Надія Симчич
КОРІНЬ ТРОЯНДИ
(п’єса-казка)
Дійові особи:
1. Пелюстка
2. Лицар Базилік
3. Король
4. Перший Міністр
5. Господиня
6. Син Господині
7. Драконолюб V
8. Осика
9. Балакучий Бобер
Дія відбувається в Королівстві Кровожерного Дракона.
І ДІЯ
КАРТИНА ПЕРША
Берег ставка, оточений деревами.
Ява 1
Балакучий Бобер, Осика
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР підходить до ОСИКИ, наміряючись згризти з неї кору.
ОСИКА. Не підходь, Бобре… Не смій! Заберись геть!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Щоранку – одне і те ж: «Не підходь! Заберись геть!» Не набридло?
ОСИКА. Ти і твоя родина огидні! Ти об’їв мені весь бік!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ти ж дерево! А дерево мусить звикнути, що його використовують для їжі та будівництва!
ОСИКА. Я хочу жити! Я ще молода! На мені ще пташка гнізда не звила!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Мрії, мрії! А ти мрій краще про те, який з тебе вийде смачний сніданок, або чудова гребля!
ОСИКА. Це – твої мрії! А в мене – свої! Я люблю дощ! Я люблю сонце!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ніколи мені теревені розводити! Робота чекає, а я ще не снідав! (Починає гризти ОСИКУ).
ОСИКА. Прибери свої зуби, зайдо! Я зневажаю тебе!
Ява 2
Ті ж, Пелюстка
До ставка підходить ПЕЛЮСТКА з порожніми відрами.
ОСИКА. Ось, нарешті рятунок! Пелюстко, врятуй мене!
ПЕЛЮСТКА. Хто це говорить? Осико, це ти?
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Привіт, Пелюстко! Прийшла по воду?
ПЕЛЮСТКА. Привіт… Так…
ОСИКА. Рятуй, Пелюстко! Цей короїд хоче поснідати мною!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Поясни краще цій дерев’яній істоті, для чого вона живе на світі!
ПЕЛЮСТКА. Коли люди дізнаються, що я розмовляю з осикою і бобром, засміють! Скажуть, що божевільна!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ну чому – божевільна? Може, в цьому – твоя родзинка?
ОСИКА. Пелюстко, не слухай його! Врятуй мене!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Чому вона мусить рятувати тебе? Тому, що розуміє нашу мову?
ПЕЛЮСТКА. Люди не розуміють мови дерев і бобрів!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. А ти впевнена, Пелюстко, що ти – звичайна людина?
ОСИКА. Не ображай її! Поглянь – на ній сукня! Вона – дівчинка!
ПЕЛЮСТКА (до БОБРА). Ану заберись від Осики!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Що?! Я хочу їсти!
ПЕЛЮСТКА. А якщо я візьму палицю?
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ну, звісно! Відразу – палицю! І для чого? Аби відігнати мене від сніданку!
ОСИКА. Я – не сніданок! Я – дерево!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР (до ПЕЛЮСТКИ). Чому ти така недобра, Пелюстко? Чому хочеш лишити мене голодним? Може, ще й сама не снідала?
ОСИКА. Яке тобі до цього діло?!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Я знаю, про що кажу! Наша красуня Пелюстка прийшла по воду голодною, а хазяйський синочок наївся яєчні і вилежується в затінку!
ОСИКА. Я б на твоєму місці, Пелюстко, взяла б оту палицю, якою хотіла відігнати від мене Бобра…
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. То вона так пожартувала!
ОСИКА. …і погнала б його по воду із цими важелезними відрами!
ПЕЛЮСТКА. Ні, господиня любить його і своїх курей… А більше вона нічого в світі не любить!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Нікому пожаліти нещасну сироту! Бідолашна Пелюстка!
Ява 3
Ті ж, Лицар Базилік
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Дозвольте напитися води, прекрасна панно!
ПЕЛЮСТКА. Пийте, пане!
ЛИЦАР БАЗИЛІК (п’є). Дякую! Давно не пив такої смачної води! Блукаю цим лісом ось уже три дні, і все не можу вийти на дорогу!
ПЕЛЮСТКА. Дорога до нашого Королівства, пане, зачарована трьома чарівниками! Дорогу сюди можуть знайти лише торговці крамом! А ви, часом, не торговець?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. О ні, прекрасна панно! Який із мене крамар? Я – чужоземець, мандрівник!
ПЕЛЮСТКА. Що змусило вас покинути рідні землі?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Почесна місія – відшукати викрадений багато років тому Корінь троянди!
ПЕЛЮСТКА. Корінь троянди! Я знаю… Троянда – це квітка!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Саме так, шляхетна панно! Але чому ви так здивувалися?
ПЕЛЮСТКА. Ваші слова схвилювали мене! Квіти не ростуть у нашому Королівстві… А я так люблю квіти! Хоч ніколи їх не бачила…
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Мабуть, тому, що ви також схожа на прекрасну квітку!
ПЕЛЮСТКА (соромлячись). О пане, я мушу йти! Господиня послала мене по воду!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ці відра заважкі для вас! Дозвольте допомогти!
ПЕЛЮСТКА. Багато разів на день я ходжу сюди по воду… І ніхто ніколи не сказав, що відра заважкі для мене! (Бере відра).
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ви сказали, що квіти не ростуть у вашому Королівстві. А птахи тут співають? (Хоче забрати відра в ПЕЛЮСТКИ).
ПЕЛЮСТКА (сумно). Ні, пане, я понесу відра сама… Господиня побачить, і насварить мене!
Ява 4
Ті ж, Син Господині
СИН ГОСПОДИНІ. Пелюстко, де вода? Ти забарилася!
ПЕЛЮСТКА. Іду, хазяїне…
СИН ГОСПОДИНІ. А це хто такий?!
ЛИЦАР БАЗИЛІК (до СИНА ГОСПОДИНІ). Я – чужоземець! Мандрівник! Дозвольте я допоможу панні!
СИН ГОСПОДИНІ. Кому-кому?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Дозвольте я допоможу цій шляхетній панні!
СИН ГОСПОДИНІ. Щось я недочуваю… Ви назвали її шляхетною панною?! (До ПЕЛЮСТКИ). Неси мерщій воду, бо мати сваритиме!
ПЕЛЮСТКА (до ЛИЦАРЯ БАЗИЛІКА). Дякую, пане, за ваше добре серце!
СИН ГОСПОДИНІ. Іди, йди, розбазікалася тут!
ПЕЛЮСТКА виходить.
ЛИЦАР БАЗИЛІК гречно вклоняється їй услід.
ЛИЦАР БАЗИЛІК (до СИНА ГОСПОДИНІ). Я назвав цю дівчину шляхетною панною, бо вона і є шляхетна панна!
СИН ГОСПОДИНІ. Звідки вам, незнайомцю, знати про це!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я – мандрівний лицар! Шляхетну панну впізнаю з першого погляду!
СИН ГОСПОДИНІ. Ха-ха-ха! Пелюстка – наша служниця!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Яке дивне ім’я – Пелюстка!
