Світлана НОВИЦЬКА

“ОЙ, БУЛО ВЕСІЛЛЯ…”

драматична новела

ДІЙОВІ ОСОБИ:

ОКСАНА

БАТЬКО ПАНАС

МАТИ ДОКІЯ

АНДРІЙ

СТАРА

ЖІНКА-СМЕРТЬ

ГАФІЙКА

ХРИСТЯ

НАДІЙКА

МАРКІЯН

ЯЦЬКО

ПАРУБКИ, ДІВЧАТА, СЕЛЯНИ, МУЗИКИ…

Дівчина йшла по селі просити на весілля. І от зустріла на дорозі смерть. Просить її на весілля, а смерть їй каже:

- Завтра в тебе на весіллі ти помреш, як тільки сядеш за стіл. Але ти ще можеш трохи пожити. Є в вас в селі стара баба. Їй 95 років. Їй суджено прожити ще 5 років. Піди попроси її. Якщо вона згодиться померти за тебе, то ти проживеш ще 5 років. А якщо ні, то помреш завтра.

І пішла ця дівчина до старої баби. Просить, щоб померла за неї. А та баба каже:

- Прожила 95 років, то проживу й ще 5, якщо мені суджено. Скільки не живи, все одно жити хочеться.

А на другий день на весіллі та дівчина тільки сіла за стіл і померла.

З українського фольклору.

Селом йдуть двоє чоловіків. Попереду зовсім юний Яцько, а за ним з хлібом та горілкою плететься дядько Маркіян та співає.

МАРКІЯН. А задумав чижик собі оженитись,

Сюди туди, подумавши, ні з ким поріднитись.

Сидить чижик на калині та й думку гадає,

Яку брати, кого взяти в щиглика питає.

ЯЦЬКО. Цитьте, дядьку, не галасуйте на все село!..

МАРКІЯН (винувато). Мовчу, мовчу… (Підморгує). Хіба я не розумію – справа делікатна.

ЯЦЬКО. Далебі, що не розумієте! (Пішов швидше, розсерджений).

МАРКІЯН. Та не поспішай ти так, бісів сину! Ач, як тобі женитися припекло.

ЯЦЬКО. Я ще й не сватався, дядьку. А з вами, бачу, тієї справи і не зробиш. Даремно я вас медовухою причащав.

МАРКІЯН. Е, не кажи, медовуха – вона язик розв¢язує.

ЯЦЬКО. Та ноги сплутує.

МАРКІЯН. Що це ти вигадав? Я тобі зараз такого гопака вшкварю, аж ну!

Недалеко з¢являються дівчата, тишком спостерігають.

ЯЦЬКО. Вгамуйтеся, дядьку, не то сорому мені наробите!

МАРКІЯН. Сором буде, коли тобі Одарка гарбуза піднесе.

ЯЦЬКО. Ото вже зась! Ми з нею давно по слові. Коли б тільки батьки її згодились…

МАРКІЯН. Не журись, Яцьку, адже я з тобою! (Плескає Яцька по плечах).

ЯЦЬКО (скинувши дядькову руку зі свого плеча ). Та ходімо вже, бо Юхим дурно чекатиме.

Яцько з дядьком Маркіяном йдуть далі. Дівчата збігаються до гурту.

ГАФІЙКА. Чули , дівчаточка?

НАДІЙКА. Еге ж, чули…

ГАФІЙКА. От Одарка - добра подруга! Хоч би словечком обмовилась!..

ХРИСТЯ. Гарна з них пара буде! Доведеться Одарці ослінчик за собою носити.

НАДІЙКА (здивовано). Навіщо?

ХРИСТЯ. Щоб Яцькові під ноги класти, коли цілуватись захочуть!

Дівчата весело сміються. Несподівано поряд з ними з¢являється стара. Вона торкається плеча Гафійки. Дівчина зойкає з переляку.

СТАРА. Не лякайся, дівчино. Допоможи мені хмиз додому донести, бо поки я своїми старими ногами додибаю, то й смеркнеться. Ходімо, я тут недалечко… (Махнула рукою вдалину).

Дівчата перелякано затихли. Гафійка мовчки, мов заворожена, взяла рядно з хмизом та пішла за бабою. По хвилі дівчата отямились.

НАДІЙКА. Ох, як я перелякалася! Аж мову одібрало…

ХРИСТЯ. І не кажи, Надійко… Ще б пак – таке страхопудало побачити!

НАДІЙКА. Ой, знаєш, кажуть вона колись пановою полюбовницею була!..

ХРИСТЯ. А ще кажуть, що вона свою доньку зарізала!

НАДІЙКА. Свят, свят, свят!.. Чого ж ми з нею Гафійку відпустили?! Треба бігти на допомогу!

ХРИСТЯ. Зажди, не сіпайся. Нічого з нашою Гафійкою не станеться. Та баба вже відбула своє покарання і вдруге на таке не наважиться.

НАДІЙКА. Все одно лячно… Ти бачила які у неї руки?.. А очі які страшні! І сама вона якась покручена… Мабуть за гріхи.

ХРИСТЯ. Та годі тобі воду у ступі товкти! Он, подивись, вже Гафія назад вертає.

НАДІЙКА (радісно). Гафійко, агов! (Закликає рукою.)

ГАФІЙКА (захекано). Ой, дівчата, як я бігла!..

ХРИСТЯ. Що, серце в п¢яти сховалося?

ГАФІЙКА. Скажу вам відверто, хоч я не з полохливих, а перелякатися було від чого. Вона лишень торкнулася до мене, та ледь до кісток не заморозила, а тут ще й до себе покликала…

НАДІЙКА. І ти до неї додому заходила?!.

ГАФІЙКА. Де там!.. Кинула хмиз під дверима і швидше до вас.

ХРИСТЯ. А чи не помітила ти біля її хати людські голови, що на кілках стирчать?

