Надія Симчич

КАЗКА ТРОПІЧНОГО ЛІСУ або МАЛЬВА

(п’єса-казка)

Дійові особи:

Мальва
Принц Сальваро
Король Сельви
Професор
Спудей
Джміль
Фея Цілющого Зілля
Тизанія
Ліана
Фікус

Гості – феї та ельфи

Всі феї та ельфи мають за плечима пару крилець; крилець не мають лише Мальва та принц Сальваро.

Дія відбувається в Сельві.

І ДІЯ

КАРТИНА ПЕРША

Яскраво-зелена стіна тропічного лісу – жодного дерева не можна розрізнити за суцільним плетивом гілок, листя, стовбурів. Деякі кущі та квіти ростуть просто на стовбурах дерев.

Ява 1

Тизанія, Джміль

ТИЗАНІЯ (розмовляє по мобільному телефону). Та вона зовсім не слідкує за своїми орхідеями! Мені стільки разів метелики розказували... (Пауза). Так, так! Розчесати ворсинки, підфарбувати пелюстки... Я он біля своїх метеликів – день і ніч! (Пауза). Та що ти кажеш! Так, саме так – нечупара! Ха-ха-ха! Ох, а ще – Фея Рожевих Орхідей називається... (Пауза). Так, так, давно пора втрутитися його величності... Що? (Пауза). Ні, ні, я не розкажу! Нізащо! Я ж не якась пліткарка... Що ти, люба!

У кімнату заглядає ДЖМІЛЬ. ТИЗАНІЯ махає йому рукою, щоб заходив.

ТИЗАНІЯ. Ну добре... Так, так... Бувай! І ти мені... І я тобі, Ліаночко... Так, так... (Вимикає телефон. До ДЖМЕЛЯ, сухо). Слухаю...

ДЖМІЛЬ. Про кого спочатку? Про гусінь, лялечок чи метеликів?

ТИЗАНІЯ. Слухай, Джмелю... Ти хоч раз можеш почати з якогось іншого питання? Кожного ранку – одне й те саме: “Про кого спочатку? Про кого спочатку?” Ну про гусінь же, про гусінь спочатку, вже тисячу разів тобі говорила!

ДЖМІЛЬ. Так от, про гусінь. Вилупилося молодняку – 823 особини, замоталося в лялечки – 607, випурхнуло метеликів – рівно 500.

ТИЗАНІЯ. Загальна сума...

ДЖМІЛЬ. Загальна сума. Метеликів-тизаній у Сельві налічується 5 324 особин.

ТИЗАНІЯ (до себе). Я навіть уявити собі не можу – скільки це... (до ДЖМЕЛЯ). У тебе все?

ДЖМІЛЬ. Все...

ТИЗАНІЯ. І що – в Сельві не трапилося за вчорашній день нічого нового? Знай собі – гусінь лупилася, лялечки замотувались, метелики випурхували? І все?!

ДЖМІЛЬ. Ну... Не знаю...

ТИЗАНІЯ (розчаровано зітхає). Та ти більше нічим і не цікавишся!

ДЖМІЛЬ (ствердно). Ну, власне...

ТИЗАНІЯ (втрачає інтерес до розмови). То на скільки мені там разів помножитися, щоб відвідати кожного метелика? На 5 323?

ДЖМІЛЬ. На 5 324!

ТИЗАНІЯ. Нема різниці...

ДЖМІЛЬ (щось пригадавши). Ви ж, звісно, чули про оту дивну фею?

ТИЗАНІЯ (думаючи про щось своє). Про Фею Рожевих Орхідей? Чим вона там ще відзначилась?

ДЖМІЛЬ. Та ні! Про дивну видиму фею, що поселилася на узбіччі Сельви, просто біля Дороги Залізних Птахів! Бачили б ви її жалюгідні подерті крильця, фе!

ТИЗАНІЯ. Що ти там собі вигадуєш! Про яку ще видиму фею?

ДЖМІЛЬ. Вона не знає мови трави і мурах! Щодня, в саму спеку, коли всі навколо сплять, вона скрадається до якоїсь квітки і злочинно виїдає з неї нектар! А вночі, коли в Сельві вирує життя – ота фея ховається у власноруч сплетеній з трави хатинці! Чуєте? Ховається! Фея!

ТИЗАНІЯ (тихо, з погрозою). І коли ти дізнався про цю фею?

ДЖМІЛЬ. Та вона вже давно там живе! Може, з місяць... Я думав – ви знаєте...

ТИЗАНІЯ (хапається рукою за серце). Вже місяць у траві живе незнайома видима фея з подертими крильцями... А я нічого... Нічого про це не знаю?! Геть з моїх очей, трутню! Стій, ні! Неси мене негайно!

ДЖМІЛЬ (здивовано). Куди?!

ТИЗАНІЯ. До тієї феї, бовдуре! Щастя твоє, що я про неї від тебе першого чую...

Зникають.

Ява 2

Мальва сама

МАЛЬВА. Який жах... Яке лихо! Де тепер шукати притулку? Люди скосили траву разом з хижкою та квітами, що годували мене! Але ж я лишилася живою... (Гірко). Бо в ту мить перетворилася на єдине, що можу – на камінець! Але чари забрали так багато сил! Як же хочеться їсти... (Роззирається). Піти хіба до отого чудернацького Лісу! Неймовірно! Он квіти ростуть просто на стовбурах дерев! Але ж... Які жахливі звуки долинають звідти щоночі! Виття невідомих звірів, спів птахів, сюрчання комах – і все це так голосно, аж у вухах закладає... А я нічогісінько не розумію! І нічого не бачу в темряві... Як це страшно!.. Але ж які пахощі долинають з лісу! (Рішуче). Піду! (Сторожко підходить до найближчої квітки). Яка чудова квітка! Схожа на глечик... (Заглядає в квітку). Ммм! Та тут по вінця запашного нектару! (Засовує руку в квітку, потім хоче витягнути, але не може). Ай! Що це? Квітка упіймала мене! Квітко, люба, відпусти мою руку... Мені боляче! Ай! Рятуйте! Хто-небудь, допоможіть! На поміч!

