ЮРІЙ ВАСЮК
КОЛОС НА УЗБІЧЧІ
ДОКУДРАМА НА ДВІ ДІЇ
Про події в Україні в 1932-1933 роках
ДІЙОВІ ОСОБИ
МАРІЯ – сільська вчителька
СТЕПАН – старший син Марії, парубок
ГНАТ – молодший син Марії, парубок
ЯВДОХА – стара сусідка Марії
КОСТЮК – чоловік Явдохи
УСТИМ – священик
МЕЛАШКА – дружина Устима
МОТРЯ – донька Устима, молода дівка
ЮХИМ – голова колгоспу, комуніст
ОЛЬГА – донька Юхима, молода комуністка
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ – голова районного компартосередку
СВИРИД – голова сільського компартосередку
НИКИФОР – парубок, друг Гната, комуніст
ОРЕСТ – не молодий селянин, комуніст
ТИХОН – працівник НКВС
МАСОВКА (за можливістю)
ЛОКАЦІЇ:
БУДИНОК (частково ПРИСЬБА) МАРІЇ, БУДИНОК ЯВДОХИ, КЛУБ, ВУЛИЦЯ (в тому числі ЧАГАРНИК)
В діалогах частково використовується простонародна (жива) мова.
П’єса основана на реальних фактах і подіях. Збіг з реальними особистостями – випадковий.
ЛІТО
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА ПЕРША
БУДИНОК МАРІЇ
Звичайний сільський не заможній будинок вчительки Марії. Марія і баба Явдоха сидять на лаві.
ЯВДОХА: Ох, таке зараз життя не визначене… Не знаєш, чого чекати від завтра. Зганяють в ті колгоспи. А що там, чи краще, чи ні?
МАРІЯ: Не знаю, чи краще, чи ні. Але ми ще не вступали. Та й не думаю, що вступимо… Стільки вже люду противляться стільки часу, що не даремно мабуть.
ЯВДОХА: Та й наше господарство ще у нас. Але кажуть, що Юхим насильно зганяє та агітує. До Пасічника приходив… Так після розмови Пасічник зголосився вступити в наш колгосп. Наче, наступного дня з заявою приходив до сільради. Що вже голова там йому казав, я не знаю, але факт є фактом.
МАРІЯ: Я з хлопцями своїми й балакати поки не хочу. Як скажуть, так і зробимо.
ЯВДОХА: Римар не хоче. Розказує всім, що нічого там робити, в тих колгоспах. Краще на себе працювати… Так його вже позаочі куркулем стали називати ті, хто в колгосп вступив. З Юхимом на ножах… А Юхим уже в комуністах. Партієць… Бачиш як. Донька його, Ольга, чула, що вже там чи в кандидатах, чи що… Я ж не дуже в тих справах розуміюсь, ти ж знаєш… Тебе не запрошували?
МАРІЯ: Та, питав голова… Я мовчу, поки що… Юхим же – голова колгоспу. Йому хочеш – не хочеш, а треба… Плани дають, та вимагають від його. Радянська влада прийшла – свої порядки принесла… А я не піду. Моя робота – дітей навчати. Ніколи ніде не була і не збираюсь.
ЯВДОХА: А хлопці твої як?
МАРІЯ: Степан не хоче ні в яку партію і ні в який колгосп. Він більше одноосібником хоче лишитись. В батька вдався. Той все життя на землі на себе працював, так і цей хоче.
ЯВДОХА: А Гнат твій як?
МАРІЯ: Та давно звістки ніякої не було. Як поїхав брату моєму допомагати, то вже півроку ніяких чуток. Може й одружився там. Хто знає.
ЯВДОХА: Ох, померла твоя невістка, то важко тепер Івану.
МАРІЯ: Ну, ми не полишили в біді. Гнат коло нього.
Заходить Степан.
СТЕПАН: Мамо… Здрастуйте, бабо Явдохо.
ЯВДОХА: Здрастуй, Степане. Ти як?
СТЕПАН: Добре. Дякувати богу. Ви як?
ЯВДОХА: А що там я… То спина болить, то нога. Тупочу ж потихеньку, бо треба господарство доглядати. Ти як? Скоро весілля?
СТЕПАН: Та, зачекайте. Може й скоро вже… Он, за яром наче Гнат чимчикує…
МАРІЯ: Гнат?! Повертається?!
СТЕПАН: Наче його хода. (дивиться у вікно) Та він, він.
ЯВДОХА: Бачиш. Повертається вже і твій синок. Тепер легше буде.
МАРІЯ: Дасть бог. Сподіваюсь…
В хату заходить Гнат.
МАРІЯ: Синку, повернувся. (обіймається з Гнатом)
ГНАТ: Здрастуйте в хаті. Ох, і втомився, поки дошкандибав. Із самого Білоуса пішки.
МАРІЯ: Ого. Втомився. Сідай, сідай скоріше на лаву. Я зараз з печі їсти дістану.
ГНАТ: Дайте напитись.
Марія дає води. Гнат п’є, сідає на лавку.
МАРІЯ: А як же там Іван?
ГНАТ: Дядько відпустив. Каже, що вже і сам впорається. Я йому на землі допоміг. Він в колгосп вступив та землю віддав, тепер полегше йому.
ЯВДОХА: Може і нам вступити до колгоспу?
СТЕПАН: Не треба ніякого колгоспу. Ото працюємо самі, і будемо працювати. Пів села не вступало, і нічого. Дядько Римар каже, що нічого там робити.
Марія клопоче біля столу.
МАРІЯ: Та годі ж вам. Давно не бачились. Скучила за тобою, Гнате. Як ти сам, синку?
ГНАТ: А що я…
ЯВДОХА: Так мо’ ж і наречену вже знайшов у дядька.
СТЕПАН: Аби знайшов, хіба ж би повернувся.
МАРІЯ: Степане…
ГНАТ: Ніколи мені було там когось шукати.
ЯВДОХА: Та що в нас тут своїх дівчат немає?! Он, Наталка Худенкова гарна дівчина, Тетяна Науменкова…
СТЕПАН: В неї ж ноги криві…
ЯВДОХА: А що, хіба на ноги потрібно дивитись? Якби мій Костюк дивився на мої ноги, то я б і заміж не вийшла. Спідницю вдягне і ноги, як ноги. Не за ноги ж виходять…
СТЕПАН: Та я шуткую…
ГНАТ: Ой, облиште.
В двері стукають.
МАРІЯ: О, а хто це там?!
ЯВДОХА: Наче Мотря промайнула біля вікна.
В хату заходить Мотря з пирогами. Гнат мить мрійливо дивиться на Мотрю, відводить очі в бік.
МОТРЯ: Здрастуйте в хату.
МАРІЯ, ЯВДОХА: Здрастуй, Мотю.
МОТРЯ: Мати пироги пекла, то вам передала…
МАРІЯ: А ми саме обідати збирались. Гнат повернувся.
МОТРЯ: Привіт, Гнате.
ГНАТ (стримано): Привіт.
СТЕПАН: Ми з Мотрею збирались до млина. Їй теж борошна треба… (Мотрі) Зачекай, я зараз зберусь.
МАРІЯ: А обідати? Я ж насипаю вже.
СТЕПАН: Я потім, як повернусь. (Мотрі) Ходімо.
Степан і Мотря веселі йдуть з хати. Гнат крадькома дивиться на Мотрю. Марія спостерігає за Гнатом.
ЯВДОХА: Ох, вже ця молодь… Ми теж зі своїм в молодії роки і до млина, і по гриби, і по ягоди бігали, аби тільки разом побути… Дивись, сусідко, скоро старостів будеш засилати…
ГНАТ: Я потім поїм.
МАРІЯ: Так я вже насипала. Борщ, зі сметаною… Як ти любиш.
ГНАТ: Щось апетиту немає.
Гнат йде з хати.
ЯВДОХА: А що це з ним?! Чи я що не так сказала?
МАРІЯ: Не в вас справа, тьотю.
ЯВДОХА: Так я наче нічого й не казала. За старостів лишень побалакали…
МАРІЯ: Так в тому ж і діло… Немає дівчат по селу, так йому Мотря до душі стала…
ЯВДОХА: Мотря?! Так вони ж зі Степаном, як оті голубчики сизокрилі кохаються…
МАРІЯ: Ото ж бо… Думала, хоч в дядька уму-розуму набереться… Де там… Здається, ні.
ЯВДОХА: То ж я і бачу, якось він зі Степаном не дуже люб’язним був. Наче ж брати, а холоднеча якась між ними.
МАРІЯ: Ото ж і холоднеча стала між ними. Степан же старший, раніше подорослішав, та вже давно за Мотрею заглядається. А цей… Хто зна’ й коли, я й не помітила, як і менший почав супиться на брата. Спочатку не знала чого, а потім придивилась, а він крадькома на Мотрю задивляється. Питаю – мовчить у відповідь. Та ж не сліпа, бачу. Степан теж помітив. Між ними така сварка була… Ого! Наче порозумілись… А потім невістка померла, Гнат до брата мого поїхав…
ЯВДОХА: Тепер зрозуміло. Тоді ти не зволікай. Засилай старостів до Устима та роби весілля. Хай Степан у прийми йде до Мотрі.
МАРІЯ: У прийми?
ЯВДОХА: А що?! Мотря одна у Устима. Хай там і живуть. І не буде сварок. Бо поки будуть отак бігати, чекай непорозуміння і ворожнечі.
МАРІЯ: Мабуть, так і треба робити…
Явдоха встає.
ЯВДОХА: Та, я вже піду. Перевідала тебе, та й годі.
МАРІЯ: Добре. Заходьте, сусідко, частіше.
ЯВДОХА: Гаразд, гаразд…
Явдоха йде геть. Марія тяжко зітхає, сідає на лавку та задумливо підпирає голову.
СЦЕНА ДРУГА
КЛУБ
В клубі збір партосередку комуністів. На чолі з Свиридом. Іван Сергійович Калюта, голова колгоспу - Юхим, Ольга, Никифор, Орест. Ольга сидить з олівцем та записує в протокол. (Масовка за можливістю)
СВИРИД: Збори місцевого партосередку оголошую відкритим… (Всі аплодують) Сьогодні з нами присутній голова районного комуністичного партосередку - Іван Сергійович Калюта. (Всі аплодують) На порядку денному декілька важливих питань. І почнемо з громадянина Ореста Топчія. (Оресту) Ваша записка є. Поясніть товаришу Івану Сергійовичу, чому ви до сих пір не вступили до колгоспу, коли вже вступили до партії?
ОРЕСТ: Я ж пояснив там, написав, що без власного господарства і без худоби жити не можу. Я ж середняк.
ЮХИМ: Дозвольте сказати. Наші селяни й без того не поспішають в колгосп, а ви, наш однопартієць, замість того, щоб показувати всім приклад, дискредитуєте всю ідею комуністичного ладу… Вам повинно бути соромно, товаришу.
ОРЕСТ: То я ж пояснив. Мені зручніше бути одноосібником. Там, в Москві, нам установлюють норми і зарплати. Якщо таке буде, то нічого робити в колгоспі. Все життя сам на себе працював. Я так звик.
НИКИФОР: А при радянській владі все буде інакше. Звикай.
СВИРИД: Які є пропозиції стосовно товариша Топчія?
ОЛЬГА: Пропоную виключити його з лав нашого партійного осередку. Нам в партії таких не потрібно.
СВИРИД: Ставлю питання на голосування. Хто «за» - підійміть руки.
Всі, окрім Ореста та Івана Сергійовича підіймають руки.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Я бы не спешил так с выводами. Возможно вам, товарищ Юхим Владимирович, не мешало бы проводить более конструктивнее разъяснительные беседы по поводу коллективного хозяйства в вашей деревне.
ЮХИМ: Так ми ж проводили. Розмовляли, роз’яснювали…
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Думаю, что все-таки плохо проводили беседы. Человек не все правильно понял. Или чего-то не понял… Я всё-таки предлагаю вам, товарищ Юхим Владимирович, как голове этого колхоза, постараться и поднять товарищу Оресту Топчию его политуровень, и уже потом предложить ему все же вступить в коллектив. Ну, а в случае повторного отказа, уже тогда поднимать вопрос об исключении товарища из рядов нашей коммунистической партии… Кто «за»?
Всі підіймають руки.
ОЛЬГА: Одноголосно.
Юхим підморгує Свириду.
СВИРИД: Ще я хочу поставити питання про переведення товариша Ольги Юхимівни Дев’ять з кандидатів на вступ в члени нашої партії.
НИКИФОР: Так, згодні. Ініціативна та відповідальна молода особа. Гарний і відданий товариш. Ніколи не пропускає засідань та активно бере участь у всіх нагальних питаннях та громадських роботах.
ОРЕСТ: Заслужила.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ (Юхиму): Это о вашей дочери?
ЮХИМ: Так…
СВИРИД: Ставимо питання на голосування. Хто «За»?
Всі підіймають руки.
СВИРИД: Одноголосно. (всі аплодують) Дозвольте поздоровити, товариш Ольго.
Ольга підходить до Свирида та потискує йому руку. Іван Сергійович теж тисне руку Ользі.
ОЛЬГА: Дякую, товариші. Я дуже рада, що ви на мене покладаєте таку довіру та намагатимусь не зрадити її. Буду чесно та віддано йти під знаменами комуністичної партії та жити за заповітами великого товариша Леніна. (всі аплодують)
СВИРИД: Свій партійний квиток отримаєте якомога швидше.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: А как вообще идут сейчас дела в деревне?
СВИРИД: (читає з папірця) В нашій партійному осередку вісім товаришів, з яких два – кандидати… Вибачте, вже лишився один кандидат… Всі мають партнагрузку. В кооперації пайщиків тридцять сім. В порівнянні з минулим роком робота посилилась майже в два рази. Скоротили накладні розходи. Нажаль погано попрацювали серед жінок… Але ми працюємо… Серед партійців хворобливих немає. Членські внески вносяться без затримки. Партійці проводили розмови по кутках, після цього висувались нові кандидати. В селі також працює церква, батюшка Устим править службу.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Церковь – это не совсем хорошо. Вы же знаете, что наша партия не приветствует религию. Нужно привлекать в партию элиту и авторитетов села, учителей. Стараться настраивать на советские порядки богатых односельчан.
ЮХИМ: Ми так і робимо.
ОЛЬГА: Та є ще баламути в селі. Були збори на кутку біля Римаря, то він агітував селян не вступати до колгоспів. Щоб йому й не дихати!
НИКИФОР: Я теж чув. Мутить він воду в селі та збиває всіх з пантелику.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ (не голосно, Свириду): Так вы что, на него управы найти не можете? Может мне тогда высшему руководству предложить другого кандидата на голову вашей партячейки?
СВИРИД: Вже працюємо… (супиться на Никифора та Ольгу) А так – в нас все йде за планом.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Тогда, я больше не буду задерживать ни вас, ни себя.
Іван Сергійович встає. Тисне всім по черзі руку та йде геть.
СВИРИД: Пішов. (Ользі, Никифору) От хто вас за язик з тим Римарем тягнув, га?
ОЛЬГА: Так він все одно б взнав. Ми всі разом, згуртувавшись, повинні протистояти тим куркулям.
СВИРИД: Треба розібратись з баламутом.
НИКИФОР: Розберемось. Начальство сказало, ми виконаємо.
ЮХИМ: Тільки щоб все було без шуму та гаму. Заставте якось, пригрозіть. Потрібно виконувати плани. Відстаємо від сусідніх сел. Нам потрібні нові сили в партії, нова кров.
