Той, що відчиняє двері
Чорна комедія для театру національної трагедії
Дійові особи:
1. Ж і н к а, вона ж В і р а - 30-32 роки.
2. Д і в ч и н а, вона ж В і к а - 25-26 років.
Дія відбувається в моргу, напівпідвальному приміщенні, у наші дні в холодний період року на Україні.
ПРОЛОГ
На сцені приймальня в моргу. Праворуч і ліворуч - двері. На стіні - план евакуації. Може бути щось на зразок кушетки. Посеред кімнати за столом сидить ЖІНКА з плейєром і підспівує якусь популярну мелодію, гортає журнал, вочевидь, жіночий.
ЖІНКА. Вигадають таке казна-що, хоч стій, хоч плач. А це нічого так, еротично. Та воно ж їй як корові сідло. А мені пасує. (Поправляє зачіску і критично оглядає власну фігуру). Тільки куди ж я його вдіну - мерців зваблювати, прости господи? Тьху, в цьому проклятому моргу увесь час думки на одне звертають, щоб йому на місці не стояти. (Гортає). Так, гортаємо далі. О, гімнастика для грудей. Це те, що треба, а то скоро доведеться їх у мікроскоп шукати. (Наспівує). "Шукати станеш - не скоро знайдеш." (Виходить з-за столу, починає робити вправи.) Так, а як же ними рухати? (Чуються якісь звуки з-за сцени, схожі на скрип, ЖІНКА прислухається). Ой, це що в мене так груди скриплять? (Знову скрип). Та ні, це, мабуть, миші. (Звук голосніше.) Ого, миші, а гасають, як кабани. Треба їх чимось потруїти: померти не помруть, але того здоров`я, що мали, то вже не матимуть... А може це пацюки? (Знову звук). Так, треба коктейль прийняти: (дістає ліки, капає у склянку з водою) валер`янка, корвалол, м’ята... (П`є з відразою). А казали ж: робота спокійна, чиста. Контингент тихий, ні на що не жаліється. Неприємності лише у вигляді запахів. А нерви?! Вони ж не відновлюються, до речі. Та мені молоко треба літрами пити, мегабайтами глушити. (Одягає навушники). Все, релакс, бачила я цих мишей зі щурами в труні у білих капцях...
Цієї миті двері з правого боку прочиняються, і з`являється постать напівоголеної ДІВЧИНИ з "биркою" на нозі у примарному світлі. ЖІНКА тихо скрикує і непритомніє, падає за стіл. ДІВЧИНА заходить до кімнати, озирається, оглядає кімнату. Вона симпатична, але зі слідами "невідомо де проведеної" ночі. ЖІНКУ спершу не помічає.
ДІВЧИНА. Ой, а де це я? Ніби якась контора... Може, витверезник? А де всі? Це я що, одна п`яна на все місто? У нас що, сухий закон? Так і я сухе вживаю. І чого так холодно? (Тільки-но помічає, що майже гола). Ой, мамо! Хоч би ряднинкою якою прикрили. Так ні, холонь, мила, запалення легенів схоплюй. (Помічає стос простирадл, загортається в одне з них, щось на зразок грецької туніки). Буде стиль"антік". (Бачить реєстраційний журнал на столі). Журнал моргу №5. Ой, мамо міа, так це ж морг! Допилася ти, подруго, до ватерлінії... Повний провал пам`яті із частковим збереженням інтелекту... Агов, тут є хто живий? Хоча які живі в трупарні? (Сідає на стілець і помічає ЖІНКУ) Ой, а це хто? (Оглядає). Здається, не дихає. І що це за морг такий? Бардак, а не морг. Трупи під ногами валяються, проходу живій людині не дають. П`яні всілякі шастають. Хоча я вже майже твереза. Треба її кудись прибрати, а то не по-людськи якось.
Перетягує ЖІНКУ на кушетку, в цей момент вона розплющує очі. ДІВЧИНА відсахнулася як ошпарена і відбігла на безпечну відстань.
С ц е н а 1.
ДІВЧИНА. Згинь. Стій там, не підходь!
ЖІНКА (спантеличено). Ой, а ви ж, перепрошую, здається, труп.
ДІВЧИНА. Що? Від трупа чую!
ЖІНКА. Ви ж померли. Як же ви розмовляєте? Це що, сон?
ДІВЧИНА. Та який там сон... Хоча може й сон, вічний. А бачите ви мене, бо теж, перепрошую, спочили, дух спустили...
ЖІНКА. Де я?
ДІВЧИНА. От мерці нахабні пішли – сама ж померла, і сама ще питає. На тому світі, потойбіч, так би мовити.
ЖІНКА. А ви ж хто така?
ДІВЧИНА. Тут варіантів декілька: ще труп, вже труп і просто труп.
ЖІНКА. Ви хочете сказати, що я вже все...? Це неможливо, як же так?
ДІВЧИНА. Наглою смертю.
ЖІНКА. Ні, я не хочу... (На очі навертаються сльози)
ДІВЧИНА (підходить, втішає). Всі через це проходять. Було б за чим побиватися. Зараз жити - собі ж дорожче. Те купи, це дістань. А покійнику - одна труна і треба.
ЖІНКА (крізь сльози). А труни зараз теж, знаєте, які дорогі?
ДІВЧИНА. Так не вам же купувати доведеться, а благовірному. А в труні лежиш собі, відпочиваєш, себто спочиваєш, і ніяких тобі проблем одягання і годування тлінного тіла. Благовірний на могилку квіти приносить. За життя він тобі часто дарував?