ГАФІЙКА. Та ну тебе, Христю! Не вигадуй казна-що, і без того мороз поза шкірою йде. Вона мене ще чимось частувати збиралася, та я відмовилась.

ХРИСТЯ (хвалькувато). Шкода. А я б пригостилася.

ГАФІЙКА (насмішкувато). Тільки погляньте на цю сміливицю!.. А чи не ти, дівчино, білішою за полотно була, коли її лишень побачила? Та ти б і кроку за нею не ступила!

НАДІЙКА. Годі вже вам про ту бабу торочити! Через неї ми й про сватання Одарчине забули. Біжимо до Оксани, розповімо їй новину!

Дівчата побігли до Оксаниної оселі. Її мати – Докія поралася на вулиці.

ДІВЧАТА. Дай боже здоров¢я, тітонько Докіє!

МАТИ. Дай бог і вам.

ГАФІЙКА. А чи вдома Оксана?

МАТИ. Та вдома, де ж їй бути. Хоч би ви куди на вулицю її витягли, чи що, а то сидить увесь день у хаті - за тим вишиванням і світу білого не бачить. (Кричить до доньки). Оксаночко, вийди, доню, - дівчата до тебе прийшли!

ХРИСТЯ (підкрикує). Виходь швидше, Оксано, щось маємо тобі сказати!

ОКСАНА (вибігає, радісно). Що, чумаки повернулися?!

ХРИСТЯ. А вона знай своєї!.. Які там чумаки! (Махнула рукою).

ГАФІЙКА. Яцько до Одарки старостів заслав!

НАДІЙКА. Ходімо, подивимось!

ОКСАНА (засмучено). Ой, ніколи мені, дівчатонька, роботу маю скінчити.

ГАФІЙКА. Та кинь ти ту роботу! Ще встигнеш напрацюватися. Чи ти увесь дівочий вік в хаті сидітимеш?

ХРИСТЯ. То їй, мабуть, заздрісно, що до інших старостів засилають, а її коханий саму покинув та повіявся десь світами.

В Оксани з очей покотилися сльози. Нічого не промовивши, вона побігла до хати.

МАТИ. Не добрі твої слова, Христю, гріх так казати. Адже ти знаєш, що Андрій у Крим за сіллю поїхав і до осені обіцяв повернутись, та видно затримався десь у дорозі…

ХРИСТЯ. Ото ж бо й є!

ГАФІЙКА. Припни язика, Христю, бо й до тебе ще ніхто старостів не присилав. Дивись, щоби ти сама у дівках не засиділась!

НАДІЙКА. Годі вам сперечатися, дівчата! Ходімо швидше, не то сватання проґавимо!

Вклонившись тітці Докії, дівчата побігли своєю дорогою. З хати вийшов батько Оксани - Панас.

БАТЬКО. А чого це Оксана рюмсає?

МАТИ. Питай у неї.

БАТЬКО. Питав – не каже. То, може, ти знаєш?

МАТИ. Доросла вона в нас, час заміж виходити, а старостів нікому засилати…

БАТЬКО. Як то нікому? Адже в нашому селі хлопців більше, ніж дівчат, та й Оксана наша гарною, роботящою дівчиною вдалася.

МАТИ. Так то воно так… Але ніхто з хлопців не стане її сватати, бо знають, що вона давно з Андрієм любиться.

БАТЬКО. Я проти Андрія нічого не маю, але де його досі носить? Вже й осінь настала, а його катма! Чи не загинув де бува?..

МАТИ. Господь з тобою, що ти таке страшне кажеш? Повернеться він скоро! Ми ще відгуляємо весілля у нашій хаті.

БАТЬКО. Воно було б добре… Онуків хочеться!

МАТИ. Зачекай з онуками, піди спершу до Оксани та заспокой її. А я тим часом хату калиною заквітчаю.

Батько йде до хати.

Мати прикрашає хату, наспівуючи.

МАТИ. Калино-малино, чого в лузі стоїш,

Чого в лузі стоїш, чом не процвітаєш?

Чого в лузі стоїш, чом не процвітаєш,

Чи жари боїшся, чи дощу бажаєш?

Жари не боюся, дощу не бажаю,

Кого вірно люблю, за тим посихаю.

ОКСАНА (виходячи з хати). А що це ви робите, мамо?

МАТИ. Хіба сама не бачиш, серденько?

ОКСАНА. Та бачу, але… Даремно ви з тим заходилися.

МАТИ. Чому, моя ластівко? Нехай люди знають, що в нашій хаті дівчина на виданні.

ОКСАНА. Той, хто має сватати, сам до нашого двору прийде, а інших закликати ні до чого.

МАТИ. Ой, не знаю, доню не знаю… А може твій Андрій надумав там залишитись, чи іншу покохав - а ти дурно його чекатимеш.

ОКСАНА. Ми присягалися, мамо! І від клятви своєї не відступимо.

МАТИ. Чи ти бачиш - присягалися вони!.. Не спитавши батька, матері… А як би ми не дали свого благословення?

ОКСАНА (обнімаючи мати). Матінко-голубонько, ви знаєте, як я вас з батьком люблю, не силуйте мене йти проти волі, благаю вас, зачекайте ще трохи!

МАТИ. Як собі знаєш, Оксано. Але дивися, щоб потім на батьків марно не нарікала. (Йде в хату).

ОКСАНА (одна). Андрієчку, соколику мій, де ж ти запропастився?.. Тяжко мені на душі! Напосіли на мене з усіх боків і точать сумнівами моє серце, а вночі страшні сни не дають мені спокою. Коли б ти швидше повернувся, та пригорнув мене міцно, та заспокоїв щирими словами – тоді б не було у цілому світі щасливішої за мене дівчини! Де ж ти, коханий мій, доле моя? Повертайся швидше, Андрієчку, я так тебе люблю! (Співає)

Повій вітре, повій,

З глибокого яру.

