Над Часом (за п’єсою Анни Багряної «Над Часом»), Театр-студія «Сьоме небо», м.Вінниця, режисер – Марина Ревенко, 2014 р.
Анна Багряна
НАД ЧАСОМ
Драматична поема
Дійові особи:
ГОДИННИКАР
ПАНІ
ХВИЛИНА
СЕКУНДА
ГОДИНА
ЧАС
ІЛЮЗІЯ
Ява 1
На сцені декорації будиночка ГОДИННИКАРЯ з написом “Ремонт годинників”.
З’являється схвильована ПАНІ, стукає в двері. ГОДИННИКАР виходить із невдоволеним обличчям.
ГОДИННИКАР: Що це за жарт?
Кого принесло о такій порі?
ПАНІ: Ой, добродію, у мене скоїлась біда!..
ГОДИННИКАР: Біда!.. Цей божевільний світ!
Щоночі і щодня у світі стільки бід!..
Але до чого я?
Я що - месія чи якийсь казкар?
Ні, пані, вибачте, я навіть чар не знаю.
Я - звичайнісінький годинникар.
І взагалі вночі відпочивають, пані!
Тож на добраніч! (Збирається іти)
ПАНІ: Стривайте, послухайте мене, заради Бога!
Я до Вас прийшла!
Мені потрібна Ваша допомога!..
ГОДИННИКАР: Знущаєтесь?! По допомогу, кажете?
Вриваєтесь посеред ночі і хочете,
щоб я вас зрозумів!
Але, скажіть мені на милість,
Ви на годинника дивились,
що завітали о такій порі?
ПАНІ: Дайте лишень договорить!
Саме у тім і є моя біда…
Та постривайте, дайте доказать…
Я із годинником до Вас прийшла…
Хвилинна стрілка…
ГОДИННИКАР: Що?
ПАНІ: Хвилинна стрілка…
ГОДИННИКАР: Та кажіть, на милість!
ПАНІ: Хвилинна стрілка, пане, зупинилась!
Тепер не знаю, що мені чинити.
Це так жахливо, пане!
ГОДИННИКАР: Кінець світу!
ПАНІ: Послухайте, для мене - це біда,
коли не знаєш часу…
ГОДИННИКАР: Нещасна!
ПАНІ: Тільки не гнівайтесь, будь ласка,
Ви ж розумієте, людина
не може жити без хвилин,
бо губиться, коли не знає плину часу.
ГОДИННИКАР: То, виходить, час вповні владний
над людським буттям…
Давайте свій годинник, я поверну життя
Вашим хвилинам…
ПАНІ: Ой, щиро вдячна!
Бог Вам в поміч, пане!
Коли маю прийти?
ГОДИННИКАР: Уранці можете забрати.
ПАНІ: Вночі робитимете?
ГОДИННИКАР: Ви ж поспати мені не даєте… Але – пусте!
Я, власне, вже і сон прогнав за тим…
Моя робота, пані, - лікувати час,
такий незримий насправді…
ПАНІ: Молитимусь за Вас, добродію!
Так рада,
що згодилися помогти мені.
Бувайте! До ранку! (Швидко і радісно іде).
ГОДИННИКАР: До ранку… Бо у мене ще є ніч… (Іде до будиночка).
Ява 2
На сцені під музику з’являється СЕКУНДА, потім - ХВИЛИНА. Вони кружляють у танці. Кличуть рухами ГОДИНУ, яка поважно виходить (найстарша серед них).
ХВИЛИНА: Ой, сестрички, Секундонько, Годино,
ви знаєте, так трепетно чомусь мені,
мов зорі чарівні спадають ніжно в душу…
ГОДИНА: Сестро, ти не дуже…
Не личить тобі, Хвилино, чуттям давати простір,
ти ж знаєш: батька це дратує просто,
а наша мати не терпить ніжності,
бо впевнена, що ніжності нема,
як і немає нас…
ХВИЛИНА: Так, нас нема, і я себе не відчувала, допоки…
ГОДИНА: Допоки – що?
ХВИЛИНА: Сестриці, я закохалась!
ГОДИНА (перелякано): Що?!
СЕКУНДА: Ти закохалась?..
ХВИЛИНА: Так! І з тим відчула, що живу!
ГОДИНА: Але… ти ж знаєш, що тебе чекає…
ХВИЛИНА: Якщо хтось скаже батькові?
Так, він мене зречеться! Знаю,
та не боюсь ні зречень, ані змов,
тепер я маю найцінніший скарб -
я маю душу, у якій живе Любов!
ГОДИНА: Ти божевільна! Сестрице,
краще схаменись і мрії заховай,
бо буде пекло суцільне…
СЕКУНДА (до ХВИЛИНИ): А як воно - любити?
ХВИЛИНА (замріяно): Наче рай!
