РОМАНКО – ЦАР ЗВІРІВ
Музична казка за народними мотивами
ДІЙОВІ ОСОБИ:
РОМАНКО - княжі діти
УЛЯНКА
ВОВЧИЦЯ
ВЕДМЕДИЦЯ - дорослі звірі
ЛЕВИЦЯ
ВОВЧЕНЯ
ВЕДМЕЖА - малі звірята
ЛЕВЕНЯ
РОЗБІЙНИК АТАНАС - з ним ще п'ятеро розбійників
КРУК - дорослий птах
ВОРОНЕНЯ
СТАРА ВОРОЖКА
ДІВЧИНА
На галявину лісу стрімко вибігає Романко, націлюється стрілою в небо, відпускає тятиву. Стріла падає на землю.
РОМАНКО. Ет, знову не влучив!.. Що за день такий сьогодні - жодної пташини не підстрелив! Соромно додому з порожніми руками повертатись. (Придивляється.) Стривай, стривай, здається щось промайнуло у гущавині... Невже мені, нарешті, пощастило? (На галявині з'являються малі: вовченя, ведмежа, левеня. Звірята бавляться, кумедно танцюють. Романко, заховавшись, спостерігає.) Ти ба, дивина яка!.. От, якби мені їх упіймати - були б у мене свої звірі, не гірші за батькових.
Романко кидає звірятам кусень м'яса. Помітивши їжу, звірята допадаються до неї. Крук спостерігає за подіями з кущів. Дочекавшись слушної миті, Романко зв'язує звірят мотузкою. Вони верещать, пручаються. Крук сповіщає про це решту звірів. З кущів з'являються вовчиця, ведмедиця, левиця. Романко застережливо націлюється стрілою на звірів.
ВОВЧИЦЯ. Не стріляй!
ВЕДМЕДИЦЯ. Зупинись!
ЛЕВИЦЯ. Відпусти наших дітей. Не губи!..
РОМАНКО. Та я не збирався їх убивати... Я лише хотів взяти їх до князівського двору, щоб вони у мене жили...
ВОВЧИЦЯ. Не сироти нас, княженку, зглянься! Загинуть наші діти в неволі...
ВЕДМЕДИЦЯ. Ми тобі викуп за них дамо. Ось, візьми!
Кожний звір кидає Романкові до ніг пташину: хто - качку, хто - перепілку, а хто - тетерука.
ЛЕВИЦЯ. Колись ми тобі у пригоді станемо... Зріж он ту стеблинку, та зроби з неї сопілочку, коли захочеш нас покликати - заграй і ми з'явимося тієї ж миті.
Романко відпускає звірят.
ВОВЧИЦЯ. Дякуємо тобі, парубче!
ВЕДМЕДИЦЯ. Хай тобі щастить!
ЛЕВИЦЯ. Бувай здоровий, княженку!
Звірі зникають разом з Круком. Романко зрізує стеблину.
РОМАНКО. От так пригода зі мною трапилась! Швидше піду додому, розкажу про все Улянці. (Співає.) У лісі я блукав,
Розваг собі шукав.
Пів ліса обійшов,
Але таки знайшов.
Тепер і здобич є
І, навіть, друзі є!
Чого бажати ще
В такий чудовий день?
Не мріяв, не чекав -
Талан за хвіст піймав!
Назустріч Романкові біжить Улянка.
УЛЯНКА. Романку-братику, нарешті ти прийшов!..
РОМАНКО. Авжеж, прийшов, сестричко. Та ще поглянь, скільки дичини приніс!
УЛЯНКА. Тікати нам треба, Романочку, доки ми самі на дичину не обернулися! Хай буде проклятий цей день!..
РОМАНКО. Що трапилось, Улянко?
УЛЯНКА. Біда, братику! Напали на наше князівство якісь нелюди чорні. Батечка нашого вбили, звірів порубали, все навкруги попалили... Лише я звідти живою вибралася.
РОМАНКО. Батьку!.. (Хоче бігти на згарище.)
УЛЯНКА (зупиняючи брата.) Йому вже не допоможеш... А нам треба у лісі заховатись. Там нас ніхто не знайде. Ходімо!
Брат з сестрою, допомагаючи один одному, йдуть лісом, продираючись крізь чагарники. Вечоріє.
УЛЯНКА. Як далеко ми зайшли!.. (Ухкає пугач.) Мені страшно, Романочку!
РОМАНКО. Тепер вже пізно повертатися, та й куди?
УЛЯНКА. Що ж ми далі робитимем? Як жити будемо?
РОМАНКО. Я чув, що десь тут, у лісі, живе стара ворожка. Підемо до неї, спитаємо поради.