СИН ГОСПОДИНІ. Це мої мати так назвали! Знайшли її – ха-ха-ха! – не смійтеся… Знайшли її там, де й усіх – у капусті… Замотану в пелюстки квітів! То й назвали – Пелюсткою! Трохи кумедне ім’я, та ми звикли!
ЛИЦАР БАЗИЛІК (убік). Як забилося серце! Замотану в пелюстки квітів! Чи це можливо?!
СИН ГОСПОДИНІ. І зарубайте собі на носі: ми – чесна родина! І нашій служниці не дозволено розмовляти з незнайомцями! А тим більше – з лицарями!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ви так говорите, ніби лицар – це розбійник!
СИН ГОСПОДИНІ. А хіба ні? Чим займаються лицарі? Яким крамом ви торгуєте?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Лицарі не торгують!
СИН ГОСПОДИНІ. А як же ви втрапили до нашого Королівства? Дорога до нього зачарована трьома могутніми чарівниками!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Лицар – це… Як би вам сказати…
СИН ГОСПОДИНІ. Скажіть, скажіть! Похваліться чимсь!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я вмію їздити на коні… Майстерно володію шпагою…
СИН ГОСПОДИНІ. Абсолютно безглузді вміння!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ви так вважаєте?
СИН ГОСПОДИНІ. Ще б пак! У нашому Королівстві вони й мідного шеляга не варті! У нас лицарі не водяться!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Квіти у вас не ростуть, лицарі не водяться… Може й пташки не співають?
СИН ГОСПОДИНІ. Ну-ну, пане, не пересмикуйте! Хай собі цвірінчать… Але – пошепки!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ще я можу вбити Дракона!
СИН ГОСПОДИНІ. Що?! Як ви сказали? Вбити Дракона?! Ну… І скількох же ви вбили?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Поки що – жодного… Якось не трапився на очі… Але я вчився їх убивати!
СИН ГОСПОДИНІ. Дозвольте дещо порадити вам, люб’язний пане! Щиро порадити!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ну…
СИН ГОСПОДИНІ. Ніде, ніколи і нікому! В нашому Королівстві! Не кажіть слова «вбити» і слова «Дракона»!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Чому ж?
СИН ГОСПОДИНІ. Бо назва нашого королівства – Королівство Кровожерного Дракона!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Справді?!
СИН ГОСПОДИНІ. І ще одна порада…
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Слухаю…
СИН ГОСПОДИНІ. Тікайте з нашого Королівства щодуху! Бо в нас не знають, хто такі лицарі, але добре знають, хто такий Кровожерний Дракон! Прощавайте!
Швидко виходить.
Ява 5
Балакучий Бобер, Осика, Лицар Базилік
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ходіть здорові… (Роздумує). Королівство Кровожерного Дракона… Тікати звідси? Коли б не так! Я здолав дорогу, яку зачарували троє могутніх чарівників! Я зустрів панну, яка здалася мені запашною квіткою в пустелі! Тут мешкає кровожерний Дракон, якого мене вчили убивати! Тікати?! Ніколи! Я впевнений – саме тут знайду Корінь троянди!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР (до ОСИКИ). Та він відчайдух і зірвиголова!
ОСИКА. Вперше бачу такого на берегах цього ставка!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Хто тут?!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Оце так! Він ще й розуміє нас!
ОСИКА (шумить). Лиц-ц-цар… Лиц-ц-ц-цар!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. О, та це Осика і Бобер! Нерозлучна парочка!
ОСИКА. Це неправда! Ми не парочка!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Хіба ви не сперечаєтесь що не день? Невже Бобер не гризе твою кору, а ти не волаєш про допомогу?
ОСИКА. Ну… деякою мірою…
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Повірте, на своєму шляху мені стрівся не один десяток бобрів! А ще більше – незадоволених ними осик!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ми все про тебе знаємо!
ОСИКА. Ми все чули!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ти – чужоземець, мандрівник і лицар!
ОСИКА. І ти закохався у нашу Пелюстку!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ваша братія завжди здавалася мені надзвичайно проникливою…
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Якщо ти, лицарю, прийшов у Королівство Кровожерного Дракона і бажаєш відшукати тут Корінь троянди…
ОСИКА. То в тебе нічого не вийде!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. У нашому Королівстві не ростуть квіти! Тут навіть пташки співають пошепки!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Шукати втрачену річ можна будь-де… Навіть у цьому зачарованому трьома нездарами королівстві. Головне – знайти!
ОСИКА. Доки ти відшукаєш його, слуги нашого короля знайдуть тебе!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. І віддадуть на харч Дракону!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. О, то ваш Дракон харчується людьми?
ОСИКА. Раз на три місяці з’їдає молоду красуню!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Невже мешканці не можуть убити його, аби не віддавати на з’їдання красунь?
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. У нас нема кому воювати з Драконом, лицарю!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Хіба в Королівстві немає чоловіків?
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Чому ж, є… Та вони воліють займатися крамарством…
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Немає воїнів?
ОСИКА. Навіщо, коли маємо Дракона?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Мабуть, і лицарів у вас нема…
ОСИКА. Чому ж, є!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ти – перший! Ха-ха-ха!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. О горе цій землі, в якій лишилися тільки крамарі!
ОСИКА. Це схвилювало тебе, мандрівний лицарю! Дарма! Люди призвичаїлись… Вже триста років життя минає спокійно, без тривог… А те, що Дракон їсть дівчат… То треба ж йому, бідолашному, чимось харчуватись!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ти говориш про страшні речі, Осико! Адже Пелюстка… Вона також може стати жертвою Дракона!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Юні красуні намагаються не думати про це…
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Якщо Пелюстку віддадуть йому на харч, я стану з ним на бій!
ОСИКА. Овва! Ніколи не чула таких слів!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я вб’ю його!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. І не думай про це, лицарю! Дракон – частина історії нашого Королівства, його сьогодення…
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Дракон – частина історії бобрів! Ха-ха-ха!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Але я – також мешканець Королівства!
ОСИКА. А я вірю в лицаря! Лицарю, я вірю в тебе!
ЛИЦАР БАЗИЛІК (скептично). Твоя віра, Осико, додасть мені сил у тяжку хвилину…
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Сюди хтось іде!
ЛИЦАР БАЗИЛІК швидко ховається.
Ява 6
Драконолюб V
ДРАКОНОЛЮБ V. Ох, утомився! Черевик натер ногу… Сяду відпочину! (Сідає під ОСИКОЮ). Як гарно, як хороше на світі! Он хмаринка пропливає в небі… Джміль пролетів… А як романтично ця Осика задивилась у воду! Сидів би та сидів, милувався б та милувався! Але! Служба! Пропади вона пропадом! Ідеш собі, нікого не чіпаєш, виконуєш свій обов’язок, а тут – як не плюнуть тихцем тобі вслід, то каменюку пожбурять… Ходи та оглядайся! А чому? Тільки й того, що належиш до славетного і давнього роду Драконолюбів! Ще дід мого діда ходив забирати красунь, яким за жеребом випало стати харчем Драконові! І хто в цьому винен? Дід мого діда? Ні! Король! Вірніше, дід-король діда-короля нашого короля! Отой дід діда короля наказав, а мій дід діда… Одним словом, став на струнко, руку під козирок, і – кроком руш за дівчатами! Отак і я – руку під козирок, і кроком руш! А мене спитали – чи я хочу? Спитали? Ні! А в спину плюють!