ЖІНКА. Ой, я ж із чоловіком не простилася. Це для нього такий удар...
ДІВЧИНА. Удар? Та він тільки зітхне з полегшенням. А то що ж йому - весь вік з однією бабою мордуватися? Сама пожила, дай і чоловікові пожити. На свободі...
ЖІНКА. Стривайте, як же це сталося? Я ж здорова була.
ДІВЧИНА. От-от, саме що була. Та яке здоров`я з нашою екологією? В землі гербіцид на гербіциді, ще й пестицидом поганяє. В повітрі, перепрошую, гази, у воді - взагалі казна що. Н20 і не ночувало. Ото зашлакувався по саму зав`язку - і готовий.
ЖІНКА. Я ж і гімнастику робила... для грудей, і спиртним не зловживала... майже, і бальзам цей гидотний пила, як його, з оригінальною кришечкою.
ДІВЧИНА. Як ви бездарно витрачали гроші! Розрив серця. Беркиць - і лапками догори.
ЖІНКА. Які у вас вирази! І як можна жартувати в таку хвилину? Невже Вам ні за чим жаліти?
ДІВЧИНА. Мені якраз є що згадати. Та який сенс ревіти? Кого ви збираєтесь розжалобити? Оцю пришелепкувату даму з косою? Їй глибоко фіолетово. Ні, краще я зустріну її з піднятою головою і рум`янцем на щоках, а не синюватою блідістю на обличчі.
ЖІНКА (кидається розглядати себе в маленьке дзеркальце). До речі, я зовсім не схожа на труп, ніяких таких синюватих плям, на які ви натякали.
ДІВЧИНА. А що ж ви хочете - миттєвого ефекту? Треба почекати хоч пару днів. Ви б краще про щось більш суттєве подбали. От місце на цвинтарі у вас є?
ЖІНКА. Ні.
ДІВЧИНА. А родичі? Зараз можна підселятися (підзахоронюватися) під якусь рідню.
ЖІНКА (зітхає). Ні, на жаль, у мене поки всі живі.
ДІВЧИНА. Тоді, мабуть, у крематорій.
ЖІНКА. Та ви що, отак-от згоріти заживо?
ДІВЧИНА. По-перше, не заживо, а замертво. А по-друге, чому ні? Краще швиденько згоріти, ніж довго і нудно, перепрошую... гнити.
ЖІНКА. Бр-р... послухайте, у вас іншої теми немає? І чого ми тут сидимо? Де рай, пекло, тунель зі світлом, хоч що-небудь, схоже на порядне потойбічне життя?
ДІВЧИНА. Напевно, ми чекаємо, поки за нами прийдуть. Зараз, знаєте, скільки народу гине! Напевно, є якась черга.
ЖІНКА. Ви останні будете?
ДІВЧИНА. Напевно.
ЖІНКА. Тоді я за вами... Страшенно не люблю чекати. Зразу хвилююсь.
ДІВЧИНА. Не хвилюйтесь, уже все позаду.
ЖІНКА. Що ж тепер робити?
ДІВЧИНА. От робити якраз нічого й не треба. Спочивайте і цей... упокоюйтесь. До речі, може познайомимось? В останню путь разом все-таки. Вікторія. Можна просто Віка.
ЖІНКА (крізь зуби). Можна просто Віра... Георгіївна.
ДІВЧИНА. Ві-ра Ге-оргі-ївна! Уявляєш, як гарно буде це ім`я золотими літерами на граніті... А під ним епітафія: "Від глибоко вдячних нащадків",
ВІРА. Так у мене ж і нащадків немає.
ВІКА. Тоді так: "На пам`ять, честь і славу на віки віків!"
ВІРА. Амінь... Ой... Ні, стільки я не проживу.
ВІКА. Не проживеш, а промреш.... Можна і так: "Ти житимеш у наших серцях". Крапка.
ВІРА. Теплоти бракує, казенно якось.
ВІКА. Ну тобі не вгодиш... А в тебе є гарне фото на могилку?
ВІРА. Ой, немає... Є на паспорт. Взагалі я не дуже фотогенічна, і фігура теж...
ВІКА. Чому? Фігура в тебе непогана – для труни... І головне, економічно вигідна: і труну вузеньку зробити можна - дешевше. І тканини на одяг - менше...
ВІРА. Ой, а мені ж і вдягнути нічого.... От, правда на шубу недавно стяглася.
ВІКА. Ні, в шубі у труну.... непристойно, і може, жарко буде.
ВІРА. А в мене ще купальничок новий, невдяганий, веселий такий, у квіточку.
ВІКА. Ні, у квіточку не піде, якби ще чорний якийсь чи темно-синій... Оце все наша совковська звичка - лишати все на потім... якось колись десь...
ВІРА. Так раптово ж сталося, наглою смертю!
ВІКА. Про це якраз усі попереджені. Завчасно. От у нас усьому вчаться. Машину водити - три місяці, екзамени – тільки тоді - води. А помирати - ніхто не готовий. Треба якісь курси, іспити. І так: не підготувався - не лізь помирати.
ВІРА. І я про те ж. Зелена я ще. А може мене не приймуть?
ВІКА. А що ти мене питаєш? Я знаю стільки, скільки й ти.
ВІРА. А справляєш враження такої досвідченої. Ніби разів десять помирала.
