Олександр Вітер
НІЧ ВОВКІВ
Лауреат конкурсу «Коронація слова» - 2012
ДРАМА
ДІЙОВІ ОСОБИ:
ЕУ - МОЛОДА ВОВЧИЦЯ
АНГ – МОЛОДИЙ ВОВК
ГРО – ВОВК-ВИГНАНЕЦЬ
ТАО - СТАРИЙ ВОВК - ТІНЬ ЧИ ГОЛОС
ПРОЛОГ
Темрява. З темряви непомітно виринає постать. Це Тао – старий вовк.
ТАО. Ви, які ніколи не смакували кров жертви, які ніколи не ставили на кін своє життя заради перемоги над рівним, ніколи не зважувались вступити в бій із тим, хто сильніше – що ви знаєте про владу? Знищуючи закони, розбиваючись у кров і зраджуючи, ти хапаєш своє життя за горло, вгризаєшся в нього силами всіх зубів. І от, коли вже майже не лишається сил, - життя визнає свою поразку і дарує те, без чого ти можеш лише померти. Що знаєте ви про цей двобій із власним життям? Хто з вас наважився б розідрати своє серце на маленькі шматки і викинути його, як непотрібну іграшку лише для того, щоб легше було полювати ? Полювати на владу. Ви готові терпіти палючий біль у грудях, де замість серця - порожнеча? Але ж ця порожнеча не буває повною. Як би ти не вигризав своє серце – завжди залишається бодай крихітна часточка. І швидко з цієї краплини виростає нове серце. І ти знову вириваєш його зі своїх грудей. І це триватиме вічно. Хто з вас готовий платити таку ціну за владу? Якщо є такі – я готовий прийняти виклик. І нехай влада дістанеться сильнішому. Нехай. Прийшов час полювання. Великого полювання на владу…
КАРТИНА 1
Вершина гори. Практично гола скеля. З одного боку глибоке провалля. Вечір. Десь далеко знизу чуємо звуки погоні. Через деякий час на горі з’являються двоє. Це ВОВКИ. Актори можуть лише окреслювати характер звірів, не намагаючись імітувати справжніх тварин. ВОВКИ ледь дихають. Знеможено падають.
АНГ. Встигли! Сюди вони не сунуться!.. Я сподіваюсь…
ЕУ. Мені вже все одно! Чуєш?! Хай прийдуть! Хай вб’ють! Мені байдуже! Аби тільки не треба було нікуди бігти. Хай приходять і вбивають – я навіть лапою не поворушу!
АНГ. Заспокойся! Ніхто сюди не прийде. Вони лишились там, унизу. Разом із рушницями і собаками. Сюди вони не поткнуться. Занадто мало місця. Рушниця тут їм не допоможе, а без рушниць…ні, вони залишаться внизу… принаймні до ранку…
ЕУ. До ранку… А потім?
АНГ. Хіба я знаю? Але у нас є час перепочити. Пити хочеш?
ЕУ. Хочу
АНГ. Тут, під скелею, є невеличкий струмочок.
ЕУ. А ти звідки знаєш?
АНГ. Бував я тут якось. Правда вдень і без мисливців за спиною, але воду запам’ятав. Смачна вона тут. Холодна і солодка.
ЕУ іде до скелі. П’є. Раптом скрикує і швидко біжить до АНГА.
ЕУ. Там хтось є! Ти казав, що вони побояться прийти сюди! Це вони!
АНГ. Заспокойся! Струмок біля провалля, а по цій скелі жоден мисливець не зміг би видряпатись.
ЕУ. Значить, він причаївся там раніше! Це пастка! Пастка!
АНГ. Пастка? Не схоже це на мисливців… Пастка тут? …Піду гляну…
АНГ обережно іде до скелі. Раптом звідкись знизу виплигує ГРО.
ГРО. Сюрприз! Не чекали?!
АНГ. Гро?
ГРО. Давненько не бачились? Хто тут у нас? Окраса та надія зграї молодий красень Анг? А з ним чарівна та приваблива Еу? Яка приємна компанія! Надзвичайно приємна! Мені, думаю, представлятись сенсу немає.
АНГ. Що ти тут робиш?
ГРО. Милуюсь на місяць. Ще питання є?
АНГ. Тебе ж наче вигнали зі зграї?
ГРО. І що з того? Ти думаєш, що я винен був зникнути з цього світу в ту ж мить, коли декілька недоумків вирішили, що я недостойний топтати землю поруч із ними?
АНГ. Ні. Звичайно – ні. Просто всі думали що ти пішов кудись на північ.
ГРО. На північ?! Я тепло люблю. І мені до душі тутешні ліси.
АНГ. І що ж ти тут робиш?
ГРО. Живу. Життям насолоджуюсь.
АНГ. Сам?
ГРО. Уяви собі – сам. Ви всі мені велику послугу зробили, коли вигнали зі зграї. Я тепер сам собі господар. Сам правила встановлюю – сам їх і порушую. Справжня свобода! Іди куди хочеш, роби що хочеш.
АНГ. І сильно тобі твоя свобода допоможе, коли сюди піднімуться мисливці?
ГРО. Мисливці? Яких ви сюди привели?
АНГ. Ми їх не приводили!
ГРО. Вибач. Звичайно не приводили. Це у вас такі забави. Веселі сподіваюсь?
АНГ. Це велике полювання. І якщо ти думаєш, що тебе вони не чіпатимуть…
ГРО. Я про майбутнє не задумуюсь.
АНГ. Немає у нас майбутнього! Чуєш – немає! Є мисливці з одного боку і прірва з іншого.
ГРО. Але ж ми ще не у мисливців і не в прірві. Так який сенс переживати? Все ще може змінитись. І, до речі, чого це я повинен тебе втішати? Це ж ти у нас розумний, чесний і хоробрий. А я - ганьба всіх вовків, ім’я якого навіть вимовляти огидно. Чи не так?