Ой, ніженьки, ніженьки… Вставайте, любі, ходімо! (Встає). Право-руч! Ліво-руч! Кроком руш! Іменем Короля! Панна на ім’я Пелюстка, піддана його величності, вам наказано з’явитися… Трам-таррра-рам! Др-р-раконолюбе V, уперед!
Виходить.
Ява 7
Осика, Балакучий Бобер, Лицар Базилік
ЛИЦАР БАЗИЛІК виходить зі сховку і йде назирці за ДРАКОНОЛЮБОМ V.
ОСИКА. Куди він?!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Думаєш, лицар глухий? Не почув про Пелюстку?
ОСИКА. Ой, лишенько! Він пішов убивати Дракона!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Він же лицар! Сказав – зробив!
ОСИКА (шумить). Лиц-ц-цар… Лиц-ц-цар…
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР (гордо). Лицар!
КАРТИНА ДРУГА
Селянське подвір’я
Ява 1
Господиня, Син Господині
ГОСПОДИНЯ. Ціпочки, ціпочки, ціп, ціп, ціп! Ідіть до мене мої курочки, мої шабатурочки! Ось так, ось так… А де рябенька? А де чорненька? Де вони заховалися? Ціпочки, ціпочки, ціп, ціп, ціп! Ось вони, мої золотесенькі, мої дорогесенькі… Ідіть сюди, йдіть… Дзьобайте, наїдайтеся! Знесіть багато яєчок, щоб ваша господинька пішла на базар, продала їх, і купила мішечок смачної пшенички! Щоб ви гарно їли і неслися, мої любі! А потім господинька знову піде на базар, продасть яєчка і купить вам…
СИН ГОСПОДИНІ. До кого це ви, мамо, говорите? Знов до курей?
ГОСПОДИНЯ. Ні до кого я не говорю!
СИН ГОСПОДИНІ. Я ж чув – говорите!
ГОСПОДИНЯ. А коли й говорю, то що? Не можна? А раптом одна з них знесе нам золоте яєчко? Що ти на це скажеш?
СИН ГОСПОДИНІ. Це нісенітниця! Не може курка знести яйце із чистого золота!
ГОСПОДИНЯ. Ох, який ти розумний з мамою сперечатися! Люди кажуть, а я вірю, що вже не один такий випадок був! Хотів би ти потримати в руках золоте яєчко, га? Кажи, хотів би?
СИН ГОСПОДИНІ. Хотів би, мамо… Але ж це вигадки…
ГОСПОДИНЯ. Цить! А то наші курочки, наші шабатурочки почують, образяться, і не знесуть нам золотого яєчка! Треба їм водички налити… (Гукає). Пелюстко! Принесла води?
ГОЛОС ПЕЛЮСТКИ. Принесла, господине!
ГОСПОДИНЯ. Неси сюди!
ПЕЛЮСТКА заносить велике відро, наливає курям води і виходить.
СИН ГОСПОДИНІ. Мамо, а кого я щойно застав із нашою Пелюсткою!
ГОСПОДИНЯ. Оце ще лишенько! Кого?!
СИН ГОСПОДИНІ. Лицаря!
ГОСПОДИНЯ. Лицаря?! Що то за їден?
СИН ГОСПОДИНІ. Ну… Їздить на коні, б’ється шпагою…
ГОСПОДИНЯ. Зрозуміло! Волоцюга якийсь…
СИН ГОСПОДИНІ. То він назвав нашу Пелюстку шляхетною панною!
ГОСПОДИНЯ. Як-як?
СИН ГОСПОДИНІ. Шляхетною панною!
ГОСПОДИНЯ. Кого?
СИН ГОСПОДИНІ. Та ж нашу Пелюстку!
ГОСПОДИНЯ. Ігі-гі-гі! Ой, не сміши мене!
СИН ГОСПОДИНІ. А чого ви смієтеся? Він сказав, що шляхетну панну впізнає з першого погляду! Навіть відра їй хотів піднести…
ГОСПОДИНЯ. Ну, так, так! Волоцюга задрипанку впізнає з першого погляду! Ігі-гі-гі!
СИН ГОСПОДИНІ. А я кажу йому: «Ми – чесна родина! І нашій служниці не дозволено розмовляти з лицарями!»
ГОСПОДИНЯ. Отак і сказав? Не побоявся?
СИН ГОСПОДИНІ. Отак і сказав!
ГОСПОДИНЯ. Сміливець… Весь у батька!
СИН ГОСПОДИНІ. Мамо, аби ви знали, що той лицар ще говорив… Мені навіть страшно таке повторювати!
ГОСПОДИНЯ. Мамі можна!
СИН ГОСПОДИНІ. Він сказав, що вчився убивати Драконів!
ГОСПОДИНЯ. А на таке вчать?
СИН ГОСПОДИНІ (з жахом). Мамо!
ГОСПОДИНЯ. Я просто запитала! Та що від того заволоки чекати! Хіба він, як чесна людина, вчився торгувати?! Ні, зарізякам того не треба! Убивати Драконів, о!
СИН ГОСПОДИНІ. Каже, що шукає якийсь Корінь троянди!
ГОСПОДИНЯ. Ага, ага! Хто б сумнівався! Корінь якогось бур’янцю! А я вже думала, скажеш – зачарований скарб! Ігі-гі-гі!
СИН ГОСПОДИНІ. Ги-ги-ги! Ви, мамо, вмієте насмішити!
ГОСПОДИНЯ. Та яка може бути користь від отих квіток?
СИН ГОСПОДИНІ. Кажуть, пахнуть… Кажуть, гарні!
ГОСПОДИНЯ. Як на мене – яєчня і гарніша, і пахне приємніше! Ігі-гі-гі!
СИН ГОСПОДИНІ. Ги-ги-ги! От як ви можете влучно підмітити!
ГОСПОДИНЯ. А тепер без сміху. Побачиш того лицаря ще раз – гони його з двору в три шиї, і не забалакуй з ним! Це бешкетник і головоріз! Ти ба – Драконів уміє убивати! І де це на таке вчать!
СИН ГОСПОДИНІ. Та ми як зберемося всім селом, то ми йому так пику натовчемо!
ГОСПОДИНЯ. Хай всі товчуть, а ти – бочком собі, бочком! Не дуже лізь у бійку! Ще вдарять…
СИН ГОСПОДИНІ. Та добре вже…
Ява 2
Господиня, Син Господині, Драконолюб V
ДРАКОНОЛЮБ V. Іменем Короля, відчиняйте!
ГОСПОДИНЯ. Ой, лишечко! Відчинено, пане! (До СИНА ГОСПОДИНІ). А це ще хто?!
ДРАКОНОЛЮБ V заходить, розгортає королівський указ і починає читати.
