С. НОВИЦЬКА.
СІРИЙ ТА РУДА
(За мотивами народних казок)
Лунає весела казкова музика. З-за ялинок з'являється лисиця, що збирає порозкидану рибу.
ЛИСИЦЯ. Ох, зимно! Пролежала оце на снігу, на вітрі – намерзлася!.. Та нічого, зате рибку тепер їстиму. Дурний дід думав, що я здохла. Каже: “Відвезу її додому – буде бабі на комір”, та кинув мене на воза. А на тому возі риби сила-силенна! От я собі тихесенько ту рибку з воза поскидала, а потім – шусть і сама втекла. Ще й кошик прихопила. Залишився дід без коміра і без риби. Ох і дістанеться йому від баби на горіхи! А я зараз сяду, наїмся добряче і відразу мені тепліше стане. Коби тільки лиха доля нікого не принесла. (Чується завивання вовка.) Накаркала! Треба тікати. Та куди? Пізно вже! Краще рибку заховаю. (Ховає кошик з рибою за пеньком. З¢являється вовк, тяжко стогне.) Доброго дня, Сіренький! Як ся маєш?
ВОВК. Ой, Руда, краще не питай!
ЛИСИЦЯ. Що за біда з тобою скоїлась?
ВОВК. Йшов я лісом, аж бачу стоїть кінь у воза запряжений, а десь віддалік сокира гупає. Видно хазяїн вирішив дров нарубати. Ну, думаю, зараз я цього коня з¢їм. А кінь каже: “Не можна мене їсти, я на цісарській службі перебуваю. У мене навіть печатка є. Хочеш – почитай!”, - і копито мені підсовує. Тільки я до нього нахилився, а кінь мене як гепне!.. (Хапається за живіт.) І раз. (Падає на коліна). І другий. (Перекочується через голову). І третій. (Перекочується в інший бік).
ЛИСИЦЯ. Бідолашний, Сіренький, як мені тебе шкода!
ВОВК (стогне, хапаючись за побиті крижі). От дурний, і чого я туди поліз – однак читати не вмію!
ЛИСИЦЯ. Воно й справді. (Садить вовка на свій пеньок).
ВОВК (принюхуючись). Щось рибою запахло… А що в тебе у кошику?
ЛИСИЦЯ. Не чіпай! Це моя риба! (Вихоплює у вовка кошик, ридає). А-а-а!.. Як я бідна намучилася поки ту рибку виловила, як я настраждалася-а-а-а!.. Ти не можеш у мене все відібрати!
ВОВК (розгублено). Не треба, не плач. Я хотів лише кілька рибинок скуштувати…
ЛИСИЦЯ. Ну, добре. Дам я тобі рибку. Але ти спочатку пісеньку заспівай. (Поки вовк завиває, лисиця їсть рибу). Жах! Мені не подобається. Краще затанцюй. (Вовк танцює, лисиця нишком їсть). Ні, погано. Ану, розсміши мене! (Вовк клеїть дурня, лисиця їсть, давиться від сміху, але не подає вигляду; наївшись, обсмоктує пальці). А тепер – налякай!
Вовк помічає порожній кошик і розкидані риб¢ячі хребти, кидається на лисицю.
ВОВК. Я тебе зараз задушу!
ЛИСИЦЯ ( хрипить). Змилуйся… Я не навмисно! Пробач, не втерпіла я…
ВОВК (кидає лисицю). Тобі добре, а я знову голодний залишився.
ЛИСИЦЯ (встає, обтрушується). То піди сам собі рибки налови.
ВОВК. Як це?
ЛИСИЦЯ. А так. Сядь біля ополонки, хвіст у воду закинь і примовляй тихенько: “Ловися, рибко, велика та маленька”, от вона й наловиться.
ВОВК. Дякую за науку! Побіжу я швидше, бо дуже їсти хочеться. (Біжить щасливий).
ЛИСИЦЯ (навздогін). Бажаю успіху! (До себе). Ну і дурник цей Сірий! Може й справді стане рибу на хвіст ловити?.. Треба піти подивитися.
Лисиця зникає. Звучить музика, з¢являється вовк.
