НІЧ ЕЛЕОНОРИ ДЕНЬ (уривок)
анонс
… Історія невловима як діалог двох жінок, що заблукали між минулим та майбутнім,
між двох столітть,
між любов*ю та ненавистю,
між тарганами та англійськими шпигунами…
між вчинком і не-вчинком…
між зрадою та коханням…
і межа між тими реальностями дуже тонка і варіативна…
і ніколи невідомо, кого ж витягне Болівар життя, бо, здається,
іноді одна доля дається на двох…
Нора у своїй кімнаті. Зі схованки дістає трубку (мундштук), з насолодою затягується.
Н: Мене завжди ховали з великими почестями. Пам‘ятаю, тоді перед розстрілом, я попросила принести губну помаду – бо у мене була помада з кораловим відтінком, вона мені не дуже пасувала, і мені принесли помаду мого улюбленого кольору – кольору стиглої вишні. А я коли гарно виглядаю, завжди розмовляю французькою, китайською, або німецькою. Але, шановне панство, товариші! Я ніколи не була англійською шпигункою. (пауза). Це він був. Я закохалась в його діяльність, закохалась в його кураж, в авантюризм. А він в мій профіль. Особливо, коли я на когось задивлялась. О, та пристрасна ніч кохання! Остання. Я знала, що він здогадався. Я готова була до всього. Тільки не могла відчути, коли і де він має мене прибрати…Може, зараз, коли пестить моє волосся…Може, ось-ось – проводячи губами по моїй шиї…а, ні…трохи згодом…він зачекає…дивиться довго на мене – прощається…зараз скаже – кохаю…прости…назве моє ім‘я. Справжнє. Кохаю. Плаче. Я теж. Тільки зараз побачила – у нього трошки різні очі. Не можу зосередитись. Каже – прощаю…Заснув, і вже уві сні назвав моє ім‘я. Справжнє. А зранку – бо я попросила, щоб вони нам залишили цю ніч наостанок – вони прийшли, забрали його. Я дивилась в дзеркало. Воно мною не захоплювалось. Натякнуло, що я потвора. Що в мене заважке підборіддя і занадто тонкий ніс. А він так більше і не подивився в мій бік. Його не довго мордували. Розстріляли за тиждень. Пам‘ятаю, я перед його стратою попросила принести мені губну помаду – він любив смак і колір стиглої вишні…А він на мене так і не глянув…Це дуже мене образило…В нас же було велике кохання…різнооке…
Е: Норо! З ким ти говориш?
Н: Товариш Блюмкін, Товариш Маузер, будь ласка, мовчить! Не зламайтесь!
Е: Норо, треба прийняти ліки…
Н: Робимо вигляд, що нас немає. (відкриває віконечко у дверях, простягає руку, забирає чашку). Вони такі хитрі – ці наглядачі. Думають, я не відчуваю, що вони мене труять. Знов червиве м‘ясо принесли! Теж мені Поносець «Бронетемкін» влаштували! Мата їм в харі!
Е: (по телефону) Чого ж це – не впізнала?! Я впізнала вас! У вас голос, як каже моя бабця, історичного звабника сучасності. Так, вона в мене на цьому дуже розуміється. Я маю на увазі – на звабниках…історичних…Я кажу, вона у мене на чоловіках дуже розуміється. Так, як Клеопатра. (Сміється. Кокетуючи). А ви готові пожертвувати собою за ніч пристрасті? Зрозуміло. А вам не здається, що це негарно, запитувати у однієї жінки про іншу? Звісно, я вас можу познайомити. Будь-коли. Це жарт. Вона вже давно нікуди не виходить. Вона у мене (пошепки) – старенька та хворенька. Я? В якому розумінні – в тюрмі? Та ні, я вільна людина, як захочу, так і зроблю. Чого це я не можу зустрітись? Ну тай що, місяць, подумаєш…Я варта того, щоб на мене чекали і більше…Добре-добре. Я не проти…Але сьогодні якраз…Це не відмовки…Чому ви так кажете? Може, завтра? Я обіцяю…подумати. Ви мені пізніше передзвоніть, можливо, щось і надумаю. До побачення (Кладе слухавку). Треба справді вже зустрітись. Голос такий – ерото-інтелектуальний…
Н: Інтелектуал нам не потрібен.