Ява 3

Мальва, Принц, Тизанія, Джміль

Позаду з’являється ПРИНЦ. Він щось тихо промовляє до квітки, і МАЛЬВІ, нарешті, вдається висмикнути руку. Вона обертається; на якусь мить вони зустрічаються очима.

МАЛЬВА (пошепки). Я врятована... (Втрачає свідомість, падає).

З’являються ТИЗАНІЯ зі ДЖМЕЛЕМ.

ТИЗАНІЯ (не бачить ПРИНЦА). Ну, і де ж твоя таємнича фея? Де вона? (Помічає ПРИНЦА). Ах, ваша високосте... Ах, яка несподівана зустріч! (Схиляючись в глибокому реверансі, помічає МАЛЬВУ). Ах! Ах! Що це... Хто це?!

ПРИНЦ. Тизаніє, потурбуйтесь про цю нещасну. Віднесіть її в будиночок на вершечку старої Аракуарії! А я пришлю туди фею-знахарку!

ТИЗАНІЯ (знову схиляючись в глибокому реверансі). Я все зроблю, як накажете, ваша високосте...

ПРИНЦ. І, до речі... Коли ця фея прийде до тями, скажіть їй… Скажіть, що це ви врятували її...

ТИЗАНІЯ (ще раз схиляючись в поклоні, змовницьки). Я все зроблю, як ви накажете...

ПРИНЦ зникає.

ТИЗАНІЯ (до ДЖМЕЛЯ) Чув?

ДЖМІЛЬ. Чув, чув...

ТИЗАНІЯ (перекривляє його). “Чув, чув!” До роботи!

Хапають непритомну МАЛЬВУ, і зникають разом із нею.

КАРТИНА ДРУГА

Невеличка кімнатка на вершечку Аракуарії – ліжко, стіл, вікно.

Ява 1

Мальва, Тизанія, Фея Цілющого Зілля

Біля вікна стоять ТИЗАНІЯ та ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ, яка робить якусь настоянку. На ліжку лежить МАЛЬВА з перев’язаною рукою. Вона спить.

ТИЗАНІЯ. Ох, бідолашка... Вона така виснажена, така бліда!

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Це справді так!

ТИЗАНІЯ. А волосся? Я ніколи в житті не бачила такого! Може вона – не фея?

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (строго). Фея вона чи ні, мій обов’язок – допомогти цій хворій!

МАЛЬВА розплющує очі і оглядається. ТИЗАНІЯ помічає це і швиденько підскакує до неї.

МАЛЬВА (пошепки). Хто ви?

ТИЗАНІЯ. Ви в безпеці, люба! Мене звати Тизанія, це я перенесла вас в цю хатинку. Я – Фея Найбільших Метеликів!

МАЛЬВА. Де я?

ТИЗАНІЯ. В будиночку... На Аракуарії! В Сельві!

МАЛЬВА. Де? На Аракуарії? В Сельві?!

ТИЗАНІЯ. Аракуарія – це дерево! А Сельва – це ліс... Тропічний!

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (підходить ближче з чашкою). Доброго дня, хвора! Мене звати Фея Цілющого Зілля.

ТИЗАНІЯ. Це – фея-знахарка! Вона допоможе вам!

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Як ви себе почуваєте?

МАЛЬВА (відкидаючись на подушку, знеможено). Д...добре...

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Рани на вашій руці я обробила цілющим зіллям, а тепер... (Підносить до вуст МАЛЬВИ чашку). Ви мусите випити оцю настоянку!

МАЛЬВА пригублює напій.

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Аби допомогти вам, я мушу дещо знати. Ви – фея?

МАЛЬВА. Так...

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Тоді чому вас не змогли перенести до Невидимого Світу Фей? Де ваші крильця? Чому ви повелися на підступи отого непентеса?

МАЛЬВА. Непентеса? Хто це такий?

ТИЗАНІЯ (до себе, з захватом). Вона не знає, що таке непентес! Ах!

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Ота квітка, що хотіла відняти вам руку! Звичайнісінька комахоїдна рослина!

МАЛЬВА. Комахоїдна рослина! Невже такі бувають?!

ТИЗАНІЯ. Наша Сельва сповнена дивовиж! Ось мої метелики…

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (перебиває). Як вас звати? Ви з Півночі?

МАЛЬВА. Я – Мальва, королева червоних мальв.

ТИЗАНІЯ. Що таке мальва? Ніколи не чула про таку...

МАЛЬВА. Це – квітка…

ТИЗАНІЯ (радісно). Ви – королева квітки?

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Як же називається ваша країна?

МАЛЬВА. Країна Мальв...

ТИЗАНІЯ. Ах! Мальва – з Країни Мальв! Як романтично! Ваша країна – країна квітів?

МАЛЬВА (розгублено). Так... Ні...

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (задумано). Країна Мальв... Ніколи не чула про таку... То де ж вона знаходиться?

МАЛЬВА. Вона знаходиться... Я прилетіла... Моя країна знаходиться за Океаном.

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (здивовано). За Океаном?! Ви прилетіли з-за Океану?!

ТИЗАНІЯ. Але ж там нічого нема – тільки Темрява! Там – Край Світу!

МАЛЬВА (гірко всміхаючись). В Країні Мальв теж думають, що за Океаном – Край Світу. Але тут – Сельва...

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Але... Як ви прилетіли? Ви ж не маєте крилець...

МАЛЬВА. Я прилетіла сюди із Залізним Птахом...

ТИЗАНІЯ (починає гарячково набирати номер на мобільному телефоні, сама до себе). Ні, ні, не по телефону... Алло, це ти, Ліаночко? Я зараз в тебе буду! Я таке розкажу! Ні, не по телефону! Ні! Зараз буду! (Відключає телефон, до себе). Це неймовірно... (Рушає до дверей, до феї-знахарки). Я скоро буду!