ВОВК. Як вона там казала?.. “Ловися, рибко, велика та маленька”. А чому маленька? Мене і велика не вдавить! (Сідає біля ополонки). Ловися, рибко, велика та все велика! Велика та велика…
Лисиця визирає з-за ялинок.
ЛИСИЦЯ (шепоче). Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
ВОВК (кутається в одяг). Ловися, рибко, велика та все велика… (Позіхає).
ЛИСИЦЯ (студить воду). Мерзни, мерзни, вовчий хвіст!
ВОВК. Ловися, рибко, велика та все велика… (Пробує піднятись, але важко). Мабуть багато поначіплялося. Час витягати! (Хоче встати, та не може). Та що воно таке? Треба було слухатися Рудої і казати: “Ловися, рибко, велика та маленька”, а я поскупився – усе великої хотів, тепер не пускає. (Знову намагається встати, та марно). Не виходить… Як же мені звідси вирватися?
З¢являється перелякана лисиця.
ЛИСИЦЯ. Тікай, Сірий!.. Швидше тікай! Сюди люди йдуть, бити тебе хочуть!
ВОВК. Я не можу. Допоможи! (Лисиця тягне його). Ай, хвіст!
ЛИСИЦЯ. Вирішуй, або хвіст, або життя!
ВОВК. Роби як знаєш, тільки допоможи!
Лисиця тягне вовка, у нього відривається хвіст. Вовк підскакує від болю.
ЛИСИЦЯ. Тікай, бо! (Свистить. Вовк тікає). Дурень та й годі! Хіба я не казала? (Дістає з ополонки хвоста). А ось це я собі на пам¢ять візьму. Можливо колись знадобиться. (Посилає повітряний поцілунок, зникає).
Минув час. Пройшла зима. На галявині з¢явився вовк, озираючись довкола.
ВОВК. Нікого тут нема? (Сідає на пеньок). Ох, нещаслива моя доленька! Тепер доводиться від усіх ховатись… Соромно ж безхвостим ходити! Засміють… (Шморгає носом). А зголоднів!.. Аж кишки зводить. (Прислухається, як грає у животі). Вирішив оце я у село забігти – хотів вівцею поживитися, а вона як забе-е-е-кає, а мужики як наскочать, як відлупцюють мене… (Хапається за голову). Ледве живим вирвався! Я біжу, а вони регочуться: “Куций вовк! Куций вовк!” – кричать… Ще й мотузок навздогін кинули: “Прив¢яжи замість хвоста”, - кажуть. (Роздивляється мотузку). Може й справді спробувати? Ех, якби я Руду не слухав, не мав би тепер мороки. Хай тільки попадеться мені – я їй покажу!.. (Здалеку чується пісня лисиці). Хтось іде… Краще заховаюся.
ЛИСИЦЯ (обмахується хустинкою). Ой, як гарно тепер стало! Добре, що зима нарешті скінчилася. Сяду я ось тут на сонечку та поїм трошки. (По-секрету). Вкрала я в селі у баби пиріжечки з вишнями. Ну, не втрималась! Бо так вже смачно пахло!.. Отже скуштую.
ВОВК (раптово з¢являючись). Так ось де ти! Сидиш, напихаєшся… А я через тебе голодним хожу.
ЛИСИЦЯ. А до чого тут я?.. До чого тутя?
ВОВК. Мені тепер з нори вилізти соромно! Нема як їжу роздобути!.. Один раз спробував, та й те замість їжі лупаки знайшов.
ЛИСИЦЯ. Та чим же я перед тобою завинила? Хіба я тебе відлупцювала?
ВОВК. Ти мене надурила, в ополонці заморозила і хвоста відірвала! Ох, як я тобі помщуся…
ЛИСИЦЯ. Стривай, стривай, Сіренький… Не думала я, що так воно станеться. (Схлипує). Я й сама себе картала, вдень не спала, вночі не їла, всі оченьки проплакала… Ледь не посивіла – так за тобою жалувала!
ВОВК. Чого ж тоді ховалася? Не прийшла, не провідала…
ЛИСИЦЯ. Віриш – не могла. Сама хвора лежала. Так мене тоді люди відлупцювали, аж мозок з голови повилазив! (Ховає на голові розламаний пиріжок). Поглянь, ще й досі не зажило. Тепер у мене запаморочення трапляються. (Раптово втрачає свідомість).