ДРАКОНОЛЮБ V. «Іменем Короля! Панно на ім’я Пелюстка, піддана Його Величності! Вам наказано з’явитися завтра о першій годині пополудні до печери Кровожерного Дракона! Вам випав почесний жереб бути з’їденою патроном нашого Королівства – Кровожерним Драконом! Його Величність Король».
ГОСПОДИНЯ. Що… Що це означає?! Цього не може бути! Це якась грандіозна помилка! Причому тут Пелюстка?! Пелюстка – наша служниця! Пелюстка – моя дочка… пасербиця! Вона мені як рідна! Це жахливе неподобство!
СИН ГОСПОДИНІ. Перевірте – там справді написано – «Пелюстка»? Може, якесь інше ім’я?
ДРАКОНОЛЮБ V. Родині почесно з’їденої належиться 15 карбованців… Господарям почесно з’їденої – 10 карбованців…
ГОСПОДИНЯ. А чому це така несправедливість? Чому це – 10 карбованців?! Я її виховувала як рідну дочку! Вона в мене від народження як вареник у маслі! А ви доведіть, що це моя служниця!
СИН ГОСПОДИНІ. Мамо, не гарячкуйте так… Зараз ми про все домовимося…
ДРАКОНОЛЮБ V. То де згадана вище панна на ймення Пелюстка?
СИН ГОСПОДИНІ. Почекайте, не гарячкуйте. Давайте сядемо і спокійно про все домовимося.
ДРАКОНОЛЮБ V. Мені, шановні, нема про що з вами домовлятися! Я при виконанні королівського указу!
ГОСПОДИНЯ. А може б ви сіли за стіл, випили б слив’яночки, скуштували б яєчні… Пелюстко! Насмаж панові яєчні!
ГОЛОС ПЕЛЮСТКИ. Гаразд!
ДРАКОНОЛЮБ V. Дача королівському посланцю хабара в особливо великому розмірі…
ГОСПОДИНЯ. Гаразд, гаразд! Пелюстко! Не смаж панові яєчні!
ГОЛОС ПЕЛЮСТКИ. Добре!
СИН ГОСПОДИНІ. От ви, пане, забираєте від нас служницю…
ГОСПОДИНЯ. Яку служницю?! Дочку! Пасербицю! Вона ж як вареник у маслі…
СИН ГОСПОДИНІ. Зачекайте, мамо… (До ДРАКОНОЛЮБА V). А тим часом у Королівство таємно пробрався надзвичайно небезпечний злочинець – лицар! То може б, замість Пелюстки згодувати Драконові його?
ДРАКОНОЛЮБ V. Розшук небезпечних злочинців – не моя компетенція! Я всього лиш сумлінний постачальник харчу для Дракона!
ГОСПОДИНЯ. Ні, не харчу! Не харчу! Нашої Пелюстки!
ДРАКОНОЛЮБ V. Я бачу тут, у цьому дворі, злочинне нехтування королівським указом…
ГОСПОДИНЯ та СИН ГОСПОДИНІ (разом). Пелюстко! До тебе прийшли!
Ява 3
Ті ж і Пелюстка
ПЕЛЮСТКА. Цей пан хоче мене бачити?
ДРАКОНОЛЮБ V (убік). Скільки воджу до Дракона дівчат, а таку красуню бачу вперше!
СИН ГОСПОДИНІ. Пелюстко, цей гм… чоловік прийшов за тобою…
ГОСПОДИНЯ. Щоб забрати тебе назавжди! (Ридає).
ПЕЛЮСТКА. Що це означає, господине?
ДРАКОНОЛЮБ V. Це означає, що вам, панно, випала велика честь бути з’їденою нашим Кровожерним Драконом!
ПЕЛЮСТКА. По-вашому, бути з’їденою – велика честь?
ГОСПОДИНЯ. Раз кажуть, так воно і є! (Ридає).
СИН ГОСПОДИНІ. Не пощастило тобі, Пелюстко…
ДРАКОНОЛЮБ V. Зате побачите мальовничу дорогу до Драконової печери, саму печеру, самого Дракона… Вам дадуть нову гарну сукню, аби в Дракона з’явився апетит!
ПЕЛЮСТКА. А якщо я не хочу, аби мене з’їв Дракон?!
ДРАКОНОЛЮБ V. Варіантів, на жаль, не передбачено…
Ява 4
Ті ж та Лицар Базилік
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Доведеться передбачити! Я – лицар Базилік, і я врятую вас, Пелюстко!
ГОСПОДИНЯ (до СИНА ГОСПОДИНІ). Це не той зарізяка, що вчився убивати Драконів?
СИН ГОСПОДИНІ. Він! (До ДРАКОНОЛЮБА V). Ось, до речі, і цей небезпечний злочинець! Його й розшукувати не треба! Беріть його собі та йдіть! А Пелюстка нехай лишається!
ПЕЛЮСТКА. О ні! Лицарю!
ДРАКОНОЛЮБ V. Ну не знаю… На ваше ім’я в королівській скарбниці уже виписано 10 карбованців…
ГОСПОДИНЯ. Чому це 10? Чому не 15?! Вона мені як дочка! Вона мені рідна! Пелюстко!
ЛИЦАР БАЗИЛІК (до ДРАКОНОЛЮБА V). Я піду разом із вами, пане, і уб’ю Дракона!
ДРАКОНОЛЮБ V. Охо-хо! А Король що скаже? Я мав привести красуню, а привів якогось розбійника, що взяв та й убив Дракона?! Ні, так діло не піде! Так я можу й посади позбутися!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. По-перше, я – лицар, а не розбійник! А по-друге, ви думаєте про власну посаду, а не про тисячі життів безневинних красунь!
ДРАКОНОЛЮБ V (убік). На кожну красуню рано чи пізно знайдеться свій Кровожерний Дракон! (До ЛИЦАРЯ БАЗИЛІКА). Тут я дозволю собі з вами не погодитися!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Чому б то?
ДРАКОНОЛЮБ V. Бо ви бачите тільки один бік проблеми!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Цікаво-цікаво!
ДРАКОНОЛЮБ V. А про Драконове життя ви подумали? Йому що, з голоду помирати… здихати? Можливо, останньому Драконові, який лишився живий?! А може його занесено до Червоної книги?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Його занесено до Червоної книги?!
ДРАКОНОЛЮБ V. Це я так кажу, для прикладу! От ви, кажете, вчилися убивати Драконів!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ну так… Теоретично…
ДРАКОНОЛЮБ V. А практично? Бачили хоч одного в своєму житті?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ні, не пощастило… Але тепер – побачу! Вперше, і, сподіваюсь, востаннє!
ГОСПОДИНЯ. Ой, матінко рідна! Вперше бачу такого впертого розбійника!
СИН ГОСПОДИНІ. Лицаря!
ГОСПОДИНЯ. Це одне і те ж!