Е: Норо!
Н: Що Норо?! Я вже –дцать століть, ть-ху ти, років, Нора. І я знаю, хто нам потрібний. Розпусник. Звісно, я можу звернутись до Лаврентія…Він мені ніколи не відмовляв. Я жартую, не дивись на мене так. Я при розумі. Не мати дитини – означає бути самогубцем. У мене, наприклад, було багато дітей. Від всіх, кого я любила.
Е: Отакої! Вперше чую! І куди ж вони поділись?
Н: Отже, нам потрібна дитина.
Е: Яким чином?
Н: Ти не знаєш, як діти родяться?
Е: Підозрюю, що для цього одного бажання замало. Треба ще когось долучити до цієї «акції».
Н: Була б я на твоєму місці, я зробила би цілий, як зараз кажуть…коли вибирають?
Е: Тендер? Конкурс?
Н: Кастинг. Реаліті-шоу «Зроби мені дитину». І вибирала б найсильнішого…
Е: Норо! Ну це вже ва-аб-ч-ще! Тобі не соромно, бабцю?
Н: Він мав би запах сили, дорогих сигар і англійського акценту. Міг би захистити. А ще очі у нього були б трішечки різними. Можливо, я би тоді встигла розгледіти…
Е: А інших – куди?
Н: Що? Інші? Ми би їх, звісно, спробували…на якість…
Е: Ми ? Так, і далі…
Н: І…відпрацьований матеріал…ну не знаю. Віддали б товаришам.
Е: Яким товаришам? Куди віддали?
Н: Тим, які знають, що з тим матеріалом робити.
Е: Ну ти даєш! Не думала, що ти така підступна.
Н: Сама ти хвойда підступна!
Е: І це говорить шляхетна дочка професора, знавця з візантійської культури. З князівського роду…
Н: (перелякано) Т-сс! Я тебе прошу! Мовчи! Не кажи нічого, нікому! Благаю!
Е: Благаєш? Це тебе так лякає? Ти ж сама самовпевненість, освіченість, просто королева! Що сталось, громадянко Норо? Ти щось зробила – паскудне? Когось здала?
Н: Ні, я все правильно робила, як ви і казали. Все правильно. Завжди. Я ніколи, ніколи, навіть і в думках не було…
Е (входить у роль): Зраджувати нас? Доведіть свою відданість, громадянко Норо!
Н: Як? Я ж і так все зробила. Все підписала…
Е: З партією не можна торгуватись! Коли буде все – вирішувати нам. Ми обираємо найсильнішого, хто може витягнути свою історію…змінити долю. Хто може взяти участь в нашому реаліті. Ви, Норо, достатньо сильна особистість. Ми за вами давно стежимо. Ви пройшли через багато наших програм. Вижили в «акції» «Голод», подружились з «Великим Братом», перемогли в «Останньому герої». Виграли «Дім», живете в любові, ситості…На що ви скаржитесь?
Н: Я живу вже так довго, що і забула, як і навіщо потрібно помирати.
Е: Ба, ну вибач, не треба про це. Я просто хотіла пожартувати. Думала, ти теж граєшся…А ти про сумне…не треба.
Н: Я ж всім набридла. Тобі. Собі.
Е: Ні. Про що ти кажеш? Я навіть не уявляю себе без тебе! Скільки себе пам‘ятаю, завжди я з тобою. Ти – вічна.
Н: Я для тебе – тюрма. Ти права, як ти можеш завести стосунки, сім‘ю, як ти взагалі можеш когось сюди привести?! Я ж – неадекватна. Я маю піти. Так, так, я давно це обміркувала. Піти. (починає збиратись).