АНГ. Я тебе про втішання не просив!
ГРО. Не просив. Це правда. Ти не просив, а щодо Еу? Люба, тебе не потрібно втішити?
АНГ. Припини! Я зараз тебе…
ГРО. Що? Вб’єш? Давай – роби за мисливців їхню роботу.
ЕУ. Припиніть обидва! Припиніть!
АНГ. Але ж він…
ЕУ. Він разом із нами. Зараз разом із нами. Все, що було раніше – неважливо. Зараз у нас спільний ворог. Розумієте?! Спільний!
ГРО. Браво! Недарма всі вважали тебе найкращою молодою вовчицею зграї. Краса, що поєднується з рішучістю – велика сила. Чи щось змінилось, доки мене не було?
АНГ. Я тебе попереджую…
ГРО. А ти не попереджуй! Ти дій! Вчепись мені в горлянку! Спробуй на смак мою кров! Покажи свою силу перед такою звабливою самицею! Ну? Давай!
ЕУ. Ти ненормальний! Ми тобі не вороги. Не ми тебе виганяли зі зграї.
ГРО. Не ви? Дійсно – не ви. Ви просто були, як інші. Ви просто мовчки погоджувались зі всіма. А ми ж із тобою, Анге, майже брати. Твоя мати вигодувала мене, коли мої батьки загинули. Чи ти вже забув, як ми лежали поруч, смакуючи молоком? Забув?
АНГ. Нічого я не забув. Це ти забув, коли ставав убивцею, про те, що зграя зробила для тебе! Про все забув. Ти вбив ватажка зграї – великого Тао. Підло! Перегриз горло вночі. І ти ще маєш нахабство звинувачувати нас? Ти! Тебе повинні були вбити там же, біля тіла Тао. Але тебе пожаліли. Тобі зберегли життя. Не знаю, для чого!
ГРО. Мабуть саме для цієї сьогоднішньої розмови.
АНГ. Я не збираюсь із тобою розмовляти!
ГРО. Але ж розмовляєш. І знаєш чому? Бо більше нічого не можеш робити. Лише розмовляти.
ЕУ. Досить! Треба щось робити, а не кидатись один на одного.
ГРО. Слушно. І що ж ти пропонуєш?
ЕУ. Ну… я не знаю…
ГРО. А що скаже мій майже брат?
АНГ. Ти мені не брат! Ти був моїм братом. Був! Колись. Моя мати вигодувала тебе своїм молоком, мій батько виростив тебе, як рідного.
ГРО. Батько? Що ти знаєш про нього?
АНГ. Себто?
ГРО. Що ти знаєш про власного батька?
АНГ. Я знаю, що він був сміливим воїном. Так жив – так і загинув. Як належить вовку!
ГРО. Маячня! Все це маячня!
АНГ. Що?!
ГРО. Хочеш знати, як він загинув?
АНГ. Про це всім відомо. Він, рятуючи інших, сам кинувся на мисливців. Вони вбили його, але він віддав життя недарма. Він порятував зграю! Так загинув мій батько!
ГРО. Хто?
АНГ. Не розумію.
ГРО. Хто все це бачив?
АНГ. Про це всі знають.
ГРО. Це правда. Але назви хоча б когось, хто сам бачив цей героїчний бій. Назви бодай когось.
АНГ. Про це всі знають.
ГРО. Значить, не можеш назвати?
АНГ. Ти хочеш сказати, що всі брешуть?
ГРО. Не брешуть, а розповідають красиву казку. Для чого їм правда? Правда схожа на кисле яблуко – не приносить жодного задоволення, лише неприємний присмак і розчарування.
АНГ. А ти, виходить, спробував це яблучко?
ГРО. Спробував. Розжував, проковтнув і навіть не покривився.
АНГ. І що ж ти знаєш такого про батька, чого не знаю я?
ГРО. Я знаю правду. А чи хочеш її взнати ти – вибирай.
АНГ. Звичайно, хочу.
ГРО. Тоді – зачекай до ранку.
АНГ. Для чого?
ГРО. Можливо, зранку ти передумаєш.
АНГ. Я? Передумаю?
ГРО. Можливо. А може й ні.
АНГ. Це все брехня. Нічого ти не знаєш. Поговорити з нормальними вовками захотів? Скучив у вигнанні?
ГРО. Якщо і скучив – так не за тобою. І якщо не хочеш – можеш не слухати мене. Я лише запропонував. Хочеш правду – чекай ранку.
АНГ. Чому?
ГРО. Бо внизу чатують мисливці. А нам необхідно набратись сил для того, щоб це полювання не стало для нас останнім.
ЕУ. Він правий. Зараз не час кидатись один на одного. Вночі вони нічого робити не будуть – є час перепочити.
ГРО. Розумні слова. Будемо чергувати по черзі. Хто перший?
АНГ. Першим буду я.
ГРО. Не довіряєш?
АНГ. Це моя справа. Я буду першим.
ГРО. Ти завжди в усьому хотів бути першим. Змалечку.
АНГ. Що ж тут поганого?
ГРО. Власне – нічого. Але все ж таки першим буду я. Ви занадто втомились, тікаючи, щоб вам можна було довірити охорону.
АНГ. Я буду першим!
ЕУ. Анг, він правий. Ми дійсно зараз повинні відпочити.
АНГ. Ну…добре… але не забудь про обіцянку.
ГРО. Не хвилюйся. Не забуду.
КАРТИНА 2
Ніч. На варті ГРО. До нього тихо підходить ЕУ.
ЕУ. Я прийшла змінити тебе. Ходи – відпочинь.
ГРО. Анг спить?
ЕУ. Спить. Міцно. Як тут? Мисливців не чути?