ПЕЛЮСТКА. Лицарю, Дракон може перемогти вас! Ви загинете… А потім – я! Навіщо помирати нам обом? Я піду з цим чоловіком! А вас, напевне, чекають великі справи!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Пелюстко! Так, я мав велику мету! Я покинув батьківщину – мальовничу Квітковію – і вирушив на пошуки Кореня троянди! Але… Нехай ніколи моє ім’я не стане славетним…
ПЕЛЮСТКА. О лицарю!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. І хай ніколи в житті я не знайду Корінь Троянди…
ПЕЛЮСТКА. О ні!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Але я вб’ю цього Дракона! Я врятую вас!
ІІ ДІЯ
КАРТИНА ПЕРША
Королівський палац
Ява 1
Король, Перший Міністр
ПЕРШИЙ МІНІСТР. А ось, ваша величносте, ще одна дуже пізнавальна задачка!
КОРОЛЬ. Цікаво-цікаво!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. «Росло 4 берези. На кожній березі – по 4 гілки. На кожній гілці – по 4 менші гілочки. На кожній меншій гілочці – по 4 яблука. Скільки всього яблук?»
КОРОЛЬ. І це все?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Так, це все!
КОРОЛЬ. Здається, все просто. Це задача на множення. Отож…
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Це, ваша величносте, задача на логіку!
КОРОЛЬ. На яку ще логіку?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. На логіку!
КОРОЛЬ. Не заплутуй мене! Логіка і множення – одне і те ж!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Не зовсім, ваша величносте!..
КОРОЛЬ. Поговори мені ще тут! Хочеш сказати, що розумніший за свого Короля?!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. О ні, ваша величносте, це неможливо! Ні!
КОРОЛЬ. Отож бо й воно! Так… 4 берези множимо на 4 гілки, множимо на 4 менші гілочки, множимо на 4 яблука… Гм… Сума, гадаю, буде велетенська… Так, 4 множимо на 4, буде 12…
ПЕРШИЙ МІНІСТР. 16…
КОРОЛЬ. Ну, я так і сказав – 16! Так… 16 множимо на 4, це буде…
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Там не потрібно множити! Це задача на логіку!
КОРОЛЬ. Ну правильно! Задача на логіку – як логічно 16 помножити на 4? Це означає… Означає…
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Ну!
КОРОЛЬ. Це означає: двоцифрове число помножити на одноцифрове!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Ну це правильно!
КОРОЛЬ. Ти хочеш сказати – логічно?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Так, я хочу сказати – логічно…
КОРОЛЬ. А ти кажеш! Логіка – це одне, множення – це друге…
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Це інше!
КОРОЛЬ. Що?!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Треба казати: логіка – це одне, множення – це інше!
КОРОЛЬ. Я так і кажу!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Авжеж, ваша величносте, саме так…
Ява 2
Ті ж, Драконолюб V
ДРАКОНОЛЮБ V (вбігає). Ваша величносте! Зрада! Замах на вбивство! Злочин!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Його величність займається державними справами!
КОРОЛЬ (до ПЕРШОГО МІНІСТРА). Щойно я вирішив важливу державну справу! (До ДРАКОНОЛЮБА V). Кажіть, Драконолюбе, що там у вас?
ДРАКОНОЛЮБ V. Ваша величносте! Велике горе! Державне горе!
КОРОЛЬ. Чи воно державне, вирішувати мені!
ДРАКОНОЛЮБ V. Наше Королівство втратило Дракона!
КОРОЛЬ. Кровожерного?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. У нас, ваша величносте, іншого нема…
КОРОЛЬ (до ПЕРШОГО МІНІСТРА). А це державне горе?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Гадаю, так!
КОРОЛЬ. (до ДРАКОНОЛЮБА V). Гаразд, і як це державне горе сталося? Де подівся наш Кровожерний Дракон?
ДРАКОНОЛЮБ V. Дозвольте розказати все по порядку! Отож, було так. Виконуючи свої обов’язки із доставки нашому Драконові харчування…
КОРОЛЬ. Це коли ти ведеш йому на з’їдання красуню?
ДРАКОНОЛЮБ V. Саме так, ваша величносте. Приходжу я до вибраної жеребом молодої панни, і повідомляю їй новину. Аж тут – де не візьмись – незнайомець, і називається лицарем Базиліком!
КОРОЛЬ. Лицарем? Щось таке знайоме… Так і крутиться в голові! Нагадайте, Міністре!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Лицарі їздять на конях, досконало володіють шпагами, і – хлібом їх не годуй, а дай тільки когось визволити!
КОРОЛЬ. Зрозуміло.
ДРАКОНОЛЮБ V. От з’являється він, як сніг на голову, і кричить: «Нехай ніколи моє ім’я не стане славетним, і нехай я ніколи не знайду Корінь троянди, але я вб’ю цього Дракона!»
КОРОЛЬ. Здається, цей лицар крикнув щось зайве!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Цей лицар зазіхнув на нашу державну гордість – Кровожерного Дракона! Це – злочинець! Де він?!
ДРАКОНОЛЮБ V. От я й розповідаю. Та як свисне! Підбігає до нього кінь, він – на нього, і зникає, наче його вітром здуло!
КОРОЛЬ. Мабуть, злякався і втік!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Поїхав убивати Дракона, ваша величносте, не інакше! Розповідай, Драконолюбе!
ДРАКОНОЛЮБ V. Ми з панною – руки в ноги – і в путь! Підходимо мальовничою дорогою до Печери Дракона, і що ми бачимо?!
КОРОЛЬ. Дракона!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Лицаря!
ДРАКОНОЛЮБ V. Бій!
КОРОЛЬ. Дракон б’є лицаря?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Лицар б’є Дракона?
ДРАКОНОЛЮБ V. Бій, яким його не раз описано в історичній літературі! Дракон б’є лицаря – заганяє його в землю по коліна, потім навпаки – лицар б’є Дракона, заганяє його по черево в землю…
КОРОЛЬ. Чому ми тут? Чому не там? Я хочу подивитися на цей бій!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Цей бій уже минув, ваша величносте! А далі?
ДРАКОНОЛЮБ V. А далі – заганяють один одного в землю по пояс! Потім – по шию!
КОРОЛЬ. Я хочу це побачити!
ПЕРШИЙ МІНІСТР (до КОРОЛЯ). Пізно! (До ДРАКОНОЛЮБА V). Далі!
ДРАКОНОЛЮБ V. Бій був запеклим і довгим! Ми це помітили по стомленому обличчю лицаря і стомленій… е-е… морді… пащеці… голові Дракона! А потім сталося неймовірне! Надзвичайне!
КОРОЛЬ. Кажи швидше!
ДРАКОНОЛЮБ V. Дракон побачив панну Пелюстку!
КОРОЛЬ. А це ще хто?!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Це та дівчина, яку він вів на з’їдання! Далі!
ДРАКОНОЛЮБ V. Побачив, та як затруситься! Як сяде перед нею на хвоста! Як упаде на передні лапи! Як цуцик!
КОРОЛЬ. Це справді неймовірно!
ДРАКОНОЛЮБ V. Панна Пелюстка розгубилася, лицар розгубився! І я розгубився, скажу по правді! Вперше побачив нашого Дракона таким розгубленим…
КОРОЛЬ. А що ви всі там розгубили? Потім знайшли?