УЛЯНКА. Я боюсь!
РОМАНКО. Не бійся, я тебе захищатиму. (Йдуть.)
УЛЯНКА ( співає.) Швидко так ніч приходить,
Пугач в пітьмі заводить,
Ноги мої від жаху, мов кам'яні...
РОМАНКО ( підспівує.) Це тобі лиш здається,
Згодом усе минеться.
УЛЯНКА. Ой, захололо в серці - страшно мені!
РОМАНКО. Ти кажи: « ні! »
УЛЯНКА. А-а-а-а!..
Не владна я -
Біда моя!
РОМАНКО ( придивляючись.) Дивись! Он вогник блимає недалечко... Здається, ми вже прийшли.
Брат з сестрою стукають у двері до старої ворожки.
РОМАНКО. Пустіть нас, бабуню, в хату, ніч перебути.
ВОРОЖКА. Ач, які гості завітали до моєї господи! Ласкаво просимо. Проходьте, сідайте, розповідайте, що вас сюди привело?
РОМАНКО. Осиротіли ми з сестрою. Мати наша давно померла. А батька, князя славного, якась чорна сила занапастила, житло зруйнувала... Ніде нам жити і ні до кого прихилитися. Що робити - не знаємо!
ВОРОЖКА. А я от зараз вам поворожу, та всю правду розкажу. (Ворожить). Бачу, бачу, княжий сину
Долю твою,
Ой, не легку.
Ти зустрінеш чорну силу
В тяжкім бою,
Підлім бою.
Тільки ти не змирись, не підкорись.
Бачу, що царем ти станеш,
Хочеш повір -
Хочеш не вір.
Досить лиха ти зазнаєш
Перше ніж мир,
Знов прийде мир.
Тільки ти не журись, щастя діждись.
УЛЯНКА. А що зі мною буде, бабусенько? Чому ви мені нічого не скажете?
ВОРОЖКА. Краще, дівчино, не питай. Багато горя вона тобі принесе, Романочку. Покинь її.
РОМАНКО. Що ви таке говорите?! Це ж сестра моя, кров рідна!
ВОРОЖКА. Я знала, що ти так відповісиш... Воля твоя. Ось, вдягни цю сорочку - вона тебе непереможним зробить, а клубочок цей - шлях до долі твоєї покаже.
РОМАНКО. Дякую вам, бабусенько. Пробачте, коли образив ненароком.
ВОРОЖКА. Чого вже там... Але ти ще згадуватимеш мене.
РОМАНКО. Не раз і добрим словом. А зараз - прощавайте, бабусенько!
ВОРОЖКА. Прощавай і ти. Будь обережним!..
Брат з сестрою пішли далі.
РОМАНКО( співає.) Котися, клубочку,
Показуй стежину.
Можливо ми знайдем
Привітну родину
І будемо щастю
Своєму радіти,
Пророцтва жахливі
Забудем навіки.
Гей-гей, до мети,
Клубочку веди!
Улянка помічає будиночок у лісі.
УЛЯНКА. Поглянь, Романку, хатина якась стоїть...
РОМАНКО. Овва, та це не хатина, а справжні хороми! Цікаво, хто тут живе? (Стукає у двері.) Чи є хто вдома? ( Ніхто не відповідає.) Відчинено... ( Брат з сестрою заходять.) Мабуть тут лісоруби живуть. Поглянь, скільки сокир навколо. (Роздивляється сокири.) Чудні які... Я таких, навіть, не бачив.
УЛЯНКА. Підемо, братику, всі кімнати оглянемо.
РОМАНКО. Незручно якось, без хазяїв...
УЛЯНКА. А ми нічого чіпати не будемо, подивимось та й усе. Може знайдемо когось у хаті...
РОМАНКО. Ну, добре, йдемо. Ти навіть камінь умовити можеш!
Брат з сестрою ідуть роздивлятися кімнати. Тим часом з'являються розбійники.Чути, як вони зупиняють коней.
АТАНАС. Ех, погуляли ми від душі, братчики-розбійнички, ну й повеселилися! Ціле князівство на порох перевели і наші поклажі удесятеро збільшили. (Одному з розбійників.) Та скинь ти вже це чорне лахміття! Вдома воно тобі ні до чого. Треба нам відсвяткувати свій вдалий похід.
Розбійники цокаються і п'ють з фляжок, потім співають і танцюють.
РОЗБІЙНИКИ ( співають.) Де б ми не бували -
Всі від горя плачуть.
Та чиїсь страждання
Нічого не значуть.
Нам би тільки грошей
Й золота добути.
Хай, мов божевілля,
Нас бояться люди.