НАКИФОР: Гнат Масій, вчительки менший син, в село повернувся.
Ольга зацікавлено дивиться на Никифора.
ЮХИМ: Я знаю, хто такий Гнат Масій. Це ж його старший брат до доньки попа бігає?
СВИРИД: Бігає, наче. Вже мо’ й весілля скоро.
ЮХИМ: Ну, старшого нам не треба тут, поки що. А от з меншим треба попрацювати. Хай і матір підключає. А через неї і Степана наставимо на шлях істинний. І в колгосп їх радо приймемо.
СВИРИД: Ви праві, товаришу голова. Попрацюємо з Масіями. …То ж, товариші, засідання оголошую закритим. Всі вільні.
До Юхима підходить Ольга.
ЮХИМ: Я тебе вітаю, доню, з почесним прийняття до лав комуністичної партії Радянського Союзу.
ОЛЬГА: Дякую, тато. Сподіваюсь, виправдаю вашу довіру. Швидко наведемо тут лад.
ЮХИМ: Ви йдіть. Я зараз закрию клуб і наздожену вас.
Всі йдуть. Юхим озирається, дістає з кишені чвертку горілки. Крадькома, щоб буває ніхто не бачив, п’є та ховає горілку за пазуху.
Юхим йде геть.
СЦЕНА ТРЕТЯ
ВУЛИЦЯ
На лавці сидить Гнат. Підходить Никифор.
НИКИФОР: Привіт, Гнате! Повернувся?
ГНАТ: Привіт, Никифоре. Та, ось, як бачиш.
НИКИФОР: Як ти? Радий тебе побачити. Що там нового в чужих землях?
ГНАТ: А що нового? Те, що і скрізь. Колгоспи, комуністи.
НИКИФОР: А я теж вже в партії.
ГНАТ: Ти?!
НИКИФОР: Я… А що? Це я в школі погано навчався, а так, я відповідальний і сумлінний. Активіст партосередку села. Всі доручення партії виконую сумлінно. На мене жодних дорікань в начальства немає.
ГНАТ: А, зрозуміло. Вже не бешкетуєш, собак не вішаєш?
НИКИФОР: Ні, вже давно ні. Комсомольці таким не займаються. В нас важливіші зайняття і плани… До речі, приходь і ти на збори. Я запрошую.
ГНАТ: Та, навіщо воно мені?! Чи я комуністом хочу бути?!
НИКИФОР: Е-е-е, ти, друже, так не кажи. За комунізмом – майбутнє. От побачиш, як ми розквітнемо. Не буде ні багатих, ні бідних. Всі будуть рівня. Вже не буде тобі пан наказувати, як колись. Як-то кажуть, від кожного по можливості, кожному по потребі.
ГНАТ: Розумію.
НИКИФОР: Вже багато хто вступили до колгоспів. Ти чому зволікаєш? Чув, що ви не дуже хочете в колгосп.
ГНАТ: Не знаю. Я в це діло не дуже встрявав.
НИКИФОР: А даремно. В тебе є своє слово і ти не маєш мовчати. Хай і до тебе прислухаються вже… О, Мотря йде, глянь. Яка пава…
Підходить Мотря. Гнат закохано дивиться на дівчину.
НИКИФОР: Привіт, Мотю. Ти куди зібралась? Чи до мене на вечорниці?
МОТРЯ: Йду до тітки Явдохи у справах. А тобі що?
НИКИФОР: Та, нічого. Хотів з тобою побалакати.
МОТРЯ: Приходь до церкви на вранішню, тоді і побалакаємо.
НИКИФОР: Так я не ходжу до церкви. Я ж комуніст.
МОТРЯ: Так ото ж.
Мотря посміхається та йде геть.
НИКИФОР (слідом): Скоро всі ваші церкви розвалять та попалять, як оті старі кошари!! От побачиш тоді…!! (Гнату) А ти чого мовчиш?
ГНАТ: А що мені треба було казати?
НИКИФОР: Хоч щось, за мене заступився б.
ГНАТ: Та, ну. Я тебе за язика не тягнув.
Підходить Степан.
СТЕПАН: Привіт, Никифоре. Що, хлопці, сидите тут?
НИКИФОР: Привіт, Степане. Зустрівся з Гнатом, то розмовляємо. Давно не бачились.
СТЕПАН: Зрозуміло.
НИКИФОР: А ти що?
СТЕПАН: Та, виглядаю Мотрю.
НИКИФОР: А що її виглядати? Пішла до баби Явдохи тільки що.
СТЕПАН: Тоді, мені вже час. Не сумуйте…
Степан біжить в бік, куди пішла Мотря.
НИКИФОР: А що це, ти з ним не розмовляєш?
ГНАТ: Розмовляю.
НИКИФОР: Якісь ви не привітні один з одним… Ти мені розкажи, а ти собі там знайшов кого? Ну, коли в дядька був… Вже когось того…?
ГНАТ: Та кого б я там шукав?! Там то на полі, то на городі, то в лісі, то в пшениці. Ніколи. А ти?
НИКИФОР: Тетяну Науменко…
ГНАТ: Так в неї ж ноги криві!
НИКИФОР: Нормальні в неї ноги… Зате вона знаєш, яка! Ого! Вогонь, а не дівка.
ГНАТ: Так мо’ і сватати будеш?
НИКИФОР: А чого б і ні? Вона теж збирається в комсомол вступати. Нам в партії такі, як вона потрібні.
Підходять Ольга і Свирид.
НИКИФОР: Привіт, товариші!
СВИРИД: Привіт, Гнате. (Никифору) Тебе вже бачив.
ГНАТ: Здрастуйте, Свириде… Привіт, Олю.
ОЛЬГА: Привіт.
СВИРИД: Як ся маєш?
ГНАТ: Добре.
СВИРИД: А вот приходи к нам на собрание, будет ещё лучше!!
ГНАТ: Та годі вам з вашими зборами. Никифор вуха прогудів, тепер ви.
СВИРИД: Так ми ж дурного не порадимо. Да, Олю?
ОЛЬГА: Да, товаришу Гайдук.
НИКИФОР: Прийми наші вітання, Олю.
ОЛЬГА: Спасібо.
ГНАТ: А з чим це вітання? Посватали, чи що?
СВИРИД: Олю зарахували до лав комуністичної партії. Мають видати партійний квиток.
НИКИФОР: В мене є. Ось. (дістає з кишені партійний квиток) Так, руками нічого не торкатись. (Показує Гнату)
ГНАТ: Ого, так ти тепер велике цабе.
СВИРИД: Авжеж, ми вже всі тут тепер члени партії.
Починає смеркати.
ОЛЬГА: А ти, Гнате, чого не приходиш на збори? Треба порядок в селі наводити.
ГНАТ: Не хочу, та й не прихожу. Ніколи мені.
ОЛЬГА: Ти маєш долучатись до важливих справ та сам чинити зміни в країні. За нами майбутнє. За нами партія. Народ і партія – єдині.
ГНАТ: Наче пісня яка… Народ і партія - єдині…
Вдалині чується свист.
НИКИФОР: Ой, це наші, кличуть.
ГНАТ: На збори?
СВИРИД: Та, ні. В нас важливі справи. Олю, зачекай нас тут.
Никифор і Свирид йдуть геть.
ОЛЬГА: Можна мені сісти?
ГНАТ: Сідай, чого питаєш? Лавка велика.
Ольга сідає поряд з Гнатом.
ГНАТ: Куди це вони?
ОЛЬГА: В нас, комуністів, дуже багато зараз справ. Стільки охочих вступити в партію, що не встигаємо проводити збори та бесіди.
ГНАТ: Навіть так?! Я чув зворотне.
ОЛЬГА: Ти не слухай, хто так каже. Тільки куркулі і контрактанти… Зараз настають інші часи. Вже не буде так, як при царській владі. Не буде панів та батраків. Всі будуть рівні.
ГНАТ: Звучить, як казка.
ОЛЬГА: Ми народжені, щоб казку зробити бувальщиною. Вже не буде, як колись. Поки Сталін біля керма, наша країна лишатиметься наймогутнішою та найсильнішою. Ось слухай мене.
ГНАТ: І будуть все колективізувати?
ОЛЬГА: Так.
ГНАТ: А як, буває, хтось не схоче?
ОЛЬГА: То з часом визнає свою помилку і все одно вступить до партії та колгоспу. На все свій час. Ще не всі це розуміють. Не всі вірять, що прийшла радянська влада впевнено і на довго.
ГНАТ: Давай, про щось інше. Ти як?
ОЛЬГА: Вся в роботі. Ніколи розслаблятися. То на зборах, то в колгоспі. Роботи вистачає. Не можу підвести однопартійців.
ГНАТ: Ясно.
ОЛЬГА: А ти?
ГНАТ: А що я? Повернувся сьогодні. Вийшов надвір трохи провітритись.
ОЛЬГА: Знайшов наречену?
ГНАТ: Ні. Ніколи. …Та що ви всі мене сватаєте?!!
З’являються Степан і Мотря.
СТЕПАН: О, бачу, вечорниці вдалися. Привіт, Олю.
ОЛЬГА: Здравствуй, Степан.
МОТРЯ: Привіт, Олю.
ОЛЬГА: Привіт, Мотря.
МОТРЯ: Ти вже до церкви не ходиш? Давно тебе не бачила.
ОЛЬГА: Некогда нам по церквям шастать. Сейчас другие времена.
МОТРЯ: А ми ось ходимо, так, Степанчику?
СТЕПАН: Так, моє сонечко. І в неділю підемо.
ОЛЬГА: Ходіте, пока. Я ж не заперечую.
Степан обіймає за плечі Мотрю, пригортається, рушають геть.
Гнат насуплено дивиться на Мотрю та Степана, мить бариться та обхоплює Ольгу в обійми. Цілує.
ОЛЬГА: Гнате, ти чого?!
ГНАТ: А хиба ти цього не хотіла?
ОЛЬГА: Те, що я хотіла, чи ні, це моє діло. Але нам так поводитись не можна.
ГНАТ: Та, годі тобі. Образилась?
ОЛЬГА: З чого б це?
ГНАТ: Значить, сподобалось…
ОЛЬГА: Мабуть, у дядька навчився так залицятись до дівчат? Чи в брата?
ГНАТ: Та ні в кого я нічого не вчився. Не мели.
Вдалині чується свист.
СВИРИД (вдалині): Ольго!!!
ОЛЬГА: Мене кличуть. Я піду. Час.
ГНАТ: Не погуляєш?
ОЛЬГА: Зараз не можу. В нас ще справ багато важливих. Хлопці чекають.
ГНАТ: А я що, не хлопець?
ОЛЬГА: Хлопець. Але мене чекають однопартійні. А ти поки що не в партії.
ГНАТ: Зрозуміло. А я що, тобі не подобаюсь?
Ольга підводиться, грайливо повертає головою та біжить на свист.
Виходить Костюк.
КОСТЮК: А що це тут сам сидиш, Гнате?
ГНАТ: Думу думаю, діду Костюк.
КОСТЮК: А що за думу? За дівчат треба думати, а не за думу.
ГНАТ: За дівчат і думаю.
КОСТЮК: А що, закохався вже в когось?
ГНАТ: Так… (зітхає)
КОСТЮК: Так, а чого ж ти зітхаєш? Чи не любить тебе?
ГНАТ: Не знаю.
КОСТЮК: Так спитай. Побалакай та й сватів засилай.
ГНАТ: Побалакаю, спитаю… Так тільки ж гарбуза не хочеться.
КОСТЮК: Хай-но хто сміє такому гарному парубку гарбуза підсунути, я йому покажу! То вона не тільки сліпа, а ще й дурна буде.
ГНАТ: Послухаю ваших порад, діду.
КОСТЮК: Слухай, слухай. Дід Костюк дурного не порадить.
Гнат і Костюк йдуть геть.
СЦЕНА ЧЕТВЕРТА
БУДИНОК МАРІЇ
За столом їдять Марія, Степан і Гнат.
СТЕПАН: Так вже до Ольги сватів будеш засилати?
ГНАТ: Тобі що? За собою дивись.
СТЕПАН: Хвилююсь за тебе. Як не як – ти ж мій брат.
ГНАТ: Ти, Степане, не чіплявся б до мене. Я тебе не займаю, не займай і ти мене.
СТЕПАН: Та чого ти? Я ж від щирого серця.
МАРІЯ: Годі вам за столом перед іконами лаятись. Гнате, не супся. Степане, ти ж старший.
СТЕПАН: Мамо, чого ви?! Він же вчора весь вечір з Ольгою Дев’ятовою сидів на лавці, то я й спитав.
МАРІЯ: Ти, синку, за собою дивись. Коли сватів засилати до Устима?
СТЕПАН: На вербну неділю. Годі вже нам ходити обхідними стежками. Вже находились. Посватаємо, згуляємо весілля, повінчаємося та й будемо жити, як всі люди.
МАРІЯ: От і добре, синку. Мотря – гарна дівчина. Впевнена, вона буде для тебе вірною дружиною. А кращої невістки й не побажаєш. І пироги замісить, і в хаті прибереться, і ввічлива, і покірна. Гаразд, хай так і буде.
Гнат насуплено їсть. Заходить схвильована Явдоха.
МАРІЯ: Тітко Явдохо, заходьте. Сідайте до столу, ми саме снідаємо.
ЯВДОХА: Ой, ледь дійшла, хай йому грець. Нога з вечора розболілась, так мов ота качка криволапа кульгаю з самого ранку… Ви вже чули?
МАРІЯ: Що «чули»?
ЯВДОХА: Неначе Римаря побито сильно…
СТЕПАН: Побито?!
МАРІЯ: О, Боже мій! За що?
СТЕПАН: Певно, за те, що в колгосп вступати не хотів. За що ж іще ці бандити-комуняки можуть людей бити…
МАРІЯ: Ой, не знаю, не знаю.
ЯВДОХА: Ти думаєш, Степанчику?
СТЕПАН: Впевнений. Ви подивіться, як голова всіх агітує.
МАРІЯ: Писаренкови, так ті теж після розмови з головою написали заяви всі про вступ до колгоспу.
СТЕПАН: Вміє переконувати. Та тільки не нас!
ЯВДОХА: А ти підеш супроти голови?
СТЕПАН: Супроти може й не піду, але і з ним теж нам не по дорозі. …Комуняцький прихвостень.
МАРІЯ: Тихше ти, синку. Ще почує хто, що проти радянської влади бунтуєш.
СТЕПАН: Хто ж знав, що червоноармійці переможуть? Скільки вже бунтів було по селах довколишніх проти цієї влади радянської! А вони, як оті хитрі коршаки. Прикриваються гаслами, а все в чесних людей забирають в ті колгоспи… От дядько Влас. Самі ж бачили, який роботяга був. Так куркулем обізвали і все в колгосп забрали. А отой Чавунко? (Гнату) Батько твого дружка Никифора… Так той ледацюга з ледацюг. Нічого робить не хотів. Так тепер в колгосп вступив, тиняється днями, горілочку попиває, проте отримує, як і всі колгоспники. Рахується колгоспником. Несправедливо це!
ЯВДОХА: То може й нам з дідом своїм не вступати? Бо ми думали-думали…
СТЕПАН: Не знаю. Поки я живий – ноги моєї там не буде, в тому колгоспі. Так і запам’ятайте.
МАРІЯ: Тихіше, синку. Якось може минеться.
ГНАТ: Не минеться. Никифор казав, що це на довго.