ПЕРШИЙ МІНІСТР (до ДРАКОНОЛЮБА V). Його величність сказав: «Продовжуйте!»
ДРАКОНОЛЮБ V. А потім – розбігся, розправив крила, змахнув ними кілька разів, знявся угору, в саме небо, і… зник у голубій високості!
КОРОЛЬ. Дракон?!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Це справді велике державне горе. Ми втратили його – родзинку Королівства! Чим тепер наше Королівство вирізнятиметься серед інших?! Тим, що в нас, крім крамарів, нікого немає?! І назву доведеться змінювати…
ДРАКОНОЛЮБ V. Але це ще не все!
КОРОЛЬ. Щось іще?!
ДРАКОНОЛЮБ V. Потім панна Пелюстка засміялася, і з її вуст злетіла квітка! А коли пішла, то там, де ступала нога, із землі почали з’являтися квіти! І розквітати просто на очах!
КОРОЛЬ. Скільки цікавого і захоплюючого відбувається в світі! І я дізнаюся про все останнім!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Ви, ваша величносте, дізнаєтеся про все першим! Ну, і де ж цей лицар і квіткова чарівниця?
ДРАКОНОЛЮБ V. Вони йдуть сюди, до королівського палацу! По килиму із квітів!
Ява 3
Ті ж, Господиня, Син Господині
ГОСПОДИНЯ. Доброго дня, ваша величносте! А ось і ми!
КОРОЛЬ (убік). Хм… Ця жінка – квіткова чарівниця?! То оце такі красуні живуть в моєму Королівстві? (До ГОСПОДИНІ та її СИНА). Слухаю вас, добродії!
ГОСПОДИНЯ. Ваша величносте, в знак великої пошани до вас – скромний подаруночок! (Подає КОРОЛЮ кошик з яйцями).
КОРОЛЬ. Що це? (Заглядає до кошика). Це – яйця!
ГОСПОДИНЯ. Від власних курей, з власного господарства!
КОРОЛЬ. О, то ваші кури несуть золоті яйця?! Як це зворушливо!
ГОСПОДИНЯ. Ви помиляєтесь, ваша величносте, яйця звичайні! Зате – домашні, найсвіжіші!
КОРОЛЬ. Перший Міністре! Погляньте!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. І справді, яйця золоті!
ГОСПОДИНЯ. Як – золоті?! (Заглядає до кошика). Сину!
СИН ГОСПОДИНІ (заглядає до кошика). Вони й справді золоті! Мамо, вибачте, що не вірив у курей!
ГОСПОДИНЯ. Але – як?! Чому?! Яким чином?!
СИН ГОСПОДИНІ. Я не побачив, у курнику було темно…
ГОСПОДИНЯ. І ти набрав повний кошик золотих яєць Королю?!
СИН ГОСПОДИНІ. Та я не бачив, що вони золоті!
ГОСПОДИНЯ. Лиходію! Почекай, поговоримо вдома! (До КОРОЛЯ). Ваша величносте, ми помилились… Ми хотіли вам свіженьких… А ці золоті – вони якось випадково тут опинились… Ми вам обміняємо!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. О, ні! Золоті яйця належить негайно віднести до королівської скарбниці!
КОРОЛЬ (убік). Дивно! Казали, що кругом них ростуть квіти… А-а-а! Це вони прийшли відкупитися золотими яйцями за те, що прогнали Кровожерного Дракона! (До ГОСПОДИНІ, строго). Негайно віднести до королівської скарбниці!
ГОСПОДИНЯ. Але ж ми помилилися!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Досить розмов! Король стомився! Ви вільні!
СИН ГОСПОДИНІ. Як – вільні?! Ми прийшли по винагороду!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. А за що вас нагороджувати? За розбій? За те, що ми втратили найцінніше – нашого Дракона?!
КОРОЛЬ. Хочете відкупитися своїми жалюгідними золотими яйцями?!
ГОСПОДИНЯ. Ви нас вибачте, ваша величносте, але це ми втратили найцінніше – нашу Пелюстку, яку з’їв ваш… наш королівський Дракон!
ПЕРШИЙ МІНІСТР (виправляє). Кровожерний Дракон! (Здогадується). А, то ви прийшли по винагороду за свою з’їдену красуню?
ДРАКОНОЛЮБ V. Умовно з’їдену!
ГОСПОДИНЯ. Так! По обіцяних 15 карбованців!
ДРАКОНОЛЮБ V (цитує). «Родині почесно з’їденої належиться 15 карбованців… Господарям почесно з’їденої – 10 карбованців…» А ви, панове – господарі цієї дівчини!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. То ви ще й шахраї! Ви вводите свого Короля в оману!
ГОСПОДИНЯ. Я її виростила! Я її знайшла у капусті! Я їй майже мати! Чому не 15?! Ну дайте хоч 12 карбованців!
КОРОЛЬ. Я нічого не зрозумів! Хто ці люди?! До чого тут 12 карбованців?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Не хвилюйтеся, ваша величносте! (До ГОСПОДИНІ та її СИНА). Ніяких грошей ви не одержите, оскільки тримаєте в господарстві курей, що несуть золоті яйця! Зауважте – неоподатковані!
ГОСПОДИНЯ. Повірте – це цілком випадково! Це, мабуть, рябенька! Вона так затужила за Пелюсткою, коли її забрав отой е-е… добродій! Так затужила! Мабуть, ненароком, не хотячи, і знесла золоте яєчко!
СИН ГОСПОДИНІ. Мовчіть, мамо, а то ще прийдуть і всіх курей заберуть до королівської скарбниці!
ГОСПОДИНЯ. Але ж 15… 12… Та хоч 10 карбованців!
СИН ГОСПОДИНІ. Мовчіть, мамо!
Ява 4
Ті ж, Лицар Базилік
ЛИЦАР БАЗИЛІК швидким кроком заходить до палацу.
ДРАКОНОЛЮБ V. Ось він, ось цей злочинець, ваша величносте! Це він налякав Кровожерного Дракона!
ГОСПОДИНЯ. Диви, тільки налякав! А казав, уб’є!
СИН ГОСПОДИНІ. Мовчіть, мамо!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я з’явився до вас, ваша величносте, засвідчити свою глибоку пошану!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Засвідчити свою пошану його величності? Це після того, як ви прогнали нашого Дракона?!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я бився з ним! Хотів убити! Але він чомусь дуже злякався… Знявся в небо, і зник!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Навіщо було лякати беззахисну тварину!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Беззахисну?! Запевняю вас, це дуже лютий і небезпечний Дракон! І тепер ви не мусите жертвувати йому своїх красунь!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Красунь у нашому королівстві, чужоземцю, хоч греблю гати, а Дракон – один!
КОРОЛЬ. Що тепер буде? Як тепер керувати Королівством без Кровожерного Дракона?!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Нам доведеться поміняти безліч законів! Створити армію! Перекваліфікувати крамарів! Налагодити зв’язки із сусідніми королівствами! Ви хоч уявляєте, скільки це роботи?!