ГРО. Тихо. Теж, мабуть, поснули.
ЕУ. Ну й добре. Іди спати.
ГРО. Щось не хочеться.
ЕУ. Потрібно набратися сил. Завтра полювання продовжиться. Іди.
ГРО. Слухай…
ЕУ. Що?
ГРО. Не знаю, чи варто про це…
ЕУ. Ти про що?
ГРО. Про що? Сам не знаю. Мабуть про зраду.
ЕУ. Любиш ти загадками говорити.
ГРО. Немає тут загадок. Все просто, чітко і зрозуміло. Я бачив тебе. Бачив.
ЕУ. Де ти мене бачив?
ГРО. Там – біля вмираючого Тао.
ЕУ. Я…
ГРО. Не треба! Ми зараз наодинці і обидва знаємо правду. Не треба зайвих слів! Не треба!
ЕУ. Для чого мені вбивати Тао?
ГРО. Гарний план. Розчистити для Анга шлях до місця ватажка зграї, а собі до місця дружини ватажка. Так просто! І головне – ніхто не запідозрить тебе. Таку красиву і ніжну.
ЕУ. А що ж ти там робив?
ГРО. Я? Охороняв Тао. Точніше – намагався охороняти.
ЕУ. Ти?! Ти був би останнім, до кого б Тао звернувся по допомогу.
ГРО. Старий був мудрим вовком. Мудрим і хитрим. Відчував він небезпеку. Передчував. Передчував, що хтось гострить на нього ікла. Тільки не знав, хто саме. Ось і попросив мене прикрити його спину. «Який з мене охоронець!». «Саме тому, що ніхто про тебе, як про охоронця не думає – ти і будеш найкращим охоронцем. Справжній мисливець повинен бути непомітним. Ніхто не звертає увагу на тінь.» Ось так я і став тінню Тао. Тільки не там виглядали ми небезпеку. Не там! Одна тінь переграла іншу. На хвильку відлучився, а тобі її вистачило.
ЕУ. Красиво розповідаєш. Тільки чому ж ти зграї цю історія не розповів? Чого тобі було боятись, якщо ти не винен.
ГРО. Чого боятись? Зграї. Дурної та злої. Хто б мені повірив? З одного боку ти – красуня та окраса зграї, а з іншого я – чужинець серед своїх, приблуда та дивак. Хто мене б слухав? І до того ж…
ЕУ. Ну, говори вже, якщо почав.
ГРО. Я повинен був прикрити Тао, але не зміг. Схибив. Ось за цю свою провину я і несу покару.
ЕУ. А для чого ти мені все це розповідаєш? Хочеш моєї крові? Помсти?
ГРО. Мститись? Тобі? Кому завгодно – тільки не тій, яку любив!
ЕУ. І ти теж?!
ГРО. Ну, давай, смійся наді мною! Давай! Смійся, як ти сміялась над іншими вовками! Смійся, як ти сміялась над помираючим Тао! Давай! Смійся, як ти посмієшся колись і над цим красенем Ангом! Смійся!
ЕУ. А ти продовжуй жаліти себе! Гидко слухати! Суцільне щеняче скиглення! Як ти сам себе жалієш! Біднесенький! Сирота нещасна! Витри сльози! Хіба не ти сам зробив себе посміховиськом у зграї? Вовк повинен бути сильним. Хочеш самицю – прийди і візьми її, а не рюмсай про своє велике кохання!
ГРО. Як у тебе все просто.
ЕУ. А у справжнього вовка все життя таке. Просте. Життя і смерть. День і ніч. Все просто.
ГРО. Можливо, ти і права. Можливо… А якби я сказав тобі, що б змінилось?
ЕУ. Можливо, все. А може, нічого. Колись ти для мене був загадкою, а таємниця вабить… Але я швидко зрозуміла, що помилилась у тобі. Чим ти довів свою любов? Нічим.
ГРО. А хіба я не довів її тим, що не зрадив? Я взяв на себе твоє вбивство.
ЕУ. Це слабість, а не сила. А мені потрібна сила. Для чого ти завів цю розмову?
ГРО. Бо кров притягує кров. Мисливці ідуть на запах крові.
ЕУ. (сама) Кров притягує кров?.. Нікчема! Володар тіней!.. Але насправді це вони бавляться нами. Тіні забирають серця. Це гірше за смерть…Значно гірше…
КАРТИНА 3
Ніч. До ЕУ тихо підходить Анг.
ЕУ. Це ти?
АНГ. Звісно.
ЕУ. Відпочив?
АНГ. Так. Я вже давненько не сплю. Ось вирішив розвідати, рознюхати все навколо.
ЕУ. І як? Що нанюхав?
АНГ. Є дещо. Можливо не все так погано.
ЕУ. Це ти про що?
АНГ. Я ходив униз.
ЕУ. До мисливців?
АНГ. Так.
ЕУ. Божевільний! Вони ж могли…
АНГ. Не могли. Вони міцно сплять. Навіть вартові.
ЕУ. Так, може, ми зможемо…
АНГ. Ні. Повз них ми не пройдемо. Вони там унизу натягнули велику сітку. Не проскочиш.
ЕУ. Вони тебе не помітили?
АНГ. Я ж кажу – ні. Я близько не підходив. Лише глянув здалеку.
ЕУ. І чого ж ти такий веселий?
АНГ. Вони не збираються нас убивати.
ЕУ. Не збираються вбивати? А до чого ж тоді все це полювання?
АНГ. У них інші рушниці. Не ті, що вбивають, а ті, що лише дарують довгий сон.
ЕУ. Значить…
АНГ. Правильно! Це означає, що ми потрібні їм живими.
ЕУ. Для чого?
АНГ. Батько розповідав, що є така річ. Називається зоопарк.
ЕУ. Зоопарк? І що ж це таке?