Чорна сила
Світ заполонила!
Нікуди не дінешся.
Чорна сила
Світ заполонила!
АТАНАС (насторожено.) Зачекайте, здається мені, непрохані гості до нас завітали. (Розбійники хапаються за сокири.) Не треба поспішати. Прикінчити їх ми завжди встигнемо, краще спершу побавимось. ( Розбійники заходять до хати.) А хто це, хто це хазяйнує в нашій оселі?..
РОМАНКО. Пробачте, господарю, що зайшли без дозволу. Ми - рідні брат з сестрою, залишились самі: без батька, без матері; прийшли сюди кращої долі шукати.
АТАНАС. Вважай, що ви її вже знайшли! (Розбійники зареготали. Оглядає Улянку.) То це сестра твоя, кажеш? Добре... Гарна дівчина! А чи любий я тобі, красуне? ( Пильно дивиться їй у очі.)
УЛЯНКА ( зачаровано.) Любий...
АТАНАС. То, може, і заміж за мене підеш?
УЛЯНКА ( не відриваючи очей.) Піду.
АТАНАС. От і добре! Зараз і весілля відгуляємо.
РОМАНКО. Надто швидко для весілля… Спершу треба було б.., хоч каблучку нареченій подарувати, на знак заручин.
АТАНАС. Це ми можемо. Це для нас просто... (Показує Романкові каблучку.) Така підійде? Мені її один князь подарував. Разом з пальцем. (Розбійники регочуть.)
РОМАНКО. Це каблучка мого батька - знак його влади... (До Атанаса.) Ти його вбивця! Тепер я зрозумів для чого тут стільки сокир!..
АТАНАС. Зрозумів, розумнику?.. Тобі ж гірше. (Замахується сокирою.) Відправляйся до свого батька!
Романко перехоплює руку з сокирою. Йде напружена боротьба, під час якої Романкові вдається вихопити сокиру і вдарити нею Атанаса.
УЛЯНКА ( кричить.) Ні!..
Атанас падає на підлогу. На нього, зверху, падає Улянка. На Романка кидаються інші розбійники; він б'ється з ними, виштовхуючи їх з хати, гониться за ними слідом. Атанас стогне.
УЛЯНКА ( кидаючись до Атанаса.) Любий мій, ти живий?..
АТАНАС. Живий... Допоможи мені, якщо справді любиш.., заховай десь. Не дай пропасти!
УЛЯНКА. Я люблю тебе, люблю! Більше, ніж батька; більше, ніж брата рідного!..
АТАНАС. Тоді поспішай: брат твій кожної миті може з'явитись.
УЛЯНКА. Я заховаю тебе в комірчині... (Тягне Атанаса до комірчини.)
АТАНАС. Стривай, скажи, як звуть тебе, нареченo моя?
УЛЯНКА. Улянкою...
АТАНАС. А мене Атанасом кличуть. (Посміхнувшись.) От і познайомились...
Улянка виводить Атанаса. З'являється Романко.
РОМАНКО. Улянко, де ти?
УЛЯНКА ( вбігаючи.) Я тут!..
РОМАНКО. Ти не ушкоджена? З тобою все гаразд? Я чув, як ти кричала...
УЛЯНКА. Зі мною все добре.
РОМАНКО. А де той розбійник, що я поранив його?
УЛЯНКА. Утік...
РОМАНКО. Ой, не подобається це мені!.. Піду пошукаю його, чи бува не задумав чого лихого.
Романко виходить. Улянка кидається до комірчини.
УЛЯНКА. Атанасе!.. Що мені робити? Як твої рани загоїти?..
АТАНАС. Слухай, що я тобі розкажу. (Співає.)
Десь за лісом є Чорна гора,
Там струмками збігає вода,
Не проста то вода, а жива.
Лиш вона мені сили надасть.
Ти дістань мені тої води,
Нею рани мої окропи -
Я одужаю і назавжди
Разом будемо ми - я і ти!
( Стогне.) Ох, погано мені.., знепритомнюю.
УЛЯНКА. Не помирай, коханий!.. Я зараз щось придумаю.
Улянка помітила, що Романко повертається і швидко лягла на лаву.
РОМАНКО. Чудасія якась!.. Все навколо обнишпорив, а його й сліду немає. Не міг же він в повітрі розчинитися! ( Улянка стогне.) Що з тобою, Улянко?
УЛЯНКА. Не знаю, братику... Тільки не сила мені звестись. Не можу й руки підняти; ногою не ворухну...
РОМАНКО. О, горе мені! Сестричко моя ріднесенька, чим же тобі зарадити можна?