ВІКА. А все чому? Логічне мислення... Щось у мене голова страшенно розболілася. Може, покійникам багато думати шкідливо?
ВІРА. Покійникам уже нічого не зашкодить.
ВІКА. Твереза думка. Треба б випити якихось ліків, я тут десь бачила (шукає на столі ліки, випиває, сідає за стіл і засинає).
ВІРА. Дай і мені. А то від цих новин - голова обертом (теж приймає). Щось це мені нагадує. Здається, моє снодійне... Піду, може, упокоюся трохи (йде до кушетки, лягає).
(З а т е м н е н н я).
С ц е н а 2
ВІРА (прокидається, поволі підводиться, протирає очі, оглядає кімнату, помічає Віку і підходить до неї, "кахикає" над нею, та прокидається). Перепрошую, а що ви тут робите?
ВІКА (спросоння, не розуміючи, що відбувається) Я? Де? Що? Чекайте... Я пішла з Тольком... Ти його знаєш?
ВІРА (роздратовано). Не знаю і знати не хочу.
ВІКА. Ваше щастя. Сволота рідкісна - напоїв і кинув. Ні, чи кинув і напоїв?... Прокидаюся - холодно, під ногами трупи... і ти, здається, один із них. От і згадала. А звати тебе Віра.
ВІРА. Справді. А ти - Віка... Так це був не сон?
ВІКА. Який там сон? Погляньте на мене. В очах - холод, на нозі - бирка, типовий представник сімейства трупів. І ти не краще.
ВІРА. Абсурд якийсь. Я - мертва?
ВІКА. Ні, ти просто собі гуляла поруч, а потім думаєш - дай-но зазирну до моргу №5, чудове місце для прогулянок, така освіжаюча прохолода!
ВІРА. Морг №5? Так це моє робоче місце, працюю тут санітаркою. Значить, я жива?
ВІКА. А чого ж ти тоді валялася як звичайнісінький труп?
ВІРА. Не валялася, а знепритомніла. Я прийняла тебе за привида. Хоча це морг, але живі трупи зустрічаються рідко. У мене ти перша.
ВІКА. Так я жива, труп чи привид? Я вже заплуталася.
ВІРА. Ми можемо вщипнути одна одну. (Щипаються.)
ВІКА. Ой, не так сильно.
ВІРА. Хто б казав.
ВІКА. Припустимо, ми живі. Але як я тут опинилася?
ВІРА. Стривай, ти щось казала про якусь п`янку. Може, напилася до безпам`ятства, потім задубла десь на вулиці, от і підібрали як покійницю.
ВІКА. А як же лікар констатував смерть?
ВІРА. Як він ще власної не констатував! Надирається, а потім на автопілоті...
ВІКА. Як же такого тримають?
ВІРА. Ніхто не жаліється. Ти перша. Ще дякуй - тут прокинулася, а не в крематорії. Пити менше треба.
ВІКА. Та ну, це я з незвички. Слухай, так ми таки живі?
ВІРА. Слава Богу! Добре все, що добре закінчується.
ВІКА. Я б навіть сказала, не закінчується. (Сміються.) Ой, треба додому скоріше подзвонити, а то хвилюються...
ВІРА. Тільки не кажи, звідки дзвониш.
ВІКА. Можна? (Пробує зателефонувати, але не виходить). Здається, не працює.
ВІРА. Як це не працює? Дай-но я (пробує, але безуспішно)... Дійсно... Дивно. Ніякого звука, як відрізали. Нічого, тут за рогом є автомат.
ВІКА (йде до дверей, зупиняється). Ой, а як же я в такому вигляді? Ще не дай Боже, в дурку заберуть, чи згвалтують...
ВІРА. Стривай, одяг тут, у передпокої. Сподіваюсь, одяг у тебе був?
ВІКА. Колись був, точно. Такий смугастенький костюмчик.
ВІРА (штовхає двері, але вони виявляються зачиненими). Що за чортівня! Зачинено. Чи це чиїсь дурні жарти чи... Стривай, тут є ще чорний хід. (Біжить до протилежних дверей, пробує, але там теж зачинено). Ну що ти стоїш, як укопана? Допоможи. (Пробують удвох, але марно).
ВІКА. Та-ак, весела історія. Тихе місце морг. Мертві бджоли не гудуть. І скільки ж тут стирчати? До речі, а котра година?
ВІРА (дістає годинника). Зупинився. Може, вдарився, коли впала. А в тебе немає?
ВІКА. У мене лише бирка (піднімає ногу і розглядає). Ну, звичайно, номер 13, із таким номером навіть померти по-людськи не дадуть.
ВІРА. І що ж нам тепер робити? І, головне, що все це значить?
ВІКА. Може, спробувати виламати двері?
ВІРА. Безнадійно. Броньовані.
ВІКА. Яка в нас дурнувата країна! Для чого в моргу - броньовані двері? Щоб покійників не розікрали? Чи щоб самі не порозбігалися?
ВІРА. Та ні. Просто це було бомбосховище. На випадок ядерної, хімічної чи ще якоїсь небезпеки... Тут і план десь був....
ВІКА (знаходить цей план). Та ось він. (Вивчає план, до неї підходить і Віра.)
ВІРА (читає). Коли є якась загроза, спрацьовує захисна система і двері блокуються.
ВІКА. Ти хочеш сказати, що...
ВІРА. Я нічого не кажу. Просто констатую факт. Може, це випадково...
ВІКА. А телефон відрізали - теж випадково?