АНГ. Ну, уяви собі ліс. Тільки не такий як наш, а інший. Такий, де дуже багато парканів.
Дуже міцних парканів, які не перелізеш, не перегризеш. А всередині цих парканів тварини. Різні.
ЕУ. І вовки?
АНГ. І вовки. Люди носять цим тваринам їжу, піклуються про них.
ЕУ. Для чого?
АНГ. Батько не казав. Мабуть сам не знав. Але він точно знав, що звірів у зоопарк привозять мисливці, які не вбивають, а лише дарують сон. Як ці, які знизу.
ЕУ. Ти хочеш сказати…
АНГ. Саме так! Вони лише хочуть забрати нас у цей… зоопарк.
ЕУ. Це добре?
АНГ. Не знаю. Але принаймні вбивати нас вони не збираються. А це вже добра новина.
ЕУ. Не переконана. Чи ти хочеш опинитись у цьому…
АНГ. Зоопарку?
ЕУ. В зоопарку. Хочеш?
АНГ. Ні! Звичайно – ні! Але ж…
Підходить ГРО
ГРО. Але – це прекрасна можливість порятувати свою шкіру за рахунок інших. Так, брате?
АНГ. Я взагалі не з тобою розмовляв!
ГРО. Вибач. Почув випадково. Ти так радісно розповідав про зоопарк, що, мабуть, розбудив увесь ліс.
АНГ. А по-твоєму, я винен ридати? Тепер ми хоча б знаємо, чого нам чекати від ворога.
ГРО. Чекати від ворога ми можемо лише одного. Смерті.
АНГ. Але ж вони не збираються нас убивати.
ГРО. Помирати можна по-різному. Можна з кулею в серці миттєво, а можна за залізними парканами довго, дуже довго. Але помирати.
АНГ. Ні! Зоопарк – не смерть! Батько знав вовка, який утік звідти. Легко втік. Люди ж такі слабкі та наївні.
ГРО. Чого ж тоді ці слабкі та наївні створіння загнали тебе на цю гору?
АНГ. Я не хочу тобі нічого пояснювати! Еу, зоопарк – це не смерть – звідти завжди є можливість утекти. Розумієш – утекти!
ГРО. А чого це ти раптом став таким прибічником зоопарків.
АНГ. Я сказав – я не з тобою розмовляю і пояснювати тобі нічого не буду!
ГРО. Злякався?
АНГ. Я? Злякався? Чого ж мені лякатись?
ГРО. Чого лякатись? Мабуть того, що твій план не спрацює. Тільки ти робиш одну помилку – тобі б до мене підлещуватись потрібно, а не ворогувати. Інакше план може і провалитись.( до АНГА ). Розказати їй?
АНГ. І про що ж ти збираєшся розказувати?
ГРО. Добре. Ти сам цього хотів. Скажи, Еу, на скількох вовків полюють мисливці?
ЕУ. Як це – на скількох? На всіх нас.
ГРО. Помилка. Вони знають про двох вовків – мене вони не бачили. Їм достатньо вполювати лише двох – третій може собі спокійнісінько зникнути.
ЕУ. Припустимо. Але що це змінює?
ГРО. Все. Це все змінює. Подивись на Анга. Його план сяє в його очах.
ЕУ. Який такий план?
ГРО. Хитрий. Він хоче, щоб мисливцям дістались дві жертви – ти і я, а він спокійнісінько собі зникне. Ось тому він і розповідає казочки про рушниці та зоопарки. Він тобі ще не присягався визволити тебе із зоопарку завтра ж? Не присягався? Чи не встиг?
АНГ. Що за маячня?!
ЕУ (до АНГА ). Це правда? Значить, правда.
АНГ. Кого ти слухаєш? Убивцю?! Та йому збрехати – як чхнути. Я, ризикуючи життям, пробираюсь до мисливців, а він…
ГРО. Нікуди ти не пробирався.
АНГ. Я не пробирався?
ГРО. Нікуди.
АНГ. Еу, ти кому віриш? Мені чи…
ЕУ. Йому. Зараз я вірю Гро. Який сенс йому обманювати?
АНГ. Який сенс, питаєш? Дуже просто – бо це був його, а не мій план. Він більше за все на світі хотів би нашої загибелі.
ЕУ. Твоєї – можливо. Але ж не моєї.
ГРО. Сміливі слова. А якщо ти помиляєшся, і я дійсно хотів би вашої смерті?
ЕУ. Ні. Ти, звичайно, дивак, але ти не можеш зрадити. Образити – так. Зрадити – ні.
АНГ. І це ти говориш про підлого вбивцю?! Ти що вже забула про Тао.
ЕУ. Я нічого не забула. І Тао – це зовсім інша історія. Це зараз неважливо. Важливо, що ти намагався порятувати свою шкіру, зрадивши мене.
АНГ. Так. Я все розумію. У мене давно була підозра. Бачив я, як Гро на тебе дивився. Все бачив! Що, вирішили прибрати мене? Заважаю я вам? Сильно заважаю? Мало тобі, братику, Тао?
ЕУ. Він не вбивав Тао.
АНГ. Не вбивав?! А хто ж тоді? Хто?
ЕУ. Я. Я його вбила. Я хотіла, щоб ти став ватажком нашої зграї. Я заради тебе пішла на це!
АНГ. Ти?!
Еу. Довга історія.
ГРО. Вона говорить правду. Сьогодні у нас свято правди і ніч ще не скінчилась.
З’являється примарна постать ТАО. Майже тінь.