УЛЯНКА. Чула я, що на Чорній горі є струмок з живою водою... Принеси мені тієї води і я знов одужаю.
РОМАНКО. Чорна гора - страшне місце, дорога туди небезпечна...
УЛЯНКА ( голосно стогне.) Ох, ох...
РОМАНКО. Але я здобуду для тебе живої води! (Збирається у похід. Йде, співаючи пісню.) Хащами й чагарниками
Вкритий той шлях на Гору.
Мушу туди я дістатись,
Щоб врятувати
мою найдорожчу,
мою найріднішу сестру.
Швидше іти
Та повертатися треба мені.
Вірю: в житті
Я подолаю усі перешкоди,
Які б не були ті складні.
Мушу я,
зможу я,
вийти на гору
І врятувати мою найдорожчу,
Мою найріднішу сестру.
Назустріч Романкові летить старий Крук, кружляє навколо нього.
КРУК. Кар-кар-кар!
РОМАНКО. Чого тобі? Відчепися, не час мені з тобою гратися - я поспішаю!
КРУК. Допоможи, княженку! Мій онук потрапив у сільце і вибратися звідти не може. Визволи його, а я тобі колись у пригоді стану. Благаю!
РОМАНКО (махнувши рукою.) Та нехай вже!.. Показуй де він, тільки швидше. (Романко та Крук знаходять Воронятко, що заплуталося в тенетах.) Овва! Як це ти примудрився?.. (Звільняючи пташеня.) Кепські справи...
КРУК. Що таке?..
РОМАНКО. У нього крило зламане. Боюся, що тепер він не зможе літати... (Воронятко плаче.)
КРУК. Не плач, маленький. Цій біді зарадити можна. Є в мене жива вода з Чорної гори, я скроплю нею твої крила і ти знову злетиш.
Крук кропить Вороненя. Малюк на очах набирається сили, розмахує крильми.
ВОРОНЕНЯ. Я лечу!.. Лечу-у-у-у!..
КРУК. Я вдячний тобі, княженку, що врятував мого онука. Проси тепер, що побажаєш.
РОМАНКО. Нічого мені не треба... Хіба, для сестри моєї трохи води чудодійної...
КРУК. Забирай цілу пляшку! Я собі ще принесу, коли треба буде. А про тебе, та про чуйність твою я ніколи не забуду!
РОМАНКО. Це я вам повинен дякувати. Тепер сестра моя одужає і заживемо ми щасливо - чого і вам бажаю. А зараз прощавайте. Може колись зустрінемось... (Йде.)
КРУК ( навздогін.) Бувай здоровий, юначе! Хто знає, може й так... ( Зникає.)
По хаті, з кутка в куток, ходить Улянка.
УЛЯНКА. Ну де ж він, де?.. Чи не загинув бува?! Ні, лишe не це!.. Як же я тоді Атанаса врятую? (Визирає у вікно.) Здається, йде. Нарешті! ( Лягає в ліжко і стогне.)
РОМАНКО. Улянко, як ти?..
УЛЯНКА. Ох, погано мені.., ох, не витримаю я...
РОМАНКО. Зараз тобі полегшає. Я здобув воду!
УЛЯНКА. Справді?! ( Скочила з ліжка, обнімає, цілує брата.) Я знала!.. Я вірила в тебе! Піди покищо на вулицю, дай мені змогу водою омитися та зцілитися. ( Виштовхує Романка у двері. Біжить до комірчини.) Атанасе, любий, ми врятовані! Ось вода, пригуб. (Поїть Атанаса з пляшки.) Ну, що?
АТАНАС. Я відчуваю, як по тілу заструмувала кров, загоїлися рани і повернулися колишні сили! ( Обмиває обличчя водою.)
УЛЯНКА. Ти ще вродливішим зробився, Атанасе!.. Тепер ми довіку разом будемо!
АТАНАС. Не забувай про брата. Допоки він живий, щастя нам з тобою не бачити.
УЛЯНКА. То що ж робити?
АТАНАС. А от що! ( Співає.)
Знов кажи, що слаба
І залежить життя
Від здобутого в звірів молока,
В нім розрада твоя.
Нехай іде -
Погибель знайде.
Тоді вже ми
Удвох заживем,
Якщо твій брат
Не прийде назад.
УЛЯНКА. Я не хочу, щоб він загинув.
АТАНАС. Тоді доведеться мені пропадати! Нам з ним удвох мало місця на цій землі буде.
РОМАНКО ( голос.) Улянко, чого ти так довго?.. Може вода не діє?..
