кохав, по справжньому кохав,
І за тебе своє життя віддав.
В цей час в натовпі з’являються три розбійника в плащах. Кличуть до себе Бартеза, показують, щоб дав гроші. Бартез ховається поміж людей.
МАРЦЕЛА
Нам треба правосуддя поважати,
Та як же батьку сина убивати??
Койє стає на коліна перед колодою.
ВІЛЕНА
Не треба. Ні!!! Там лиш моя вина!
Того суддю вбивала тільки я!
Койє кладе голову на колоду.
В цей час розбійники настигають Бартеза та оточують його. Бартез розводить руками, що грошей немає, та показує в бік Койє. Один з розбійників б’є Бартеза в живіт ножем. Розбійники зникають. Бартез хитається, тримається за живіт та дивиться на Урбона, що в масці стоїть з сокирою над Койє.
Урбон робить спробу підняти сокиру, та у відчаї опускає сокиру донизу.
ПРИСТАВ
Хай справедливим буде покарання,
Привести час вже вирок в виконання…
Марцела, Лілі, Гердона та деякі люди закривають обличчя руками. Блан відвертається. Вілена плаче, стоїть навколішках на помості, заплющує очі та опускає голову.
Урбон невпевнено підіймає сокиру над головою та за мить опускає знову. Знімає маску.
УРБОН (в залу)
Я стільки раз лишав людей життів,
Що вже в душі немає відчуттів.
Я всіх карав, і ось зійшла розплата,
Вона підступно так настигла ката.
Рубаючи тіла – рубав я долі,
Жалю не відчуваючи по тому,
Як хижий драматург роздав всім ролі,
Мені подарував розплату в болі,
Та нескінченну і душевну втому
Відчув я вмить за всіх, кого карав,
Тепер душевний біль для них зіграв.
Чи може батько-кат сокиру взяти,
Щоб свого сина смертю наказати?
Чи мужності настачить цьому миру,
В руках у батька бачити сокиру?
КОЙЄ
Нема жалю і співчуття для ката,
Зробіть як слід свою роботу, тато…
ПРИСТАВ (Урбону)
Привести вирок. Страти час.
Не заставляй чекать всіх нас.
В цей час Бартез падає на землю. Над ним хтось нахиляється, намагається допомогти. Блан поспішає до Бартеза…
Урбон піднімає сокиру та замахується…
Гасне світло.
В ЗАТЕМНЕННІ
ВІД АВТОРА
Такі були часи, що за любов
Текла на пласі безневинна кров.
І не було скінчення каяття,
Як батько в сина забирав життя.
ЗАВІСА