ТАО. Ти питаєш себе, чи варто було розпочинати цю гру? Розплющ очі! Вдихай запах чужої крові! Віддайся шалу полювання, як ти віддавалась мені. Не думай і не шкодуй ні про що. Це наша ніч! І ранок буде нашим. І світ ми поділимо на двох. Лише на двох. Ця чарівна мить перед стрибком у прірву. Але ти вже летиш. Твої ікла готові вчепитись у вороже горло. І що до того, що внизу під тобою лише безодня. За мить ти будеш на іншому боці. За мить ти станеш переможцем. А якщо ні – чи варто тоді жити? Тоді ця безодня забере тебе. Але ти помреш як справжній вовк. Помреш полюючи і кохаючи. У цьому сенс. Слухай лише серце. Серце вовка – єдине, що ніколи не зрадить. Бо народжується воно з крові ворогів та місячного сяйва. Хіба ти не відчуваєш цього? Хіба ти можеш боротись із власним серцем? Вовчиця! Королево! Вже близько… Трохи… Ще трохи - і полювання скінчиться… Насолоджуйся ним, моя горда вовчице…
КАРТИНА 4
Ніч. Тихо виходить АНГ. Підходить До ГРО. Сідає поруч.
ГРО. Чого тобі?
АНГ. Для чого ти це зробив?
ГРО. Що саме?
АНГ. Сам знаєш, про що я.
ГРО. Знаю.
АНГ. І?
ГРО. Я сказав правду.
АНГ. Ні. Тут справа не в правді. Зовсім не у правді. Ти хотів помститись?
ГРО. Я б не назвав це помстою. Хіба правда може бути помстою?
АНГ. Ти завжди не любив мене. Завжди. З дитинства.
ГРО. Я тебе не любив? Що ти знаєш про нелюбов? Що?! Звідки тобі знати, що значить бути щеням, якому залишили життя лише з милості, щоб потім вимагати від мене таку плату за життя? Для чого?
АНГ. Ніхто нічого від тебе не вимагав.
ГРО. Не вимагав? Коли загинула моя сiм’я - мені пощастило. Мабуть, пощастило. А може, пощастило моїм братам? Як ти думаєш? Що краще – бути своїм серед мертвих чи чужим серед живих? Що краще?
АНГ. Хіба я був у цьому винен?
ГРО. Звичайно, ні. Ніхто не був винен. Але хіба мені від цього легше?
АНГ. Ти сам вибрав свою дорогу. Сам. Ніхто інший. Тобі намагались допомогти, а ти…
ГРО. А я не хотів такої допомоги. Не хотів бути вдячним за кожен подих, за кожен крок. А мені весь час нагадували, як я повинен бути вдячним усій зграї. Весь час. Ніхто по-справжньому мене не любив. З раннього дитинства. Ніхто! Я завжди був один. Коли я просив трохи добра та любові, мені давали трохи, вимагаючи за це величезної та беззаперечної подяки.
АНГ. Але чим я винен?
ГРО. Ти – син свого батька, а саме твій батько зробив мене сиротою. Запитаеш, як? Я розповім тобі історію, дуже схожу на сьогоднішню. Це було місце моєї сім’ї. І одного дня мисливці саме на цю гору загнали твою сім’ю. Ось так наші родини опинились поруч на одній скелі. Але мисливці знали лише про твою сім’ю, на неї вони і полювали. Тоді твій батько розповів нам ту історію про сонні рушниці і зоопарк. Мій батько повірив йому і спустився вниз.
АНГ. І що з того?
ГРО. Цілу сім’ю вбивали тут, у підніжжя гори, а твої батьки порятували себе і своїх дітей. Тільки маленька непримність - одному вовченятку вдалося втекти. Твоїм батькам довелось всиновити і вигодувати його, сподіваючись на те, що він забуде про їх зраду.
АНГ. І цим щеням був ти... Ти не забув... І ти хочеш знищити мене?
ГРО. Нічого я не хочу. Колись я був закоханий в Еу. Давно. Я знав, що вона ніколи не стане моєю, але на щось сподівався. А потім сталась уся ця історія з Тао.
АНГ. Я не знав.
ГРО. А якщо б і знав? Що б це змінило? Ти б пішов проти зграї? Захистив би свого названого брата? І якщо б ти тоді знав, хто справжній вбивця – хіба ти відрікся б від Еу заради мене? Ні. Все сталось так, як повинно було статись. Саме так.
АНГ. Але ти забрав у мене Еу.
ГРО. Я? Ні. Еу ніколи не була твоєю.
АНГ. Але ж вона заради мене…
ГРО. Заради себе. Лише заради себе вона перегризла горло старому Тао. Просто ти попався їй на дорозі до вершини. Найкращий, але не єдиний варіант.
АНГ. Це не так.
ГРО. Так! І ти сам це знаєш. Вона легко перегризе горло будь-кому, хто буде стояти у неї на шляху. Я зрозумів це давно – тому і поховав своє кохання. Назавжди поховав. І ти поховай. Легше стане.
АНГ. Не знаю… Слухай… Я розумію… Але ти обіцяв розказати про батька. Ще не ранок. Але, може…
ГРО. Чому б і ні?! Дійсно – ще не ранок. Але хто знає, що буде зранку?
АНГ. Ти збираєшся...
ГРО. Вовк повинен завжди бути готовим до смерті і кожну мить проживати, як останню. Так, здається, любив говорити твій батько?
АНГ. Щось на зразок цього.
ГРО. Він ніколи не любив мене. Я завжди був для нього нагадуванням про його зраду. Я хотів бачити в ньому справжнього батька. Дуже хотів! Він брав мене на полювання, вчив шукати та вбивати здобич, але здобиччю був я. А він був мисливцем, що вбиває дитяче кохання. Якось ми разом пішли на полювання, відхилились від звичайних стежок і опинились біля болота. В цей день він був неуважним, думав весь час про щось своє і опам’ятався лише коли лапи почали загрузати в болоті. Я пам’ятаю його погляд - він дивився на мене з презирством і ненавистю, ніби я став причиною його власної помилки. І тоді я зробив дуже просту річ. Я штовхнув мого названого батька. Слабенько штовхнув. Я дивився в його очі весь час, доки він тонув. І знаєш, що дивно? Він навіть не намагався вибратись. Він ішов до своєї смерті, дивлячись мені прямо в очі, спокійно і тихо, наче приймаючи покару за все своє життя. Я дочекався, доки все не скінчилось і побіг до зграї, волаючи про мисливців. Так народилась казка про героїчну битву твого батька з мисливцями.