ВОВК (дмухає на Лисицю). Я ж не знав!.. пробач, що так на тебе накинувся.
ЛИСИЦЯ. А знаєш що, Сіренький, відвези мене додому. Тоді я, певно, тебе пробачу.
ВОВК. Добре, сідай. Тільки тримайся міцніше.
Вовк бере лисицю на плечі, йде і співає пісню, а лисиця їсть преіжки та пуляється вишневими кісточками.
ЛИСИЦЯ. Битий небитого везе. Битий небитого везе…
ВОВК. Що ти там кажеш, Руденька?
ЛИСИЦЯ. Та кажу: пити дуже хочеться.
ВОВК. Потерпи ще трохи. Вже скоро.
ЛИСИЦЯ. Битий небитого везе. Битий небитого везе…
ВОВК (прислухається). Ой, здається мені, Руденька, що ти зовсім інше говориш...
ЛИСИЦЯ. Битий небитого везе… (Вовк остовпів). Ну, чого став? Вьйо!
ВОВК (скидає з себе лисицю). А от я зараз перевірю, чи не витрусилися по дорозі останні крихти твого мозку! (Лисиця тікає). Стій! Не втечеш! Я тебе наздожену.
Вовк женеться за лисицею, вона тікає від нього. Лисиця встигає забігти до своєї нори.
ЛИСИЦЯ. Клямка на гатці, а я в хатці! (Чаклунський жест).
ВОВК. Я тебе і там дістану. Ось візьму дрючок і витягну за лабу. Цей якраз добрий буде. (Зачепив дрючком ногу лисиці). Що, попалася?
ЛИСИЦЯ (до себе). Ой, матінко рідна, смерть моя приходить! Що робити? (З удаваною безтурботністю). Тягни, тягни, дурню, смереку за кореня, а я тим часом глибше в норі сховаюся.
ВОВК (кидає дрючок). Тьху на тебе, маро! Та я ще раз спробую.
ЛИСИЦЯ (підсовує вовкові справжній корінь). Ая-я-яй! Зловив мене Сірий за ніженьку, бити хоче!.. Ой, пропала я!
ВОВК. Впіймалася таки! (Тягне з усієї сили).
ЛИСИЦЯ (до себе). Тягни, тягни, дурню, та дивись не лусни. (Зникає).
ВОВК. Ти бач, ще й упирається! (Тягне з різними пристосуваннями. З останньою спробою в нього луснув пояс і впали штани). Знову обдурила, клята Руда! Не хочу я більше з нею знатися! От піду собі і стану чесно заробляти на хліб! (Підбирає мотузку, тікає тримаючись за штани).
Пройшов час. Весна у розпалі. Здалеку чується курячий галас, з¢являється лисиця уся в лахмітті та пір¢ї. Задкуючи наштовхується на пеньок, зойкає від несподіванки.
ЛИСИЦЯ. Хух, аж упріла з переляку! Таких страхів на мене в селі нагнали – ледве не вмерла. Лихі люди! Пожалкували мені якогось півника нещасного… Що я тепер їстиму? (Здалеку чується пісня вовка). Сірий іде! Треба сховатися від лиха подалі. Куди? Сюди! (Ховається за пеньок). Ні, тут побачить. Сюди! (Ховається за ялинками). Ні, і тут знайде… Куди? Туди! (Біжить, зіштовхується з вовком, падає).
ВОВК. Здорова була, Руденька! Чого це ти на землі розляглася?
ЛИСИЦЯ (прикриваючи голову). Ой не бий мене, Сіренький, пожалі-і-і-ій!..
ВОВК. Та не збираюся я тебе бити. Я тепер добрим став, лагідним.
ЛИСИЦЯ. Чого це раптом така переміна?
ВОВК. Я тепер – вегітаріанець!
ЛИСИЦЯ. Що?
ВОВК. Нікого не вбиваю, ніякого м¢яса не вживаю.
ЛИСИЦЯ. То як же ти живеш?
ВОВК. А отак: поле обробляю, чесно собі на хліб заробляю.
ЛИСИЦЯ. І багато заробив?
ВОВК. Мені вистачає.
ЛИСИЦЯ (насмішкувато). Бачу, бачу… (Помітила мотузку замість хвоста). А це що таке?.. Невже хвіст?! (Сміється). Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!..