МАЛЬВА (затинаючись і ніяковіючи). Вибачте... Я була б дуже вдячною... Ви б не могли дати мені... Одним словом, я трохи голодна...

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (здивовано). Голодна?!

МАЛЬВА. Я трохи... Я хочу їсти..

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Їсти?! Що це означає – їсти?

МАЛЬВА (знесилено лягає на подушку, марить). Тут така спека... І великі краплі дощу... Чому Тизанія.... говорить, ніби... це вона врятувала мене?..

МАЛЬВА засинає.

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (замислено). Дивний стан цієї хворої... У Людей це називається – сон, спати. Але щоб фея... Хоче їсти! Спить! Її не вдалося перенести до Невидимого Світу Фей! Перший у моїй практиці випадок… Та це ж… Сенсація! (Урочисто). Я назву це – Хворобою Людської Істоти!

Виходить.

Ява 2

Мальва, Принц

Грає музика.

До кімнати, скрадаючись, заходить ПРИНЦ. У нього в руках – глечик з нектаром та тарілка з тропічними фруктами. Він ставить все це на столі, біля ліжка хворої, і завмирає на якусь мить, милуючись сплячою МАЛЬВОЮ. Потім, так само тихо, виходить.

МАЛЬВА прокидається, сідає на ліжку. Помічає на столі їжу, їсть. Потім встає з ліжка, підходить до вікна, виглядає.

МАЛЬВА (радісно). Дорога Залізних Птахів! Як на долоні! Ах, яка чудова кімнатка! Тепер я зможу виглядати свого Залізного Птаха вдень і вночі! (Сумно зітхає). Пташе, Пташе з високого неба! Чому ти покинув мене тут, у цьому чудернацькому Лісі? Чи ж ти знаєш, кого згубив отут, на Краю Світу? Чому не поспішаєш забрати мене звідси?.. Щоб полетіти разом додому?.. Додому...

КАРТИНА ТРЕТЯ

Тропічний ліс.

Ява 1

Ліана, Фікус, Професор, Спудей, потім – Тизанія

ФІКУС. Дивіться, дивіться, он вона!

ЛІАНА (зітхаючи). Не зводить очей з неба... Виглядає свого Залізного Птаха!

ФІКУС. А це правда, що вона харчується нектаром і фруктами?

ЛІАНА. Правда!

ФІКУС. А правда, що вночі нічого не бачить?

ЛІАНА. І це – щира правда!

ФІКУС. А чому її лікують тут? Чому не перенесуть до Невидимого Світу?

ЛІАНА. Бо вона забула Чарівне Слово! Вона ж – чужинка!

ПРОФЕСОР (з’являючись, пихато). До речі... Тут дехто стверджує, нібито ця чужинка прилетіла з-за Вічного Океану... Так от, на мою думку, це все – бридня! Всім відомо, і це не потребує додаткових доказів: Вічний Океан – нескінченний! Йому нема ні кінця, ні краю!

СПУДЕЙ. А тим більше – якоїсь там Країни Мальв!

ПРОФЕСОР. Правильно, спудею! Оцінка – дванадцять!

ФІКУС. Не знаю, не знаю... Ви, звісно, ельфи учені, але я ось що скажу... Диму, як кажуть, без вогню не буває!

ЛІАНА (таємниче). Мені розповідала Тизанія...

ФІКУС. Це несправедливо! Чому лише їй фея-знахарка дозволяє відвідувати чужинку?!

СПУДЕЙ (вкрай зацікавлено). Що, що вам розповідала Тизанія?

З’являється ТИЗАНІЯ. ЛІАНА знічено замовкає.

ФІКУС. Тизанія! Що нового, Тизаніє? Як здоров’я чужинки? Скоро вже вона одужає?

ТИЗАНІЯ. Чужинку звати Мальва! Запам’ятайте – Мальва!

ФІКУС (вражено). Мальва!

ТИЗАНІЯ. Вона – королева червоних мальв (це такі квіти!) у своїй країні!

ЛІАНА (ствердно). Королева мальв!

ФІКУС. То скоро вона одужає? З усієї Сельви сюди прибувають цікаві, щоб побачити її на власні очі! А ми самі бачимо її тільки здалеку!

СПУДЕЙ (замріяно). Коли вона виглядає свого Птаха...

ПРОФЕСОР. Спудею! Якого птаха? Зараз поставлю одиницю!

СПУДЕЙ. За що, пане професоре?! (Убік). Сказати нічого не можна…

ФІКУС. А фея-знахарка нікого, крім вас, до неї не пускає...

ТИЗАНІЯ. Добре, скажу. Але тільки по секрету!

СПУДЕЙ. Ну кажіть, кажіть швидше, Тизаніє!

ТИЗАНІЯ (урочисто). Вона вже одужала!

ФІКУС. Нарешті!

ЛІАНА. Одужала! Як це добре!

ТИЗАНІЯ. І завтра... Завтра Король Сельви робить бал на її честь!

ЛІАНА. Ах! Бал! Як це чудесно!

ТИЗАНІЯ. Бачили б ви її розкішну червону сукню!

ФІКУС. Справді – розкішна?

ПРОФЕСОР (бурчить). Бал! На її честь! На честь якоїсь самозванки! Послухаємо, послухаємо її побрехеньки...

СПУДЕЙ (улесливо). Так, так, пане професоре!

Грає урочиста музика, змінюється світло.

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Тропічний ліс – в синіх і бузкових кольорах, скрізь мерехтять світлячки. Ніч.

Ява 1

Мальва, Фікус, Ліана, Тизанія, Професор, Спудей, Король Сельви, Принц, Джміль, прибулі гості – ельфи та феї

Лунає музика. Прибулі гості – ЕЛЬФИ та ФЕЇ – розсідаються на листі та квітах.

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ урочисто заводить МАЛЬВУ. Та – в новій розкішній червоній сукні. Їх появу зустрічають поштивими поклонами та збудженим шепотом.

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. Маю честь представити вам Мальву, королеву червоних мальв із Країни Мальв!

ВСІ. Віват! Слава! Ласкаво просимо!