ВІРА. Господи, як моторошно стало. Тільки не це! Якось не віриться...
ВІКА. Коли гахнув Чорнобиль, теж ніхто не вірив.
ВІРА. Може це він знову бабахнув?
ВІКА. Хтозна... Ясно одне - виходити - небезпечно. Там може бути хто і що завгодно: якась хімія, епідемії, радіація...
ВІРА. Звідкіль же тій холері взятися? Все ж ніби тихо було...
ВІКА. Дуже просто: Америка послала бомбу на Ірак. Росія вступилася за російськомовне населення Ізраїлю і пальнула в Америку, а для них то все "Рашен" - трохи ближче, трохи далі - один чорт. От і бабахнуло.
ВІРА. Це ж треба з моїм щастям - прямо в морг №5, ще й у моє чергування... То думала, вже все... а тут іще гірше.
ВІКА. Чого? То ніби ми були мертві, а всі живі, а тепер може навпаки.
ВІРА. В компанії воно якось краще... Ти правда думаєш, що ми останні люди?
ВІКА. Все може бути. Хтозна?
ВІРА. От я думаю, для чого тоді було Богові лишати двох баб? От у Ноя кожної тварі було по парі. А з нас що візьмеш?
ВІКА. Та Бога іноді важко зрозуміти. Може щоб більше воєн не було? А я якось дивилася одну фантастику, так там дівчаток у пробірках вирощували. Ти в біології розбираєшся? Що таке штучне запліднення?
ВІРА. Ну я ж медик. Штучне - то штучне, але без чоловіка все одно не обійтись...
(В цей час чути різкий звук телефонного дзвоника. Жінки заніміли, потім обидві схопилися, дзвоник повторюється).
ВІКА. Ну бери ж трубку! Це ж твоє робоче місце.
ВІРА (знімає трубку і дерев`яним голосом). Ало...так.... так.... (вішає, мовчить).
ВІКА. Ну що, хто дзвонив?
ВІРА. Не знаю...
ВІКА. Ну хоча б чоловічий голос чи жіночий?
ВІРА. Чоловічий, здається.
ВІКА. Слава Богу, хоч один чоловік уцілів. І що ж він сказав?
ВІРА. Що вони вже виїхали і скоро будуть тут.
С ц е н а 3
ВІКА. Це що, за якимось трупом?
ВІРА. Ні, коли за трупом - так не кажуть... Ні вони до мене, чи до нас...
ВІКА. І що це значить?
ВІРА. Якби я знала...
ВІКА. Ну хоч телефон запрацював. (Бере трубку). Ой, а він знову мовчить....
ВІРА. Може, це навмисно - він працює лише ззовні.. Зачинено. Містика якась.
ВІКА. Давай думати логічно: коли ми живі, то це чиїсь дурні жарти і треба дочекатися, поки все скінчиться.
ВІРА. А коли ми ... не живі?
ВІКА. Тим більше треба чекати. Так що робити нічого.
ВІРА (сідають, пауза). Але я не можу так склавши руки! (Схоплюється.) Треба щось робити!
ВІКА. В тебе цигарки є?
ВІРА. Є, а що?
ВІКА. Ти ж кажеш щось робити - давай посмалимо. (Віра дістає цигарки собі і їй, запалюють, потім свою вона зіжмакає). Ти чого?
ВІРА. Я не буду. А раптом все насправді... і буде суд. А палити - гріх.
ВІКА. Коли насправді - то ти вже своє відгрішила. Це вже не рахується. Тож можеш віддаватися всім радощам життя... пардон, смерті.
ВІРА (дістає нову цигарку). Вмовила. Дай підкурити. (Глибоко затягується).
ВІКА. Однією цигаркою менше чи більше... Ти б краще про щось серйозніше подбала... Помолилась би, коли вже віриш.
ВІРА (стає в позу, молиться, ледь ворушачи губами). А ти чом не каєшся?
ВІКА. Сенсу немає. Кайся - не кайся, все одно туди (показує вниз) попаду... Не вийшло в мене по писаному... Тільки заміж вийшла - розлучилася, з інституту мене "пішли", а потім - закрутилося... Зате нагулялася і життя набачилась..., сита ним по саму зав`язку!
ВІРА. Все одно, коли щиро покаятися... Може це як чистилище. Вони спеціально не зразу приїхали - щоб шанс нам дати.
ВІКА. Тобі добре казати. Ти он працювала тяжко. Від зорі до зорі - можна сказати. З одним чоловіком жила, може навіть і не зраджувала?
ВІРА. Та що ти знаєш? Краще б я зраджувала, ніж таке...
ВІКА. Яке? (Пауза). Не хочеш казати - не кажи.
ВІРА. Слухай, а можна я тобі покаюся? Як священику.
ВІКА. Зачекай. (Загасила цигарку). Тепер кайся.
ВІРА. Коротше, я робила аборт, двічі. Один раз ще зовсім молода була, зелена. Випадковий хлопець, один раз і було...
ВІКА. Далі можеш не пояснювати... А другий?
ВІРА. То вже в заміжжі. Ми так бідно жили, наймали кімнату... Я думала, куди на ці злидні... А мені потім цей хлопчик снився. Знаєш, ніби хуртовина така, і хтось у двері стукає і тихо так: "Мамо, пусти мене, мені страшно..." Відчиняю двері, а там нікого нема. Прокинулась і реву... Казали мені - як від кого аборт зробиш - життя з ним не буде, а я раніш не вірила. Жінка за аборт платить, і за життя, а після - й поготів.