Приїдь, приїдь, мій миленький,

З далекого краю.

Андрій, під¢їхавши з чумаками на возі, чує пісню Оксани і підспівує їй.

АНДРІЙ. Засвіти миленька,

Лойовую свічку,

Най перейду Чорне море

Та широку річку.

Оксана стрепенулася, кинулася на голос і побачила Андрія.

ОКСАНА. Андрієчку! (Кинулася до нього в обійми).

АНДРІЙ (міцно обнявши Оксану). Оксано, люба моя!

ОКСАНА (плаче з радості). А я тебе усе чекала-виглядала, тужила за тобою…

АНДРІЙ (цілує її сльози). А що вже я за тобою скучив, лебідонько, - словами не розказати!

ОКСАНА. Де ж ти так забарився, соколику мій? Я вже про найгірше думати стала: що ти забув мене, з іншою покохався і смієшся собі наді мною.

АНДРІЙ. Жартуєш, серденько! Нізащо в світі я не проміняв би тебе на іншу. Хіба яка інша має такі гарні очі, такі чорні брови, такі довгі коси, такий стан гнучкий та душу світлу таку? Завжди я любив тебе і люблю ще дужче. Для того й з чумаками поїхав, щоб гроші на весілля заробити. А лиш повернувся – чимдуж до тебе! Скажи, чи ти ще любиш мене, Оксаночко?

ОКСАНА. Люблю, Андрію! Тільки тобою й живу…

АНДРІЙ. І заміж за мене підеш?

ОКСАНА. Піду, мій любий. Заміж, за обрій, за хмари – куди завгодно, аби з тобою!

АНДРІЙ (підняв Оксану, кружляє разом з нею). Я такий щасливий, що аж не віриться! За що мені Бог так багато щастя посилає?.. Коби не наврочити лише.

З хати, непоміченим, виходить батько, чує їх розмову.

ОКСАНА. Нас ніхто не розлучить, коханий, лише смерть!

АНДРІЙ. Зарано ти про смерть почала згадувати. Нам ще жити і жити! Ось поглянь який я тобі перстень привіз на заручини.

ОКСАНА. Ох, і гарний! (Одягає на руку). Дякую тобі, Андрію. А я для тебе весільну хустку вишила, та ношу її біля серця. Візьми її на знак нашої згоди. (Цілуються).

БАТЬКО. Отакої! Не спитавши батька-матері вони вже й весілля собі справляють! Сталося б сватів наперед послати, батьківського благословення попрохати… А то бач, як вони старших шанують!

АНДРІЙ. Пробачте, батечку, що спершу до вас не прийшли, та коли ваша ласка, поблагословіть нас з Оксаною. (Стають на коліна).

БАТЬКО. Жінко! Жінко!.. Чуєш? А йди-но сюди! Поглянь, що оце в нашому саду діється!

МАТИ (вибігаючи з хати). А що там, Панасе?..

АНДРІЙ (до матері). Поблагословіть нас, матінко, на шлюб.

МАТИ (розгублено). Ой, не знаю, що й сказати… З¢явився ти, наче сніг на голову, - оговтатись не можу… Ти, Андрію, парубок хороший… Ми тебе змалечку знаємо. Виріс ти на наших очах…

БАТЬКО. Разом з батьком твоїм, царство йому небесне, ми на Січі були, разом з бусурманами билися… У мене на руках помирав він, кулями ворожими зранений…

МАТИ. Не раз, ми з твоєю матінкою покійною милувалися на вас з Оксаною глядячи, гадали яка гарна пара з вас буде… Та ось, мабуть, і час прийшов…

БАТЬКО. Шкода, батьки твої не дочекалися…

МАТИ. Коли вже ви так любите один одного, волі вашій перечити не стану. Таке моє слово. А ти, батьку, що на це скажеш?

БАТЬКО. А що тут казати?.. Погано, що теє сватання якось не по-людськи відбувається, та коли вже так сталося, вередувати не буду і благословлю вас, як належить за християнським звичаєм. (Хрестить наречених). Бог вас благословить, дітки, і ми благословляємо. (Разом з матір¢ю). І раз… і другий… і третій.

МАТИ. А як же з весіллям бути? Чи теж обминути хочете?

АНДРІЙ. Весілля відгуляємо не гірше за панів! (Показує калитку). Он, скільки я грошей заробив!..

БАТЬКО. Оце парубок! Дарма, що сирота. За таким не пропадеш!

МАТИ. Та зайдіть-но хоч до хати, бо люди казатимуть, що на порозі хустки подавали. Там про все й поговоримо. (Усі йдуть до хати).

На вулиці з¢являються музики.

1 МУЗИКА. Куди ж це нас занесло? Мабуть, якась мара нас водить… І людей немає, щоб спитати.

2 МУЗИКА (озираючись). Певно, що тут сватання буде… Погляньте, - он і калина на хаті! Нумо, заграємо, може, хто вийде.

Музики грають. З хати виходять батьки та наречені перев¢язані рушником.

3 МУЗИКА. О, вгадали!

Мати посипає молодят пшеницею та вовною, частує медом.

МАТИ. На щастя! На долю! На довгий вік!

На музику прибігають дівчата.

ГАФІЙКА. Дивина! З одного сватання та на інше потрапили! (До Христі). Бач, а ти казала!..

ОКСАНА. Дівчатонька, подруги мої любі, будьте моїми дружками на весіллі! Просимо вас! (Вклоняються разом з Андрієм).

ГАФІЙКА. Чом би й ні, коли просите! (До дівчат). Чи так я кажу?

НАДІЙКА. З превеликою радістю! Вітаємо вас і щастя-добра бажаємо! (Цілує наречених).

ХРИСТЯ (сухо). Вітаємо. (Раптово). Гей, музики, чого замовкли? Нуж-бо грайте веселіше, дайте ногам роботу! (Співає і танцює).

Від порога, до порога

Черевички попорола.