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. Королева Мальв виявила нам честь, прибувши в Сельву із країни, що лежить на Краю Світу, за Вічним Океаном!

ВСІ. Неймовірно! Яка честь! Вітаємо в Сельві!

ВСІ аплодують. Не аплодують лише ПРОФЕСОР і СПУДЕЙ, які скептично розглядають МАЛЬВУ.

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. Я оголошую вас, королево, Почесною Гостею Сельви!

МАЛЬВА схиляється в реверансі.

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. А тепер – ми з нетерпінням чекаємо на розповідь про вашу неймовірну пригоду!

ВСІ. Ваша величносте, слухаємо! Розкажіть нам про свою пригоду!

МАЛЬВА (вклоняється КОРОЛЮ і присутнім). Дякую за вашу доброту і гостинність… Ваша величносте, вельми достойні феї та ельфи… Розповісти про свою пригоду… (Задумується). Не знаю з чого й почати! Напевно із того нерозважного вчинку, який я вчинила ще там, у Країні Мальв...

Починає грати тиха музика. При цих словах, намагаючись бути непомітним, з’являється ПРИНЦ, і, сховавшись за квіткою, завмирає.

МАЛЬВА. Одного літнього ранку я розчісувала ніжні ворсинки на пелюстці мальви – ті трохи прим’ялися після нічної зливи. Раптом почулися веселі голоси моїх друзів. “Мальво, ходімо з нами! Ми хочемо піднятися із Залізним Птахом високо, аж до хмар!” – гукали вони мене. Це була моя давня, потаємна мрія! Ніколи ще я не наважувалась на це. А тут… Я й незчулася, як гребінець випав з моїх рук... “Вибач, – прошепотіла я здивованій квітці, – я швидко повернусь...” (Вмовкає, згадуючи). Довго, довго я летіла із Залізним Птахом, прив’язавши до нього свою стрічку, що служила мені за гойдалку! Якими маленькими з висоти здавалися людські будинки, якими смішними – дерева і річка! А мої червоні мальви! Згори їх було зовсім не видно! Задивившись, я й не помітила, що друзі давно пострибали зі своїх гойдалок, і, купаючись в лагідних струменях повітря, полинули вниз, до землі, назустріч траві і деревам...

ЛІАНА (до ТИЗАНІЇ). Вони покинули її!

ТИЗАНІЯ. Лишили напризволяще!

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. А ви, Мальво? Що ж зробили ви?

МАЛЬВА. А я летіла далі… Якоїсь миті відчула, як тіло незвично обважніло, і лише тоді помітила, що друзів немає поруч! Відразу ж спробувала стрибнути і собі, але моє волосся! Вітер поплутав його з гойдалкою… Я кинулась вивільняти пасма, а тут – нове лихо! Раптом я відчула холод! Він щомиті лютішав, а вітер ставав просто несамовитим! “Чарівне слово! – похопилася я. – Треба проказати його, щоб перенестися до Невидимого Світу Фей!” Але… Я забула його!

ФІКУС (до ЛІАНИ). Вона забула Чарівне слово!

ЛІАНА. Неймовірно...

ФІКУС (щось пригадуючи). Таке буває...

ТИЗАНІЯ. Таке буває, коли покидаєш рідну землю!

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ (до МАЛЬВИ). Люба моя, ви забули Чарівне слово, коли Залізний Птах минув межі рідної землі?

МАЛЬВА. Так. І тоді я злякалася... Я пригорнулася до Залізного Птаха, перетворившись на шматок глини. “Хай цей Птах летить собі куди хоче, – подумала я, – але він мусить повернутися до Країни Мальв! Адже Залізні Птахи завжди повертаються...”

ФІКУС. Це правда! Я часто спостерігаю за ними, доглядаючи старого фікуса, що росте поблизу Дороги Залізних Птахів... Птахи завжди повертаються!

ЛІАНА. Так, саме так!

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. Що ж далі, Мальво?

МАЛЬВА. Птах летів усе далі на Захід, наздоганяючи Сонце. Незабаром земля унизу, аж до самого обрію, стала синьою-синьою! Я зрозуміла: то – Океан...

Музика раптово уривається. ПРОФЕСОР втрачає свідомість, СПУДЕЙ, підскочивши до нього, починає махати над його обличчям своїм капелюхом.

СПУДЕЙ. Що?! Вічний Океан?! Та щоб ви знали, шановна, Вічний Океан – нескінченний!

ПРОФЕСОР (прийшовши до тями). Я науково обґрунтував це у своїй докторській дисертації!

СПУДЕЙ. Професор науково обґрунтував це!

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ плескає в долоні – до ПРОФЕСОРА та СПУДЕЯ підлітає ДЖМІЛЬ і виводить їх з балу попід руки. Ті пручаються.

ПРОФЕСОР. Ця фея – самозванка! Вона божевільна!

СПУДЕЙ. Вона не читала докторської дисертації пана професора!

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. Не зважайте на тих вчених, люба! Їм би тільки щось доводити у своїх дисертаціях...

ТИЗАНІЯ. А далі? Що було далі, Мальво?

МАЛЬВА. А далі я заснула... Мене не розбудив ні Залізний Птах, що заревів, готуючись сісти на землю, не розбудили й велетенські дощові краплі, що застукотіли по його залізних боках... А тим часом шматочок глини, на який я обернулася, швидко намокав! Я прокинулась, лиш відчувши, як мене змиває з Птаха! Я відразу ж обернулася на фею, та запізно – мене підхопив вітер, і з усієї сили жбурнув на землю...

ЛІАНА. Жбурнув на землю! Негідник!

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. І Залізний Птах полетів далі без вас...

ВСІ втирають сльози.

МАЛЬВА. Так. Він злетів у небо, а я лишилась тут, на Краю Світу, у Сельві... (Затуляє рота рукою, позіхаючи).

ПРОФЕСОР (виглядає з-за дерева). Це ваша Країна Мальв – Край Світу! (Ховається).