КОРОЛЬ. Тепер все стане інакшим! Ніколи буде й математикою зайнятися!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ви хочете сказати, що Кровожерний Дракон був вам потрібен?! І що вам зовсім не жаль ваших красунь?!
КОРОЛЬ. Ви, юначе, не назвалися!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Я – лицар Базилік!
КОРОЛЬ. Базилік… Базилік… Десь я вже чув це слово!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Базилік – це рослина, листя якої в кулінарії використовують як прянощі, а в медицині – з лікувальною метою…
КОРОЛЬ. Але ж це – не рослина, Перший Міністре! Це – людина, і я це чудово бачу! А з якої країни ви прибули, лицарю?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Моя батьківщина – мальовнича Квітковія!
КОРОЛЬ. Вперше чую про таку! Веселенька назва! А ви, Перший Міністре, чули?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Ні! Я не цікавлюсь химерами!
КОРОЛЬ. До речі, а як ви потрапили до нашого Королівства? Наскільки мені відомо, кордони – під надійним закляттям трьох могутніх чарівників!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Значить, закляття не таке вже й надійне, а чарівники – не такі вже й могутні…
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Не вам судити про наших могутніх чарівників, чужинцю!
Ява 5
Ті ж, Пелюстка
ПЕЛЮСТКА заходить із великим букетом квітів.
ПЕЛЮСТКА. Лицарю! А я вас скрізь шукаю! Погляньте, що в мене!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Це – прекрасний букет найвишуканіших квітів!
КОРОЛЬ (до ПЕРШОГО МІНІСТРА). Яка красуня! Що це в неї в руках?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Що це у вас в руках?
ПЕЛЮСТКА. Це – квіти, ваша величносте! Вони вам подобаються? Я дарую їх вам!
КОРОЛЬ. Дякую! Хто ви?
ГОСПОДИНЯ (висувається наперед). Це наша Пелюстка! Та, що з’їв Дракон!
СИН ГОСПОДИНІ. Мамо, він її не з’їв! Що сталося, Пелюстко? Чому тебе не з’їв Дракон?
ПЕЛЮСТКА. Він чомусь дуже злякався мене! Затремтів, знявся у небо і зник!
ГОСПОДИНЯ. Ах, наша Пелюстка була завжди такою вигадницею! Це ж треба – її злякався Дракон! Ха-ха-ха!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Панну Пелюстку і справді злякався Дракон! А коли він знявся в небо, навколо панни почали розквітати квіти! Це дивовижно!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Так, це досить незвично! Відійдіть отуди, в куточок, панно! У вас занадто щасливий вигляд! А ви не відповіли, чужинцю, на питання короля!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. О так, ваша величносте! Як я потрапив до вашого Королівства… Це довга і сумна історія!
КОРОЛЬ. Із радістю і задоволенням послухаємо її!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. У Квітковії, ваша величносте, обов’язком кожного лицаря є самовіддане служіння своїй країні і Королеві!
КОРОЛЬ. Який незвичний обов’язок, чи не правда, Перший Міністре?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Дивна країна… Дивні обов’язки!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Колись, дуже давно, шістнадцять років тому, наше королівство спіткало велике горе…
КОРОЛЬ (убік). Як наше допіру!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Наша Королева народила доньку – красиву, як вранішня зоря, як крапля роси на пелюстці троянди!
КОРОЛЬ (убік). Так, розумію… А мріяла, либонь, про сина…
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Це дитя було незвичайним! Адже дівчинка народилася із золотим ланцюжком на шиї, а на ньому – чарівний талісман із діамантів у вигляді Кореня троянди! Це була майбутня Панна Квітів!
КОРОЛЬ (убік). І ланцюжок з діамантами вкрали!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Все королівство охопило невимовне щастя. Адже Панна Квітів приходить у світ один раз на сто років! Вона вміє розмовляти з травами і деревами, зі звірами й мурахами! Вона може рухати хмарами: її велінь слухаються громи і блискавиці. Але – і це найголовніше – вона приносить у світ квіти, красу і любов!
КОРОЛЬ. Квіти, красу і любов! Занотуйте, Перший Міністре, я хочу ці слова вивчити напам’ять!
ПЕРШИЙ МІНІСТР занотовує.
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Але щастя Королеви і всього королівства було недовгим… Стара захланна відьма, противниця всього прекрасного, викрала замотане в пелюстки дитя просто з колиски! Наклавши страшне прокляття, вона закинула дівчинку в невідомі краї. Зачарована Принцеса, вочевидь, перебуває там і досі, не відаючи нічого про своє походження… Від того дня кожен лицар Квітковії, досягнувши повноліття, вирушає на її пошуки!
КОРОЛЬ. А як її впізнати? Вона ж змінилася за шістнадцять років!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. За чарівним талісманом у вигляді Кореня троянди!
КОРОЛЬ. Що в світі діється… До речі, Перший Міністре, ви ні на кому не помітили подібного талісмана?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Я – ні!
СИН ГОСПОДИНІ. А я помітив! Мамо!
ГОСПОДИНЯ. Що – мамо?
СИН ГОСПОДИНІ. А покажіть-но ваш ланцюжок з підвіскою! Ви самі колись говорили, що зняли його з немовляти, яке знайшли в капусті… З нашої Пелюстки!
ГОСПОДИНЯ. Ну зняла! Взяла трохи поносити, ненадовго! Адже це – коштовна річ, і Пелюстка могла його загубити, коли ходила до ставка по воду!
КОРОЛЬ. Розумно…
ГОСПОДИНЯ. Я подумала: буде виходити заміж, віддам!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Де, де цей талісман?!
ГОСПОДИНЯ знімає з шиї ланцюжок з талісманом, і віддає ЛИЦАРЕВІ БАЗИЛІКУ.
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Золотий ланцюжок… Талісман з діамантів у вигляді Кореня троянди! Я знайшов його!
КОРОЛЬ. Він знайшов його, Перший Міністре! Нарешті дива відбуваються безпосередньо в моїй присутності!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Панно квітів, Пелюстко, він ваш! (Схиляється в глибокому поклоні, передаючи талісман ПЕЛЮСТЦІ).
ПЕЛЮСТКА. Мій?!
ГОСПОДИНЯ. Панна квітів?!
СИН ГОСПОДИНІ. Вона – Принцеса?! Наша служниця – Принцеса!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Принцеса – служниця! Ось до чого призводить безвідповідальне ставлення до дітей… А винна в усьому, звісно ж, відьма!
КОРОЛЬ. Яка відьма? Де відьма?
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Відьми тут нема, на жаль…
ЛИЦАР БАЗИЛІК (до ПЕЛЮСТКИ). Одягніть його, шляхетна панно! Цей талісман належить вам по праву!
ПЕЛЮСТКА одягає талісман.
Гримить грім, розбиваючи давнє закляття.
Настає темрява, що помалу світлішає, мінячись всіма барвами веселки.
Чується перше несміливе щебетання солов’я, до якого долучається спів інших птахів. Птахи співають на повний голос.
Чарівний вітер осипає ПЕЛЮСТКУ пелюстками троянд.