Від порога до стільця,

Черевички вже в шевця.

Поцілую шевця в губи,

Щоби поклав добрі луби.

Поцілую шевця в ніс,

Як пошиє, би приніс.

Молодь почала танцювати, а батько з матір¢ю стали облаштовувати стіл та лави. Після танцю Христя розв¢язала рушник наречених, кинула його Андрію, а Оксану потягла за собою.

ХРИСТЯ. Ходімо на село – гостей на весілля скликати! (До Андрія). А ти чого стовбичиш? Йди запроси собі дружбів і гайда у той край (показує рукою), а ми у цей підемо. (Збираються йти).

МАТИ (хрестить їх). Ідіть з богом, діти.

2 МУЗИКА. А нам що робити?

ГАФІЙКА. Відведи їх до Одарки, Андрію! Там вже давно на музик чекають.

БАТЬКО (платить музикам). Ось вам за труди.

1 МУЗИКА. Дякуємо, господарю. Дай Бог щастя вам і вашим дітям. Якщо захочете, ми і вам на весіллі заграємо.

БАТЬКО. Аякже, милості просимо! У неділю й чекатимемо. (Розкланяються).

АНДРІЙ. Ходіть зі мною, я проведу вас.

Оксана з дівчатами та Андрій з музиками розходяться у різні боки. Дівчата усім, кого бачать на вулиці, вклоняються і запрошують на весілля.

ОКСАНА. Просили батько-мати, і я вас прошу на хліб, на сіль, на весілля!

ДІВЧАТА. Просили батько-мати, і ми вас просимо на хліб, на сіль, на весілля!

НАДІЙКА (милуючись Оксаною). Яка ти в нас гарна, Оксаночко!… Аж світишся вся! Мабуть, Андрій дуже щасливий буде з тобою!

ГАФІЙКА. А нумо, дівчата заспіваємо пісню, потішимо наречену!

ДІВЧАТА (співають). Стояла під грушков, раз,

Полола петрушку, два,

Визирала хлопця, шум-рія-ра,

В чорнім капелюшку, ю-ха-ха.

В чорнім капелюшку, раз,

В білій вишиванці, два,

Високий, тоненький, шум-рія-ра,

То є мій миленький, ю-ха-ха.

То є мій миленький, раз,

Що зі мнов гуляє, два.

До серця притулить, шум-рія-ра,

Смачно поцілує, ю-ха-ха.

ГАФІЙКА. Ой, дівчата, а чого це ми з порожніми руками селом ходимо? Треба ж було гільце зробити!

ХРИСТЯ. А чому ти раніше про те не подумала?

ГАФІЙКА. Бо ти, як скажена стала наперед бігти і нас підганяти! Коли було думати?

ОКСАНА. Не треба сваритися, дівчата... Може, і без гільця обійдемося?

ГАФІЙКА. Не обійдемось. Ходімо у чагарник, зламаємо добру гілку і заквітчаємо її. Зачекай нас тут, Оксано, ми швидко.

ОКСАНА. Я піду з вами.

ГАФІЙКА. Не треба. То наша провина. Ми самі її виправимо.

ОКСАНА. Зостаньтеся хтось зі мною.

ХРИСТЯ. А ти що, сама боїшся залишитися? Нічого з тобою не трапиться!

ОКСАНА. Зовсім я не боюся…

НАДІЙКА. Зачекай нас тут, Оксаночко… Воно й справді, не гоже нареченій кущами лазити. А то ще вбрання попсуєш.

ХРИСТЯ. Гарна тоді буде наречена!.. Ще люди сміятимуться!

ОКСАНА (зітхнувши). Гаразд, йдіть... Тільки ж ви не баріться!

ГАФІЙКА. Ти й опам¢ятатися не встигнеш, а ми вже тут!..

Дівчата побігли до чагарника. Оксана залишилась сама на дорозі, стала ніяково озиратися довкола.

ОКСАНА. Чого мені так смутно на серці?.. Якось усе не так відбувається… Надто поспіхом. Здавалося б маю радіти своєму щастю, та щось тривожить мою душу… (Десь недалечко дуже жалібно і пронизливо завив пес). Матінко, вовк!.. Та ні, навіщо я себе лякаю, дурненька! Звідки тут вовкам взятися?.. То пес якийсь. (Прислухається). Але як жалібно виє, наче смерть чиюсь віщує… Та що це зі мною?.. Серце б¢ється, мов телячий хвіст, і жижки трусяться! Треба було йти разом з дівчатами!.. Ну чого вони так довго?.. Ще трохи і я, здається, помру ось тут сама на дорозі!.. Аж голова паморочиться…

В Оксани потемніло в очах, вона ледве втрималася на ногах. Помітивши на дорозі жінку, дівчина гукнула її.

ОКСАНА. Добродійко!..

Жінка завмерла і здивовано озирнулась.

ЖІНКА. Чого тобі, дівчино?..

ОКСАНА. Та так!.. Вже минулося… Пробачте, що потурбувала вас. Десь дружки мої забігли - от чекаю… Ви часом їх не бачили?

ЖІНКА. На жаль. (Хоче йти).

ОКСАНА. А в мене весілля у неділю буде!..

ЖІНКА. Вітаю. (Хоче йти).

ОКСАНА. Приходьте й ви!

ЖІНКА (зупинившись). Ти мене кличеш?..

ОКСАНА. Авжеж… Просили батько, мати і я вас прошу на хліб, на сіль, на весілля.

ЖІНКА (помовчавши.) Шкода мені тебе, дівчино...

ОКСАНА. Чому?..

ЖІНКА. Ти сама свою долю вибрала... Не я у тім винна.

ОКСАНА. Про що це ви говорите?.. Ви щось недобре знаєте!.. Скажіть правду.

ЖІНКА. Не сподобається вона тобі…

ОКСАНА (злякано.) Ой, лишенько, невже Андрій дурить мене?..

