ЯРОСЛАВ ВЕРЕЩАК
Драматург, прозаїк, театрознавець. Народився на Львівщині. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені І.Карпенка-Карого (театрознавчий факультет). Працював редактором і сценаристом на телебаченні та Кіностудії імені О.Довженка, завідувачем літчастини Національного театру імені І.Франка, секретарем правління НСТДУ. Нині співробітник драматургічного відділу НЦТМ імені Леся Курбаса. Автор понад 30 п’єс. Літературну діяльність почав п’єсою «Імпровізація», що пізніше дала назву збірці його п’єс. Серед вистав за п’єсами Я.Верещака: «Восени, коли зацвіла яблуня...», «Експеримент», «Брате мій!..», «Банка згущеного молока», «Королівський особняк», «Проба: С.Б. (Степан Бандера)», «Ішов відважний гайовий», «Хованка», «Містер Сковорода» (у співавторстві), «Чудо святого Миколая» та інші. Лауреат і член журі конкурсу «Коронація слова», упорядник і автор багатьох антологій п’єс. Член НСПУ. Голова Всеукраїнського благодійного фонду «Гільдія драматургів України». Заслужений діяч мистецтв України.
Душа моя зі шрамом на коліні ©
Притча про любов і смерть
Чоловічих ролей -2, жіночих -1, або12.
...І зринула на квітучому дачному подвір’ї душа Грішника, який був колись письменником і вступив у хитрий зговір із підпільним махінатором, і тої ж таки миті з’явився за грішною душею Чорний Ангел. Та й забрав би негайно до пекла, якби та душа з ганебним шрамом на коліні не любила за життя різних там кицьок, собак, мишок, ба навіть Бджолиний Рій прилаштувала у дуплі дерева. Допоможуть улюблені брати меншенькі заблудлій людській душі. Але перед тим доведеться їй пройти нелегкі випробування і вислухати немало гірких слів від несподівано креативного Божого Посланця...
Хованка ©
Моноп’єса для фестледі
Жила-була в нашому часі і в нашому ж таки просторі одна нетипова сімейна пара: Він воював з яничарами, гасав по мітингах, бився на Софіївській площі з омоном, сидів по каталажках, піднімав прапор над Верховною Радою, а Вона тремтіла в хованці, в жахливій, затхлій хованці, запечатаній одвічними жіночими страхами за сім'ю, за майбутніх дітей... Та сталося непередбачене: Він помер, а Вона, втративши з горя відчуття реальності, раптом заговорила Його словами: “Україно, мати героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітру, шепотом струмків, гулом славних козацьких гармат, радісним гомоном Софійських дзвонів... Задзвони мені брязкотом кайданів, скрипом шибениць похмурого ранку, принеси мені зойки катованих в льохах і на засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття і міць моя...” І дивується, вражена, чому ці загадкові слова так хвилюють, так серце її печуть?..
Дорога до раю ©
Маленька п’єса про великий український сюр
Чоловічих ролей – 5, жіночих – 2.
«О Боже, якби ми знали тоді, що всі наші молитви увінчаються затхлим підвалом, де одному з нас буде розбито серце, іншому - ніс, а ще хтось назавжди зненавидить саме слово "театр"... Чому ми торік не подалися на заробітки до Португалії, коли траплялася така гарна нагода? Чому ходили по ненаших банках і їхніх фірмах у пошуках спонсорів? Чому не спилися від усвідомлення того, що досі не маємо ні своєї держави, ні своїх людей при владі? Багато "чомучок", а відповідь одна: тому, що то була п'єса про Бандеру, і всі навколо радили нам не зв'язуватися з цією невдячною, небезпечною, кровавою і так далі темою. І ми на зло отим "всім" - перевертням і яничарам - заїлися, і поклялися: здохнути, але не зрадити!..»
Безглузда комедія ©
Жебрацький детектив
Чоловічих ролей -2, жіночих -2
Він - учитель, Вона - учениця випускного класу. А кохання, що полонило її поетичну душу, було таким безмежним, що злякався його небуденних масштабів Учитель - і втік "якнайдалі від гріха". Так був зневажений рідкісний дар небес і знищене право на щастя. І почали двоє нещасних людей сіяти навколо себе отруйні зерна зневаги, бездушності й розпусти - словом, усіх духовних і тілесних пороків. А через двадцять років доля знову звела їх...
Моносповідь
У хвилини самотності і відчаю героїня вистави Світла Панна Світлана воскресає в своїй уяві образи представників трьох поколінь і, спілкуючись з ними, усвідомлює сенс власного життя...
Сенс життя… Люди покинули хутір – хто помер, хто поїхав до міста. Стару церковцю замкнули. І дерево неподалік засохло. Та одного зимового дня з сусіднього села прийшов священик, відкрив церкву і почав правити Службу Божу. Порожня церква, жодної людини, а він правив. Мало не щодня приходив. А на весні прилетіли лелеки і звили гніздо на сухому дереві. Тоді священик почав виходити під час Служби на паперть і, співаючи, здіймав очі до лелечого гнізда…
ЗЕ ЧО РО ©
Моноремейк
Оригінальний авторський прийом: п’єса написана за мотивами першої частини дилогії «Третя молитва»: ті ж персонажі, майже той самий сюжетний хід, однак все міняє одна суттєва відмінність – характер героїні. Розкута сучасна дівчина без комплексів, дотепна жартівниця, пустунка – та який же дивовижний фінальний поворот в її житті!..