ВІКА. За дитину теж. Аборти майже всі роблять, таке життя. У мене ще гірше було. Як була вагітна, мій козел мені зрадив, ну я й послала його. Він і пішов... А дитина мертвою народилася: обвиття пуповиною. Кажуть, це воно відчуває себе винуватим і вішається...
ВІРА. Хіба вони можуть "там" розуміти таке?
ВІКА. Ще краще за нас... Знаєш, краще б я була аборт зробила. І я б менше намучилася, і моя бідна дівчинка..... Їй би так легше було.
ВІРА. Слухай, за страждання людям багато гріхів прощається.
ВІКА. Мені після того вже однаково було. (Чути дзвоник. Жінки заніміли.)
ВІКА. Бери мерщій трубку. Тільки добре порозпитуй!
ВІРА. От ти і розпитуй. Твоя черга. (Пауза). Бери, не встигнеш!
ВІКА. (Бере трубку.) Ало...Слухаю... Так... Я тільки хотіла... (кладе трубку).
ВІРА. Що він сказав?
С ц е н а 4.
ВІКА. Не хвилюйтеся, скоро будемо... І додав: ніяких необдуманих кроків - щоб собі не зашкодити.
ВІРА. Стривай. Коли ми можемо собі зашкодити, то ми... живі?
ВІКА. Справді. Які вже там кроки у покійників. Ще необдумані? Все ясно.
ВІРА. Щось мені це нагадує, чисто лікарський тон: не хвилюйтеся, все в ажурі, а як відріжуть ногу по вуха, так вона вам треба - та нога?... Ідея. Ти спиртним зловживала?
ВІКА. Та я ж зовсім по трішки.
ВІРА. Але багато разів. Біла гарячка, моя мила.
ВІКА. Що?! У тебе часом стріха не поїхала?
ВІРА. Поїхала, звичайно. Робота нервова, перевтома, стреси. Тут ніяка стріха не втримається. Ще добре, недалеко від`їхала, ще пам`ятає місце відправки.
ВІКА. Що ти несеш? Ти хочеш сказати - ми психи?
ВІРА. Варіантів два: перший і другий. Чи ми психи, чи є ще більші психи, які вважають нас психами.
ВІКА. Припустимо... Але для чого нас замкнули?
ВІРА. Маніакально-депресивний синдром. Ми соціально-небезпечні типи. Чи типки? Чи типулі? Чи типухи? Тупихи?...
ВІКА. А чого не в психушці, а в моргу?
ВІРА. Метод такий - лікування без відриву від виробництва.
ВІКА. Я тут нічого не виробляю!
ВІРА. Чи без відриву від місця прописки... тимчасової...
ВІКА. Гаразд, а що значить фраза: "Собі не зашкодити?"
ВІРА. Ну, щоб не билися головою об стінку і не пошкодили суспільне майно.
ВІКА. Це твоя голова - майно?
ВІРА. Стіна... чи ці довбані двері (розганяється в них, але зупиняється).
ВІКА (замислено). Який же я псих? Я ж тверезо мислю.
ВІРА. На місці деяких я б помовчала про тверезість. А чия ідея-фікс про той світ?
ВІКА. А хто влаштував ядерну зиму в одному окремо взятому моргу?
ВІРА. Отож, ти - типовий шизоїдний параноїк, а я - параноїдальний шизофренік.
ВІКА. Господи, це звучить таким ідіотизмом... що схоже на правду... Послухай, Віро, ти ж медик, ти ж розумієшся на такому... Я знаю: зсув по фазі, а куди, звідки і яка фаза...
ВІРА. Я, звісно, не психіатр.. Слухай, а тобі не здавалося, що тебе хтось переслідує?
ВІКА (пригадує). Було-було. Оце як одягну міні - так відразу якась собака як причепиться і переслідує-переслідує...
ВІРА. А коли довгу спідницю?
ВІКА. Як яку. Коли з розрізом, так теж...
ВІРА. От бачиш: нав`язливі ідеї зі стійкими асоціаціями.
ВІКА. Ой, мамо, я не хочу в дурку.
ВІРА. Нічого, все одно пацієнтам краще ніж медперсоналу: лежиш, відпочиваєш... От кого шкода, так це сестричок: з усіх сил вибиваються, а ті ще жаліються. От я чого до моргу пішла? Тут усі всім задоволені, жодних скарг. Мертві пацієнти в сто раз краще за живих.
ВІКА. Стривай, я знаю, що в тебе. Некрофілія.
ВІРА. Та чи ти здуріла? Я ж їх і пальцем ніколи не торкалася.
ВІКА. Значить, платонічна некрофілія. Перша стадія.
ВІРА. А в тебе вже, по-моєму, остання... (Пауза, тихо). Послухай, я знаю, що робити, щоб нас випустили. Треба показати, що ми на шляху одужання, розумієш?
ВІКА (киває, що зрозуміла, голосно). Я більше не буде ніколи пити.
ВІРА. А я близько не підходитиму до покійників. Піду з моргу завтра ж, ні, сьогодні!
ВІКА. Мені вже противно від одного запаху спиртного!
ВІРА. А мені як противно від запаху цих...
ВІКА. А на доказ я вступлю до товариства тверезості.
ВІРА. А я піду на найгірше, на швидку допомогу, навіть на прийом аналізів, аби лише не тут. (Лунає дзвоник телефону, тихо) Може вони нас почули?