МАЛЬВА (не зважає на ці слова, через силу). А далі ви все знаєте... І про спеку, і про голод, і про оту... квітку... (Починає повільно осідати на землю).

До неї відразу ж підбігають ТИЗАНІЯ та ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ, підхоплюють її і кладуть на пелюстки квітки, що знаходиться поруч.

ФІКУС. Про яку квітку? Про непентеса?

ЛІАНА. Ви, Фікусе, як завше… Ну звісно ж про непентеса! (До ТИЗАНІЇ). Що з нею?

ФІКУС. Їй погано?!

ТИЗАНІЯ (стає поруч зі сплячою МАЛЬВОЮ, гордо). Вона – спить!

ВСІ (зачудовано). Спить…

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. Музику! Тільки тихше, тихше...

Лунає музика, ВСІ танцюють.

ІІ ДІЯ

КАРТИНА ПЕРША

Тропічний ліс.

Ява 1

Мальва, Принц, Джміль

Темно. Чути гуркіт літака, зляканий крик МАЛЬВИ, шум тіла, що падає. Розвидняється. У зеленкуватому напівмороці видно гігантські стовбури дерев, обвиті товстими ліанами та кущі велетенської папороті. На землі лежить МАЛЬВА.

МАЛЬВА. Ох... Ах... (Підводиться, сідає). Добре, що здогадалася обернутися на камінець... А то б – не минути лиха! (Підводячись). Мальво, невже ти забула, що не маєш крилець? Але ж там, на Дорозі Залізних Птахів… Мій Птах прилетів за мною! (Озирається навсібіч). Куди ж мені йти? Де та Дорога? (Бреде в якийсь бік).

ПРИНЦ (зненацька з’являючись). Мальво!

МАЛЬВА (радісно). Це знову ви! Ви... ви...

ПРИНЦ. Мене звати принц Сальваро...

МАЛЬВА. Принце, благаю! Там, на Дорозі... Мій Птах повернувся! Він прилетів за мною!

ПРИНЦ. Ходімо! (Бере її за руку, вони зникають).

З’являється ДЖМІЛЬ. Він озирається навкруги, когось шукаючи, тоді вмикає ліхтарик, і починає нишпорити по землі.

ДЖМІЛЬ. Я ж своїми очима бачив, як вона перетворилася на камінець! Ну й знайди її тут... (Бере в руки камінець, тихо гукає до нього). Мальво! Мальво! (Бере інший). Може, це вона? Мальво, агов! (Бере третій). Мальво! (Підводиться, тримаючи в руках камінець). Що я скажу тепер господині? Вона ж наказала мені очей з Мальви не зводити! Ну я й не зводив... А тут... На Дорогу Залізних Птахів сів великий Птах... Вона як побачить його, та з вікна – просто вниз – шусть! Забула, мабуть, що крилець нема... Кілька разів вдарилася об листя та гілки, а тоді – перетворилася на камінець, та й полетіла собі любесенько – просто до землі! Але ж знайди її тепер поміж цим камінням! (Бере до рук четвертий камінець). Мальво! (Бере п’ятий). Мальво! (Бере шостий). Мальво! (Виходить).

Світлішає. МАЛЬВА та ПРИНЦ дивляться на Залізного Птаха.

МАЛЬВА (похнюпившись). Це не мій Птах...

ПРИНЦ. Мальво, ходімо звідси...

МАЛЬВА (з надією). Але ж він такий великий! Може, він з одного гнізда з моїм Птахом? (Гукає). Гей, Пташе, ти чуєш мене?! Ти, бува, не з Країни Мальв?

ПРИНЦ (тихо). Мальво, він не чує... Він неживий...

МАЛЬВА. Пташе, чи не бачив ти іншого великого Птаха з Країни Мальв? Як побачиш, перекажи йому, що я, Мальва, чекаю на нього!

Чується гудіння мотора.

ПРИНЦ. Мальво, ходімо, тут небезпечно! (Хапає її за руку і тягне за собою).

МАЛЬВА (вириваючись). Перекажи! Я сподіватимусь на тебе, друже!

Звук мотора стає ще голоснішим, ПРИНЦ і МАЛЬВА втікають.

Ява 2

Тизанія, Ліана

Вечір. ТИЗАНІЯ сидить на великій квітці, заклопотано ведучи підрахунки.

ТИЗАНІЯ. Отож: гусені – 600 особин, лялечок – 412, метеликів – 350. А на скільки мені завтра зранку помножитися? Так, подивимось... (Рахує). Ммм... Ммм... На 4 115! Нарешті! (Втомлено потягаючись). Ох, як я втомилась!

Раптом чується якийсь шепіт, що чимраз стає голоснішим.

ТИЗАНІЯ (встає, прислухається). Ой, що це?

ЗІРКИ. “Кохання… Кохання…”

ТИЗАНІЯ (здивовано). Хто це говорить? Так і є – зірки!

ДЕРЕВА. “Принц Сальваро кохає Мальву…” – “А Мальва?” – “А Мальва – Принца Сальваро…” – “Це – щастя… Щастя…”

ПТАХИ. “Ви чули? Чули?” – “А що? Що?” – “Наш Принц Сальваро… Він закохався!”

ТИЗАНІЯ. І дерева, і птахи! Ах ви ж пліткарі... (Гукає). Замовкніть! (До себе). Що це? Я так закрутилася за роботою, що перестала слідкувати за новинами?! (Дістає мобільний, гарячково набирає номер). Ліаночко, привіт! Які новини?! Де ти? Поряд зі мною?

З’являється ЛІАНА.

ЛІАНА. Ось я вже тут, біля тебе!

ТИЗАНІЯ. Ліано, що я чую? Тут усі навколо – зірки, дерева, птахи – пліткують, що принц Сальваро...

ЛІАНА (перебиває). Це правда!

ТИЗАНІЯ (хапається рукою за серце). Та невже?!

ЛІАНА. Так! А де ти була ці три дні?