СТЕПАН: Багато знає там твій прихвостень. Два до двох не додасть, зате велике цабе зробилося. Агітує ходить всіх по кутках, щоб до колгоспу заяви несли та до сраної партії. Активіст партосередку задрипаний! Ага, розбіглися… Дурних немає.
Марія встає.
МАРІЯ: Піду вже порати худобу та на роботу збиратись.
СТЕПАН: Заждіть, мамо. Я з вами.
Степан, Марія і Явдоха йдуть з хати. Гнат сидить на лавці. За мить заходить Мотря.
МОТРЯ: Доброго ранку. А де тітка Марія.
ГНАТ: Поратися десь пішла.
МАТРЯ: То перекажи, хай до нас зайде, як з роботи буде йти.
ГНАТ: То сама лишись і перекажи…
МОТРЯ: А ти чого такий надутий, мов той сич?
ГНАТ: А чого мені радіти? В мене немає причини для радощів. Аби знав, то й не повертався сюди. В дядька б віку доживав.
МОТРЯ: Якийсь ти дивний. А на мене чого тоді гримаєш?
ГНАТ: А ти хіба не знаєш?
МОТРЯ: Що я винна знати?
Гнат підходить до Мотрі. Бере її за руку.
ГНАТ: Мотре, не виходь за Степана.
МОТРЯ: Чом ні?!
ГНАТ: Ось послухай мене. Не виходь, прошу тебе. На вербну неділю Степан хоче сватів засилати. А ти гарбуза йому підкинь…
МОТРЯ: Та чи ти в своєму розумі, Гнате?! Що ти таке кажеш?! Ми ж зі Степанчиком кохаємо один одного. Як же я житиму без нього?
ГНАТ: А я тебе кохаю.
МОТРЯ: Ти?!
ГНАТ: Я…
В хату заходить Степан. Бачить, як Гнат тримає за руку розгублену Мотрю.
СТЕПАН: Мотре?! (Мотря забирає свою руку з руки Гната) Що це тут відбувається? Га?
Мотря поправляє хустку та біжить з хати.
СТЕПАН: Мотре! Зачекай!! (поривається за Мотрею, та повертається до Гната) Що ти наробив, брате? Що ти їй зробив?
ГНАТ: Нічого. Вона до матері приходила.
СТЕПАН: А чого за руки трималися? Ти що задумав?
ГНАТ: Нічого не задумав… Я впевнений, що вона не для тебе.
СТЕПАН: Що?? Ти що кажеш? Ти мене за кого маєш?
ГНАТ: Не пара ви з нею. Не пара! Не для тебе вона, Степане!
СТЕПАН: То може ти пара? Може для тебе?! Ти чи вже з ранку браги хлистонув?
ГНАТ: (сідає спокійно за стіл) Не для тебе вона. Не будете ви разом.
СТЕПАН: Ах, ти ж… (Степан валить Гната з лавки. Починається бійка)
До будинку забігає Марія.
МАРІЯ: Ой, пробі!!! Та що ж це відбувається?!! Ой, рятуйте, люди добрі! Хіба ж таке може бути? Брат брата вбиває!!
Марія розбороняє Степана і Гната.
СТЕПАН: Я тобі покажу «не для тебе»! Я тобі всі ребра переламаю і руки, щоб чужих дівчат не торкався.
МАРІЯ: Та що тут відбувається??
ГНАТ: Степан здурів. Чи не видно, мамо?
СТЕПАН: Та я тобі зараз… (поривається лізти в бійку, та Марія розбороняє)
МАРІЯ: Годі вам, я сказала!! Як вам не сором? Ви ж брати рідні! В вас кров одна тече! А ви, один одного лупцюєте, мов навіжені! Степане!
СТЕПАН: Гукайте, мамо, старостів на неділю. Підемо Мотрю сватати…
Степан відсторонюється від Марії і біжить з хати.
МАРІЯ: Синку, що відбулось? Скажи мені, матері. Чого ви посварились?
ГНАТ: Приходила Мотря до вас, переказувала, щоб зайшли після роботи до них. Ми з нею привітались. Степан побачив і заревнував.
МАРІЯ: Ти правду кажеш? Не бреши матері. Дивись мені у вічі!
Гнат видихає, бере капелюха та йде геть. Марія сідає на лавку, закриває обличчя руками та починає плакати.
МАРІЯ: О, Господи-Господи! Ще цього не вистачало…
ЧЕРЕЗ ЗАТЕМНЕННЯ
ГЛАВА П’ЯТА
КЛУБ
В клубі зібрання партосередку. За столом сидять Свирид, Никифор, Юхим, Ольга, Орест. (Масовка за можливістю).
НИКИФОР (Юхиму): Дзвонили як дзвони з ранку. Чули?
ЮХИМ: Чув. Мабуть, гарна буде гулянка у Степана.
СВИРИД: Тихо, тихо будьте… Всіх зі святом, товариші. Чергове засідання партосередку оголошую відкритим. (всі аплодують) На порядку денному засідання по-перше… немає Мелашки?
НИКИФОР: Не ходить і не збирається… Сама казала, що мати захворіла, то їй ніколи.
ЮХИМ: За злісні прогули її б вже давно потрібно виключити як із комсомолу, так і з партійних лав… Та, зважаючи на те, що хвора мати, може зробимо їй поблажку і поки що лишимо в партії?
ОЛЬГА: Але ж з неї ніякої користі для партії і села немає.
СВИРИД: Хай ще побуде.
ЮХИМ: Може після бесіди щось і буде… А що там в Мосіїв? Вже весілля грають?
СВИРИД: Степан одружується ж на Мотрі.
ЮХИМ: Степан – ще той баламут… Як батичко, білогвардієць, що проти красної армії воював… Вже майже, як контрактант…
НИКИФОР: Та він весь куток свій підбиває проти колгоспу.
ЮХИМ: Треба б з ним якусь бесіду провести, роз’яснити. Що це за неподобство таке?
ОЛЬГА: Можемо й провести.
ЮХИМ: Но-но… Ви там трохи полегше. Ледве калікою не зробили мені Римаря… Йму ще в колгоспі працювати та й працювати…
НИКИФОР: Так результату ж досягнуто. Прибіг же до колгоспу, як миленький.
ОЛЬГА: Ще й казав, що прийде до партії простись.
СВИРИД: В мене наказ всіх підряд до лав партії не брати. Спочатку в кандидати, а вже потім, якщо виправдає покладену довіру, можна і до лав записувати та партквиток видавати. І головне, щоб поменше в горілку вкидались…
НИКИФОР: Проте, Гнат Масій зовсім не такий… Гната я б взяв і без кандидатства…
ЮХИМ: Треба ще з ним балакати…
Заходить Гнат.
ГНАТ: Ой, вибачте. Я Никифора шукаю, він казав, що в клубі буде.
НИКИФОР: Про вовка промовка. А ти чого не на весіллі?! (всім) Вибачте, я на одну хвилинку…
Никифор йде до Гната. Балакають не голосно. Ольга перестає писати, спостерігає за Гнатом.
НИКИФОР: А ти чого горілки не п’єш?
ГНАТ: Та на чорта воно мені треба… То весілля не моє. Радості мені з нього. Краще б зовсім не було.
НИКИФОР: Але, все одно будеш проставлятись.
ГНАТ: Ввечері приходь до ставка, я горілки візьму, нап’ємося та будемо по селу ходити.
НИКИФОР: Ти свій в дошку… Ходімо до нас. Поседь, почекай мене.
Никифор і Гнат йдуть до всіх. Гнат і Ольга дивляться один на одного.
НИКИФОР: З вашого дозволу, товариші, я б хотів запросити до наших зборів Гната Масія. Дуже хороша людина та товариш. Він не буде заважати. Мене почекає трохи.
ЮХИМ: Та хіба ми не знаємо Гната?! Ти хотєл би вступить в колхоз?
ГНАТ: А чом би й ні? От візьму, і вступлю…
СВИРИД: Ти такий впевнений. Молодець! Нам потрібні такі ініціативні люди. Але ж… Твій брат на поповій доньці одружився. Мати не хоче в колгосп вступати…
ГНАТ: А при чому я до брата? Він вже з нами не житиме. В прийми йде. …А в колгосп я вступлю. Хай знають, що мені ніхто не указ. Я сам, як схочу, так і житиму.
ЮХИМ (Никифору): Це твій товариш?! Такі товариші нам до вподоби.
СВИРИД: Яким би другом не був, але я не можу так одразу дати партквиток. Є процедура, треба виконати постанови партії і осередку, зарекомендувати себе.
ОЛЬГА: А Гнат нікуди не тікає. Так, Гнате?
ГНАТ: Так. Чого мені втікати?! Я почекаю. А що робити треба?
СВИРИД: Для початку заяву напишеш, а потім прийдеш до сільради…
ГНАТ: Як скажете. Хоч зараз.
ЮХИМ: От, люблю я таких хлопців! Побільше б таких, як ти, синку…
НИКИФОР: Гаразд. Всім увага. Хоч він і відсутній, але зараз будемо обговорювати пиятику товариша Смаля…
Юхим чухає потилицю… Гнат дивиться на Ольгу, трохи посміхається та підкивує їй. Ольга відводить очі та починає записувати протокол на папері.
СЦЕНА ШОСТА
БУДИНОК МАРІЇ
Марія і Степан сидять на лаві.
МАРІЯ: Як ви, Степанчику?
СТЕПАН: Добре, мамо. Обживаємось потроху.
МАРІЯ: Не хотіла тебе відпускати, та ти ж бачиш сам.
СТЕПАН: Та, не страшно. Ми в любові живемо, та й батькам Мотрі допомагаємо. Отець Устим майже весь час в церкві, ви ж знаєте, мамо.
МАРІЯ: Після тієї колективізації і комуністів, вже багато перестали ходити до церкви. Партія не дозволяє.
СТЕПАН: Сам голова проти. Їм же, комунякам, не до церкви. Ходять тільки та людям голови забивають, щоб обдурити та забрати землю собі. То тепер Устим боїться, що церкву можуть підпалити. В Патрушиному ж підпалили, так майже все вигоріло, мамо.
МАРІЯ: Не дай Бог! Весь вік хрестилися та молилися, а як же тепер?
СТЕПАН: Тепер вони, мамо, певно там своєму Леніну та Сталіну моляться.
МАРІЯ: Не сміши, синку.
СТЕПАН: А що там той шибайголова дурнуватий?
МАРІЯ: Степане… Не кажи так на брата.
СТЕПАН: Та я б йому і руки і голову б повідрубував. Дурень.
МАРІЯ: Внадився до тих комуняк ходити з тим Никифором. Днями десь вештається, я й не знаю де. А як вечір – гулять біжать. Приходить пізно майже щоночі як чіп п’яний.
СТЕПАН: Господи. От дурнувате! В кого воно вділося?!
МАРІЯ: Не знаю, синку. Де вже я не догледіла, сама розуму не дам… Наче ж і доглядала, і не бідувала, і давала все, що могла, і навчала батьків та старших шанувати…
СТЕПАН: А воно, бач яке дурноголове виросло. Здорове до неба, а дурне, як треба… Від горілки мозок через вуха повипливав…
Заходить Юхим.
ЮХИМ: Добрий вечір вам в хату, Маріє Олександрівно.
МАРІЯ: Доброго вечора, пан голова. Заходьте. Сідайте на лавку до столу.
ЮХИМ: Здрастуй, Степане.
СТЕПАН: Доброго вечора, пане голова.
ЮХИМ: Не «пан голова», а «товариш голова».
СТЕПАН: Вибачте. Сідайте. Я вже піду.
ЮХИМ: Зачекай, Степане. А Гнат вдома?
МАРІЯ: Немає. Десь з Никифором ходять днями. Вже й не знаю, коли й бачила. Сідайте, я млинців напекла. Пригощайтесь…
ЮХИМ: Та, що мені з тих млинців…
МАРІЯ: В мене й до млинців трішки є. Пригублю з вами граминку. Ви ж не заходили до нас, а я сина одружила. То наливочки за молодят з нами скуштуйте.
ЮХИМ: Ну, тоді можна. Сідай з нами, Степане. Прийми поздоровлення.
Всі сідають за стіл. Степан не дуже задоволений. Марія крадькома зводить плечима, мовляв, треба голові догоджати. Марія наливає всім по чарці.
ЮХИМ: Ну, за молодят.
Всі п’ють, закушують. Стукає Свирид.
СВИРИД: Добрий вечір в хату. А Гнат вдома?
МАРІЯ: Добрий вечір, Свириде. Та, немає. Десь ходить з Никифором. Заходьте, ми саме вечеряли. Пригощайтесь.
СВИРИД: Спасібо. Я не п’ю. А не знаєте, чи скоро прийде?
МАРІЯ: Та може й зараз. Почекайте. З’їжте млинців.
СВИРИД: Дякую, Маріє Олександрівно.
Свирид сідає до Степана на лавку.
ЮХИМ: Я що хотів тебе спитати, Маріє. Як справи в школі?
МАРІЯ: Добре справи. Навчаю діточок, виховую в них справжніх людей.
ЮХИМ: От! Ти повинна, Маріє, виховувати в дітях справжніх громадян. А як же ти виховаєш громадян, якщо ти сама не громадянка?
МАРІЯ: Як, не громадянка?!
ЮХИМ: А от так. Ти в колгосп не вступаєш? Ні. До партії не вступаєш – теж ні. То яких громадян ти можеш виховати з нашої молоді?
МАРІЯ: Пане голова… Вибачте, товаришу голово. Так я виховую в першу чергу гарних та розумних людей.
СВИРИД: Гарні та розумні громадяни – ось задаток успіху і майбутнє нашої країни. Нашій державі потрібні гарні та віддані громадяни.
ЮХИМ: От ти, Степане, збираєшся в колгосп вступати?
СТЕПАН: Ні.
СВИРИД: А до партійних лав?
СТЕПАН: Теж ні.
ЮХИМ: От який ви приклад подаєте іншим? Поганий. А ще вчителька.
СТЕПАН: Та хіба ж то діло, коли всі за все відповідають і ніхто ні за що не несе провини? Мій батько все життя на землі для себе працював, то чому я маю на когось працювати? Виконувати якісь плани, норми?
ЮХИМ: Тому, що ти живеш в Радянському Союзі. Такі зараз порядки. Чи ти проти держави підеш? Так може ти проти товариша Сталіна підеш?
Степан відвертається.
ЮХИМ: А між іншим… наливай по чарці ще… твій менший син зовсім іншої думки.
МАРІЯ: Це ж якої думки він?
СВИРИД: Ваш син Гнат дуже відповідальна і дисциплінована людина.
СТЕПАН: У-у-у, дисциплінована… П’яниця ще той!
ЮХИМ: (випиває чарку) Ти не кажи так.
СТЕПАН: Щовечора п’є з дружками. Мабуть з однопартійцями?
СВИРИД: Проведемо роз’яснювальну роботу. Це не достойно комуніста…
МАРІЯ: Яку роботу?
СВИРИД: На зборах партосередку, якщо треба. Піднімемо питання.
СТЕПАН: Якого ще осередку! Він що…
СВИРИД: Так, він вже член партії. Ось, я вже йому навіть партквиток зробив.
СТЕПАН: Покажіть.
СВИРИД: Віддам тільки в руки господарю. Ви знаєте, що за втрату може бути? О! Краще не знати.
СТЕПАН: От трипутень…
ЮХИМ: І, до речі, Гнат, як примірний комуніст, вже записався до колгоспу.