ВІКА. Ну давай, бери трубку, поговори з ним як медик із медиком.
ВІРА. Ало... Так... (пауза). Перепрошую, а ви не скажете... (кладе трубку).
ВІКА. Ну, що сказав лікар?
ВІРА. По-моєму, це не лікар... Сказав, що затримуються. А ми щоб визначились...
С ц е н а 5
ВІКА. У чому?
ВІРА. Не знаю. Але якби нас вважали психами, то так би не казали. Психи не визначаються, це їх визначають...
ВІКА. Точно... Визначтесь... Просто як у виборчому бюлетені...
ВІРА. Стривай, ти підкинула гарну ідею... А раптом це переворот?
ВІКА. Який такий переворот?
ВІРА. Політичний, звичайно. У них там на верхах боротьба за владу, а народ позамикали по своїх домівках, щоб під ногами не плуталися. А ми маємо визначитися, за кого - за наших чи за ваших. А дзвінки – то для нагнітання напруги...
ВІКА. Але де „наші”, де „ваші”?
ВІРА. Тобі не фіолетово? Гірше, ніж зараз, уже все одно не буде...
ВІКА. Чому це?
ВІРА. Нікуди. А тут може хоч якийсь лад наведуть: кого пересадять, кого перестріляють - уже легше дихати стане.
ВІКА. А коли нас перестріляють і пересадять?
ВІКА. Як це? А нас то за що?
ВІКА. Якби знали, за що, то вже давно б (показує жест пістолета). А так вони ще думають. Сказали ж визначитись. Значить, треба взнати, хоча б ліві чи праві?
ВІРА. Ти по-людськи поясни.
ВІКА. Тундра ти. Ліві – за урівнялівку, щоб усім було однаково хріново та за повне і остаточне єднання з різними братніми народами, ну а праві – це типу патріоти, які хочуть щоб хріново було всім, але не однаково, а братніми народами вважають ті, де банки крутіше…
ВІРА: Себто хріново буде все одно?…
ВІКА: Хто його знає...Тільки, якщо ми не визначимось – то всім буде хріново, а нам дуже-дуже хріново! Ясно?
ВІРА: Майже… Так ці придурки, скоріше, ліві.
ВІКА. Тсс... (тихо). Вибирай вирази, раптом вони підслуховують.
ВІРА (голосно). А чого, я теж за світле майбутнє… а краще, за теперішнє. Усе всім порівну – яхту, віллу, мерседес – на душу населення.
ВІКА (тихо). Що ти несеш? Який мерседес?
ВІРА Ну, тоді всім по однаковому велосипеду... ні... краще самокату... червоного кольору!!! Дешево і ніякого фітнесу не треба. І нема чого в НАТО вступати. А то вічно як вступимо кудись, потім не відмиєшся...
ВІКА. А чого, може якийсь іноземний контингент з’явиться, симпатичний...Ой...Я хотіла сказати – ідеологічно ворожий!.. Уявляєш, Віро, як добре ми заживемо!..
ВІРА. Коли?
ВІКА Коли зникнуть з лиця землі ці кляті нічні клуби, казино, дискотеки та інші пережитки дикого Заходу...
ВІРА. Правильно, а то виспатися людям не дають! З нашим здоров’ям всю ніч гецати?
ВІКА. А в казино фіг вам виграєш, я вже скільки пробувала – там же дурять усіх, як останніх лохів, гади. Автомати підкручують, махлюють. У тюрму їх!
ВІРА. Точно. А на місці казино хай будуть театри, концертні зали, або галереї!
ВІКА. Правильно. А ще проституткам – нормований робочий день... чи ніч. І профспілка – щоб вихідні, лікарняні, відпустка – все як положено...
ВІРА. Та краще, щоб їх відправили у безстрокову відпустку. Назавжди. Досить. Хай мужики гроші в сім’ю несуть, нічого їх на шльондр тратити. І так не гроші, а сльози...
ВІКА. Головне – не гроші.
ВІРА. А їхня кількість? Це я знаю...
ВІКА. Та ні. Головне, щоб душа співала...
ВІРА. А-а-а... О, ідея, а давай заспіваємо якоїсь революційної пісні (підморгує, тихо). Вони як почують, зразу розчуляться і відпустять.
ВІКА. Давай тоді "Марсельєзу.." (Тихо). Я більше нічого не пам`ятаю. (Починають марширувати і наспівувати пісню на „ла-ла-ла”)... (перестають марширувати). Можна ще й вогонь розікласти... (пошепки) і спалити компромат. От хоча б оцей журнал - типова порнуха.
(ВІКА хапає її журнал, ВІРА намагається відібрати).
ВІРА. Та ти що, яка порнуха? Звичайний жіночий журнал… (Вириває журнал).
ВІКА. Ага, а баба, підперезана мотузком, - типу в купальнику…
ВІРА. Так що ж їй, влітку в шубі ходити? (Ховає). Стривай, мені здається, це не ліві…
ВІКА. А хто?
ВІРА. А от згадай, як він до тебе звертався?
ВІКА. Він казав "пані", точно, і українською...
ВІРА. От бачиш. Звісно, це праві… Буде тобі лівий язика ламати, якщо навіть депутати такі грамотні, що не здатні державною мовою двох слів стулити. Одну російську типу знають.
ВІКА. Угу, суржик зі словником... Це праві, точно...
ВІРА. Ой, а ми тут такого наплели!