Е: Куди це ти зібралась?Я тебе нікуди не пущу!
Н: Ти не розумієш – я маю звільнити простір. Болівар не витримає двох…
Е: Добре, ну от вийдеш ти на вулицю. Це якщо ліфт працює і що тобі хтось допоможе відкрити двері…Добре, ти вийшла і…?
Н: (пауза) Я придумала. Давай я випадково – буду мити вікно, ти підійдеш ззаду, - я злякаюсь…Нема людини – нема проблеми.
Е: Оце придумала! Нема вікна! Бо ти, звісно, його розіб‘єш.
Н: А я обережненько, не розіб‘ю.
Е: Норо, перестань казати дурниці. Ти ніколи в своєму житті не помила жодного вікна. (пауза) І у мене, крім тебе нікого немає. Мені потрібна саме ця стара шкапа, з сокирою та й без, зі своїми дурними спогадами-піраніями, що роз‘їдають Мій мозок, зі своїми історіями про коханців, про зраду…
Н: О‘кей, я вже нікуди не йду. Буду назавжди з тобою, моя …тюремнице. (пауза) Може, це ти кудись зникнеш?
Нора коле горіхи обухом сокири.
Еля (по телефону): Ви! Так! Сьогодні зможу! О котрій? (натрапляє на погляд Н.) А-а, знаєте, от якраз саме сьогодні я і не можу. Мені конче потрібно бути тут. Може, завтра?
Н: Я – зрадила коханця. А ти – життя.
Е: Якраз в моєму житті немає ані зради, ані підлості, я нікому не зробила боляче! Я нічого не роблю. Мене взагалі немає …
Н: Саме так. За це теж колись треба буде платити…
Еля (сама): Я почала тобі зраджувати. З чужими споминами.
(Телефон)…Привіт…нормально…Його не було? Мені не дзвонив. Знаєш, мені все одно. Бачиш…Я так і знала…Вони всі такі…Слухай, може йому листа написати?
Н (сама, дістає трубку, закурює):
Ось ти …відвертаєшся…Що знову сталось? Га? Може, я щось не так їй сказала? Ну кажи свою думку, не мовчи…
Ти її завжди захищаєш! А ти знаєш, що вона мене хоче покинути?
І нехай йде.
Я і сама кажу їй – йди влаштовуй своє життя.
Треба дати їй спокій.
Ти правий. Ти завжди все знаєш.
Але як, як ти міг дозволити мені це зробити?
Тепер, напевно, жалієш. Що я тебе зрадила.
Але чому ти не дозволяєш піти з тобою?
Що кажеш? Ні, це ти жартуєш – це мені важче. І раніше було набагато складніше.
Треба було приховати, що я вже мертва, щоб ніхто цього не помітив?
Звичайно. І ніхто не помітив.
Мені навіть за тебе дали ордена…
Ще відправили відпочивати на море.
Ти мені можеш щиро так признатися – це твоя помста чи прощення? Я маю це зрозуміти…
Не відвертайся…
Е: Норо, ти випила ліки?
Н: Навіщо мені ліки?
Е: Не вигадуй! Ти не хочеш одужати?
Н: Я не хвора! Я набагато сильніша та здоровіша за тебе.
Е: Хто б сумнівався. Ти ще всіх нас переживеш.
Н: Я знаю. Будеш так поводитись зі мною, я на твій похорон і не прийду.
Е: За що раптом така немилість?
Н: А ти не хочеш мені дитину народити!
Е: Тобі народити? Отакої! А де ж твої діти, від «всіх кого ти любила»?
І де ж ти їх загубила?
Н: Це не твоя справа.
Е: Не моя…Аякже, я тільки маю тобі дитину народити, і мавр може йти? Впізнаю стару школу.
Н: Я зараз всіх покличу…Навуходоносора, Октавіана..