СТЕПАН: До… Куди?!? …Ой, дурбило…
ЮХИМ: Що ти казав?
СТЕПАН: Кажу, що немає клепки в малого в голові. Все пропив.
МАРІЯ: Степане. Хіба так можна з головою розмовляти?
СТЕПАН: А я що? Вибачайте, пане голова, що в мене такий дурнуватий брат…
СВИРИД: Чув я, Степане, що ти по селу смуту ведеш…
МАРІЯ: Та кого ви слухаєте, Свириде Свиридовичу?!
СВИРИД: Підбурюєш селян проти колгоспів і радянської влади…
СТЕПАН: Нікого я не підбурюю, але маю свою думку стосовно ваших колгоспів.
ЮХИМ: Дивись, хлопче, бо ми захищати тебе ні перед ким не будемо.
СТЕПАН: Мене не треба ні від кого захищати. Я ніякого зла нікому не роблю. Працюю собі на своїй землі, як раніше, і нікому нічого не винен.
СВИРИД: А повинен думати не тільки за себе, а й за товаришів.
В хату заходить п’яний Гнат.
МАРІЯ: Синку!
СТЕПАН: За яких товаришів я повинен думати? За таких п’яниць, що ледащо вештаються і працювати не хочуть? …Явилось.
ГНАТ: Іди в прийми командуй! До свого батюшки.
СТЕПАН: Та я тобі зараз!
СВИРИД: Так не можна! Хіба можна над людиною так…?!
СТЕПАН: Хай п’є менше. Ваші плани виконує?
ЮХИМ: Ти старшим не грубіянь.
СВИРИД: (простягає Гнату партквиток) Ось, урочисто вручаю. Особисто заніс, не ставши чекати.
ГНАТ: Дякую, товаришу Свириде Свиридовичу. (кладе партбілет в нагрудну кишеню)
СТЕПАН: Товаришу… (тихо) Тьху… Піду, мамо. Заходьте ви краще до нас. Не хочу тут лишатись…
МАРІЯ: Іди вже, синочку, з Богом… А що це там наче зажевріло?
Всі дивляться у вікно.
СТЕПАН: Чи не церква горить??
ГНАТ: (з пихою) Наче вона… Біжи, туши… Приймак…
МАРІЯ: О, Боже мій!!!
Степан і Марія біжать з хати…
ЮХИМ: Що, справді церква горить?!
ГНАТ: Я слушал Партию, и боль её почуял,
Но сталью мускулов наполнилась рука:
Ты слышишь, Партия? Тебе, тебе кричу я!
Тебя приветствует рабочий от станка.
Свирид задоволено дивиться на Гната. Плескає його по спині. Показує на партбілет.
СВИРИД: Не загуби.
ГНАТ: Ні… (Юхиму) Я старостів зашлю в неділю до вас…
ЮХИМ: Тоді давай по чарці наливай скоріше…
Юхим за плече обіймає Гната. Всі троє сідають за стіл.
СЦЕНА СЬОМА
БУДИНОК МАРІЇ
Марія порається біля печі. На печі спить Гнат. Під лавкою, біля печі стоїть чавун, на ньому зверху штани Гната.
Недалеко на табуреті сидить Явдоха.
ЯВДОХА: Ой, горе ж тепер яке!
МАРІЯ: Згоріли стіни, дах. Ікони та образи виносили всі, хто міг. Все до отця Устима в дім. Степан, хай йому Бог здоров’я дає, так трохи не згорів. Я думала, в мене серце зупиниться. Мотря, бідна моя дитина, так плакала, так плакала… Сама насилу сльози стримую.
ЯВДОХА: Як же це та пожежа сталась?
МАРІЯ: Наче підпал. Савенкова Ганна бачила, як хтось тікав в чагарниках. Так бігло, що старий так не побіжить.
ЯВДОХА: Це точно ті комуняки, мабуть. Може голови наказ? Він же так батюшку нашого незлюбив.
МАРІЯ: Тихіше. Не хочу, щоб Гнат розмову чув. Спить ще. Вчора, бісова дитина, знову десь нажлуктався. Він же туди встряг, в ту партію, хай їй грець.
ЯВДОХА: А що ти казала про голову?
МАРІЯ: Та що там той голова колгоспу… П’є безперестанку. Приходив із Свиридом, ну тим, що головний в комуняк, то самі принесли Гнату того квитка.
ЯВДОХА: Вступив-таки в ту партію!
МАРІЯ: І не тільки в партію. Ще і в колгосп, будь він неладний.
ЯВДОХА: В колгосп?! Так а…
МАРІЯ: Сам написав заяву від себе і вступив. Назло нам зробив зі Степаном. Ви ж чули, як Степан супротивиться проти тих комуністів? Так Гнат тим його і дратує.
ЯВДОХА: Ой, що ж таке… Бідна ти, Маріє. Двох соколів виростила, а вони чубляться, як оті коршаки.
МАРІЯ: Не знаю, як мені їх примирити. Впертий Гнат, мов баран. Своя ж дитина, а інколи так лютую на нього. Думаю, краще б у Івана ще побув, так може б і минулось. Може б подорослішав, розуму набрався та не думав про ту Мотрю…
ЯВДОХА: Ніяк не викине з голови, чи що?
МАРІЯ: Що вже про неї думати?! Та й як можна – братова ж дружина!
ЯВДОХА: Та, зараз всяке буває. Он, Писаренкова свого чоловіка покинула та подалась за брата його, Михайла…
Марія поправляє на лавці біля печі сорочку Гната. Підіймає з чавуна штани та кладе на лавку. Помічає в чавуні два пістолети. З острахом бере в руку.
ЯВДОХА: Ой, ма!!
МАРІЯ: Тихіше, тьотю. (кладе на місце) Тихіше!
ЯВДОХА: Чиє то?
МАРІЯ: Точно не Гната. Він же стріляти не вміє…
ЯВДОХА: Це вже після його вступу в колгосп, певно, видали. Чула, що ходять по селу з пістолетами. Може, для патруля видали?
МАРІЯ: Не до добра все це… Ой, не до добра.
ЯВДОХА: Та, піду вже я, мабуть. Бо згадала, що замісила пампушок.
МАРІЯ: Тільки ж ви нікому про те не кажіть.
ЯВДОХА: Та кому я казатиму?! Ти ж мне знаєш, Маріє. Хіба я коли вам що погане зробила? Раз так є, то мабуть, так треба.
Явдоха йде з хати. Марія будить Гната.
МАРІЯ: Вставай, Гнате.
ГНАТ: Що таке, мамо?
МАРІЯ: Що це в тебе таке, ти мені скажи?
ГНАТ: Що там таке? …То нам видавали, коли ми патрулем ходили по вулиці.
МАРІЯ: Так ти що, вже й стріляти навчився?!
ГНАТ: Ні.
МАРІЯ: То навіщо воно тобі?
ГНАТ: Сказано, щоб було, то і поклав. Буду вчитись стріляти.
МАРІЯ: Ото ви там, в партії, таким займаєтесь? Як же це ти так встрягнув туди?
ГНАТ: А що вам не подобається? Вас треба було спитати?
МАРІЯ: А чом би й ні? Чи я не мати тобі?
ГНАТ: А я що, маленький, чи що? Скільки мені вже вас дозволу питатись? Весь час тільки те й робите, що життю навчаєте та вказуєте, що робити і як жити. Годі! Я сам можу собі ладу дати.
МАРІЯ: То ти назнарошне так робиш?
ГНАТ: Я зроблю так, як вважаю за потребу. І нічого тепер мені дорікати. То ви, то Степан – всі намагаються командувати. Он, Степаном командуйте!
МАРІЯ: А що ним командувати?! Він вже дорослий і голову має на плечах. Не вештається днями й вечорами і не приходить, як чіп п’яний щовечора. А ти, як дитина поводишся. Встряг в ті комуністи… Це щоб горілку пити?
ГНАТ: Яку ще горілку?! Нам не можна в партії пити.
МАРІЯ: Так ваш голова тільки те й робить, що закидає в горлянку. Теж партієць… Це він, певно, і вас там всіх партійців цього навчає?
ГНАТ: Вам вже на роботу йти треба… І, до речі, гукайте в неділю старостів…
МАРІЯ: Яких старостів?!
ГНАТ: Ну, діда Костюка… Кого ви там ще погукаєте?
МАРІЯ: О, матір Божа! А кого ж ти сватати надумав?
ГНАТ: Ольгу Дев’ятову.
МАРІЯ: Неначе дівчат в селі немає, так він комуністку надумав сватати?!!
ГНАТ: А що вам не подобається?! Кого хочу, того і сватаю. Моє діло.
МАРІЯ: Гарних родичів собі підбираєш… Будете тепер з тестем разом в горлянку закидати?
ГНАТ: Годі вам. Йдіть вже дітям моралі читайте, бо голова болить від вас.
МАРІЯ: Я з тобою ще побалакаю пізніше. (на пістолети) І винеси геть, щоб я їх більше не бачила. Добре, що хоч борщу не налила в чугунець.
Марія йде з хати. Гнат злазить з печі, сідає за стіл. Бере пістолет, роздивляється його, робить вигляд, що стріляє в уявного ворога.
Заходить Никифор.
НИКИФОР: Привіт, Гнате. Ти як?
ГНАТ: Голова болить. Ти?
НИКИФОР: Нормально. Сховай негайно. Я тобі доручив потримати їх до ранку, а ти вже махаєш краденими пістолетами. Мати хоч не бачила?
ГНАТ: Та, знайшла. Я їй набрехав, що то нам видають такі для патруля.
МАРІЯ: Повірила?
ГНАТ: Не знаю. Байдуже.
НИКИФОР: Треба б нам потренуватись десь у влучності. Давай мені один. Та заховай подалі свій. Бо як взнають, в дупи нам позастромлюють.
Никифор бере один пістолет та ховає його за спину в штани, прикриваючи сорочкою.
ГНАТ: Та й треба. А про пожежу щось чутно?
НИКИФОР: Все пройшло, як по маслу. Скоро будуть ті церкви горіти по всіх селах, як свічки. От і настала радянська влада. Я ж казав, що за нами майбутнє…
ГНАТ: Може то ми погарячкували? Може не треба було палити її?
НИКИФОР: Все нормально, не бійся. Нас ніхто не бачив і не чув. Нічого попам командувати та люд з пантелику на проповідях збивати! То ж вони, попи, гальмують наше праве діло. Якби не вони, вже б давно настав комунізм.
ГНАТ: До мене вчора приходив голова Юхим і товариш Свирид.
НИКИФОР: Щось хотіли? Нічого не питали про мене?
ГНАТ: Свирид приносив партквиток. Не став чекати зборів, то заніс до мене сам. Поседів вчора з ними, поки мої бігали церкву тушити.
НИКИФОР: Ого! То добре. Бачиш, яка тобі честь. Покажи.
Гнат шукає в кишені сорочки партквиток. Оглядається, дивиться навкруги.
ГНАТ: Не знаю. Наче ж клав у кишеню.
НИКИФОР: Ти що, згубив партквиток?
ГНАТ: Та хто зна’. Може ж ні.
НИКИФОР: Ти уявляєш, що тобі буде, якщо ти його не знайдеш?! Можеш на десяток загриміти. А можуть і розстріляти. Це ж партквиток, а не якийсь там папірець… Ну, ти даєш.
ГНАТ: То все той виродок!
НИКИФОР: Хто?
ГНАТ: Степан! Все матір підбурює проти мене. Ірод проклятий. Все палиці мені в колеса стромляє… Може й мати спалила.
НАКИФОР: То не шутійне діло, друже. Молись, щоб знайшовся.
ГНАТ: Дуже смішно! Де молитись? Церкву ж самі спалили.
НИКИФОР: То я так висловився, по старій звичці. Ми ж, комуністи, не молимось. Але, треба неодмінно знайти.
ГНАТ: Ну, зачекайте. Ви в мене дограєтесь…
НИКИФОР: Гаразд, я вже піду. Ввечері зустрінемось. Будемо тебе чекати.
СЦЕНА ВОСЬМА
КЛУБ
В клубі збори партосередку. За столом Ольга, Никифор, Свирид, Орест, Гнат. (Масовка за можливістю).
ОРЕСТ: Ольго, а де це батько твій, голова?
ОЛЬГА: В полі був.
СВИРИД: Збори, а я його вже випивши бачив біля сільради.
ОЛЬГА: Так може то не він був? Чого ви одразу?
СВИРИД: Точно він. З Римарем балакали, мов старі приятелі. Справжній голова, вміє переконувати.
ОЛЬГА: Та тільки не всі так думають. Тільки на свято вип’є, так одразу несуть по селу, неначе п’є беспробудно. Безсовісні!
СВИРИД: Олю, відкривай засідання.
ОЛЬГА: Засідання партосередку оголошую відкритим. (всі аплодують) Товариша Юхима Володимировича чекати не будемо, то ж, розпочнемо з докладних записок та…
Заходить Іван Сергійович з папкою. Всі встають.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Всех приветствую, товарищи. (всі аплодують) Сидите, сидите. Я не на долго. А где товарищ Девять? (Сідає на вільне місце)
ОЛЬГА: Юхим Володимирович в полі.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: (Свириду) К вам, товарищ Гайдук, есть претензии… И не мало… А пока - я был проездом в поле. Колхозники сказали, что не видели товарища Девять. Зато поведали мне кое-что другое. О том, что он часто выпивает.
ОЛЬГА: Це не зовсім так. Іноді випиває вдома, коли празднікі, а так, щоб регулярно, то ні.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: У меня совсем другие ведомости. Очень жаль, что товарищ Девять отсутствует. Хотел бы ему зачитать докладные записки…
Заходить трохи випивши Юхим.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Товарищ Девять! Здравствуйте!
СВИРИД: Доброго дня, товаришу Дев’ять. Сідайте за стіл. С вами хотел бы поговорить товарищ Калюта.
ЮХИМ: Доброго дня, товаришу Калюта. Доброго дня, товаришу голова партосередку. Вітаю, товариші. (всі аплодують)
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ : Очень хорошо, что вы все же пришли на собрание. На вас поступают не очень лестные отзывы от ваших однопартийцев.
ЮХИМ: Не знаю, товаришу Калюта. В мене зараз дуже багато ворогів по селу ходить. Хіба всім будеш любий?
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Товарищ Леоненко мне сообщил, что вы систематически пьянствуете. Не боретесь за сохранение колхозной собственности. Колхозный сад доведен почти до полного уничтожения… Табак ни единого разу не пасынковался, не говоря уже о том, что не был прополот. Из-за этого почти весь урожай был уничтожен. Товарищ Триголос сообщил, что убирали горох, который сгнил и высыпался. Что вы, товарищ Девять, систематически пьете и не появляетесь в колхозном хозяйстве. Предлагают снять вас с занимаемой должности… Что можете сказать в свое оправдание?
ЮХИМ: Чесно кажучи, частково може воно й правда. Я не встигаю за всіма дивитись. Зараз дуже багато людей вступило до колгоспу. Є такі, що хочуть мені зла, тому і розпускають плітки.
СВИРИД: Ви ж, товаришу Калюта, розумієте, що частково ми примушували вступати до колгоспів, як ви й наказували. То тепер вони й мстять товаришу Дев’ять.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Так вы ж и сейчас на собрание выпивши пришли.
ЮХИМ: В сусіда мого іменини були.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: То вы в рабочее время его поздравляли, товарищ Девять? Какой пример вы подаете однопартийцам?