УЛЯНКА ( до Атанаса.) Ховайся! ( Кричить Романкові.) Заходь, братику, порадій зі мною! ( Романко заходить до хати, сестра кидається до нього з обіймами.) Поглянь на мене! Я здорова-здоровісінька, весела-веселісінька... Хоч зараз до танцю!
Улянка підхопила брата, закружляла з ним у танці. Їх шалений танок закінчився невдалим падінням. Улянка застогнала, Романко кинувся до неї.
РОМАНКО. Що, що трапилось?..
УЛЯНКА. Ой, не знаю, братику. Ноги чомусь віднялися...
РОМАНКО. Швидше випий цілющої води!
УЛЯНКА. В пляшці нічого не залишилось... Мене тепер лише звіряче молоко може врятувати.
РОМАНКО. Та де ж його взяти?..
УЛЯНКА. Не знаю, брате... Мабуть, доведеться звірину подоїти.
РОМАНКО. Як же це можна зробити?!
УЛЯНКА. Думай, братику, якщо хочеш мене здоровою бачити.
Романко мовчки виходить з хати.
РОМАНКО. Оце так маю журу... І порадитись ні з ким. Стривай, гукну я на Крука, раптом допоможе. Круче!.. Гей, де ти є?.. Відізвись! ( Ніхто не відповідає.) Ні слуху, ні духу... А казав - у пригоді стану. ( Знаходить у своїй торбині сопілочку.) Заграю, мабуть... Може щось на думку спаде. ( Романко починає грати. До ньго сходяться звірі. Він, спершу, лякається.) Чого вам?.. З'їсти мене хочете?
ВЕДМЕДИЦЯ. Хіба ти не пізнав нас, княженку?
ВОВЧИЦЯ. Ми твої старі приятелі.
ЛЕВИЦЯ. Колись ти наших дітей пожалів, а ми тобі допомогти обіцяли, при нагоді. Невже забув?
РОМАНКО. І справді... Казали: як заграєш на сопілочці, з'явимось тієї ж миті.
ВЕДМЕДИЦЯ. То що трапилось?
РОМАНКО. Біда сталася. Захворіла сестра моя рідна... А вилікувати її можна лише звірячим молоком. Тільки де його взяти?
ВОВЧИЦЯ. Ця біда - не біда! Молока ми тобі дамо - у нас його досить. Поділимось!
РОМАНКО. Не знаю, навіть, як вам і дякувати... Може, підете зі мною, я вас вдома погодую.
ЛЕВИЦЯ. Дивися, щоб сестра твоя нас не перелякалась, бо потім вже ніяке молоко їй не допоможе.
РОМАНКО. Ну, тоді ви мене на дворі почекаєте, а я вам винесу чогось. Гаразд? Ходімо! ( Йде разом зі звірями і співає.)
Приємно мати друзів багато,
Чудово друзям допомагати,
Казково людям та звірям дружити
І віддано друзів своїх любити.
Приємно!
Чудово!
Казково! ( Зникають.)
Улянка перелякано визирає у вікно.
УЛЯНКА. Дивися, Атанасе, він повертається!.. Та ще й цілий звіринець за собою веде!
АТАНАС. Нічого йому не шкодить! На Чорній горі не загинув; звірі його не розірвали... Хіба що на Чортів млин його послати.
УЛЯНКА. Який такий млин?
АТАНАС. Цей млин має дванадцятеро дверей на дванадцяти замках; раз на рік вони відкриваються і зачиняються самі собою. Відправ його туди.
УЛЯНКА. Як?
АТАНАС. Вигадай щось. А мені краще заховатися. І пам'ятай: або він, або я!
Атанас виходить. Улянка прикидається неживою. В хату заходить Романко, кидається до сестри.
РОМАНКО. Улянко, сестричко, отямся!.. Скажи, хоч слово! (Улянка стогне, відкриває очі.) Жива! А я вже було злякався... Випий молока і ти одужаєш. ( Улянка п'є.) Поворуши ногами. Обережно, не поспішай.
УЛЯНКА. Диво!.. Як тобі вдалося молоко здобути?
РОМАНКО. Довго розповідати. Головне, що ти тепер жива і здорова!
УЛЯНКА. Я така рада, аж співати хочеться. (Співає.)
Я така щаслива,
Що зросла вродлива,
Що здоров'я маю,
Легіня кохаю.
Я плекаю мрію,
Що колись зумію,
Всупереч усім,
Жити разом з ним.
Щоб зі мною був щасливий,
Щоб зі мною був вродливий,
Був зі мною мій миленький,
Що украв моє серденько.
Тим часом, зацікавлені піснею звірі, заглядають у хату. Улянка, побачивши їх, страшенно верещить, а потім, схопившись рукою за горло, не може видобути ні звука.