ТИЗАНІЯ. Не питай, подруго! Мені нема коли вгору глянути! Мій секретар – Джміль – зник, як у воду впав! Доводиться все самій – і до гусені, і до лялечок, не кажучи вже про метеликів... Але Мальва!.. Принц Сальваро…

ЛІАНА. Так!

ТИЗАНІЯ. Ну!

ЛІАНА. Ти ж чула! Вони закохалися!

ТИЗАНІЯ. Ну ти скажи! Варто мені три дні...

ЛІАНА (перебиває). Отож бо! Вся Сельва гуде! Ах, Тизаніє, як це романтично! Принц та Мальва не розлучаються й на мить! Вони скрізь літають на Блискавці, вірному Сальваровому колібрі! То мандрують над Сельвою, то до Водоспаду! Позавчора літали до старого Фікуса, вчора – до Озера Алігаторів… Ах… А сьогодні фея Вітру понесла їх до Океану! А ще, Тизаніє, ще! Кажуть, Мальва згадала мову зірок, дерев і птахів!

ТИЗАНІЯ. Скільки новин, а я нічого за метеликами не бачу! Мальва, напевне, ображається, що я забула про неї! Ну де, де мій секретар, де мій Джміль?!

ЛІАНА (таємниче). У Сельві обговорюють ще дещо...

ТИЗАНІЯ. Про що ж там ще плещуть язиками?

Ява 3

Ті ж і Джміль

З’являється ДЖМІЛЬ. Він – брудний і обірваний, у руках тримає по камінцю.

ТИЗАНІЯ. Джмелю! Що за вигляд?! Де ти вієшся вже три дні?

ДЖМІЛЬ. Хазяйко, пробачте! Простіть! Я не вберіг... Я не зміг...

ТИЗАНІЯ. Та що ти бубониш? Що то за каміння в руках?

ДЖМІЛЬ. Один із цих камінців – Мальва... Обернулася, кинувшись з вікна до свого Птаха... І тепер вона ледь чутно озивається до мене, а я нічим не можу зарадити! (Плаче).

ТИЗАНІЯ розгублено дивиться на нього.

ЛІАНА (до ТИЗАНІЇ, тихо). Тизаніє, мені здається – твій секретар з’їхав з глузду... (Голосно, до ДЖМЕЛЯ). То який, кажеш, із цих камінців – Мальва? (До ТИЗАНІЇ, тихо). Я потурбуюсь про нього... (До ДЖМЕЛЯ). Ходімо, друже, спробуємо допомогти цьому камінцеві... (Бере ДЖМЕЛЯ під руку і йде з ним).

ТИЗАНІЯ. Нічого не розумію... До чого тут камінець? До чого тут Мальва? (До ЛІАНИ). Ліано, про що ж іще говорять у Сельві?

ЛІАНА з ДЖМЕЛЕМ зникає, не відповівши на запитання.

КАРТИНА ДРУГА

Тропічний ліс. Злива.

Ява 1

Принц, Мальва

Сміючись і тримаючись за руки, забігають ПРИНЦ і МАЛЬВА. Вони ховаються в дуплі старого Дуба, сідають навпочіпки, і дивляться на зливу. У МАЛЬВИНОМУ волоссі – червона квітка.

ПРИНЦ. Чи ти щаслива, Мальво?

МАЛЬВА. Так! Океан такий могутній і безмежний! А білі баранці на гребенях хвиль – кумедні… А як посміхалися до нас сонячні блискітки у воді! Сальваре, мені здається, це був найщасливіший день у моєму житті!

ПРИНЦ (тихо). Мальво, а отой тягар? Тягар неба? Ти далі відчуваєш його?

МАЛЬВА. Пусте, милий... Сьогодні навіть забула про нього...

ПРИНЦ (тихо). Мальво, я давно хочу сказати тобі...

МАЛЬВА запитально дивиться на нього.

ПРИНЦ. Я так довго чекав на тебе… Я навіть побудував будиночок тут, у Видимому Світі...

МАЛЬВА (здивовано). Ти чекав на мене?

ПРИНЦ. Колись, дуже давно, мені навіщували це...

МАЛЬВА. Справді?!

ПРИНЦ. Я давно живу тут усамітнено, бо… Я не маю крил, як усі… У Сельві мене називають Безкрилим Принцом.

МАЛЬВА (вражено). Не маєш крил?!

ПРИНЦ. Так… Цим я схожий на людей… У них є Залізні Птахи, а в мене – колібрі… Мені навіщували, що моя доля прилетить із Залізним Птахом. Я чекав на неї. І прилетіла ти…

МАЛЬВА. Ти врятував мене! Коли я потрапила в пастку до непентеса, це ти врятував мене!

ПРИНЦ. Так, але тут, у Сельві, ти пережила багато лиха. А я, замість того, щоб відразу відшукати тебе, знайшов лиш оце… (Простягає МАЛЬВІ пошарпаний шматочок червоної стрічки).

МАЛЬВА (бере її до рук). Моя стрічка! Моя злощасна гойдалка…

ПРИНЦ. А коли я побачив тебе... Мальво...

МАЛЬВА. О, Сальваре!

ПРИНЦ (тихо). Я покохав тебе відразу ж...

МАЛЬВА. Покохав…

ПРИНЦ. І тепер я хочу просити тебе... Щоб ти стала моєю дружиною...

МАЛЬВА мовчить.

ПРИНЦ. Батько з радістю погодиться на наш шлюб!

МАЛЬВА. Але ж...

ПРИНЦ. Я знаю, знаю... (Палко). Ти не можеш потрапити до Невидимого Світу Фей – але і я давно його покинув! Ми обоє не маємо крил – але в нас є Блискавка, мій колібрі! Що з того, що ти видима? Я накажу зіткати найтонший серпанок – з самого повітря і веселки – і тебе ніхто не побачить! Ми побудуємо повітряний замок...

МАЛЬВА (тихо). Небо твоєї країни важке для мене...

ПРИНЦ. Ми піднімемо наш замок вище від неба, кохана!

МАЛЬВА. Я часто думала про це, Сальваре... Шкода, що ми не люди без коріння, і не дерева, що міцно тримаються за землю... А ми, феї, напевно, тримаємось за рідне небо! А небо Сельви...