ЮХИМ: Я вже п’ять років працюю головою колгоспу і ніякої шкідливої роботи не вживав. Багато нових членів увійшло в осередок, і не завжди встигаєш всім і у всьому допомагати. Я визнаю, що не завжди скрізь встигаю, але намагаюсь робити все залежне від мене, щоб колгосп розвивався, агітую в члени партії молодих та енергійних людей, за якими майбутнє нашої великої держави Радянський Союз.
ГНАТ: Дозвольте сказати? Я б хотів сказати, що ніхто з нас тут не без гріха. Та ми робимо все, що тільки можна для того, аби виконати всі плани та норми, які дають нам із району. Як новий член партії хотів повідомити, що ми, комуністи, вже долучили до нашого осередку майже всіх односельців. Кожного місяця до нас з заявами йдуть нові люди. А так, як Юхим Володимирович визнав свої помилки, то пропоную дуже його не карати.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Хорошо вы сказали, товарищ…
ГНАТ: Масій. Гнат Масій.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Масий… Это случаем не ваш отец был белогвардейцем?
ГНАТ: Ну, він не хотів радянської влади… Та то було колись. Тепер ми зрозуміли, що помилялись і зробили висновки.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Понимаю. Вы уже получили партбилет?
ГНАТ: Так, отримав…
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Берегите, как зеницу ока. Головой своей отвечаете за него… У вас же вроде брат ещё есть, если не ошибаюсь…
ГНАТ: Є.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Надеюсь, теперь он тоже в колхозе? Это ж он на дочке попа вашего женат?
СВИРИД: Так, він.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Это плохо.
ЮХИМ: Церква згоріла, то ж тепер в селі церкви немає.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: А вот это уже хорошо… Но, товарищ Девять, вы должны написать объяснительную записку о своем пребывании у руля колхоза. И мы забудем об этом разговоре.
ЮХИМ: Все напишу.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: (Свириду) А сейчас я хотел бы вручить вам новые планы заготовок на вторую половину текущего и первую половину тридцать третьего года, присланный из района. (віддає Свириду документи) И смотрите, сделайте все возможное, чтобы не разочаровать ни партию, ни страну.
ЮХИМ: Все зробимо! Виконаємо і перевиконаємо.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: И чтобы это было в первый и последний раз, когда я вам привожу планы.
СВИРИД: Цього більше не повториться. Просто я захворів дуже. Думав, пропаду.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Все головы партячеек уже на прошлой недели лично в районе получили планы. Только вас не было.
СВИРИД: Більше не повториться.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Надеюсь… Так вот, довожу до сведения, что от седьмого числа августа тридцать второго года, согласно специального постановления кабинета правительства, разворовывание колхозного имущества будет караться расстрелом… или лишением свободы, термином не менее 10 лет.
СВИРИД: Зрозуміло…
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: К вам в село будут направлены партийные активисты из центра, уполномоченные по проведению хлебозаготовок, и будут формироваться так называемые «Буксирные бригады» для обысков и конфискации продуктов. Будет введен режим так называемых «черных досок» и внедрені натуральные штрафы - изъятие продовольствия и скота в хозяйствах, которые не выполнят план…
СВИРИД: Все зрозуміло.
ЮХИМ: От тепер ці контрактанти побачать…
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Не подведите нас… На этом хочу извиниться. Продолжайте без меня. От вас, товариш Свирид Свиридович, я буду ждать результатов. А от вас, Юхим Владимирович, результатов и… объяснительную.
ЮХИМ: Все зробимо, товаришу Калюта.
ІВАН СЕРГІЙОВИЧ: Извините. Теперь продолжайте без меня. У меня в районе ещё много дел.
Іван Сергійович йде геть.
СВИРИД: Плани отримали. (дивиться в документи) Та це не плани! Ми стільки за три роки не здавали!
ОЛЬГА: Що там?
СВИРИД: Я не уявляю, як ми це будемо виконувати…?! Але треба виконати. Всі мене почули? Так і перекажіть решті. Будемо ходити і вимагати!
НИКИФОР: Тут такі плани, що як взнають односельці, то вони нас повбивають. Скажуть, ви куди нас загітували? Повиходять з колгоспу і все тоді.
ОЛЬГА: Хай тільки попробують. Чули, що в Патрушиному коїлось? Так і їм так буде.
ГНАТ: А що там було?
СВИРИД: Не хотіли здавати плани, так хати, мов свічки горіли.
ЮХИМ: Сподіваюсь, до цього не дійде. Та все ж плани треба здавати.
ОРЕСТ: Не знаю. Нас же повбивають за такі норми!
ЮХИМ: То треба зробити так, щоб не повбивали.
НИКИФОР (Гнату): Ось тепер і згодяться наша таємна зброя. Будемо виконувати плани.
СВИРИД (всім): Робіть, що хочете, але кров зносу плани мені виконайте! Ольго Юхимівно, закривай засідання.
ОЛЬГА: Якщо ні в кого ніяких зауважень, то сьогоднішнє засідання партосередку оголошую закритим.
Всі аплодують. До Юхима підходять Орест, Ольга, Сворид. Щось розмовляють. Гнат І Никифор відходять. (Масовка розходиться)
НИКИФОР: Ти молодець. Тільки, дуже я за тебе злякався, як тебе товариш Калюта за партквиток спитав. Якби попросив показати, то біди б не минули.
ГНАТ: Я сам знаєш як… трохи в штани не наклав.
НИКИФОР: Так, плани дали космічні. Ох і буде війна в селі! Тут вже або ми їх, або вони нас…
ГНАТ: Головне, що влада в наших тепер руках.
НИКИФОР: Так. Тепер ми тут господарі… Так ти йдеш?
ГНАТ: Йди. Мені ще з Ольгою треба побалакати. Олю!!
Никифор йде з клубу. До Гната підходить Ольга.
ОЛЬГА: Що хотів?
ГНАТ: Тобі батько нічого не казав про мене?
ОЛЬГА: А що?
ГНАТ: Я сватів зашлю в неділю до вас…
ОЛЬГА: Ну, зачекаємо…
ГНАТ: Гарбуза не даси?
ОЛЬГА (грайливо): Засилай. Буде видно…
ГНАТ: Точно ні?
Ольга йде до Юхима, повертається і з посмішкою дивиться на Гната. Задоволений Гнат біжить з клубу.
ЮХИМ (Ользі): Ви йдіть. Я зараз буду закривати клуб.
Всі йдуть геть, лишивши Юхима самого. Юхим, обдивляючись по сторонам, дістає з кишені чвертку горілки та нишком п’є. Ховає горілку назад та йде геть…
ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА ПЕРША
БУДИНОК МАРІЇ
Марія в хаті порається біля печі. Заходить Гнат.
МАРІЯ: Почула сьогодні від Степана, що з колгоспу починають виходити селяни, бо взнали, які норми прийшли з району на заготівлю зернових.
ГНАТ: Ніхто не буде нікуди виходити. Не посміють.
МАРІЯ: Та хто ж їх втримає? Вже, оно, з сусідніх сіл вже стільки повиходило. І процес йде на всю силу. Повстання йдуть повним ходом. Хати горять, мов свічки в церкві.
ГНАТ: Немає вже де горіти свічкам…
МАРІЯ: Ото ж бо й горе по селах. Людям вже й помолитись нікуди сходити.
ГНАТ: Дома хай сидять і моляться.
МАРІЯ: А чого це ти так розмовляти став, га? Чи вже комуністом вирядився, то й Бога забув? Та чи ж таким я тебе ростила та виховувала, що ти на образи плювати став?
ГНАТ: Не треба мені ваших образів. Я живу своєю головою. Вам, мамо, хочеться, то моліться, скільки влізе. А я своїми справами займатися буду. Я вже активіст села, то не остання людина. Що однопартійці скажуть?
МАРІЯ: Дожилася. Йому вже однопартійці важливіші за рідну матір та брата.
ГНАТ: Ви не приголашуйте. Скажіть, куди мій партквиток поділи? Чи не спалили?
МАРІЯ: Краще б спалила, якби знайшла.
ГНАТ: Так не знаходили, чи що?
МАРІЯ: Кажу ж, якби знайшла, то точно б у печі згорів.
ГНАТ: Так куди ж він з дому подівся? Мені товариш Свирид особисто приніс і вручив.
МАРІЯ: Так себе і питай. Ти ж очі заллєш, синку, і не бачиш нікого і нічого. Вже зовсім здурів зі своїми комуняками.
ГНАТ: Що ж тепер буде…
МАРІЯ: А що буде?
ГНАТ: Мене ж за це в тюрму посадять. А можуть і розстріляти…
МАРІЯ: Що ти кажеш?! За той папірець? Розстріляти?!
ГНАТ: Якщо не розстріляють, то за грати на років десять закинуть.
МАРІЯ: Ой, Боже мій!! (починає шукати в хаті) Де ж цей чортовий папірець? Ну, я ж не займала. Та хай йому грець, щоб за той квиток за грати! Ось… (дістає з-за лавки)
ГНАТ: Фух. Слава Богу!
МАРІЯ: О, вже й Бога згадав.
ГНАТ: Годі вам. Вирвалось. Стара звичка… А ви рота прикрийте Степану трохи.
МАРІЯ: А що таке, синку?
ГНАТ: Дуже вже він багато балакати почав. Я за нього й слова не замовлю, а якщо треба буде, то й проти піду. Люд в селі підіймається супроти колгоспів і партії. Його вже контрактантом стали називати.
МАРІЯ: Так, а як же інакше?! Ти ж сам чув, які плани спустили з району! А які штрафи! Ми ж повимираємо всі.
ГНАТ: Я їх збирати, ті плани, буду… Ми то точно не повимираємо. За інших я казати не хочу.
МАРІЯ: Що ж це коїться в світі білому! Штрафами такими обклали, що не те що не виконаєш, а й все віддавши, винним лишишся!
ГНАТ: Годі вам мені голову, мамо, набивати та приголошувати.
МАРІЯ: Так я ж по ділу. Чи цього ми хотіли, чи так жити хотіли в цьому союзі радянському, в цих колгоспах?
ГНАТ: Так напишіть товаришу Сталіну. Поскаржіться. Там сюсюкатись не будуть - швидко розстріляють, або довіку будете у в’язниці гнисти.
МАРІЯ: Так може краще у в’язниці, ніж від голоду вмерти.
ГНАТ: Це вже вам вирішувати. Ви, мамо, таке мелете! Йдіть вже на роботу дітей навчайте.
МАРІЯ: Так скоро й навчати нікого буде, від такого життя. От вже не думала, що на старості років доведеться так жити на своїй землі.
Марія йде з хати. Заходить Никифор.
НИКИФОР: Що таке, Гнате? Щось ти засумував? Може за дівчатами?
ГНАТ: Що за ними сумувати… Хай вони за нами сумують.
НИКИФОР: Ну, так я теж свататись буду.
ГНАТ: Вітаю. Нап’ємося горілочки. Ми з Ольгою тут жити будемо. Вона не дуже хотіла. Краще їй біля матері та батька, але ж я сказав, що у прийми не піду.
НИКИФОР: А мати ж як? Вона ж її не любить. Комуністкою називає…
ГНАТ: А що матір? Хай звикає. Онуків буде порати, така її справа.
НИКИФОР: Тут я подумав… (дістає з кишені патрони) Ти свого не загубив?
ГНАТ: Заховав у саду.
НИКИФОР: А ми ж можемо добре піднятися на цих планах…
ГНАТ: Що ти маєш на увазі?
НИКИФОР: Ну, ми ж активісти. Зброя в нас є… То ж, можемо тепер робити, що схочемо. Я чув, що у Трамболки гроші є, бо корову продала. То…
ГНАТ: Ти впевнений?
НИКИФОР: Мені Тетяна казала. То можна йти плани вибивати. А заодно і собі чого вибити…
ГНАТ: Треба подумати. А нам за це нічого не буде? Це ж Трамболка…
НИКИФОР: А хто взнає? Пригрозимо, що вб’їмо, то вони з дідом й рота будуть боятись роззявити. Треба ж плани виконувати… За нами закон. Сила на нашому боці. …Ходімо в сад.
Гнат і Никифор йдуть з дому.
СЦЕНА ДРУГА
ВУЛИЦЯ
На вулиці Явдоха та Костюк.
ЯВДОХА: Не знаю. Я сама буду вирішувати.
Підходить Степан і Мотря.
СТЕПАН: (Мотрі) Що це вони тут сперечаються. (Явдосі) Що трапилося, тітко Явдохо?
КОСТЮК: А що трапилося. Баба каже, що треба в колгосп вступати, а я не хочу.
ЯВДОХА: Так треба. Бо з голоду повимираємо, як плани поздаємо.
СТЕПАН: Ви думаєте, вас там хтось годувати буде?
ЯВДОХА: А як же! Обід колгоспникам привозять. А ти чув, про штрафи? А про плани?
СТЕПАН: Чув! Ще б пак. Хто ж не чув?!
КОСТЮК: Скільки років здавали продрозкладку, жодного разу такого не було.
Підходять Гнат, Свирид, Орест, Никифор, Тихон (в цивільному), Ольга, Юхим (трохи випивши), Устим, Мелашка. (Масовка за можливістю)
З НАНТОВПУ: Що це тут за збори…? Що відбувається…? Що за сварка…? Чого розшумілись?
СТЕПАН: А що відбувається! Ви чули, що коїться по сусідніх селах? Ми ж з голоду повимираємо всі, як такі плани будемо виконувати!
ЮХИМ: Не валуйте! Раз з району плани спустили, то, певно, знають, що роблять.
СТЕПАН: Що знають? Та чи вони взагалі в селі були, що такі продрозкладки дали. А що ж людям їсти буде взимку?
ЮХИМ: Треба працювати краще. Раз не можеш вдома виростити, то йди до колгоспу.
ЯВДОХА: Так і я ж кажу, що треба йти в колгосп, бо пропадемо. Я ж одразу змикитила…
МЕЛАШКА: Та куди нам вже, старим, в той колгосп?
ЮХИМ: Ви так не кажіть. В колгоспі завжди треба робочі руки, бо земля потребує.
СТЕПАН: Та що там в вашому колгоспі?!! Ледацюги одні. Он, кукурудза не зібрана, пшениця теж. Може й гнисти буде на полі.
ЮХИМ: Зберемо, коли треба буде.
СВИРИД: А ти, Степане, чого бучу підіймаєш, та людей туманиш?
СТЕПАН: Нікого я не туманю. Тільки всі ж бачать, що коїться, та от сказати бояться.
СВИРИД: А ти значить не боїшся?
СТЕПАН: Я правди не боюся.
СВИРИД: Так ти знаєш, що у кожного ж своя правда може бути. От ти не хочеш до колгоспу, а інші хочуть, то чого ти смуток по селу ведеш?
СТЕПАН: А тому, що ви дурите людей…!
НИКИФОР: Хто дурить?
ОЛЬГА: Ти що говориш, Степане?
ЮХИМ: Не мели дурниць, синку!
СТЕПАН: Позабирали землю в роботяг, а тепер самі нічого зробити не можете і до ладу довести немає толку. Самі подивіться, що на полі коїться! …Коли в землі один господар, то це одна справа, а коли багато… Земля людей годує, а в ваших колгоспах – не дає з голоду вмерти. То навіщо тоді ті колгоспи поздавалися?! Треба збиратися і казати, а не мовчати. Бо нас тут з такими нормами, планами і штрафами з голоду згноять. Кому ті порожні трудодні потрібні?
Тихон йде геть.