КОРОЛЬ. Диво! Це диво! Гукайте сюди всіх крамарів та гендлярів! Хай беруть своїх жінок! Дітей! Інших родичів! Хай дивляться на квіти! Хай милуються Принцесою! Музикантів сюди! Хай грають! Хай усі танцюють!
Починає грати музика.
КОРОЛЬ встає із трону, і починає невміло, зате старанно танцювати.
ДРАКОНОЛЮБ V танцює із трагічним обличчям.
ПЕЛЮСТКА і ЛИЦАР БАЗИЛІК танцюють удвох.
ПЕРШИЙ МІНІСТР (убік). Не розумію, до чого ці веселощі?! (Цитує). «Квіти, краса і любов!» Хм…
ГОСПОДИНЯ (до СИНА). Танці! Веселощі… Досить ловити гав! Мерщій додому!
СИН ГОСПОДИНІ (пританцьовуючи). Чому, мамо? Подивіться, яка незвичайна наша Пелюстка!
ГОСПОДИНЯ. Наче ми її ніколи не бачили… Ніколи нам витанцьовувати! Мерщій додому, бо курей покрадуть!
СИН ГОСПОДИНІ. Та кому вони потрібні?!
ГОСПОДИНЯ. А про золоті яйця забув?!
СИН ГОСПОДИНІ. Та добре вже, мамо! Ходімо…
КОРОЛЬ. Ах, як це чудово і прекрасно, що Корінь троянди знайшовся саме в нашому Королівстві!
ПЕРШИЙ МІНІСТР (виглядаючи з вікна). О, ваша величносте, піддані не забарилися… Королівський двір повен роззяв, що витріщаються на квіти! Он уже, чую, хтось співає… А хтось уже, бачу, танцює… (Убік). От народ! Яке Королівство втратили! Королівство Кровожерного Дракона… І співають! Весело їм… Нещасні!
КОРОЛЬ. Ах, Перший Міністре, дивіться, яка красуня! Вона справжня Принцеса! Дивіться, які квіти! Як там… «Квіти, краса і дружба»!
ПЕРШИЙ МІНІСТР (виправляє похмуро). «І любов!»
КОРОЛЬ. Знову показуєш, що розумніший за короля?! Іди займись чимсь! Обчисли задачу на множення, або… або придумай нову назву для Королівства!
ПЕРШИЙ МІНІСТР. Слухаю, Ваша величносте! (Убік). Ха! Придумай нову назву для Королівства… Тільки й роботи!
ПЕРШИЙ МІНІСТР виходить.
КОРОЛЬ зупиняється, задихавшись від танцю.
ВСІ також зупиняються.
КОРОЛЬ (до ПЕЛЮСТКИ). Ах, невже ви й справді покинете наше Королівство, Принцесо?
ПЕЛЮСТКА. Так, ваша величносте… Адже там, у Квітковії, мене чекає мама!
КОРОЛЬ. Чекає мама! Це вагома причина… А дорогою вас ніхто не образить?
ЛИЦАР БАЗИЛІК. А для чого моя шпага, ваша величносте?
КОРОЛЬ. І справді! (Убік). Попереду в них – нові цікаві пригоди, а мені знову сиди в палаці… (До ПЕЛЮСТКИ і ЛИЦАРЯ БАЗИЛІКА). Але в дорогу – завтра! Завтра! А зараз – на площу, поближче до народу! Поспіваймо… Потанцюймо… Понюхаймо квіти! (Убік). Зрештою, якщо вони мені набриднуть, скажу Першому Міністрові, аби заборонив!
Квітнуть квіти, знову лунає музика.
ВСІ танцюють.
КАРТИНА ДРУГА
Берег ставка, оточений деревами.
Ява 1
Осика, Балакучий Бобер
ОСИКА слухає, як голосно співає пташка, сидячи на її гілці.
ОСИКА. Як же гарно ти співаєш, пташечко! Співай, співай!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР (заходить, тримаючи в руці квітку). Яка ж запашна! Скільки живу, не нюхав нічого подібного! (Нюхає).
ОСИКА. Пташечко, а може б ти звила гніздечко на моїй гілці?
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР (розглядаючи квітку). Цікаво, смачна? (Куштує її. Розжувавши, спльовує).
ОСИКА. Пташечко, ти куди? Чому перелетіла на інше дерево? Воно не таке затишне, як я…
Ява 2
Ті ж і Драконолюб V
Похнюплений ДРАКОНОЛЮБ V заходить, мало не плачучи.
ДРАКОНОЛЮБ V. Всі кругом щасливі! Всі веселяться, а найбільше – красуні Королівства! Скрізь квітнуть квіти, кури від радощів несуть золоті яйця… А пташки співають так, що у вухах закладає! Лиш я в глибокій печалі… Кровожерний Драконе! Куди занесли тебе твої могутні крила?! Чим харчуєшся тепер, замість красунь? Я, вірний слуга, вирушаю в путь за слідами твоїх крил у блакитному небі! Я знайду тебе…
Йде.
ОСИКА (вслід). Іди, йди за отим нелюдом! І сам такий…
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Його можна зрозуміти – чоловік на службі…
Ява 3
Ті ж, Лицар Базилік, Пелюстка
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Ходімо, Принцесо! Дорога до Квітковії неблизька…
ОСИКА. Хто – принцеса? Пелюстко, це ти?!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Ти покидаєш нас?
ПЕЛЮСТКА. Так, я – принцеса… І мушу йти! Моє королівство – Квітковія, і там мене чекає мама!
ОСИКА. У тебе є мама? Вона не змусить носити відра з водою?
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Мама – ніколи! В крайньому випадку, не поснідавши…
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Скільки сліз виплакала наша добра Королева! І це вона ще не знала про Кровожерного Дракона…
ОСИКА. Він мало не з’їв тебе, Пелюстко! Ой… Принцесо…
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. Лицар нагодився вчасно…
ОСИКА. Лиц-ц-цар…
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. А я тепер зрозумів, хто такий лицар! Він захищає навіть служниць!
ОСИКА (замріяно). Лиц-ц-цар!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. «Борися з найменшою неправдою, і одержиш перемогу над найбільшим злом!» Це – девіз усіх лицарів!
ПЕЛЮСТКА. Прощавай, Королівство Кровожерного Дракона!
ЛИЦАР БАЗИЛІК. Королівство перейменували… Тепер воно – Королівство Зниклого Дракона!
ПЕЛЮСТКА. Як важко все-таки позбутися Дракона…
ЛИЦАР БАЗИЛІК. В путь, Принцесо Кореня троянди! (Убік). І – дамо мого серця!
Йдуть.
ОСИКА (замріяно зітхаючи). Лиц-ц-цар… Пелюс-с-стка… Чує моє серце – вони обов’язково поберуться!
БАЛАКУЧИЙ БОБЕР. І ти туди ж! Ох, вже ці дівчата… Але досить теревені розводити! Адже я ще не снідав, а квіти не смакують мені… Отож…
ОСИКА. Не смій до мене підходити! Заберись геть!
Завіса
2011, 2017р.