АНГ. Ти… ти його вбив…
ГРО. Я і сам весь час задаю собі це запитання. Чому ми опинились на болоті? Випадково? Чи ні? Чому він не намагався рятуватись? Чому?
АНГ. Але ж ти штовхнув його.
ГРО. Штовхнув. Але іноді я думаю, що він сам себе вбив. Раніше. Тоді, коли посилав мою сім’ю на смерть. Іноді я так думаю.
АНГ. Дивно.
ГРО. Що?
АНГ. Знаєш, я повинен би зараз бажати одного – вчепитись в твоє горло, помститись, помститись будь-що… Але… Я… я не хочу цього…Дивно…
ГРО. Помста. Порожнє слово, що лише намагається заглушити страх перед світом. Ми, вовки, гордимось тим, що ніколи нікому нічого не пробачаємо. Ми завжди готові відстоювати власну гідність перед найсильнішим супротивником. Тільки цей супротивник – ми самі. Отака історія.
АНГ. Можливо, ти і правий. Але ж мисливці…
ГРО. Чекай! Зовсім забув! Повартуй тут, мені потрібно дещо перевірити.
АНГ. Що ти хочеш перевірити?
ГРО. Потім. Я потім усе скажу. (іде)
КАРТИНА 5
Входить ЕУ.
ЕУ. Де Гро?
АНГ. Кудись побіг. Сказав, що хоче дещо перевірити.
ЕУ. Що?! Що він хоче перевірити?!
АНГ. А чого це ти так розхвилювалась? Думаєш, він хоче втекти? Так це нереально.
ЕУ. А про що це ви так мирно розмовляли? Наче двійко люблячих братів?
АНГ. А ти хотіла б, щоб ми тут гризли один одному горлянки?
ЕУ. Ні. Але мені здалось, що…
АНГ. Що ми люті вороги. Так? Чого це раптом тебе хвилюють наші рахунки з Гро? Що тобі до цього?
ЕУ. Мені – нічого. Просто дивно. І чому ти так розмовляєш зі мною? Це ти, а не я намагався зрадити нас. Вже забув?
АНГ. Я намагався зрадити? Можливо, така думка у мене в голові і промайнула, але…
ЕУ. Не виправдовуйся! Я розчарувалась у тобі. Ти не здатен навіть відстояти свою честь перед такою нікчемою, як Гро! Я думала, що ти достойний стати ватажком зграї. Я помилялась!
АНГ. І що з того?
ЕУ. Себто?
АНГ. Ти кажеш, що ти помилилась. І що це змінює? Все одно шляху назад до зграї у нас немає. Ми всі загинемо тут, і яка різниця, розчарувалась ти в мені чи ні?
ЕУ. Ти говориш так, начебто я тобі зовсім байдужа. Наче це не ти казав про велику любов. Щось змінилось?
АНГ. Порожнеча. Велика порожнеча замість серця. Холодно. Дуже холодно. І все втратило сенс. Завтра нас уб’ють, а ця скеля залишиться такою ж, як і була задовго до нас і нічого не зміниться. Любов, ненависть – все це наче вітер, що зникає, ледь народившись. Завтра, коли мисливці піднімуться на цю скелю.
ГРО (несподівано з’являється). Вони не піднімуться. Ніякі мисливці сюди не піднімуться!
ЕУ. Що за дурні жарти?!
ГРО. Вони не піднімуться, бо їх немає.
АНГ. Як це – немає? Вони ж чатують на нас. Вони лише чекають ранку.
ГРО. Можливо, на нас хтось і чатує, але не мисливці.
АНГ. Я нічого не можу зрозуміти.
ГРО. Дозволь задати тобі запитання? Ти бачив цих мисливців?
АНГ. Вони гнались за нами. Вони переслідували нас.
ГРО. Я питаю, чи ти бачив їх на власні очі?
АНГ. Ні, але…
ГРО. Значить – не бачив. Я так і думав.
АНГ. Ми були з Еу біля озера. Потім вона закричала: «Мисливці». Ми кинулись крізь кущі, через старий струмок до лісу. І весь час я чув за собою шум. Це вони переслідували нас! Вони! Ми вже майже були без сил, коли дістались до цієї гори. А мисливці лишились унизу.
ГРО. Мисливці, кажеш? Еу. Ти нічого не хочеш нам сказати?
ЕУ. А що я винна говорити?
ГРО. Може, хочеш розказати, як саме виглядали мисливці і скільки їх було?
ЕУ. Тобі вже все розказав Анг.
ГРО. Ні! Він розказав далеко не все. Лише шматочок історії. Маленький шматочок. Не розкажеш нам усю історію? Не хочеш? Тоді я спробую сам це зробити.
ЕУ. Спробуй.
ГРО. А старий нас усіх переграв!
АНГ. Який старий?
ГРО. Тао, звичайно.
АНГ. Але ж він помер! Ти сам… чи вона… його вбили!...
ГРО. Ні! Він хотів, щоб усі так і думали. В цьому вся його гра! Нехай усі думають, що він мертвий, а він раз – і оживає! Красиво! Красиво і хитро!
АНГ. Ти хочеш сказати, що Тао живий? Але ж цього не може бути! Я сам бачив, як він помирав.
ГРО. Ти бачив лише те, що він хотів, щоб ти побачив.