ЮХИМ: Не мели, Степане, дурниці. Не хочеш до колгоспу, то не тумани людей! Іди собі додому і з дружиною радій.
СТЕПАН: А ви мені рота не затуляйте. Я правду кажу, бо правда на моєму боці.
КОСТЮК: І я не хочу до колгоспу.
ЯВДОХА: А я піду! Напишу заяву і піду. І ти дід підеш, бо я не хочу зв’язуватись ні з ким. (не голосно) Краще тихо в колгоспі працювати, ніж від голоду вмерти…
ЮХИМ: Правильно, тітко Явдохо. От, люблю я таких людей… Буду вас чекати з нетерпінням. (Степану) А ти не смій памороки людям збивати, контрактант. (Свириду) Та чи немає управи на нього?!
Сердитий Степан відмахується, бере Мотрю за руку та вони йдуть геть. Гнат і Ольга стоять поруч. Гнат задумливо дивиться на Мотрю. Ольга дивиться на Гната, потім на Мотрю.
КОСТЮК : Я не піду до колгоспу. (йде геть)
ЯВДОХА: Підеш, Костюк. Куди ми дінемось… (йде за Костюком)
ЮХИМ: Зовсім знахабніли з цими агітками! Вже бунтарі ці в печінках сидять. Тільки те й роблять, що проти радянської влади крила розправляють.
СВИРИД: Скоро їм ті крила повідрубують.
НИКИФОР (Гнату): Твій контрактант скоро в селі повстання підніме.
ГНАТ: Хто йому дасть? Дурко! Голови на плечах немає, то меле, що попало.
НИКИФОР: Ми й не дамо.
ГНАТ: Йшов би в партію та колгосп, то й горя б не знав… Чвара.
НИКИФОР: Ходімо, друже, бо діла є.
ГНАТ: Які діла?
НИКИФОР: Ось підемо, розкажу.
ГНАТ (Ользі): Я ввечері заскочу.
ОЛЬГА: Добре. Я буду чекати.
Никифор і Гнат йдуть геть.
ЮХИМ (Свириду): Ну, це вже неподобство.
СВИРИД: Бунтує Степан. Нічого, скоро такі, як він будуть пацюків за ґратами годувати… А від вас знову перегаром за версту тхне!
ЮХИМ: Та не пив я! Ти що, Свириде!
Всі розходяться.
СВИРИД: Дограєтесь в мене. Напишу в райоком, то тоді будете знати. Скільки мені вже вас прикривати?
ЮХИМ: Та я не пив. Клянусь! Ти що, Свириде. Не кажи так на мене…
СЦЕНА ТРЕТЯ
БУДИНОК МАРІЇ
Марія порається в будинку. Заходить Тихон у формі.
ТИХОН: Здравствуйте, хозяйка.
МАРІЯ: Здрастуйте. (схвильовано) А що сталось?
ТИХОН: Вы учительница Мария Масий?
МАРІЯ: Так! Ой, а що сталось? Ой, чи Гнат що накоїв?
ТИХОН: Масия Степана мать?
МАРІЯ: О, Боже ж мій! Що трапилось?
ТИХОН: Где я могу найти Степана Масия?
МАРІЯ: Так він у дружини у приймах живе. В домі батюшки Устима, біля церкви. А що він накоїв? Що сталось?
ТИХОН: Он разыскивается за преступления против советской власти.
МАРІЯ: Які злочин?! Та він нічого не зробив, пане! Він ні в чому не винний.
ТИХОН: Если вы будете укрывать преступника…
Тихон дістає цигарку, підпалює. Марія падає на коліна перед Тихоном.
МАРІЯ: Він не винен! Богом молю, не винен він! (Намагається схопити Тихона за руку. Той вириває руку. Відвертається до вікна.)
ТИХОН: Следствие разберется, виновен или нет. Вы должны указать место укрытия преступника.
МАРІЯ: Та він же не злочинець! Він не злочинець!
ТИХОН: А кто же он? Вы, Масии, преступники и смутьяны. Скажи спасибо, глупая ты баба, что я и тебя под арест не бросаю… Ты в колхоз вступила?
МАРІЯ: Вже, вже вступаю, тільки ще заяву не встигла написати. І Степан теж хоче. То все злі язики на нього наговорили! Він ні в чому не винен!! Богом клянусь!
ТИХОН: (б’є долонею Марію по обличчю, від чого жінка падає на підлогу) Ты кому, сука, мозги вздумала пудрить? Ты думаешь, я не видел, как он по селу трепался, да выступал с агитками перед односельчанами против советской власти? Да его сразу расстрелять нужно, за саботаж. А ты мне тут рассказываешь. Ты кого обмануть задумала? (бере рукою Марію за обличчя)
МАРІЯ: Все зроблю, що скажете, тільки дітей не займайте. Богом вас молю…
ТИХОН: Ты и так все сделаешь! Отвечай, где твой смутьян?
МАРІЯ: Я не знаю! Клянусь що не знаю!! Він не заходив до мене!
Тихін дістає пістолет та приставляє до голови Марії.
ТИХОН: Если ты мне врешь, скотина, то я с тобой церемониться не стану. Мозги быстро по стенке размажу.
Заходить Свирид.
СВИРИД: Товаришу Чаус, треба побалакати.
ТИХОН: (йде до виходу) (Марії) И молись, чтобы мы его нашли, иначе за все ты отвечать будешь… (в пороге) Я проверю твою заявку на вступление в колхоз.
Тихон йде геть. Марія якийсь час сидить на підлозі. В хату заходить Степан.
СТЕПАН: Що трапилось, мамо?!
МАРІЯ: Степане! Синку!
СТЕПАН: Ви чого на підлозі сидите? Що це за дим у хаті?
МАРІЯ: Біжи, синку! Тікай, любий!
СТЕПАН: Що таке відбулось?
МАРІЯ: Тільки що був якийсь чоловік зі зброєю. Мабуть із органів. НКВС-ник, чи що…
СТЕПАН: Я городами до вас йшов. Нікого не бачив.
МАРІЯ: Він тільки що пішов. Тебе шукає! Тікай, любий. Вони тебе в саботажі обвинувачують…
СТЕПАН: Треба людей підіймати проти них.
МАРІЯ: Тікай кажу, бо він як знайде тебе, то вже точно вб’є. Схоронися десь на якийсь час, поки все заспокоїться. Бо тут точно пропадеш. Може хто з повстанців сховає в селі… Він навіть мені до скроні пістолета підставляв.
Марія виглядає з хати.
МАРІЯ: Біжи городами. Хутко біжи, не оглядайся. Я за Мотрю подбаю… Перечекай десь трохи.
Степан біжить геть. Марія сідає на лавку та плаче. Заходить Гнат.
ГНАТ: Чого це ви плачете?
МАРІЯ: По Степана приходили!
ГНАТ: То менше вашому Степану треба язиком молоти по селу!
МАРІЯ: То ти знаєш?
ГНАТ: А ви чого чекали?! Він же тільки те й робить, що по селу смуту розпускає проти радянської влади!
МАРІЯ: Допоможи йому, синку! Христом Богом тебе молю. Якщо в тебе хоч краплинка любові до матері є, то зроби щось.
ГНАТ: Що я можу зробити?
МАРІЯ: Побалакай зі Свиридом, він же голова осередку вашого в селі… Він знає того чоловіка! …З Юхимом побалакай… Хай вони за нього слово замовлять! Хоч щось зроби!!
ГНАТ: Ще чого… А він для мене що робив?
МАРІЯ: Не кажи так! Він же твій брат. В вас же кров моя тече…
ГНАТ: Треба було раніше головою думати, а не язиком молоти!
МАРІЯ: Боже, що ж тепер буде?
Гнат відмахується.
ГНАТ: Дайте щось поїсти, бо голодний, як собака.
ЗИМА
СЦЕНА ЧЕТВЕРТА
КЛУБ
Збори партосередку. В клубі Никифор, Гнат, Ольга, п’яний Юхим, Орест. Всі вдягнені в зимову одежу. (Масовка за можливістю)
НИКИФОР: Зараз Свирид повинен прийти.
ЮХИМ: Так, скільки його вже чекати?
ОЛЬГА: Та, мовчіть вже, батьку. Йдіть краще додому, поки Свирид вас не бачив. Бо вже терпіти не буде. Я за вас більше клопотати не стану.
ЮХИМ: А за мене й не треба клопотати, доню. Я свої діла виконую.
ОЛЬГА: Ви ж знаєте, що партія не заохочує до пияцтва.
ЮХИМ: А мені все-одно. Я нікого не боюся!
ГНАТ: Олю, не чіпляйся до батька.
ОЛЬГА: Так через нього і на нас буде тінь падати.
ГНАТ: Свирид нас не займе. Та й батьку нічого не буде…
Заходить Свирид, сідає за стіл.
СВИРИД: Доброго вечора, товариші! Всі в зборі? Ольго, починай збори.
ОЛЬГА: Засідання партосередку оголошую відкритим.
НИКИФОР: Як там справи в районі, пане голова?
СВИРИД: Начальство лютує. Відтепер з 22 січня цього року директивою товариша Йосипа Сталіна заборонено виїзд селян з території УРСР і Кубані в інші місцевості Радянського Союзу…
ГНАТ: Ви серйозно?!
СВИРИД: Дороги вже блоковані підрозділами ДПУ.
НИКИФОР: Тепер вже ніхто нікуди тікати не буде.
ОРЕСТ: Вже нікуди та банда Степанова не втече…
ЮХИМ: Після того, як до злочинця приєдналися декілька бунтівних селян, вони, як оті партизани.
СВИРИД: Взнайте, хто з селян допомагає?
НИКИФОР: Так більшість на його боці. Після того, як ми почали збирати пшеницю і продукти, люди скаженіють. Та ми підозрюємо, що не все віддають. Норми не виконують.
СВИРИД: Штрафами обкладіть, чи мені вас вчити?
Юхим починає дрімати…
НИКИФОР: Ми стараємось.
СВИРИД: В колгоспі як справи? (дивиться на сплячого Юхима) Товаришу Дев’ять! Знову напився…
ОЛЬГА: То батько в районі був. Повернувся під ранок, дуже втомлений.
СВИРИД: (Ользі) Товаришу Масій, я зроблю вигляд, що повірив. Але… Це ще добре, що нікого з району на засідання не прислали. …Що там по плану? Докладіть обстановку.
ОЛЬГА: Збір продукції сільського господарства йде повним ходом. В грудні багато господарств не виконали плану збору, то ж були накладені штрафи.
НИКИФОР: Нам роботи та й роботи. Багато відмовляються, то ми проводимо роз’яснювальну роботу… Так, Гнате?
ГНАТ: Так.
СВИРИД: Але, будьте обережні, товариші. В сусідньому хуторі на одного з наших однопарційців-активістів було вчинено замах.
НИКИФОР: Я чув, що в когось стріляли у вікно.
СВИРИД: Так. Товариш Мартиненко був поранений злочинцями через вікно у власній хаті…
ОЛЬГА: Мабуть банда Степана орудувала…
НИКИФОР: Проти нас ніхто й не рипнеться.
СВИРИД: Не треба недооцінювати підступного ворога. Ці злочинці не тільки проти нас виступають, але й проти самого товариша Сталіна та радянської влади. (всі аплодують) Треба винищувати всіх незгодних. Безжально карати, щоб нікому не кортіло становитись на злочинний шлях. (всі аплодують)
ОРЕСТ: Ну, так всі ж пам’ятають, як баби бунтували? І що? Вони думали, що ї за це нічого не буде, бо в родині відповідальність на чоловіках. А як змінили закони, та відповідальність стала на кожному, то баби й позатикались і поховались за комени…
СВИРИД: Треба всіх тримати в страху.
ГНАТ: Ми так і робимо. Тільки люди дуже обізліли на нас.
СВИРИД: Нічого страшного. Перезляться. Головне, що за вашими спинами комуністична партія Радянського Союзу. За нами сила. (всі аплодують)
НИКИФОР: Все зробимо, товаришу голова.
СВИРИД: Як більше немає ніяких зауважень, то можна закривати засідання. Треба наздоганяти план по здачі та штрафам. Сьогодні зустрінемось біля сільради.
ОЛЬГА: Збори оголошую закритими. (всі аплодують)
Всі встають. Свирид йде геть. Ольга будить Юхима.
ОЛЬГА: Тату, вставайте.
ЮХИМ: Що таке?! Де я?
ОЛЬГА: На зборах партосередку. Прокидайтеся вже ж бо.
ЮХИМ: (не голосно) Ох, боже мій!
ОЛЬГА: Як вам не соромно. Бога не вплутуйте.
ГНАТ: Батьку, вставайте. (допомагає Юхиму встати)
ЮХИМ: Треба пшеницю зібрати. Всю…
ОЛЬГА: Тату, зараз зима. Яка пшениця?! …От п’яниця!
ЮХИМ: Ходімо, ходімо, доню, додому.
ГНАТ (Никифору): Давай, не запізнюйся…
НИКИФОР: Я візьму все, що треба…
ГНАТ: Домовились…
Всі йдуть з клубу.
СЦЕНА П’ЯТА
БУДИНОК МАРІЇ
Марія і Явдоха сидять за столом.
МАРІЯ: З’їжте, тітко. Їжте, не соромтесь.
ЯВДОХА: Ой, люба, не знаю, як вже виживати. Чи ж бо ми переживемо цей рік, чи ні. Ми з дідом навіть не знаємо, що й робити. Записалися вже до того колгоспу, щоби тільки не чіплялися. Та хіба ж тільки цим обішлися. Планів не здали, то штрафи наклали. Все повідбирали. В коморі на підлозі борошно та полова були розсипані, так і то попідмітали… (плаче)
МАРІЯ: Неначе темрява яка на цю землю найшла. Таке виробляють ті комуністи. А уяви, як воно мені. Йду по селу, а мені у слід люди плюють…
ЯВДОХА: Так хіба ж ти винна?
МАРІЯ: Не догледіла. За одного дякують, а за іншого клянуть!
ЯВДОХА: Так, а де ж тепер Степан?
МАРІЯ: Ховався в Микитася два місяці. Казала моя невісточка Мотря, що давав звістку. Десь вони там таємно бачились. Зараз не знаю де.
ЯВДОХА: Правди ніхто не любить. А він змовчати не міг. Люд за ним, бо як і таких кривдити, то пропадемо.
МАРІЯ: Він же, неначе, з повстанцями відбили ходку до центру. То роздали продукти людям трохи.
ЯВДОХА: Так вже деякі котів та собак почали їсти… Чи мені почулося, чи не так зрозуміла, так наче вже й план на котів і собак надали… Де ж ми їх поберемо, тих собак, якщо в селі вже жодного немає?!
МАРІЯ: А що з голоду робити? Повідбирали ж все. А мені воно в горло не лізе. Принесе Гнат їжі, а я ж знаю, що то в когось відібране. Та як подумаю, якими воно сльозами та прокльонами слідом проводжало мою дитину, то і їсти не хочеться.
ЯВДОХА: Оце тобі і Сталін! (насторожено) Ой, мовчу вже…
МАРІЯ: Їжте тьотю.
ЯВДОХА: А ти теж схудла, Маріє.
МАРІЯ: Вже в мене сили немає жити так.
ЯВДОХА: Так а друга невістка як же?
МАРІЯ: Ой, мовчіть. Не нагадуйте хоч ви. Комуністка та активістка така вже завзята! Казали, що ходить з хлопцями по хатам, та забирає все. А у Самсона Барилко так на іконах стрибала.