РОМАНКО. Це я винний. Попереджали ж мене звірі!.. Це через мене ти голос втратила і я мушу тобі його повернути. ( Улянка, на мігах, показує брату куди йому доведеться йти цього разу, щоб допомогти їй.) Млин?.. Чортів млин?! Взяти борошна... Ти спечеш паляницю... З'їсиш, і все буде добре?.. Що ж, знову треба в дорогу виряджатись. Ти ж не сумуй тут без мене.
Романко поцілував сестру і вийшов на двір. До нього наблизились звірі.
ВЕДМЕДИЦЯ. Пробач, княженку, що так вийшло...
ВОВЧИЦЯ. Ми не хотіли її налякати...
ЛЕВИЦЯ. Пісня була якась чудна – послухати захотілось...
РОМАНКО. Не коріть себе. Я сам винен і мушу йти до Чортового млина за чудодійним борошном. Можете мені шлях туди показати?
ВЕДМЕДИЦЯ. Не тільки покажемо, а й проведемо.
ВОВЧИЦЯ. Ми тепер за тобою - хоч на край світу!
ЛЕВИЦЯ. Самого ми тебе не залишимо. Іди за нами! (Йдуть.)
Улянка виводить Атанаса з комірчини.
УЛЯНКА. Ну от, любий, я все зробила, як ти наказував. Пішов Романко і звірів своїх забрав.
АТАНАС. Добре, що пішов. Коли б тільки не повертався. Звідки в нього сила така? Мене ледь не вбив, розбійників усіх подолав... Чи немає тут якої таємниці?
УЛЯНКА. Я згадала! Йому Ворожка чарівну сорочку подарувала, яка його непереможним робить. Допоки він у тій сорочці - ніхто його не здолає.
АТАНАС. Чого ж ти досі мовчала?! От що нам треба буде зробити. ( Співає.) Як повернеться брат твій -
Лазню ти протопи.
Хай сорочку віддасть він,
Ти її дай мені.
Що робитиму з нею,
То вже знаю я сам.
Хто з нас буде героєм -
Ти побачиш сама.
Хто є хто побачиш,
Перемогу відзначиш.
Зникнуть наші проблеми
І тоді заживем ми!
УЛЯНКА. Може лазню зараз протопити, щоб швидше було? ( Насмішкувато.) Я ж цього разу лише голос втратила, а руки працюють.
АТАНАС. Метикуєш, дівчино. Мені це до вподоби. Ух, і бідова ж ти! (Пристрасно цілує Улянку і вони виходять.)
Романко разом зі звірями збирає на Чортовому млині борошно.
РОМАНКО. І нічого небезпечного у цьому Чортовому млині немає. Дванадцятеро замків самі собою розімкнулися, дванадцятеро дверей самі собою прочинилися - заходь, бери собі борошна скільки хочеш!
ЛЕВИЦЯ. Не кажи наперед, нам ще вийти звідси якось треба.
РОМАНКО. А давайте так: я піду перший, а ви зачекайте. Якщо зі мною нічого не трапиться, то й ви сміливо йдіть слідом. (Романко спокійно виходить з млина.) Я вже тут. Ходіть до мене! (Раптом, перед самісіньким його носом, з гуркотом зачиняються двері млина, ув'язнюючи звірів.) Відчиніться! Відчиніться!.. (Гатить руками і ногами у двері, та вони не відчиняються.) Чортів млин! Друзі мої, не можу я вас зараз визволити... Побіжу я додому, віддам сестрі борошно і повернуся сюди. Не бійтеся, я швидко! (Біжить.)
Захеканий Романко прибігає додому. Улянка кидається йому на шию, обнімає, цілує.
РОМАНКО. Стривай, потім будеш дякувати. Наперед нічого казати не треба. Це я вже добре знаю. Ось тобі борошно, а мені водички дай. (Улянка черпає воду з відра, подає Романкові повний кухоль і виходить. Йому не вистачає напитися і він випиває ціле відро.) Ще хвильку перепочину, та піду.
УЛЯНКА ( з'вляючись з паляницею.) Куди, Романку? Невже не порадієш зі мною, що я жива-здорова? Ти такий зморений, вимащений... Дивись, усе волосся і сорочка у борошні. Я тобі лазню приготувала, піди - попарся.
РОМАНКО. Дякую, сестричко, але не можу я. Треба поспішати. Там, у млині, мої звірі залишились, я мушу їх визволити.
УЛЯНКА ( плаче.) Виходить, якісь звірі дорожчі тобі за власне здоров'я, дорожчі за рідну сестру?!
РОМАНКО. Не плач, сестричко, не край мого серця!