СЕКУНДА: Ой, я б теж кохала!
ГОДИНА: Хвилино, ти докличешся біди,
якщо не спинишся…
А ти, Секундо, не слухай.
Іди сюди (Тягне до себе Секунду, ніби обороняючи її).
(до Хвилини) Ти ж знаєш, нам, донькам Часу,
кохати заборонено людей… Людина
не повинна знати про Вічність,
вона повинна вірити у Час.
Твоє кохання може стати трагічним
кінцем для щастя нашого… У нас
не має бути зайвих почуттів,
не забувай: ми - вигадки, химери,
але ми є, допоки людина вірить…
ХВИЛИНА: …Допоки вірить, що ми є!
Але ж ніхто не бачить нас таких!..
ГОДИНА: В людській подобі?
Яка ж бо ти дурна!
Якщо дізнаються про нашу суть…
СЕКУНДА: Дівочу суть?
ГОДИНА: Так, Секундонько, дівочу.
Так от, коли дізнаються про суть,
ми втратимо над ними владу отчу!
Нас уявляють іншими…
ХВИЛИНА: Нас взагалі ніяк не уявляють!
ГОДИНА: І тому бояться!
ХВИЛИНА: Бояться нас?
ГОДИНА: Ні, втратити бояться нас,
бо разом з нами гублять все на світі!
Вони прив’язані до кожної із нас.
ХВИЛИНА: Вони не знають, що існує Вічність!
СЕКУНДА: Нам тато з мамою заборонили
промовляти слово “Вічність”!
ХВИЛИНА: А я скажу! Я закричу! Я вільна!
ГОДИНА: Ти божевільна!
(до Секунди) Ходім, сестричко…
(Виходить, ведучи з собою Секунду)
Ява 3
Годинникар походжає з годинником по сцені.
ГОДИННИКАР: І що за механізм? Як воскресити ті хвилини
мені тепер – від сну, чи пак, од спину?
І взагалі, чому людину так лякає час,
коли вона його не бачить?
Чому звичайна стрілка значить
так багато в житті людськім?..
Входить Хвилина. Годинникар, не помітивши її появи, продовжує розмовляти сам із собою.
ГОДИННИКАР: Скільки розпачливих облич
доволилося бачити мені,
коли зверталися до мене люди
з годинниками, що спинили біг.
Скільком поміг! І скільки їх ще буде!
Хвилинна стрілка - невелике діло,
якби ж хвилину бачив я оту,
я так, бува, що й самому немиле
базікання впусту…
ХВИЛИНА (підходить до нього): А ти повір у існування тиші…
ГОДИННИКАР (не дивлячись на Хвилину): Повірить в тишу?
ХВИЛИНА: Так, вона жива… Ти пишеш вірші?
ГОДИННИКАР: Серце трохи пише, але
чи значать щось прості слова?
ХВИЛИНА: Звичайно, значать.
В кожнім слові - сила…
Відчуй її, а з нею - і мене…
ГОДИННИКАР (сполохано оглядається): Ти хто?
ХВИЛИНА: Маленьке діло - вгадати, хто я…
ГОДИННИКАР: Тут щось чарівне!
ХВИЛИНА: Я - донька Часу,
моє ім’я - Хвилина…
ГОДИННИКАР: Хвилина? Донька Часу?
ХВИЛИНА: Так. У мене й сестри є. Ти знаєш їх -
Секунда і Година.
ГОДИННИКАР: І всі ув образах привабливих дівчат?
ХВИЛИНА: Дівоча врода і дівоча суть,
але нема нічого ув очах…
Бо ми ж не люди -
ми тільки доньки Часу…
ГОДИННИКАР: Не розумію, хто ж мати ваша?
ХВИЛИНА: Ілюзія! Вона нам мати.
Ми - діти Ілюзії і Часу.
Насправді немає нас.
Секунди, хвилини і години -
це все фантазія, людська химера.
Людина вигадала Час,
щоб керувати ним.
Але нещастя людини в тім,
що вийшло навпаки:
Час став володарем людських віків,
людина мимоволі підкорилась Часу.
І стала молитися на Час, боятися його.
Але й того їй виявилося мало.
Тоді людина годинник вигадала -
фіксатор Часу, щоб вселити іншим
віру в дітей Ілюзії.
Ось так, Годинникаре.
ГОДИННИКАР: Виходить, ти теж - примара?
ХВИЛИНА: Так. На жаль.
ГОДИННИКАР: Кажеш, ілюзорні і ти, і сестри?
Але… твоє обличчя…
ХВИЛИНА: Не ілюзорна тільки Мить,
бо Мить - це Вічність!
ГОДИННИКАР: Але ж…
ХВИЛИНА: Так, ти мене бачиш. Це тому,
що я порушила закони Часу.