ЖІНКА. Ні. Інше.

ОКСАНА (полегшено зітхнувши.) Тоді нічого не страшно. Лише б коханий щиро любив мене, а іншого щастя й не треба.

ЖІНКА. Не встигнеш ти натішитися щастям, тому що помреш у день свого весілля.

ОКСАНА. Що?..

ЖІНКА. Ти чула.

ОКСАНА. Ні!.. Того не може бути!.. Та звідки вам про те знати?..

ЖІНКА. Кому ж, як не мені. Тебе ніхто за язика не тягнув, сама мене покликала.

ОКСАНА (впавши на коліна.) Згляньтеся!.. Не губіть мене!.. Рано мені помирати. Я ще молода, здорова, я жити хочу, любити хочу! Помилуйте!.. Заберіть когось іншого!..

ЖІНКА. Кого?

ОКСАНА (розгублено). Когось старого, немічного… Кому життя набридло… А мене пожалійте, благаю вас…

ЖІНКА. Знаєш… У вашому селі є одна стара, давно живе на цьому світі… Гріх на собі великий має. Піди до неї, попроси, щоб померла за тебе. Як погодиться – врятуєшся, а ні – вибачай! (Непомітно зникає).

ОКСАНА (ошелешено). Попросити, щоб померла за мене?.. Та хто ж на таке згодиться?..

З¢являються дівчата.

ГАФІЙКА. Оксано, поглянь яке в нас гарне гільце вийшло! (Оксана дивиться на дівчат затуманеним поглядом).

НАДІЙКА. Що тобі є, Оксано?.. Ти якась бліда зробилася.

ОКСАНА. Ви, дівчата, йдіть до мене додому… А я ще одну справу маю…

ХРИСТЯ. Куди це ти зібралася?

ОКСАНА. Не питайте мене нічого - не зараз, прошу… Ви йдіть, я… повернуся. (Стрімко йде).

ГАФІЙКА. Зачекай, Оксано!.. (Оксана, не озираючись, прискорює ходу).

НАДІЙКА. Треба побігти за нею!..

ХРИСТЯ. Стій! Чула, що вона казала?..

ГАФІЙКА. З нею щось трапилось…

ХРИСТЯ. Не бери до голови. Хіба ти Оксани не знаєш? Завжди зі своїми примхами!..

НАДІЙКА. Але ж…

ХРИСТЯ ( з натиском). Вона сказала, щоб ми до неї додому йшли?.. Сказала! От і підемо, та почекаємо її там.

ГАФІЙКА (зажурено). Дивна вона якась…

ХРИСТЯ. Ото новина! Чи була вона колись іншою?.. Гайда до весілля готуватись! (Співає). Ой, кувала зозулечка на широкім мості,

Відкривайте люди двері, бо я їду в гості!

ГАФІЙКА (з докором). Христю!..

ХРИСТЯ. Чого ви?.. Та ну вас!

Христя, махнувши рукою, пішла наперед, дівчата, зітхнувши, пішли за нею.

Оксана добігла до землянки Старої, стала смикати двері.

ОКСАНА. Відчиніть!.. Пустіть, тітонько!.. Порятуйте мене!..

СТАРА (відчинивши двері). Що там за лихо сталося?.. (Озирнувшись довкола). Женеться за тобою хто?..

ОКСАНА (захитавши головою). Біда, тітонько!.. (Безсило стала сповзати до ніг старої). Лише ви мене врятувати можете…

СТАРА. Та що тобі таке? Нічого не розберу!.. Кажи до пуття!

ОКСАНА (сіла, притулившись спиною до дверей). Я маю померти…

СТАРА. Як? Коли?..

ОКСАНА. Завтра. В день весілля. (Закричала у розпачі). Господи!.. За що мені це?..

СТАРА. Заспокойся, не плач… Що ти собі вигадала?

ОКСАНА. Я не вигадала! Не вигадую я… Смерть приходила до мене сьогодні… Лише день життя вона мені залишила!..

СТАРА (стурбовано). Бідолашна твоя голівонька!.. Тут не до жартів… Та чим же я можу тобі зарадити?

ОКСАНА. Можете! Можете, тітонько!.. (Шалено цілує руки старої). Умріть за мене.

СТАРА (відсахнувшись від дівчини). Ти розумієш, дівчино, про що мене просиш?! (Обережно). Чи розумієш ти, що говориш?..

ОКСАНА. Така була її умова… Якщо ви погодитеся померти за мене - я залишуся жити.

СТАРА. З якого це дива я маю за тебе життя віддавати?.. Я навіть не знаю як тебе звуть!

ОКСАНА. Оксана я… Донька Панаса та Докії Середи. У мене завтра весілля з Андрієм Мажою!.. Ми з ним віддавна любимося, а тепер побратися вирішили. Скільки я сліз виплакала, поки його з Криму чекала… Хотіла нарешті щастям своїм натішитись, а тут!.. Бабусенько любесенька, дорогесенька пожалійте мене, не дайте загинути!..

СТАРА. Чи ти гадаєш, що життя моє цяцька якась, щоб його іншому дарувати?.. Чи сподіваєшся купити мене лагідними словами?.. Шкода мені тебе, дівчино… Направду шкода… Та не віддам я життя за тебе, хоч як не проси.