ВОВК. Не чіпай! Краще вже такий, аніж ніякий. Ти он на себе подивися! На кого ти схожа?..
ЛИСИЦЯ (плаче). Ой нещасна я, нещасна-а-а-а! Ой бідна я, бідна-а-а-а!.. Ой-ой-ой!..
ВОВК. Та не галасуй! Розкажи до ладу, що трапилося?
ЛИСИЦЯ. Звідусіль мене проганяють, їсти не дають, голодною смертю заморити хочу-у-у-уть!..
ВОВК. Та тихо ти! Знаєш що, Руденька, допоможи мені ямки під картоплю викопати, тоді я тебе почастую.
ЛИСИЦЯ. А чим?
ВОВК. Млинцями з медом.
ЛИСИЦЯ (обнюхує вузлик). І більше в тебе нічого не має?
ВОВК. Ні…
ЛИСИЦЯ. Ну добре, давай сюди свої млинці.
ВОВК. Е ні, Руденька, спочатку попрацюємо, а потім їсти будемо. (Ховає вузлик). Ставай отут, а я отут, та будемо ямки порпати. Дивись, як це робиться. (Нахиляється до землі, риє руками землю).
ЛИСИЦЯ (до себе). Та що я свиня якась, щоб землю рити? Як би мені Сірого обдурити і всі млинці поїсти?.. (Кричить одуд). О, придумала! (Ніби-то розмовляє з одудом). Що?.. Га?.. Та ну! іду, іду! Гей, Сірий, чуєш?
ВОВК. Га? Що таке?
ЛИСИЦЯ. Одуд мене на христини кличе, за куму. Треба йти! Відмовляти не можна.
ВОВК. То іди, коли так.
ЛИСИЦЯ. Я швидко повернуся і всю роботу перероблю.
Лисиця нишком підкрадається до вузлик, потроху під¢їдає з нього і повертається назад.
ВОВК. О, ти вже тут?
ЛИСИЦЯ. Та вже. (Витирає рота).
ВОВК. А що там народилося?
ЛИСИЦЯ. Хлопчик.
ВОВК. І як же його назвали?
ЛИСИЦЯ. Початочок.
ВОВК. Ото ім¢я! Я ще не чув такого.
ЛИСИЦЯ. В одудів все такі незвичайні назви дають. На те й вони голосні птахи.
Вовк продовжив роботу. Лисиця задля годиться поколупала землю кінчиком чобітка. Знову подав голос одуд.
ЛИСИЦЯ (радісно). О! Зараз, куме! (Проходить повз вовка).
ВОВК. Куди ти, Руда?
ЛИСИЦЯ (фарбує губи). Та бачиш, там друге дитятко в одуда народилося, ще раз за куму просить.
ВОВК. Ну, коли просить… Йди, тільки не барися. Роботи – не початий край!
ЛИСИЦЯ. Я хутко, Сіренький!
Лисиця поцілувала вовка у лоба. Він сп¢янів від щастя. Вона підійшла до вузлика, добряче наїлася і повернулася назад.
ВОВК. Ти вже прийшла?..
ЛИСИЦЯ. Та вже.
ВОВК. А що ж там народилося?
ЛИСИЦЯ. Та дівчинка.
ВОВК. І як назвали?
ЛИСИЦЯ. Серединкою. (Гладить свій живіт).
ВОВК. Серединкою?
ЛИСИЦЯ (сміється). Серединкою!..
ВОВК. Ха-ха-ха, Серединкою!.. (Обоє сміються). От їй-бо, чудні ті птахи – одуди!.. (Ненароком штовхає лисицю).
ЛИСИЦЯ (дає копняка вовкові). Іди працюй, Сірий!
ВОВК (винувато). Іду… Вже іду! (Завзято риє ямки).
Лисиця поколупалася в землі паличкою. Коли їй набридла ця справа, стала закликати одуда.
ЛИСИЦЯ. Одуде, ану свисни! Чого мовчиш?.. (Відповіді немає). Одуде, ну свисни вже!.. Не хочеш - і не треба. Без тебе обійдусь. (Крадеться до вузлика, але зіштовхується з вовком).
ВОВК. Куди ти зібралася, Руда?