Я закохалася…
А нам, донькам Ілюзії і Часу,
кохати заборонено людей…
Ми є невидимі для них.
А я… я покохала… тебе, Годинникаре,
і ти мене побачив…
ГОДИННИКАР: Так значить, недаремно
до мене Пані серед ночі
з годинником прийшла,
в якого стрілка хвилинна зупинилась…
ХВИЛИНА: То я від них втекла.
Я відщепилась…
Від батька, матері, сестричок…
Втекла у Вічність,
бо Любов - це Вічність.
Прийшла до тебе…
Годинникар підходить до Хвилини, захоплено дивлячись їй у вічі.
ГОДИННИКАР: Ні, це, напевно, сон.
Така ж сама ілюзія…
ХВИЛИНА: Як Час?.. Усе ілюзія! Та тільки не Любов!
Чи ти не віриш у її присутність?
ГОДИННИКАР: О Господи! Не вірю!..
Ні, вірю!.. Ні, не вірю…
ХВИЛИНА: Не муч себе, збагнути Кохання іскру
може тільки той,
хто вже не вірить в Часу існування,
а вірить в Мить, живе у кожній миті.
ГОДИННИКАР: Мить… Ні, у мене є кохання!
Так-так, люблю!
Чи ж можна не любити,
коли уже нема секунд, нема годин,
коли хвилини у людській подобі?
Я закохався теж! Це зле чи добре?
Скажи, Хвилинко, що мені чинити?
ХВИЛИНА: Просто повір у ілюзорність плину,
збагни відсутність Часу і лічби,
просто люби!
ГОДИННИКАР: Готовий полюбити тебе, Хвилино!
ХВИЛИНА: Ти весь світ люби! Я – нетривка,
розтану дуже швидко.
Мій батько Час вже в пошуках мене.
ГОДИННИКАР: Я все життя одну тебе любитиму!
Моя любов ніколи не мине!
(Міцно обіймає Х в и л и н у, грає музика, гасне світло на сцені)
Ява 4
Час поважно сидить на троні. Поруч з ним стоїть Ілюзія. З іншого боку - Година і Секунда. Час підводиться, розгніваний.
ЧАС: Як вона посміла?!
Ні, це безумство! Бач, прудка яка!
Так не годиться. Це ганебне діло!
Вона мені віднині не дочка!
ІЛЮЗІЯ: Ну що ти, любий! Це минеться в неї,
Хвилина дуже юна ще…
ЧАС: То й що?
Я не прощу їй забавки оцеї!
У неї, бачте, в серці виник щем!
Ні, ні, Ілюзіє, дружино моя рідна,
вона мені за все це відповість!
Вона не гідна нас! Вона – негідна!
ІЛЮЗІЯ: Облиш! Її не змінить твоя злість!
ЧАС: Вона посміла відректися батька?
З людських очей іскинути ману?
СЕКУНДА: Татусю, татку! Прости її…
ГОДИНА: Прости її, дурну!
З’являється Хвилина. Повільно підходить до батька з сумними і опущеними очима. Падає перед ним на коліна.
ХВИЛИНА: Прости мене, дурну…
ЧАС: Ще й просится прощення!
Та через тебе ж зупинився біг!
Ти поламала ніч і повнодення,
ти ледь не вбила, чуєш, нас усіх?!
ХВИЛИНА: Я повернулася, щоб викрити химеру!..
ЧАС: Мовчи, негіднице!
Ілюзія підбігає до Часу, схвильовано, ніби обороняючи доньку.
ІЛЮЗІЯ: Тільки не злися!
ЧАС: Відщепниця!
Хвилина встає, сміливо.
ХВИЛИНА: Тепер я,
татусю, інша. Інша, ніж колись…
ЧАС (гнівно): Ні слова більше!
ІЛЮЗІЯ: Доню, наша хата тобі відкрита,
Любий, хай верта!
ГОДИНА: Прости її!
Вона ж вернулась, тату…
Секунда показує Хвилині годинника.
СЕКУНДА: Дивись, Хвилинко, стрілка - золота!
ЧАС: Нехай, але - востаннє!
ХВИЛИНА: Востаннє… На віки… На все життя…
Моє кохання… Прощавай, кохання!
Дивись, хвилини скоро полетять.
Ява 5
Годинникар сам на сцені з годинником.
ГОДИННИКАР: Вона пішла. Мені лишила тишу.
Так дивно вийшло: наче й не було.
Казала, вірші… Залишила вірші.
Її кохання часом попливло.
Її кохання… Чи воно химерне?
Лоскочуть нерви дивні відчуття.
Вона не верне вже, а, може… верне?
Тепер не вірю в Час, в його життя!
Тепер я вірю тільки в Мить і в Вічність!
Все інше - тло, ілюзія, туман,
а саме в тім і є людська трагічність,
що вірять в Час, у створений обман!