ЯВДОХА: Хай Бог милує. І куди ото Гнат дивився?
МАРІЯ: Так і він таким зробився. Одружився, щоб тільки нам допекти. Він же не любить її ніскільки.
ЯВДОХА: Та проте вже скоро бабусею будеш…
МАРІЯ: Ото одне і думаю, що про онуків. Та, мабуть, не судиться потримати в руках.
ЯВДОХА: Чого ти, Маріє? Бог нам допоможе. Бог все бачить.
МАРІЯ: Мабуть ми дуже вже нагрішили, що це на нашу землю прийшов такий чорний смуток… Щоб оце люди котів та собак їли та по полю ходили картоплю мерзлу та гнилу збирали…?!
ЯВДОХА: Як колосок знайдеш де під снігом, то і радієш.
МАРІЯ: Так за той колосок можна і за грати потрапити.
ЯВДОХА: То може краще за грати? Там хоч годувати будуть…
МАРІЯ: Добре, як годуватимуть. А можуть і на місті розстріляти!
ЯВДОХА: Ой, піду. Бо Костюк там сам вдома. Ноги болять в мого діда.
МАРІЯ: Візьміть, тьотю, пиріжків дядьку…
ЯВДОХА: Ой, дякую. Якби не ти, то вже опухли б від голоду.
МАРІЯ: Беріть, беріть тихенько. Мені воно не потрібно.
ЯВДОХА: Та візьму, візьму…
Явдоха ховає за пазуху пиріжки та йде з хати. Марія мить дивиться на двері.
Заходять Гнат та Ольга. Марія встає та лізе на піч. Ольга і Гнат роздягаються. У Ольги трохи видно невеликий живіт.
ГНАТ: Мамо, що поїсти є? Мамо, чого мовчите?
МАРІЯ: Їж те, що і всі односельці твої їдять…
ГНАТ: Годі вам вже!
ОЛЬГА: Я зранку борщ варила в печі. Дістану.
ГНАТ: Ви захворіли?
МАРІЯ: Я вже давно хворію. З тих пір, як ти подався в ті комуняки і став чорношкірником. Проклятим комнезамом…
ОЛЬГА: Та заткни ти вже її, Гнате. Скільки вона тебе буде ображати?!
ГНАТ: Мамо, не вчиняйте скандал. Не вплутуйтесь не в своє діло.
МАРІЯ: Мені вже скоро навчати буде нікого! Діти пухнуть від голоду.
ГНАТ: То треба працювати краще і плани виконувати.
МАРІЯ: То вбивчі плани, синку! Ти що, не розумієш, що нас намагаються винищити?
ОЛЬГА: Гнате, годі! (Марії) Може досить гримати. Вас ніхто не займає, то ж лежіть і мовчіть. В миску юшки насипали, то їжте мовчки…
ГНАТ: Ольго…
ОЛЬГА: Це не я почала. Ти що, не чуєш, як вона нас називає?
ГНАТ: Годі, Олю. Збирайся. Нам час.
МАРІЯ: Куди це ви знову зібралися?
ГНАТ: Куди треба, туди й зібралися. Лежіть собі на печі і мовчіть…
Ольга і Гнат вдягаються та йдуть з хати. Марія злазить з печі, дивиться у вікно та починає плакати…
СЦЕНА ШОСТА
ДІМ ЯВДОХИ
Костюк лежить на припічку. Заходить Явдоха.
ЯВДОХА: Як ти, Костю?
КОСТЮК: Ой, погано… Ноги болять, очі болять. Як отой собака побитий.
ЯВДОХА: Тримайся, діду. Може скоро ця смута скінчиться?
КОСТЮК: Не знаю, бабо. Не для того цю смуту затівали, щоб скоро закінчувати…
ЯВДОХА: Вже їжі в нас зовсім немає…
КОСТЮК: А ти ікони продала?
ЯВДОХА: Продала. Ось, (дістає з-за пазухи пиріжки) Марія передала.
КОСТЮК: Господи-боже мій, дай їй здоров’ячка… Бо вже б і з голоду ноги повідкидали. (їсть пиріжки) Як там Марійка?
ЯВДОХА: Журиться, бідна.
КОСТЮК: Як же не журитись, коли в хаті двох чорношкурників-активістів тримає.
ЯВДОХА: Ніколи б не подумала, що Гнат таким стане! Змалечку ж його знаю. Хай пришлі б таке витворяли, але не свої.
КОСТЮК: А чого ти чекала від того Никифора? І батько його сволотою та ледацюгою був. А яким же синок вдасться? Такий же припутень, як і батько… Він ще з малечку собак вішав. Що з нього путнє б виросло? Тільки комнезам… Там таких виродків тільки й беруть в той осередок, щоб ні совісті, ні честі. Щоби чужими руками безсоромними злодійства свої провертати.
ЯВДОХА: Тільки б вислужитись перед начальством.
Чути стукіт у вікно.
ЯВДОХА: Ой, матір Божа! Хто це там в таку пору? (у вікно) Хто там?
СТЕПАН: Бабо Явдохо, відчиніть!!
ЯВДОХА (Костюку): Ой, ма’! Степан неначе!
КОСТЮК: Впусти, впусти стара! Не дай пропасти.
Явдоха відкриває двері. Заходить схвильований Степан.
ЯВДОХА: Степанчику! Синку!
СТЕПАН: Здрастуйте, бабо Явдохо. Здрастуйте, дядьку Костюк.
КОСТЮК: А ти звідки взявся?
СТЕПАН: Ми з табором тут недалеко в сусідньому лісі будемо пару днів.
ЯВДОХА: А ти в матері був?
СТЕПАН: Ні. Мені туди ніяк.
ЯВДОХА: Ой, онучку. Що зараз коїться в селі!
СТЕПАН: Знаю, бабо. Але правда на нашому боці. Ми переможемо.
ЯВДОХА: Дай Боже, онучку. Я молитимусь за тебе.
СТЕПАН: Я хотів, щоб ви переказали Мотрі, хай ввечері завтра чи гензавтра прийде до Мишкової клуні в чагарники. Я її там буду чекати.
ЯВДОХА: Перекажу, а як же. Перекажу, онучку… Дай вам сил подолати цих негідників.
СТЕПАН: І не сумнівайтесь… Бог з нами…
Чується якийсь шум. Костюк дивиться у вікно.
КОСТЮК: Чорношкурники йдуть!
ЯВДОХА: Ой, господи! Що ж робити?
КОСТЮК: Вже в дворі.
ЯВДОХА: Ой, господи! Матір Божа, допоможи нам! Як же це так тепер? У вікно, Степане!
КОСТЮК: Яке вікно! Вб’ють одразу. Ховайся під піч! Може пронесе… Я каганець притушу.
Степан лізе під піч. В двері стукають. Чуються голоси: «Відкривайте! Швидко відкривайте двері!» Явдоха відкриває двері.
ЯВДОХА: Ой, хто це там?
В хату заходять Юхим, Никифор, Гнат, Ольга. Всі випивши, окрім Ольги. В Гната та Никифора пістолети.
ЮХИМ: Так, дядько Костюк. За вами борг рахується.
КОСТЮК: Я віддам! Ми віддамо!
ЯВДОХА: Віддамо! Ми все віддамо. Ми відробимо в колгоспі!
ЮХИМ: Те, що ви там колись відробите мене не дуже хвилює.
НИКИФОР: Ви повинні зараз все здати, бо «потім» нас не влаштовує…
ЯВДОХА: Та що ж нам віддати?! Хліб ви увесь забрали, харчів вже зовсім немає… Ми вже й так з голоду з дідом пухнемо.
ОЛЬГА: Ще не дуже помітно, що пухнете.
Всі сміються.
ЮХИМ: Тоді ікони давай. Знаю, що в вас ще є десь…
КОСТЮК: Та немає вже тих ікон. В нас вже все дорогоцінне повідбирали.
ГНАТ: Були ікони. Були, я знаю.
ЯВДОХА: Гнате! Де ж були?
ГНАТ: Були, я сам бачив минулого разу, як приходив.
ОЛЬГА: Признавайся, куди поділи?
ЮХИМ: Кажи стара!
ЯВДОХА: Та немає, немає…
ОЛЬГА: Продала? Де гроші поділа? Га?
НИКИФОР: Та що ви з ними панькаєтесь? (дістає пістолета та приставляє до голови Костюка)
ЯВДОХА: Ой, матінка Божа!!! Ой, пожалійте, люди добрі!!!
НИКИФОР: Гроші де, стара??
ЯВДОХА: Ой, я віддам!! Все віддам, тільки не вбивайте!!
КОСТЮК: Не віддавай, стара! Чуєш?
ЮХИМ: Давай гроші, бабо! Бо мозки повибиваємо.
Явдоха дістає з грудей гроші.
ЯВДОХА: Ось! Ось все! Візьміть, тільки не вбивайте!!
ОЛЬГА: А казала, що грошей немає.
НИКИФОР: Тут двісті карбованців. Ще віддавай.
Юхим лізе до Явдохи за пазуху. Явдоха кричить.
ЮХИМ: Там ще має бути!
З під печі вискакує Степан з пістолетом в руці.
ОЛЬГА: Степан! (Никифору) Стріляй в нього!
Никифор стріляє, та Степан відвертається. До нього спішить Юхим.
ЮХИМ: Ух, ти, бунтар!!
Степан стріляє в Юхима. Юхим падає перед Степаном на коліна… Явдоха кричить…
ОЛЬГА: Батьку!!
Гнат стоїть біля Ольги с пістолетом та виставляє зброю перед собою на Степана… Юхим падає серед хати… Степан стоїть недалеко від дверей… Гнат і Степан дивляться один на одного… Ольга дивиться на Гната.
ОЛЬГА: (Гнату) Та стріляй же ти!
Степан біжить в двері… Ольга хапає з рук Гната пістолет та стріляє по Степану… Степан біжить з хати… Ольга біжить до Юхима.
ОЛЬГА: Тату! Тату!! Отєц!! (Явдосі): Ах, ви ж, злодійяки!! Злочинця вирішили сховати? (Никифору) Чого чекаєш? Пристрель їх…
Никифор стріляє в Костюка. Той падає на підлогу… Никифор стріляє в Явдоху, але пістолет не вистрілює. Никифор знову жме курок, та пістолет не стріляє.
ОЛЬГА: Сволоцюги! (Никифору) Клич на допомогу! (падає на коліна та смикає Юхима) Тату! Тату!!
Никифор біжить геть… Гнат розгублено стоїть посеред хати.
ЧЕРЕЗ ЗАТЕМНЕННЯ
СЦЕНА СЬОМА
БУДИНОК МАРІЇ
Марія лежить на лаві. Заходить Мотря. Мовчки сідає на лаву біля ніг Марії.
МОТРЯ: Мамо, як ви? …Мамо, чого ви мовчите?
Марія ледь підводиться. Лице потемніле, худе.
МАРІЯ: Померти хочу…
МОТРЯ: Тримайтеся, мамо. Треба жити зі сподіваннями на краще.
МАРІЯ: Та яке там краще… Хіба в пеклі буває краще? Як ти, донечко?
МОТРЯ: Та, тримаємося. Степан же в грудні як прибігав на хвилинку, то перевідались в чагарниках, бо ж на людях зась.
МАРІЯ: Степанчик?! Мій синок?! Що він розказував?
МОТРЯ: Що багато ловлять повстанців. Мало своїх, так ще й з Росії понаїжджало тих НКВС-ників доволі. Влаштовують облави, всіх підряд підозрілих стріляють та арештовують.
МАРІЯ: Борони Боже мою дитину!
МОТРЯ: Після того, як Юхима вбито було, до нас приходили. Все добивалися, де Степан переховується. Думали, повбивають нас там на місці. Батька десь забрали та повезли…
МАРІЯ: Боже, боже… Земля перевернулась…
МОТРЯ: Секретарка в сільраді обмовилась, що в книзі реєстрацій заборонили писати, якщо хтось з голоду помирає… За останній місяць десять душ померлих дорослих і п’ятеро дітей…
Марія затуляє обличчя долонями.
МОТРЯ: Чула, що діда Костюка вбили.
МАРІЯ: Вбили.
МОТРЯ: А баба Явдоха як же там бідна?
МАРІЯ: Не знаю. Не чула, не бачила, не знаю… Мені вже соромно з хати вийти. Де ж це, донечко, Бог подівся? (помічає в Мотрі живіт) Та ти при надії?!
МОТРЯ: Так.
МАРІЯ: Моя ти рідненька. Поїж, моя хороша… Там Ольга варила в печі юшку та кашу з молоком. Поїж.
МОТРЯ: Не голодна. Вже сніг трохи сходить, то батько картоплю ночами на полі нишком збирав…
МАРІЯ: Ні, ні. Поїж, моє дитятко. Не про себе думай, а про дитинчатко.
Марія неспішно шкандибає до печі. Ставить на стіл перед Мотрею миску з їжею. Мотря починає плакати, дивлячись на миску.
МАРІЯ: Їж, моя золота дитина. Бо мені відради більше ні в кому шукати.
Мотря їсть. В хату заходять Ольга і Гнат.
ОЛЬГА: Це що таке?!!
МОТРЯ: Я піду.
МАРІЯ: Їж! Поки я в цій хаті господарка, то буде так, як я скажу.
ГНАТ: Мамо. Мотре, стій. Зупинись. Мотрю, лишися!
Мотря спішно йде з хати, вкутуючись в зимову одежу.
ОЛЬГА (Мотрі): Йди звідси і щоб духу твого тут не було! Вон!!!
ГНАТ: Олю, заспокойся. Тобі не можна нервуватись…
ОЛЬГА: (Марії) Що ви робите? Кого ви годуєте? Ви вбивцю годуєте!
МАРІЯ: Вбивцю?! Я свою невістку годувала в своїй хаті. А от про вбивць ти б і рота не роззявляла! Скількох ви людей в могили позаганяли, комуняки ви чортові?
ГНАТ: Мамо! Стуліть писок!
МАРІЯ: Писок?! То от як ти з матір’ю? Писок в матері?!! Коли я тебе груддю вигодовувала, то в мене не писок був, а зараз писок?
ГНАТ: Замовкніть, кажу!
МАРІЯ: То ти вже за нею руку потягнув? Чи мо’ вже покохав?
Ольга дивиться на Гната. Марія йде з хати.
ГНАТ: Мамо…
ОЛЬГА: Хай іде.
ГНАТ: Я дожену…
ОЛЬГА: Стій, Гнате!
Гнат йде за Марією…
НА ПРИЗЬБІ
Гнат зупиняє Марію на порозі.
ГНАТ: Мамо, стійте. Куди ви зібрались?
МАРІЯ: Я тобі більше не мати! Не смій мене так називати, виродок! (б’є Гната в обличчя) В мене тільки один син - Степан! І одна невістка - Мотря!
Гнат намагається зупинити Марію, та вона б’є його в лице.
МАРІЯ: Біжи до своєї комуняки.
Марія йде геть… Гнат повертається в будинок.
БУДИНОК МАРІЇ
Ольга наставляє на стіл їжу.
ГНАТ: Не звертай на неї уваги.
ОЛЬГА: Як же, не звертай… Її чоловік мого батька вбив, а мені тепер уваги не звертати?
ГНАТ: Годі. Не будемо про то. Зараз товариші повинні прийти.
В хату заходять Никифор, Свирид.
СВИРИД: Олю, ну, як ти?
ОЛЬГА: Нормально. Це ви моєму чоловікові скажіть, щоб стріляти не навчився.