АНГ. Але якщо він живий – то для чого вся ця гра?
ГРО. Я думаю, що Еу могла б розказати більше і точніше, але вона зберігає мовчання – доведеться здогадуватись самому. Знаєш, мене ще тоді, коли Тао попросив мене про допомогу, щось почало непокоїти. Якось це все виглядало… Як би сказати… Фальшиво…
АНГ. Він просив тебе про допомогу?
ГРО. А вона тобі не розповіла? Попросив. Казав що відчуває небезпеку. А я єдиний, хто може охороняти його непомітно, не привертаючи уваги. Звучало красиво, але щось у цьому було таке… несправжнє… несмачне… як смак гнилих яблук…
АНГ. І ти охороняв?
ГРО. Принаймні думав, що охороняю. Але все було задумано значно хитріше. Тао дозволив, щоб я побачив, як Еу начебто вбиває його. Він усе правильно розрахував. Він був переконаний, що у вбивстві звинуватять саме мене, і я не стану звинувачувати Еу. Тут він не прорахувався.
АНГ. Для чого це йому?
ГРО. Не поспішай. Все ще попереду. Потім він трохи перечекав, доки не вщухне галас. Тао був переконаний, що я далеко не піду. Він навіть знав про цю скелю – бо я сам йому про неї розповів. І про вбивство твого батька розповів. Ідіот! А він мене ще й утішав тоді. Лайно!
АНГ. Ну – вигнали тебе зі зграї, а що йому до того? Яка йому вигода?
ГРО. Це був лише перший крок. Справжньою мішенню був саме ти. Я – це так, лише приманка.
АНГ. Все одно не розумію.
ГРО. Тао все правильно розрахував. Він знав, де буду я, він думав, що знає твій характер. Лишилося зробити лише один крок – звести нас разом без свідків. Ось він і влаштував увесь цей шарварок з уявним полюванням.
АНГ. А Еу?
ГРО. А Еу не свідок. Вона, якщо я не помиляюсь, активна його помічниця.
АНГ. Але для чого все це робити?
ГРО. Ти питаєш, для чого? Для того, щоб залишитися ватажком. З одного боку ти - молодий та сильний вовк, а з іншого він – досвідчений, але вже не такий сильний, як ти. Хто б із вас двох переміг у відкритому двобої? Як ти думаєш? А так він позбавлявся тебе без усіляких зусиль.
АНГ. Ти хочеш сказати, що Тао думав, що ти зможеш перемогти мене? Нісенітниця.
ГРО. Все буває на цьому світі. А якщо б не впорався я – тобі залишити цей світ допомогла б твоя кохана вовчиця.
АНГ. Еу повинна була мене вбити?
ГРО. А ти подивись сам на неї зараз. Подивись уважно! Вона мовчить, бо знає, що я кажу правду. І як красиво ви розіграли Анга. Крики про мисливців, переслідування. Шум гонитви за спиною. Хто ж цей шум робив? Чи не сам великий Тао?
АНГ (до Еу ). Це правда?
ГРО. Бачиш – мовчить. Не заперечує. Правда все це. Не сумнівайся. А на ранок зграя знайшла б на горі два мертвих тіла. Твоє і моє. І поруч безутішну вовчицю, що втратила коханого. Тільки я, все ж таки думаю, що тіл було б три, а не два. Тао занадто розумний щоб залишати свідків.
ЕУ. Він би ніколи цього не зробив! Він любить мене!
ГРО. Він і мене любить, і Анга, і всю зграю. Тільки найбільше за все на світі він любить себе і владу. А все інше для нього – так, сміття.
АНГ ( до Еу ). Для чого ти це зробила? Для чого?
ЕУ. Питаєш, для чого?! Для себе! Для своїх щенят, які могли б стати дітьми ватажка зграї.
АНГ. Але ж я теж міг би стати ватажком.
ГРО. А вона і не думала від тебе відмовлятись. Виграв би ти – вона б була із тобою, ні – з Тао. Вона гадала, що може виграти в будь-якому випадку.
ЕУ. І що тепер? Ви вб’єте мене?
ГРО. Для чого? Хай це зробить за нас Тао.
ЕУ. Тао?
ГРО. А якої ти ще чекала від нього подяки? Ти своє завдання не виконала. Ми обидва живі. Нагорода для тебе буде жорстокою.
ЕУ. А у вас обох, звичайно, не вистачить сміливості вбити Тао? Хто тут розводився про кохання? Хіба не ви? Так захистіть своє кохання! Хочете, я покажу, де він переховується?
ГРО. Де він переховується, я і так знаю. Я зараз саме й ходив побачити старого. Спить унизу в кущах. Зовсім пильність втратив. Спить собі, чекає на наші смерті.
ЕУ. І чого ж ти? Побоявся хоч раз побути хижаком? Міг би спокійнісінько помститися за все.
ГРО. Помститися? Для чого?
ЕУ. Щоб перестати бути лайном, а нарешті відчути себе справжнім вовком.
ГРО. Кров на морді – це ще не ознака справжнього вовка.
ЕУ. А що ж тоді?
ГРО. Бачиш цей місяць у нас над головами? Придивись до нього пильніше. Хіба йому не байдуже до нас і наших смертей? І цій скелі теж байдуже. І цій ночі. Бо вони справжні. Такі, як є. А ми хочемо бути іншими. Нас не влаштовує наша справжність. Ось і розфарбовуємо весь світ кров’ю, намагаючись змінити його. Тільки нічого в нас не вийде. Нічого. Бо кров дарує забуття, а не спокій. Забуття себе.
ЕУ. Дивно. Два кольори. Лише два кольори подарував вам цей світ.
ГРО. Ти про що?
ЕУ. Про те, що сірість власного життя можна замальовувати не лише червоним кольором крові. І не тільки зі смертю приходить забуття. Кохання теж має колір. І запах. І смак.