ВІКА. Ні, а все-таки в світлому майбутньому хрінувато буде.
ВІРА. Вже побраталися – досить. На самокаті далеко не заїдеш - зіб’ють джипом тільки так.
ВІКА. А Захід – він і в Африці Захід. Живуть же люди, може і ми колись вступимо в щось пристойне, головне – тримати правильний курс.
ВІРА. Так, продумаємо імідж щирих українок.
ВІКА. В тебе випадково вишитих сорочок немає?
ВІРА. Ти що думаєш, тут мерці на дозвіллі займаються художнім вишиванням?
ВІКА. Ой які ми саркастичні! Я просто спитала. Тоді пісні. Знаєш якихось патріотично-свідомих, бажано оригінальних?
ВІРА. Оригінальну знаю.
ВІКА. Давай. (Віка "оголошує номер"). Співає фольклорний ансамбль моргу№5. Музика народна, слова народна, виконує...
ВІРА. Народ. (Заводить). "Ой там, на товчку, на базарі жінки чоловіків продавали..."
ВІКА. Ти що, що ти співаєш? Скажуть, спершу чоловіків, а там і всю вільну державу продадуть! Не дай Боже таке співати... Щось інше – про воїнські подвиги...
ВІРА. О, знаю одну – про козаків.
ВІКА. Про козаків – це добре.
ВІРА. „Їхали козаки, із Дону додому, підманули Галю, забрали з собою. Ой, ти Галю, Галю молодая, підманули Галю, забрали з собою...
ВІКА (тихо). Далі, далі, коли там уже про доблесть буде...
ВІРА (швидко). Прив’язали Галю до сосни косами, підпалили сосну...”
ВІКА (перебиває). Ти що? Де ти такого садистського репертуарчику набралася? Скажуть, наклеп на воїнську доблесть і честь... Давай краще потанцюємо. (Знову оголошує "номер"). Виступає фольклорний танцювальний ансамбль моргу №5. Танок-сюїта.
ВІРА (починає танцювати, Віка підхоплює, потім Віра хапається за поперек). Ой, радикуліт замордував, клята сидяча робота, ще й у льоху.
ВІКА. Ні, це все ця клята самодіяльність. Головне - це родовід. От у тебе яке прізвище?
ВІРА. Пройдисвіт. Це чоловікове.
ВІКА (сміється). Ну ти й чоловіка знайшла! Довго шукала? (Серйозно). Але для нашої ситуації - ідеальне. Схоплено, так би мовити, національний характер. А дівоче яке?
ВІРА. Дурман.
ВІКА. Оце вже гірше.
ВІРА. Чого, травка така - дурман-зілля.
ВІКА. Угу. Наркотою відгонить. Ніби вкраїнське, а на "ман". Аврамян-дурмян... Ніби кавказької національності... Стривай, а у тебе євреїв в роду не було?
ВІРА. Ніби не було... Послухай, невже вони будуть так копатися в родичах?
ВІКА. Ще й як! До сьомого коліна. Я одного такого знала, так він про всіх питав, чи той українець. Пішли, кажу на "Ріголетто" Верді. А він знову: "А він українець?" "Хто, - кажу, - Верді чи Ріголетто?" А він: "Обоє". Не смішно?
ВІРА. Ні. А, до речі, як твоє прізвище? (Бере до рук журнал, ВІКА перехоплює).
ВІКА. Я то що, можу й трупом прикинутися, тимчасово, і документ є з печаткою.
ВІРА. По-перше, трупом можна й не тимчасово, а на довший термін. А по-друге, б`ють, як то кажуть, не по печатці, а по пиці... (Лунає дзвоник. Вони завмирають.)
ВІРА. Твоя черга. Спробуй по голосу вловити партійну приналежність.
ВІКА. Може ще колір трусиків? (Бере трубку). Ало... (довга пауза). Приїхали...
ВІРА. Як. вже? Де? Так ліві чи праві?
ВІКА. Не знаю. Це ми приїхали. Вони ще в дорозі. А нам сказали бути готовими до всього, може й до найгіршого...
С ц е н а 6
ВІРА. До найгіршого? Господи, що вже може бути гірше? Ми вже були мертвими, психами, пережили атомну війну і два путчі. Скільки ж можна знущатися?!
ВІКА. Ти поміть - все це ми придумали собі самі.
ВІРА. Ні, я вже більше не можу так! Ця клята невідомість. Я вже готова на що завгодно, аби тільки вибратися звідсіль.
ВІКА. Кажеш, на що завгодно? А ну, роздягайся.
ВІРА. У тебе що, стріха зовсім поїхала, остаточно й безповоротно?
ВІКА. Та ні, просто є одна ідея, треба перевірити. Ти хочеш розгадку таємниці?... (ВІРА відступає).Та не бійся ти так: у мене сексуальна орієнтація правильна.
ВІРА. Що ти надумала? Ну гаразд (починає роздягатися). Холодно все-таки.
ВІКА. Нічого, скоро тобі стане жарко.
ВІРА. Про що ти?
ВІКА. (Критично оглядає). А в тебе фігурка ще нічого так, все на місці.
ВІРА. Довго мені так мерзнути? Ти можеш пояснити врешті-решт?
ВІКА. Можеш одягатися. Ми вигадували казна-що, а все дуже просто і банально... Подумай сама: симпатична баба, себто ти, одна, покійників можна не рахувати, вночі, в інтимному віддаленому місці. Навіщо платити повіям? Можна замкнути двері, пару годин психічного пресингу - і скоро ти будеш готова, як сама казала, на що завгодно...