ОКСАНА (гірко всміхаючись). Не дарма люди кажуть, що немає у вас серця!.. Доньку свою зарізали і мене вбити хочете…

СТАРА (схопила дівчину за плечі). Та що ти про мене знаєш?! Що ви всі про мене знати можете?.. Хіба ж ти зрозумієш, як розривалося моє серце, коли я йшла селом з малесенькою донечкою на руках, а мені услід кидали камінням та покриткою називали? А я накривала її своїм тілом, щоб не поранили мою Галюню, крихітку мою рідненьку… А як я раділа, коли вона виростала!.. Щодня милувалася нею, пестила, до роботи важкої не присилювала, сама у найми ходила та все моїй Галюні подаруночки купувала… Була вона в мене, як квіточка гарна! Ще дівочити не починала, а хлопці вже заглядалися на неї… Того року виповнилося їй чотирнадцять. Якось помітила я в неї нові коралі, стала допитуватися звідки, а вона засоромилась, розпашілася, сказала лише, що то подарунок. Намагалася я дізнатися: чий, від кого?.. Та вона не хотіла мені розповідати. Стривожилася я, вирішила довідатися правди і стала стежити за нею. Раз бачу, вдягнула моя Галюня свої нові коралі і на село пішла. Я нишком за нею… Дивлюся, а вона до панського двору звертає!.. Захололо моє серце. Відчула я, що то він – ірод проклятий, хоче відібрати у мене щастя моє одиноке!.. Мало йому було, що мене занапастив, ще й над донькою поглумитися захотів! Прокралася я за Галюнею у покої, зазирнула в кімнату і побачила, що він... (Закрила обличчя руками). Закипіла кров у моїх жилах, затремтіла я від люті і схопила ніж, що поряд на столі лежав. Кинулася я на нього, а він побачив мене і за Галюню сховався… Усе відбулося в одну мить… Вона лише тихо зойкнула, впала долі і більше не підіймалася… Світ мені тоді помутився! Що далі було: як в¢язали, як за грати саджали, як на каторгу слали – наче уві сні страшному бачила. Вже потім хотіла руки на себе накласти та не пощастило. А ти хочеш, щоб я за тебе життя віддала?..

ОКСАНА (приречено). То виходить, не допоможете мені …

СТАРА. Ти, дівчино, геть сорому не маєш! Забирайся звідси, не ятри мою душу! Дай мені спокій!..

Оксана стрімко пішла, а потім побігла вулицею. Стара залишилась сама. Втомившись бігти, Оксана зупинилася, щоб перевести подих.

ОКСАНА. І на що я сподівалася?.. Гадала, скажуть мені: «Життя тобі потрібне? На – бери, не шкода. У мене в коморі ще є»…(Важко зітхнувши). Завтра… У день весілля… Ні, це неправда! Цього не може бути! Як я могла повірити у таку маячню?! Це був жарт. Чийсь поганий жарт. Навіщо я пішла до старої?.. Хіба можна людину про таке просити? На її долю стільки горя випало!.. Треба швидше йти додому і забути цей жах. Завтра весілля! Завтра я звінчаюся з Андрієм і ми будемо жити щасливо! (Рішуче пішла).

Стара вибігла на дорогу, виглядаючи Оксану.

СТАРА. Оксано! Оксано!.. Не встигла… Бідна дівчина. Чому смерть так рано прийшла за нею? Адже скільки я її до себе кликала, а вона все не приходила. З¢явилася якось раз, сказала: «Ще не час. Я прийду тоді, коли ти на мене не чекатимеш,» - і зникла. Може й настала вже та пора?.. А я відмовила дівчині.., не зрозуміла. Значить – завтра. Ще є час… помолитися. (Опустилася навколішки). Господи! Будь милостивий до мене грішної, прости всі провини мої перед тобою. Просвіти затемнений розум мій, захисти від диявольської спокуси, укріпи сили мої і спаси, милосердний, душу мою. Зглянься на смуток мій, зглянься на каяття моє і помилуй мене, Господи! (Встала). Амінь. (Самозаглиблено). Ой, доле моя, доле, де ж ти блудила, як мене матуся на світ породила? (Співаючи, поволі йде додому). Ой піду я сяду в зеленому саду,

Чи не прийде моя доля мені на пораду?

Ой піду я сяду у зеленім житі,

Чи не прийде моя доля та до мене жити?

Ой піду я сяду у зеленім просі,

Чи не прийде моя доля та до мене в гості?

Ой піду я, піду під яснії копи,

А там лежить моя доля, облежала боки.

Поступово стара зникає з очей, пісня затихає.

На вулиці чути церковні дзвони. З хати Оксани вибігає Гафійка, за нею Христина та Надійка.

ГАФІЙКА. Несіть сюди швидше! Вже до церкви дзвонять, наречений от-от надійде, а наша молода ще й досі не заплетена!.. Ставте тут.

Дівчата ставлять ослінчик з подушкою.

НАДІЙКА. Аж дивно, що її такий міцний сон зморив – ледь добудилися! Спала, як мертва.

ГАФІЙКА. Тьху на тебе... Говориш казна-що! Що вже дівчині й виспатися не можна перед заміжжям? Ще станеться з неї півнів будити.

НАДІЙКА. Та я нічого… Просто зазвичай, кажуть, дівчата перед весіллям усю ніч не сплять…

ХРИСТЯ. А куди вона вчора ходила, так і не сказала?

ГАФІЙКА. Яка ж ти цікава!.. Тобі що до того? Хотіла – сказала б, а ні – то й ні.

ХРИСТЯ. Не удавай, Гафіє, наче тобі байдуже, що подруга від тебе криється і правди не говорить. Так вона тебе шанує!

ГАФІЙКА (ущипливо). Авжеж не тебе!

ХРИСТЯ. Ну то втішайся!

НАДІЙКА. Дівчата, знову ви сперечаєтесь? Вгамуйтеся, нарешті. Прийде час – про все довідаємось!

З хати виходить Оксана, за нею батько і мати. Всі вклоняються. Мовчанка затягується, всі починають перезиратися. Надійка взяла ініціативу на себе.

НАДІЙКА. Благослови, Боже, і отець, і мати

Своєму дитяті косу розплітати.

БАТЬКИ. Бог благословить… Всі три рази Бог благословить!

Дівчата саджають Оксану на ослінчик, починають розплітати косу і співати:

Ой, візьми-но, моя мамко, гребінчик,

Розчеши-но русу косу під вінчик.