ПРИНЦ. Мальво...

МАЛЬВА. Сальваре... Ти ж знаєш... Я теж покохала тебе усією душею... Але, о Сальваре, небо важчає що не день! Можливо, скоро я не зможу втримати його на своїх плечах! (Плаче).

ПРИНЦ. О, Мальво! (Обнімає її). Я захищу тебе, кохана...

КАРТИНА ТРЕТЯ

Тропічний ліс. Неподалік видніється Дорога Залізних Птахів та будівля з написом “Аеропорт”.

Ява 1

Король, Ліана

На троні сидить печальний КОРОЛЬ. Засмучена ЛІАНА готує КОРОЛЮ напій, витрушуючи із квіток нектар у чашку.

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ. Ах, як це сумно, як сумно! Хто б міг подумати, чим все обернеться! Я вперше бачу свого сина таким щасливим… Подумати лишень – з прильотом Мальви так багато змінилося! Ми дізналися, що на Краю Світу є Країна Мальв… Що Океан зовсім не безкінечний… І там живуть такі милі феї… Щоправда, видимі! Мені б і в голову не прийшло, що на Залізних Птахах можна кататися! Вони мені завжди здавалися, як би це сказати, трохи людожерами…

ЛІАНА (подає чашку з напоєм). Ах, Ваша величносте, як це дотепно сказано! Людожерами!

КОРОЛЬ СЕЛЬВИ (п’є напій). Мабуть, люди все-таки мандрують тими птахами… Хоча, яке діло мені до людей! Треба видати указ, який би забороняв феям і ельфам подібні розваги! Аби не трапилось ось такого нещасного випадку! Порозлітаються світом, як Мальва, а хто буде опікуватися рослинами, тваринами, комахами… Як бідолашні зможуть жити без своїх фей та ельфів?

ЛІАНА. А й справді, Ваша величносте, подумалось про мальви на Краю Світу… Хто їм розповідає казки перед сном?! Хто їх тепер розчісує? (До себе). А цікаво було б поглянути на ці мальви!

Ява 2

Ті ж, Фея цілющого зілля

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ заходить.

КОРОЛЬ. Нарешті хоч якісь новини!

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Невтішні, ваша величносте, невтішні…

КОРОЛЬ. Що сталося?!

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Це невідома хвороба, ваша величносте... Я нічим не можу допомогти Мальві! Небо Сельви виявилося заважким для неї! Зрештою, воно може просто розчавити її... Їй треба додому, до рідного неба!

Ява 3

Ті ж, Фікус, Джміль

Вбігають, задихавшись, ФІКУС, ДЖМІЛЬ.

КОРОЛЬ. Ну що, знайшли? Які новини?

ЛІАНА. Де Залізний Птах?

ФІКУС. Чекайте, чекайте, віддихаємось...

ДЖМІЛЬ. Ми літали поміж людьми, прислухаючись до їхніх розмов... (Важко дихає).

КОРОЛЬ. Ну!

ФІКУС. Ми приглядалися до написів на залізних боках Птахів...

ЛІАНА та ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (разом). Ну!

ДЖМІЛЬ. Та ніхто з нас не розуміється на людській грамоті!

КОРОЛЬ. Та кажіть вже швидше! Чого товчете воду в ступі?

ФІКУС. Ми уважно слухали оголошення по гучномовцях...

ЛІАНА. Знову за своє!

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Кажіть – знайшли?!

ФІКУС та ДЖМІЛЬ розгублено мовчать.

Ява 4

Ті ж, Професор, Спудей

ПРОФЕСОР (велично заходить у супроводі СПУДЕЯ). Не знайшли і знайти не могли!

СПУДЕЙ. Бо міфічна Країна Мальв існує тільки в уяві отієї...

ПРОФЕСОР. Самозванки!

ВСІ мовчки грізно насуваються на ПРОФЕСОРА і СПУДЕЯ. Ті з острахом відступають.

ПРОФЕСОР (втікаючи). Я попереджав!

СПУДЕЙ (втікаючи слідом). Проти науки не попреш!

ДЖМІЛЬ. Пан Професор, звісно, теє... Перегнув, як то кажуть палицю... Але...

ФІКУС. Правди ніде діти – Країна Мальв мов крізь землю провалилася!

Ява 5

Король, Ліана, Фея Цілющого Зілля, Фікус, Джміль, Тизанія

ТИЗАНІЯ (вбігає). Принц Сальваро несе сюди Мальву!

ЛІАНА. Що? Навіщо?!

ТИЗАНІЯ. Мальва попросила його... Вона попросила принести її до людської будівлі, куди злітаються Залізні Птахи, і покласти на землю!

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ. Покласти на землю? Навіщо?

ТИЗАНІЯ. Вона сказала, що стане насіннячком, з якого згодом виросте червона мальва...

КОРОЛЬ. Але ж... Вона відцвіте і зів’яне як квітка!

ТИЗАНІЯ. Так, ваша величносте, відцвіте і зів’яне. Але чи краще, як вона просто згасне на тому ліжку?!

Ява 6

Ті ж, Принц, Мальва

Заходить ПРИНЦ, несучи на руках кволу МАЛЬВУ, кладе її на землю.

ПРИНЦ. Прощай, моя квітко... Я пам’ятатиму тебе завжди…

МАЛЬВА. Я б хотіла щось лишити тобі на згадку… Я б хотіла лишити тобі крила, але в мене нема їх... То я лишаю тобі моє бажання крил. Я бажаю тобі крил!

ПРИНЦ. Дякую, люба... Вони мають бути чудовими – найкращими в світі! Я буду чекати на тебе. Ти повернешся?

МАЛЬВА. Я помираю...

ПРИНЦ. Повертайся...

ВСІ втирають сльози.

Музика.

КАРТИНА ЧЕТВЕРТА

Сельва. Неподалік видніється будівля з написом “Аеропорт”. Біля будівлі росте невеличка мальва – вона ось-ось розквітне. Над мальвою споруджено дашок, аби оберігати її від палючого сонця.