УЛЯНКА. Що їм там зробиться? Хіба ж з голоду помруть? Ну підеш ти хвилиною пізніше, зате бадьорішим будеш і в дорозі згаяний час надолужиш. Хіба ні?
РОМАНКО. Яка ти в мене розумна, яка добра... Може й справді попаритись?
УЛЯНКА. Авжеж, братику! Давай сюди сорочку та йди.
Улянка випроважує брата у лазню. З'являється Атанас, тягнетьтся до сорочки.
АТАНАС. Ось вона: мрія моя, сила моя, влада моя!.. Непереможність! ( Хоче вдягнути сорочку.)
УЛЯНКА. Дай хоч від борошна її струшу.
АТАНАС ( відштовхуючи Улянку.) Не руш! Відступися, огидна. Не смій більше торкатися до мене.
УЛЯНКА. Опам'ятайся! Що ти говориш, Атанасе? (Співає.) Тебе я не пізнаю.
Я зла тобі не чиню.
Що раптом стало й чому
з тобою?
Тобі я люба була,
Тепер огида сама.
Коли ж я стати могла
такою?
Невже кохання нема,
А лиш примара одна?
О горе!
Мене ти просто дурив,
А я служила тобі,
потворо!
АТАНАС. Стули пельку, бо задушу.
УЛЯНКА ( кричить.) Романочку!..
Атанас душить Улянку. На крик з лазні вибігає Романко.
РОМАНКО. Відпусти її! (Атанас повертається обличчям до Романка.) Ти?!
АТАНАС. Не сподівався більше мене побачити? (Романко хапається за сокиру.) Кинь! Хіба не бачиш яка на мені сорочка? Твоя сестра мені її віддала. І воду живу вона для мене просила здобути. А на Чортів млин та за молоком звірячим навмисне тебе на погибель посилала. Тож не жалій її.
РОМАНКО. Це все брехня!
АТАНАС. Чистісінька правда. Нажаль, Улянка твоя підтвердити вже не зможе. А тепер і тобі час до сестри приєднатися. Клади голову на колоду та попрощайся з білим світом.
РОМАНКО. Зажди, дай хоч наостанок на сопілці заграти.
АТАНАС. Ну, спробуй. Заразом і я послухаю.
Романко грає на сопілці. Тим часом прилітає Крук. Тихо говорить до Романка.
КРУК. Грай, грай, княженку! Твою сопілку звірі почули і вже троє дверей на Чортовому млині прогризли.
Ромнко продовжує грати сумну мелодію від якої сам Атанас мало не розчулився.
АТАНАС. Досить! Он, бачиш, вже й Крук прилетів - свого шматка чекає.
РОМАНКО. Дозволь мені ще одне бажання виконати.
АТАНАС. Яке ж?
РОМАНКО. Хочу затанцювати, як колись мій батько танцював...
АТАНАС. Батько, кажеш?.. Міг би уявити, та цікаво подивитися. Добре, танцюй. Дозволяю.
Романко починає танцювати. Прилітає Вороненя.
ВОРОНЕНЯ. Танцюй, танцюй, Романку! Твої звірі вже дев'ятеро дверей проламали. ( Романко танцює.)
АТАНАС. Годі! Зупинись, а то в очах рябіти починає. Давай, клади голову - рубати будемо.
РОМАНКО. Останнє бажання в мене є.
АТАНАС. Е, ні!.. Забагато в тебе бажань.
РОМАНКО. Останнє, клянусь.
АТАНАС. Що цього разу?
РОМАНКО. Я пісню склав. Хочу заспівати.
АТАНАС. Ти б краще пощади попросив.
РОМАНКО. Хіба ж ти пощадиш?
АТАНАС ( сміється.) Звичайно - ні, дурнику. Ха-ха-ха!.. Насмішив ти мене! Ну, гаразд, співай.
РОМАНКО ( співає.) Все буває у житті
І шляхи його складні.
Що з ким станеться ніхто
Не знає.
Як би тяжко не було
Вірять люди, що добро
За страждання десь на них
Чекає.
А що робити мені?
Я залишився один!
Пропаща доля моя
Згину і я.
КРУК. Тримайся, княженку, ще один замок залишився... От-от зламають!
АТАНАС ( до Романка.) Скінчилася твоя пісня, княженку! Сплинув час. Клади голову на колоду. Ніхто тебе не врятує.
РОМАНКО ( приречено.) Прощайте, мої друзі! Прощавай, білий світе!
Романко кладе голову на колоду.Атанас замахується сокирою. Саме в цей час, Улянка підводиться з землі і кидається на Атанаса.