Ой, візьми-но, моя мамко, тарільчик

І піди-но у город по барвінчик

Молодесенькій Оксані на вінчик.

Ой, зацвіли фіалочки зацвіли,

Та всі гори та долини покрили,

Щоби туди молоденькі ходили.

Коли дівчата закінчили плести косу, одягнули Оксані вінок з барвінку.

НАДІЙКА. Ой, пощастило Андрію – таку красуню за дружину бере!

МАТИ. І для вас, дівчата, парубки знайдуться. Й не оглянетеся, як свататимуть!

БАТЬКО. А ну, котра з вас швидше заміж вийде?.. Зараз дізнаємось! Встань, Оксано.

Оксана встає з ослінчика, дівчата навипередки намагаються сісти на її місце. Гафійка та Христя відштовхують одна одну від ослінчика, ненароком штовхають Надійку і вона всідається на нього. Дівчата вражені.

ГАФІЙКА. Ти дивись!..

ХРИСТЯ. Ось тобі й на!..

БАТЬКО. Молодець, Надійко! Мабуть вже причарувала якогось?..

НАДІЙКА (винувато). Я не хотіла… Я ненароком… (Плаче).

МАТИ (пригортаючи Надійку). Та чого ж ти плачеш, дурненька?.. Радіти треба! Правда ж, Оксано? (Оксана мовчить). Оксано, чи ти чуєш мене?..

ОКСАНА (відчужено). Що?..

МАТИ (махнувши рукою). Ти хоч квітку нареченому підготувала?

ОКСАНА (розгублено). Я… Я її, здається, в хаті забула…

МАТИ. Ну то хутко піди принеси, бо вже музику чути - зараз Андрій тут буде!

БАТЬКО. То, мабуть, треба піти й образи взяти...

МАТИ. Певна річ! Іди, та лишень не барися. (Оксана і батько йдуть до хати, дівчата визирають на вулицю.) Ну що там?.. Близько вже молодий?

ГАФІЙКА. До сусідньої хати доходить!

МАТИ. Ой, Божечку, а я ще сама не прибралася, як слід!.. Дівчата, допоможіть мені кожуха вивернути! Надійко, побіжи скажи Оксані з батьком нехай поквапляться!

Дівчата допомагають матері. Надійка біжить до хати і повертається з Оксаною та батьком. Майже одночасно з ними до двору наближається весільний поїзд з музиками. Хазяї зустрічають гостей біля воріт.

АНДРІЙ. Добридень тому, хто в цьому дому,

Старому й малому, і Богові святому! (Вклоняються всі).

МАРКІЯН. Пустіть, свате, в хату,

Нас тут не багато -

Четверо та п¢ятеро,

А всіх дев¢ятеро.

А якщо ми оглянемся.

То і в хату не вберемся!

БАТЬКО. Милості просимо поважних гостей до нашої господи!

МАТИ. Зробіть нам честь, заходьте, будь ласка!

Весільний поїзд разом з молодим заходить на подвір¢я.

МАРКІЯН. Прийміть від нас у дарунок хліб святий!

ГАФІЙКА. А від нас рушники та квітку князю молодому.

Батьки приймають коровай, дівчата пов¢язують дружбів, а Оксана чіпляє квітку Андрію.

МАРКІЯН. Стелиться доріженька молодій й молодому до Божого дому! (Молоді стають на коліна перед батьками, дядько покриває їх хусткою, тричі хрестить). Припадає пан молодий перед образом Божим, перед батьком і матір¢ю та перед усім добрим людом. Виряжається наш пан молодий в далеку дорогу до Божого дому на манженський столець під золотий вінець вступити, з панною молодою шлюб узяти. То нехай їм Бог святий допоможе, щоб вони були в житті веселі як весна, щедрі як літо, багаті як осінь, були здорові і щасливі, ніколи не знали нужди та жили в мирі. Хоче пан молодий попросити у вас, якщо скривдив когось ненароком, щоб простили йому по першому разу (всі кажуть: «Най Бог простить»); по другому (так само); і по третьому разу. (Знімає з молодих хустку). Кропіть молодих святою водою, виряджайте їх щасливою годиною! (Андрій встає, Оксана не піднімається).

ОКСАНА. Зачекайте!.. Я теж хочу попросити, щоб простили мені все що було і все що може статися... Якщо раптом я…якщо раптом… Простіть мені, благаю!.. (Затуляє обличчя руками).

МАТИ. Заспокойся, доню!.. Хай Бог простить, а ми тобі прощаємо… (Кропить молодих).

АНДРІЙ (підводить Оксану). Оксано, люба, що з тобою? Чого ти така смутна? Не любиш мене більше?.. Не хочеш зі мною вінчатися?..

ОКСАНА. Люблю і звінчаюся з тобою, Андрію. (Притуляється до Андрія). Я буду щасливою, доки житиму! (Цілуються).

МАРКІЯН. Оце гарно! Оце по-нашому! Час нам вирушати, бо у церкві вже зачекалися. Заспівуйте, дівчата!

Увесь весільний почет з піснею вирушає до церкви.

Ой з-за гір¢я сонечко, з-за гір¢я,

Ой виводять молоденьку з подвір¢я.

Ой не плач моя мамко за мною,

Бо не все я забираю з собою.

Ой лишаю дрібні сльози по столу

Та й лишаю дрібні слідки по двору.

Ой не плач моя мамко за мною,

Бо не буду вже я більше дівкою.

Ой як піду моя мамко в чужі руки

Та зав¢ються кучерики як струки.

Під церквою стоять люди і коментують події. Чути голос попа, який проводить вінчальний обряд: “Вінчається раб Божий Андрій з рабою Божою Оксаною…”

ПЕРША. О, зараз на рушник ставатимуть!

ДРУГА. Треба подивитися чия нога перша буде.

ПЕРША. Ет, не побачила, дівки заступили! (Дзвін монет). А грошей скільки їм понасипали!..