Ява 1

Ліана, Джміль, Фікус, Фея Цілющого Зілля

ЛІАНА (пробігаючи із заклопотаним виглядом, до мальви). Привіт, мальвочко! Яка ти вже велика! Вибач, поспішаю… (Вибігає).

ДЖМІЛЬ. Мальвочко, крихітко, а ось і я! Бачу, тобі спекотно… Зараз принесу віяло!

Йде, зустрічається з ФІКУСОМ, дивиться на нього з підозрою.

ФІКУС (підходить, розглядає мальву зусібіч). Ніхто не вірив, що вона виросте! А вона виросла! Справжня красуня… (Йде).

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (у білому халаті. Заходить, бере листок, міряє пульс, дивлячись на годинник, вдоволено киває). Всі показники в нормі… (Нахиляється, слухає стетоскопом землю).

ДЖМІЛЬ повертається з віялом, бачить ФЕЮ ЦІЛЮЩОГО ЛИСТЯ, ховається.

ФЕЯ ЦІЛЮЩОГО ЗІЛЛЯ (підводиться, до себе). Коренева система розгалужена прекрасно! Гадаю, вона може розквітнути будь-якої миті! (Йде).

ДЖМІЛЬ (виходить з укриття). Туди-сюди! Сюди-туди! Всі так і в’ються навколо, не дають тобі спокійно рости, красунечко моя! (Починає обмахувати мальву віялом). Подумати лишень – минув цілий рік… Цілий рік, відколи відцвіла королівська мальва, на яку перетворилася твоя фея! До речі, моя найкраща подруга! Ось підростеш трохи, я тобі розкажу, як вона одного разу перетворилася на камінець…

ГОЛОС ТИЗАНІЇ (лунає здалеку). Джмелю! Джмелю!

ДЖМІЛЬ (прислухається). Ох і насміялися ж ми тоді… Прийду пізніше! (Кидає віяло, тікає).

Ява 2

Принц, Тизанія

ТИЗАНІЯ (гукає). Джмелю! (До себе). Та де ж це він подівся… Від мене тікає, метеликів запустив… Кажуть, що крутиться біля мальви! (Розглядається навкруги). Нема… (Бачить віяло). Та це ж його віяло… (Грізно). Джмелю!

З’являється ПРИНЦ, підходить до квітки. У нього за плечима – пара чудових великих крилець.

ПРИНЦ (до квітки). Привіт, мальвочко…

ТИЗАНІЯ. О, ваша величносте… (Низько вклоняється, захоплено). О, ваші крила! Які вони… Які…

ПРИНЦ. Так… Мальва на прощання побажала мені крил. От вони і виросли…

ТИЗАНІЯ. Ах, всі ми сумуємо за нашою Мальвою… Пам’ятаєте, рік тому, коли за одну ніч виросла королівська квітка…

ПРИНЦ. Мені ніколи цього не забути.

ТИЗАНІЯ. Тоді ще прилетів Залізний Птах із Країни Мальв!

ПРИНЦ. Але було вже пізно…

ТИЗАНІЯ. Пам’ятаєте жінку, що підійшла і зірвала квітку?

ПРИНЦ. Так, вона прикрасила нею волосся своєї донечки…

ТИЗАНІЯ (таємничо). Мені здається, ваша величносте…

ПРИНЦ. Що?

ТИЗАНІЯ. Мені здається, що наша Мальва і була тією квіткою! І що вона полетіла до своєї Країни Мальв!

ПРИНЦ. Я також часто про це думаю…

ДЖМІЛЬ (виглядає зі сховку). І я…

ТИЗАНІЯ. Ах, ось ти де! Ну начувайся!

ПРИНЦ. Пробач його, Тизаніє… Адже маленька мальва може зацвісти будь-якої миті!

Ява 3

Ті ж, Фікус, Ліана, Спудей, Професор

ФІКУС. Вона може зацвісти будь-якої миті!

ЛІАНА. Швидше! Швидше всі сюди!

ПРОФЕСОР (сварливо). Подумати лишень, вона може зацвісти будь-якої миті!

СПУДЕЙ. А обов’язком кожної феї, професоре, є доглядати свою квітку! Де б та не росла!

ПРОФЕСОР. Хочеш сказати, що вона прилетить із неіснуючої Країни Мальв?

ТИЗАНІЯ (пильно дивиться на квітку). Вона розквітає!

Мальва і справді розквітає.

Лунає музика.

Всі беруться за руки, і танцюють навколо мальви.

Лише ПРОФЕСОР і СПУДЕЙ стоять поза колом, критично розглядаючи квітку.

Ява 4

Ті ж і Мальва

З’являється МАЛЬВА. У неї за плечима – невеликі крильця.

МАЛЬВА. Ах, де це я… Та це ж… Сельва!

ТИЗАНІЯ. Мальво, це ти! Ти повернулася!

ВСІ. Мальво! Твоя квітка розцвіла!

МАЛЬВА (захоплено). Вона розцвіла... (До квітки). Мальвочко!

СПУДЕЙ. Пане професоре, Мальва з’явилася!

ПРОФЕСОР. Це просто якесь неподобство! (Сердито фиркає, іде).

СПУДЕЙ (радісно). Вона з’явилася! (Біжить услід за ПРОФЕСОРОМ). Пане професоре, а як ви поясните…

ПРИНЦ і МАЛЬВА підходять один до одного, беруться за руки.

ПРИНЦ. Мальво…

МАЛЬВА. Сальваре!

Знов грає музика, всі танцюють навколо квітки мальви.

ТИЗАНІЯ танцює разом з усіма, потім зупиняється.

ТИЗАНІЯ (до себе). Танцюю, а робота стоїть! (До ДЖМЕЛЯ). То що, секретарю, оскільки я тебе відшукала… Ходімо підрахуємо, на скільки мені помножитися сьогодні, щоб відвідати кожного метелика?

Завіса

Київ, 2004, 2017 рік