Е: Кого всіх? У тебе ніколи нікого не було. Я читала твою справу. Тільки вигадані нашою славною розвідкою легенди, службові романи, несправжні родини…Ну і діти теж службові. Ви їх тимчасово брали з притулків і дитячих будинків, як би зараз сказали, в оренду. Так? А потім, коли відпадала потреба в них – повертали назад, як якихось цуценят. Ти хоч, до когось була прив‘язана?
Н: (спантеличено) Нам не можна було прив‘язуватися…до тих істот.
Е: Ну, звичайно! Я уявляю, як ти вчила гарних манер якусь бідну таку істоту, яка щойно втратила своїх рідних - ворогів народу - і як вона від голоду хапала хліб брудними руками…
Н: …і як потім хапала мене руками за спідницю, коли її вже відвозили назад, уявляєш?
Е: Жах!
Н: Гірше…
Е: А моя мама, Норо? Де ви її знайшли? З якої вона родини? Як ви зустрілись?
Н: … я стою, така пряма спина, нібито в корсеті, якщо подивлюсь на дитину вниз – знепритомнію…А мені не можна падати. Якщо впав – все, кінець. Я маю бути сильною…
Е: Норо, чуєш, де моя мама? Де? Моя ? Мама?
Н: …мама…моя мама красуня…дама у смарагдовій сукні з віялом…княгиня…Батько обожнював її…А я обожнювала слухати його нескінченні історії про Візантію, яка ще тоді, коли я була маленькою, ще не впала…А потім вже – впала. Напевно, не витримала тиску, задивилась на якусь дитину… Коли я хапала маму за спідницю, а мене тягнули в інший бік люди в шкіряному одязі, з якимось брудним запахом… Мама ще каже – не смій плакати при них ніколи, ти ж князівна…Вони потім ще сміялись – князівна – княжна Тараканова. Так мені і прикріпили поганяло - « агент Таракан».
Е: Таракани – таргани - всюди «сучі» і живучі. Хоча я дивилась виставу. Вона, здається називалась «Царське полювання».Бідну княжну Тараканову зрадив коханий, видав її імператриці…Вона його дуже кохала, та й він її теж, але ж імперія важливіша за все…Там ще така сцена зворушлива – вона в казематі після тортур, каже йому – у мене буде від тебе дитина – дитина зрадника і боягуза. А він – отримав від цариці нагороду – жіночу ласку - і спився…
Н: Мені погано…Елю, я вмираю…Серце…
Е: (швидко приносить ліки) Я же говорила, Норо, ти ніколи не слухаєш, треба вчасно пити ліки…на, на (капає у чашку), відпочинь, приляж.
(Нора кладе голову Елі на коліна, Еля заколисує її).
Е: (казка, колискова, історія про кохання можливо, про спільний сон чоловіка і жінки, розповідаючи, засинає. Зона імпровізації)
Н: Мені такий дивний сон наснився…
Е: Бр-р, оце жах! Чого тільки не насниться…Нібито я тебе (його) вбила, і так все це реально…дуже злякалась, стала шукати місце, де ж сховати, бачу, на підвіконні горщик з деревцем-бонсай…
Н: …потім до мене доходить – я ж людину вбила…Пішла в ванну, а там на мене душ як впаде, майже на шию – зашморгом. Правильно, це підказка, мені треба повіситись – я ж злочин зробила. Подивилась в дзеркало – а там за моїм плечем – дівчинка маленька… зі сплутаними кудельками і ще – з крильцями. Тільки чомусь заштопані вони якимось грубезними нитками. Я їй кажу, я людину вбила – мені треба теж вмерти…Вона похитала так головою…
Е: Це нібито тобі безодня посміхається…
Н: Ти – янгол, кажу. Відповідає – ні, я твоя донька…А я, хитра, вирішила, її проекзаменувати: від кого, кажу, коли це буде, чи вже відбулось?
Е: Вона перестала посміхатися, похитала головою і так докірливо…
Н: ..цього мені ще не сказали…і зникла. Я тільки встигла помітити, що вона теж різноока.
Е: …рисами схожа на нього.
Н: …схожа на тебе. (різко) Не підглядай мої сни!