ВІРА. Знаєш... цей приглушений голос трохи схожий на бандитський... Ой, мамо, що ж нам тепер робити?
ВІКА. Вихід - один, сама розумієш...
ВІРА. Ти що серйозно хочеш, щоб ми...
ВІКА. Не хочу, звичайно, але коли доведеться...
ВІРА. Треба тікати звідси.
ВІКА. Ми вже пробували, сама знаєш. Може тут можна якось сховатися?
ВІРА. Куди? Хіба до покійників, але я туди не піду. Та й там знайти просто.
ВІКА. Я тим більше. Тоді немає вибору.
ВІРА. Я буду захищатися, кричати, битися. Зрештою, я можу пригрозити міліцією.
ВІКА. Ну й дурна ж ти, Вірко. Коли тобі життя недороге, кричи на здоров`я. Ти що, газет не читаєш? Коли все тишком-нишком, так вони свою темну справу зроблять і поїдуть собі. А як почують погрози - кувалдою по голові - і готові. І зручно - в холодильник засунув і все - одним трупом менше, одним більше - ніхто й не помітить.
ВІРА. Чому не помітять? Тут сувора документація...
ВІКА. Тобі від цього легше? Краще півгодини неприємних відчуттів, ніж усе життя трупом. У мене трупний досвід невеличкий, але з мене досить.
ВІРА. Але я не можу отак переступити через себе: без підготовки, з ким попало...
ВІКА. Тобі ж не зуб виривати будуть. Можеш уявляти що-небудь...
ВІРА. Як це?
ВІКА. До мене якось один тип чіплявся: "Хочеш, я зроблю тобі приємно?" А я йому: "Та в мене є кому робити..." А він: "Можеш уявляти його в цей час - я не ображусь".
ВІРА. І ти погодилась?
ВІКА. Ні, звичайно, але це зовсім інший випадок. І що ти зразу налаштовуєшся на негатив. Не обов`язково ж якісь горили будуть. Може, й симпатичні хлопці.
ВІРА. Симпатичний і так жінку знайде. (Лунає телефонний дзвінок).
ВІКА. Підійдеш?
ВІРА. Давай краще ти. У тебе ж досвіду більше....
ВІКА (бере трубку). Ало.... (Довга пауза, кладе трубку, завмирає).
Е п і л о г.
ВІРА. Ну, що він сказав? (Пауза). Чого ти мовчиш? (Пауза). Ну не лякай мене. Так це те, що ти думала? (Віка киває "ні") А що тоді? Хто це був? Кажи, не муч мене!
ВІКА. Не знаю...Він сказав, що вони передумали і не приїдуть.
ВІРА. Як це не приїдуть? Чому?
ВІКА. Він не пояснював. І додав: "Ми можемо самі вибирати: іти чи залишатися..."
ВІРА. От нахабство! Відірвали в мухи крильця - лети, мушко... Стривай, а вони хоч знають, що ми тут замкнені?
ВІКА (все ще замислено). Мені здається, вони знають про нас значно більше, ніж ми думаємо. Може й таке, що ми й самі про себе не знаємо...
ВІРА. Ну от ми й прийшли до початку: не знаємо, хто ми, де ми, що з нами відбувається, і хто й коли відчинить двері...
ВІКА. Стривай, він же сказав, що ми можемо йти. Спробуй ті двері.
ВІРА. Скільки можна? Мені вже набридло. Ну на, щоб ти не сумнівалася... (Штовхає двері - вони виявляються не замкнені, і вона ледь не випадає туди). Ой, мамо!... А там якийсь тунель і світло...
ВІКА (біжить до інших дверей - ті також замкнені). І ці теж. Ой, вулиця, здається, світає... Подивись на свій годинник, швидко.
ВІРА. Так він же... (Виймає і слухає). Іде, Віко, ти чуєш, іде! Невже все скінчилося? Невже ми вільні? (Двері - навстіж).
ВІКА. Скінчилося? Ні, все тільки починається...
ВІРА. Чергова версія? Що починається?
ВІКА. Найгірше. Ти пам`ятаєш, він казав про найгірше?
ВІРА. Чому найгірше?
ВІКА. Не розумієш? Вони подарували тобі вибір.
ВІРА. Що ж тут поганого?
ВІКА. Вони кинули його нам, як собаці кістку. Нате вам вашу свободу, подавіться нею. Ти можеш іти, а можеш залишатися. Ти можеш бути живою, а можеш мертвою. Ти сама вибираєш. Немає нічого ні зверху, ні знизу. Нічого! Тобі нікого звинувачувати у свої бідах і помилках. Тобі не треба пристосовуватися до обставин. Ти сама їх створюєш. Твої слова - це твої слова, твої кроки - це твої кроки, твоя тінь - це твоя тінь... Ми все чекали на того, хто відчинить ці двері - надаремне. І найстрашніше, що телефон уже більше ніколи не задзвонить - вони проїхали повз нас. Вони вчинили найгірше...
ВІРА. І що з нами буде далі?
ВІКА. Далі? Не знаю...
(Дві жінки притиснулися одна до одної посеред сцени. Двері залишаються відчиненими навстіж. Характер світла з цих дверей - різний, це різні світи. Ілюзія сильного протягу. Жінки завмирають у невідомості. Повільно гасне світло).
З А В І С А.