ДРУГА. Ану, посунься трохи, дай хоч і я подивлюся!.. Зараз аналой обходитимуть.

ПЕРША. Поглянь, як у них свічки горять?

ДРУГА. Оксанина свічка згасла!..

ПЕРША. Бідолашна дівчина – першою цей світ покине!..

ДРУГА. Що вдієш – ніхто не вічний! Ой, здається, зараз виходитимуть!

ПЕРША. Біжимо на другі двері, щоб першими молодих привітати!

Молоді виходять з церкви, їх вітають, посипають квітами. Грає музика, весільна процесія вирушає до хати Оксани, співаючи пісень.

Зашуміла Буковина, як си розвивала,

Заплакала дівчинонька, як си віддавала.

Ой не шуми, Буковино, та не розвивайся,

Ой не плач-но, дівчинонько, та не віддавайся!

Чого ж би я не шуміла така зелененька,

Чого ж би я не плакала така молоденька?

Чого ж би я не плакала та й не голосила

Тай за тими бовтичками, що в мамки носила?

Тай за тими бовтичками, тай за китичками,

Що я в мамки виплітала межи парубками!

Весільна процесія доходить до воріт, кілька парубків забігають наперед і переливають дорогу.

ПЕРШИЙ. Зачекай, Андрію, не поспішай. Чи ти гадаєш тобі так минеться?.. Забрав у нас дівчину, сам оженився, а ми в парубках залишились!..

ДРУГИЙ. Ану прислухайся! Чуєш?… Решето тороче, чогось воно хоче!

ПЕРШИЙ. Півтора золотого да од князя молодого!

ДРУГИЙ. Давай нам викуп, а то не пустимо!

АНДРІЙ. Що з вами вдієш?.. Мушу викуп давати. За таку дівчину нічого не шкода! (Дає парубкам гроші).

ПЕРШИЙ. Мало. (Андрій дає ще). Оце вже краще!

ДРУГИЙ. А мені?

АНДРІЙ. Ось і тобі! (Дає гроші). Тепер догодив?

ДРУГИЙ. От так парубок!.. Пощастило ж Оксані!

ПЕРШИЙ (відчиняє ворота). Ласкаво просимо, заходьте!

Всі проходять, батько і мати зустрічають молодих з короваєм, вклоняються всім.

МАТИ. Нехай вас, дітки, Бог благословить довго в світі жить.

БАТЬКО. Був ти, Андрію наречений, а тепер суджений. Дай я обніму тебе, як сина! (Всі обнімаються, цілуються).

МАТИ. Чи всі вже гості тут? Пора й до столу!

Крізь натовп гостей пробралася невідома жінка, всі здивовано відступили.

ЖІНКА. Ні, ще не всі зібралися. (Стала перед молодою). Бачиш, я прийшла, Оксано.

ЛЮДИ. Хто ця жінка? Звідки вона? Чого вона хоче?

ЖІНКА. Час вичерпаний. Ходімо!

Жінка простягає до Оксани руку, дівчина непритомніє. Андрій ледь встигає підхопити її.

АНДРІЙ. Оксаночко, люба, що з тобою?..

МАТИ. Доню моя, отямся!..

БАТЬКО. Куди ви хочете забрати нашу доньку?

ЖІНКА. Туди, звідки не повертаються.

СТАРА (з¢являючись). Не чіпай її! Візьми мене!..

ХРИСТЯ (пошепки). Що тут відбувається?..

ГАФІЙКА. Сама нічого не розберу…

ОКСАНА (підводячись). Пустіть мене… Так мало статися… Я сама винна…

СТАРА. Нікуди ти не підеш! Я прийшла замість тебе.

ОКСАНА. Не треба. Я сама за себе відповідатиму. Ви не мусите!..

АНДРІЙ. Куди ти зібралася, Оксано? Я не відпущу тебе!

СТАРА. Залишися зі своїм чоловіком, дитино, з батьком-матір¢ю, з подружками милими… Тішся своїм щастям… А я нікого не маю, ніщо мене не тримає на цьому світі… Правду ти казала… (Оксана намагається заперечити). Не відмовляй мені. Заради дочки моєї, заради Галюні!.. Прощавайте, люди… Святкуйте, веселіться, не думайте про погане… Може й згадаєте мене коли добрим словом… Я нікому поганого не зробила… (Рішуче). Розступіться, дайте дорогу! (Здивовано озирається). А де вона?..

ЛЮДИ. Хто?..

СТАРА. Тут була… (Роздивляється навколо). Її немає, Оксано!.. (Радісно). Вона пішла! Ми тепер житимемо! (Всі обнімаються, цілуються).

ОКСАНА (цілує руки старій). Ви - свята жінка!..

СТАРА (вивільняючи руки). Та де там…

ОКСАНА. Ви врятували мене.

МАТИ. Будьте нашою почесною гостею на весіллі!

БАТЬКО. Станьте нашою родичкою! Нехай хоч на старості років у вас своя родина з¢явиться.

ОКСАНА. Просимо вас!..

АНДРІЙ. Просимо!

ЛЮДИ. Просимо!

СТАРА (ковтаючи сльози). Дякую… Дякую вам…

МАРКІЯН. Та чи сядемо ми за стіл на цьому весіллі, чи додому голодні підемо?

БАТЬКО. Ваша правда, куме!.. (До жінки). Кличте ж гостей до столу!

МАТИ. Шановні гості, кланяються молоді, аби ви були ласкаві сідати за весільні столи, розділити нашу радість. Заходьте усі, не гордуйте. Дай Боже вам щастя, здоров¢я, миру та злагоди у вашому домі! (Гості сідають за столи). Просимо наливати разом з нами і випити за наше всіх здоров¢я!

МАРКІЯН. Гірко молодим!

Молоді цілуються. Всі радіють. Весілля продовжується піснями та танцями.