СВИРИД: Гнате, ти підводиш однопартійців! Не можеш протистояти ворогам?
НИКИФОР: Ну, з ким не буває. Давайте не будемо вже так суворо карати Гната.
СВИРИД: Я розумію, що він твій брат, але ж він злочинець! Бунтар! Він в розшуку. І ти, як комуніст, повинен був виконати свій патріотичний обов’язок перед державою.
Ольга наливає всім горілки.
НИКИФОР: Давайте, товариші, за покійного товариша Юхима не чокаючись.
Всі, окрім Ольги, встають і випивають. Закушують.
НИКИФОР: Гарним дядьком був товариш голова. Хоч і любив трохи випити, та діло своє знав. І поважали всі його…
СВИРИД: З Шибериновки обіцяли голову перевести. Не знаю, що за птах.
НИКИФОР: О, зараз так кидаються кадрами.
СВИРИД: Та й нас, голів партосередків, перекидають з місця на місце, щоб не звикали. Мене, якось, поки не зачепили. Але можуть в любу мить кудись перевести.
ОЛЬГА: Глянь, що там таке на кутку.
Гнат йде геть.
СВИРИД: В районі незадоволені. Посівні площі по плану скоротили, щоб хліб не розкрадали…
НИКИФОР: Не знаємо, чого й чекати.
СВИРИД: Треба б сильніше тиснути. Знаю, що не все поздавали. Ще десь повинно бути. Поховали десь зерно. …Ну, Олю, наливай ще.
Ольга наливає. Забігає Гнат.
ГНАТ: Никифоре, там твоя хата горить…
Никифор опускає чарку, біжить з хати.
СВИРИД: Треба подивитись, що за неподобство. Сволота, палять наших активістів. Дивіться, хоча б ви тут обережно будьте. Зброю тримайте напоготові…
Свирид йде до виходу. Гнат спішить за ним. Ольга сідає за стіл, наливає собі горілки, п’є та закушує.
ЧЕРЕЗ ЗАТЕМНЕННЯ
СЦЕНА ВОСЬМА
БУДИНОК МАРІЇ
Марія лежить на печі. За столом сидять Гнат та Никифор.
НИКИФОР: Добре, що хоч ви мене прихистили.
ГНАТ: Як не прихистити? Я товариша в біді не полишу.
НИКИФОР: А мати як?
ГНАТ: Не знаю. Лежить вже два дні не встає. В школу вже не ходить. До господарства не йде.
НИКИФОР: То може захворіла?
ГНАТ: Не знаю. Не обзивається, не ворочається, тільки сопе.
НИКИФОР: Так у вас же їжа є. Чи вона не їсть?
ГНАТ: Не їсть, не п’є. Голодом себе морить. Каже, що не хоче відібраних у людей харчів.
НИКИФОР: Так і померти можна з голоду.
ГНАТ: Може отямиться…
Заходить знервована та зла Ольга.
ОЛЬГА: Вдягайтесь. Зараз йдемо до того попа Устима.
ГНАТ: Чого?
ОЛЬГА: Бо так треба! Беріть зброю і до батюшки…
Ольга йде з хати.
ГНАТ: Дивна якась… Збирайся.
НИКИФОР: Бери набої. Ходімо.
Гнат і Никифор йдуть з хати.
СЦЕНА ДЕВ’ЯТА
ЧАГАРНИКИ
Майже темрява. В чагарниках Степан і Мотря.
МОТРЯ: (тихо) Степане!! Степане, ти тут?
СТЕПАН: Тут я. Осьо…
МОТРЯ: Ой, нарешті, нарешті добралася.
СТЕПАН: Як же я скучив за тобою…
Степан і Мотря обіймаються.
МОТРЯ: Я обережно йшла. Мені як баба Явдоха сьогодні переказала, що ти мене будеш чекати, то я наче на світ народилась. Так зраділа! Летіла сюди, мов на крилах. Та все по сторонам озиралась, щоб бува ніхто не слідкував за мною.
СТЕПАН: Як там баба Явдоха? Діда на моїх очах вбили. Мене в плече поранили. Болить дуже.
МОТРЯ: Боже-світе! Бережи себе, мій Степанчику. Баба Явдоха сьогодні діда Костюка ховала. Плакала весь час. Каже, вже все одно від чого помирати, чи від голоду, чи у в’язниці. То пішла колоски по обіч дороги під снігом збирати.
СТЕПАН: Зараз такий час страшний. Брат на брата йде, свої своїх добивають.
МОТРЯ: Тепер вже не село, а цвинтар. Чорношкурники, так ті жирують та перед начальством хочуть вислужитись. Такі, мов собаки з ціпів позривались. Хто-хто, а щоб свої так над своїми знущались, так і в Біблії такого немає… Селяни від вітру хитаються. В колгоспи вже сил немає ходити.
СТЕПАН: Як ти, моє серденько?
МОТРЯ: Та що там я? Не про себе вже маю думати… Під серцем дитинку нашу, Степанчику, ношу…
СТЕПАН: Бог ти мій! Це новина, так новина! Радію так, немов перемогу над комуняками отримали!
МОТРЯ: Вже серденько стукає. Щось там в середині мене вже наче ворочається…
СТЕПАН: Дай Бог здоров’я та сил. Так тільки ж у важкий час така радість прийшла. Чи ви хоч там щось їсте?
МОТРЯ: Я інколи до матері ходила, так вона мені нишком від Гната їжі давала. Бо Гнат же з Никифором там по селу ходять, та продукти забирають.
СТЕПАН: Клятий комуняка! Хай його Бог покарає за такі злочини! А мати ж як?
МОТРЯ: (після паузи) Плаче… Майже не їсть нічого, бідна… Ногами ледь ходить… Вже схудла… Вже й води не хоче пити…
СТЕПАН: Бідна мамо. Як би мені хоч разочок ще побачити її.
МОТРЯ: Не знаю, Степанчику. Зараз морок по селу пішов. Люди, як мухи гинуть. Всю їжу позабирали та напризволяще покидали.
СТЕПАН: Бідна моя Вкраїнонька, нене моя ріднесенька! Що ж робить з тобою ця влада ворожа? За що так люто ненавидить? Чи за норов вільний, чи за небажання на коліна ставати перед ярмом комуняцьким?
МОТРЯ: Не доживе до тепла. Пропаде матінка… (плаче)
СТЕПАН: Невже не побачу більше? Невже благословення більше материнського не буде? Хоч би оком глянути, хоч би слівцем перекинутися… І за вас боюся. Нікого вже в мене немає на світі, окрім тебе і матері…
МОТРЯ: Ти так хочеш матір побачити?
СТЕПАН: Хотілося. Бо як цей раз не побачу, то вже, відчуваю, що ніколи не побачу…
МОТРЯ: Я до вас схожу, виведу матір за плавні. А ти на городі сховайся.
СТЕПАН: Думаєш? Та чи ж треба так ризикувати? Там же банда та вештається у нас.
МОТРЯ: Щось придумаю… Ти чекай. Я допоможу, любий мій. Ходімо тихіше, Бог нам допоможе… Ти йди чагарниками та городами тихенько, а я нишком яром, по стежці. Дасть Бог нікого не зустріну.
Мотря й Степан йдуть в темряву.
СЦЕНА ДЕСЯТА
БУДИНОК МАРІЇ
Марія лежить на печі. Стукає Мотря. Заходить в хату.
МОТРЯ: Мамо… Мамо, ви чуєте мене?
МАРІЯ: (після паузи) Чую, доню моя…
Марія йде до печі, помічає окрайчик хліба на столі. Мить дивиться, але не займає…
МОТРЯ: Ви самі, мамо?
МАРІЯ: Сама… Пішли, безбожники окаянні, знову над односельцями глумитися.
МОТРЯ: Як ви, мамо?
МАРІЯ: Та як вже я…? Вже скоріше б померти, щоб так не мучитись та жах цей не бачити… От тільки за одним жалію, що дитинку свою, мого Степанчика любого, не побачу вже ніколи…
МОТРЯ: Мамо, я вам звістку принесла. Давайте допоможу звестися.
МАРІЯ: Та я краще полежу. Сил в мене вже майже не лишилось.
МОТРЯ: Нате, мамо, води випийте… Попийте, не катуйте себе…
МАРІЯ: Вода сили додає, а нащо вони мені, коли я вже про смерть думаю…?
Мотря дає Марії воду. Марія пригублює, та віддає Мотрі назад.
МАРІЯ: Люба моя донечко, а ти ж як, моя голубонько?
МОТРЯ: Добре, мамо.
МАРІЯ: Поїж трошки в печі юшечки з м’ясом. Варила та комуністка триклята.
МОТРЯ: Не хочу, мамо.
МАРІЯ: Поїж, поїж моя хороша. Не за себе думай, рідненька, а про те, що під серцем твоїм.
Мотря дивиться на окраєць хліба.
МОТРЯ: Я хліба з’їм, мамо. Окраєць тут лежить, то я з’їм. Так хочеться скуштувати, бо вже й забула, який на смак хліб…
МАРІЯ: Їж, моя доню, їж. То не хліб, то ж золото наше…
МОТРЯ: (їсть хліб) Степан про вас, мамо, питав.
МАРІЯ: Питав?! Бачились ви? Як там моя кровиночка?
МОТРЯ: Поранений він в плече… Так хотів вас побачити, так журився, що й мені на серці аж запекло… Я допоможу вам. Він там, за хатою в чагарниках буде чекати. Я проведу вас…
МАРІЯ: Моя ж ти хороша. Та я вже може й не дійду туди…
МОТРЯ: Йому ніяк не можна сюди. Дуже він ризикує. Як впіймають, то більше світу не побачить…
Мотря допомагає Марії встати. Чується гуркіт. Марія і Мотря завмирають біля печі… В хату заходять Гнат і Ольга.
ГНАТ: Чого ти так розійшлася? Звідки я знаю, де та Мотря ховається?!
ОЛЬГА: Бо за дурочку мене вважаєш! Ти думаєш, я не зрозуміла нічого?
ГНАТ: Не вигадуй, Ольго! Ти моя дружина, а не вона…
Помічають Марію і Мотрю.
ОЛЬГА: А це що знову тут таке?!!
ГНАТ: Мамо?! Мотре?! Що ви робите? Що тут відбувається?
МАРІЯ: Не кажи на мене «мамо»!
ГНАТ (Мотрі): Ти чого так пізно тут? Ми тебе скрізь шукали!
МОТРЯ: До матері прийшла.
ОЛЬГА: Геть!!!
ГНАТ: Олю.
МАРІЯ: Не кричи в моїй хаті, комуняка…
ОЛЬГА: Геть!!!
МАРІЯ: Це поки що моя хата. Не буде мене, скажу людям, хай спалять.
ОЛЬГА (Мотрі): А ти чого сюди прийшла, відьма?? Чоловіка в мене відбити хочеш?
ГНАТ: Ольго!
ОЛЬГА: (Гнату) Ти думаєш, що я нічого не знаю, не здогадалась? Не бачу, що на спідницю чужу заглядаєш?
ГНАТ: Ольго, перестань кажу!
ОЛЬГА: (Мотрі, Марії) Та вас, бунтарів і контрактантів треба всіх давно розстріляти! Вішати всіх на стовпах та деревах!
МАРІЯ: Ах ти ж, бісова дитина! То ти на матір свою так кажеш? Невже в тобі нічого святого немає? Покайся! Молись, богу молись, дитино!
ОЛЬГА: В мене немає ніякого Бога!
ГНАТ: Ні, Ольго. Заспокойся!
ОЛЬГА: Якби моя воля, то я б вас всіх давно постріляла!
МАРІЯ: Так чого зволікаєш? Боїшся! Вам же й так все завжди з рук сходить… Стріляй! Я вже й так мертва…
ГНАТ: Мовчіть, жінки!! Замовкніть, кажу!!
Ольга вихоплює у Гната пістолет. Марія і Мотря стоять біля печі.
ОЛЬГА: Ненавиджу вас всіх, непотріб!! Скоріше б ви повиздихали всі!!
МАРІЯ: Стріляй, сучо донько! Стріляй в матір!!
МОТРЯ: Ні, мамо. Ходьомте до нас! В нас побудете!
МАРІЯ: Стріляй, антихристка!
ГНАТ: Ні, Ольго! (Намагається завадити, та Ольга стріляє)
Марія падає. Мотря схиляється над Марією.
МОТРЯ: Мамо… ні!!
ГНАТ: Ольго, ти що коїш?!! (вихоплює в Ольги пістолет)
ОЛЬГА: Ні!!
В хату забігає Степан, тримаючи пістолет. Всі на мить завмирають.
СТЕПАН: Мамо!
МАРІЯ: Степане…
ГНАТ: Степан?!?
Гнат направляє пістолет на Степана. Степан цілиться в Гната. Мить стоять і дивляться один на одного.
ОЛЬГА: Триклятий смутіян!!
МОТРЯ: Ні!! Мати помирає!
СТЕПАН: Мамо, рідненька!
ОЛЬГА: Вбий же його, Гнате!
СТЕПАН: Ні, Гнате. Мати помирає! Дай хоч попрощатися!
Степан опускає зброю. Гнат теж повільно опускає зброю.
ОЛЬГА: Боягуз!! (вихоплює в Гната пістолет)
ГНАТ: Ні, Олю! Ні!!
Ольга стріляє в Степана, та промахується. Степан стріляє в Ольгу.
ГНАТ: Ні!! Ні!!!
Ольга падає на коліна біля лавки, Гнат підхоплює Ольгу… Степан спішить до Марії і Мотрі.
СТЕПАН: Мамо!!! Мамо, відкрийте очі…
Марія лежить, дивиться на Степана.
МАРІЯ: Синку… Кровиночка моя…(помирає)
СТЕПАН: Мамо, ні, ні!!
Гнат тримає мертву Ольгу… кладе на лавку, бере з її рук пістолет. Цілиться в Степана.
ГНАТ: Степане!!
Степан повертається до Гната. Гнат стріляє… Степан здригається, осідає біля печі на підлогу біля Марії.
МОТРЯ: Боже, темний світ став! Брат вбиває брата… Що ти накоїв, Гнате?!? Що ти накоїв?!? (обіймає Степана)
На лаві лежить мертва Ольга. Біля печі мертві Марія і Степан. Мотря плаче, гладить Степана і Марію.
МОТРЯ: Так вбий же й мене, чого зволікаєш. Вбий, прошу. Не катуй мене…
ФІНАЛ
В ЗАТЕМНЕННЯ
Гнат виходить на середину хати, тримаючи пістолет у руці…
Світло зверзу падає тільки на Гната. Гнат стоїть посеред хати з пістолетом. До Гната по черзі підходять, та стають за спиною по різна боки: Марія… Степан… Ольга… Юхим… Явдоха… Костюк… Устим… Мелашка…
Гнат обертається, на всіх дивиться по черзі. Повертається до глядачів та становиться на коліна.
СВІТЛО ГАСНЕ
ВІД АВТОРА: За сімнадцять місяців голодомору на Україні 32-33 років загинуло близько 4,5 мільйонів українців, в тому числі 3,9 мільйонів – втрати, пов’язані з надсмертністю, а ще 600 тисяч – із дефіциту народження. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч – щодня… Важливим елементом визнання Голодомору в Україні 32-33 років геноцидом українського народу на міжнародному рівні є визнання його в рамках таких міжнародних організацій як Рада Європа, Європарламент, ОБСЄ, Рада з прав людини ООН.
Чується постріл.
КІНЕЦЬ