АТАНАС. Ти ще жива?! Так згинь, осоружна! (Атанас хоче вдарити Улянку, Романко кидається їй на допомогу. Атанас розкидав брата з сестрою в різні боки.) Ха-ха-ха! Навіть не намагайтеся мене побороти. ( Раптом з'явилися звірі і кинулися на Атанаса.) Облиште сорочку!.. Не рвіть сорочку!.. Пощадіть!
Атанас тікає від звірів, вони наздоганяють його і роздирають. Романко та Улянка приходять до тями. Звірі повертаються.
ВОВЧИЦЯ. От все і скінчилося...
ВЕДМЕДИЦЯ. Загрози більше немає.
ЛЕВИЦЯ. Ви, мабуть, поговорити хочете, то ми вам не будемо заважати. (Відходять у бік.)
УЛЯНКА. Романку, братику, пробач мені за все, що я тобі зробила. Не розумію, що зі мною було... Віриш, як побачила його, одразу закохалася і про все на світі забула. ( Співає.) Є любов, що спопеляє,
А буває навпаки.
Є така, що надихає,
Є, що вводить у гріхи.
Збожеволівши з кохання,
Брата зрадила сестра.
Причинила біль, страждання,
Та покарана сама.
Ти пробач, рідний брате мій,
Сором очі звести мені.
Не бажала тобі я зла -
То була одна мара.
Я піду у широкий світ,
Знайду спокій в своїй душі.
Та коли забажаєш ти,
Я повернуся сюди.
Я не шукаю виправдання. Я тільки хочу, щоб ти мене зрозумів. Прощавай! ( Йде.)
РОМАНКО ( схаменувшись.) Улянко, куди ти?! Повернись, я все пробачив тобі...
ВЕДМЕДИЦЯ. Не треба, не затримуй її.
ЛЕВИЦЯ. Хай собі йде. Їй потрібно побути на самоті і порозумітись зі своїми почуттями.
РОМАНКО. Я боюся, щоб з нею чого лихого не трапилось!
ВОВЧИЦЯ. Не турбуйся. Ми про неї подбаємо.
РОМАНКО. Тепер тільки на вас я можу покластися. Ви тепер моя родина! (Знаходить у своїй торбинці клубочок.) О, клубочок... Більше він мені не знадобиться. Залишуся я тут. ( Кидає клубочок у ліс.) Цікаво, майже все, що казала Ворожка - збулося! От тільки...
Звірі, порадившись, підходять до Романка.
ЛЕВИЦЯ. Послухай, княженку, порадились ми тут між собою і, вклоняючись тобі до землі, просимо, щоб ти став нашим царем. Царем над всіма звірями!
РОМАНКО. Ось воно що!.. Мабуть саме про це Ворожка говорила.
ВЕДМЕДИЦЯ. Не відмов нам.
ВОВЧИЦЯ. Дуже тебе просимо!
РОМАНКО. Що вже робити, коли доля така мені випала. Нехай так і буде!
Звірі проводять обряд коронації. В глибині лісу з'являється Дівчина із цікавістю спостерігає. Романко помічає її.
РОМАНКО. Гей, хто там у кущах заховався? Виходь сюди, не бійся!
ДІВЧИНА. А я і не боюся.
РОМАНКО. Така ти відважна?
ДІВЧИНА. Як бачиш!
РОМАНКО. Звідки ж ти взялася?
ДІВЧИНА. Я батьків своїх не знаю: ні батька, ні матері ніколи не бачила. Одна старенька взяла мене до себе, в неї я і виховувалась. А от сьогодні прикотився до нас клубочок... Бабуся каже: «Візьми його, дитино, та віднеси господарю, там велике щастя на тебе чекає.» Ось я і прийшла. ( Простягає до Романка клубочок на долоні.) Ваш?
РОМАНКО. Мій.
ДІВЧИНА. Візьміть!( Романко бере її за руку і довго не відпускає, вдивляючись в її очі. Мовчанка затягнулася.) Ну, я піду, мабуть...
РОМАНКО. Не йди! Куди ж ти від свого щастя тікаєш? Залишайся з нами.
ДІВЧИНА. Справді?.. Мені тут подобається. І ви - теж.
РОМАНКО. Віриш, як побачив тебе, одразу закохався! Навіть мову відібрало. Тепер я розумію свою сестру!
ЗВІРІ. Буде нашому царю цариця до пари! (Співають.)
Хай кріпне ваша любов -
Справжня любов, вічна любов!
Хай не вертається зло!
Буде добро, тільки добро!
Хай в кожнім серці бринить
Дивна ця мить, праведна мить!
Хай буде славен цей час!
Радість у вас! Щастя у вас!
Закінчується казка пишним весіллям.