ЛИСИЦЯ. Хіба ти не чув, як мене одуд кликав?
ВОВК. Ні, не чув.
ЛИСИЦЯ. Так от, у них там знову дитинка народилася. Похрестити треба.
ВОВК. І що воно за диво, що одуд тебе так часто за куму просить?
ЛИСИЦЯ. Тому що дуже мене любить, Сіренький.
ВОВК. Коли так – іди, тільки не барися. Треба роботу закінчити.
ЛИСИЦЯ. Я миттю, дорогесенький!
Лисиця йде до кошика, все з¢їдає і повертається важко стогнучи.
ВОВК. Ти вже є?
ЛИСИЦЯ. Та вже. (Гикає).
ВОВК. І що там народилося?
ЛИСИЦЯ. Хлопчик. (Гикає).
ВОВК. А як назвали?
ЛИСИЦЯ. Остаточок. (Гикає).
ВОВК. Ну, хай здоров росте. (У нього буркає в животі). Чуєш, Руденька, може час попоїсти?
ЛИСИЦЯ. Може й так.
ВОВК. А ти що, не голодна?
ЛИСИЦЯ (кидається до роботи). Та ні, Сіренький, іди сам пообідай, мене там погостили.
ВОВК. Ну, то я піду?..
ЛИСИЦЯ. Та йди вже, йди.
ВОВК (розв¢язавши вузлика). Що воно таке: ні меду, ні млинців?.. Хто ж то усе поїв? (Помічає лисицю, яка збирається тікати). Це ти?!
ЛИСИЦЯ (завмирає з піднятими руками). Не карай мене, Сіренький, проба-а-а-ач!.. Ну не втрималася я-а-а-а!.. (Падає на коліна).
ВОВК. Так от куди ти весь час ходила! Так от чому ти такі чудернацькіі назви своїм хрещеникам давала!.. Хотіла мене працею та голодом заморити?! Та я тебе за це саму розірву і на обід згамкаю!
ЛИСИЦЯ (підскочила). Гвалт! Пробі! Рятуйте!..
Лисиця тікає від вовка, він за нею. лисиця встигає забігти до нори.
ВОВК. Ет, знову надурила клята Руда! Скільки зарікався їй не вірити, а все одно попався! Невже я справді такий дурний?.. Ох, нещаслива моя доленька. (Виє).
ЛИСИЦЯ. Бач, як завиває Сірий! А я таки втекла від того дурня. От яка я розумна! (Дивиться у люстерко, витирає серветкою піт з чола). А скажіть-но мені, любі мої оченята, що ви думали-гадали, як від злого вовка тікали? “Те ми, Руденька, думали–гадали, туди-сюди розглядали, щоб вовк не здогнав, золотої кожушини не порвав”. Дякую ж вам, мої оченятка любі, я вам за те золоті окуляри куплю. (Розглядає свої ноги). Любі мої ноженята, що ви думали-гадали, як від вовка лихого тікали? “Те ми, Руденька, думали–гадали, швидше втікали, щоб вовк не здогнав, золотої кожушини не порвав”. О, дякую вам, мої ніженьки, куплю я вам червоненькі чобітки з срібними підківками. (Суворо). А ти, хвостище-помелище, що думав гадав, як від вовка тікав? “Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб вовк наздогнав, з тебе золоту кожушину зняв!” Так от ти який! Та я тебе за це покараю, Сірому на розправу віддам! (Кличе). Сірий! Іди, забирай мого хвоста. Не потрібен він мені більше! Бачити його не хочу. (Висовує хвіст з нори).
ВОВК (прибігає). Чи це мені сниться?.. Невже тепер і я з Рудою поквитаюся?! (Відриває у лисиці хвіст). Хвіст за хвіст!
ЛИСИЦЯ. Матінко ріднесенька, що ж я накоїла?.. Сама себе в дурні пошила! (До вовка). Та навіщо тобі лисячий хвіст, Сіренький? Поверни його мені.
ВОВК. Е ні, Руда, так просто я тобі його не віддам. Сам буду носити, замість конопляного.
ЛИСИЦЯ. Благаю тебе, Сіренький, з мене усі сміятися будуть… (Плаче).
ВОВК. Ну, коли хочеш хвоста назад повернути, тоді пісеньку мені заспівай.