ГРО. А зрада? Який вона має колір? Як вона тобі прийшлася до смаку? Наїлась її досхочу?
ЕУ. Тебе цікавить смак зради? Хочеш теж скуштувати? Чи може ти, Анг? Розділите цю страву по-братьськи. Як колись ділили материнське молоко.
ГРО. Може, досить уже? Ми всі знаємо цей смак.
ЕУ. Ви знаєте лише його. А от я скуштувала ще й кохання. З ним і зрада не така гірка.
АНГ. Кохання? Тепер ти називаєш це коханням? До кого ж? Може, до мене? Молодого та сильного? Чи до старого хитруна Тао? А може до Гро? Давай! Кажи! Розкажи нам про те, що ти не про владу мріяла, а про тихі прогулянки біля струмка. Тобі самій не смішно?
ЕУ. Шо ти знаєш про владу?
АНГ. Те, що і ти. Влада за будь-яку ціну – оце і є вес ь сенс нашого життя. Влада над зграєю, над жертвою, над світом.
ЕУ. Це не влада. Химера. Лише химера.
ГРО. А що тоді не химера?
ЕУ. Кольори. Багато кольорів. У кожного свій. Тао. Тао – це синя вода. Не блакить струмка, а синя темрява морської безодні. Пірнаєш в неї і лячно стає, що не випливеш, не подужаєш. Вона затягує тебе і немає сил противитись цьому синьому проваллю…Ти, Анг - це жовто-гарячий слід сонячного проміння. І торкнутись боляче і не дивитись неможливо… А Гро завжди для мене мав колір дощу. Мерехтливе сплетіння кольорових спалахів, відблиск чогось іншого, незрозумілого. Може, це і є кохання. А може, щось інше. Не знаю… Тільки я жила в цих кольорах, дихала ними, дарувала цим кольорам себе. І що мені до того, що ціною була зрада? Я готова була платити цю ціну лише за можливість не повертатись у світ, де колір крові є єдиною прикрасою… Влада?.. Хіба вона важить бодай щось для мене? Забавка. Нудна, правильно вибрана стежка. Спокійний світанок завтрашнього дня. Але без смаку. Без запаху. Без кольору. І в кінці цієї стежки мої діти. Чи не мої? Ще не мої чи вже не мої…
ГРО. Все це добре… Красиво… Тільки нам потрібно щось робити. Якщо, звичайно, ми не хочемо побачити цей світ, розфарбований в кольори нашої крові.
АНГ. І що ж ти пропонуєш? Що ж нам тепер робити? Вдруге вбити Тао?
ГРО. Це, звичайно, вихід, але чи захочеш ти повернутися до зграї – ось питання.
АНГ. Чому ж це не захочу? Тепер я точно зможу стати ватажком.
ГРО. А ти цього хочеш? Чесно.
АНГ. Не знаю. Можливо… Не знаю… Все якось змінилося за цю ніч… Сильно змінилось…
ГРО. Ніч. Вона змінює все. Обриси, смаки, запахи. Все.
АНГ. І що ж ти пропонуєш? Вічно сидіти на цій скелі? Чи вирішити все одним кроком у провалля? Виходів, як бачиш, не так багато.
ГРО. Є ще один.
АНГ. І який?
ГРО. Я не казав раніше. Тут є печера. А в ній таємна стежка. Вихід на інший бік скелі.
ЕУ. Ти завжди про це знав?
ГРО. Звичайно.
АНГ. Чому ж нічого не казав?
ГРО. Всьому свій час. Ми можемо спуститися по цій стежці.
АНГ. А далі? Що буде далі?
ГРО. Далі? Ми троє – прекрасний початок нової зграї.
ЕУ. Ти мариш?!
АНГ. Так! Нічого сказати – прекрасна зграя! Троє ворогів, які ледь стримуються, щоб не перегризти один одному горло.
ГРО. Все це так. Але принаймні у нас за цю ніч не залишилось таємниць один від одного. Тепер ми дивимось на все широко розплющеними очами. І нам не треба брехати, не треба гратись у кохання, не треба обманювати один одного. А ненависть… Хто знає, як близько живе ненависть від кохання?
АНГ. Я не зможу так!
ГРО. А ти зможеш, повернувшись до зграї, жити, весь час намагаючись прочитати в чужих очах брехню? Зможеш робити вигляд, що ти віриш всім їм? Дуже скоро ти станеш таким же, як і Тао. Ти цього хочеш? Ти зможеш так жити?
АНГ. Не знаю… не знаю…
ГРО. Я пропоную вам залишити своє минуле на цій горі і йти собі далі без ілюзій і казочок. А Тао хай собі чекає. Йому ніколи не зрозуміти, що у вовка крім зубів повинно бути ще й серце. Ну, то як?
АНГ. Мабуть ти правий… брат… Тільки… Я все думаю, а як Тао збирався пояснити зграї своє повернення зі світу мертвих?
ГРО. Придумав би ще якусь казочку. Красиву казочку. Але для нас це вже не має жодного значення. Ну, що – ідеш?
АНГ. Мабуть, іду.
ГРО ( до ЕУ). А ти?
ЕУ. Не знаю. Повернутись до Тао…
ГРО. Це шлях до смерті.
ЕУ. Чи до вершини…
ГРО. Хто знає… Але… З нами у тебе є бодай якась певність.
ЕУ. Певність? У чому?
ГРО. У ненависті. У зраді. І, можливо, у коханні. Хоча… Є ще прірва. Чим не вихід?
ЕУ. Знущаєшся?
ГРО. Ні. Ставлю крапку. Ходімо. Час робити вибір.
ЕУ. І що з цього вийде?
ГРО. Не знаю. Ще не знаю…
ЗАВІСА