(дивиться на годинник)
Фіксатор Часу! Нащо ти існуєш?
Пощо людей вбиваєш і… хвилин?
Щодня чатуєш, і вночі чатуєш
на плин і тлінність, і на тлінний плин…
Хвилинко, де ти? Я тебе кохаю!
Кохаю, чуєш?! Я не вірю в Час!
Хвилинко, люба, серденько, ти знаєш,
ти знала, що розлучить Доля нас!
Але прийшла й пішла, не попрощалась.
В останній раз прийди! Я вірю в Мить!
Хвилинна стрілка в Пані поламалась,
а в мене - серце… Плаче і щемить…
З’являється Хвилина. Повільно підходить до Годинникаря. Він дивиться на неї спокійно.
ГОДИННИКАР: Таки прийшла… Востаннє?
ХВИЛИНА: Так, востаннє.
Годинникар бере Хвилину за руки.
ГОДИННИКАР: Мара чи справжня?
ХВИЛИНА: Я завжди - мара…
ГОДИННИКАР: І знов – до батька?
ХВИЛИНА: Так, моє кохання…
Іду до нього. Бо уже пора.
Він дуже злий, що я його зрікалась
і що кохала… Але він простив.
ГОДИННИКАР: Шкода, що ти - примара…
ХВИЛИНА: Так вже склалося…
Відпустиш, любий?
ГОДИННИКАР: Майже відпустив…
Хвилина вириває свої руки, біжить. Годинникар тяжко зітхає, бере годинника, дивиться на нього.
ГОДИННИКАР: Вона пішла! Вона не обманула!
Хвилина знову в батька!
Ось, біжить…
Вона мене забула…
Голос ХВИЛИНИ: Не забула!
Бо ти навчився відчувати Мить…
ГОДИННИКАР: Авжеж, навчився!
Ява 6
На сцену виходить Пані.
ПАНІ: Ну як, добродію?
ГОДИННИКАР: Це що, вже ранок?
ПАНІ: Вже ранок, пане…
Годинникар віддає їй годинника.
ГОДИННИКАР: Ось. Усе… Пішла…
ПАНІ (радісно): Пішла! Невже? Ой, справді, пане!
Хвилинна стрілка йде!
ГОДИННИКАР: Пішла…
Пані дістає гроші, дає їх Годинникареві.
ПАНІ: Це за роботу. Дякую Вам, пане.
Бувайте! Хай щастить!
Час, пане, з Вами! (Іде)
ГОДИННИКАР: Я в Час не вірю.
Вірю тільки в Мить…
Ява 7
Грає музика. Годинникар здивовано оглядається. Знову чути голос Хвилини.
ХВИЛИНА: Я б тобі подарувала цю чарівну нитку Долі,
ти заплів би її серцем у незвідану блакить,
щоб відчути, як від болю розриваються орбіти,
щоб сміятись і радіти
кожну Вічність, кожну Мить…
ГОДИННИКАР: Я б на тебе кинув небо,
щоб закутати у простір,
ти б вплела в своє волосся
евкаліптовий туман.
Через стрічі, через січні,
через чисті літа роси
я б до тебе линув гостем
у небесний океан.
ХВИЛИНА: Я б співала ніжним дзвоном,
відчуваючи ритмічність
тих омріяних галактик,
що живуть в моїй душі.
Просто стати диво-гроном,
просто злинути у Вічність,
і ефіром розчинитись
у магічні міражі.
ГОДИННИКАР: Ну а я б, напевно, випив
твою пісню, твою ніжність,
я б повірив у безмежність,
я б забув усе і всіх…
ХВИЛИНА: І відрікся б?
ГОДИННИКАР: Як не прикро.
ХВИЛИНА: Від усього?
ГОДИННИКАР: Навіть більше!
ХВИЛИНА: І усе заради мене?
ГОДИННИКАР: Ні! Спокутуючи гріх.
ХВИЛИНА: За спокусою – спокута.
ГОДИННИКАР: За спокутою – межа.
ХВИЛИНА: Я б згоріла, щоб відчути,
як здіймається душа
крізь беззвуччя шлейфом білим,
болем втілених світів
я б летіла і горіла…
ГОДИННИКАР: Я б летів і теж горів…
Ми б згорали й воскресали.
ХВИЛИНА: Воскресали б!
ГОДИННИКАР: В небесах!
Іскра з Божого кресала
запалала б ув очах!
ХВИЛИНА: Я б тобі подарувала цю чарівну нитку Долі.
ГОДИННИКАР: Я заплів би її серцем у незвідану блакить.
РАЗОМ: Щоб відчути, як від болю
розриваються орбіти,
щоб сміятись і радіти
ГОДИННИКАР: Кожну Вічність!
ХВИЛИНА: Кожну Мить!