ЛИСИЦЯ (шморгає носом). А яку?
ВОВК. Яку вмієш! (Лисиця співає). Ні, погано ти співаєш, і пісенька твоя погана. Краще затанцюй. (Лисиця танцює). Погано ти танцюєш, Руда. Краще посміши мене.
ЛИСИЦЯ. Я тобі зараз як!.. (Замахується на вовка).
ВОВК. Що?
ЛИСИЦЯ. Фокус, кажу, покажу.
ВОВК. Ну, хай буде фокус.
Лисиця лізе до нори і повертається звідти з вовчим хвостом, демонструє його, як топ-модель.
ЛИСИЦЯ. Ну, як?
ВОВК. Де ти його знайшла?..
ЛИСИЦЯ. Ще взимку з ополонки витягла.
ВОВК. І досі нічого мені не сказала?!
ЛИСИЦЯ (невинно). Я забула.
ВОВК. Ах ти ж, пройдисвітко, зараз я тебе провчу!
Вовк женеться за лисицею, вона тікає. Добре набігавшись, обоє зупиняються захекані.
ЛИСИЦЯ. Послухай, Сіренький, чого нам один за одним ганятися? Може краще помиритися і хвостами помінятись?
ВОВК. Ти мене знову обдуриш.
ЛИСИЦЯ. Та нізащо в світі!
ВОВК (до себе). Вірити їй, чи не вірити?.. Оце питання, так питання!
ЛИСИЦЯ. Вір мені, Сіренький, вір.
ВОВК. Добре, повірю в останній раз. Але ось як ми зробимо: на рахунок “три” я дам тобі твій хвіст, а ти мені мій віддаш.
ЛИСИЦЯ (не зразу). Домовились.
ВОВК (рахує). Один… два… Три!
Лисиця і вовк одночасно вихоплюють один у одного хвости і заспокоєно сідають на пеньок. Ніякова мовчанка.
ВОВК. Щось їсти хочеться…
ЛИСИЦЯ. Не завадило б.
ВОВК. А я так мріяв чесно працювати і собі на хліб заробляти, та через тебе голодним лишився!..
ЛИСИЦЯ. Ой, Сіренький, не починай усе спочатку! Що я можу вдіяти, коли моя тонка натура не пристосована до грубої сільської праці. От коли б мені знайти роботу до душі…
ВОВК. Та що ти вмієш? Хитрувати та язиком патякати?..
ЛИСИЦЯ (обнімає і цілує вовка). Ой, Сіренький, який ти розумний!
ВОВК (ошелешено). Правда?..
ЛИСИЦЯ. Я тепер не хитрувати буду, а вигадувати різні цікаві історії; і не язиком патякати, а про нас з тобою казки розповідати!
ВОВК. Це ти здорово придумала, Руденька! А можна і мені з тобою?
ЛИСИЦЯ (оглядаючи вовка з усіх боків). Можна, якщо пообіцяєш слухатися мене.
ВОВК. Пообіцяю, якщо ти пообіцяєш, що ніколи мене не дуритимеш.
ЛИСИЦЯ. Щоб я з цього місця не зійшла! Будемо ми з тобою чесно працювати… (Подає вовкові руку).
ВОВК (бере її руку). …і чесно на хліб заробляти! (Разом вклоняються).
ЛИСИЦЯ (до вовка). Дай сюди свій капелюх.
ВОВК. А навіщо він тобі?
ЛИСИЦЯ. Побачиш. Шановна публіко, віддячте народним талантам хто чим може! (Обходить глядачів з капелюхом, збирає гроші. Цукерки, тощо). Непогано для першого разу.
ВОВК. Ого скільки! Давай ділитися.
ЛИСИЦЯ (до себе). Цього ще мені бракувало. (До вовка). Неодмінно, Сіренький… Неодмінно!.. (Потихеньку задкує).
ВОВК. Куди ти? (Лисиця тікає). Стій! Ти ж мені обіцяла!.. (Біжить за лисицею навздогін. Зробивши коло, звертається до глядачів). Видно доля моя така – за Рудою увесь вік ганятись. Ну, постривай, пройдисвітко, я все одно тебе наздожену-у-у-у!
Звучить весела музика, вовк та лисиця продовжують свої безкінені перегони.